А В Бардась М В Бойченко А В Дудник - Менеджмент навчальний посібник - страница 7

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51 

Мейо зробив висновок, що не була врахована якась одна внутрішня змінна: на його думку, це був факт участі працівників у експерименті - усвідомлення своєї значимості та ролі у наукових дослідженнях супроводжувалося більшою зацікавленістю у процесі праці та зростанням продуктивності навіть тоді, коли були відсутні жодні зовнішні стимули до цього. Мейо пояснив цей феномен виявленням особливого відчуття приналежності до своєї групи -соціабільністю. Другим поясненням могло бути існування всередині робочих бригад особливих неформальних взаємин, які проявилися після зміни (навіть тимчасової) умов праці та збільшення уваги до працівників з боку керівництва фабрики в ході виконання експерименту.

Результати цього дослідження й досі залишаються суперечливими. З однієї сторони, ці дослідження значною мірою допомогли у становленні нового напрямку менеджменту - неокласичної школи, а згодом стали основою для формування знань з менеджменту персоналу. Разом з тим, велика кількість дослідників розглядають висновки Е. Мейо на основі хоторнських експериментів як такі, що не отримали однозначного та об'єктивного фактичного підтвердження, й тому вважають «хоторнський ефект» скоріше анекдотом, ніж науковим відкриттям. Так, Х. МакІлвен Персонс у 1974 році критикував ці дослідження за те, що відкрите вимірювання продуктивності праці експериментальної й контрольної групи вже саме по собі впливало на їх поведінку, а перерви для відпочинку та нерозуміння причин експерименту посилювали страх робітників та змушували до збільшення власних зусиль [95]. Х.М. Персонс визначає «хоторнський ефект» як «курйоз, що виникає в ситуації, коли дослідники нездатні усвідомити, як висновки щодо оцінки діяльності досліджуваної особи впливають на її поведінку», маючи на увазі, що робітники намагалися діяти якнайкраще,  аби догодити  організаторам  експерименту тауникнути можливого (насправді цієї загрози для них не існувало) «покарання» за «погану роботу».

У 2011 році економісти Стівен Левітт та Джон А. Ліст у своїй статті [91] відзначали, що зміна інтенсивності освітлювання робочих приміщень могла бути не єдиним фактором покращання продуктивності праці - це могло спричинятися дією інших чинників, таких як тривалість робочого тижня та температура повітря, тому висновки дослідників були перебільшенням.

У будь-якому разі, початок Великої депресії та економічна криза 1930-х років поклали край продовженню цих досліджень: час повоєнного економічного буму та стрімкого зростання рівня життя змінився пошуками роботи та тривалим занепадом, коли в умовах величезної конкуренції на ринку праці питання залежності продуктивності від умов робочих приміщень втрачали свою актуальність.

Таким чином, використання методів наукового дослідження дозволяє керівнику узагальнити та оцінити інформацію з різних джерел, проте вибір методів дослідження та прийняття конкретних управлінських рішень залежать від рівня знань та досвідченості менеджера.

 

РЕЗЮМЕ

 

Менеджмент є унікальним видом людської діяльності завдяки поєднанню у ньому ознак науки та мистецтва. Наукова складова менеджменту полягає у накопиченні нових знань про характер діяльності людей у групах та про закономірності регулювання діяльності таких груп. Мистецтво менеджменту проявляється у практичному втіленні керівниками, яких сьогодні часто називають менеджерами, знань щодо управління людьми та операційними системами. Це практичне втілення навичок та знань з керівництва людьми називають процесом управління, а його учасниками є суб'єкти управління (керуючі системи) та об'єкти управління (керовані системи). Суб'єктами управління можуть бути окремі керівники (менеджери), групи керівників або організації, які наділені повноваженнями щодо розпорядження ресурсами підпорядкованих їм людей, груп та організацій (об'єктів управлінського впливу).

Менеджерами називають співробітників організації, обов'язки яких полягають у керівництві діяльністю підпорядкованих їм працівників. Традиційно у менеджменті розділяються категорії менеджерів (управителів) та підприємців. Перші являють собою групу найманих робітників, а підприємці є людьми, які беруть на себе ризик створеннята ведення власної справи (група власників). Проте сучасні умови бізнесу вимагають формування у менеджерів навичок підприємництва - цей процес отримав назву інтрапренерство. Діючи як інтрапренери, управителі набувають більшої самостійності у визначенні цілей діяльності та способів їх досягнення, але водночас беруть на себе більшу відповідальність за отримані результати.

Усі менеджери в організаціях можуть бути поділені на три основні групи - керівники вищої ланки, середньої ланки та низової ланки (лінійні або технічні керівники). Керівники вищої ланки відповідають за успішність діяльності всієї організації, розробляють довгострокові плани розвитку, представляють інтереси власників та делегують повноваження керівникам нижчих рівнів. Лінійні або технічні керівники розпоряджаються діяльністю безпосередньо підпорядкованих їм рядових робітників: визначають робочі завдання, способи та терміни їх виконання, регулюють та контролюють хід робіт, забезпечують підлеглих необхідними ресурсами. Керівники середньої ланки виконують роль посередників між вищим керівництвом організації та лінійними керівниками. Вони координують діяльність окремих підрозділів, забезпечують вище керівництво інформацією про стан справ у організації, а також приймають управлінські рішення у межах своєї компетенції. Всі менеджери, незалежно від посадового рівня у організаційній ієрархії, виконують схожі функціональні ролі -номінального голови, лідера, посередника, спостерігача, інформатора, оратора, підприємця, розподілювача ресурсів, а також особи, яка вирішує проблеми та веде переговори.

Для виконання управлінських функцій менеджери мають добре розуміти закономірності розвитку організацій, механізми суспільної взаємодії людей у групах та природу взаємозв'язків між окремими елементами виробничої системи. З цією метою у менеджменті застосовуються наукові методи дослідження, а для перевірки істинності сформульованих гіпотез розробляються моделі. Перевагами застосування наукових методів в управлінні є їхня об'єктивність, відтворюваність, евристичність та конкретність, а сильними сторонами моделювання є можливість розгляду реальних та можливих життєвих ситуацій у спрощеному вигляді.

 

 

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

 

2.    1. Дайте визначення поняттю «менеджмент». У чому полягають відмінності між поняттями «менеджмент» і «управління»?Які системи підготовки менеджерів існують у світі? Чим відрізняються європейська та японська системи підготовки фахівців у галузі управління?

3.    Які відмінності існують між підприємцями і менеджерами? Чим відрізняються «підприємництво як процес» і «підприємництво як форма поведінки»?

4.    Скільки рівнів управління виділяють в організаціях? Який рівень управління є найчисельнішим?

5.   У чому полягає зміст роботи керівників низової ланки управління?

6.   У чому полягає зміст роботи керівників середньої ланки управління?

7.   У чому полягає зміст роботи керівників вищої ланки управління?

8.    Які навички управління найбільш важливі для керівників різних рівнів? Дайте характеристику основних управлінських навичок.

9.   Які міжособистісні ролі керівників Ви знаєте? Опишіть у чому їх сутність.

10.Які інформаційні ролі керівників Ви знаєте? Опишіть у чому їх сутність.

11. Які ролі керівника пов'язані з прийняттям рішень? Опишіть у чому їх сутність.

12.У чому зміст вертикального та горизонтального розподілу праці?

13.  Що є причинами використання моделей в управлінні?

14.  Опишіть типи моделей управління.

15.  Поясніть сутність методу Дельфі.

16.  Які методи соціологічного дослідження Ви можете назвати?

17.  Що є характерними ознаками наукового методу?

 

ТЕСТОВІ ЗАПИТАННЯ

1.     Визначте, які навички є першочерговими для керівників вищої ланки

а)  пов'язані зі здатністю мислити та обдумувати абстрактні ситуації, планувати
діяльність на тривалі періоди, ефективно спілкуватися з іншими людьми;

б)  пов'язані з передачею та сприйняттям інформації;

в)    пов'язані з наявністю знань та майстерності у виконанні певних робочих
завдань;

г) технічні та концептуально-абстрактні.

2.     Портретна модель у науці управління - це модель, яка представляє об'єкт дослідження:

а)  за допомогою символічного описання;

б) за допомогою його збільшення або зменшення;

в) аналогом, який поводить себе як реальний об'єкт, але не виглядає як такий;

г)  за допомогою загальних уявлень про характеристики об'єкту.

 

3.         Керуючою системою у менеджменті називають:

а)   фізичну особу або групу, яка приймає рішення та керує процесами чи
відносинами шляхом здійснення владних впливів на об'єкт управління;

б)   групу осіб, які приймають рішення та керують процесами шляхом здійснення
владних впливів на об'єкт управління;

в)   організацію, яка керує відносинами шляхом владного впливу на об'єкт
управління;

4.           г)         фізичну особу, яка приймає рішення бере участь у взаємодії з об'єктом
управління.
Функціональна роль менеджера як інформатора полягає у:

а)  передачі важливої інформації членам організації у вигляді фактів та власного
тлумачення даних, отриманих з
різних джерел;

б)  пошуку різноманітної інформації, яка дозволяє зрозуміти організацію та її
оточення;

в)  ефективній передачі власної точки зору;

г)    представництві своєї організації та виконанні низки звичайних обов'язків
правового і соціального характеру.

5.           Побудована за визначеним планом розмова з обов'язковою фіксацією відповідей називається:

а)  інтерв'юванням;

б) анкетуванням;

в) соціологічним дослідженням;

г)  тестуванням.

6.           Категорії менеджменту та управління співвідносяться між собою наступним чином:

а)  управління є більш загальним поняттям ніж менеджмент;

б)  менеджмент є більш загальним поняттям ніж управління;

в)  менеджмент та управління є синонімами;

г)  управління розглядає керування групами людей, а менеджмент - технічними
системами.

7.           Результати Хоторнських експериментів пояснюються тим, що:

а)  відкрите вимірювання продуктивності праці експериментальної та контрольної
групи впливає на їх поведінку та робить результати недостовірними;

б)  надання робітникам можливостей для спілкування призводить до підвищення
продуктивності їх праці;

в)  освітленість приміщень незначним чином впливає на продуктивність праці;

г)  продуктивність праці робітників носить циклічний характер.ТЕМА 2. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ МЕНЕДЖМЕНТУ

Мета - сформувати розуміння концептуальних відмінностей між існуючими школами та підходами до управління на основі застосування конкретно-історичного підходу.

Студенти мають вміти:

1.   Розуміти природу впливу конкретних історичних умов на формування концепцій та парадигм менеджменту.

2.   Назвати основні школи та підходи у менеджменті.

3.   Описати  внесок  школи  наукового управління  у  розвиток сучасного менеджменту.

4.   Знати загальні функції менеджменту та функціональні блоки організацій, запропоновані послідовниками адміністративної школи.

5.   Розуміти причини виникнення неокласичної школи та прокоментувати внесок представників цієї школи у становлення науки управління.

6.   Описати принципи кількісного підходу у менеджменті.

7.   Пояснити різницю між відкритими та закритими системами з позицій системного підходу.

8.   Коротко пояснити сутність процесного підходу у менеджменті.

9.   Описати методологію ситуаційного підходу.

10.Знати  прізвища діячів, чиї наукові  погляди  найбільше вплинули на формування менеджменту в Україні.

11.Розуміти  специфіку  управління   в  умовах  існування адміністративно-командної системи.

12.Назвати основні ознаки сучасної моделі менеджменту в Україні.

 

2.1 Передумови виникнення та формування сучасної науки управління

Про що пишемо: Передумови виникнення науки управління. Існуючи парадигми менеджменту. Школа наукового управління. Класична (адміністративна) школа. Неокласична школа управління: школа людських стосунків та школа наук про поведінку. Характеристики підходів до управління: кількісний, системний, процесний та ситуаційний.

 

Передумови виникнення науки управління. Існуючи парадигми менеджменту.

Розвиток управління як наукової дисципліни не являв собою серію послідовних кроків вперед. Скоріше, цей розвиток становило декілька підходів, які часто збігалися, а накопичення наукових знань відбувалося за принципом спіралі, коли на основі існуючих знань генерувалися нові. Об'єктами управління виступали техніка і люди. Отже, успіхи в теорії управління завжди залежали від успіхів в інших, зв'язаних з управлінням галузях знань, таких як математика, інженерні науки, психологія, соціологія й антропологія. По мірі того, як розвивалися ці галузі, дослідники в області менеджменту, теоретики та практики, дізнавалися усе більше про фактори, що впливають на успіх організації. Ці знання допомагали фахівцям зрозуміти, чому деякі ранішітеорії іноді не витримували перевірки практикою, і допомагали сформувати нові підходи до управління - парадигми менеджменту.

Парадигма менеджменту (грецьк. парабєіуиа, paradeigma -приклад, зразок) - це основна, концептуальна модель постановки проблем та пошуку методів їх розв'язання у науці управління, яка є панівною у суспільній думці протягом певного періоду. Наука управління визначає пріоритети розвитку управлінських систем, методи досліджень та критерії оцінки для фільтрації нових ідей та підходів. Накопичення протиріч, невідповідність концепції реальному стану речей, втрата актуальності критеріїв оцінки або методів дослідження призводять до наукової революції, під час якої відбувається зміна парадигм.

Сучасні парадигми менеджменту частково сформувалися на початку ХХ століття, хоча деякі з них походять з часів Відродження, проте більша кількість виникла як реакція на масштабні політичні та економічні кризи 1960-1970 років. Формування соціально-орієнтованих ринкових економік було відповіддю суспільства на Велику Депресію 1930-х років та післявоєнну стагнацію: зростання соціальних гарантій супроводжувалося дискусіями між лібералами, представленими Фрідріхом Августом фон Гаєком, та прихильниками державного протекціонізму, очолюваними Джоном Мейнардом Кейнсом. Ці дискусії підіймали, тому що у економістів існували відмінні погляди щодо «кращого» способу розв'язання соціально-економічних проблем: боротися з безробіттям й забезпечувати економічне зростання при високому рівні інфляції або збільшувати кількість вільної робочої сили (безробітних) на ринку та забезпечувати економічне зростання за рахунок зменшення суспільних витрат. За своєю суттю це була дискусія про те, які інтереси мають домінувати: індивідуальні чи колективні (суспільні), а також про те, чи може стабільний розвиток суспільства базуватися на домінуванні приватних інтересів його членів та чи здатний загальний вектор їх господарської діяльності підтримувати ринкову рівновагу.

Обидві сторони - й «кейнсіанці», й ліберали - брали до уваги результати досліджень Джона Форбса Неша, американського математика та економіста, який застосував свій метод («теорію ігор») для аналізу альтернативних стратегій противників у ході ймовірного ядерного конфлікту. Соціальна інтерпретація результатів його дослідження визначила розвиток соціально-економічного управління, сформувавши нову парадигму, на десятки років вперед. Згідно з нею, найкращою стратегічною альтернативою у протиборстві конкуруючих сторін є відмова від будь-яких моральних та етичних обмежень. До того ж, виходило так, що поведінка аморальної особи, заснована наегоїстичному задоволенні власних інтересів за будь-яку ціну, була більш передбачуваною та прогнозованою. І навпаки, врахування етичних та моральних норм робило модель такою, що не вирішується. Це видавалося ще одним аргументом на користь створення індивідуалізованого суспільства.

На жаль, у дослідженнях Фрідріха Августа фон Гаєка та Джона Форбса Неша [10,68] реальна ситуація розглядалася у вкрай спрощеному вигляді. Перший виходив з припущення про існування «абсолютно вільного ринку» (щось подібного до «ідеального газу» у фізиці, який часто використовується для пояснення сутності наукових концепцій, але не існує насправді). Таке припущення не враховувало як глобального характеру економічних відносин, з існуванням різних механізмів господарювання у різних країнах світу, так і впливу політики на економіку, а також відмінної «ваги» учасників ринку: власник маленької крамниці не витримає конкуренції з гіпермаркетом, тому що останній може пропонувати ширший асортимент товарів та встановлювати нижчі ціни, використовуючи «ефект масштабу».

Неш у своїй роботі розглядав випадок «одноразової гри» - це була гра на самознищення, тому «гравці» не брали до уваги вплив своєї поведінки на протилежну сторону та на третіх осіб. Домінування інтересів великих корпорацій, посилення їх впливу на уряди та перетворення партій на «закриті клуби» за бізнес-інтересами спричинили домінування парадигми «економічної ефективності» у менеджменті, яку Друкер описував такими словами: «Менеджмент існує заради результатів, яких організація досягає у зовнішньому середовищі. Менеджмент має визначати, яких результатів необхідно досягти; менеджмент має мобілізовувати ресурси організації для досягнення цих результатів» [15]. Сьогодні ми спостерігаємо кризу традиційних парадигм, що пов'язана зі зміною нашого сучасного суспільства.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51 


Похожие статьи

А В Бардась М В Бойченко А В Дудник - Менеджмент навчальний посібник