Е Н Абільтарова - Основи охорони праці - страница 17

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34 

Теплове самозаймання - це самозаймання в результаті самонагрівання, що виникло під впливом зовнішнього нагріву речовини (матеріалу, суміші) вище температури самонагрівання.Наприклад, напіввисихаючі рослинні олії (соняшникове, бавовняне), а також скипидарні лаки, фарби, ґрунтовки можуть самозайматися при температурі довкілля 80-100 С. Деревина дубова, соснова, ялинова, вироби з неї, деревно-волокнисті плити і тирса при температурі вище 1000С схильні до самозаймання.

В1



Відповідно до ГОСТ 27331-87 "Пожарная техника. Классификация пожаров" залежно від агрегатного стану й особливостей горіння різних горючих речовин і матеріалів пожежі поділяються на відповідні класи та підкласи. Класи пожеж та символи класів пожеж наведено відповідно в табл. 7.1 і 7.2.
7.4.2. Показники пожежовибухонебезпечності речовин та матеріалів

 

Пожежовибухонебезпека речовин та матеріалів - це сукупність властивостей, які характеризують їх схильність до виникнення й поширення горіння, особливості горіння і здатність піддаватися гасінню загорянь.

Показники пожежовибухонебезпечності речовин та матеріалів встановлюються ГОСТ 12.1.044-89 "ССБТ. Пожаровзрывоопасность веществ и материалов. Номенклатура показателей и методы их определения" з метою отримання вихідних даних для розробки систем із забезпечення пожежної безпеки і вибухобезпеки.Пожежовибухонебезпека речовин і матеріалів визначається показниками, вибір яких залежить від агрегатного стану речовини (матеріалу) й умов її вживання. При визначенні пожежовибухонебезпечності речовин і матеріалів розрізняють гази, рідини, тверді речовини і матеріали, пил. Основні показники пожежовибухонебезпечності речовин і матеріалів різного агрегатного стану наведені у табл. 7.3.

 

Таблиця 7.3

Основні показники пожежовибухонебезпечних властивостей

матеріалів і речовин


За горючістю речовини та матеріали поділяються важкогорючі та горючі (рис. 7.2).

Негорючі - речовини та матеріали, які не здатні до горіння чи обвуглювання у повітрі під впливом вогню або високої температури.При цьому негорючі речовини можуть бути пожежонебезпечними, наприклад, речовини, що виділяють горючі продукти при взаємодії з водою.

Важкогорючі - речовини та матеріали, що здатні спалахувати, тліти чи обвуглюватись у повітрі від джерела запалювання, але не здатні самостійно горіти чи обвуглюватися після його видалення (матеріали, що містять горючі та негорючі компоненти, наприклад, фіброліт, асфальтобетон, пресовані дерев'яно-волокнисті плити тощо).

Горючі - речовини та матеріали, що здатні самозайматися, а також спалахувати, тліти чи обвуглюватися від джерела запалювання та самостійно горіти після його видалення.

Температура спалаху - найнижча температура матеріалу (речовини), за якої за встановленими умовами випробувань над його поверхнею утворюється пара, здатна спричинити спалах у повітрі під впливом джерела запалювання, але швидкість утворення пари недостатня для підтримання стійкого горіння.

Температура спалахування - найнижча температура матеріалу (речовини), за якої за встановленими умовами випробувань над його поверхнею утворюється пара або гази з такою швидкістю, що після їх запалювання виникає стійке горіння.

Температура самоспалахування - найнижча температура матеріалу (речовини), за якої за встановленими умовами випробувань відбувається різке збільшення швидкості екзотермічних реакцій окислення матеріалу (речовини), які закінчуються полуменевим горінням.

Температура тління - температура матеріалу (речовини), за якої відбувається різке збільшення швидкості екзотермічних реакцій окислення матеріалу (речовини), що призводить до його (її) тління.

Нижня (НКМПП) та верхня (ВКМПП) концентраційна межа поширення полум 'я - мінімальна (максимальна) концентрація горючої речовини в однорідній суміші з окислювальним середовищем, за якого можливе поширення полум' я по суміші на будь-яку відстань від джерела загорання.  НКМ та ВКМ використовуються длявизначення областей вибухонебезпечних концентрацій. Суміші горючої речовини та повітря нижче НКМ (недостатньої горючої речовини) або вище ВКМ (забагато горючої речовини та мало кисню повітря) спалахувати (вибухати) не можуть.

Наявність областей вибухонебезпечних концентрацій речовин та матеріалів надає можливість вибрати такі умови їх зберігання, транспортування та використання, за яких виключається можливість виникнення пожежі чи вибуху.

Концентраційні межі поширення полум'я включаються до стандартів, технічних умов на гази, легкозаймисті рідини та тверді речовини, здатні утворювати вибухонебезпечні газо-, паро- та пилоповітряні суміші (для пилу встановлюється НКМ). Значення концентраційних меж застосовуються при визначенні категорії приміщення та класу зон за вибухопожежною та пожежною небезпекою при розрахунку гранично допустимих вибухонебезпечних концентрацій газів, парів і пилу в повітрі робочої зони з потенційним джерелом запалювання, при розробці заходів щодо забезпечення пожежної безпеки.

Температурні межі поширення полум'я (спалахування) -температури матеріалу (речовини), за яких його (її) насичена пара утворює в окислювальному середовищі концентрації, що дорівнюють нижній та верхній концентраційним межам поширення полум' я. Значення температурних меж поширення полум' я використовуються під час розробки заходів щодо забезпечення пожежовибухобезпеки об' єктів при розрахунку пожежовибухобезпечних режимів роботи технологічного устаткування, при оцінці аварійних ситуацій, пов' язаних з розливом горючих рідин, для розрахунку концентраційних меж поширення полум' я.

Якщо відомі основні показники пожежовибухонебезпечності речовин, які використовуються, то опосередковано більш пожежовибухонебезпечними будуть ті речовини, у яких є: нижча температура спалаху; менша різниця температур спалаху, спалахування та само спалахування; менше значення концентраційної межі; більша область концентраційних меж поширення полум' я.7.4.3. Особливості горіння матеріалів і речовин різного агрегатного стану

 

Тверді горючі речовини у більшості випадків самі по собі у твердому стані не горять, а горять горючі леткі продукти їх розпаду під дією високих температур у суміші з повітрям - полуменеве горіння. Таким чином, горіння твердих речовин у більшості випадків пов' язано з переходом їх горючої складової в інший агрегатний стан - газовий. І тільки тверді горючі речовини з високим вмістом горючих речовин (антрацит, графіт) можуть горіти у твердому агрегатному стані - майже без полум' я. Тому тверді горючі речовини, в цілому, більш інертні щодо можливого займання. Показниками пожежонебезпечних властивостей для твердих речовин є температура спалахування та температура самоспалахування.

Більшість рідин, що згорають, більш пожежонебезпечні, ніж тверді горючі матеріали і речовини, оскільки вони легше запалюються, інтенсивніше горять, утворюють вибухові пароповітряні суміші і погано піддаються гасінню водою. Про схильність рідин до спалаху судять в основному за температурами спалаху, самоспалахування, концентраційними і температурними межами спалахування.

Класифікація рідин, що горять, за температурою спалаху наведена на рис. 7.3.

Так, легкозаймиста рідина (ЛЗР) - горюча рідина, здатна запалитися від короткочасного впливу джерела загоряння тривалістю до 1 сек з низькою енергією (полум'я сірника, іскра, тліюча сигарета тощо), з температурою загорання небільше +61°С у закритому або +66°С у відкритому тиглі.

Горюча рідина (ГР) - рідина, яка здатна запалитися від джерела запалювання, самостійно горіти після його видалення і має температуру загорання понад +61°С у закритому або +66°С у відкритому тиглі.

Перегріта горюча рідина - горюча рідина, нагріта в умовах виробництва до температури загорання та вище.Класифікація рідин за температурою спалаху Легкозаймиста рідина (ЛЗР)


Горюча рідина (ГР)Особливо небезпечна ЛЗР

 

 

Постійно небезпечна ЛЗР

 

 

Небезпечна ЛЗР

 

 

Рис. 7.3. Класифікація рідин за температурою спалаху

 

Легкозаймисті рідини діляться на три розряди:

- особливо небезпечна ЛЗР з температурою спалаху від -18 0С і нижче в закритому тиглі або від -13 0С і нижче у відкритому тиглі;

II    - постійно небезпечна ЛЗР з температурою спалаху вище
-18 0С до +23 0С у закритому тиглі або вище -13 0С до +27 0С у
відкритому тиглі;

III    - небезпечна при підвищеній температурі повітря ЛЗР з
температурою спалаху вище 23 до 61 0С у закритому тиглі або вище
27 до 66 0С у відкритому тиглі.

Найменша температура, за якої рідина спалахує, є температурою самоспалахування. Температура самоспалахування в легкозаймистих і горючих рідинах дорівнює 90-595 0С. Найнижчу температуру самоспалахування має сірковуглець, найвищу - фенол.

Характерні особливості горіння легкозаймистих і горючих рідин обумовлюються їх фізико-хімічними властивостями й умовами, у яких відбувається горіння. Нафтопродукти й ароматичні вуглеводні -бензол, толуол, ксилол, а також скипидар - горять червоним полум'ям, що світиться. Метиловий і етиловий спирти, оцетова кислота горять полум'ям, що не світиться. Швидкість горіння рідин непостійна. Вона залежить від температури займання, діаметрурезервуару, наявності в рідині негорючих домішок і інших чинників. Чим вище температура займання рідини і нижче температура її кипіння, тим вище швидкість вигорання.

Швидкість нагріву при горінні нафтопродуктів залежить від наявності в них вологи. Чим більше волога, тим швидше нагрівається рідина, оскільки пари води інтенсифікують процес конвекції. Прогрівання нафтопродуктів на велику глибину при пожежі нерідко викликає скипання, а інколи і викид із займанням величезної маси нафтопродуктів у повітря. Скипання пояснюється наявністю в нафтопродуктах дрібних крапель води, які переходять у пару. Причиною викиду є водяна подушка під нафтопродуктами. Викид відбувається в той момент, коли шар нафтопродукту нагрівається значно вище 100 0С. Вода миттєво перетворюється на пару, яка виштовхує нафтопродукт із резервуару.

Характерною особливістю легкозаймистих і горючих рідин є і те, що багато з них володіє низькою електропровідністю і при русі незаземленими трубами або в резервуарах накопичують статичну електрику. Це може призвести до іскріння і займання рідин. Більшість легкозаймистих і горючих рідин легше за воду і не розчиняються в ній, а при гасінні спливають на поверхню. Тому гасять рідини пінами, спеціальними хімічними складами і речовинами, а також розпорошеними струменями води.

Горючий газ - газ, який у суміші з повітрям у відповідній пропорції утворює газове вибухонебезпечне середовище. Горючі гази мають більшу температуру до горіння, ніж тверді горючі речовини і рідини, є більш небезпечними з точки зору вибухопожежної безпеки, а відповідні їх властивості характеризуються тільки трьома показниками: температурою самоспалахування, НКМ та ВКМ.

Пил - дрібні тверді частинки в повітрі, які осідають під дією власної ваги, але деякий час можуть перебувати в повітрі у зваженому стані. Коли пил знаходиться в зваженому стані в повітрі, його називають аерозолем. Пил, що осів з повітря, називають аерогелем.Пожаро- і вибухонебезпечні властивості пилу визначаються головним чином за температурою їх самоспалахування та нижньою концентраційною межею сплахування.

Температура самоспалахування пилу - найнижча температура гарячої поверхні, за якої виникає самоспалахування шару пилу заданої товщини на цій поверхні.

Пил класифікується на дві групи та чотири класи (рис. 7.4):

-   
до вибухонебезпечного (група А) належить пил із нижньою концентраційною межею спалахування до 65 г/м . З них пил з НКМ до 15 г/м відноситься до І класу (особливо вибухонебезпечний пил); пил з НКМ 15...65 г/м відноситься до ІІ класу (вибухонебезпечний пил);

-    до пожежонебезпечного пилу належить пил з нижньою концентраційною межею спалахування більше 65 г/м . З них пил, температура самоспалахування якого до 250 С, відноситься до ІІІ класу (особливо пожежонебезпечний пил); пил, температура самоспалахування якого більше 2500 С, відноситься до ІУ класу (пожежонебезпечний пил).

Для локалізації вибухів пилоповітряних сумішей рекомендується: у вентиляційних системах - гравієві фільтри і клапани, що перекриваються, в електроустаткуванні - щілинний захист, у приміщеннях - інертні гази.Пил, що горить, гасять найчастіше розпорошеними струменями води. При додаванні у воду змочувачів ефект гасіння підвищується.

Відповідно до ГОСТ 12.1.011-78 "ССБТ. Смеси взрывопасные. Классификация и методы испытаний" та ДНАОП 0.00-1.32-01 "Правила будови електроустановок. Електрообладнання спеціальних установок" вибухонебезпечна суміш - суміш повітря з горючими газами, парою, туманами, горючим пилом та волокнами, у якій за нормальних атмосферних умов після запалення процес горіння (вибух) поширюється на весь об'єм суміші.

Горючий пил або волокна вважаються вибухонебезпечними, якщо в разі їх мимовільного загорання в установці за визначеною нижньою концентраційною його межею за ГОСТ 12.1.044 виникає надмірний тиск газів як мінімум 5 кПа.

До вибухонебезпечної суміші належать суміші горючих газів і пари легкозаймистої рідини з киснем, хлором або іншими окислювачами.

Газо-пароповітряне вибухонебезпечне середовище -вибухонебезпечне середовище, яке утворюється повітрям з горючими газами, парою, туманами.

Пилоповітряне вибухонебезпечне середовище - вибухонебезпечне середовище, яке утворюється повітрям з вибухонебезпечними пилом і волокнами.

Вибухонебезпечні суміші класифікуються на категорії вибухонебезпеки залежно від величини безпечного експериментального максимального зазору (за БЕМЗ) і від величини температури самоспалахування.

В основу класифікації вибухонебезпечних сумішей покладена їх властивість передавати за певних умов вибух з оболонки електроустаткування в довкілля через невеликі зазори між фланцями або іншими з'єднаннями. Ця властивість враховується при виготовленні одного з видів вибухозахищеного електроустаткування, вибухонепроникливість якого забезпечується міцними оболонками з фланцевими або іншими з' єднаннями певних розмірів з відповідними зазорами. Сутність вибухозахисту полягає в тому, що при займанні воболонці вибухової суміші полум' я, проходячи через зазори, повинне само загаситися, а продукти горіння - охолодитися нижче за температуру самоспалахування вибухонебезпечного довкілля.


Відповідно до ДНАОП 0.00-1.32-01 "Правила будови електроустановок. Електрообладнання спеціальних установок" вибухонебезпечні суміші повітря з газами або з парою в залежності від величини БЕМЗ поділяються на категорії (табл. 7.4).

Наведені в табл. значення БЕМЩ не можуть служити для контролю ширини щілини оболонки в експлуатації.


Вибухонебезпечні суміші повітря з газами або парою залежно від температури самозаймання поділяються на групи відповідно до ДНАОП 0.00-1.32-01 "Правила будови електроустановок. Електрообладнання спеціальних установок" (табл. 7.5).

Займання горючої суміші у всіх випадках починається в одній точці і потім поширюється по всьому об' єму, що займаний горючою сумішшю. Залежно від швидкості поширення полум' я горючимсередовищем при пожежі розрізняють стале горіння або вибух. Вибух умовно ділять на спалах, вибух і детонацію.

На пожежах при горінні газоповітряних і пароповітряних сумішей температура не перевищує 14000С. При вибухах паро- і газоповітряних сумішей протягом декількох долів секунди температура досягає 20000С. Для запобігання утворенню вибухових пароповітряних і газоповітряних сумішей необхідно знати, у яких місцях приміщень ті або інші пари і гази можуть накопичуватися. Пари і гази, що мають щільність по повітрю більше 1, накопичуються в нижніх зонах приміщень, у підвалах, колодязях. Гази і пари, що мають щільність по повітрю менше 1, накопичуються у верхніх зонах приміщення.

Для виявлення і визначення концентрації горючих газів і пари користуються різними методами газового аналізу, газоаналізаторами, газосигналізаторами.

Проте, аби попередити можливість вибухів паро- і газоповітряних сумішей, не слід допускати створення цих концентрацій, а там, де вони можуть створюватися, не повинно бути жодних джерел займання.

Відповідно до ДБН В.1.12-2002 "Пожежна безпека об' єктів будівництва" будівельні матеріали класифікують за такими показниками пожежної небезпеки: горючістю, займистістю, поширенням полум' я поверхнею, димоутворювальною здатністю та токсичністю продуктів горіння.

За горючістю будівельні матеріали поділяють на негорючі (НГ) та горючі (Г).

Негорючі будівельні матеріали за іншими показниками пожежної небезпеки не класифікують.

Горючі будівельні матеріали поділяють на чотири групи:

                Г1 (низької горючості);

                Г2 (помірної горючості);

                Г3 (середньої горючості);

Г4 (підвищеної горючості).Горючість будівельних матеріалів з віднесенням їх до відповідної групи визначають за результатами випробувань відповідно до ДСТУ Б В.2.7-19.

Горючі будівельні матеріали за займистістю поділяють на три групи:

                В1 (важкозаймисті);

                В2 (помірнозаймисті);

                В3 (легкозаймисті).

Займистість будівельних матеріалів з віднесенням їх до відповідної групи визначають за результатами випробувань відповідно до ДСТУ Б В.1.1-2.

Горючі будівельні матеріали за поширенням полум 'я поверхнею поділяють на чотири групи:

                РП1 (не поширюють);

                РП2 (локально поширюють);

                РП3 (помірно поширюють);

                РП4 (значно поширюють).

Групи будівельних матеріалів за поширенням полум'я поверхнею визначають для поверхневих шарів конструкцій покрівель, підлог, у т. ч. килимових покриттів, і встановлюють за результатами випробувань відповідно до ДСТУ Б В.2.7-70.

Горючі будівельні матеріали за димоутворювальною здатністю поділяють на три групи:

                Д1 (з малою димоутворювальною здатністю);

                Д2 (з помірною димоутворювальною здатністю);

                Д3 (з високою димоутворювальною здатністю).

Групи будівельних матеріалів за димоутворювальною здатністю встановлюють залежно від значення коефіцієнта димоутворення, який визначають відповідно до ГОСТ 12.1.044.

Горючі будівельні матеріали за токсичністю продуктів горіння поділяють на чотири групи:

                Т1 (малонебезпечні);

                Т2 (помірнонебезпечні);

                Т3 (високонебезпечні);

Т4 (надзвичайно небезпечні).7.5.  Пожежовибухонебезпечність об'єкта

 

 

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34 


Похожие статьи

Е Н Абільтарова - Основи охорони праці