В Л Смагін - Вплив фінансового ринку на економічне зростання в умовах трансформаційної економіки - страница 1

Страницы:
1 

Теорія стратегії та економічного розвитку

УДК 330.366.003.2 В. Л. Смагін, канд. екон. наук доц.,

ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

ВПЛИВ ФІНАНСОВОГО РИНКУ НА ЕКОНОМІЧНЕ ЗРОСТАННЯ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЙНОЇ ЕКОНОМІКИ

В статті досліджується та обґрунтовується необхідність використання ефективного на­прямку фінансового забезпечення економічного зростання реального сектору економіки через зовнішні джерела перерозподілу фінансових активів у вигляді інвестицій у проце­сі функціонування механізму фінансового ринку в умовах трансформаційної економіки.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: трансформаційна економіка, економічне зростання, ринкова систе­ма, фінансовий ринок, реальний сектор економіки, підприємство, інвестиції, інвестицій­на діяльність.

У сучасних умовах становлення та розвитку ринкових відносин, вітчизняна еко­номічна система продовжує демонструвати досить високі темпи економічного зро­стання. Так, за підсумками 2007 року обсяг ВВП зріс майже на 8 %, а промислове виробництво у цілому на 11,5 %. Аналізуючи дані досягнення, слід звернути увагу не лише на темпи економічного зростання, а й на базові якісні чинники та характе­ристики, які забезпечують дане зростання.

Найефективніший шлях забезпечення довгострокового економічного зростання країни з розвинутою ринковою економікою вбачають у впровадженні інноваційних технологій, створенні високотехнологічних виробництв, які виробляють наукоємну продукцію. Приріст ВВП за рахунок впровадження нових технологій у цих країнах становить 60—90 %, тоді як в Україні він становить менше 1 % [1, с. 97].

Що стосується України, то суттєвою проблемою вітчизняних підприємств є ви­сока питома вага застарілої техніки, недостатній розвиток високотехнологічних га­лузей промисловості. Відповідно, такий стан зумовлює низьку продуктивність пра­ці, високу енергоємність продукції, що суттєво знижує конкурентоспроможність країни. В той же час, лише 10 % вітчизняних підприємств переймається технічним переоснащенням виробництва, що говорить про відсутність послідовної інвести­ційно-інноваційної політики в Україні, дефіцит фінансових ресурсів та ін.

Нинішні проблеми економічного зростання реального сектору економіки тісно пов'язані з революційним переходом від адміністративно-командної економічної сис­теми до ринкової. При цьому слід пам'ятати, що різні економічні системи мають влас­ні механізми забезпечення як інвестиційної діяльності, так і економічного зростання. Що стосується особливостей механізму перетворення заощаджень в інвестиції у ме­жах економічної системи трансформаційної економіки постсоціалістичних країн, то він характеризується переходом від бюджетного механізму акумуляції заощаджень, та перетворення їх в інвестиції, до іншого механізму з роздержавленням власності під­приємств і їх повною відповідальністю за збереження і раціональне використання своїх власних фінансових ресурсів в процесі підприємницької діяльності.

Зміна фінансової ідеології чітко розмежувала фінансові ресурси суб'єктів гос­подарювання і бюджету, перевівши їх на податкові взаємовідносини регламентова­ні відповідним законодавством. Таким чином, була сформована надійна основа для формування власних корпоративних фінансових ресурсів із докорінною зміною сутності, значення і ролі прибутку. Цей інтегрований показник підприємницької діяльності стає найважливішим джерелом самофінансування розвитку підприємст­ва в умовах ринку [2, с. 171].

Питання впливу механізму функціонування фінансового ринку в різних аспек­тах на економічне зростання реального сектору економіки розглядається в роботах багатьох вітчизняних учених-економістів, таких як Л. Алексєєнко, О. Барановського,

© В. Л. Смагін, 2007

С. Рогачова, А. Даниленка, В. Корнєєва, В. Лагутіна, О. Мозгового, В. Опаріна, В. Федосова та ін.

Метою статті є аналіз ефективних напрямків щодо прискорення економічного зростання суб' єктів господарювання через інструменти фінансового ринку в умо­вах трансформації економічних систем.

Економічне зростання в будь-якій економічній системі, включаючи трансфор­маційну, тісно пов' язане із структурною перебудовою та переоснащенням, в першу чергу, підприємств базових галузей вітчизняної економіки на основі новітніх світо­вих технологій. Це можливо лише на основі існування ефективно діючого механіз­му забезпечення економічного зростання через перетворення заощаджень в інвес­тиції. Ця діяльність має подвійну економічну природу. З одного боку, інвестиції є фінансово-матеріальним потоком, а з іншого — вони є сукупністю економічних відносин, що приводять даний потік у рух і спрямовують його в напрямку капіталі­зації національного виробництва у визначених об' ємах і термінах через базову складову фінансової системи — фінансовий ринок. Адже зараз понад 60 % інвес­тицій в українській економіці здійснюється за рахунок власних коштів підпри­ємств. Така структура фінансування не в змозі забезпечити прорив в економічному зростанні, коли більшість виробничих підприємств у країнах із трансформаційною економікою мають фінансові проблеми.

Проблеми дефіциту інвестиційного капіталу у вітчизняне виробництво існують як для простого відтворення основного капіталу, так і для розвитку принципово нових виробництв на базі новітніх технологій. Капіталізація українських господа­рюючих суб' єктів, включаючи досить великі і високорентабельні, залишається вкрай заниженою в десятки, а іноді й у сотні разів. Інвестиції в основний капітал зараз, у 2—3 рази менші мінімально необхідних, а потреба в них зростає.

Забезпечення процесу виробництва на підприємствах у різних країнах світу за­свідчує, що, незважаючи на переважне використання внутрішніх ресурсів, зовніш­нє фінансування залишається надзвичайно важливим для господарської діяльності. Водночас, для економік, що розвиваються, зовнішні фінансові потоки набувають особливого значення, коли доступ до них визначає інвестиційні можливості під­приємства та її подальший розвиток. У цьому зв' язку надзвичайно важливо визна­чити не тільки величину необхідних інвестицій, але й розмір заощаджень різного рівня, а також ту їх частину, яку можна розглядати, як об' єм потенційних інвестицій.

Фінансовий ринок як система інтегрованих фінансових інститутів обусоблює механізм взаємодії продавців та покупців, де об' єктом купівлі-продажу є, власне, гроші. З економіко-теоретичних позицій, фінансовий ринок є сферою реалізації економічних відносин, що відображаються через оборот фінансового капіталу. З організаційно-економічного погляду, — фінансовий ринок —— це операції з фі­нансовими активами і платіжними засобами [3, с. 6].

У ході еволюції ринкової системи, структура фінансового ринку значно усклад­нилася, трансформувалися фінансові інструменти і фінансові інститути. Але, як справедливо зауважує російський економіст В. Булатов, сутність процесу, який ре­алізується на фінансових ринках залишається незмінною — створення найсприят­ливіших умов для переміщення фінансових ресурсів від одних господарюючих суб' єктів, для яких ці кошти в даний час є вільними до інших, які мають потребу в цих грошових ресурсах [4, с. 77].

Це — основна функція фінансового ринку і одночасно необхідна умова еконо­мічного зростання підприємства. Вона може бути реалізована за наявності віднос­ної свободи економічної діяльності цих економічних суб' єктів, без якої відомі шум-петерівські підприємницькі «нові комбінування», є неможливими [5, с. 65].

У свою чергу, свобода підприємництва базується на приватній власності на умовах діяльності відособлених товаровиробників.

Власники підприємств в Україні довгий час були зорієнтовані лише на захист своїх прав власності, що безумовно відволікало їх від інвестиційної діяльності. Те­оретично не підлягає сумніву, що інвестиційній активності перешкоджає нестача не самих матеріальних активів, а дефіцит форм їх прояву у системі прав власності — у вигляді свідоцтв про власність або акцій, що регулювалися б законами, обов' яз-ковими на всій території країни. Наслідки проведеної в Україні приватизації під­тверджують тезу про те, що інституціональна реформа повинна передувати захо­дам «шокової терапії». Приватизація сприяє економічному зростанню підприємств тільки тоді, коли реалізовані необхідні компоненти інституціональної реформи. Так, слабкі інституціональні засади не дозволяють забезпечити підтримку розвит­кові власників і об' єктів власності, що з' явилися в результаті приватизації. Це при­зводить до недієвості приватизаційних схем і сприяє формуванню неефективних відносин власності.

Надійний захист прав власності, у кінцевому підсумку, обов' язково повинен привести до формування і посилення потреби в інвестиційних ресурсах. Одержання і ефективне використання фінансових коштів — це проблема власника кожного під­приємства. Для розширення інвестиційної діяльності необхідно демонструвати про­зорість і високу прибутковість об' єктів власності. Найважливішими умовами ви­сокої ефективності та сталості господарювання є формування, захист і постійний розвиток відносин власності, що забезпечувало б найпродуктивніше використання наявних ресурсів для відтворення та нарощування суспільного капіталу.

Оптимізація структури фінансового ринку важлива з огляду на те, що кожна йо­го ланка має різні можливості щодо залучення ресурсів, різні організаційні і мето­дологічні засади функціонування. Це відображає широку гаму різноманітних інте­ресів суб' єктів фінансового ринку. Завдання розвитку фінансового ринку поля­гають не у визначенні пріоритетних ланок, а у забезпеченні його збалансованого розвитку, що і дозволяє врахувати інтереси усіх його учасників [6, с. 146].

Вперше положення про принципово важливу роль фінансового ринку в еконо­мічному розвитку висловив Й. Шумпетер. Він стверджував, що фінансова система (банки) активно стимулює впровадження інновацій і тим самим визначальним чи­ном впливає на економічне зростання у довгостроковій перспективі. Відбираючи для фінансування найбільш ефективні виробництва й інвестиційні проекти, фінан­сова система забезпечує прискорення економічного розвитку [7, с. 48].

У середині ХХ ст. після другої світової війни зарубіжні вчені-економісти В. Невлін та Д. Рован розглядали фінансовий ринок та грошово-кредитні системи виключно з позиції другорядності впливу на обслуговування виробничих відносин, а також процесів економічного зростання в реальному секторі економіки. А відо­мий американський вчений Б. Хіггінс вважав хибним створювати нові фінансові інструменти тому, що існуючі як канали перетворення заощаджень в інвестиції пов­ністю задовольняли потреби економіки. Об' єктивної необхідності появи нових фі­нансово-кредитних інститутів на його думку в той час не існувало [8, с. 12].

Загостренню дискусії щодо ролі фінансів та їх системи в економічному зростан­ні сприяли дослідження Нобелівського лауреата 1998 р. Р. Лукаса, який не визнавав фінансовий ринок суттєвим детермінантом економічного зростання, вважаючи роль фінансового чинника надто переоціненим у сучасній науці. Аналогічної точки зору дотримувалась і відомий економіст Дж. Робінсон. Вона вважала, що фінансо­вий розвиток не може спричиняти економічне зростання, оскільки фінанси лише інерційно реагують на зміну вимог та потреб реального сектору економіки і розви­ваються в результаті економічного зростання: «Де підприємства лідирують — фі­нанси слідують», — вважала вона [9, с. 72].

На початку 70-х рр. минулого століття економічна думка Західної Європи та США суттєво змінила підходи до трактування ролі фінансового ринку в економіч­ному зростанні. З виходом у світ багатьох наукових праць учених-економістів Г. Патріка, Р. Макконона, Е. Шау поширилась ідея про прискорення економічного зростання через фінансовий розвиток. Вона була підтримана і одержала більш ши­роке трактування у численних публікаціях фахівців Світового банку в 90-х роках

(зокрема Р. Кінга, П. Лавченса, Р. Левіна, С. Каломігіса, Дж. Сантоса, В. Босоні). Їхній аналіз та узагальнені теоретичні погляди засвідчили, що розвиток фінансово­го ринку позитивно впливає на економічне зростання, більш того, він є одним із визначальних факторів економічного розвитку [10, с. 251]. Ці дискусії активізували емпіричні дослідження взаємозв' язку фінансового ринку й економічного розвитку, дали об' ємну фактичну інформацію для теоретичних висновків, щодо інтенсивнос­ті такого взаємозв' язку, особливостей його прояву в різних країнах і галузях.

Зважаючи на суттєві відмінності соціально-економічного розвитку, у різних краї­нах формування структури фінансового ринку суттєво відрізнялося і відповідно сфор­мувалося дві основні моделі-різновиди фінансового ринку (у зарубіжній літературі — моделі фінансових систем). Перша модель — англо-американська (англосаксонська), друга — євроконтинентальна (романо-німецька, німецько-японська).

Основні відмінності у зазначених моделях фінансових ринків у різних країнах по­яснюються, зокрема, особливостями перебігу процесів концентрації капіталу підпри­ємств різними макроекономічними умовами, співвідношенням між заощадженнями та інвестиціями, цінностями та традиціями користування банківськими послугами, що домінували в суспільстві [11, с. 265]. При цьому, основні відмінні риси моделей сфор­мувалися на ранніх етапах індустріалізації (ХІХ ст.), що насамперед виражалося в іс­нуванні контрасту між роллю банків в економічних перетвореннях.

Англо-американська модель формувалася в процесі розбудови фінансових рин­ків США та Великобританії з домінуючим використанням акцій та пайових серти­фікатів, як пріоритетного інструментарію формування контрактних відносин з ши­роким залученням населення в інвестиційні процеси. В цій моделі існує розвинута мережа небанківських фінансових посередників, що фінансують підприємства че­рез фондовий ринок.

Євроконтинентальна модель уособлює домінування на фінансовому ринку бан­ківської форми фінансування підприємств з використанням інструментів боргу. Як стверджує О. Дж. Говтвань: «Економіка, що базується на банківському фінансу­ванні, створює порівняно більше можливостей для регулювання в оперативному плані — вона не така залежна від інституціонального середовища, менше сприят­лива до асиметрії економічної інформації і в суттєво меншій мірі обмежує транс­формацію ресурсів» [12, с. 81].

Цю думку підтримують більшість економістів, адже модель фінансового ринку з домінуванням банківських інститутів в економічній системі транзитивного типу з відповідною економічною нестабільністю та правовою незахищеністю учасників ринку більш ефективно задовольняє потреби підприємств в позичених через банки коштах. Відповідно, через низьку здатність фондових ринків працювати в нестабіль­них транзитивних умовах, дана модель фінансового ринку переважає в постсоці-алістичних країнах, включаючи Росію і Україну [13, с. 2].

В Україні в умовах концентрації капіталу та посилення тенденції до інсайдерсь-кої структури власності з переважанням крупних корпоративних власників, які не зацікавлені в розмиванні власності в акціонерних капіталах, все більше схиляються до кредитування економічного розвитку своїх підприємств банками [14, с. 44].

На сьогоднішній день досить важливою для розвитку фінансово-інвести­ційного потенціалу країни є діяльність інвестиційних банків, які спеціалізують­ся на акумуляції коштів на тривалі терміни й наданні довгострокових позик. Особливістю таких банків є їх участь в емісійно-засновницькій діяльності про­мислових компаній.

Перспективна доцільність становлення й розвитку інвестиційних банків в Україні є на часі. Для інвестиційних банків значні можливості розкриваються у зв'язку з потребами обслуговування угод злиття й поглинання акціонерних структур у реальному секторі економіки. Багатообіцяючим для активізації інве­стиційних угод є перерозподіл власності в період грошової приватизації, коли активно змінюється структура національного капіталу. Безумовно, розвитоквторинного фінансового ринку для затребуваності послуг інвестиційних банків є обов'язковим [15, с. 32].

Процес формування фінансового капіталу повинен бути підпорядкований фор­муванню великих організаційно-господарських структур корпоративного типу, здат­них об' єднувати індивідуальне і суспільне відтворення. Необхідно створити умови для безперервного руху вартості та капіталу з метою об' єднання відособлених кру-гообігів індивідуальних капіталів у процесі їх інтеграції в єдиний національний капітал.

Нині можна ставити питання про перспективи створення в Україні «корпора­тивно орієнтованої» моделі фінансово-інвестиційного потенціалу. Про те, що така модель в Україні ще не сформувалася, свідчить, зокрема, відсутність юри­дичної регламентації діяльності акціонерних товариств. У нинішніх умовах інвестиційний процес в Україні продовжує за своїм змістом тяжіти до держав­но-бюджетного типу. На підвищення ролі бюджету в інвестиційній діяльності постійно наголошується у вітчизняній економічній літературі. Як свідчить до­свід країн з розвинутою економікою, державні інвестиції дають належний соці­ально-економічний ефект лише тоді, коли країна має власну ефективну промис­лову політику й спрямовує інвестиції для реалізації перспективних інфраструк-турних проектів.

На жаль, нинішній механізм функціонування фінансового ринку в Україні поки що суперечить інтересам активізації фінансово-інвестиційного потенціалу національ­ної економіки. Якщо фінансовий ринок переважно зацікавлений у швидких і висо­коприбуткових ресурсах, то реальний сектор економіки потребує довгострокових інвестицій у структурну перебудову, модернізацію й інноваційну діяльність. Слід зауважити, що глобалізація та відкриття (зовнішня лібералізація) вітчизняного фі­нансового ринку посилює цю суперечність. Вирішення суперечності між станом фінансового ринку й потребами реальної економіки неможливе без проведення стимулювальної бюджетної та грошово-кредитної політики; доповнення їх більш дієвими засобами контролю за використанням коштів на інвестиційні цілі; ство­рення спеціалізованих фінансово-кредитних інститутів, відповідальних за інвести­ційно-інноваційний розвиток.

Український фінансовий ринок може стати активним елементом інвестиційного перерозподілу фінансових ресурсів у реальний сектор національної економіки ли­ше тоді, коли його інституції забезпечуватимуть ефективну трансформацію пере­важно короткострокових вкладень інвесторів у довгострокові фінансові ресурси. Основними факторами формування такого фінансового ринку мають бути: наяв­ність потенційних емітентів, здатних відтворювати високі інвестиційні якості влас­них фінансових активів; розвиток ринку корпоративних цінних паперів з адекват­ними фінансовими технологіями та розвиненою інфраструктурою; державне регу­лювання процесу емісій корпоративних цінних паперів; розвиток процесів сек'ю-ритизації та ін. [16].

Думається, що у зв'язку із економічним зростанням ситуація буде змінюватися, тому можна прогнозувати вже найближчим часом істотне розширення ринку пуб­лічного розміщення акцій. Об'єктивно зацікавленість підприємств в інвестуванні буде підвищуватися у зв'язку із збільшенням рівня завантаження виробничих по­тужностей і їхнім оновленням. Зростання ролі фінансового ринку як потенційного джерела інвестицій в умовах вичерпання можливостей традиційних джерел інвес­тування — власних коштів, банківських кредитів, державних ресурсів — також стає закономірним.

Таким чином, проведений аналіз ролі фінансового ринку в процесі економічного зростання засвідчує, що динаміка змін у трансформаційній економічній системі не може розглядатися без взаємодії фінансових чинників та чинників реального сек­тора економіки, які в поєднанні істотно впливають на реальні економічні процеси та є каталізатором економічного зростання.

Література

1. Кравець В. М., Кравець О. В. Західноєвропейський банківський бізнес: становлення і сучасність / За ред. В. І. Міщенка. — К.: Знання-Прес, 2003. — 470 с.

2. Опарін В. Фінансова система України (теоретико-методологічні аспекти): Моногра­фія. — К.: КНЕУ, 2005. — 240 с.

3. Задоя А. О., Ткаченко І. П. Структура та функції фінансового ринку // фінанси Украї­ни. — 1999. — № 5. — С. 4—9.

4. Булатов В. В. Фондовый рынок в структурной перестройке. — М.: Наука, 2002. —

416 с.

5. Шумпетер Й. Теория экономического развития. — М.: Прогресс. 1982, — 321 с.

6. Опарін В. Фінансова система України (теоретико-методологічні аспекти): Моногра­фія. — К.: КНЕУ, 2005. — 240 с.

7. Шумпетер Й. Теория экономического развития. М.: Прогресс. 1982, — 321 с.

8. Lawrence P. Fifty Years of Finance and Development: Does Causation Matter? // Keele Economics Research Papers. Keele, December 2003. — № KERP 2003/ 07. — 24 pp.

9. Levine R. Finance and Growth: Theory, Evidence, and Mechanisms. University of Minnesota and NBER, 2003. —106 pp.

10. Эффективный рынок капитала. Экономический либерализм и государственное регу­лирование. М.: Наука, 2004. — Т. 1. — 560 с.

11. Рот А., Захаров А., Миркин Я. И. и др. Основы государственного регулирования фи­нансового рынка. М.: ЗАО «Юридический дом», 2002. — 512 с.

12. Говтвань О. Дж. Перспективы развития российской финансовой системы // Пробле­мы прогнозирования. — 2004. — № 2. — С. 316.

13. Popov V. Economies: Anglo-American Versus German-Japanese Model. University Kaiserslautern. Kaiserslautern. September, 1998. — 41 pp.

14. Корнєв В. В. Фінансові посередники як інститути розвитку: Монографія. — К.: Осно­ва, 2007. — 192 с.

15. Пошидаєва О. Банки розвитку у фінансовій системі Китаю // Фінансовий ринок. — 2007. — № 2. — С. 31—36.

16. Тьюлз Р., Брэндли Э., Тьюлз Т. Фондовый рынок. М.: ИНФРА-М, 2000. — 469 с.

Стаття надійшла до редакції26.12.2007 р.

УДК 65.01 Н. М. Гаращенко, канд. екон. наук доц.,

ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

КОГНІТИВНІСТЬ ОРГАНІЗАЦІЇ В ТЕОРІЇ ФІРМИ

В статті окреслено ретроспективу формування знаннєвої теорії фірми та охарактеризо­вано сучасний етап інтеграції наукових поглядів на природу фірми. Еволюція наукових поглядів на фірму та принципи її взаємодії із зовнішнім оточенням показує необхідність оперування категоріями більш універсальної пояснювальної сили. У статті введено по­няття «когнітивності організації», подано його визначення, обґрунтовано розмежування когнітивності організації з поняттями організаційних здатностей, організаційного інтелек­ту, компетентності та організаційного навчання.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: знаннєва теорія фірми, ресурсна теорія фірми, когнітивність органі­зації, організаційні здатності, організаційний інтелект, ключові компетенції, організацій­не навчання, аутопоетична система, менеджмент знань.

Стан та динаміка світової економіки сьогодні обумовлюються процесами роз­ширення масштабів та впливу «економіки знань», яка змінює традиційні підходи до управління компанією, і цю зміну у системах управління називають навіть «управ­лінською революцією». Вона є примітною тим, що наукові принципи почали засто­совувати до знання як такого (за часів індустріальної революції науку використо-

© Н. М. Гаращенко, 2007

Страницы:
1 


Похожие статьи

В Л Смагін - Вплив фінансового ринку на економічне зростання в умовах трансформаційної економіки

В Л Смагін - Методологічні особливості дослідження фінансового ринку в сучасній економіці україни

В Л Смагін - Роль інституціонального напрямку дослідження фінансового ринку в процесі системної трансформації

В Л Смагін - Приватизація як основний фактор формування фондового сегменту фінансового ринку в україні