А Семенович - Вступ у єс як чинник трансформації країн кандидатів з центральної і східної європи - страница 1

Страницы:
1  2 

Рівненський державний гуманітарний університет Рівненський інститут слов'янознавства Київського славістичного університету

СЛОВ'ЯНСЬКИЙ ВІСНИК

Збірник наукових праць

Випуск 11

Серія „Історичні та політичні науки"

Наукова редакція: доктор історичних наук, професор С. С. Троян

Рівне - 20ІІ


ЯСІНСЬКИЙ М. М. Закономірності розвитку етнічно-культурних клубів Галичини кінця 19 - початку 20 ст.: типологія проблем

160

ПОЛІТИЧНІ НАУКИ

БАСНЯК Ю. А. Основні тенденції франко-американських відносин у сфері безпеки після завершення „холодної війни"

сит

164

БУЗ 0. Політичне лідерство: огляд зарубіжних концепцій

168

ГЕРАСИМЧУК Т. Ф. Формування зовнішньополітичних пріоритетів країн Центральної Європи на початку 1990-х років

171

ГОН М. М. Політичне лідерство в умовах ранжованої системи міжетнічних відносин

175

ДУБЕЙ В, І. Розвиток інституційно - правового механізму регулювання транспортної політики Євросоюзу в галузі автомобільних перевезень

179

КІЛХ2УСКІ А. ШгаЙвка пуЬгусіаІпа <іегдокгас]а

І83 1

\УОтАКО\У5КІ Б. Огапісе раїїзгм'оше а ггапзїогтасіа Іогзатозсіола \у \уутіагге іеапозґкоууут і §гаро\уут

188

КОЛІСНІЧЕНКО Р. М. Мовно-комунікативні особливості демократичної електоральної культури молоді в Україні

189

КУЗЬМА Т. М. Інститут омбудсмана: процес становлення і сутність

193

КУНДЕУС 0. М. Європейська інтеграція України на сучасному етапі

197 1

МАМОНТОВА Е. В. Церемонія інаугурація як дзеркало системних політичних перетворень: досвід постсоціалістичних країн Центрально-Східної Європи

200

НАГОРНЯК М. Політико-правові проблеми національно-визвольної боротьби слов'янських народів у працях президента Т. Масарика

203

ОВЕРЧУК 0. В. Абсентеїзм як чинник виборчого процесу в сучасній Україні

208

ПАРФЕНЮК В. М. Трансформація політики країн Вишеградської групи в сфері інформаційно-комунікаційних технологій в період 2000-2010 років

213

ПЕТРОВИЧ І. Політико-правові системи Латинської Америки: загальна характеристика

220

ПИЛИПАК М. І. Компаративний аналіз політики національного брендінгу країн Центральної та Східної Європи

223

ПОДОБІНСЬКА-ШТИК Т. О. Теоретичне обґрунтування використання теорії балансу загроз при аналізі двосторонніх відносин

226

РУДЕНКО В. М. Феноменологія взаємозв'язку освіти і культури

22і

СЕМЕНОВИЧ А. Вступ у ЄС як чинник трансформації країн-кандидатів з Центральної і Східної Європи

234

СЕМЕНЧЕНКО Ф. Г. Політика місцевого самоврядування в системі демократичного правління

239

СИДОРУК Т. В. Важелі впливу Європейського Союзу на трансформаційні процеси в Україні

242

СИНЯК І. В. Стратегічні інтереси Сполучених Штатів Америки в Центральноазійському регіоні

246

ТЕРЕЩУК В. І.   Роль інформаційної складової у руйнуванні радянського домену влади у країнах ЦСЄ

251

ТИХОМИРОВА Є. Б. Комунікаційна політика ЄС   Програма Рппсе

254

ТРОЯН В. С. Проблема європейської ідентичності в основних концепціях пан'європеїзму

260

УДОД О., ЮРІЙ М. Культурна картина світу і Україна

263

ХАВРУК І. А. Конституційний референдум у рішенні Конституційного Суду України від 27 березня 2000 року

272

ЧЕРНІЙ А. Л., ЧЕРНІЙ В. А. Політика США і західноєвропейських держав з питання врегулювання конфліктів в Боснії і Косово

276

ЧЕРНІЙ В. А. Болгарія у трансформаційних викликах сучасності

282

ШТУКА І. А. Проблеми формування демократичної політичної культури в Україні

286

ЮСЬКШ Б. М. Європейська трудова міграція в умовах глобальної кризи  чинники і наслідки

289

РЕЦЕНЗІЇ

294

> ТЕМІРОВА Н. Р. Краківська історична школа історіографічний контекст

 

ТРОЯН С. С. Генезис польської історіографії   краківська історична школа

295

ДОВІДКА ПРО АВТОРІВ..............

1 296

УДК 323.22:352

А. Семенович

Вступ у ЄС як чинник трансформації храїн-кандидатів з Центральної і Східної Європи

Детально розглянуто особливості впливу підготовки до набуття членства Європейського Союзу на процес трансформації країн-кандидатів з Центральної і   Східної Європи.

Ключові слова:   європеїзація;   Європейський   Союз; країни-кандидати.

Детально рассмотреньї особенности влияния подготовки к членству в Европейском Союзе на процесе трансформации государств-кандидатов с Центральний  и  Восточной Европьі.

Ключевые  слова:   европеизация,   Европейский   Союз, государства-кандидаты.

У пост-біполярний період спостерігається інтенсивне зростання чисельності та розширення складу різноманітних міжнародних об'єднань. Переважна більшість держав прагнуть не залишатись осторонь цього процесу, а активно включатися у різні форми багатостороннього співробітництва. Безумовно, що здобуття членства у будь-якій міжнародній організації вимагатиме від претендента зусиль. Тому будь-хто, хто прагне доєднатися до певної спільноти, повинен усвідомлювати, що існують критерії, дотримання яких дозволить набути статус члена або його позбутися. Тому перед тим як вступити у будь-яку міжнародну організацію, країни-кандидати повинні пройти процес соціалізації, який спрямований на те, щоб їх самих підготувати до членства, що передбачає дотримання низки прав та обов'язків, а також довести самій організацій, що кандидат гідний та готовий стати її частиною. Свідченням готовності претендента на членство повинно бути його зобов'язання придержуватися властивих для організацій правил та норм. Це характерно для практично усіх багатосторонніх міжнародних об'єднань, включаючи Європейських Союз.

У цьому контексті треба зазначити, що процес набуття повноправного членства у Європейському Союзі стає величезним викликом для будь-якої країни-кандидата, адже вимагає від неї проведення чисельних реформ з метою адаптації до реалій ЄС, щоб одночасно не зашкодити стабільній діяльності самої організації та забезпечити своє успішне функціонування у нових умовах. Не стали винятком держави Центральної та Східної Європи, що задекларували своє прагнення вступити у Європейський Союз. Вказують, що саме подану країнами-кандидатами на вступ заявку необхідно розглядати як публічне зобов'язання, підтвердження спроможності та готовності щодо проведення значних інституційних реформ, які уможливлять сповна адаптуватися до існуючих в ЄС реалій [10, с.558].

Дезінтеграція Радянського Союзу та розпуск Організації Варшавського договору знаменували новий етап в історії країн регіону. «Повернення у Європу» стало визначальним елементом стратегії розвитку, яка була обрано постсоціалістичними країнами. її невід'ємною та конститутивною частиною розглядався саме Європейський Союз. При цьому зазначається, що фактично йшлося про Західну Європу, яка тоді ідеалістично асоціювалася із безпекою, свободою, порядком та процвітанням. Наприкінці 80-их років, модель розвитку, яка забезпечила значний поступ західноєвропейським партнерам, розглядалась східноєвропейцями як орієнтир для наслідування та як автоматична відповідь щодо вирішення більшості їхніх проблем, проте треба вказати, що було відсутнє розуміння як автоматично її імплементувати у своєрідних реаліях постсоціалістичних країн [2, с. 12]. У підсумку, Європейський Союз дав свою принципову згоду на вступ цих держав, що мало символізувати відновлення справедливості, покласти край тривалому поділу континенту на дві частини, підтримати уряди та суспільства цих держав у їх зусиллях на шляху реформ і забезпечити стабільність. Проте ні претенденти на членство, ні європейські інституції не мали чіткого розуміння, яким чином відбуватиметься процес розширення та які результати і наслідки матиме для обох сторін.

У ході свого розвитку Європейський Союз поволі перетворювався у все більш гомогенне утворення у досить гетерогенному європейському середовищі. За допомогою процесу розширення ЄС поступово освоював решту європейського простору, роблячи його більш однорідним у відповідності до власної моделі [7, с. 144]. У ЄС вже був накопичений достатній досвід інтеграції нових членів, проте вступ східноєвропейських кандидатів вирізнявся низкою особливостей, наштовхувався на цілий ряд труднощів і перешкод та викликав значний скептицизм.

Насамперед треба зазначити, що вперше в історії Європейського Союзу претендентами на вступ були країни, що, перебуваючи у важкому економічному становищі, повинні були одночасно протистояти значній кількості викликів і здійснити вагомі перетворення практично в усіх сферах життєдіяльності: забезпечити перехід від командної до ринкової форми економіки, запевнити розвиток правої держави, реформувати недієву та корумповану систему державного управління, реорганізувати територіально-адміністративний устрій, розбудувати ключові демократичні інститути, гарантувати основні права та свобцди громадянам—тощо. Обсяг— поставлених—завдань-викликав у частини дослідників резонні сумніви у спроможності східноєвропейських країн успішно впоратись з ними. Було влучно зазначено, що трансформаційні процеси у цьому регіоні нагадають радше спробу відремонтувати корабель, що перебуває у відкритому морі [4].

З іншої сторони, саме повернення у Європу, а де факто вступ у ЄС стали потужним рушієм та важливим об'єднуючим чинником у ході здійснення «потрійного транзиту»: демократизації, розвитку ринкової економіки і розбудови держави, адже перспектива членства часто використовувалося національними урядами для обґрунтування необхідності та легітимізації доцільності проведення потрібних, проте непростих і часто непопулярних реформ.

Окрім того, варто підкреслити, що для держав Центральної та Східної Європи у контексті постсоціалістичноїтрансформації набуття членства у Європейському Союзі розглядалось як безальтернативна стратегія розвитку. Країни регіони перебували у пошуку ефективних рішень і дієвих моделей, що допомогли б замінити старі1'та створити нові структури, які забезпечили розвиток та модернізацію держав. За відсутності інших реалістичних варіантів, Європейський Союз бачився як єдина адекватна відповідь на існуючі проблеми. Водночас перспектива членства у ЄС мала слугувати стабілізуючим чинником у цьому регіоні та запобігти від повернення у комуністичне минуле.

оцес

•        Задекларована безальтернативність  вступ)' у ЄС істотно звужувала простір для маневрування для країн-кандидатів  і  фактично  унеможливлювала їх відмову  від перспективи членства,   ознаменувавши для них точку іцич неповернення у минуле. Адже зрив чи повне припинення підготовки до вступу викликало б надзвичайно негативні

та непередбачувані наслідки як у середині держави, так і завдало б значних збитків для її репутації на міжнародній арені. Своє чергою, сам ЄС теж був змушений докладати зусиль, щоб процес розширення завершився успішно, іаду оскільки у протилежному випадку відновлення зони нестабільності на східних кордонах дестабілізувало б ситуацію

ЬОГО і в середині самого об'єднання. У таких умовах, обидві сторони усвідомлювали свою відповідальність і всі існуючі

ства ризики та небезпеки у випадку провалу процесу включення у ЄС регіону Центральної та Східної Європи, хоча

V до основний тягар зобов'язань був покладений саме на плечі постсоціалістичних країн.

лена З   іншої   сторони,    після   завершення   формування    спільного   внутрішнього   ринку   та   посилення ролі

инні європейських інституцій вслід за ухваленням Маастрихтського трактату у  1992 році Європейський Союз вступив у

ачає якісно новий етап розвитку, суттєво зміцнивши свої позиції. Поглиблення інтеграційних процесів у рамках цього

ти її наднаціонального об'єднання, досягнуті здобутки та безсумнівні успіхи вчинило його більш потужним гравцем на

ітися міжнародній арені та наділило більшими мождивостями для здійснення впливу, зокрема на країни Центральної та

штих Східної Європи.  Водночас на тлі посилення глобалізаційних процесів, інтенсифікації міжнародній торговельних

відносин, зокрема у межах Світової організації торгівлі, та появи нових конкурентів, перед Європейським Союзом стає з'явились нові виклики, які змушували його більш обережно та виважено ставитися до будь-яких змін, зокрема

етою включення нових членів,   що  могло  б негативно  вплинути  на статус-кво,  перешкодити подальшій інтеграції та

своє послабити ЄС із середини.

\  Щ° Можливість збільшення кількості  членів  Європейському Союзі за рахунок країн Східної та Центральної

їй на Європи сприймалось зі значними застереженнями,  адже у цьому випадку йшлося не про стабільні та заможні

додо Австрію чи Швецію, а про держави, які вступили на шлях глибинних перетворень. Висловлювались побоювання,

[10, що нові члени можуть негативно вплинути на політичну ситуації та економічний розвиток у середині об'єднання, а

їх вступ  істотно  збільшить   фінансові   витрати та зможе  призвести до  розмивання  інституцій  ЄС.   Недовіра у гап в спроможність  постсоціалістичних країн  бути повноцінними членами  спонукала частину дослідників розглядати

рано процес підготовки до розширення як середньовічний хрестовий похід з метою навчити варварів вищого західного

'оюз. способу здійснення політики та ведення бізнесу [3, с.14].

кою, Підкреслюється,   що   країни-кандидати   повинні   пройти   шлях   адаптації   таким   чином,   щоб відповідати

ступ цивілізаційним. стандартам   Європейського   Союзу   та  лише   тоді   бути   включеним   у   його   склад.   Адже саме

ична претенденти є зацікавленою стороною та сподіваються отримати від вступу політичну, економічну чи соціальну

1   як вигоду,   тому   саме,  вони   зобов'язані   провести   необхідні   реформи,   навіть   за   рахунок   своїх   громадян, щоб

ький пристосуватися до внутрішніх реалій ЄС. Через те перед кандидатами висувалися низка вимог, виконання яких

ості, мало подвійну ціль:  гарантувати,  що у Європейський Союз потраплять лише політично та економічні стабільні

у їх країни і запевнити скептично налаштованих членів, що претенденти на членство не перетворяться на тягар для

гуції інших і не зашкодять розвитку самого ЄС.  Таким чином, процес підготовки до вступу був покликаний змінити

! ДЛЯ країни-кандидати,   при  цьому залишаючи незмінним Європейський Союз  [7,  с149]. У цьому особливий наголос

робився на цивілізаційній місії ЄС,  оскільки часто лунала думка про вищість політичної та економічної моделі сить розвитку   провідних   країн-членів   ЄС,   яку   країни   Центральної та  Східної Європи   повинні   адаптувати замість

:шту збанкрутілої соціалістичної системи, щоб, таким чином, відкрити собі шлях до модернізації та сталого розвитку.

вже Серед   діючих   членів   Європейського   Союзу  утвердилось   переконання,   що   східноєвропейські партнер»

яв ся повинні набути членство лише після того, як розбудують державу, що буде спроможна стабільно функціонувати у

рамках ЄС. Тобто вони відмовлялися від попереднього методу розширення, який застосовувався раніше щодо країн 1ІНИ' так званої Старої Європи.   У  відповідності  до   нього,   вирішення  суперечливих   питань  здійснювалось шляхом

юсті двосторонніх  перегорів,  здійснення  взаємних  поступок чи створенням у  середині  Європейського  Союзу нових

від інституційних    механізмів,    які    забезпечували    досягнення    необхідного    компромісу.    У    крайньому випадку

вану врегулювання   розбіжностей   заморожувалося   та   відкладалося   на   пізніший   термін.    У   випадку   з країнами

нові Центральної та Східної Європи,  існували серйозні побоювання,  що після приєднання вже у якості повноцінних

зань членів ці держави будуть менш охоче здійснювати необхідні реформи, тому основний обсяг перетворень повинен

сь з бути виконаний ще перед вступом.

юбу Литовський дослідник Маніокас вказує, що розширення ЄС на схід відрізняється від попередніх, виділяючи

його чотири основні особливості:  складність, диференціація,  обумовленість й асиметричність.  На його думку, з вим однієї  сторони,   вони  забезпечують   послідовний   контроль   щодо   дотримання   країнами-кандидатами висунутих

ки і вимог, а з іншої, сповільнюють процес розширення з огляду на побоювання щодо можливого послаблення ЄС [9, с.

для 17-37].

Їст° Маніокас наголошує, що попередні розширення, окрім першого, в основному складалися з двох етапів, що

починалась з укладання договору про асоціацію та завершувались переговорами. У випадку з прийняттям країн Центральної   і   Східної   Європи   було   впроваджено   проміжну   стадію,    яка   передбачала   низку специфічнихстатус конце

держ; таког

ПОНЯ'

пост євро;

не м

ДРУГ част

її Р

та по1 в с час

інструментів,   що   повинні   були   виконувати  функцію   своєрідного   шлагбауму  з   метою   кращого   контролю над процесом  розширення.   Цей   новий   важіль   був   відданий  у  руки  Європейської  Комісії.   Таким   чином, процес розширення став більш складним,  налічуючи все більше етапів та вирізняючись все більшими можливостями зі відбуї сторони ЄС здійснювати контроль на кожному етапі. !•! J

Свідченням того, що посилюється тенденція до ускладнення і водночас удосконалення процесу розширення стала можливість здійснення диференціації між країнами-кандидатами. З метою забезпечити більш якісний відбір логік кандидатів,   процес   розширення   включав   більшу   кількість   етапів.   Водночас   Маніокас   акцентує   на небезпеці перетворення диференціації у дискримінацію, адже процес селективного розширення міг створити нові лінії поділу, спричинити подальшу фрагментацію та привести до ізоляції певної частини континенту.

Обумовленість варто розглядати як третю складову і ключову рису розширення. Хоча вона до певної міри була присутня раніше, проте у ході підготовки до членства постсоціалістичних країн з'явилися нові особливості. Якщо  раніше  йшлося про  транспозицію  комунітарного  доробку  Європейського  Союзу,  то  тепер  вимоги були Цент суттєво розширені. Оскільки самі вимоги не були чітко визначені та прописані, то існувала тенденція до висування додаткових умов та їх деталізації, зокрема під час укладення угод про партнерство. Окрім того, на самих початках була забезпечена можливість гнучкого трактування змісту вимог, щоб уможливити їх пристосування до конкретної ситуації країни-кандидата.  Таким чином, первинні вимоги були значно розширені та деталізовані, наділяючи ЄС, Радг насамперед в  особі Європейської комісії,  безпрецедентними важелями для здійснення  авторитарного впливу на праї країни-кандидати. утвс-

Три попередні принципи розширення сприяли зростанню асиметричності у відносинах між ЄС і країнами СТр} Центральної та  Східної Європи,   адже  якщо  раніше   йшлося радше   про  взаємні  зобов'язання  двох  сторін, як кандидатів,   так   і   членів,   то   тепер   була  впроваджена   повна   односторонність   зобов'язань   зі   сторони   лише євр< претендентів на членство. Вони фактично були повністю виключені з процесу визначення принципів розширення і най позбавлені можливості ефективно відстоювати свої власні інтереси. Становище країн Центральної і Східної Європи теж було послаблене саме їх безсумнівним прагненням набути членство і готовністю докласти до цього максимум зусиль, що надавало відчутну перевагу Європейському Союзу. Окрім того, варто вказати, що набуття членства у ЄС було   добровільною   справою,    а   не   результатом   тиску   на   країни-кандидати   ззовні.    Таким   чином, щодо постсоціалістичних держав, які претендували на вступ, висувались вимоги, що перевищували обсяг зобов'язань для діючих членів,  однак,  на відміну від останніх,  вони  були  позбавлені  будь-яких дієвих важелів  впливу на ЄС. Переговори  фактично   перетворились  на технічний  процес   перевірки,   яким  чином   просувається імплементація вимог, звіряючи закон із законом, главу з главою, сторінку із сторінкою.

Природно, що у таких умовах процес розширення характеризувався асиметричністю, адже ЄС одноосібно Са визначав перелік і обсяг необхідних до виконання вимог, а кандидати на членство могли з ними погодитися або ба відмовитися, проте не могли суттєво вплинути на їх зміст чи дієво чинити опір їх імплементації. Домінуючу позицію Європейського Союзу у відносинах з постсоціалістичними країнами трактували з діаметральних позицій. Частина дослідників розглядала у цьому контексті ЄС як колоніальну потугу, що корисливо використовувала свою домінуючу позицію у відносинах з країнами Центральної та Східної Європи. Адже постсоціалістичні держави зіштовхнулися з раніше не відомим для них стилем ведення перегорів, оскільки мали справу з економічною потугую, що була здатна на власний розсуд або винагородити, або покарати країну-кандидата [11. с. 3-4].

Інші навпаки вбачали у позитив у ролі Європейського Союзу, стверджуючи, що його поштовх був визначальним для успішного проведення необхідних ринкових і демократичних перетворень у цьому регіону. Перспектива набуття членства у Європейському Союзі сприяла зміцненню позиціям реформістсько налаштованих сил у країнах Центральної і Східної Європи, допомогла послабити опір противникам перемін і виконала своєрідну роль знеболювана для проведення досить складних і часто непопулярних перетворень. Необхідно констатувати, що вступ у Європейський Союз неодноразово використовувався у внутріполітичній риториці для обґрунтування необхідності реформ, навіть у тих сферах, до яких ЄС не мав жодного відношення і не висував жодних вимог.

Інший беззаперечним позитивом, який істотно вплинув на трансформацію країн Центральної та Східної Європи, стали часові рамки здійснення необхідних реформ. Усвідомлення того, що членство у ЄС залежить від якнайшвидшого досягнення поступу, стимулювало до суттєвого прискорення впровадження на практиці потрібних перетворень, дисциплінувало органи державної влади, зменшило внутрішній опір, дозволило уникнути надмірних та невиправданих зволікань. Наголошуються, що цілком ймовірним можна вважати сценарій, що без перспективи вступу у ЄС постсоціалістичні країни не змогли б відносно швидко впоратися з такою кількістю завдань, виконання яких могло б затягнутися на довше. Як вказував Комісар з розширення Гюнтер Верхоєн, стратегія ЄС виявилася успішною. Вона підтримала країни-кандидати у їх прагненні досягнути чітко поставлених цілей. Найбільш могутнім мотиваційним рушієм для здійснення необхідних реформ стала виразна і достовірна перспектива членства

уЄС [6, с. 1].

Вплив Європейського Союзу, зокрема на країни-кандидати, поступово почали визначати як європеїзація. Сам термін відносно недавно набув широкого поширення, вирізнявся різнобоєм тлумачень та суперечностей. Варто зауважити, що визначення впливу ЄС саме як європеїзація було некоректним і досить контроверсійним, адже насправді йдеться про ЄС-изацію. Однак зростаюча значимість Європейського Союзу, який поширив свої географічні межі на більшу частину континенту, сприяло тому, що ЄС все частіше ототожнювався зі всім європейським, поступово монополізуючи застосування цього терміну. Європеїзація не стала винятком, засвідчивши ще раз потужність впливу ЄС навіть у сфері мовної практики.

Активно цим терміном почали послуговуватися після підписання Маастрихтського трактату та консолідації

са як кс-

м

ц

ч: т:

з N ї 1над статусу     європейськими     наднаціональними     інституціями.     Традиційно     вважається,     що     першим спробу

оцес концептуалізувати   це   поняття   здійснив   французький   науковець   Робер   Ладреш,   вказуючи,   що європеїзація

ш зі відбувається тоді, коли діяльність Європейського Союзу перетворюється на один із складових елементів розбудови держави. У його трактуванні європеїзація розуміється як зростаючий процес зміни напрямів і форм політики до

ення такого рівня, при якому політичний та економічний розвиток Європейського Союзу стає частиною організаційної

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

А Семенович - Вступ у єс як чинник трансформації країн кандидатів з центральної і східної європи

А Семенович - Відносини україни з країнами вишеградської групи на сучасному етапі

А Семенович - Особливості реорганізації регіонального врядування у польщі в ХХ ст