І Пасічник - Наукові записки національного університету острозька академія - страница 11

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82 

7     Справа об'єднання двох установ обговорено у виданні УВАН - В справі єдиного наукового центру // Літопис УВАН. - 1948. - Ч. 8. Про діяльність НТШ див.: Кубійович В. Наукове Товариство ім. Шевченка у 1939 - 1952 роках. - Ню Йорк, 1973 (Відбитка з журналу "Український Історик". - Ч.1-2. - 1973); Падох Я. Незнищиме товариство. До 110-річчя Наукового Товариства ім. Шевченка. - Нью Йорк: НТШ, 1983; Історія Наукового Товариства ім. Шевченка. - Мюнхен, 1949.

8     Див.: Janiv W. Ukrainische Freie Universitaet. - Muenchen, 1976; Holian R. Short History of the Ukrainian Free University. - New York: Shevchenko Scientific Society, 1964.9           Про діяльність УТГІ див. Український Технічно-господарський інститут. - Нью Йорк, 1962. - С. 55-100.

Див. також: Зозуля Я. Українські школи на еміграції. - Нью Йорк: Український технічний інститут в Нью-Йорку, 1958.

10    УВЕШ. Шість років Української Економічної Високої Школи в
Мюнхені
(1945 - 1951). - Мюнхен, 1951. - С. 6.

11    Лаба В. Українська Греко-Католицька Духовна Семінарія на чу-
жині // Сьогочасне й минуле. - 1948. - № 1. - С. 63-66.

12    Ковалів П. Богословсько-Педагогічна Академія УАПЦ в
Мюнхені // Сьогочасне й минуле. - 1948. - № 1. - С. 66-68.

 

Микола МушинкА

Наукове товариство ім. Шевченка в Словаччині Пряшів, Словаччина

РОЛЬ ЧЕСЬКОЇ АКАДЕМІЇ НАУК ПРИ ВИВЧЕННІ МОВИ РУСИНІВ-УКРАЇНЦІВ СЛОВАЧЧИНИ

Чеські науковці були першими, хто цікавився мовою і фольклором українців. Нагадаймо, що чеський вчений Ян Благослав (1523 - 1571) вже в середині 16 ст. залучив повний текст української пісні "Дунаю, Дунаю, чему смутен течеш?" до своєї "Граматики чеської", як зразок од­ного з діалектів "словенської мови"1.

Чех Ян Прач (середина ХУШ ст. - 1818) наприкінці ХУШ ст. за­писав перші мелодії українських пісень2. Мовою Придніпрянської України, зокрема "Енеїдою" Котляревського, цікавився батько чеської філології Йозеф Добровський. Його мовна система лягла в основу гра­матики Івана Могильницького3. Чеські вчені Павол Йозеф Шафарик, Ян Коллар, Карел Гавлічек-Боровський, Франтішек Ладислав Чела-ковський, Франтішек Палацький та інші - мали великий вплив на на­ціональне відродження українців Галичини, особливо на членів "Руської трійці"4. Чех Карел Гавлічек-Боровський своєю подорожжю в Україну 1842 р. відкрив цей край своїм землякам. Пишучи про мову? він ствердив, що українська мова є вповні сформованою самостійною літературною мовою, віддаленою від російської не менше, ніж поль­ська від чеської: "Rusini jsou v kazdem ohledu i v jazyku i v obycejich i v historiisamostatny slovansky kmen"5, - заявив він у часі, коли переважна більшість науковців вважала русинів-українців південною гілкою ро­сійського народу, а їх мови і культуру складовою частиною російської мови і культури. Делегати західної України були дуже тепло привітані чеською громадськістю на Слов'янському з'їзді в Празі 1848 року6.

Через нецілих 30 років після цього з'їзду - у 1876 р. саме у Празі вийшло перше безцензурне видання творів найбільшого поета України Тараса Григоровича Шевченка7, а через нецілих десять років чех АлойзЄдлічка (1821 - 1894) видав у Києві велику нотовану збірку україн­ських народних пісень "Собраніе малороссійських песен", яка кілька разів перевидавалася під різними назвами8. Визначною постаттю чесько-українських взаємин другої половини ХІХ ст. був етнограф, історик та публіцист Франтішек Ржегорж (1857 - 1899). Будучи спадкоємцем не­малого батьківського маєтку в Чехії, він продав його і переселився у східну Галичину, щоб на місці досліджувати творчість, мову і культуру народу, який зачарував його. За власні кошти накупив велику кількість чеських книжок, які подарував товариству "Просвіта" у Львові9, а Національному музеєві в Празі передав колекцію українських книжок разом з безцінною збіркою етнографічних матеріалів та фотодокумен­тів. Його праці про українців і їх культуру (з яких значна частина за­лишилась в рукописах) та фотографії з подорожей ще й досі залиша­ються неперевершеним джерелом для пізнання історії, літератури і народної культури українців Карпатського регіону10.

Найвизначнішою постаттю чеської науки і політики, безпосеред­ньо пов'язаною з Україною, був проф. Томаш Ґеріг Масарик (1850 -1937). В 1917 р., будучи в Києві, він нав'язав співпрацю з українськими вченими й політиками, а в 1918 р. в США вів переговори із закарпат­ськими русинами про приєднання Закарпаття (Угорської Русі) до Чехословаччини. Як президент ЧСР він дбав не лише про розвиток Закарпаття, але надавав велику допомогу українській еміграції. З його ініціативи при Чеській академії наук була створена комісія із найвизна­чніших спеціалістів-філологів, яка мала вирішити питання літератур­ної мови Підкарпатської Русі. 4 грудня 1919 року комісія ухвалила по­станову, в якій, між іншим, говорилося: "Творити нову слов'янську мову для жителів Підкарпатської Русі було б не лише складно, але з наукової точки зору недоцільно, а з політичної - небажано... Оскільки місцевий руський говір Підкарпатської Русі є без сумніву говором малоруським, по­трібно літературною мовою населення визнати літературну мову ма­лоруську, яку вживають його найближчі сусіди й одноплемінники - га­лицьку українську мову"11. В кінці резолюції комісія рекомендувала: "Доцільно було би доручити це завдання молодому філологу з належною науковою підготовкою"12.

Таким філологом став Іван Панькевич (1887 - 1958) - галичанин, який закінчив філософський факультет Віденського університету і мав за плечима солідний досвід в науковій та педагогічній роботі. Від січня 1920 р. він завідував мовними справами в шкільному рефераті Цивільної управи Підкарпатської Русі. Згідно з рекомендацією Чеської академії наук, він написав і видав граматику української мови з етимо­логічним правописом13, яка мала три видання (1922, 1927 та 1936) і була найпоширенішим мовним підручником на Закарпатській Україні та Пряшівщині.

Чехословацька академія наук і мистецтва (заснована 1891) після приєднання Закарпаття до складу Чехословаччини приділяла посиле­ну увагу цьому регіону. З її ініціативи було влаштовано експедиції в цей край та видано кілька поважних публікацій14. Чеська академія наук підтримувала культурно-громадське товариство "Просвіта" (проукра-їнської орієнтації), засноване в 1920 р., але й Общество ім. О. Духновича (проросійської орієнтації), засноване в 1921 р. Брала участь у влашту­ванні етнографічної виставки "Мистецтво і життя Підкарпатської Русі" в Празі восени 1924 р.15 тощо.

До десятої річниці заснування Чехословацької республіки ЧСАН вирішила зафіксувати наймодернішою тодішньою звукозаписуваль­ною технікою стан народнорозмовної мови чехів, словаків та закарпат­ських українців. Для реалізації цього плану в 1928 р. була створена п'ятичленна комісія, до складу якої входили чеські вчені - професори Карлового університету: Йозеф Хлумський (голова), Отакар Фішер, Їржі Горак, Йозеф Зубатий та Еміл Сметана. До участі в проекті було запрошено й Івана Панькевича, який на Першому з'їзді слов'янських філологів у Празі влітку 1929 р. зачитав програмову доповідь "Фонограф в службі лінгвістики"16. Із трьох продемонстрованих типів фонографа (австрійського, німецького та французького). Перший з'їзд слов'янських філологів у Празі рекомендував для Чеської академії наук звукозапису­вальний апарат французької фірми Pathe з Парижа, представники якої прибули в Прагу у вересні 1929 року разом з директором Інституту фонетики Паризького університету проф. М. Пернотом, щоб присту­пити до реалізації широко задуманого проекту, який мав охоплювати і територію тодішньої Підкарпатської Русі17.

Фонографічна комісія обрала кращих спеціалістів для реалізації своєї програми. Підібрання інформаторів та запис закарпатських гово­рів було доручено Івану Панькевичу.

Іван Панькевич поставився до дорученого йому завдання дуже серйозно. Він намагався, щоб у проекті були представлені всі україн­ські говори Закарпаття: від підніжжя гір Високі Татри на Пряшівщині - по Говерлу на закарпатській Гуцульщині ("від Остурні - по Ясіня"). На цій території він виділив п'ятнадцять регіональних та локальних говірок, з яких кожна мала бути репрезентована одним інформатором. Підбору інформаторів - "людей з відповідним голосом і добрим виго-вором". І. Панькевич присвятив літні вакації 1929 р. Ряд інформаторів він відвідав особисто, інших запросив письмово або посередництвом знайомих учителів. В середині жовтня 1929 року він спровадив до Праги чотирнадцятьох інформаторів - представників основних укра­їнських говірок Закарпаття: сімох із Пряшівщині та сімох із Закарпатської України. У проекті були представлені всі регіони Закарпаття - від Гуцульщини на сході по Спиш на заході18. Від чотир­надцятьох оповідачів та співаків (серед яких були прості селяни, робіт­ник, ремісник, учитель і студент) були записані зразки мови і фолькло­ру: сім казок, дві повісті, одна легенда, один анекдот, два народні оповідання, два описи весілля, дві балади, п'ять весільних пісень, двіхрестильні, чотири колядки, три веснянки, по одній собітковій, вівчар­ській, чумацькій та пияцькій піснях19.

Із записів говірок Закарпатської України та Пряшівщини було ви­готовлено одинадцять грамофонних пластинок, що стали майном фо­нографічного архіву ЧСАН в Празі.

В тому ж 1929 р. І. Панькевич провів дуже важливі експерименти над фонетикою закарпатоукраїнських говірок у фонетичній лаборато­рії Карлового університету, очолювані проф. Йозефом Хлумським, а за його методою і вдома на Закарпатті. Для експерименту він обрав шіс­тьох людей з доброю артикуляцією з різних регіонів Закарпаття. Кожному з них він вклав у рот спеціальний прилад з експерименталь­ною плівкою (папірцем) і попросив висловити одні і ті ж слова. При оцінці експерименту він міг зміряти площу дотику на язику та підне­бінні при артикуляції різних звуків. Результати цих експериментів (па-латограми) він використав у своїй габілітаційній праці "Українські го­вори Підкарпатської Русі і сумежних областей" (Прага, 1938).

Восени 1935 р. празький Radiojournal здійснив експедицію на Закарпаття з метою запису кращих зразків фольклору цього регіону на грамофонні платівки. Підбір інформаторів і на цей раз було доручено Івану Панькевичу, який спровадив до Ужгорода (де здійснювалися за­писи) співацькі та музичні групи із Рахова, Нересниці, Тур'я-Ракова, Імстичева та Вишніх Верецьких. В часі від 18 по 25 листопада 1935 року за підрахунками самого І. Панькевича на 38 металевих матрицях (19 грамплатів) від цих шістьох груп було записано 80 пісень та 40 му­зичних творів, разом 120 фольклорних зразків.

Унікальні записи цих двох акцій збереглися в одному примірнико­ві - в архіві Івана Панькевича. В 2002 році їх було видано окремою книжкою "Голоси предків"- з паралельними текстами українською та словацькою мовами, з додатком компактного диска, що містить 133 зразки фольклору: 98 пісень, 14 прозових творів та 21 зразок інстру­ментальної музики20.

В 1922 р. в Празі було засновано Слов'янський інститут, метою якого було нав'язування та утримування контактів із слов'янськими країнами та наукове дослідження Словаччини і Закарпатської України. Між його членами, обраними загальними зборами і ухваленими пре­зидентом Чехословацької республіки Т.Ґ. Масариком , були й визначні україністи: Іван Огієнко, Степан Смаль-Стоцький, Леонід Білецький, Василь Симович та інші.

В 1928 р. при Слов'янському інституті було засновано Корпус по дослідженню Словаччини і Підкарпатської Русі (Sbor pro vyzkum Slovenska a Podkarpatske Rusi), який розгорнув широку роботу по ви­вченню найсхіднішої частини Чехословацької республіки: організував і фінансував польові експедиції на Закарпаття та сприяв видаванню на­укових праць про цей регіон.

За 12 років свого існування Слов'янський інститут видав понад 70праць, серед яких значну кількість становила карпатистика. Найбільше з них появилося в серії "Knihovna Sboru pro vyzkum Slovenska a Podkarpatske Rusi". Це - грунтовні наукові монографії Олексія Пет­рова21, Юліяна Яворського22, Івана Панькевича23, Думитра Кранджали24, Франтішка Тіхого25 та Володимира Січинського26. Кожна з цих праць містить багатий першоджерельний матеріал, який не втратив свого значення і по сей день. З них на окрему увагу заслуговує 546-сторінкова монографія Івана Панькевича "Українські говори Підкарпатської Русі і сумежних областей", видана українською мовою з чеським і французь­ким резюме. Автор в ній подав аналіз фонетики та морфології україн­ських говорів від підніжжя Високих Татр до Говерли. На цій території І. Панькевич встановив два основні типи говорів: архаїчний, що за­ймає весь регіон південних Карпат (від ріки Тересви по Попрад) та новіший - на схід від Тересви. В додатку автор навів численні зразки говірок із 108 сіл досліджуваного регіону (по суті, фольклорних тво­рів) та п'ять карт. Матеріали до дальших двох частин монографії (син­таксис та словник) залишилися в рукописі. Над словником, картотека якого нараховує понад 100.000 реєстрованих слів, певний час працю­вали Орест Зілинський та Андрій Куримський, однак жодному з них не вдалося завершити працю27.

У післявоєнний період нововідновлений Слов'янський інститут (назва якого кілька разів мінялась; найдовше він існував під назвою Чехословацько-радянський інститут Чехословацької академії наук -CSI CSAV, зосередив свою увагу на дослідження мови і культури укра­їнців Словаччини, направляючи туди кілька діалектологічно-фольк­лорних експедицій, влаштовуваних Іваном Панькевичем (тепер вже завідуючим українським відділом україністики в Карловому універси­теті) та його учнями: Олдржіхом Лешкою, Андрієм Куримським, Костем Ґеник-Березовським, Ярославом Моравцем, Миколою Мушин-кою та іншими.

Іван Панькевич за дорученням Слов'янського інституту перші піс­лявоєнні експедиції на Пряшівщину здійснив вже в 1946 - 48 роках, досліджуючи покрайні записи на церковних книгах, лексику, сімейно-побутову та календарну обрядовість (головним чином, колядки та ще­дрівки). Не зважаючи на те, що на дослідження в нього були посвідки від празьких установ та від Єпархіального уряду Греко-католицької церкви в Пряшеві, його подорожі в українські села викликали підозру місцевих органів. Вченого вважали контактною особою з членами УПА, які саме тоді оперували на даній території. В деяких селах його вважали емісаром православ'я, який ніби інкогніто прибув списувати інвентар греко-католицьких церков. Розлючені селяни його не пуска­ли в церкви і він змушений був передчасно закінчити свої досліджен-

ня28.

Останню експедицію на Пряшівщину І. Панькевич здійснив вліт­ку 1957 року, відвідавши разом з О. Лешкою, А. Куримським та М.Мушинкою село Курів Бардіївського округу та інші навколишні села. Під час цієї експедиції учасниками вперше було засновано магнітофон для запису діалектологічно-етнографічних матеріалів29.

Після смерті І. Панькевича (1958) експедиції продовжували його вище згадувані учні, вже послідовно користаючись магнітофоном. Головним ініціатором цих експедицій був професор Карлового універ­ситету Олдржіх Лешка (1927 - 1997), видатний представник чеської структуральної лінгвістики, голова поновленого Празького лінгвіс­тичного гуртка. Зібрані матеріали він використав у серії наукових праць, з яких найвизначнішою є монографія "Говір селя Убля Східної Словаччини. Етюди з української діалектологі" (Прага, 1973).

Частина зібраного матеріалу і переписаного з магнітних плівок (го­ловним чином, студентом Карлового університету Степаном Пирошем) увійшла у книжку "Розповіді з Підкарпаття'"30. Основу змісту книги становлять звукові записи із дев'ятьох українських сіл Снинщини і Меджилабірщини31. Це - розповіді про газдування на вузьких неврожайних полях, про подорожі на заробітки, про першу і другу світові війни, вечорниці, обряди, звичаї, але й цілі казки, леген­ди, повісті, перекази, народні оповідання. Все записане із збереженням найменших нюансів народнорозмовної мови фонетичною транскрип­цією, апробованою визначним українським мовознавцем Юрієм Шевельовим із США. Книжка, на видані якої поділялися три акаде­мічні установи (Українська академія мистецтва та науки в США, Слов'янський інститут Академії наук ЧР та Інститут української мови АН України), присвячена пам'яті першого з авторів Олдржіха Лешки, який доклав найбільше енергій на її упорядкування, але не дочекався її видання. Умер пару місяців перед її виходом у світ - 9 серпня 1997 року. Йому належить вступна стаття "Як виникла ця книжка, до кого вона звертається, і чого ми цією книжкою хочемо добитися" (с. ХІ-XIV). Короткий некролог про О. Лешку написали його співавтори Ружена Шішкова та Микола Мушинка (с. IV-V). О. Лешка в додатку подав блискучий аналіз звукової будови говірок села Убля (с. 245-268) та Звала (269-290), а М. Мушинка поповнив книжку описом сімейно-побутових обрядів русинів-українців Пряшівщини "Від маминого мо­лока до гробової дошки' (с. 291-312) та фотографіями на цю тему (с. І-XVI). Рішення проекту було фінансоване Грантовою агентурою Академії наук ЧР, а видання книжки профінансувала Українська Академія мистецтва і науки США.

Успіх книжки "Розповіді з Підкарпаття" спричинився до того, що працівниці Слов'янського інститут АН ЧР Ружені Шишковій вдалося роздобути у Грантової агентури АН ЧР новий трьохрічний грант для опрацювання магнітофонних записів з польових досліджень, здійсне­них штатними та позаштатними працівниками Слов'янського інститу­ту і їх збереження. В рамках цього гранту майже всі записи 1957 -1967 років (із 52 українських сіл Пряшівщини), евідовані в фонотеціСлов'янського інституту, було дигіталізовано і переведено на 91 ком­пактний диск (CD) - по 3-5 годин на кожному диску. До кожного дис­ку було долучено детальний опис його змісту із зазначенням місця та величини (стопажу) кожного записаного твору (пісні, казки, розпові­ді) на диску. Отак виник унікальний корпус звукових записів, збереже­них для майбутніх поколінь.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82 


Похожие статьи

І Пасічник - Тенденції в розвитку релігійного й культурного життя на українських землях

І Пасічник - Наукові записки серія психологія і педагогіка

І Пасічник - Наукові записки національного університету острозька академія

І Пасічник - Операционные структуры действия систематизации в процессе усвоения математического материала подростками

І Пасічник - Психологічні характеристики індивідуального мислення