І Пасічник - Наукові записки серія психологія і педагогіка - страница 1

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50 

 

 

 

 

НАУКОВІ ЗАПИСКИ

Серія "Психологія і педагогіка" Випуск 13

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Острог - 2009УДК 001.8 + 159.9 + 37 ББК 74 + 88 Н 34

Друкується за ухвалою вченої ради Національного університету "Острозька академія" Протокол № 2 від 24 вересня 2009 року.

Друкується згідно з Постановою ВАК України від 8. 09.99 р. № 01 - 05/9

Редколегія випуску:

Пасічник І. Д., доктор психологічних наук (відповідальний редактор).

Засєкіна Л. В., доктор психологічних наук.

Максименко С. Д., доктор психологічних наук.

Москалець В. П., доктор психологічних наук.

Савчин М. В., доктор психологічних наук.

Вербець В. В., доктор педагогічних наук.

Дем'янчук А. С., доктор педагогічних наук.

Жуковський В. М., доктор педагогічних наук.

Нісімчук А. С., доктор педагогічних наук.

Хом'як І. М., доктор педагогічних наук.

Шугай М. А., кандидат психологічних наук (заст. відп. редактора). Матласевич О. В., кандидат психологічних наук (відповідальний секретар).

Рецензенти:

Павелків Р. В., доктор психологічних наук, професор, завідувач кафе­дри вікової та педагогічної психології РДГУ, директор Інституту психо­логії і педагогіки.

Лісова С. В., доктор педагогічних наук, професор, директор інститу­ту педагогічної освіти Міжнародного економіко-гуманітарного універ­ситету імені Степана Дем'янчука.

Наукові записки. Серія "Психологія і педагогіка". -

Острог: Видавництво Національного університету "Ост­розька академія", 2009. - Вип. 13. - 520 с.

У збірнику висвітлені актуальні проблеми, пошуки і знахідки в різних сферах теорії і практики психолого-педагогічної науки. Зміст збірника тор­кається багатьох питань загального та спеціального характеру.

Рекомендовано науковцям, викладачам, учителям, методистам, студен­там та всім, хто зацікавлений в освітніх проблемах.

In the collection of articles the actual problems, searches and achievements in different spheres of theory and practice of psychology and pedagogics are illuminated. The contents of the volume deals with many common and special issues.

It is recommended for scientists, lectures, theachers, methodologists, students and other people, who are interested in educational problems.

ISBN 966-7631-15-Х

© Видавництво Національного університету "Острозька академія", 2009 © Кафедра психолого-педагогічних дисциплін НаУ ОА, 2009Пасічник І. Д.

 

ПСИХОЛОГІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ІНДИВІДУАЛЬНОГО МИСЛЕННЯ

 

У статті мислительна діяльність розглядається як складна система. Автор аналізує такі індивідуальні власти­вості мислення, як глибина думки, її послідовність, критич­ність, швидкість і гнучкість. Індивідуальні особливості мис­лення виявляються також у різному співвідношенні в ньому чуттєвого і мисленнєвого образу і слова. Розвиток зазначених особливостей буде визначати і розвиток мислення.

В статье мыслительная деятельность рассматрива­ется как сложная система. Автор анализирует такие индивидуальные свойства мышления, как глубина мысли, ее последовательность, критичность, скорость и гиб­кость. Индивидуальные особенности мышления проявля­ются также в разном соотношении в нем чувственного и мыслительного образа и слова. Развитие перечисленных особенностей будет определять и развитие мышления.

In the article thinking activity is researched as a complex system. The author analyses such thinking peculiarities as profundity of thought, consequentiality of thought, criticism, flexibility and pace. Individual characteristics of thinking are expressed in various correlations of sensitive and rational image and word within thinking process. The further development of mentioned peculiarities denotes the general improvement of thinking.

 

У психології існує цілий ряд концептуальних уявлень про мислительну діяльність, які так чи інакше різняться між собою. Більшість з них ґрунтується на універсально­му означенні діяльності як єдності мети, засобу і результа­ту, отриманого в процесі. З того, на яких елементах єдності робиться акцент (чи на меті, чи на засобі, чи на результаті), і випливають основні відмінності. Але останнім часом все

 

© Пасічник І.Д., 2009більше усвідомлюється обмеженість такого підходу. У руслі загального розвитку системного знання з'являються спроби системного вивчення і категорії діяльності.

Із старих шкіл найбільш послідовно використовувались принципи системного підходу в працях О. М. Леонтьєва. Початкове означення діяльності у нього вже орієнтоване на цілісне системне її уявлення: перш за все, це система, яка має побудову, свої внутрішні переходи і перетворення, свій роз­виток, функція якої полягає в орієнтації суб'єкта в предмет­ному світі, в предметній дійсності. На думку О. М. Волкова, Г. М. Солнцевої, такий підхід дає хорошу основу побудови моделі діяльності, орієнтує дослідника в складних пробле­мах психічного життя людини. Аналіз категорії діяльності в даній статті значною мірою буде ґрунтуватись на працях О. М. Леонтьєва.

В енциклопедичному словнику діяльність визначається як специфічна форма активного відношення до навколиш­нього світу, зміст якої становить його доцільну зміну і пере­творення. Іншими словами, діяльність є опосередкованою ланкою між людиною і світом, яка виділяє людину як сво­го суб'єкта, а світ - як протиставлений їй об'єкт діяльності. Об'єкт діяльності передбачає предметну форму, тому осно­вною характеристикою діяльності є її предметність. Саме у відмінності предметів є те головне, що відрізняє одну ді­яльність від іншої. У психічному плані предмет діяльності є також її дійсний мотив, за яким завжди стоїть певна по­треба. Людська діяльність не існує інакше, як у формі дії або ланцюга дій (О. М. Леонтьєв). Якщо діяльність в цілому співвідноситься з мотивом, виступаючи при цьому в ролі за­гальної мети діяльності, тоді вона стає мотивом-метою.

У цілому ж відбувається ось що: дії, які реалізують ді­яльність, спонукаються її мотивом, але є спрямованими на мету.

Дія, яка здійснюється, відповідає певному завданню, яке являє собою не що інше, як мету, поставлену в певних умовах.

Очевидно, що одна й та сама мета може ставитися в різних умовах, а отже і дія, спрямована на її досягнення, буде мати іншу якість; іншими словами, буде виконуватись іншими способами. Способи здійснення дії являють собою операції. Отже, дії співвідносяться до цілей, операція - до умов.Дії та операції мають різне походження, різну динаміку і різну долю (О. М. Леонтьєв). Так, дія може виникнути з діяльності, яка втратила свій мотив, у свою чергу, вона сама може "трансформуватися" у спосіб досягнення іншої мети, тобто в операцію; навпаки, дія може набути самостійної спо­нукаючої сили і стати окремою діяльністю, а операція може обслуговувати іншу дію.

Описану будову діяльності в плані системних уявлень можна охарактеризувати як базову систему діяльності, тоб­то інваріант, загальний для будь-якої конкретної її форми прояву. Продовжуючи міркування в такому самому руслі, базова система може бути представлена у вигляді ієрархічної трирівневої структури. За термінологією О. М. Волкова, це будуть, відповідно, сенсорний, перцептивний і мовномисли-тельний рівні. Подібний підхід дозволяє співвіднести з ком­понентами діяльності також і компоненти індивідуального досвіду: знання, уміння, навички, а також когнітивні харак­теристики об'єкта діяльності: поняття, предмет, ознака.

У результаті вся система набуває такого вигляду: на сен­сорному рівні відбувається нагромадження означуваних (як навичка) способів розв'язування окремих задач - операцій, які цілеспрямовано змінюють одну чи кілька ознак об'єктів навколишнього світу, за якими ведеться спостереження; на перцептивному рівні частина досвіду нагромаджується у вигляді способів досягнення цілей - дій, які складаються із однієї чи кількох операцій, які цілеспрямовано змінюють предмет. Сукупність нагромаджених у досвіді дій визнача­ється як уміння; на мовномислительному рівні базової сис­теми частина сукупного досвіду нагромаджується у вигля­ді способів реалізації мотивів, тобто конкретної діяльності, яка складається з однієї чи кількох дій, які цілеспрямова­но змінюють поняття. Сукупність способів формування ді­яльності визначається як знання. При такій інтерпретації знань, умінь і навичок яскраво простежується їх роль і місце в життєдіяльності людини - "система діяльностей, які змі­нюють одна одну" (О. М. Леонтьєв), а також часто формаль­ний характер їх засвоєння в школі як наслідок невключення у відповідні компоненти діяльності.

З інваріанту базової системи діяльності походить струк­турна ізоморфність зовнішньої, практичної діяльності і вну­трішньої, мислительної. Причому, в онтогенезі остання є вторинною ("деривантом") зовнішньої діяльності. Цей факт дає можливість, з одного боку, проаналізувати розумові дії та операції, а з іншого - формувати їх у процесі навчання.

Характеризуючи мислення людей за тих чи інших умов, ми вказуємо на такі його якості, як глибина думки, її послі­довність, критичність, швидкість і гнучкість. Ці якості ви­ступають і як індивідуальні особливості мислення людей.

Глибина мислення людини характеризується її вмінням проникати в суть пізнаваних явищ, розкривати їх причини, дошукуватися їх основ, всебічно з'ясовувати їх зв'язки з ін­шими явищами об'єктивної дійсності, передбачати хід подій. Ця особливість мислення виявляється по-різному на різних ступенях розвитку кожної людини, в залежності від її досві­ду і характеру тих пізнавальних завдань, які їй доводиться виконувати. Протилежною рисою мислення є його поверхо­вість, яка полягає в тому, що людина вдовольняється част­ковим з'ясуванням зв'язків тих чи інших явищ, залишає в ньому багато неясних сторін, недостатньо диференціює ясне і неясне, зрозуміле і незрозуміле, доведене і недоведене.

Послідовність мислення полягає в умінні людини дотри­муватися логічних його правил, не суперечити самій собі у своїх міркуваннях, доводити, обґрунтовувати свої висновки, стежити за тим, щоб думки випливали одна з одної, не ухи­лятися вбік від теми міркування, дотримуватися певного плану у викладі думок, контролювати їх хід. Послідовність - істотна властивість правильного мислення. Якщо мислен­ня людини відзначається непослідовністю, вона не може успішно справлятися не тільки з самостійним розв'язанням нових пізнавальних завдань, а й з переконливим викладом наявних знань іншим людям.

Під самостійністю мислення розуміють уміння лю­дини ставити нові питання, знаходити нові підходи до їх з'ясування, виявляти ініціативу в розв'язанні тих завдань, які висуває життя. Враховуючи наявні знання, людина з та­ким мисленням не просто спирається на них, а творчо підхо­дить до пізнання дійсності, висуває нові пояснення, вислов­лює свої судження про явища цієї дійсності. Самостійність мислення - необхідна передумова новаторської діяльності людини в галузі науки і техніки.З самостійністю мислення тісно пов'язана його критич­ність, яка характеризується тим, що людина чітко оцінює чужі і свої думки, виявляє наявні в них сильні і слабкі сторо­ни, не приймає за істину кожну виниклу в неї догадку, гіпо­тезу, а намагається довести її істинність. Критичність мис­лення людини полягає і в здатності її переглядати погляди, теорії, що вже склалися, змінювати їх, якщо вони вступають в суперечність з новими даними науки і практики. Новато­ри в науці та інших галузях нашого суспільного життя вияв­ляють цю рису свого мислення, вони не бояться критикува­ти старе, віджиле, сміливо ламають застарілі погляди, нор­ми, традиції, висувають нові ідеї. Некритичне ж мислення характеризується тим, що людина сліпо підпадає під вплив думок інших людей, їх належно не аналізуючи. Вона поква­пливо приймає кожну свою думку за істину, не дбаючи про її перевірку і обґрунтування.

Важливими індивідуальними особливостями мислення є також його гнучкість і швидкість. У гнучкості мислення ви­являється вміння людини змінювати спосіб розв'язування проблеми, якщо він виявляється невідповідним, знаходи­ти нові шляхи її розв'язання, бути вільним від шаблону в з'ясуванні питань, враховувати при цьому конкретні обста­вини, при яких відбуваються ті чи інші явища, події. Про­тилежною рисою гнучкості є інертність думки, її млявість. Швидкість мислення характеризується часом, протягом яко­го різні люди вирішують одні й ті ж самі пізнавальні завдан­ня. Швидкість правильного, обґрунтованого розв'язання за­вдань є цінною рисою людини, необхідною у всіх галузях її діяльності.

Індивідуальні особливості мислення виявляються також у різному співвідношенні аналізу і синтезу в цьому процесі. У деяких людей виявляється схильність до детального аналізу об'єктів думки, виділення їх ознак і властивостей при недо­статньому охопленні їх взаємних зв'язків. Про таких людей кажуть, що у них "аналітичний розум", мало схильний до побудови загальних синтетичних концепцій. Трапляються і люди, зокрема серед учених, яким, навпаки, бракує знання деталей, точності в їх виділенні і характеристиці, зате вони виявляють нахил до узагальнень, побудови теорій, проектів тощо.Усупереч поглядам, сформованим під впливом інтрос-пекційних свідчень, отриманих від вчених і письменників, творче мислення, наявне в проблемній ситуації, не відрізня­ється в основному від інших видів продуктивного мислен­ня. Як твердить Саймон (1966), немає прірви між творчим і нетворчим мисленням, отже, не виникає потреби констру­ювання двох особливих теорій мислення. Творче мислен­ня, подібно до попередньо обговорюваних особливостей, є діяльністю евристичною. Розв'язок творчих проблем скла­дається також із фаз: - творець відкриває проблему; - до­сліджує проблемну ситуацію; - виробляє задум і верифікує його. Правдоподібно, що процес формування творчих за­думів відбувається згідно з триетапною моделлю Дункера. Отже, творче мислення не є таємничою чи патологічною ді­яльністю, а є одним з нормальних розумових процесів.

Окрім основної схожості з іншими видами мислення, про­цес творчого мислення має декілька індивідуальних ознак.

Процес творчого мислення керується через ефективні евристичні методи, які дозволяють з великою імовірністю розв'язати проблему. Дехто стверджує, що ефективні еврис­тики - це таємнича зброя, яку має творець. Голландський психолог Або де Грут (1965) порівнював міркування шахо­вих майстрів із пересічними гравцями під час лаборатор­ного експерименту. Виявилося, що в обох групах шахістів час розмірковування був ідентичний; більше того, однако­во майстри, як і пересічні гравці, виконували таке саме чис­ло розумових операцій. Не спостерігалося жодних істотних статистичних відмінностей між групами. Незважаючи на цю схожість, група майстрів відкривала кращий рух. Це відбу­валося завдяки тому, що вони вживали ефективніші еврис­тики, які дозволяли знайти найважливіший у даній ситуації район шахівниці і розшукати там рішення. Завдяки цим ев­ристикам майстри передбачували невигідні рухи і концен­трувалися на творенні комбінацій, найбільш корисних.

Творці, вчені, митці, організатори чи раціоналізатори знають і вміють оперувати евристичними методами, які до­зволяють їм спостерігати нові проблеми, аналізувати їх, ви­робляти нові задумі, а також дієво їх перевіряти. Завдяки за­стосуванню евристик творці легше, ніж інші люди, долають різноманітні перешкоди, наприклад, такі як туга, настроє­ність, функціональний фіксинг і т. д. Варто підкреслити, що навіть найміцніші евристичні методи і найкращі стратегії не гарантують, що творчий процес буде успішно завершений. Так, наприклад, Ейнштейн протягом тридцяти років нама­гався пов'язати гравітаційну теорію з іншими теоріями по­лів, такими, як теорія електромагнітного поля, і, незважаю­чи на те, що він користувався міцними, дуже витонченими методами розумової роботи, його зусилля закінчилися не­вдачею.

Одним з найбільш специфічних явищ в індивідуальній фазі творення ідей є осяяння. Це явище часом називають "спало на думку". Воно полягає у раптовому відкритті но­вого напрямку пошуків кінцевої думки. Таке явище може з'являтися на всіх трьох етапах творення ідеї, виокремлених Дункером.

Осяяння часто спостерігається у вчених та письменни­ків. Так, наприклад, видатному математику Ц. Ф. Гаусу піс­ля багаторічних спроб розв'язати певну конкретну матема­тичну проблему правильна ідея випадково "спала на думку": "... Розв'язка загадки з'явилась, як зблиск світла". Але ося­яння трапляються не лише вченим і письменникам. Психо­логи помітили їх під час досліджень в учнів, студентів та ад­міністративних працівників. На основі досліджень зробле­но докладний опис явища осяяння. Звернемо увагу на кіль­ка рис, які характеризують це явище.

Осяяння з'являються переважно під час перерви між ета­пами мислення. Часто після багатьох безуспішних спроб розв'язати проблему людина відкладає її на певний період часу чи взагалі перестає нею цікавитись. Саме в такий мо­мент щось може спасти на думку. Цю тезу підтверджує один з експериментів. Перед особами, які брали участь в експери­менті, лежали три ряди сірників, у кожному з них було по три сірники. Завдання полягало в тому, аби розмістити три додаткових сірники так, щоб у кожному рядку і в кожному стовпці було по чотири сірники. Лише кілька осіб правиль­но розв'язали задачу.

Наступного дня особи, які не розв'язали задачу, не за­ймалися проблемою сірників, а лише механічно виконували прості задачі з геометрії. Цікаво, що багато з них цього дня отримали осяяння і просили в експериментаторів, аби їмдали сірники. Вони хотіли перевірити правильність тієї ідеї, що "прийшла в голову".

Висновок: явище осяяння з'являється у випадку "відкли­кання" проблеми.

Усупереч поширеній думці, результат осяяння не завжди є правильним та корисним. Як зі спостережень учених, так і з досліджень, проведених психологами, виходить, що ви­падково сформульовані гіпотези чи ідеї можуть виявитися цілковито помилковими та нецінними після їх перевірки.

Творення ідеї не є наслідком осяяння. Частота появи цьо­го зв'язку залежить від роду проблеми та від індивідуальних відмінностей між людьми.

Існує дві теорії пояснення досить загадкового явища ося­яння. Першою з них є теорія інкубації. Згідно з нею, випад­кова поява ідеї пов'язана з неусвідомленим процесом мис­лення. Після того, як проблема була відкладена, процес утворення ідеї триває далі, тому що він є несвідомим. У цьо­му процесі настає інкубація, чи "виключення" ідеї розв'язку. Людина випадково усвідомлює його після того, як він був сформованим. Саме це випадкове усвідомлення називаєть­ся осяянням.

Згідно з другою теорією, осяяння пов'язане виключен­ням помилкових настанов. Після переривання роботи над даною проблемою настає період відпочинку. Під час відпо­чинку людина звільняється від помилкових напрямків по­шуку. Завдяки свіжості думки, яка пов'язана з відпочинком мозку, людина може поглянути на проблему з іншої точки зору, може відкрити правильний напрямок міркування.

Емпіричні дані, нагромаджені психологами, не дозво­ляють стверджувати, що якась із двох конкуруючих теорій утворення осяяння є правильною.

Явище осяяння, що з'являється у фазі творення ідей, в цілому не суперечить моделі Дункера. Швидше, навпаки, дозволяє її уточнити та доповнити.

Виявляється, що людина може відкривати часткову та кінцеву думку не лише поступово, а завдяки осяянню. Інак­ше кажучи, це явище можна включити до трьохетапної мо­делі утворення ідеї.

Після формулювання таких ідей, як наукові гіпотези, технічні методи чи варіанти військових дій, людина пови­нна їх зверифікувати. Верифікація полягає в оцінці вартості ідеї у відповідності до вже наявної інформації. Результатом цієї фази є прийняття чи відкидання думки.

Ця фаза принципово відрізняється від попередньої. У фазі творення ідеї принципову роль відіграє продуктивне міркування (мислення типу R), під час верифікації люди­на використовує репродуктивне мислення (мислення типу S). У психологічній літературі мислення, що здійснюється у фазі верифікації, називається мисленням критичним чи ана­літичним. Часто людина оцінює вартість ідеї за допомогою механічних методів, наприклад, різних алгоритмів. У цьому випадку верифікація відбувається без участі мислення. Ав­томатизація процесу верифікації значно полегшує процес однозначної оцінки ідеї. Так, наприклад, відомі алгоритми, що дозволяють визначити, яка з гіпотез, що визначає при­чини пошкодження машини, є правильною. Проте під час розв'язання складних проблем, таких як гра в шахи, творен­ня раціоналізаторських ідей чи складання сюжету літера­турного твору, верифікація вимагає критичного мислення.

Вирізняють два методи верифікації. Перший - послідов­на верифікація - полягає в тому, що людина висуває ідею (Pj) і одразу її верифікує (Wt). Якщо її оцінка так, то резуль­тат негативний (якщо отримає оцінку 0, то створюють нову ідею (Р2) і знову її верифікуюють (W2), і т. д.). Процес вери­фікації триває доти, поки одна з думок не буде схвалена як кінцевий розв'язок (чи отримає оцінку 1). Послідовна вери­фікація записується так:

P. W. ----- 0; P2 W2 ----- 0... P W ----- 1.

Цей метод верифікації використано в експерименті Дун-кера. Особа, яку досліджували, висунула по черзі 8 ідей по­долання виразки шлунку і кожен з них одразу оцінювала. Сім перших ідей було відкинуто, а восьму було визнано як остаточний розв'язок проблеми.

Другий метод називається одночасною верифікацією. Він полягає в тому, що людина створює цілий ряд ідей P1, P2 ... Pn і лише пізніше їх верифікує. Можна написати таке:

р p    p ------- w W --------- W

1   2     n            1    2 n

Людина обирає ту ідею, яку вважає найкращою в да­ній проблемній ситуації. В одному з досліджень група осіб отримала таке завдання: "Припустімо, що дроти телефонноїлінії на проміжку більше 1 000 кілометрів вкриті кількасан-тиметровим шаром інею. Це унеможливлює передачу теле­фонних розмов на далекі відстані. Як нормалізувати роботу цієї лінії?". Особи, які брали участь в експерименті, висуну­ли багато думок, проте вони не могли їх оцінити. Лише піс­ля формулювання більше 50 пропозицій почалась їхня ве­рифікація. Цей метод, що полягає в оцінці ідей, є в принципі ефективнішим, аніж попередній. Особливо при дивергецій-них проблемах, у яких існує багато правильних розв'язків.

Для того, щоб зверифікувати яку-небудь ідею розв'язку, людина повинна володіти певною інформацією. Завдяки ін­формації можна стверджувати, що ідею потрібно відкину­ти чи прийняти за остаточний розв'язок. Психологи ствер­джують, що "мотиви навчання впливають на його ефектив­ність". Інформація, яка використовується на етапі верифі­кації, не завжди є правдивою та одночасною; часто людина змушена використовувати неповну, чи навіть фальшиву ін­формацію. Її джерелом може бути свідок, нечітка доповідь дипломата, наукова апаратура, що дає багатозначні резуль­тати тощо. Для підтвердження правильності цього суджен­ня було проведено експеримент. В експерименті перевіряли правильність гіпотез за допомогою частково фальшивої ін­формації. Нестача правильної інформації унеможливлюва­ла оцінку ідеї.

Велика кількість психологічних досліджень дає підстави стверджувати, що люди не повністю використовують ту ін­формацію, якою володіють. Частина з неї пропадає марно. Цей факт часто викликаний тим, що вони приймають фаль­шиві гіпотези, вибирають некорисні варіанти повноважень, обираючи неоптимальні плани.

Індивідуальні особливості мислення виявляються також у різному співвідношенні в ньому чуттєвого і мисленого, об­разу і слова. У деяких людей виявляється нахил до образ­ного, в інших - до понятійного, абстрактного мислення. За Павловим, тут виявляються специфічно людські типи ви­щої нервової діяльності (художній і мислительний тип), в основі яких лежить різне співвідношення двох сигнальних систем. У яскраво вираженій формі ці особливості мислен­ня виступають тільки у деяких людей.Описані вище індивідуальні особливості мислення інди­віда являють собою результат його розвитку. Вони залежать передусім від навчання і виховання кожної людини, від по­передньої практики і мислительної діяльності у тих чи ін­ших галузях (науковій, мистецькій, технічній та ін.). В ін­дивідуальних особливостях мислення виявляються і типо­логічні особливості нервової системи, які характеризуються силою, врівноваженістю і рухливістю процесів збудження і гальмування. Вони залежать, у свою чергу, як від виховання в широкому значенні цього слова, так і від стану організму, співвідношення кори і підкірки.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50 


Похожие статьи

І Пасічник - Тенденції в розвитку релігійного й культурного життя на українських землях

І Пасічник - Наукові записки серія психологія і педагогіка

І Пасічник - Наукові записки національного університету острозька академія

І Пасічник - Операционные структуры действия систематизации в процессе усвоения математического материала подростками

І Пасічник - Психологічні характеристики індивідуального мислення