Е Н Абільтарова - Основи охорони праці - страница 22

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34 

Пожежний оповіщувач - пристрій для масового оповіщення людей про пожежу.Світловий оповіщувач - оповіщувач, що видає світлові сигнали.

Звуковий оповіщувач - оповіщувач, що видає звукові сигнали.

Мовний оповіщувач - оповіщувач, що видає мовні сигнали.

Скомбінований оповіщувач - оповіщувач, що видає сигнали, які відрізняються один від одного за фізичним принципом дії (наприклад, світло-звуковий).


Основні види оповіщувачів представлені на рис. 8.7.

Кількість оповіщувачів, їх розміщення та потужність повинні забезпечувати необхідну чутність у всіх місцях перебування людей. Оповіщувачі-динаміки не повинні мати регуляторів гучності, підключення їх до мережі слід виконувати без роз'ємних пристроїв. Для передавання текстів оповіщення та керування евакуацією допускається використовувати внутрішні радіотрансляційні мережі таінші мережі мовлення, наявні на підприємстві (за умови забезпечення надійності оповіщення). Текст оповіщення повинен бути заздалегідь записаний на магнітофон (для іноземців текст оповіщення записується англійською або їх рідною мовою).

Системи оповіщення та керування евакуацією необхідно виконувати з урахуванням можливості прямої трансляції мовного оповіщення та керівних команд через мікрофон для оперативного реагування в разі зміни обстановки або порушення нормальних умов евакуації. Приміщення, з якого здійснюється керування системою оповіщення, слід розміщувати на нижніх поверхах будівель, переважно біля входу на сходові клітки, у місцях з цілодобовим перебуванням чергового персоналу.

У будівлях, де немає потреби в технічних засобах оповіщення про пожежу і керування евакуацією, керівник підприємства повинен наказом визначити порядок оповіщення людей про пожежу та призначити відповідальних за це осіб.

 

 

 

 

8.6.2. Зв'язок

 

Населені пункти й окремо розташовані (віддалені) підприємства необхідно забезпечувати засобами зв' язку (телефонами, радіозв' язком, сповіщувачами), передбачаючи можливість використання їх для передавання повідомлення про пожежу в будь-який час доби. Номер телефону для виклику пожежної охорони -"101".

Обов' язок щодо забезпечення засобами зв' язку населених пунктів покладається на місцеві органи влади і самоврядування, а на об' єктах - на їх власників.

У разі відсутності на об' єкті телефонного зв' язку слід на видних місцях указувати (за допомогою написів, табличок тощо) місцезнаходження найближчого телефону або спосіб виклику пожежної охорони.

Таксофони, встановлені на вулицях і в будівлях, повинні забезпечувати можливість безкоштовного користування ними дляпередавання повідомлення про пожежу по лінії зв'язку "101". На таксофонах мають бути таблички із зазначенням номера виклику пожежної охорони ("101").

 

 

 

 

8.6.3. Пожежна сигналізація

 

Найбільш швидким та надійним засобом виявлення ознак займання та сигналізації про пожежу вважається автоматична установка пожежної сигналізації (АУПС), яка повинна працювати цілодобово. Проектування та монтаж АУПС здійснюють відповідно до вимог ДБН В.2.5-13-98. "Інженерне обладнання будинків та споруд. Пожежна автоматика будинків та споруд".

Система пожежної сигналізації повинна швидко виявляти місця виникнення пожежі, надійно передавати сигнал на приймально-контрольні прилади і до пункту прийому сигналів про пожежу, перетворювати сигнал про пожежу у прийняту для персоналу захищуваного об' єкта форму, вмикати існуючі стаціонарні системи пожежогасіння, забезпечувати самоконтроль функціонування.

До складу будь-якої системи пожежної сигналізації входять пожежні сповіщувачі, приймальний прилад, автономне джерело електроживлення.

Установки пожежної сигналізації повинні формувати імпульс на керування автоматичними установками пожежогасіння, димовидалення і оповіщення про пожежу при спрацьовуванні не менше двох автоматичних пожежних сповіщувачів, які встановлюються в одному приміщенні, що контролюється.

Структурні схеми АУПС представлені на сайті http://www.firmawell.ru/pages/27.

Одним з основних елементів АУПС є пожежні сповіщувачі.

Пожежний сповіщувач - пристрій для формування сигналу про пожежу.

Залежно від способу формування сигналу пожежні сповіщувачі бувають ручні та автоматичні.Ручний сповіщувач - це технічний пристрій (кнопка, тумблер тощо), за допомогою якого особа, яка виявила пожежу, може подати повідомлення на приймальний прилад або пульт пожежної сигналізації. Ручні пожежні сповіщувачі, як правило, використовуються для подачі сигналу про пожежу з території підприємства. У середині будівлі вони можуть використовуватися як додатковий технічний засіб автоматичної пожежної сигналізації. У технічно обґрунтованих випадках допускається встановлювати їх як основний засіб, що сигналізує про пожежу.

Ручні сповіщувачі встановлюють всередині приміщень на відстані 50 м, а поза межами приміщень - на відстані 150 м один від одного.

Автоматичний пожежний сповіщувач системи пожежної сигналізації встановлюють у зоні, яка охороняється, та автоматично подає на приймальний прилад (пульт) сигнал тривоги в разі виникнення однієї або кількох ознак пожежі: підвищена температура, поява диму або полум' я, поява значних теплових випромінювань.

В одному приміщенні належить встановлювати не менше двох не адресованих або один адресований пожежний сповіщувач.

Сповіщувач адресований - автоматичний пожежний сповіщувач, який реагує на фактори, супровідні пожежі, у місці його встановлення і постійно або періодично активно формує сигнал про стан пожеженебезпечності в захищуваному приміщенні та власну працездатність із зазначенням свого номера (адреси).

Сповіщувач неадресований - автоматичний пожежний сповіщувач, який реагує на фактори, супровідні пожежі, у місці його встановлення та формує сигнал про виникнення пожежі в захищуваному приміщенні без зазначення свого номера (адреси).

Сповіщувачі за видом контрольованого параметра поділяють на теплові, димові, полум' яневі, комбіновані.

Тепловий сповіщувач - сповіщувач, що реагує на зміну унормованого рівня температури середовища в його зоні виявляння Теплові пожежні сповіщувачі за принципом дії підрозділяються на: максимальні, які спрацьовують при досягненні порогового значеннятемператури повітря в місці їх встановлення; диференційні, які реагують на швидкість наростання градієнта температури; максимально-диференційні, які спрацьовують від тої чи іншої переважаючої зміни температури.

Принцип дії та конструкції теплових пожежних сповіщувачів можуть бути різними: з використанням легкоплавких матеріалів, які руйнуються внаслідок дії підвищеної температури; з використанням термоелектрорушійної сили; з використанням залежності електричного опору елементів від температури; з використанням залежності магнітної індукції від температури тощо. Теплові пожежні сповіщувачі необхідно застосовувати в приміщеннях малої та середньої висоти та відносно невеликого об' єму. Диференційні теплові сповіщувачі доцільно встановлювати в таких приміщеннях, у яких при нормальних виробничих умовах не відбувається різкого підвищення температури навколишнього середовища. Такі сповіщувачі не можна встановлювати поблизу джерел тепла, що здатні викликати їх помилкове спрацювання.

Димові пожежні сповіщувачі виявляють дим фотоелектричним (оптичним) чи радіоізотопним методом. Принцип дії сповіщувача пожежного димового базується на реєстрації розсіяного світла. Випромінювач і приймач, що працюють в інфрачервоному світлі, розташовані в оптичній камері таким чином, що промені від випромінювача не можуть потрапити безпосередньо на приймач. У випадку пожежі дим потрапляє в оптичну камеру сповіщувача. Світло від випромінювача розсіюється часточками диму і потрапляє в приймач. Внаслідок цього формується сигнал "Пожежа" і подається на приймально-контрольний прилад. У радіоізотопному сповіщувачі диму чутливим елементом слугує іонізаційна камера з джерелом &-випромінювання. Дим, який утворюється під час пожежі, знижує ступінь іонізації в камері, що й реєструється сповіщувачем. Димові сповіщувачі встановлюють у приміщеннях, де можливе займання супроводжується значним виділенням диму. При їхньому розташуванні необхідно враховувати шляхи та швидкості потоків повітря від вентиляційних систем.Пожежні сповіщувачі полум'я дозволяють швидко виявити джерело відкритого полум'я. Чутливий елемент сповіщувача реєструє випромінювання полум'я в ультрафіолетовій чи інфрачервоній частинах спектра. Дані сповіщувачі встановлюються в приміщеннях, де є імовірність займання відкритим полум'ям. Їх необхідно розташовувати таким чином, щоб на них не діяли різні виробничі завади (зварювальні апарати, джерела ультрафіолетового випромінювання). Сповіщувачі полум'я повинні бути захищені від прямих сонячних променів та безпосереднього впливу джерел штучного освітлення.

Комбінований сповіщувач - сповіщувач, в якому поєднано два або більше сповіщувачів, що відрізняються один від одного за фізичним принципом дії, і кожний з яких реагує на зміну унормованого рівня середовища у своїй зоні виявляння.

За видом зони автоматичні сповіщувачі поділяють на точкові та лінійні.

Точковий сповіщувач - сповіщувач, зона виявляння якого розташована (зосереджена) у точці, де його встановлено. Точкові пожежні сповіщувачі належить, як правило, встановлювати під покриттям (перекриттям).

За неможливості встановлення сповіщувачів під покриттям (перекриттям) допускається їх встановлення на стінах, балках, колонах, а також підвішування на тросах. У цих випадках сповіщувачі повинні розміщуватися на відстані не більше 0,3 м від рівня покриття (перекриття), включаючи розміри сповіщувача. При підвішуванні сповіщувачів на тросах повинно бути забезпечено їх стійке вертикальне положення, частота та амплітуда можливих вібрацій не повинні перевищувати значень, які вказані в технічній документації на сповіщувачі.

Лінійний сповіщувач - сповіщувач, зона виявляння якого розташована (зосереджена) вздовж визначеної лінії.

Тип автоматичного пожежного сповіщувача належить обирати в залежності від призначення захищуваних приміщень, характеру спалимих   матеріалів   і   первинних   ознак   пожежі   згідно зДБН В.2.5-13-98. "Інженерне обладнання будинків та споруд. Пожежна автоматика будинків та споруд".

Вибір типу і виконання автоматичних пожежних сповіщувачів слід проводити також з урахуванням умов експлуатації.

Кількість та розташування сповіщувачів залежить від розмірів, форми, умов та призначення приміщення, конструкції перекриття (покриття) і висоти стелі, наявності та виду вентиляції, завантаженості приміщення матеріалами та устаткуванням, а також типу та виду пожежних сповіщувачів і в кожному конкретному випадку визначаються проектною документацією.


Основні види автоматичних та ручних пожежних сповіщувачів представлені на рис. 8.8.
Приймально-контрольний прилади пожежної та охоронно-пожежної сигналізації - це складова частина засобів пожежної та охоронно-пожежної сигналізації, що призначена для прийому інформації від пожежних (охоронних) сповіщувачів, перетворення та оцінки цих сигналів, видачі повідомлень на пульт централізованого спостереження, видачі команд на включення сповіщувачів і приладів керування системи пожежогасіння і димовидалення, забезпечення перемикання на резервні джерела живлення в разі відмови основного джерела (рис. 8.9).

Згідно з ДБН В.2.5-13-98. "Інженерне обладнання будинків та споруд. Пожежна автоматика будинків та споруд" приймально-контрольні прилади належить встановлювати в приміщенні з цілодобовим перебуванням чергового персоналу.

В обґрунтованих випадках допускається встановлення приймально-контрольних приладів у приміщеннях без постійного чергування персоналу за умови передачі загальних сигналів (світлових і звукових) про пожежу і несправність лініями, що контролюються, у приміщення чергового персоналу.

У цих приміщеннях слід передбачити заходи, що запобігають доступу сторонніх осіб до приймально-контрольних приладів, та обладнати їх пожежною сигналізацією.Приймально-контрольні прилади й апаратура керування не встановлюється у вибухонебезпечних і пожеженебезпечних зонах (за ПУЕ).

Приміщення чергового персоналу розміщується на першому або цокольному поверхах будівель. Допускається розміщення цього приміщення вище першого поверху, при цьому вихід з приміщення повинен бути назовні, на сходову клітку, у вестибюль або коридор, що мають вихід назовні.

 

 

8.7.  Способи та засоби гасіння пожеж 8.7.1. Способи припинення горіння

Комплекс заходів, спрямованих на ліквідацію пожежі, що виникла, називається пожежогасінням. Основою пожежогасіння є примусове припинення процесу горіння. На практиці використовують декілька способів припинення горіння: охолодження; розведення; ізоляція; хімічне гальмування реакції горіння; механічний зрив полум'я; вогнеперешкода.

Спосіб охолодження ґрунтується на тому, що горіння речовини можливе тільки тоді, коли температура її верхнього шару вища за температуру його запалювання. Якщо з поверхні горючої речовини відвести тепло, тобто охолодити її нижче температури займання, горіння припиняється.

Спосіб розведення базується на здатності речовини горіти за умови вмісту кисню в атмосфері понад 14-16% за об'ємом. Зі зменшенням кисню в повітрі нижче вказаної величини горіння полум' ям припиняється, а потім припиняється і тління внаслідок зменшення швидкості окислення. Зменшення концентрації кисню досягається введенням у повітря інертних газів та пари із зовні або розведенням кисню продуктами горіння (в ізольованих приміщеннях).Спосіб ізоляції ґрунтується на припиненні надходження кисню повітря до речовини, що горить. Для цього застосовують різні ізолюючі вогнегасні речовини (хімічна піна, вуглекислий газ, пара, інше).

Спосіб хімічного гальмування реакцій горіння (інгібірування) полягає у введенні в зону горіння галоїдно-похідних речовин (бромисті метил та етил, фреон та ін.), які в разі попадання у полум' я розпадаються і з' єднуються з активними центрами, припиняючи екзотермічну реакцію, тобто виділення тепла. У результаті цього процес горіння припиняється.

Спосіб механічного зриву полум'я реалізується сильним струменем води, порошку чи газу. У цьому разі верхній шар вогнища, який має максимальну температуру, руйнується, що перешкоджає подальшому поширенню вогню.

Спосіб вогнеперешкоди заснований на створенні умов, за яких полум' я не поширюється через вузькі канали, переріз яких менший за критичний.

 

 

 

 

8.7.2. Вогнегасні речовини

 

Реалізація способів припинення горіння досягається використанням вогнегасних речовин і технічних засобів. До вогнегасних належать речовини, що мають фізико-хімічні властивості, які дозволяють створювати умови для припинення горіння (рис. 8.10).

Серед них найпоширенішими є вода, водяна пара, піна, газові вогнегасні суміші, порошки, пісок, пожежостійкі тканини тощо. Кожному способу припинення горіння відповідає конкретний вид вогнегасних засобів. Наприклад, для охолоджування використовують воду, водні розчини, снігоподібну вуглекислоту; для розведення горючого середовища - діоксид вуглецю, інертні гази, водяну пару; для ізоляції вогнища - піну, пісок; хімічне гальмування горіння здійснюється за допомогою брометилу, хладону, спеціальних порошків.
Розглянемо детальніше основні вогнегасні речовини.

Вода має порівняно малу в'язкість, легко просочується в щілини та шпарини горючої речовини. При цьому вода поглинає велику кількість тепла завдяки випаровуванню (для випаровування 1 кг води витрачається 2258,5 кДж тепла) і утворює парову хмару, що, у свою чергу, перешкоджає доступу кисню до речовини, що горить. Крім того, перетворюючись на пару, вода збільшується в об' ємі приблизно у 1700 разів. Змішуючись із горючими газами, що виділяються в разі горіння, пара розбавляє їх, утворюючи суміш, не здатну до горіння. У вигляді потужних струменів воду можна також застосовувати для механічного збиття полум' я. Завдяки високій технологічній стійкості води (розкладання на кисень та водень відбувається за температури 1700°С) її можна використовувати для гасіння більшості горючих матеріалів та рідин.

Воду для гасіння використовують як у компактному, так і в розпиленому стані. Компактні струмені води зазвичай, застосовують у випадках, коли неможливо близько підійти до осередку горіння, наприклад, під час пожежі на великій висоті, на складах лісових матеріалів і подібне. Дальність, на яку б' є компактний струмінь, досягає 70-80 м. Для отримання компактного струменя використовують ручні та лафетні стволи.Значно більший вогнегасний ефект спостерігається в разі застосування води у дрібно розпиленому стані. У такому вигляді її можна використовувати навіть для гасіння легкозаймистих та горючих рідин, оскільки туманоподібна хмара дрібно розпиленої води ізолює поверхні рідин від проникнення кисню. І хоча вода є електропровідником, що створює певну небезпеку під час гасіння пожеж електроустаткування під напругою, у тонко розпиленому стані вода може використовуватись для гасіння електроустановок, тому що в такому стані електричний опір води різко зростає.

Не рекомендується гасити водою цінні речі, обладнання, книги, документи та інші предмети, що стають під впливом води непридатними.

Кожне промислове підприємство обладнують пожежним водопроводом. Він може бути об' єднаний з господарськопитним або виробничим водопроводом. Воду також можна подавати до місця пожежі з водоймищ, річок або підвозити в автоцистернах.

Основними елементами устаткування водяного пожежогасіння на об' єктах є пожежні гідранти, пожежні крани, пожежні рукави, насоси тощо.

Інколи для гасіння вогню застосовують пару. Сутність гасіння пожежі парою полягає у зменшенні вмісту кисню у повітрі. Концентрація пари у повітрі 30-35% за об'ємом приміщення зумовлює припинення горіння. Крім того, пара частково охолоджує предмети, що погано вентилюються.

Піна - це колоїдна дисперсна система, яка складається із дрібних бульбашок, заповнених газом. Стінки бульбашок утворюються із розчинів поверхневоактивних речовин і стабілізаторів, склад яких обумовлює стійкість піни. За способом утворення і складом газової фази піни поділяють на хімічні та повітряномеханічні. Хімічна піна отримується в результаті взаємодії кислотного та лужного розчинів у хімічних піногенераторах. Повітряно-механічна піна утворюється за допомогою спеціальних піногенераторів із водних розчинів піноутворювачів.Піна має досить низьку теплопровідність. Вона здатна перешкоджати випаровуванню горючих речовин, а також проникненню парів, газів, теплового випромінювання. Оскільки основою піни є вода, вона також має охолоджувальні властивості. Важливими характеристиками піни є її стійкість і кратність. Низькократними пінами гасять вогонь, як правило, на поверхнях. Для гасіння рідин застосовують піни середньої кратності (до 100). Для об' ємного гасіння, витіснення диму, ізоляції технологічних установок від впливу теплових потоків використовують високократну піну (100­150 та більше).

Вуглекислий газ (С02) безбарвний, не горить, під тиском 3,5 МПа (35 кг/см ) зріджується. Зберігається і транспортується у сталевих балонах під тиском. За нормальних умов зріджений газ випаровується, з 1 кг рідини утворюється 509 л газу.

Для гасіння пожеж вуглекислий газ застосовують у двох станах: у газоподібному та у вигляді снігу. Сніжинки вуглекислого газу мають температуру -79°С. У разі надходження у зону горіння сніжинки випаровуються, внаслідок чого сильно охолоджується зона горіння та предмет, що горить, і зменшується процентний вміст кисню. У результаті цього горіння припиняється. Вуглекислий газ не електропровідний. Застосовують його для гасіння електроустановок, що знаходяться під напругою, а також для гасіння коштовного обладнання, приладів тощо.

Інертні гази (азот, аргон, гелій) та димові гази мають здатність зменшувати концентрацію кисню в осередку горіння. Вогнегасна концентрація цих газів під час гасіння пожеж у закритих приміщеннях складає 30-36% за об'ємом. Інертні та негорючі гази застосовуються, як правило, для гасіння легкозаймистих та горючих рідин, твердих речовин та матеріалів, устаткування під напругою, а також у випадках, коли застосування води чи піни не дає дієвого ефекту чи воно є небажаним з огляду на значні збитки (у музеях, картинних галереях, архівах, приміщеннях з комп' ютерною технікою тощо).Галогеновуглеводні (чотирихлористий вуглець, бромистий етил та ін.) є високоефективними вогнегасними засобами, їх вогнегасна дія заснована на гальмуванні хімічних реакцій горіння. Галоїдовані вуглеводні застосовують для гасіння твердих та рідких горючих матеріалів, найчастіше під час пожеж у замкнених об' ємах. Вогнегасна концентрація цих речовин значно нижча за вогнегасну концентрацію інертних газів, наприклад, для бромистого етилу вона складає 4,5 %, чотирихлористого вуглецю - 10,5% за об'ємом. Водночас слід зазначити, що більшість цих речовин є вкрай шкідливими, тому можуть застосовуватися за умови відсутності людей у приміщенні. Особи, що беруть участь у ліквідації пожежі, можуть заходити у приміщення, де використовують будь-які галоїдовані вуглеводні, тільки у спеціальних засобах захисту органів дихання.

Вогнегасні порошки використовують для ліквідації горіння твердих, рідких та газоподібних речовин. Вогнегасний ефект застосування порошків складається з хімічного гальмування реакції горіння, утворення на поверхні речовини, що горить, ізолювальної плівки, утворення хмари порошку, яка має властивості екрану, механічного збивання полум' я твердими частинками порошку та виштовхування кисню із зони горіння за рахунок виділення С02. Найчастіше порошки застосовують у разі горіння лужних, то лужноземельних та інших металів (калію, магнію, натрію), які не можна гасити водою та водяними розчинами.

Стиснуте повітря використовують у резервуарах нафтопродуктів великої місткості для гасіння горючих рідин шляхом їх перемішування. Стиснуте повітря, яке подається знизу, переміщує нижні, більш холодні, шари рідини наверх, зменшуючи температуру верхнього шару. Коли температура верхнього шару стає меншою за температуру займання, горіння припиняється.

Гасіння невеликих осередків пожежі може здійснюватись піском, покривалом з повстини, азбесту, брезенту та інших матеріалів. Метод полягає в ізолюванні зони горіння від повітря і механічному збиванні полум' я.Вибір вогнегасної речовини залежить від характеру пожежі, властивостей та агрегатного стану речовин, що горять, параметрів пожежі (площі, інтенсивності, температури горіння тощо), виду пожежі (у закритому приміщенні або на відкритому повітрі), вогнегасної здатності щодо гасіння конкретних речовин та матеріалів, ефективності способу гасіння пожежі.

 

 

 

 

8.7.3. Первинні засоби пожежогасіння


Для ліквідації невеликих осередків пожеж, а також для гасіння пожеж у початковій стадії їх розвитку силами персоналу об' єктів застосовують первинні засоби пожежогасіння (рис. 8.11).

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34 


Похожие статьи

Е Н Абільтарова - Основи охорони праці