Е Н Абільтарова - Основи охорони праці - страница 23

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34 

До первинних засобів пожежогасіння відносяться (рис. 8.12):

-      вогнегасники;

-      пожежний інвентар (покривала з негорючого теплоізоляційного полотна, грубововняної тканини або повсті, ящики з піском, бочки з водою, пожежні відра, совкові лопати);

пожежний інструмент (гаки, ломи, сокири тощо).
Норми належності первинних засобів пожежогасіння для конкретних об' єктів повинні встановлюватися нормами технологічного проектування та галузевими правилами пожежноїбезпеки з урахуванням вимог щодо оснащення первинними засобами пожежогасіння відповідно до НАПБ А.01.00102004 "Правила пожежної безпеки в Україні".

Для визначення видів та кількості первинних засобів пожежогасіння слід враховувати фізико-хімічні та пожежонебезпечні властивості горючих речовин, їх взаємодію з вогнегасними речовинами, а також розміри площ виробничих приміщень, відкритих майданчиків та установок.

Необхідну кількість первинних засобів пожежогасіння визначають окремо для кожного поверху та приміщення, а також для етажерок відкритих установок. Якщо в одному приміщенні знаходяться декілька різних за пожежною небезпекою виробництв, не відділених одне від одного протипожежними стінами, усі ці приміщення забезпечують вогнегасниками, пожежним інвентарем та іншими видами засобів пожежогасіння за нормами найбільш небезпечного виробництва.

Покривала повинні мати розмір не менш як 1 х 1 м. Вони призначені для гасіння невеликих осередків пожеж у разі займання речовин, горіння яких не може відбуватися без доступу повітря. У місцях застосування та зберігання ЛЗР та ГР розміри покривал можуть бути збільшені до величин: 2 х 1,5 м, 2 х 2 м. Покривала слід застосовувати для гасіння пожеж класів "A", "B", "D", (E).

Бочки з водою встановлюються у виробничих, складських та інших приміщеннях, спорудах у разі відсутності внутрішнього протипожежного водогону та за наявності горючих матеріалів, а також на території об'єктів, у садибах індивідуальних житлових будинків, дачних будиночках тощо. Їх кількість у приміщеннях визначається з розрахунку установки однієї бочки на 250-300 м захищуваної площі. Бочки для зберігання води з метою пожежогасіння відповідно до ГОСТ 12.4.009-83 "ССБТ. Пожарная техника для защиты объектов. Основные виды. Размещение и обслуживание" повинні мати місткість не менше 0,2 м і бути укомплектовані пожежним відром.
Для розміщення первинних засобів пожежогасіння у виробничих, складських, допоміжних приміщеннях, будівлях, спорудах, а також на території підприємств, як правило, повинні встановлюватися спеціальні пожежні щити (рис. 8.13).

На пожежних щитах (стендах) повинні розміщуватися ті первинні засоби гасіння пожежі, які можуть застосовуватися в даному приміщенні, споруді, установці.

Пожежні щити (стенди) та засоби пожежогасіння повинні бути пофарбовані у відповідні кольори згідно з ГОСТ 12.4.026-76 "ССБТ. Цвета сигнальные и знаки безопасности". На пожежних щитах (стендах) необхідно вказувати їх порядкові номери та номер телефону для виклику пожежної охорони. Порядковий номер пожежного щита вказують після літерного індексу "ПШ".

Пожежні щити (стенди) повинні забезпечувати:

-      захист вогнегасників від потрапляння прямих сонячних променів, а також захист зйомних комплектуючих виробів від використання сторонніми особами не за призначенням (для щитів та стендів, установлених поза приміщеннями);

зручність та оперативність зняття (витягання) закріплених на щиті (стенді) комплектуючих виробів.До комплекту засобів пожежогасіння, які розміщаються на ньому, слід включати:

                вогнегасники - 3 шт.,

                ящик з піском - 1 шт.,

                покривало з негорючого теплоізоляційного матеріалу або повсті розміром 2 х 2 м - 1 шт.,

                гаки - 3 шт.,

                лопати - 2 шт.,

                ломи - 2 шт.,

                сокири - 2 шт.

Ящики для піску повинні мати місткість 0,5, 1,0 або 3,0 м та бути укомплектованими совковою лопатою.

Вмістилища для піску, що є елементом конструкції пожежного стенда, повинні бути місткістю не менше 0,1 м . Конструкція ящика (вмістилища) повинна забезпечувати зручність діставання піску та виключати попадання опадів.

Немеханізований пожежний ручний інструмент, розміщений на об'єкті у складі комплектації пожежних щитів (стендів), підлягає періодичному обслуговуванню, яке включає такі операції:

-    очищення від пилу, бруду та слідів корозії;

-    відновлення фарбування з урахуванням вимог стандартів;

-    випрямлення ломів та суцільнометалевих гаків для виключення залишкових деформацій після використання;

-    відновлення потрібних кутів загострювання інструмента з дотриманням вимог стандартів.

Серед первинних засобів пожежогасіння особливе місце посідають вогнегасники.

 

 

 

 

8.7.4. Вогнегасники

 

Вогнегасник - технічний засіб, призначений для припинення горіння подаванням вогнегасної речовини, що міститься в його корпусі, під дією надлишкового тиску, за масою і конструктивнимвиконанням придатний для транспортування і застосування людиною.

Відповідно до НАПБ А.01.00102004 "Правила пожежної безпеки в Україні" вогнегасники слід встановлювати у легкодоступних та помітних місцях (коридорах, біля входів або виходів з приміщень тощо), а також у пожежонебезпечних місцях, де найбільш вірогідна поява осередків пожежі. При цьому необхідно забезпечити їх захист від попадання прямих сонячних променів та безпосередньої (без загороджувальних щитків) дії опалювальних та нагрівальних приладів.

Відстань між місцями розташування вогнегасників не повинна перевищувати:

•S 15 м - для приміщень категорій А, Б, В (горючі гази та рідини); •S 20 м - для приміщень категорій В, Г, а також для громадських будівель та споруд.

Навішування вогнегасників на кронштейни, розміщення їх у тумбах або пожежних шафах повинні забезпечувати можливість прочитування маркувальних написів на корпусі.

Експлуатація та технічне обслуговування вогнегасників повинні здійснюватися у відповідності до Правил експлуатації вогнегасників, затверджених наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 02.04.2004 N 152 та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 29.04.2004 за N 555/9154, а також ДСТУ 4297-2004 "Технічне обслуговування вогнегасників. Загальні технічні вимоги".

Вогнегасники, допущені до введення в експлуатацію, повинні мати:

-      облікові (інвентарні) номери за прийнятою на об'єкті системою нумерації;

-      пломби на пристроях ручного пуску;

-      бирки та маркувальні написи на корпусі, червоне сигнальне пофарбування згідно з державними стандартами.

Використані вогнегасники, а також вогнегасники із зірваними пломбами необхідно негайно направляти на технічне обслуговування.На перезарядження (технічне обслуговування) з об' єкта дозволяється відправити не більше 50 % вогнегасників від їх загальної кількості.

Вогнегасники, встановлені за межами приміщень або в неопалюваних приміщеннях та не призначені для експлуатації за мінусових температур, повинні зніматися на холодний період. У такому разі на пожежних щитах та стендах повинна розміщуватися інформація про місце розташування найближчого вогнегасника.

Вибір типу вогнегасників та визначення їх необхідної кількості для оснащення виробничих, складських, лабораторних, адміністративних та побутових будинків, приміщень об' єктів різного призначення, громадських будинків та споруд здійснюється відповідно до НАПБ Б.03.001-2004 "Типові норми належності вогнегасників".

Відповідальними за своєчасне і повне оснащення об' єктів вогнегасниками та іншими засобами пожежогасіння, забезпечення їх технічного обслуговування, навчання працівників правилам користування ними є власники об' єктів (або орендарі, якщо це обумовлено договором оренди).

Критеріями вибору типу і необхідної кількості вогнегасників для захисту об' єкта є:

-       рівень пожежної небезпеки об'єкта (будинку, споруди, приміщення);

-      клас пожежі горючих речовин та матеріалів, наявних у ньому;

-      придатність вогнегасника для гасіння пожежі певного класу та відповідність умовам його експлуатації;

-      вогнегасна здатність вогнегасника конкретного типу;

-      категорія приміщення за вибухопожежною або пожежною небезпекою;

-      наявність у приміщенні модульної установки автоматичного пожежогасіння;

-      площа об'єкта.

Необхідну кількість вогнегасників визначають окремо для кожного поверху та приміщення об' єкта.Приміщення, у якому розміщені декілька різних за пожежною небезпекою виробництв, не відділених одне від одного протипожежними стінами, оснащують вогнегасниками за нормами найбільш небезпечного виробництва.

Вибір типу вогнегасника обумовлений розмірами можливих осередків пожеж на об' єкті. При виборі типу вогнегасників необхідно враховувати кліматичні умови експлуатації будинків та споруд.

Якщо на об'єкті можливі осередки пожеж різних класів, то слід вибирати вогнегасники окремо для кожного класу пожежі або віддавати перевагу більш універсальному вогнегаснику щодо області застосування. При виборі таких вогнегасників їх кількість повинна дорівнювати більшому значенню, що отримане для кожного класу пожежі окремо.


Залежно від вогнегасної речовини вогнегасники поділяються на: водяні (із зарядом води чи води з добавками); пінні (повітряно-пінні); газові (вуглекислотні, хладонові); порошкові; комбіновані (піна-порошок) (рис. 8.14).

Повітряно-пінні вогнегасники призначені для гасіння вогнищ різних речовин і матеріалів за винятком лужних металів, речовин, які горять без доступу повітря, і електроустаткування під напругою. Промисловість випускає три види вогнегасників: ручні (ВПП-5, ВПП-10), пересувні (ВПП-100), стаціонарні (ВППУ-250). Вогнегасники
ВПП-5 і ВПП-10 відрізняються тільки ємністю корпуса, інші деталі і вузли аналогічні (рис. 8.15).

Принцип дії: при натисканні на пусковий важіль шток з фрезою проколює мембрану. Балон С02 має на горловині різьбу, на яку накручується ніпель, що затискає мембрану. С02 виходить із балона і тисне на розчин зверху, а останній виходить через сифонну трубку і потрапляє в пінний розтруб. У розтрубі розчин змішується з повітрям і утворюється повітряно-механічна піна. Внутрішня поверхня корпуса вкрита епоксидною емаллю.

При використанні вогнегасника у зимовий період при мінусових температурах необхідно в заряд вогнегасника додати 2-3 літри гліцерину або етиленгліколю. Строк служби вогнегасника -8 років. Гарантійний термін - 12 місяців з дня початку експлуатації, але не більше 24 місяців з дня отримання.

Вогнегасник повітряно-пінний ВПП-100 (рис. 8.16) використовується для гасіння пожеж класів А і В. Вогнегасник не може бути використаний для гасіння речовин, горіння яких проходить без доступу повітря (бавовна, піроксилін і т. ін.), горючих
металів (лужних, лужноземельних) та електроустановок під напругою. Строк експлуатації вогнегасника ВПП-100 до першого випробовування становить 5 років. Гарантійний строк служби -24 місяці з дня початку роботи.

Вуглекислотні вогнегасники бувають:

                ручні - ВВ-2, ВВ-3, ВВ-5, ВВ-2ММ, ВВ-5ММ;

                пересувні - ВВ-25, ВВ-80, ВВ-400;

                стаціонарні - ВВС-5, ВВС-5П.

За допомогою вуглекислотних вогнегасників можна гасити різні речовини, електроустаткування під напругою до 1000 В, за винятком тих, що горять без доступу повітря. Ручні вогнегасники головним чином застосовуються на автотранспорті, у приміщеннях, де зберігаються цінні матеріали (картинні галереї, музеї, архіви, бібліотеки, приміщення з ПЕОМ).

В основному за будовою всі вогнегасники однакові. Будову вуглекислотних вогнегасників розглянемо на прикладі вогнегасника ВВ-5 (рис. 8.17). Вогнегасник являє собою балон, у горловину якого на конусній різьбі закручений запірно-пусковий пристрій (ЗПП) з сифонною трубкою, яка не доходить до дна балона на 3-4 мм. Для перенесення вогнегасника служить ручка, яка кріпиться на горловині балона за допомогою хомута.
Для приведення в дію вогнегасника із ЗПП пістолетного типу необхідно розтруб вогнегасника спрямувати на вогнище, важіль повернути на себе. Важіль повернеться на осі і виступом натисне на шток, шток, пересилюючи зусилля пружини, відсуває клапан від сідла. Під тиском газу, який міститься у верхній частині корпусу, зріджена вуглекислота через сифонну трубку видаляється з балона в штуцер, розтруб. Відбувається різке збільшення об' єму і поглинання великої кількості тепла внаслідок того, що розтруб не дає можливості для надходження достатньої кількості тепла для переходу рідкого С02 в газ С02, тобто відбувається переохолодження рідини з утворенням снігоподібної маси.

Для припинення випуску заряду необхідно важіль повернути на 1800, при цьому клапан під дією пружини і тиску газу в балоні закриває випускний отвір у головці. У ЗПП важільного типу необхідно припинити тиск на важіль, і подача вогнегасячої речовини припиниться.

Вуглекислотні вогнегасники повинні розміщуватись подалі від нагрівальних приладів (не менше 1 м). Щомісяця проводять зовнішній огляд вогнегасника, звертають увагу на наявність пломб ірозтрубів. Один раз на квартал вогнегасники перевіряють зважуванням.

Аерозольні (хладонові) вогнегасники (ВАХ, ВХ-3, ВХ-7, ВВБ-3А, ВВБ-7А) призначенні для гасіння електроустановок під напругою до 380 В, різноманітних горючих твердих та рідинних речовин, за винятком лужних та лужноземельних металів та їх карбідів, а також речовин, що здатні горіти без доступу повітря. Вогнегасні речовини аерозольних вогнегасників є суміш на основі таких галогеновуглеводів, як "4НД", "3,5", "СБ", "БФ-1", "БФ-2", "БМ". Основними компонентами цих сумішей є бромистий етил, бромистий етилен, тетрафтордиброметан (хладон 114-В-2).

Основними недоліками цих вогнегасних речовин є токсичність продуктів термічного розпаду, низька теплота випаровування, висока леткість, здатність утворювати корозійно-активні продукти.

Вогнегасник приводиться в дію однією людиною шляхом натискання на пусковий важіль пальцем. Одночасно вогнегасник утримують за ручку і спрямовують розпилювач (штуцер сплющений) на полум'я. Якщо необхідно заряд подавати імпульсами, то важіль періодично натискають і відпускають.

Хладонові вогнегасники виготовляють і постачають замовникові в зарядженому стані, з кронштейном (рис. 8.18).

Оскільки корпус вогнегасника постійно перебуває під тиском, то він повинен випробовуватись на міцність не рідше одного разу на рік гідравлічним тиском у 2,5 МПа (25 атм).

У процесі експлуатації не допускається падіння вогнегасника і встановлення його поблизу нагрівальних приладів.

Заряд вогнегасника токсичний, тому гасити пожежу в закритих складських приміщеннях і інших приміщеннях об' ємом менше 50 м рекомендується через віконні і двірні отвори. Після гасіння пожежі необхідно добре провітрити або провентилювати приміщення до повної* відсутності продуктів взаємодії бромистого етилу з горючими речовинами, а також з метою виведення парів бромистого етилу.Рис. 8.18. Хладоновий вогнегасник (вуглекислотний-брометиловий) ВВБ-3А (ВВБ-7А) 1 - пусковий важіль; 2 - запірна голівка; 3 - рукоятка; 4 - кріплення; 5 - балон; 6 - кронштейн; 7 - розпилюючий пристрій; 8 - запобіжний ковпак

 

Порошкові вогнегасники у світовій практиці гасіння пожеж знаходять найбільше поширення, призначені для гасіння займань газів, легкозаймистих і горючих рідин, нафтопродуктів, розчинників пластмас та електроустановок, які перебувають під напругою до 380 В.

Вогнегасний ефект порошкового гасіння полягає в: інгібіруванні реакції окиснення; створенні на поверхні речовини, що горить, ізолюючої плівки; створенні хмари порошку з властивостями екрану; механічному забрудненні полум' я твердими частинками порошку; виведенні, виштовхуванні кисню із зони горіння.

Порошкові вогнегасники можна розділити на закачні і газогенераторні.

Залежно від об' єму балона вогнегасники діляться на переносні і пересувні. Ємкість балона переносних вогнегасників складає 1, 2, 3, 5, 10 літрів; в пересувних - 50, 100 літрів (рис. 8.19).
Принцип дії даного вогнегаснику заснований на використанні енергії стислого газу для викиду вогнегасного порошку. Для приведення вогнегасника в дію необхідно:

-      перевірити наявність робочого тиску в корпусі за індикатором

7;

-      за ручку 4 піднести вогнегасник до місця пожежі з навітряного боку на відстань не менше 3-4 м;

-      висмикнути чеку 5 і направити сопло голівки 8 на вогнище пожежі;

-      натискувати на ручку запуску 6;

-     після закінчення гасіння необхідно натискувати на ручку запуску і викинути залишок порошку, при цьому сопло голівки має бути направлене вбік від себе.

При експлуатації порошкових вогнегасників необхідно дотримуватись певних вимог:

При зберіганні і перевезенні порошкові вогнегасники повинні оберігатись від попадання вологи і активних хімікатів.Двічі на рік проводити перевірку якості заряду на вологість (перевіряють різницю ваги порошку, взятого з вогнегасника, висушеного при температурі 50-60°С). Вологість порошку не повинна перевищувати 0,5% для порошків ПС-1, ПСБ та ін. Якщо вологість більше норми, порошок необхідно подрібнити і пересушити.

3. Кожну партію вогнегасників необхідно випробувати практичним шляхом. Тобто з партії відбирають 0,1% вогнегасників, але не менше одного (із тисячі вогнегасників випробовують один вогнегасник).

 

 

 

 

8.7.5. Автоматичні установки пожежогасіння

 

Необхідність обладнання будинків і приміщень автоматичними установками пожежогасіння (АУП) слід визначати відповідно до НАПБ Б.06004-2005 "Перелік однотипних за призначенням об' єктів, які підлягають обладнанню автоматичними установками пожежогасіння та пожежної сигналізації".

Згідно з ГОСТ 12.3.046-91 "ССБТ. Установки пожаротушения автоматические. Общие требования" АУП підрозділяють (рис. 8.20):

                за конструктивним виконанням - на спринклерні, дренчерні, агрегатні, модульні;

                за видом вогнегасної речовини - на водяні, пінні, газові, порошкові.

АУП повинні виконувати одночасно і функції автоматичної пожежної сигналізації. АУП, за винятком спринклерних, повинні мати дистанційний та місцевий пуск.Види АУПЗа конструктивним виконанням

За видом вогнегасної речовиниСпринклерні


ВодяніДренчерні


ПінніАгрегатні


ГазовіМодульні  І І


І    І ПорошковіРис. 8.20. Класифікація автоматичних установок пожежогасіння

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34 


Похожие статьи

Е Н Абільтарова - Основи охорони праці