О А Назаренко - Вплив чорнобильської катастрофи на розвиток міжнародного ядерного права - страница 1

Страницы:
1 

Правове регулювання економіки. 2010. № 10

рукції та розвитку як Розпорядником коштів, наданих згідно з Грантом з Рахунку ядерної безпеки, Урядом України та Чорнобильською атом­ною електростанцією» від 18.03.1997 р. № 147/97-ВР // Відомості Вер­ховної Ради України від 27.05.1997. — 1997. — № 19. — Ст. 134.

8. Відомості Верховної Ради України від 12.06.1998. — 1998. —

№ 24. — Ст. 142.

9. Відомості Верховної Ради України від 29.01.1999. — 1999. —

№ 4. — Ст. 33.

10. Відомості Верховної Ради України від 12.06.2009. — 2009. — № 24. — С. 897. — Ст. 300.

11. Офіційний вісник України від 11.01.2010. — 2009. — № 101. — С. 211. — Ст. 3537.

12. Відомості Верховної Ради України від 02.12.1997. — 1997. —

№ 46. — Ст. 292.

13. Відомості Верховної Ради України від 24.12.1999. — 1999. — № 51. — Ст. 451.

14. Відомості Верховної Ради УРСР від 18.06.1991. — 1991 — № 25. —

С. 283.

Стаття надійшла до редакції 25.05.10

УДК 349.7 О. А. Назаренко,

доцент кафедри міжнародного та європейського права ДВНЗ «КНЕУ імені Вадима Гетьмана»

ВПЛИВ ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ КАТАСТРОФИ НА РОЗВИТОК МІЖНАРОДНОГО ЯДЕРНОГО ПРАВА

У статті аналізуються питання становлення міжнародного ядер­ного права, як галузі сучасного міжнародного права, зокрема, вплив трагедії на Чорнобильській АЕС на появу нових норм та інститутів міжнародного ядерного права.

Ключові слова: ядерне право, міжнародне ядерне право, галузь міжнародного права, Чорнобильська катастрофа.

В статье анализируются вопросы становления международного ядерного права, как отрасли современного международного права. В частности, в статье анализируется влияние трагедии на Чернобыль­© О. А. Назаренко, 2010 323ской АЭС на возникновение новых норм и институтов международного ядерного права.

Ключевые слова: ядерное право, международное ядерное право, отрасль международного права, Чернобыльская катастрофа.

The questions of becoming of international nuclear law are analysed in the article, as the fields of modern international law. In particular, in the ar­ticle influence of tragedy is analysed on Chornobyl AES on appearance of new norms and institutes of international nuclear law.

Keywords: nuclear law, international nuclear law, the field of interna­tional law, Chornobyl disaster.

Демонстрація потужності і водночас небезпеки ядерних тех­нологій і створеної на їх основі зброї масового знищення безпре­цедентної руйнівної сили показало наскільки серйозною небезпе­кою для населення нашої планети та її природного середовища може обернутися їх використання навіть у мирних цілях.

Ядерні аварії в Три-Майл-Айленді (США) та Чорнобилі про­демонстрували таку небезпеку. Україна як жодна інша країна сві­ту пройшла та проходить страшні за наслідками випробування розвитку ядерної енергії. Трагедія, що сталася на Чорнобильській АЕС в 1986 р., перетнула національні кордони й інтереси і набула планетарного масштабу, призвела до людських жертв, суттєво впли­нула на здоров'я і життя людей, у тому числі майбутніх поколінь, спричинила значне забруднення навколишнього середовища.

Саме тому не втрачають актуальності наукові пошуки в сфері правового регулювання як внутрідержавних, так і міжнародних відносин з використання ядерної енергії. Адже тільки вироблення і суворе дотримання норм у сфері її використання має звести до мінімуму потенційну небезпеку ядерних технологій.

У даній статті аналізується вплив Чорнобильської катастрофи на формування норм міжнародного ядерного права в сфері мир­ного використання ядерної енергії.

Питання правового регулювання відносин у сфері викорис­тання ядерної енергетики та гарантування її безпеки були пред­метом наукових досліджень учених ще за радянських часів. Зок­рема, слід назвати праці таких учених, як О. І. Йориш, О. О. Су-патаєва, В. А. Мусін, С. О. Малінін та ін. Вже за радянських часів сформувалося визначення ядерного (атомного права) як само­стійної галузі правового регулювання, об' єктом якої є відносини,що виникають з приводу використання ядерної енергії [1]. Ста­новлення ядерного права як галузі українського права активно досліджувала Г. І. Балюк [2] та інші вчені.

Розглядаючи становлення радянського атомного права, вітчиз­няні автори відзначали, що воно покликано активно сприяти най-раціональнішому використанню атомної енергії і забезпечувати розвиток ядерної енергетики. Норми ядерного права є частиною правової системи держави [3].

Паралельно з формуванням атомного права як галузі національ­ного права, вчені різних країн відстоювали концепцію формуван­ня і в системі міжнародного права принципів та норм, які регу­люють міжнародні відносини в сфері мирного використання ядер­ної енергетики та попередження небезпеки ядерної війни [4].

У наукових роботах, присвячених правовому регулюванню використання ядерної енергії, у вітчизняній науці міжнародного права по суті ніким не оспорювалася назва цієї нової галузі між­народного права — міжнародного атомного права. Утім, з розвит­ком науково-технічного прогресу, який дозволив отримувати енергію в результаті здійснення ланцюгових реакцій ділення важ­ких ядер і реакції термоядерного синтезу легких ядер, погляди вчених відносно назви галузі змінилися. Одні автори стали йме-нувати його міжнародним атомним правом, інші ядерним правом. Якщо виходити з правового регулювання сучасних технологій отримання енергії і їх використання, то більш логічним і справед­ливим було б назвати дану галузь міжнародним ядерним правом. Зокрема, В. П. Пархитько в якості головного аргументу на ко­ристь визнання терміну «міжнародне ядерне право» вказував на те, що «енергія, про яку йде мова, народжується або в результаті реакції ділення ядер (ядерна реакція), або з їх синтезу (термояде­рна реакція). Слід зазначити, що в зарубіжних джерелах перевага віддається назві «ядерне право» [5].

Утім термінологічні розбіжності не можуть заперечити необ­хідності об' єднання зусиль держав і міжнародного співтоварист­ва в цілому в справі забезпечення безпечного розвитку атомної енергетики, запобігання негативним наслідкам використання атому в мирних цілях, а також недопущення його використання у військових цілях.

Президент США Г. Трумен став першим політичним діячем, який ухвалив рішення про застосування ядерних бомб. Бомбар­дування авіацією США японських міст Хіросіми і Нагасакі в

1945 р. продемонстрували, яку загрозу для людства представляє ядерна зброя. Тому надзвичайно важливим завданням стало не-розповсюдження ядерної зброї, скорочення запасів ядерних озброєнь і в перспективі повне ядерне роззброєння. Досягнен­ню цієї мети слугують угоди про створення без' ядерних зон у ря­ді регіонів земної кулі, про заборону розміщення ядерної зброї в космосі. Позитивним кроком на цьому шляху стало укладення Договору про заборону ядерних випробувань у трьох сферах 1963 р., Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, 1968 р., Договору про всеохоплюючу заборону ядерних випробувань 1996 р. Безпрецедентним в історії міжнародних відносин стало одностороннє рішення України про ядерне роззброєння і пере­творення на неядерну державу.

Використання ядерної енергії в мирних цілях відкрило широ­кі можливості для підвищення добробуту людства. Разом з тим, збільшення кількості наукових і промислових ядерних реакторів, інтенсифікація торгівлі ядерними матеріалами і їх перевезень, утилізація відпрацьованого ядерного палива несуть у собі потен­ційну загрозу радіоактивного зараження людей і навколишнього середовища. При цьому через свої физико-хімічні властивості ра­діаційне зараження представляє небезпеку для держав, що мо­жуть бути розташовані далеко від кордонів країни, де мав місце ядерний інцидент. Приклад Чорнобильської катастрофи 1986 р., яскраве тому підтвердження.

Міжнародні відносини, що є предметом міжнародного ядер­ного права, мають комплексний характер. Це було відмічено ще С. А. Малініним [6]. Комплексну галузь права утворюють норми і принципи, що регулюють відносини в певній сфері, і які одно­часно можуть належать до різних галузей права. Таке визначення комплексної галузі права цілком справедливе й щодо міжнарод­ного ядерного права. Адже предметом регулювання міжнародно­го ядерного права є відносини в сфері міжнародної безпеки та роззброєння, охорони навколишнього природного середовища, використання космічного простору, морів, океанів, надр, прав людини та деяких інших.

У зв' язку з тим, що застосування ядерної енергії інтенсивно розвивається як у мирних цілях, так і в військово-промисловому комплексі, вважаємо за можливе в системі міжнародного ядерного права виділяти дві підгалузі — норми і принципи, що регулюють використання ядерної енергії в мирних цілях і у військовій сфері.

Формування галузі міжнародного ядерного права припадає на другу половину ХХ ст. Особливого значення для розвитку між­народного ядерного права мала кодифікація норм у сфері мирно­го використання ядерної енергії.

Першими міжнародно-правовими актами в цій сфері стали Кон­венція про відповідальність перед третьою стороною у сфері ядер­ної енергії 1960 р. та Конвенція про відповідальність операторів ядерних установок 1962 р. Втім їх норми увібрала в себе Конвен­ція про цивільну відповідальність за ядерну шкоду 1963 р.

Конвенція врегулювала питання міжнародної відповідальності за шкоду особам та майну однієї держави, завдану в результаті нещасного випадку на ядерній установці іншої держави. Відпові­дальність за Конвенцією покладається на оператора ядерної уста­новки. В деяких випадках сама держава може виступати операто­ром і нести відповідальність.

В 1960 році була ухвалена Конвенція МОП про захист тру­дящих від іонізуючої радіації, яка поширювала дію на всі види діяльності, в результаті яких іонізуюча радіація впливає на пра­цівників під час роботи з ядерними матеріалами.

В 1980 р. була підписана Конвенція про фізичний захист ядер­ного матеріалу. Метою конвенції було розробити механізм попе­редження несанкціонованого використання ядерних матеріалів у результаті їх крадіжки, попередження незаконного заволодіння ядерними матеріалами особливо під час транспортування.

В 1986 році відбулась трагедія на Чорнобильській АЕС. Ви­бух на АЕС був настільки потужним, що забруднення розпо­всюдилося на значні ділянки території Радянського Союзу, які в даний час входять до складу України, Білорусії та Росії. Перші повідомлення поступили лише на третій день після чорнобиль­ського вибуху. Після цього шведські науковці зіставили карту підвищених рівнів радіації в Європі з напрямом вітру і оголоси­ли всьому світу, що десь в Радянському Союзі відбулася ядерна аварія [7].

До заяви Швеції радянське керівництво проводило надзвичай­ні операції по боротьбі з пожежами і розчищенню, проте вважало за краще не повідомляти про аварію і її реальні масштаби. Жодна інстанція не змогла негайно узяти ситуацію під контроль. Прихо­вування катастрофи, небажання скористатися можливою допомо­гою інших держав і міжнародних організацій стало причиноюзбільшення масштабів трагедії і в свою чергу вплинуло на необ­хідність розробки міжнародно-правових актів, що могли б бути застосовними в побідних ситуаціях.

Саме під впливом подій у Чорнобилі на спеціальній сесії Ге­неральної конференції МАГАТЕ в вересні 1986 р. було розроб­лено і прийнято два надзвичайно важливі документи Кон­венцію про оперативне сповіщення про ядерну аварію та Кон­венцію про допомогу у випадку ядерної аварії або радіаційної аварійної ситуації 1986 р. Ці міжнародно-правові акти відобра­зили необхідність міжнародного співробітництва в сфері без­печного використання ядерної енергії та мінімізації наслідків аварій, що можуть статися і спричинити «транскордонні радіа­ційні наслідки».

Дія Конвенції про оперативне сповіщення про ядерну аварію [8] поширюється на випадки будь- якої аварії, пов' язаної з будь-яким ядерним реактором незалежно від місцезнаходження; будь-якою установкою ядерного паливного циклу; будь-якою установ­кою по збагаченню радіоактивними відходами; перевезенням і зберіганням ядерного палива або радіоактивних відходів; виготов­ленням, використанням, зберіганням, видаленням і перевезенням радіоізотопів для сільськогосподарських, промислових, медичних цілей і для проведення наукових досліджень у цих галузях, і ви­користанням радіоізотопів для вироблення енергії в космічних об' єктах або діяльністю держави-учасниці, або осіб, або юридич­них суб' єктів під її юрисдикцією або контролем унаслідок якої відбувається або може відбутися викид радіоактивних речовин і яка привела або може привести до міжнародного трансгранично­го викиду, що могло б мати з погляду радіаційної безпеки зна­чення для іншої держави (ст. 1, 2).

У випадку ядерної аварії держава-учасниця зобов' язана спові­стити безпосередньо або через МАГАТЕ ті держави, які зазнали або можуть зазнати фізичного впливу. Держава має повідомити про характер аварії, її час, місце (коли це доцільно), установку чи вид діяльності, причини аварії та передбачений розвиток ядерної аварії, характеристики радіоактивного викиду (якщо це можли­во — вірогідні фізичні та хімічні форми та кількість, склад та ефективну висоту радіоактивного викиду), відомості про існуючі та прогнозовані метеорологічні умови, необхідні для прогнозу­вання транскордонного викиду радіоактивних речовин, резуль­тати моніторингу навколишнього середовища, що стосуютьсятранскордонного викиду радіоактивних речовин, здійснювані або плановані захисні міри тощо.

Як показав розвиток подій після Чорнобильської аварії, всі окреслені норми були порушені СРСР. СРСР приховував будь-яку інформацію про катастрофу не тільки від міжнародного спів­товариства, а й від власних громадян, тримаючи їх в інформацій­ному вакуумі. Безперечно, це негативно вплинуло на розвиток ситуації і спричинило катастрофічні наслідки, які даються взнаки дотепер.

Конвенція про допомогу у випадку ядерної аварії або радіа­ційної аварійної ситуації [9] закріпила необхідність міжнародно­го співробітництва для допомоги в разі ядерної аварії або радіа­ційної ситуації з метою пом' якшення їх наслідків, для захисту життя, майна, навколишнього середовища від впливу радіоактив­них викидів.

Конвенція закріпила право держави на допомогу у разі ядер­ної аварії або радіаційної аварійної ситуації з боку держави-учасниці Конвенції, МАГАТЕ або іншої міжнародної організації (ст. 2). Держава, до якої звертаються за допомогою, має невід­кладно прийняти рішення і повідомити його державі, що зверта­ється за допомогою.

Після прийняття конвенцій був створений Міжустановчий ко­мітет з реагування на ядерні аварії, в роботі якого беруть участь, зокрема, такі впливові міжнародні організації, як Міжнародна ор­ганізація праці, Міжнародна морська організація, Організація Об' єднаних Націй з питань освіти, науки та культури, Всесвітня мете реологічна організація та інші.

Втім, не зважаючи на ухвалення Конвенції, СРСР не звернув­ся за допомогою до держав чи міжнародних організацій і протя­гом перших чотирьох років після чорнобильської аварії намагав­ся ліквідовувати її наслідки на національному рівні, не зважаючи на готовність інших держав і організацій надати допомогу, яка включала б оцінку ядерної безпеки та екологічних умов у за­брудненому регіоні, діагностику захворювань, спричинених ава­рією тощо.

Тільки в 1990 році уряд СРСР визнав необхідність міжнарод­ної допомоги і звернувся до МАГАТЕ. Генеральна Асамблея прийняла резолюцію 45/190, в якій містився заклик до «міжна­родного співробітництва в справі пом' якшення і подолання нас­лідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції».

Після 1986 року були укладені й інші не менш важливі доку­менти, серед яких варто назвати Об'єднану конвенцію про безпе­ку поводження з відпрацьованим паливом і про безпеку пово­дження з радіоактивними відходами 1997 р., Конвенцію про до­даткове відшкодування за ядерну шкоду 1997 р., Віденську кон­венцію про цивільну відповідальність за ядерну шкоду 1997 р., Кодекс поведінки по забезпеченню безпеки і збереження радіоак­тивних джерел 2004 р. та деякі інші.

Як не прикро це усвідомлювати, але чорнобильська аварія позитивно вплинуло на розвиток міжнародного ядерного пра­ва. Було укладено договори, які мали мінімізувати шкоду, яку можуть спричинити ядерні аварії, не в останню чергу завдяки міжнародному співробітництву держав у сфері подолання їх наслідків.

Література

1. Йориш А. И. Атомная энергия. Правовые проблемы. — М., 1975. — С. 24—28.

2. Балюк Г. І. Проблеми формування та становлення ядерного права в Україні // Дис. на здобуття наук. ступеня докт. юр. наук. — К., 2000. — 360с.

3. Стойбер К., Бер А., Пельцер Н., Тонхаузер В.. Справочник по ядер­ному праву. — МАГАТЕ, Вена, 2006. — С. 4.

4. Международное право: учебник / Отв. ред. Ю. М. Колосов, Є. С. Кривчикова. — 2 изд., перераб. и доп. — М.: Междунар. отно­шения, 2005. — 816 с. С. 715.

5. Валеев Р. Международное ядерное право как отрасль современно­го международного права // http://www.legal.az/content/view/269/77/

6. Малинин С. А. Мирное использование атомной энергии. М.,

1971.

7. История Организации Объединенных Наций и Чернобыля http:// chernobyl.undp.org/russian/history.html.

8. Конвенция об оперативном оповещении о ядерной аварии, 1986 г. // http://www.un.org/russian/ha/chernobyl/incinfo.htm

9. Конвенция о помощи в случае ядерной или радиационной ава­рийной ситуации // http://www.un.org/russian/ha/chernobyl/nuchelp.htm

Стаття надійшла до редакції 01.06.10

Страницы:
1 


Похожие статьи

О А Назаренко - Вплив чорнобильської катастрофи на розвиток міжнародного ядерного права

О А Назаренко - Співвідношення міжнародних договорів і законів україни

О А Назаренко - Сучасна концепція підтримання миру в рамках оон