ті роки XX - Впровадження української мови як державної у сферу освіти україни в 90 - страница 1

Страницы:
1  2  3 

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені М. П. ДРАГОМАНОВА

Савойська Світлана Василівна

УДК 811. 161. 2

ВПРОВАДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ЯК ДЕРЖАВНОЇ У СФЕРУ ОСВІТИ УКРАЇНИ В 90 - ті роки XX - поч. XXI ст.:

ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ

(на матеріалах вищих навчальних закладів) 07. 00. 01 - історія України

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Київ - 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі політичних наук Київського національного університету будівництва і

архітектури, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник доктор історичних наук, професор,

заслужений діяч науки і техніки України Панібудьласка Володимир Федорович, Київський національний університет будівництва і архітектури, завідувач кафедри політичних наук.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор,

член - кореспондент НАН України Даниленко Віктор Михайлович,

Інститут історії України НАН України, завідувач відділу історії України другої половини XX ст.;

кандидат історичних наук Білан Сергій Олексійович,

Національний аграрний університет, викладач кафедри історії України. Провідна установа Чернівецький національний університет імені

Юрія Федьковича, історичний факультет, Міністерство освіти і науки України, м.Чернівці.

Захист відбудеться "15" червня 2007 р. о "14.00" на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26. 053. 02 у Національному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9. Автореферат розісланий "14" травня 2007 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

Стоян Т. А.

Загальна характеристика роботи

Вступ. Актуальність теми дисертації зумовлена об'єктивною необхідністю дослідження української мови як державної в умовах реального білінгвізму, коли, в силу історичних і політичних обставин, сфера її функціонування у східному та південному регіонах країни звужена домінуванням російської мови. Особливо відчутно це виявилося у сфері освіти й науки. Крім того, питання статусу української мови стало об'єктом політичних протистоянь і спекуляцій особливо напередодні виборчих компаній. В результаті рівень мовлення (не тільки українського, а й російського) відзначається низькою культурою.

Ці фактори впливають на реалізацію демократичних перетворень, які розпочалися в умовах незалежності. Особливе занепокоєння викликає законодавчий процес формування правового статусу української мови та мов національних меншин, який вважається недосконалим і неповним. Перед молодою незалежною державою на початку 90-х рр. стояло багато проблем, які необхідно було терміново вирішувати: переведення вищих навчальних закладів на навчання українською мовою, створення кафедр української мови, оформлення кабінетів українознавства, забезпечення навчальних закладів комп'ютерною технікою, навчальними, програмними засобами з українським алфавітом тощо. Не проводилися роботи зі стандартизації, не розвивалась науково-технічна мова, навчальний процес вищих навчальних закладів не було забезпечено навчальною і науково-методичною літературою, потрібно було негайно вирішувати кадрову проблему тощо. За роки незалежності України не була зреалізована жодна мовна програма. Прийнятий напередодні проголошення України суверенною державою Закон "Про мови в Українській РСР" вже не тільки вичерпав свій правовий потенціал, а й морально застарів. Сьогодні гостро стоїть питання про прийняття нового закону з урахуванням тих змін, які відбуваються в суспільстві. У зв'язку з цим зростає потреба в наукових дослідженнях ролі й місця української мови як державної, які ще не знайшли належного висвітлення в українській історіографії.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обрана тема пов'язана з науковою програмою "Історія етнонаціональних процесів в Україні", що здійснюється кафедрою політичних наук Київського національного університету будівництва і архітектури. Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Київського національного університету будівництва і архітектури (протокол № 8 від 25 травня 2005 р).

Об'єктом дослідження є мовна політика і стан функціонування української мови у сфері вищої освіти незалежної України в 90-ті роки XX - на початку XXI ст. Предметом дисертаційного дослідження є нормативно-правова, організаційна та науково-методична робота державних органів освіти із впровадження української мови як державної у навчально-виховний процес вищих навчальних закладів.

Хронологічні межі дослідження охоплюють 90- ті роки XX - початок XXI ст., коли розпочався процес становлення Української незалежної держави і разом із ним зміни в усіх сферах життя суспільства, у тому числі й у галузі вищої освіти.

Територіальні рамки дослідження - вся територія України в її сучасних державних кордонах.

Мета дослідження - здійснити на основі узагальнення архівних та опублікованих матеріалів науковий аналіз функціонування української мови як державної в освітній сфері, розкрити позитивні й негативні тенденції цього процесу на матеріалах вищих навчальних закладів України. Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

- розкрити ступінь вивчення проблеми та проаналізувати її джерельну базу;

- з'ясувати історичні передумови, що створили основу для забезпечення українській мові статусу державної;

- дослідити нормативно-правове забезпечення функціонування української мови як державної у вищій школі;

- узагальнити основні організаційні заходи, спрямовані на інтенсифікацію викладання українською мовою у вищих навчальних закладах, на подолання русифікаторських тенденцій у навчально-виховній роботі;

- виявити особливості підготовки в нових умовах науково-педагогічних кадрів українознавчого профілю;

- висвітлити роботу МОН України, вищих навчальних закладів та наукових установ, спрямовану на розробку науково-методичної бази українськомовного викладання, забезпечення вузів необхідними підручниками та посібниками;

- показати кількісні та якісні зрушення у впровадженні в навчальних закладах української мови як державної в загальнодержавному та регіональних вимірах.

Методологічна база дослідження ґрунтується на принципах науковості, історизму й об'єктивності. При написанні дисертації були використані загальнонаукові та спеціально-історичні методи, зокрема конкретно-пошуковий (аналіз і систематизація джерел з проблеми), проблемно-хронологічний (розчленування широкої проблеми дослідження на окремі відносно вузькі періоди), теоретичних узагальнень (групування матеріалу в таблиці та рисунки). Застосування конкретно-історичного методу дозволило встановити факти й події, що складають основу дослідження проблеми в її логічній послідовності. Метод персоналізації дав можливість визначити роль особистостей, які були фігурантами процесу сприяння або гальмування розширення функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя. Наукова новизна й теоретичне значення роботи полягає в постановці та розробці актуальної теми, яка досі не набула всебічного висвітлення в сучасній історичній літературі. Вперше здійснено комплексне дослідження проблеми впровадження української мови як державної у сферу освіти наматеріалах вищих навчальних закладів в умовах незалежності. Проведено аналіз мовно-освітнього процесу у зв'язку з соціально-політичними та етнонаціональними пострадянськими трансформаціями.

Введено в науковий вжиток досі маловідомі архівні документи та періодичні видання; доповнена та уточнена бібліографія праць із досліджуваної теми; на основі досягнень сучасної історичної науки проблему розглянуто у зв'язку із закономірним розвитком українськомовної освіти в минулому, висвітлено цей процес як наскрізне націотворче історичне явище; вперше проаналізовано законотворчу діяльність Верховної Ради України та Уряду у сфері освітньо-мовної політики як суперечливий багатовекторний підхід крізь призму різних політичних позицій; комплексно розглянуто організаційні, науково-методичні та кадрові питання щодо впровадження української мови у навчально-виховний процес; запропоновані практичні рекомендації, спрямовані на усунення антидемократичних, русифікаторських спроб перешкодити поступальному утвердженню української державної мови як важливого чинника реалізації української національної ідеї. Практичне значення дисертації зводиться до того, що її результати можуть бути використані для подальших наукових досліджень з історії України та інших гуманітарних спеціальностей, у підготовці науково-методичних програм для вищих та загальноосвітніх навчальних закладів. Вони також стануть допоміжним матеріалом при розробці нормативних і законодавчих актів щодо досліджуваної проблеми.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення дисертації апробовані автором у формі доповідей і виступів на XIII щорічній Міжнародній науково-практичній конференції "Соціально-економічні, політичні та етнонаціональні чинники буття народу в системі українознавства" (Київ, 2004 р.), на Всеукраїнській науковій конференції "Народний рух України: місце в історії та політиці" (Одеса, 2005 р.), на Міжнародному конгресі "Українська мова вчора, сьогодні, завтра в Україні і світі" (Київ, 2005 р.), на Всеукраїнській науковій конференції "Інтелігенція і влада" (Одеса, 2006 р.), на щорічних науково-практичних конференціях викладачів, докторантів та аспірантів Київського національного університету будівництва і архітектури (2004 -2007 рр.). Основні положення дисертації обговорено й частково впроваджено в науковий та навчально-виховний процес на кафедрі політичних наук Київського національного університету будівництва і архітектури.

Публікації. Основні положення та результати дослідження висвітлено в 6 публікаціях, з них 5 - у фахових виданнях, включених до списку ВАК України.

Структура дисертації зумовлена логікою розкриття теми, специфікою мети та завдань, характером дослідження. Дисертаційна робота складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури, додатків. Загальний обсяг дисертації становить 246 сторінок, зяких основний текст - 193 сторінки, список використаних джерел та літератури - 30 сторінок (323 найменування), додатки - 22 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Перший розділ "Історіографія і джерела дослідження" присвячено аналізу джерел та наукової літератури за темою дисертаційного дослідження. З метою комплексного вивчення функціонування української мови у сфері освіти в розділі проаналізовано основні історіографічні здобутки. Зроблено спробу визначити повноту дослідження питань, які виносяться на захист. Серед дослідників, які присвятили свої роботи історичним процесам у царині розвитку

1*2*

українськомовної освіти, варто назвати праці І. І. Огієнка , Г. П. Півторака та ін. Так, у книзі І. І. Огієнка "Історія української літературної мови" простежено тернистий шлях української мови в умовах великодержавницьких заборон і репресій на різних етапах її розвитку. У праці, зокрема, на великому фактичному матеріалі розкривається розмах партійно-більшовицького терору проти українського відродження у 20-х - початку 30-х років XX ст., особливо після 1933 року, коли були введені нові обмеження у функціонуванні українського слова, що негативно позначилося й на розвитку освіти.

Важлива роль у висвітленні ролі українськомовної освіти належить працям

Ю. Шевельова . У них аналізується антиукраїнська мовно-освітня політика, яку провадили пануючі імперські політичні режими протягом століть.

Певні позитивні зрушення в розвитку української мови та освіти України відбулися у 20-х роках XX ст., зокрема в умовах українізації (коренізації). Але цей курс більшовицької партії на початку 30-х років XX ст. було різко змінено, у результаті чого розпочався затяжний період русифікації, який практично продовжувався до кінця 1989 року. Особливості мовної політики цього часу знайшли відображення у працях І. М. Дзюби, В. М. Даниленка[1] та ін.

Серед великої кількості праць, у яких порушуються проблеми української мови, розширення її функцій як державної у суспільному житті в умовах незалежності України, зокрема в освітній сфері, чільне місце посідають дослідження В. П. Андрущенка, В. М. Даниленка, П. П. Кононенка, І. Ф. Кураса,

1 Огієнко І.І. (Митрополит Іларіон). Історія української літературної мови. - К., 2004. - 436 с.

2 Півторак Г. П. Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов. Міфи та правда про трьох братів зі "спільної колиски". - К., 2004. - 180 с.

3 Шевельов Ю. Стан і статус // Українська мова в першій половині двадцятого століття (1900 - 1941 рр.): Збірник наукових праць. - Сучасність, 1987. - 296 с.

А. Г. Погрібного[2] та ін. Так, у праці І. Ф. Кураса простежуються основні етапи вирішення мовних проблем в Україні, висвітлюється історія змагань за державність української мови. Особливу увага в ній приділено мовно-освітній ситуації періоду незалежності України, піднімається питання про необхідність прийняття нового закону про мови замість Закону 1989 р.

Наслідки тривалого процесу русифікації в історичному, політичному й соціальному аспектах ґрунтовно проаналізовано в книзі Л. Т. Масенко "Мова і політика"[3]. Щодо освітньої сфери, то авторка робить відповідний висновок про те, що за радянських часів активізувалось витіснення української мови з вищої освіти й науки: викладання у вищих навчальних закладах, за винятком окремих гуманітарних предметів, було переведено на російську мову.

Серед вітчизняних праць, у яких у широкому контексті досліджуються мовні проблеми, треба назвати монографію Л. П. Нагорної "Політична мова і мовна політика: діапазон можливостей політичної лінгвістики"[4]. У книзі розглядаються взаємодія політики і мови, функції мови, політико-мовні процеси тощо. Важливо підкреслити, що висвітлення проблеми супроводжується залученням напрацювань суміжних галузей наукового знання з етнополітології, лінгвокультурології, соціолінгвістики тощо. На жаль, питання проблеми мовної політики у сфері освіти, за винятком окремих фактів, у праці не охоплено.

Актуальні питання, зокрема щодо спекуляцій довкола поняття "офіційна мова" та Європейської хартії регіональних і мов меншин, а також особливостей мовної ситуації в розвинених країнах зарубіжжя розглядаються у праці А. Г. Погрібного "Світовий мовний досвід та українські

реалії: Інститут відкритої політики".

Разом з тим, варто відзначити, що в названих працях не розглядалися проблеми розширення

функціонування української мови як державної у сфері освіти, особливо у вищій школі. Суттєвою

компенсацією цих упущень є праці        В. Г. Кременя та С. М. Ніколаєнка .

Значно доповнюють науковий доробок у вивченні проблем українознавства та впровадження

української мови як державної та українознавства праці

Т. П. Величко, С. О. Білана, А. А. Булди, Л. Козак[5].

8 Кремень В. Г. Освіта України за роки незалежності: стан, факти, події.- К., 2001. - С. 9 -10; Кремень В. Г. Освіта і наука України: шляхи модернізації. - К., 2003. - 216 с.; Ніколаєнко С. М. Освіта і наука: законодавчі та методологічні основи: навчальний посібник. - К., 2004. - 280 с.

Окремі аспекти функціонування української мови знайшли висвітлення у дисертаційних роботах А. В. Корж, Т. С. Скубашевської, Л. В. Лучкіної[6]. Однак ці дослідження було виконано за неісторичними гуманітарними спеціальностями, зокрема такими, як політологія, філософія, теорія і методика викладання української мови.

У дисертаційних роботах Н. М. Сафонової і Ю. Б. Смольнікова [7], присвячених проблемам відродження української мови й історичної пам'яті та реформуванню вищої освіти в Україні, питання впровадження української мови в навчальний процес розглядалося принагідно. Ні механізм упровадження, ні система організаційних заходів авторами не розглядалися. Отже, незважаючи на те, що дослідниками була проведена значна робота з вивчення проблем розширення функціонування української мови в суспільному житті, питання щодо впровадження її як державної у вищі навчальні заклади України протягом 90-х рр. XX - на початку XXI ст. не було предметом окремого наукового дослідження.

Джерельну базу дослідження складають архівні та опубліковані документи й матеріали, вітчизняна періодика, залучення яких дало можливість запропонувати відповіді на поставлені завдання. Частина з них запроваджується до наукового вжитку вперше. Серед джерел з проблеми дисертаційного дослідження варто виокремити опубліковані нормативно-правові документи Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів, які містять інформацію про стан розвитку освіти в Україні, про роботу органів й установ освіти різних областей щодо проведення мовної політики згідно вимог законів.

Значну частину джерельної бази дослідження становлять неопубліковані архівні документи, що зберігаються у фондах Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВО), архіви Верховної Ради України, Міністерства освіти і науки України, а також

Поточного архіву Науково-методичного центру вищої освіти МОН України. Вищезазначені архіви містять важливі матеріали про стан та функціонування української мови в сфері освіти України у досліджуваний період. Так, вивчення документів ЦДАВО (фонд 4621) дало можливість скласти уявлення про специфіку функціонування української мови як державної у вищих навчальних закладах. Це, зокрема, матеріали з упровадження в навчально-виховних закладах Закону "Про мови в Українській РСР", викладання гуманітарних і соціально-політичних дисциплін у вищих навчальних закладах, проведення конкурсів на створення підручників та навчальних посібників з української мови і літератури, відкриття спецфакультетів з перепідготовки вчителів української мови та літератури. Все це акумульовано в наказах, постановах, листах, звітах тощо. Окремі джерела, що стосуються організації впровадження української мови як державної у сферу освіти, залучено з архівних фондів МОН України. Так, фонд 166 "Документи і матеріали колегії Міносвіти України" містить міністерські накази з досліджуваної проблеми, договірні записки про стан впровадження Закону України "Про мови в Українській РСР" у навчальних закладах регіонів, про стан видання підручників та навчальних посібників, про концептуальні засади розвитку освіти національних меншин в Україні, про удосконалення підготовки українськомовних педагогічних працівників та ін.

Всього опрацьовано 4 архівних фонди, понад 90 справ, у результаті чого до наукового обігу введено ряд нових неопублікованих документів, які характеризують різні аспекти впровадження української мови у сферу освіти України досліджуваного періоду.

Специфічну групу джерельної бази утворюють матеріали про законодавчу діяльність Верховної Ради України. Це, зокрема, проекти нового закону про мови, про порядок застосування мов національних меншин на території України, листи та інші матеріали парламентських комітетів, які дають уявлення про процеси у сфері мовної політики, законодавчої діяльності. Цінним джерелом для написання дисертації стали поточні архіви. Це передусім матеріали архіву Науково-методичного центру вищої освіти МОН України, які висвітлюють діяльність Міністерства освіти і науки України, роботу вищих навчальних закладів у досліджуваний період. Важливі матеріали залучені з інформаційних та статистичних збірників, у яких містяться статті про динаміку змін у системі вищої школи. Цінність таких довідників у тому, що вони подають фактичний матеріал, який доповнює загальну картину розвитку вищої школи. Ці збірники суттєво розширюють інформаційну сферу дослідження із впровадження української мови як державної у сферу освіти протягом зазначеного періоду.

Джерельною базою дослідження є також матеріали періодичних видань, зокрема газет "Дзеркало тижня", "Освіта", "Освіта України", "Урядовий кур'єр", "Голос України", "Слово "Просвіти", "Педагогічна газета", "Літературна Україна", "Українське слово" та інших, а також журналів "Українознавство", "Право України", "Дивослово", "Учитель", "Вища школа", "Мовознавство",

"Державність", "Визвольний шлях", "Наука. Релігія. Суспільство" та ін. У них висвітлювалися події навколо впровадження української мови в навчальний процес вищої школи, коментувалося виконання Закону про мови, повідомлялося про забезпечення навчального процесу вузів українськомовною літературою тощо.

Таким чином, можна вважати, що використана джерельна база дослідження цілком достатня для того, щоб тему "Впровадження української мови як державної у сфері освіти України в 90-ті роки ХХ - на початку ХХІ ст.: історичний аспект (на матеріалах вищих навчальних закладів)" розкрити достовірно й неупереджено.

У другому розділі "Історичні передумови сучасного функціонування української мови у сфері освіти" аналізується стан української мови в освітній сфері, зокрема у вищій школі, у часи колоніального минулого України.

Імперські режими всіляко перешкоджали розвиткові української мови, піддавали її насильницькому нищенню. Однак, незважаючи на це, мова та освіта, долаючи політику лінгвоциду, крок за кроком відвойовувала позиції на історичному шляху українського національно-культурного відродження. Уже в XVI - XVIII ст. тогочасна українська мова поступово починає використовуватися в братських школах та у вищих навчальних закладах України, серед яких варто назвати насамперед Острозьку (1578 р.) і Києво-Могилянську академії (1632 р.). Велику просвітницьку роль на західноукраїнських землях починає відігравати Львівський університет (1661р.). Проте надалі розвиток українськомовної освіти супроводжувався різними заборонами, такими, як ворожі цензурні російські укази 1720, 1847, 1863, 1876, 1881, 1882, 1894, 1914, 1933 років[8].

Всупереч заборонам, поступовому розширенню функціонування української мови в науці й освіті сприяла класична українська література, а також переклади прозових і поетичних творів світового значення. Велике значення в розвитку українськомовної освіти мали твори Г. Сковороди, І. Котляревського та Т. Шевченка.

Нові кардинальні зміни внесли декрети РНК УСРР, зокрема від 27 липня 1923 р. "Про заходи у справі українізації шкільно-виховних і культурно-освітніх установ" та декрет ВУЦВК і Раднаркому від 1 серпня 1923 р. "Про заходи щодо рівноправності мов і про допомогу розвиткові української мови". Почався процес українізації (коренізації), який оцінюється сучасною наукою як час важливих зрушень у справі широкого впровадження української мови в освіту. У 20-ті роки XX ст. українська мова стає мовою законодавства, адміністрації, армії, використовується у всіх сферах суспільного й політичного життя країни. Українізація охопила не тільки загальноосвітні школи, які в ці роки почали масово відкриватися, а й середні спеціальні та вищі навчальні заклади, де впроваджувалося викладання дисциплін українською мовою. Однак на початку 1930-х роківукраїнізація почала згортатися, а її виконавці були оголошені "ворогами народу" й знищені. Почався довгий період активної русифікаторської політики. Починаючи з 1954 р., знання української мови, на противагу російської, перестало бути обов'язковою вимогою при вступі до вузів республіки: більшість вступних іспитів проводилися російською. Значно послабив позиції української мови закон "Про зміцнення зв'язку школи з життям", а також постанова ЦК КПРС і РМ СРСР "Про додаткові заходи щодо удосконалення вивчення російської мови в загальноосвітніх школах і навчальних закладах союзних республік", прийнята таємно у червні 1983 року. Задля виконання цієї постанови вчителям шкіл, котрі викладали російську мову та літературу, було підвищено заробітну плату на 15% "за особливо складні умови роботи".

Страницы:
1  2  3 


Похожие статьи

ті роки XX - Впровадження української мови як державної у сферу освіти україни в 90