І Пасічник - Наукові записки національного університету острозька академія - страница 14

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82 

Підсумовуючи вищесказане, можемо констатувати, що українська діаспора, її наукові інститути відіграли унікальну роль в розвитку укра­їнської філософської традиції. Попри несприятливі умови, саме діа-спорні інституції фактично вивели її на професійний рівень, тим са­мим показавши, що українці здатні продукувати філософські ідеї не лише на рівні художньої літератури чи публіцистики, а й на рівні про­фесійному.

 

ОксАИА Чечмиа

Київський національний лінгвістичний університет Київ

ПОЧАТОК ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНСЬКОГО ІСТОРИЧНО-ФІЛОЛОГІЧНОГО ТОВАРИСТВА В ПРАЗІ (1923 - 1924)

Одним з наслідків поразки визвольних змагань українського наро­ду 1917 - 1920 рр. стало переміщення частини населення України поза межі його етнічних територій. Цей процес відбувався кількома хвиля­ми, причому найчисельніша з них припала на кінець 1920 р., коли "з причини окупації України червоним московським військом, багато української інтелігенції залишило рідну землю й емігрувало за кордон"1. Це була в повному значенні цього слова політична еміграція, серед неї було чимало військових і цивільних осіб, які брали активну участь у будівництві української держави2.

Опинившись на чужині, українські емігранти знайшли в собі сили для продовження активної політичної діяльності. Разом з тим вони зу­міли адаптуватися до нових умов свого існування, що, зокрема, вияви­лося у продовженні різнобічної наукової праці. Дехто з їх числа зробив вагомий внесок у розвиток національної науки за кордоном. Для коо­перації своїх зусиль значна їх частина об'єднувалася у різні наукові гуртки та установи. Окреме місце серед них посідає Українське історично-філологічне товариство в Празі, яке проіснувало понад 20 років (1923 - 1945 рр.)3. Актуальність даної теми обумовлюється тим, що без наукового вивчення його діяльності наші уявлення про процес формування української історичної науки за кордоном матимуть не повний характер.

Велику цінність для дослідників даної теми становить фундамен­тальна праця відомого українського діяча на ниві науки та культури, професора Українського Вільного Університету, лектора Українського високого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова, дійсного членаУЮТ Симона Наріжного "Українська еміграція. Культурна праця ук­раїнської еміграції між двома світовими війнами"4, яка була написана на підставі використання широкого кола джерел. Фактологічні матері­али, зібрані автором мають енциклопедичний характер, але хроноло­гічно закінчується кінцем 1930 рр., що не дає змоги дослідити подаль­шу діяльність товариства. Наступні етапи діяльності товариства досліджувалися С. Наріжним у низці статей, опублікованих на шпаль­тах кількох еміграційних періодичних видань5. 1940 р. вийшла друком брошура, присвячена 15-літтю діяльності УЮТ6.

У 90-х рр. минулого століття українські історики поновили роботу з дослідження проблем перебування української еміграції у Чехо-словаччині у міжвоєнний період, але попри наявність значної джерель­ної бази, історіографія досліджуваного питання до сьогодні залиша­ється досить обмеженою. Відсутні монографічні праці, які б узагальнювали та систематизували діяльність та науковий внесок УЮТ у розвиток історичної та філологічної науки. У науковій літературі іс­нують лише поодинокі праці, які торкаються окремих аспектів діяль­ності товариства або його загальної характеристики.

В цьому контексті слід згадати низку публікацій С.В. Віднянського, який зосередив свою увагу на культурно-освітній та науковій діяльнос­ті української еміграції міжвоєнного періоду в ЧСР і, зокрема, здійснив ґрунтовний аналіз роботи УВУ. Він також побічно зупинився на діяль­ності УЮТ7. У публікації В. Ульяновського та С. Ульяновської "Українська наукова і культурницька еміграція у Чехо-Словаччині між двома світовими війнами", яка була вміщена в книзі "Українська культура"8, подано короткий нарис про діяльність УЮТ. Г.В. Саган у своїй розвідці "Мости єднання (співпраця української та іноземної на­уки 1918 - 1939 рр."9 також побіжно торкнулася даної проблеми, ак­центуючи увагу на науково-організаційній та репрезентаційній функ­ціях товариства.

У згадуваний період українськими вченими було підготовлено кілька дисертаційних досліджень, присвячених міжвоєнній еміграції. Першу спробу комплексного вивчення діяльності української емігра­ції на терені ЧСР у 1994 р. здійснив B.I. Стремидло10, який детально дослідив політичні течії в українському еміграційному середовищі, проаналізував окремо її культурно-освітню діяльність, подав загальну характеристику діяльності УЮТ.

Дисертація Т.В. Бублик була присвячена аналізу культурно-освіт-ницької та наукової діяльності українців-емігрантів на території ЧСР та Німеччини, проте автор не ставила собі за мету реконструювати ді­яльність УЮТ. Дослідниця дійшла висновку, що діяльність міжвоєн­ної еміграції була спрямована на відновлення української державності, розвиток науки та культури. Наукову цінність цього дисертаційного дослідження збільшує використання архівних матеріалів, що зберіга­ються в архівних закладах Німеччини та США.Автори згадуваних наукових праць не ставили собі за мету всебіч­но відтворити наукову діяльність української еміграції міжвоєнного періоду, з огляду на багатоаспектність та обширність даної дослідниць­кої проблеми. Але зібраний і проаналізований у цих роботах фактич­ний матеріал, безперечно полегшить реалізацію цього завдання на­ступним поколінням дослідників української політичної та культурної еміграції.

Автор даної статті поставила собі за завдання проаналізувати про­цес заснування та початок діяльності Українського історично-філо­логічного товариства, а також обставини перебування української ін­телігенції на еміграції та її участь в діяльності товариства.

Одним з наслідків скупчення української інтелектуальної еліти на теренах молодої Чехословацької республіки стало заснування цілої низки вищих навчальних закладів (Український Вільний Університет, Українська господарська академія в Подєбрадах, Український технічно-господарський інститут позаочного навчання, Український високий педагогічний інститут ім. М. Драгоманова та гімназія при ньому, Український соціологічний інститут), наукових установ та товариств (Українське історично-філологічне товариство, Український академіч­ний комітет, Українська наукова асоціація в Празі), професійних гурт­ків та організацій (Спілка українських лікарів в Чехії, Українське прав­ниче товариство в Чехії, Українське товариство прихильників книги в Празі, Українське педагогічне товариство в Празі, Союз організацій інженерів українців на еміграції та ін.)11. В такий спосіб учнівська та студентська молодь отримала можливість здобувати повноцінну вищу освіту, та ще в більшій кількості потягнулася до Праги на студії до зга­дуваних українських та чеських вищих навчальних закладів12.

Урочисте відкриття Українського Вільного Університету в Празі відбулося 23 жовтня 1921 р. Перед професорсько-викладацьким скла­дом УВУ стояло відповідальне завдання - забезпечити отримання ви­щої освіти молодими українцями, що опинилися на чужині та продо­вжувати свою науково-дослідницьку роботу в Празі13. Освітню діяльність українським професорам вдалося налагодити одразу, насам­перед завдяки значній допомозі чеського уряду та членів професор­ської колегії Карлового університету14. Навчальний процес почався з зимового семестру 1921 - 1922 академічного року15.

Під час вирішення питання про заснування при УВУ наукового товариства, в якому би об'єдналися українські наукові сили, як з числа викладачів університету, так і тих науковців, що безпосередньо не були пов'язані з діяльністю навчального закладу16, обговорювалися дві кон­цепції - т. зв. "австрійська" та "російська". Адепти першої, які раніше працювали у вищих навчальних закладах Австрії вважали, що діяль­ність даного товариства може не лише ускладнювати, а навіть пере­шкоджати науковій роботі університету17. Натомість їх опоненти стверджували, що таке поєднання лише сприятиме розвитку науковихстудій. Зрештою, було досягнуто компромісу і замість одного універ­сального товариства було утворено ряд вузькоспеціальних - медичне, правниче, історико-філологічне18.

30 травня 1923 р. професори філософського факультету УВУ Дмитро Антонович, Василь Біднов, Дмитро Дорошенко, Олександр Колесса, Вадим Щербаківський та Петро Андрієвський, зібравшись в моравській винарні "Орлички" в Празі, вирішили заснувати "Українське історично-філологічне товариство"19. Iдеєю його заснування найбіль­ше переймався відомий біолог, професор П. Андрієвський, якого було обрано членом-співробітником товариства (зауважимо, що на перші організаційні видатки ним було пожертвувано 50 крон)20.

На установчому зібранні члени-фундатори обрали тимчасову пре­зидію у складі - Д. Антоновича (голова) та В. Біднова (секретар)21. Повідомлення про заснування "Українського історично-філологічного товариства в Празі" із запрошенням на перше прилюдне засідання, яке було призначене на 7 червня 1923 р. були надіслані професорам істо­ричного факультету Карлового університету, всім членам філософічно­го факультету УВУ професорам О. Бочковському, Л. Білецькому, О. Лотоцькому, К. Лоському, Р. Лащенку, М. Славинському. Крім того запрошення були відправлені й співробітникам наукових установ -УГА в Подєбрадах та УВШ ім. М. Драгоманова. Про цю подію було поінформовано й українську громаду (через оголошення в газетах "Студентський дім" та "Українська хата")22.

На першому засіданні товариства були присутні 60 осіб, перед якими виступив зі своєю доповіддю "Пам'яті Ор. I. Левицького та Ьв. М. Каманіна" Д. Дорошенко. Він відзначив заслуги перед україн­ською наукою покійного академіка Ореста Левицького та історика Ьана Каманіна23. Також була заслухана доповідь В. Біднова "Устное по­вествование запорожца Н.Л. Коржа та його походження и значиння". Доклад професора Д. Антоновича був відкладений на наступне засі­дання. На першому засіданні в члени товариства було прийнято 11 осіб24. Присутні обговорили мету заснування УЮТ якою мало стати об'єднання вчених всіх галузей історичної та філологічної науки, спеці­алістів з усіх історичних дисциплін: історії філософії, історії мови, іс­торії літератури, історії права, історії економічних відносин, історії пластичного мистецтва, історії музики, історії театру, етнографії25. Наукова інституція, до складу якої увійшли всі найактивніші культурні сили еміграції з різних регіонів України (з Кубані, Холмщини, Сло­божанщини, Буковини, Галичини, Наддніпрянщини та Наддністрян­щини), відразу набула всеукраїнського характеру26.

Товариство в своїй діяльності обмежувалося суто науковими за­вданнями, які полягали в проведенні систематичних засідань, читанні наукових доповідей, обміні думками з приводу прочитаного, організа­ції широких дискусій, обґрунтуванні наукових концепцій27. На друго­му засіданні (13 червня 1923 р.), було обрано постійний склад управи:Д. Антонович - голова, О. Колесса - заступник голови, В. Біднов - се­кретар.

Управа керувала усією діяльністю товариства, причому кожен з її членів мав чітко визначені обов'язки. Секретар готував і скликав засі­дання, вів протоколи, листування товариства з іншими установами, а також займався видавництвом наукових праць членів товариства. Голова провадив засідання (лише за його відсутності у Празі декілька засідань пройшло під проводом інших членів управи), дбав про інтер­еси товариства, вирішував поточні справи, репрезентував УЮТ назо­вні. Д. Антонович у тісному співробітництві з В. Бідновим зуміли на­дати науковим засіданням регулярності та академічності. Завдяки відданості дорученій справі з боку членів президії, товариство протя­гом двох десятків років провадило плідну наукову діяльність, незважа­ючи на несприятливі умови еміграційного життя28.

У порівнянні з іншими товариствами, які діяли на терені Чехо-словаччини, УЮТ вирізнялося продуктивністю своєї праці, а також тим, що було виключно науковим товариством - не пов'язаним з ви­конанням будь-яких професійних завдань. У складі товариств, що за­сновувалися з метою надання професійної допомоги (зокрема, медич­не, правниче та ін.), можна було зустріти осіб з незакінченою середньою освітою, тоді як стати членом Українського історично-філологічного товариства могли лише особи з вищою освітою, які вже мали опубліко­вані наукові праці29. З кожним засіданням збільшувалася кількість чле­нів товариства. Крім професури філософічного факультету, суспільних наук та права Українського Вільного Університету в Празі, в роботі то­вариства брали участь професори Української господарської академії в Подєбрадах30. До праці в УЮТ зголосилися й українські історики та філологи, що поодиноко перебували і працювали далеко від Праги і, навіть поза межами Чехословаччини31.

Предметом наукового дослідження членів товариства було широке коло українознавчих проблем. Деякі члени товариства встигли вивезти з України матеріали, які тепер опрацьовували в Празі; інколи цікаві до­кументи знаходили на території Підкарпатської Русі. Широкий про­стір для науково-дослідної роботи над даною тематикою відкривала праця з пошуку та наукового аналізу матеріалів, що знаходились в архі­вах, музеях, книгозбірнях та інших приватних та громадських устано­вах Центральної та Східної Європи32.

За перший рік діяльності (від 30 травня 1923 р. до 31 травня 1924 р.) УЮТ було проведено одне установче засідання і 18 наукових, на яких було заслухано 24 доповіді33, що підготували дійсні члени това­риства. Серед них - А. Артимович ("Деякі замітки до ольбійського декрету на пошану Нікерата"); В. Щербаківський ("Мальована неолі­тична кераміка на Полтавщині", "До питання про походження деяких орнаментів українського іконостаса", "Писанка в останках сонячного культу на Україні"); В. Біднов ("Устное повествование запорожцаН.Л. Коржа" та його походження і значення", "Оточення, серед якого ріс і виховувався Еван Котляревський", "Аполон Скальковський як іс­торик степової України", "Деякі уваги до біографії Григорія Сково­роди"), В. Січинський ("Українська хата в околицях Львова", "Велика Лаврська церква по гравюрах XVII та XVIII століть"), Д. Антонович ("Хто був будівничим брацької церкви у Львові", "Пам'яті Миколи Ярошенка" (З приводу 25-ліття його смерті), "Розвій форм української дерев'яної церкви"); Д. Дорошенко ("Пам'яті О. I. Левицького та ГМ. Каманіна", "Академік Микола Сумцов"); I. Мірчук ("Г. С. Ско­ворода"); Л. Чикаленко ("Техніка орнаментування керамічних виробів Мізинських неолітичних селищ"); Л. Білецький ("Микола Сумцов як історик української літератури", "До історії тексту поеми Шевченка: "Чорниця Марьяна", "Основи української літературно-наукової крити­ки); О. Колесса ("Південно-Волинське Городище та городиські руко­писні пам'ятники XII - XVI віків"); О. Лотоцький ("Свиток Ярослава Мудрого"); С. Смаль-Стоцький ("Ритміка Шевченкової прози"); Ф. Слюсаренко ("Грецька федеральна конституція кінця IV віку перед Хр.")34. Слід відзначити, що в перший рік існування товариства була прочитана лише одна доповідь, що безпосередньо своєю темою не тор­калася проблематики українознавства35. Крім того, наприкінці першо­го року свого існування У!ФТ отримало запрошення взяти участь у Першому з'їзді слов'янських географів і етнографів у Празі. Членами товариства на з'їзді було зроблено шість докладів, а це становило по­ловину всіх виступів українських науковців36.

На 1 червня 1924 р. товариство нараховувало 29 дійсних членів. До його складу, окрім вище згаданих осіб, також входили Ольґерд Бочковський, Станіслав Дністрянський, Ростислав Лащенко, Модест Левицький, Михайло Лозинський, Кость Лоський, Євген Перфецький, Василь Сімович, Максим Славінський, Роман Смаль-Стоцький, Воло­димир Тимошенко, Панас Феденко, Дмитро Чижевський, Сергій Ше-лухін, Олександр Шульгін, Федір Щербина, а також два члени-співро-бітники: Петро Андрієвський та Левко Лукасевич37.

Таким чином, українська політична еміграція, яка на початку 20-х рр. ХХ ст. опинилася на теренах Чехословаччини, почала створювати власні наукові осередки. Одним з них було Українське історично-філологічне товариство в Празі, яке об'єднало багатьох науковців-емігрантів історико-філологічного напряму. Завдяки діяльності това­риства вже на початковому етапі його існування європейська громадськість отримала можливість дізнатися більше про історію, культуру, науковий та творчий потенціал українського народу.

Примітки:

1     Нова Україна. - Прага. - 1923. - № 10. - С. 170.

2     Енциклопедія українознавства. Загальна частина. - К., 1995. -

С. 571.3      Центральний державний архів вищих органів влади і управління України (далі - ЦДАВО України). - Ф. 4465. - Оп. 1. - Спр. 191. - Арк. 7.

4     Наріжний С. Українська еміграція. Культурна праця української еміграції між двома світовими війнами. - Прага, 1942. - Ч. 1. - 370 с.

5     Наріжний С. П'ять літ діяльності Українського історично-філологічного товариства в Празі / / Тризуб. - Париж, 1928. - Ч. 50. - С. 19-26; Наріжний С. Двісті наукових засідань Українського історично-філологічного товариства в Празі // Тризуб. - Париж, 1930. - Ч. 44. - С. 18-22.

6     Центральний державний архів громадських об'єднань України (далі - ЦДАГО України). - Ф. 269. - Оп. 1. - Спр. 403. - Арк. 153а-1б9; Наріжний С. 15 літ діяльності Українського історично-філологічного то­вариства в Празі (1923 - 1938). - Прага. - 1940. - 16 с.

7     Віднянський С. Заснування та діяльність Українського вільного університету - першої української високої школи за кордоном (1921 -1945) // Український історичний журнал. - 1993. - № 11-12. - С. 68-80; 1994. - № 4. - С. 41-54; 1994. - № 5. - С. 48-60; Віднянський С. Культурно-освітня і наукова діяльність української еміграції в Чехословаччині: Український вільний університет (1921 - 1945). - К., 1994. - 84 с.

8     Ульяновський В., Ульяновська С. Українська наукова і культур­ницька еміграція у Чехо-Словаччині між двома світовими війнами" // Українська культура: лекції за редакцією Д. Антоновича. - К., 1993. - С.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82 


Похожие статьи

І Пасічник - Тенденції в розвитку релігійного й культурного життя на українських землях

І Пасічник - Наукові записки серія психологія і педагогіка

І Пасічник - Наукові записки національного університету острозька академія

І Пасічник - Операционные структуры действия систематизации в процессе усвоения математического материала подростками

І Пасічник - Психологічні характеристики індивідуального мислення