І Пасічник - Наукові записки національного університету острозька академія - страница 10

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82 

1946: Церковно-археографічна комісія при Апостольській Візи-тататурі (Мюнхен, Олександер Оглоблин, Наталія Полонська-Василен-ко, Василь Ленцик)*;

Березень 1947: Наукове Товариство ім. Шевченка (Мюнхен, Володимир Кубійович, Зенон Кузеля, Іван Раковський)*.

ІІ.

УКРАЇНСЬКІ ВИСОКІ ШКОЛИ НА ЕМІГРАЦІЇ (1945 - 1952)

Червень 1945: Український Технічно-Господарський Інститут (УТГІ) (Регенсбург, Борис Іваницький)*;

Серпень 1945: Українська Висока Економічна Школа (Мюнхен, Михайло Величківський, Борис Мартос);

Листопад 1945: Український Вільний Університет (Мюнхен, Анд­рій Яковлів, Вадим Щербаківський, Іван Мірчук)*;

Листопад 1945: Греко-Католицька Духовна Семінарія (Баварія, о. Василь Лаба);

Листопад 1945: Богословська Педагогічна Академія УАПЦ (Мюн­хен, Пантелеймон Ковалів, Архиєп. Михаїл).

* Зірочкою позначено установи, які продовжили свою діяльність в цей період.


З поданої таблиці можна зробити висновок, що Мюнхен став го­ловним осередком українського наукового і університетського життя в Західній Европі. Двома центральними установами були УВАН і НТШ, а з високих українських шкіл УВУ і УТГІ.Наукові установи займалися науково-дослідчою діяльністю, орга­нізацією наукових видань і науковими конференціями. Головним зав­данням УВУ й інших високих шкіл було виховати нові кадри україн­ських вчених і професіоналістів, які продовжували б діяльність наукових установ і університетів та розбудовували українське наукове життя і українську національну культуру. Наукові установи і українські високі школи започаткували свою організаційну і науково-видавничу діяльність, яка була, між іншим, ускладнена браком задовільної фінан­сової бази.

Головним середником наукової комунікації були наукові конфе­ренції і науково-інформаційні видання (напр., бюлетені УВАН, УВУ, НТШ і інших установ).

Тепер коротко про окремі наукові установи.

Українська Вільна Академія Наук (УВАН) Академію було засновано 15 листопада 1945 року. В УВАН до 1946 року діяло вже 12 наукових груп, які начислювали 86 дійсних чле­нів. Академія мала три роди членів: 1) дійсні члени (академіки); 2) члени-кореспонденти; 3) члени-наукові співробітники.

Згодом за проєктом нового статуту було створено 4 відділи

УВАН:

1. Історично-філологічно-філософічний;

2. Правничо-економічний;

3. Природознавчий з підрозділом медичних наук;

4. Математичний з підрозділом технічних наук.

При УВАН створено бібліотеку і архів, започатковано видання "Бюлетеню" і "Літопису" і монографічні видання. Основне завдання члени Академії бачили в продовженні роботи Всеукраїнської Академії Наук у Києві, як центральної наукової установи, що плекала б україн­ську вільну науку на еміграції6. З провідних членів Академії слід згада­ти Дмитра Дорошенка, Олександра Оглоблина, Наталію Полонську-Василенко, Петра Курінного, Юрія Шевельова, Володимира Міяковського, Леоніда Білецького, Лева Чикаленка, Бориса Крупни-цького й інших. В УВАН упроваджено такі наукові членські категорії: дійсні члени (де-факто академіки), члени-кореспонденти і члени-нау-кові співробітники. Президія ЦПУЕН 4 червня 1946 року ухвалила признати УВАН центральною науковою установою на еміграції. У зв'язку із виїздом українських науковців і першого президента Академії проф. Дмитра Дорошенка за океан, було продовжено працю УВАН у Канаді й Америці, де вони існують по сьогоднішній день.

Наукове Товариство ім. Шевченка (НТШ)

За ініціятивою проф. Володимира Кубійовича в Мюнхені 30 берез­ня 1947 року було відновлено діяльність НТШ, яке очолив проф. Іван. Раковський, а генеральним секретарем став Володимир Кубійович.Відновлено львівську структуру Товариства з трьома секціями: Істо­рично-Філософічній, Філологічній, і Математично-Природописно-Лікарській. НТШ відновило серійне видання - "Записки НТШ" і журнал "Сьогочасне й минуле", започаткувало видання "Хроніки НТШ" та інших публікацій. При секціях діяли численні наукові комі­сії. Найважливішим науково-видавничим проєктом НТШ було вже згадане започаткування за ініціятивою проф. В. Кубійовича видання "Енциклопедії Українознавства", в якій співпрацювали провідні укра­їнські вчені на еміграції. Можна сказати, що ЕУ була найважливішим виданням українських вчених Ді-Пі періоду, яка опісля вийшла в гас-ловій формі в українській і англійській мовах. В НТШ було створено "Інститут Енциклопедії" на чолі з професорами Кубійовичем і Зеноном Кузелею. При НТШ створено бібліотеку й архів. У зв'язку із виїздом членів НТШ за океан, було продовжено працю НТШ в Америці, Канаді й Австралії. З провідних членів товариства слід згадати В. Кубійовича, З. Кузелю, Я. Пастернака, Л. Білецького, Я. Падоха, Ю. Полянського, М. Чубатого та інших.

В 1947 році УВАН і НТШ обговорювали питання поєднання двох центральних наукових установ в одну. Проте до об'єднання не ді­йшло через внутрішні непорозуміння7.

Український Вільний Університет (УВУ)

Велику ролю в еміграційному науковому життя відіграв Український Вільний Університет, який до 1944 року діяв на правах повноправного університету, визнаного чехословацьким міністерством освіти в Празі. З ініціятиви УВУ повстав Музей Визвольної Боротьби в Празі. Після 1945 року в Німеччині опинилося багато професорів і студентів УВУ. Завдяки професорам УВУ Вадимові Щербаківському, Іванові Мір­чукові та іншим, в листопаді 1945 року в Мюнхені було відновлено діяльність університету, з тією ж структурою, як в Празі: було два факультети: Філософічний, поділений на різні відділи, і Факультет права і суспільно-економічних наук. Завданням УВУ було плекати усі галузінаук,зокрематі,щобезпосередньовідносятьсядоукраїнознавства. Головна мета університету була підготовити студентів до самостійної наукової праці в окремих галузях українознавства, створити кадри наукових працівників і спеціялістів в різних академічних дисциплінах. В 1944 році в УВУ працювало 44 професори, 16 доцентів і 18 лекторів. В роках 1946 - 1948 в УВУ вчилося біля 500 студентів. В 1950 році окремим декретом міністерство Освіти й віровизнань визнало УВУ на правах приватного університету на рівні інших німецьких університетів. В 1948 році при УВУ було засновано Інститут заочного навчання. Слід згадати, що в УВУ одержали свої докторати такі видатні вчені як Юрій Шевельов, Юрій Бойко, Петро Курінний і інші. УВУ тісто співпрацював з НТШ і іншими науковими установами8.Український Технічно-Господарський Інститут (УТГІ)

У Реґенбурзі (Баварія) 26 листопада 1945 року за дозволом амери­канської окупаційної влади відновив діяльність подєбрадський УТГІ. Навчання проводилося на п'ятьох факультетах: економічному, інже­нерному, лісовому, ветеринарному та фармацевтичному. До 1952 року в УТГІ навчалося б. 1200 студентів. Ректорами були проф. В. Дома-ницький (1945 - 1947) і Ю. Іваницький (1947 - 1952). УТГІ відбував також наукові конференції і започаткував видавничу діяльність9.

Професори УТГІ, які переселилися до Америки, в 1951 році за­снували "Український Технічний Інститут в Нью Йорку", який продо­вжував традиції УТГІ.

Українська Висока Економічна Школа (УВЕШ)

Ініціяторами цієї вищої економічної школи були професори М. Величківський, М. Мартос і В. Горбачевський. УВЕШ нав'язував до традицій Українського Кооперативного Інституту в Києві з ініціятиви відомого економіста проф. М. Туган-Барановського. Завданням Школи "підготувати кадри для державних установ та кооперативних і приват­них підприємств, а також дати своїм студентам практичні знання, які допоможуть їм знайти працю не тільки дома, але й на чужині. Статут і правильники УВЕШ відповідають статутам і правильникам европей-ських високих шкіл"10. Ректором став Б. Мартос. УВЕШ начислювала приблизно 380 студентів. Школа видавала дипломи доктора економіч­них наук, інженера-економіста й економістів.

Інші установи і високі школи

Важливо згадати про постання двох теологічних високих шкіл. Українська Греко-Католицька семінарія зорганізувалася з ініціятиви Апостольського Візитатора в 1945 році в замку Гіршберг біля Вальгайму і її очолив о. проф. Василь Лаба. Українські студенти богослови могли продовжувати їхні студії. В 1946 році в семінарії навчалося на філосо­фічному і богословському факультетах шістдесят студентів. Вчительській збір семінарії складався з 15 викладачів. Отець Василь Лаба в статті подає важливі дані про генезу цієї Семінарії11. В серпні 1946 року в Мюнхені повстала Богословсько-Педагогічна академія Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ) за постановою Собору Єпископів УАПЦ. Статут Академії був складений на основі статутів Варшавського Богословського факультету і Празького Педагогічного інституту. Завданням Академії було "піднесення релігійної освіти та розвитку богословської науки". В склад Академії входили 30 професо­рів і доцентів. Ректором Академії став проф. П. Ковалів, професор

УВУ12.

Роля української православної і католицької високих шкіл була ви­нятково важлива - йшлося про виховання нової генерації українських православних і греко-католицьких священників. Релігія в житті укра­їнських емігрантів була одним із головних факторів.

Наукові установи на еміграції поставали з інціятиви громадських установ або індивідуальних вчених. Науковці зокрема звернули увагу на дослідження важливих історичних проблем. Наприклад, в 1946 році за ініціятивою Ліги Українських Політичних В'язнів в Мюнхені було створено Науково-Дослідний Інститут Української Мартирології, який очолив відомий історик, бувший професор Київського універси­тету і професор УВУ Олександер Петрович Оглоблин (Мезько). Голов­ним завданням Інституту було збирати і видавати документальні мате-ріяли, які відносяться до мартирології українського народу від найдавніших часів до ХХ століття, включаючи етноцид українського народу за часів Сталіна і Гітлера. Членами Інституту були зокрема про­фесори УВУ, яких проф. Оглоблин запросив до співпраці. Хоча ця установа не могла розвинути задовільно дослідної і видавничої діяль-ности, проте сама концепція дослідження української мартирології важлива по сьогоднішній день.

Дослідження історії української Церкви було завданням Церковно-археографічної комісії, яку в 1944 році заложив у Львові митрополит Шептицький, а в 1946 році відновлено її діяльність з участю україн­ських католицьких і православних істориків. Завдяки індивідуальній ініціятиві інженера-економіста і бібліографа Лева Биковського в 1946-47 роках відновили свою діяльність три інститути: Український Чорноморський інститут, Український Океанічний інститут і Ук­раїнський Суходоловий Інститут. Також в жовтні за ініціятивою проф. В. Щербаківського в Мюнхені було основане Українське наукове това­риство, зорганізоване на зразок львівського НТШ.

Сьогодні можна лише дивуватися, що приблизно 200 українських науковців могли відродити українське наукове життя на еміграції, і на­укові установи, які мали визначальний вплив на розвиток українського наукового життя в Америці, Канаді й Австралії. Цей ренесанс україн­ської науки відбувся без огляду на важкі економічні і політичні обста­вини і примусову репатріяцію до Совєтського союзу. Також це були часи переселення українських біженців до різних країн. Грошова ре­форма в 1947 році завдала важкого удару дальшому розвитку наукової діяльности і також діяльности українських еміграційних громадських і інших установ. Через брак відповідних фондів Відділ культури і освіти ЦПУЕН був змушений скоротити свій оперативний штаб і звільнити з праці багатьох співробітників. З працею цього Відділу, очоленого проф. Дмитром Дорошенком, в'язалася розбудова українського науко­вого життя в Німеччині.

Проте українські науковці видержали і дальше проводили діяль­ність. Разом з розвитком наукових установ і університетів розвивалися різні ділянки наукового українознавства. УВУ й інші українські високі школи зуміли виховати нове покоління українських вчених, які продо­вжували діяльність українських наукових установ ДП періоду на новихпоселеннях за океаном. Постання Гарвардського українознавчого ін­ституту за ініціятивою проф. О. Пріцака, дійсного члена НТШ і УВАН також посередньо в'яжеться з цим періодом. Це можна також сказати про КІУС, який постав в головній мірі завдяки діяльності Івана Лисяка-Рудницького й інших українських науковців "депівсько-го періоду" і уродженців Канади. Це явище також ілюструють наукові видання, зокрема "Енциклопедія Українознавства" НТШ, започатко­вана В. Кубійовичем в Німеччині, яка згодом за співпрацею з Канад­ським інститутом українознавства, появилася багатотомним англомов­ним виданням в Торонті. В цім найвидатнішому виданні української повоєнної еміграції, співпрацювали українські вчені з різних країн і різних наукових установ. Можна ствердити, що це був унікальний про­ект і найважливіше видання зреалізоване головно вченими "депівсько-го періоду".

На закінчення можна сказати, що українські науковці-емігранти не лише причинилися до відродження українського наукового життя на еміграції в повоєнній Німеччині, але зуміли продовжити і розвинути українські наукові установи в Америці та Канаді. Будівничі українсько­го наукового життя представляли різні генерації українських вчених з Придніпрянської України і Галичини, де належали до НТШ, ВУАН і були професорами університетів в Києві, Львові, Харкові та ін. У від­родженню наукового життя на еміграції взяли участь професори УВУ, УТГІ, Берлінського і Варшавського наукових інститутів та інших уста­нов. Отже була широка науково-організаційна база продовження нау­кової діяльности на еміграції. Це було запорукою успіху. Проте голов­ною причиною успіху був правдивий ідеалізм українських еміграційних вчених, які не зважаючи на важкі обставини, уважали своїм обов'язком відродити українське наукове життя на еміграції. Це було правдиве від­родження українського наукового життя як інтегральної частини укра­їнської історії і культури.

Сьогодні заснування першої катедри історії української діяспорі в "Острозькій Академії" і розвиток наукових дослідів діяспори в'яжеться з цим унікальним періодом розвитку української культури. Можемо підкреслити тяглість науково-академічних традицій в материковій і ді-яспорній Україні. Наукове українське життя на еміграції і діяспорі є інтегральною частиною історії української культури і заслуговує на все­бічне наукове вивчення. Я вірю, що оснування катедри історії україн­ської діяспори в Інституті дослідів діяспори в "Острозькій Академії", буде мати переломовий вплив на дальший розвиток діяспорних студій в Україні.

Примітки:

1 Про цей еміграційний період див. The Refugee Experience: Ukrainian Displaced Persons after World War II / Edited by W. Isajiw, Y. Bo-shyk, R. Senkus'. - Edmonton: Ukrainian Institute of Ukrainian Studies Press,1992; Wynar L. Ukrainian Scholarship in Exile: The DP Period, 1945 - 1952.

-   Kent: Kent State University. Center for the Study of Ethnic Publications and Cultural Institution, 1988; Stebelsky I. Ukrainians in the Displaced Persons Camps of Austria and Germany after World War II // Український Історик.

-   1986. - Т. ХХІІІ. - № 1-2. - С. 55- 64; № 3-4. - С. 44-57. Різні аспекти еміграційного життя обговорено в двох випусках українознавчого журналу НТШ "Сьогочасне і минуле", 1948, ч.1, 1948; ч.1-2, 1949. Див. також Др. М.М. Українська еміграція в Німеччині // Народний календар на звичай­ний 1949 рік. Зредагував Теодор Курпіта. - Париж, 1949. - С.173-186.

2     Борис Іваницький виготовив записку "Культурно-освітні зав­дання в колі загальних завдань праці сучасної української еміграції", Андрій Яковлів: "Організація і завдання Українського Академічного ко­мітету за кордоном", і Григорій Денисенко "Організаційні засади й завдан­ня української еміграції в Німеччині під англо-американським управлін­ням". Див.: Наука на еміграції в 1945 - 1946 роках. - Авгсбург: Літопис УВАН, 1947. - Ч. 4. - 10 с. Дальше цитується, як "Наука на еміграції". Це видання появилося з рамені Центрального Представництва Української Еміграції в Німеччині. Відділ Освіти і Культури. Цей відділ очолював проф. Дмитро Дорошенко, відомий організатор українського наукового життя і професор УВУ, якого вибрали першим президентом УВАН.

3     До УА Комітету входили такі установи: Історично-Філологічне Товариство в Празі, УВУ, Науковий Інститут в Берліні, Музей Визвольної Боротьби в Празі, НТШ у Львові Спілка професорів УГА і УТГІ та інші установи. Про Комітет див. Наріжний С. Українська Еміграція. - Прага, 1942. - С. 192-195 (також перевидання 2008 р.).

4     Кубійович В. Сучасні проблеми української науки // Сьогочасне й минуле. - 1948. - Ч. 1. - С. 5-17.

5     Антонович М. 50-річчя Української Вільної Академії Наук // Науковий збірник (1945 - 1950 - 1995) / Ред. М. Антонович. - Нью Йорк, 1999. - Т. ІУ. - С. 9-39.

6     Українська Вільна Академія Наук у 1947 році // Літопис УВАН.

-   Авсбург, 1948. - № 3. -С. 10; Плющ В. Короткий нарис історії Української Вільної Академії Наук у Німеччині // Українські наукові вісті. Інформаційно-науковий бюлетень Української Вільної Академії Наук Німеччині. - Ч.1-2. - 1970-71. - С.5-31.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82 


Похожие статьи

І Пасічник - Тенденції в розвитку релігійного й культурного життя на українських землях

І Пасічник - Наукові записки серія психологія і педагогіка

І Пасічник - Наукові записки національного університету острозька академія

І Пасічник - Операционные структуры действия систематизации в процессе усвоения математического материала подростками

І Пасічник - Психологічні характеристики індивідуального мислення