А В Бардась М В Бойченко А В Дудник - Менеджмент навчальний посібник - страница 3

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51 

Підприємництво як процес означає, що особа чи мала група осіб створюють щось нове, дещо відмінне від того, що існувало раніше, використовуючи для цього ресурси, які мають суспільну цінність.

Підприємництво як форма поведінки включає візуалізацію проблем, прийняття викликів і досягнення ефективних результатів.

Справжній підприємець повинен володіти підприємницьким поведінковим набором та реалізовувати його в процесі своєї діяльності. Але чи означає це, що підприємництво і діяльність професійного найманого керівника є двома різними формами поведінки?

Згідно з поширеною у Європі та США теорії стосовно принципів побудови взаємин між менеджментом фірми та власниками, такі взаємини мають розглядатися як відносини «довірителя» (принципала) з його агентом. Перший (власник-підприємець) наймає довірену особу для надання певних послуг та виконання деяких функцій. Надання послуг передбачає делегування агенту частини прав з прийняття рішень, тобто делегування частини функцій з поведінкового набору підприємця [41]. Керівник чи група найвищих посадових осіб фірми у даному випадку будуть виступати у якості довіреної особи, що наймається власником для управління фірмою у його інтересах. Виконавчі керівники призначаються власником, а їх робота оплачується на основі контракту, який укладається між власником-працедавцем та найманим керівником.

Разом з тим, практика останніх років свідчить про відсутність згоди між власниками та їх агентами-менеджерами, причиною чого є розбіжність інтересів цих двох груп зацікавлених осіб. Для власників пріоритетом є зростання ринкової капіталізації фірми та дохідності капіталу, тому рішення менеджера мусять бути кваліфікованими та помірно ризикованими. Але ризик суперечить інтересам найманогокерівника, оскільки ставить під сумнів його подальшу кар'єру. Високий чи помірний ризик при прийнятті управлінських рішень загрожує знизити ринкову вартість управлінця - успіхи менеджера сприймаються як закономірність, невдачі та фінансові втрати - як результат особистої непрофесійності. Тому інтерес менеджера полягає перш за все у збільшенні власного людського капіталу, інакше кажучи - у збереженні та посиленні власних позицій на ринку праці. Людський капітал вимірюється сумою винагороди, що очікується за всі прийдешні роки кар'єри керівника.

Стосовно ж підприємців варто зазначити, що їх людський капітал не залежить від результатів діяльності компанії, а добробут може зростати за рахунок диверсифікації пакетів акцій або паїв участі у капіталі різних підприємств, чого не можуть дозволити собі топ-менеджери корпорацій. Менеджер, таким чином, працює під тиском обставин, які вимагають негайного втручання в оперативну ситуацію та розв'язання численних проблем організаційного розвитку в обмежені строки. Підприємці завжди готові сприймати невизначеність та приймати ризиковані рішення, вони активно діють у складних ситуаціях та готові до прийняття нестандартних рішень.

Активні дії для підприємців - це спосіб досягнути власних мрій та задовольнити власні потреби; дії для підприємців мають творчу складову й елемент відкриття «нового» - це створення нової компанії, нових продуктів та ринків, нових технологій, концепцій та ідей -всього, що тільки можна уявити. Підприємці часто застосовують автократичний, директивний стиль керівництва, тиснучи на підлеглих, а часом і змушуючи їх діяти певним чином задля досягнення результатів. Але водночас саме такі люди змінюють наш світ - вони є незалежними від навколишніх й створюють нові суспільні блага, покращуючи своє життя та життя людей, які їх оточують, вони забезпечують себе та утримують державу за рахунок сплати податків.

Масштабні зміни в економіці, посилення конкуренції та зростання рівня загальної освіти населення поступово робить традиційних менеджерів надбанням історії. На зміну консервативним професіоналам, які у всьому намагаються слідувати думці чи, принаймні, побажанням власника, приходять люди, чиє світосприйняття подібне до підприємницького. Для таких менеджерів характерні цілеспрямованість та внутрішня мотивація, які доповнюються орієнтованістю на зовнішні винагороди компанії (просування по службі, визнання та збільшення матеріальної винагороди). Керівники цього типу намагаються отримати контроль над ресурсами корпорації (що не завжди є на користь останньої) та впливати на її діяльність. Вони діють відповідно до ситуації, причому небояться «забруднити руки» чорновою, рутинною роботою, вони просто роблять те, що має бути зроблене, або делегують необхідні для цього повноваження іншим людям.

Їхні навички є дуже подібними до навичок підприємців, проте їхньою перевагою є краща освіта, глибше розуміння механізмів управлінських впливів та застосування різних управлінських методів. Менеджери-інтрапренери впевнені у власних силах та рішучі в діях, до того ж вони сприймають помірний ризик і навіть свідомо готові йти на нього - так само як і підприємці. Й так само як підприємці, інтрапренери орієнтовані на дії, а не на рефлексію, на зміну ситуації, а не на пристосування до зовнішніх умов. Але перевагою менеджерів-інтрапренерів залишається більша схильність до пошуку компромісів та менша категоричність у сприйнятті думок оточуючих. Вони вчаться з власних помилок та невдач, але разом з тим намагаються приховати їх від уваги оточуючих та мінімізувати завдану своїми діями шкоду. Найголовніше - вони визнають право на помилку за своїми підлеглими.

Інтрапренер - особа, що здійснює підприємницьку діяльність усередині діючої корпорації і зберігає визначену незалежність. Як правило, працює в корпоративній венчурній групі.

Інтрапренерство (Intrapreneurship) I - підприємницька діяльність усередині великих організацій, коли окремий керівник чи група керівників беруть на себе роль підприємців для реалізації визначених ідей чи проектів.

Інтрапренерство II- поведінковий набір керівника, який полягає у виявленні організаційних проблем, сприйнятті складних викликів та винайденні нестандартних й ефективних рішень для організаційного розвитку.

 

Таблиця 1.1 - Порівняння традиційних менеджерів з підприємцямиКритерії оцінки 1

Мотиви поведінки

 

 

 

 

 

Спосіб дій


Традиційні менеджери 2

Віддають перевагу традиційним винагородам з боку компанії. Мотивовані потребою у владі та успішністю.

 

Ставлять завдання та концентруються на спостереженні та звітуванні про хід виконання цього завдання.

Підприємці

 

3

Прагнуть незалежності. Вони цілеспрямовані (мотивовані досягненням поставленої мети), впевнені у своїх силах та розуміють, для чого роблять свою справу.

Першими показують приклад того,
як треба діяти. Вони «бруднять
руки» рутинною роботою.
Втручаються у завдання своїх
підлеглих, чим нерідко викликають
у них роздратування.
            Продовження табл. 1.1
2Навички


Висококваліфіковані професіонали, навчені бізнес-школах.


у


Відрізняються кмітливістю, гострим

розумом та знають як працює бізнес. Часто не мають професійної управлінської освіти.Впевненість у власних силах

Сприйняття ризику


Вельми обережні. Залежать від інших у визначенні своєї долі й професійної кар'єри. Обережні.

Оптимістичні, сміливі та самовпевнені.

 

Завжди готові до ризику й навіть полюблять помірно ризикувати.Ставлення до помилок і невдач

 

 

Прийняття рішень


уникати

Намагаються

несподіванок та помилок. Ніколи не визнають власних невдач, покладаючи провину

на інших._____________________

Відкладають прийняття
рішення до моменту, доки не
зрозуміють, чого саме від них
хоче власник (вищий
керівник), заздалегідь
погоджуються з його точкою
зору.
_________________________

Помилки й невдачі є джерелом досвіду. Принцип: «Якщо ти впав, то маєш підвестися та йти далі».

 

 

Покладаються на власні відчуття та бачення майбутнього. Рішучі та орієнтовані на дії.Незважаючи на відмінності у видах діяльності, формах власності та розмірах організацій, для менеджерів-інтрапренерів можуть бути визначені такі загальні характеристики:

      цілеспрямованість;

      наполегливість;

      ораторські та комунікаційні здібності;

      творче мислення, інноваційність та відкритість до сприйняття нового досвіду;

      готовність та прийняття помірного ризику;

      здатність вчитися з власних помилок та невдач;

      спокійне сприйняття помилок та невдач інших людей;

      здатність    використовувати    можливості    внутрішнього та зовнішнього середовища;

      хист до згуртування найкращих працівників навколо себе;

      здатність виживати у корпоративній боротьбі;

      глибоке   розуміння   сутності   діяльності,   якою займається організація;

      добра обізнаність у законах ведення бізнесу;

      економічна інтуїція (відчуття економічних критеріїв);

      освіченість;

відчуття власної вартості та повага до себе;• активне сприйняття проблем та викликів.

Роль інтрапренерства зростає у сучасних умовах - значною мірою основи його закладаються під час навчання керівників, тому нижче ми розглянемо основні відмінності, які існують у сфері підготовки управлінських кадрів вищої кваліфікації у різних країнах світу.

 

Системи підготовки менеджерів у світі.

Зазвичай у світі виділяють європейську, американську та японську системи підготовки керівників. У європейській, яка є традиційною і для нашої країни, керівник розглядається як кваліфікований спеціаліст, з широким набором теоретичних знань та необхідним мінімумом практичних навичок для виконання своїх посадових обов'язків. Підготовку керівників здійснюють в університетах, за моно - (інженер) та двоступеневими програмами (бакалавр і магістр) загальною тривалістю до п'яти років. Для вступу до університету необхідно мати повну середню освіту, яка у більшості європейських країн триває 12-13 років. Підготовка майбутнього бакалавра має спеціалізований характер за галузями знань (економіка, фінанси, право, інженерні науки), при підготовці магістрів особлива увага приділяється застосуванню методів наукового дослідження, результати якого мають бути відображені у підсумковій кваліфікаційній роботі.

Бакалавр - у США, Канаді та країнах Європи (за виключенням України та більшості країн пострадянського простору) це академічний ступінь, який присуджується студентам, що здобули базову вищу освіту. Ця базова освіта переважно триває від трьох до чотирьох років, але в окремих країнах світу часом зустрічаються дворічні і шестирічні програми. В деяких випадках, ступінь бакалавра може надаватися особам, які здобули повну вищу освіту (Bachelor of Civil Law - бакалавр з цивільного права, Bachelor of Music - бакалавр музичного мистецтва, the Bachelor of Philosophy - бакалавр з філософії тощо). Титул «бакалавр» означає, що його носій отримав базову вищу освіту у певній галузі знань.

У Великій Британії сьогодні найбільш поширеними ступінями базової освіти є BA - Bachelor of Arts (бакалавр гуманітарних наук, Artium Baccalaureus) та Bachelor of Science - бакалавр наук (BS, BSc, SB, ScB). Що стосується першого з них, то раніше в університетах Оксфорда, Кембріджа та Дубліна всі ступіні базової вищої освіти здобувалися на Факультеті гуманітарних наук, тому традиційно більшість випускників отримувала кваліфікацію саме в цій галузі знань. Для економічних спеціальностей у країнах англомовного кластеру існують дещо відмінні академічні ступіні, зокрема, бакалавр бізнес-адміністрування (BBA), бакалавр комерції (BCom), бакалавр бізнесу(BBus), бакалавр з управлінських та організаційних досліджень (BMOS) , бакалавр з науки бізнесу (BBusSc), бакалавр з бухгалтерського обліку (BAcc) та бакалавр з економіки (BEc).

Ступінь «бакалавр бізнес-адміністрування» надається студентам, які завершили повний три- або чотирьохрічний цикл базової освіти з управління бізнесом. Для отримання ступіню ВВА необхідним є вивчення таких профілюючих дисциплін як бухгалтерський облік, фінанси, управління персоналом, маркетинг, менеджмент, стратегічний менеджмент, системи управління, нерухомість та деяких інших.

Бакалавр з комерції є ступенем базової вищої освіти в галузі управління бізнесом, базується на теоретичній підготовці та включає вивчення профілюючого предмету. Різниця між цим освітнім рівнем та попереднім полягає у тому, що перший (ВВА) дозволяє студентам набувати практичних навичок застосування теоретичних знань у реальному житті, у той час як BCom переважно вивчає теорії та концепції економіки й менеджменту. Тривалість курсу зазвичай не перебільшує трьох років навчання.

Бакалавр бізнесу є базовим ступінем вищої освіти в галузі управління бізнесом, що присуджується вищими навчальними закладами (переважно технічного спрямування) Австралії та Нової Зеландії. Подібний до бакалавру з управління бізнесом, цей ступінь все ж дозволяє випускникам отримати більшу спеціалізацію у вивченні певних профілюючих дисциплін.

Бакалаври з управлінських та організаційних досліджень готуються за чотирьохрічною програмою базової вищої освіти, поширеною у Канаді. Програма надає знання в галузі економіки та підприємництва, передбачаючи як теоретичне навчання, так і розгляд конкретних бізнесових ситуацій, проведення їх аналізу та прийняття управлінських рішень. Головною особливістю цієї програми навчання є увага до вивчення соціологічних дисциплін, які доповнюють традиційні економічні та управлінські - це дозволяє студентам розвинути навички критичного та аналітичного мислення.

Підготовка бакалаврів з науки бізнесу (BBusSc) є подібною до підготовки бакалаврів комерції, але на четвертому році вивчається більша кількість профільних дисциплін, які дозволяють глибше розкрити зміст теорії управління. Також програма відрізняється наявністю у числі профільних дисциплін більшої кількості економіко-математичних та обов'язковим вивченням двосеместрового курсу математики у перший рік навчання.

Бакалавр з бухгалтерського обліку (BAcc) є одним з небагатьох академічних ступінів, який дозволяє одразу по його отриманні розпочати професійну діяльність. Основну частину підготовки складаєвивчення бухгалтерського обліку, у той час як більшість інших економічних дисциплін мають вибірковий характер. Бакалавр з економіки (BEc) є спеціалізованим ступінем у галузі економічних знань, який отримують по завершенні навчальної програми тривалістю три роки.

В американській системі професійних керівників готують як коледжі та університети, так і бізнес-школи. Підготовка у традиційних вищих навчальних закладах є аналогічною європейській системі й завершується отриманням ступіню бакалавра чи магістра. Варто зауважити, що у країнах ЄС та США ці ступіні є освітніми, а не освітньо-кваліфікаційними, тобто система вищої освіти не бере на себе функції визначення посад та професійних обов'язків випускників - ці завдання виконують працедавці або професійні асоціації.

Так, у США перші чотири роки підготовки майбутніх керівників у закладах вищої освіти завершуються отриманням диплому бакалавра гуманітарних наук (Artium Baccalaureatum rite), проте для інженерних спеціальностей термін навчання може становити п'ять років. Окрім стандартних, існують також спеціалізовані програми навчання, які передбачають участь у дослідницьких проектах та індивідуальних семінарах, більш глибоке вивчення профільних дисциплін. Такі спеціалізовані програми завершуються наданням диплому бакалавра гуманітарних наук з поглибленим вивченням курсу (Artium Baccalaureatum summa cum laude in cursu honorum).

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51 


Похожие статьи

А В Бардась М В Бойченко А В Дудник - Менеджмент навчальний посібник