А В Бардась М В Бойченко А В Дудник - Менеджмент навчальний посібник - страница 43

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51 

де tH - встановлений строк виконання відповідних документів, дні; t - відставання від затвердженого строку виконання, дні; n - кількість документів.

Коефіцієнт ефективності управління (Кеф), який відображає ступінь використання потенційних можливостей підприємств, визначається за формулою 11.3:

K Єф = Ф, ("-З)

де Ф - фактичне валове виробництво продукції (отриманий валовий доход, прибуток); П - потенційні можливості виробництва валової продукції (отримання валового доходу, прибутку).Діючі або запроектовані системи управління можна оцінити за формулою 11.4:

E у _ Ев , (11.4)

 

де Ев - ефективність виробництва, яку визначають як відношення фактично отриманого прибутку до планового; ЕА - економічність апарату управління, яку визначають як відношення фактичної чисельності працівників апарату управління до нормативної.

Річна економічна ефективність управлінської праці (Еп) визначається за формулою (11.5):

E п _ Е^, (11.5)

Ву

де Ее - економічний ефект (прибуток, збиток), грн.; ВВУ - сумарні річні витрати на управління, грн.

Визначити ефективність праці співробітників організації допомагає коефіцієнт використання робочого дня КВРД [5], який розраховується за формулою (11.6):

К    _      ПЗ + ОП + ОМ + ВОП (у хвилинах ) (1^6)

^   ВРД 5

Тривалість    робочого    дня (у хвилинах )

де ПЗ - підготовчо-заключний час, хв.; ОП - оперативний час; ОМ - час обслуговування робочого місця; ВОП - нормативний час на відпочинок і особисті потреби.

Коефіцієнт втрат робочого часу з вини працівника КВРЧ1 [5] дозволяє керівнику оцінити інтенсивність зусиль підлеглих та визначити резерви підвищення ефективності праці:

К    _                        ПП - ВОП (у хвилинах ) (1^7)

Тривалість   робочого   дня (у хвилинах )

де ПП - перерви, що залежать від працівника, хв.; ВОП -нормативний час на відпочинок і особисті потреби, хв.

Коефіцієнт втрат робочого часу з причин, що не залежать від працівника КВРЧ2 [5] визначається за формулою (11.8):

К     _                               ПН (у хвилинах   ) (1^8)

Тривалість     робочого    дня  (у хвилинах )

де ПН - перерви, що не залежать від працівника, хв.; Тзм -тривалість робочої зміни, хв.

Шляхом збору даних про дії робітників впродовж робочого дня (так звані «фотографії робочого дня», запропоновані Френком та Ліліан Гілбрет, представниками школи наукового управління) керівник може розрахувати коефіцієнт можливого підвищення продуктивності праці підлеглих КППП [5] за формулою (11.9):К     _ ПП - ВОП + ПН (119)

ОП

де ПП - перерви, що залежать від працівника, хв.; ПН - перерви, що не залежать від працівника, хв.; ВОП - нормативний час на відпочинок і особисті потреби, хв.; ОП - оперативний час, хв.

Перевагою показників економічної ефективності є можливість співставлення кількісних значень та визначення кращих та гірших результатів управлінської діяльності. Разом з тим, варто пам'ятати, що діяльність менеджера має довгостроковий характер, орієнтована на майбутнє і базується на соціальній взаємодії учасників організації. Саме тому особливого значення в керуванні набувають питання соціальної відповідальності та етики, які будуть розглянуті нами нижче.

 

11.3 Соціальна відповідальність та етика у менеджменті

Про що пишемо: Підходи до соціальної відповідальності бізнесу у менеджменті. Соціальна відповідальність як добровільна реакція на соціальні проблеми суспільства з боку організації. Сутність та різновиди відповідальності та етики у менеджменті. Сутність та значення соціальної поведінки менеджменту.

 

Погляди менеджерів на соціальну відповідальність менеджменту представлені двома антагоністичними підходами: класичним та соціально-економічним. Класичний підхід був сформульований Мілтоном Фрідманом, відомим економістом та лауреатом Нобелівської премії [47]. Згідно з його положеннями, менеджери є висококваліфікованими найманими працівниками, а не власниками бізнесу. Як наймані працівники менеджери розпоряджаються не своїми коштами, але коштами засновників (власників) та акціонерів організацій. Відповідно, їхньою першочерговою задачею є реалізація інтересів саме цієї суспільної групи. За твердженням Фрідмана, усі акціонери переслідують мету ефективного використання інвестованих ними грошей. Менеджери, які приймають рішення спрямувати ресурси своєї організації на створення «соціального блага», тим самим нищать засади ринкового механізму, оскільки комусь доводиться платити за такий перерозподіл активів [47]. У ролі «постраждалої сторони» можуть опинитися акціонери (якщо витрати на соціальні проекту призводять до зменшення прибутку компанії та виплачених дивідендів), співробітники організації (якщо соціальні інвестиції вимагають зменшення заробітної плати та бонусів) або клієнти (у випадку перенесення компанією своїх додаткових витрат на ціну продукції"). Це створює загрози конкурентній позиції фірми на внутрішньому та зовнішньому ринках, а у довгостроковій перспективі може призвести до втрати клієнтів та банкрутства внаслідок конкуренції з фірмами, які не дотримуються соціальних зобов'язань та заощаджують на інвестуванні у благодійні проекти. Треба розуміти раціональну обґрунтованість даного підходу: німецькі вуглевидобувні компанії з обов'язковимивитратами на рекультивацію територій гірничих робіт, надійною системою забезпечення техніки безпеки праці гірників та сплатою податків за забруднення навколишнього природного середовища пропонують своїм клієнтам вугілля за ціною у десять разів вищою за ціну латиноамериканських, азійських та африканських компаній. Останні не витрачають кошти на рекультивацію, сплачують менші податки, а безпека праці є клопотом самих працівників. В результаті європейська вугільна промисловість, яка діє відповідно до жорстких природоохоронних вимог, переживає занепад, а більш екологічно небезпечні та технологічно відсталі гірничі підприємства країн, що розвиваються, переживають стрімкий розвиток, погіршуючи й без того не бездоганне природне довкілля.

Протилежний до попереднього підхід отримав назву соціально-економічного. Згідно з ним, менеджмент підприємств зобов'язаний нести соціальну відповідальність, яка передбачає не лише отримання компаніями прибутку, але й захист суспільних інтересів та підвищення рівня добробуту людей. Основні критичні зауваження прихильників соціально-економічного підходу полягають у часовій обмеженості підходу класичного. Згідно з їх точкою зору, менеджери повинні бути зацікавленими у прибутковості фірми впродовж тривалого часу. Для цього їм необхідно брати на себе певні соціальні зобов'язання та нести відповідні витрати: зберігати стан довкілля, уникати неправдивої реклами, сприяти здоровому способу життя, піклуватися про своїх споживачів та співробітників.

Значний внесок у розвиток соціально-економічного підходу, зокрема, завдяки його інтеграції у теорію стратегічного менеджменту, зробив Майкл Портер. За його словами «корпорації повинні інвестувати у соціальну відповідальність, яка вважається частиною їх бізнес-стратегії, спрямованої на зміцнення конкурентних позицій», оскільки відмова від подібної діяльності призведе до втрати конкурентних переваг [64].

Таким чином, соціальну відповідальність бізнесу слід зараховувати до капіталовкладень, а не до витрат - так само як витрати на високоякісний менеджмент. Соціально-відповідальна поведінка приносить зиск бізнес-організації з наступних причин [27]:

     поліпшення репутації та позиції на ринку;

     збільшення лояльності клієнтів;

     ефективнішого управління ресурсами та скорочення витрат;

     підвищення мотивації та лояльності працівників;

     створення та використання нових можливостей для бізнесу.

У якості протилежного прикладу - невдалого застосування класичного підходу - можна навести «азбестову справу» у США. Робітники компанії Manville, які працювали на виробництві азбесту у 1940 р.р., у 1970-х почали подавати позови проти своєї компанії, колистан здоров'я більшості з них вкрай погіршився. Менеджери від самого початку знали про небезпечні наслідки впливу цієї речовини на людській організм, але вважали за краще нічого не робити для підвищення безпеки праці. Свою бездіяльність вони пояснювали прагненням заощадження коштів та мінімізації витрат на виробництво продукції. Судові процеси «Робітники проти Manville» тривали понад десять років і врешті призвели до банкрутства компанії у 1982 році, коли розмір компенсацій сягнув 2,6 млрд. доларів США, а кількість судових позовів вимірювалася тисячами. Виплати за ними тривають досі за рахунок коштів незалежного трастового фонду та компенсацій страхових фірм, зокрема, товариства Lloyd.

Також, на думку прихильників соціально-економічного підходу, варто брати до уваги масштабний характер діяльності підприємств, які не стільки займаються господарською діяльністю, скільки лобіюють політичні рішення, визначають діяльність громадських організацій та використовують політичні процеси у власних інтересах [47]. До того ж масштаби проблем, які створюються приватними фірмами, виходять не лише за межі окремих держав, але й окремих регіонів. Аварія на АЕС «ФУКУСІМА», серед акціонерів якої є японська фінансово-промислова група Dai-ichi-Kangyo, вплинула незворотним чином на стан Світового океану, атмосфери та біосфери Землі. Аварія 2010 року у Мексиканській затоці на нафтовій платформі Deepwater Horizon, що видобувала нафту для компанії British Petroleum, призвела до витоку 4,1 млн. барелів нафти (1 барель нафти«160 л), загибелі 11 нафтовиків, зникнення більше 1000 видів птахів, риб та морських тварин [22]. Для ліквідації наслідків аварії British Petroleum створила фонд у 20 млрд. доларів США [22], втім це лише частково компенсує збитки від завданої суспільству та довкіллю шкоди.

Усе вищенаведене зумовлює визнання суспільством необхідності соціальної відповідальності бізнесу. Оскільки усі ресурси компанії так або інакше представлені мережею зацікавлених сторін, то саме взаємодії зі споживачами, постачальниками, працівниками, інвесторами тощо формують організаційну здатність генерувати багатство через так звані активи стосунків, розвиток яких передбачає збалансований раціональний відгук компанії на систему суперечливих очікувань зацікавлених сторін. Засобами збереження організаційного багатства виступають специфічні для компанії зв'язки та угоди, що призводять до збільшення доходів і (або) зменшення витрат і ризиків.

Соціальна відповідальність бізнесу пов'язана безпосередньо з соціально-економічною діяльністю компанії. Мова йде, насамперед, про економічну стабільність компанії та матеріальне забезпечення самих працівників, про їхнє соціальне становище, психологічне самопочуття, участь у суспільному житті компанії, чесність та порядність підприємця перед своїми працівниками і зовнішніми партнерами. З огляду на це,соціальна відповідальність нерозривно пов'язана з рентабельністю, оскільки не може бути ніякої відповідальності, якщо немає прибутків. Прибуток необхідних не лише для винагородження інвесторів, але також для забезпечення постійних робочих місць, виплати гідної заробітної плати, сплати податків та соціальних платежів, розробки нової продукції, вкладання коштів у послуги, а також здійснення внеску у добробут спільнот (громад), в межах або на території яких функціонують компанії.

Справжня соціальна відповідальність менеджменту та бізнесу полягає у знятті соціальних протиріч, до яких варто віднести безробіття, бідність, забруднення довкілля тощо. А пріоритетними напрямками соціальної відповідальності є економіка, екологія та соціальна політика. Як зазначає Шаповал В.М. [64], відповідальність у сфері економіки передбачає удосконалення споживчих якостей продукції; в екологічній сфері - підтримку у належному стані навколишнього середовища, впровадження нових технологій та вжиття заходів з ресурсозбереження; у соціальній сфері - розвиток персоналу та інвестування у «людській капітал».


Ідеї соціального партнерства та відповідальності бізнесу безпосередньо пов'язані з категоріями ділової етики та етики менеджменту.Етика - це норми поведінки, сукупність загальноприййнятих юридичних та моральних правил, вимог, які людина ставить перед собою або яких вимагає від неї оточення. Тобто етика допомагає пізнати людям, що варто робити та від чого слід утриматися, узагальнює та систематизує моральні принципи і норми.

Бізнес, як і менеджмент, апріорі передбачає існування етичної основи людської взаємодії. Моральні принципи ведення бізнесу та управління діловою діяльністю людей розглядає ділова етика. Ділова етика - це вивчення того, яким чином норми особистої моралі узгоджуються з діяльністю та цілями комерційного підприємства [64]. Більшість розсудливих рішень в управлінні приймається шляхом узгодження моральних і загальнолюдських цінностей з діловими зобов'язаннями. Основою такого узгодження виступають різні типи етичних норм.

До першого типу відносяться норми та вимоги, які відповідають принципу утилітарності [64]. Згідно з ним, особиста порядність менеджера, його професійна здатність, що виявляються у відповідних формах поведінки є корисними здатностями, якщо вони - запорука його успіху. У сучасних умовах сутність етики успіху виявляється у наступних характерних особливостях [27]:

       в орієнтації на морально-позитивну цінність успіху, яка підтверджується суспільним визнанням та задоволеністю людини результатами самореалізації власної особистості;

       у допустимості «морального ризику», який припускає як можливість перевищення «середнього» рівня порядності у діловій сфері, так і можливість відхилення від моральної норми «вниз»;

       в орієнтації на подолання небезпек та спокус (наприклад, відмови від стереотипного сприйняття політики та бізнесу як «брудних справ») та досягнення бажаного успіху у «грі за правилами»;

       у високій оцінці успіху, досягнутого без опори на штучний колективізм, з одного боку, та гіпертрофований індивідуалізм - з іншого;

       у підпорядкованості етичних норм ідеї служіння «загальному благу», а не лише благу успішної людини.

Ще однією основою етики успіху може бути принцип «розумного егоїзму», який полягає у наступному: людина, яка чесно дотримується умов контракту, не просто страхується від можливої реакції на її нечесність з боку контрагентів, а розглядає добросовісність (сумлінність) як форму людської практики у будь-яких системах професійної діяльності [64]. «Розумний егоїзм» має забезпечувати, передусім, суворе дотримання правил «чесної гри», оскільки нечесність здатна призвести до короткострокового успіху, але жодною мірою незабезпечить тривалого успіху, оскільки нечесність знищує довіру до менеджера та порушує суспільно визнану систему ділового партнерства та конкуренції. Прикладом застосування принципу «розумного егоїзму» може бути визначення заробітної плати для працівників новоствореного підприємства з урахуванням середнього доходу на душу населення у тому регіоні, де було створено підприємство.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51 


Похожие статьи

А В Бардась М В Бойченко А В Дудник - Менеджмент навчальний посібник