С В Абросимова - Крупянський та його мемуари - страница 1

Страницы:
1  2 

Абросимова СВ. В.Ф. КРУПЯНСЬКИЙ ТА ЙОГО МЕМУАРИ

У пізнанні минулого, передусім людських стосунків і розуміння мотива­ції тих чи інших подій, особливе значення відіграють джерела особового похо­дження (ego-джерела). Однією з основних складових в структурі даного виду джерел є мемуари (спогади). В сучасній українській історіографії, як взагалі й у світовій історичній науці, в зв'язку з антропологізацією досліджень, спостеріга­ється підвищений інтерес саме до ego-джерел, до яких окрім мемуарів належать також щоденники, автобіографії, приватне листування та ін. Про це яскраво свідчить активна публікація даних різновидів історичних джерел. Причому ува­га приділяється виданню та аналізу даного виду джерел, авторами яких висту­пають не тільки відомі діячі, але й «рядові», «типові» представники різних верств суспільства, зокрема середнього та дрібного дворянства, міської та сіль­ської інтелігенції, купецтва, священиків, робітників, селянства та ін. Ego-джерела мають особливе значення в біографічних та біо-історіографічних дос­лідженнях, а також у дослідженнях приватного життя, історії повсякденності, нової сімейної історії, інтелектуальної історії тощо.

Мемуари - це втілена на матеріальному носії історична пам'ять, один із засобів духовної наступності поколінь й один з показників рівня цивілізованос­ті суспільства, його свідомого відношення до свого минулого, і, у такий спосіб, до свого існування взагалі [1].

В джерелознавстві мемуари розглядаються як наслідок становлення мі-жособистісних стосунків і як джерела, що втілюють процес усвідомлення осо­бистості. Основною функцією мемуарів, як й інших джерел особового похо­дження, є встановлення вторинних соціальних зв'язків індивідуума в еволюцій­ному цілому [2]. Якщо раніше мемуари розглядалися передусім як джерело фа­ктичного матеріалу, то сьогодні вони привертають увагу й як культурний фе­номен, як форма людської діяльності. Відомий авторитет у дослідженні мемуа­рних джерел А. Тартаковський визначив мемуари як «оповідання про минуле,які ґрунтуються на особистому досвіді та власній пам'яті мемуариста» [3]. Саме у мемуарах, підкреслив дослідник, з найбільшою послідовністю і повнотою ре­алізується історична самосвідомість особистості.

В культурній спадщині Катеринославщини збереглися цікаві мемуарні та автобіографічні пам'ятки, частина яких оприлюднена окремими публікаціями [4], однак більшість була репрезентована (повністю, чи фрагментарно) на сто­рінках місцевих часописів, зокрема «Екатеринославского юбилейного листка» (1887 р.) [5]. Серед місцевих мемуарних видань останнього часу зазначимо кни­гу А. Стародубова, В. Самодриги та С. Іванова, присвячену спогадам про місто Катеринослав - Дніпропетровськ [6], мемуари М. Балліна, публікацію і дослі­дження яких здійснила Г. Швидько [7], комплекс мемуарних матеріалів, введе­ний до наукового обігу дніпропетровським краєзнавцем М. Чабаном, зокрема спогади про академіка Д. Яворницького [8]. Окрім того, сучасні місцеві істори­ки самі виступили авторами творів мемуарного жанру. Зокрема, із захопленням читаються цікаві й насичені подіями мемуари відомих дніпропетровських істо­риків професорів І. Ковальової [9] та Г. Швидько [10].

Певний внесок у дослідження мемуарів місцевих діячів на початку ХХ ст. зробила Катеринославська губернська вчена архівна комісія (далі - Комісія), що діяла у 1903 - 1916 рр. Як правило, мемуари зберігалися в сімейних архівах, активне виявлення і дослідження яких Комісія ініціювала у березні 1909 р. і значно активізувала на початку 1910 р., приступаючи до розробки історії місце­вих дворянських родин [11]. На сторінках друкованого органу Комісії («Лето­писи...») здобула висвітлення історія відомих місцевих дворянських родів, як-от: Малама, Мизко, Миклашевські [12].

Того часу Комісію очолював катеринославський губернський предводи­тель дворянства князь Микола Петрович Урусов (1863 - 1918) - зять впливово­го катеринославського можновладця, благодійника і колекціонера Георгія Пет­ровича Алексєєва (1834 - 1914). Г. Алексєєв і М. Урусов приятелювали з відо­мим дослідником запорозького козацтва і директором Катеринославського об­ласного музею ім. О. Поля, майбутнім академіком Дмитром Івановичем Явор-ницьким (1855 - 1940), який був почесним членом Комісії.

Саме завдяки М. Урусову побачили світло мемуари верхньодніпровсько­го поміщика В. Крупянського. М. Урусов виступив видавцем цих мемуарів, на­друкованих 1912 р. у Катеринославі під назвою: «Воспоминания помещика Верхнеднепровского уезда, Екатеринославской губернии капитана Варфоломея Фёдоровича Крупянского об участии его в войнах с Турцией и Францией в пе­риод 1807 - 1816 гг.» (далі - «Спогади») [13]. Ця публікація була здійснена до 100-літнього ювілею війни 1812 р.

На публікацію «Спогадів» В. Крупянського в «Летописи.» Комісії з'явилася рецензія провідного співробітника Комісії, викладача Катеринослав­ської духовної семінарії, історика, архівіста, археографа і громадського діяча, просвітянина Василя Олексійовича Біднова (1874 - 1935) [14].

Архітектоніка видання містить, окрім суто «Спогадів», передмову («вступне слово») видавця князя М. Урусова та публікацію «Указу» про відста­вку капітана В. Крупянського (1823 р.). Публікатор відзначив провідну рольдворянства в історії Російської імперії, а епоху, що висвітлюється в «Спогадах», він назвав однією з блискучих сторінок російської історії. У передмові М. Урусов визначив «Спогади» В. Крупянського не тільки як «історичну пам'ятку славетної епохи», але й як «матеріал», що характеризує побутові умо­ви і культурний стан російського суспільства на початку ХІХ ст. [15].

Наведені в передмові біографічні відомості про В. Крупянського допов­нюються даними «Указу» про його відставку (1823 р.). Деякі факти до біографії мемуариста подибуємо безпосередньо в його «Спогадах», а також в рецензії В. Біднова, про яку вже йшлося.

Варфоломій Федорович Крупянський народився бл. 1792 р. За припу­щенням В. Біднова, місцем його народження була Полтава. Його прадід був військовим старшиною, в якому, за висловом мемуариста, «кипела геройская кровь». Згадується один з дідів - козак Пилип Кошовий. Батько - Федір Кру-пянський - уродженець м. Ніжина, навчався в Київській духовній академії, був полтавським парафіяльним священиком і викладачем семінарії, з 1784 р. - учи­телем Славенської (тобто Катеринославської) семінарії, згодом - протоієреєм у Новомосковську, де й помер бл. 1800 р. Проте дочка В. Крупянського свідчила, що, коли батькові виповнилося 4 роки (бл. 1796 р.), він вже не мав ані батька, ані матері. Виховувала маленького Варфоломія няня Марина, опікувалися ним його рідна старша сестра та її чоловік. Сестра жила в Кременчуці. Великий вплив на В. Крупянського мав чоловік сестри, який був для нього безумовним авторитетом. Саме за порадою зятя, офіцера Переяславського драгунського полку, Варфоломій Федорович покинув Переяславську духовну семінарію (Полтавська губ.) і у 1807 р. вступив на службу у той самий полк, де служив зять, у 1811 р. у чині прапорщика перейшов до Смоленського драгунського полку, в якому прослужив до відставки, що відбулася 5 лютого 1823 р.

У складі Смоленського драгунського полку В. Крупянський брав участь в російсько-турецькій війні 1806 - 1812 рр., у Вітчизняній війні Росії з Францією 1812 р., в операціях Окупаційного корпусу у Франції. 1815 р. В. Крупянський здобув чин поручика, у 1820 р. - чин штабс-капітана; починаючи з березня 1807 р. перебував у походах в Молдавії, Бессарабії, Болгарії, Валахії, Польщі, Прусії, Богемії, Франції; брав участь у маршах, атаках, штурмах фортець Ізмаїл, Ісакчі, Тульчі, Рущук, Фуржі, Торно, у підкоренні Туртукая та ін. операціях. За участь у війні 1812 р. він був нагороджений пам'ятною срібною медаллю. Після закінчення війни 1812 р. В. Крупянський двічі перебував у Франції - у 1814 р. й у 1815 - 1818 рр. у складі Окупаційного корпусу. Після повернення з Франції у складі Смоленського драгунського полку, що дислокувався в Київській та Ка­теринославській губерніях, автор «Спогадів» опинився у Верхньодніпровсько­му повіті на Катеринославщині. 5 лютого 1823 р., через хворобу, В. Крупянський вийшов у відставку у чині капітана, з мундиром, оселився на Катеринославщині, де одружився з дочкою поміщика Верхньодніпровського повіту Надією Петрівною Апишковою (за іншими даними - Аполиковою).

У Верхньодніпровському повіті Варфоломій Федорович придбав, поряд з маєтком дружини, 2000 десятин землі і заснував село Смоленське (назва на честь Смоленського полку, в якому він служив). За даними «Родовідної книгидворян Катеринославської губернії», подружжя Крупянських мало 4 дітей: Ма-нуїла (1826-?), Дмитра (1827-?), Федора (1832-?), Аталію (Афалію; 1835-?). В. Крупянський з дружиною та чотирма дітьми був занесений до 2-ої частини «Родовідної книги дворян Катеринославської губернії». Тут згадуються і діти його сина - губернського секретаря Дмитра Варфоломійовича Крупянського: Георгій і Марія, а також дружина Софія Михайлівна [16]. У «Спогадах» згаду­ється ще одне ім'я - Ліза. За змістом можна припустити, що це була також доч­ка В. Крупянського, яка, можливо, померла у молодому віці. У «Спогадах» та­кож згадується (але без імені) дядько мемуариста, який служив віце-губернатором у Кам'янці-Подільському (?). [17].

Варфоломій Федорович виявився досить прогресивним землевласником, якого М.П. Урусов вважав «вдалим колонізатором і культуртрегером Новоро­сійських степів» [18]. В. Крупянський облаштував маєток, насадив великий сад, запровадив тонкорунне вівчарство, покращені породи коней і худоби, викорис­товував передові для свого часу методи господарювання. Цьому сприяли його енергійна натура, тяжіння до всього новітнього, раціонального. Неабиякий вплив на його образ життя, господарювання, побут й взагалі світобачення мало багаторічне перебування за кордоном, в західноєвропейських країнах, де моло­дий, здібний і кмітливий В. Крупянський уважно спостерігав за життям і госпо­дарством місцевої людності. Окрім того, його успішному господарюванню сприяв й досвід суміжних з його маєтком німецьких колоній. Це стосувалося передусім вівчарства, конярства, скотарства та інших галузей сільського госпо­дарства. З метою підвищення ефективності свого господарства власник Смо­ленського віддавав селянських хлопчиків у сусідні німецькі колонії для навчан­ня різним ремеслам. Про ефективне господарювання В. Крупянського свідчить і той факт, що у «чорні роки» (1847 - 1848 рр.), коли весь південь Російської імперії потерпав від неврожаю, голоду, цинги, холери і коли розорилося багато землевласників, а інші змушені були продати за безцінь свої маєтки, - Варфо­ломій Федорович утримав своє господарство (хоча його збитки у 1848 р. склали понад 60 тисяч руб.) й успішно господарював до самої смерті у 1862 р. А вже його спадкоємці продали с. Смоленське поміщикові Корбе. Від нащадків Корбе Смоленське перейшло у власність німецьких колоністів. У такий спосіб рід Крупянських зник з теренів Катеринославщини.

Проте не тільки господарювання захоплювало В. Крупянського. Як лю­дина талановита, енергійна, кмітлива, з широким світоглядом, неабияким жит­тєвим досвідом він виявляв тяжіння до оцінки подій, в яких брав участь, до осмислення свого місця в цих подіях, до письмової фіксації цих подій. Це праг­нення В. Крупянського до усвідомлення минулого і сучасного реалізувалося в його мемуарах.

За свідченням дочки В. Крупянського Аталії (Афалії) Варфоломіївни (у заміжжі - Хандалеєвої), окрім «Спогадів», він залишив по смерті ще й «Що­денник», який вів протягом всієї його військової служби (1807 - 1823 рр.). Але, на жаль, цей «Щоденник» був вкрадений у Харкові. Залишилися тільки «Спо­гади».

«Спогади» В. Крупянського належать до джерел особового походження міжособистісної комунікації з фіксованим адресатом та елементами автобіог­рафії. Фіксованим адресатом своїх «Спогадів» В. Крупянський «визначив» дружину. За словами мемуариста, саме дружина надихнула його до написання «Спогадів». В цьому його підтримував і зять (чоловік сестри), про якого вже тут йшлося. Звернення до конкретного адресата-співрозмовника надало «Спо­гадам» невимушеного довірливого тону, що сприяло вияву авторської індивіду­альності. В тексті мемуарів автор неодноразово звертається до дружина та ді­тей. Як слушно зауважив В. Біднов, мемуари В. Крупянського являють собою просторий лист, написаний у декілька прийомів. Мемуарист робив перерву на деякий час, щоб виконати певні господарчі справи.

Досить часто в родинному колі Варфоломій Федорович розповідав про своє минуле, про те, що він пережив і що він спостерігав протягом 1807 -1816 рр. Його розповіді були вельми цікаві й захоплюючі. Неодноразово дру­жина прохала В. Крупянського написати для їхніх дітей спогади про його вій­ськове минуле. Але він був обтяжений господарськими справами й здійснив цей задум лише у 1848 р. Того часу дружина виїхала з дочками до Одеси, щоб влаштувати їх у пансіон. Старші діти також перебували на навчанні поза рід­ною оселею. Залишившись на самоті, В. Крупянський сумував, перебував у пе­симістичному настрої, що погіршився внаслідок важкого економічного стану, в якому опинилося не тільки його господарство, а, як вже зазначалося, усього пі­вдня Російської імперії, потерпаючи від страшного неврожаю, голоду, епідемій. Знаходячись в тяжкому душевному стані, Варфоломій Федорович думками по­ринув у часи своєї молодості, коли він був молодий і разом з товаришами по Смоленському драгунському полку у складі Російської армії брав участь у вій­нах, що вирішували долі європейських держав і народів. «Помолюсь, да вспом­ню добрые старые времена» - так розпочав свої «Спогади» В. Крупянський

[19].

В. Крупянський належав до так званого «покоління війни 1812 року», до тих молодих офіцерів, про яких М. Цветаєва писала у поезії «Генералам двена­дцатого года»:

Вас охраняла длань господня

И сердце матери, - вчера

Малютки-мальчики, сегодня -

Офицера!

Вам все вершины были малы И мягок самый чёрствый хлеб, О, молодые генералы Своих судеб!

.Три сотни побеждало - трое! Лишь мёртвый не вставал с земли. Вы были дети и герои, Вы всё могли!

Війна 1812 р. викликала величезне піднесення патріотичних почуттів, людської гідності, творчої активності, жагу діяльності й потребу соціальнихзмін. Пам'ять про цей героїчний час зберігалася і передавалася із покоління в покоління. Так, О. Герцен писав, що «рассказы о пожаре Москвы, о Бородинс­ком сражении, о Березине, о взятии Парижа были моею колыбельной песнью, детскими сказками, моей «Илиадой» и «Одиссеей» [20]. Без перебільшення мо­жна констатувати, що саме участь у війні 1812 р. та закордонних походах, пе­ремога російської армії, у лавах якої воював В. Крупянський, виявилися доле­носними для нього, визначили, сказати б, філософію його життя, сформували його життєві підвалини. Невипадково, вже у доволі зрілому віці, коли йому бу­ло понад 50 років, Варфоломій Федорович звернувся до спогадів, в яких центральне місце посідали зазначені вище події.

Мемуарист вважав, що перебування за кордоном, зокрема у Франції, у складі Окупаційного корпусу, мало позитивний вплив на офіцерів, які, за його словами, усвідомлювали це, а дехто до смішного гордував цим. Наприклад, у Польщі офіцери Смоленського полку, за свідченням В. Крупянського, були у великій моді й вважалися найосвіченішими з усієї російської армії, тому що 4 роки перебували у Франції [21].

Приступаючи до написання «Спогадів», В. Крупянський, як освічена лю­дина, що захоплювалася історією і уважно стежила за сучасними подіями, був добре обізнаний з мемуарною літературою свого часу, в тому числі й зі спога­дами учасників війни 1812 р. Тоді (1849 р.) вже були опубліковані мемуари М. Голіцина, Д. Давидова, Н. Дурової, М. Муравйова, О. Раєвського, В. Штейнгеля, й, нарешті, особливо цікаві «Письма русского офицера»

Ф. Глінки [22].

Оповідь у «Спогадах» подається в хронологічній послідовності й охоп­лює період з 1807 р., коли В. Крупянський вступив до Переяславського драгун­ського полку, й до 1823 р., коли він у складі Смоленського драгунського полку опинився у с. Мишурин Ріг на Катеринославщині, де познайомився зі своєю майбутньою дружиною.

«Спогади» містять цікаві описання воєнних подій, військового побуту, міжособистісних стосунків в армії, характеристику командного складу полку й армії, порядки, що панували у війську, інтереси та моральність офіцерів, хороб­рість воїнів, проте одночасно не замовчуються й випадки боягузтва. З особли­вим захопленням автор розповідає про штурм турецьких фортець, зокрема фор­теці Рущук. Автор виявив неабиякий інтерес до описання місцевостей, які йому довелося відвідати й в яких він мешкав певний час.

Військова служба В. Крупянського розпочалася 16 жовтня 1807 р., коли він, за протекцією зятя (скарбника Переяславського драгунського полку), подав прохання генерал-лейтенантові А. Засу [23] і був зарахований до Переяславсько­го драгунського полку, що дислокувався в Соколах (Вознесенськ), які у своїх «Спогадах» він порівнював з «Криничуватими хуторами» [24]. На той час моло­дому військовому ще не було й 16 років. Він дуже хотів бути військовим, особ­ливо його приваблювала форма, зокрема «червоний мундир і шпори, головне -шпори» [25]. А коли він здобув перший чин і надів еполети, то йому здавалося, що «краще за нього у світи нікого немає, навіть на тінь свою дивився» [26].

Перший похід, в якому взяв участь В. Крупянський, був до Тирасполю та Бендер. Він згадував, з яким великим нетерпінням бажав побачити ці знамениті Бендери, «которыми меня в детстве, да и всю Малороссию, пугали» [27]. За Бе­ндерами на військовому шляху В. Крупянського були Акерман, Килія, Ізмаїл, Ясси, Бухарест, фортеці Рущук, Нікополь, Торно, Сілістрія, Фокшани, Кауша-ни, міста Хотин, Кам'янець-Подільський, Острог, Краків, Герлитц, Бреславль, Ченстохова, Бриг, Прага, Регенсбург, Данауверт, Ульм, Шафгаузен, Базель, Реймс, Ретель, Мангейм, Дрезден, Брест-Литовськ, Житомир, Дерючин, Білос-ток, Клермонт, Шато-Порсієн, Париж, Намюр, Верв'є, Дюссельдорф, Патер-борн, Галле, Варшава, Степань, й нарешті, Мишурин Ріг на Катеринославщині.

У війську виявилися і стали у пригоді лінгвістичні здібності В. Крупянського. З дитинства він володів французькою, в Переяславській духо­вній семінарії опанував латину, а під час військової служби вивчив молдавську, вдосконалив німецьку і французьку мови. Швидко засвоївши молдавську мову, він незабаром розмовляв нею як справжній молдаванин [28]. Мовні здібності В. Крупянського використовувалися полковим начальством, яке призначало йо­го перекладачем у закордонних походах. Свої мовні знання Варфоломій Федо­рович удосконалював в спілкуванні з місцевим населенням тих країн, в яких перебував його полк. У молдавському селі Шкени В. Крупянський квартирував в будинку, де мешкали француз, німець та грек, і де було багато російських, ні­мецьких та іншомовних книжок, які вони спільно читали і обговорювали. Чи­тання книжок було улюбленим заняттям В. Крупянського. Перевагу він відда­вав історичній літературі; був добре обізнаний з «Историей государства Рос­сийского» М. Карамзіна. У дитинстві сестра читала йому історичні романи французьких авторів.

В Празі Варфоломій Федорович стояв на квартирі у графів Бубно, а піз­ніше протягом місяця мешкав в маєтку графів Пахта, з якими відвідував театр, концерти, маскаради, бали. У Базелі В. Крупянський квартирував в якогось вченого, що мав велику бібліотеку, різні глобуси, технічні прибори тощо. У Ва­ршаві автор «Спогадів» зупинився в помешканні графа Красинського.

Найбільш тривалим (4-х річним) перебуванням за кордоном (у Франції) була служба у складі Окупаційного корпусу. Полкова квартира розташовувала­ся у Шато-Порсієні, де В. Крупянський мешкав у мера цього міста доктора Ан-кена. Поряд квартирував полковий командир граф Г. Ностиц. Подіями в житті полку були полкові огляди, на які приїжджали командуючий Окупаційним кор­пусом граф М. Воронцов, російський імператор Олександр І, пруський король та інші високі особи.

Досить часто у службових справах В. Крупянський бував у Парижі, де оглянув анатомічний кабінет, кабінет мистецтв, скульптурну та картинну гале­реї, Вандомську колону та інші історичні пам'ятки. Двічі відвідав Версаль, на­солоджувався красою версальських парків, фонтанами і скульптурами, бачив королівську бібліотеку і гардероб, рицарський одяг, кабінет Наполеона Бонапа­рта, апартаменти Марії-Луїзи тощо.

Одним з уподобань В. Крупянського був живопис. Він роздивлявся ікони в Ченстоховському монастирі, багато часу приділив огляду картин Дрезденсь­кої галереї, але не дуже дивився «на мадонн», окрім «Сікстинської мадонни». Його увагу привертали батальні полотна. Найбільше вразила мемуариста гале­рея Лувра. В кабінеті В. Крупянського у с. Смоленському висіла картина неві­домого художника, на якій був зображений Рейнський водоспад, що його мему­арист бачив на власні очі.

Захоплювався Варфоломій Федорович і театральним мистецтвом. Пере­буваючи за кордоном, він відвідав театри у Кракові, Данауверті, Мангеймі й, нарешті, у Парижі. Помешкання, в якому зупинявся мемуарист у Парижі, зна­ходилося поблизу Гранд-Опера, і він досить часто слухав оперу в цьому театрі. Окрім того, молодий офіцер відвідував "Theatre ггапсаів", театр Федо, вар'єте, навіть познайомився з відомим актором "Theatre ггапсаІБ" Жолі, з яким вечеряв у ресторані Бовільї. Жолі подарував В. Крупянському свій портрет. Мемуарист бачив також знаменитого Потьє у виставі «Петро Великий в Саардамі». На од­ній з вистав у "Theatre гГапсаІБ" автор «Спогадів» зустрівся з московським вій­ськовим губернатором графом Ф. Ростопчиним.

Знавець і великий шанувальник мистецтва, В. Крупянський, перебуваючи 4 роки за кордоном, переважно у Франції, упорядкував справжню мистецьку колекцію, що складалася з різних типів пам'яток (живопису, фарфору, тканин, коштовностей, книжок тощо). В основному це були придбані ним речі, але були й подаровані йому предмети. У Парижі мемуарист неодноразово купував срібні вироби, придбав маленьку чудову карету, набір ножів, тканини, лондонський візок останньої моди; замовив сервіз золотих справ майстру.

За словами мемуариста, «чотири роки промайнули як вдома, навіть кра­ще». У Парижі В. Крупянський жив «на широку ногу», тримав французького повара, замовляв страсбурзькі пиріжечки, сухофрукти тощо. Як заможний офі­цер, він влаштував три бали, кожний з них коштував йому 8 тисяч (у якій саме валюті невідомо). Окрім того, гроші витрачалися і на благодійні справи. У «Спогадах» мемуарист відзначив «щедрість наших офіцерів». Сам В. Крупянський пожертвував 100 золотих на церкву в Ретелі, а коли квартиру­вав у Шато-Порсієні (Франція), де був костел, але не було в ньому органа, то він пожертвував на нього 200 франків, полковник Деконський, як католик, 1000 франків. До цієї благодійної акції долучилися й інші офіцери полку. У та­кий спосіб вдалося зібрати 3500 франків [29].

Перебування у війську, передусім у закордонних походах не тільки до­зволили мемуаристу засвоїти іноземні мови, але взагалі виявилися його «уні­верситетами». Невгамовний потяг до знань, захоплення літературою, мистецт­вом, історією, етнографією, природою, намагання усвідомити, проаналізувати побачене - все це здобуло реалізацію саме у період військової служби. Щойно він опинявся у новому місці дислокації полку, негайно йшов оглядати місце­вість, її визначні пам'ятки, що знайшло відображення у «Спогадах», де йдеться про фортецю і турецьке кладовище в Акермані, про пам'ятки в Яссах, різи та ікони у монастирі в Ченстоховій, кафедральний собор в Ульмі, старовинний за­мок в Шафгаузені, Рейнський водоспад, Реймський кафедральний собор, сад у Мангеймі, що вважався кращим у Німеччині, про знаменитий університет в Гейдельберзі, в якому В. Крупянський вперше почув шарманку, про Дрезденсь­ку галерею, Лувр, абатство Сен-Дені, де спочивають вічним сном французькі королі, та багато іншого. В німецькому місті Патерборні мемуарист побачив булаву українського гетьмана (?), що була прикрашена дорогоцінним камінням [30]. Одним з кращих міст, які йому вдалося відвідати, В. Крупянський вважав Дрезден, однак, на його думку, це місто «мало лучше» Одеси [31]. Однак найбі­льше враження на нього справили Париж і Версаль.

Окрім безпосередньої участі в бойових операціях, В. Крупянський як освічена, висококультурна і кмітлива людина виконував спеціальні доручення командування, в тому числі й таємні завдання розвідувального характеру, зок­рема на австрійському кордоні він спостерігав за пересуванням військ, а також був перекладачем, інтендантом, топографом, ординарцем корпусного команди­ра П. Ессена, деякий час ординарцем головнокомандуючого П. Чичагова від Смоленського та Тверського полків. Взагалі він був у командування «на приме­те, как расторопный офіцер» [32].

У невеликих за обсягом «Спогадах» В. Крупянського, згадується багато імен його родичів, товаришів по службі, командирів, діячів культури і мистецт­ва різних країн. Серед військових - генерал-фельдмаршал, головнокомандую­чий Дунайською армією О. Прозоровський (1732 - 1809), командуючий корпу­сом фельдмаршал князь П. Вітгенштейн (1769 - 1843), командуючий російсь­ким Окупаційним корпусом генерал-фельдмаршал граф М. Воронцов (1782 -1856), генерал-від-інфантерії граф М. Каменський (1776/1778 - 1811), командир корпусу генерал-від-інфантерії граф С. Каменський (рідний брат попередньо­го), командир корпусу генерал-від-інфантерії граф П. Ессен (1772 - 1844), адмі­рал, командуючий армією у війні 1812 р. П. Чичагов (1767 - 1849), генерал-лейтенант О. Цвіленьєв (1769 - 1824), генерал-лейтенант І. Алексєєв (1773 -1830), командир Полтавського піхотного полку М. Золотницький («хоробрий полковник»), командир Смоленського драгунського полку генерал Є. Гампер та його ад'ютант, згодом генерал-майор Григоровський, генерал-лейтенант граф Г. Ностиц (? - 1838), генерал барон Розен, полковники Ліпранді, Петро Поль (1795 - 1870; дядько видатного катеринославського діяча Олександра Микола­йовича Поля), Деконський, юнкер С. Потоцький (син Т. Потоцького), командир ескадрону, в якому служив В. Крупянський, юнкер Гепгельн (син датського по­сла в Неаполі), капітан Платер («шляхетніша людина»), поручик Шашевський, полковий приятель Григорій Ломиковський, однополчани (Переяславського та Смоленського полків), представники відомих родин, як-от: Аненков, Бестужев, Воїнов, Демидов, Поляков та ін.

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

С В Абросимова - Крупянський та його мемуари

С В Абросимова - З історії видання монографії д і яворницького історія запорозьких козаків

С В Абросимова - Картографічні джерела запорозького ареалу в приватних архівах південної україни

С В Абросимова - Козацька генеалогія в творчій спадщині д і яворницького джерелознавчий аспект

С В Абросимова - Краєзнавець ов васильєв під впливом діяворницького