І Пасічник - Наукові записки національного університету острозька академія - страница 15

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82 

489-491.

9     Саган Г.В. Мости єднання (співпраця української та іноземної на­уки 1918 - 1939 р.). - К., 1999. - С. 62; Про це див. також: Саган Г.В. Українська наука на міжнародній арені: наукова співпраця у міжвоєнний

період. - К., 2003.

10    Стремидло В. І. Друга хвиля української еміграції у Чехословаччині
(20-30 рр. XX ст.). - Дис. канд. іст. наук. - Запоріжжя, 1994. - 214 с.

11    Наріжний С. Українська еміграція... - С. 119-245.

12    ЦДАВО України. - Ф. 3956. - Оп. 2. - Спр. 21. - Арк. 1.

13    Наріжний С. Українська еміграція... - С. 121..

14    ЦДАВО України. - Ф. 3956. - Оп. 2. - Спр. 21. - Арк. 2.

15    Наріжний С. Українська еміграція... - С. 121.

16    ЦДАВО України. - Ф. 3956. - Оп. 2. - Спр. 21. - Арк. 3.

17    Наріжний С. Українська еміграція... - С. 196.

18    Праці Українського історично-філологічного товариства в Празі.

-   Прага, 1926. - Т. І. - С. 1.

19    ЦДАВО України. - Ф. 4372. - Оп. 1. - Спр. 5. - Арк. 2; ЦДАВО
України.
- Ф. 3956. - Оп. 2. - Спр. 21. - Арк. 4; Наріжний С. Українська
еміграція. - С. 196-197; Наріжний С. 15 літ... - С. 1-2.

20    Наріжний С. Українська еміграція... - С. 197.

21    Наріжний С. 15 літ ... - С. 2.

22    Праці Українського історично-філологічного товариства в Празі.

Прага, 1926. - Т. І. - С. 192.ЦДАВО України. - Ф. 3956. - Оп. 2. - Спр. 21. - Арк. 8. Наріжний С. Українська еміграція... - С. 197. Нова Україна. - Прага, 1925. - № 7-8. - С. 195. ЦДАВО України. - Ф. 3956. - Оп. 2. - Спр. 21. - Арк. 5. ЦДАВО України. - Ф. 3956. - Оп. 2. - Спр. 21. - Арк. 4-5; Нова Україна. - Прага, 1923. - № 7-8. - С. 310.

28    Наріжний С. Українська еміграція... - С. 199.

29    ЦДАГО України. - Ф. 269. - Оп. 1. - Спр. 403. - Арк. 1-2; Нова
Україна. - Прага, 1923. - № 7-8. - С. 310; Тризуб. - Прага, 1925. - № 8. -

С. 10.

30    Наріжний С. 15 літ ... - С. 3-4.

31    Праці Українського історично-філологічного товариства в Празі.

-   Прага, 1926. - Т. І. - С. 2.

32    ЦДАВО України. - Ф. 3956. - Оп. 2. - Спр. 21. - Арк. 6.

33    Справоздання про діяльність "Українського історично-
філологічного товариства в Празі" од
30 травня 1923 р. до 31 травня 1924

р. - Прага, 1924. - С. 4.

34    Праці Українського історично-філологічного товариства в Празі.

-   Прага, 1926. - Т. І. - С. 3-4.

35    ЦДАВО України. - Ф. 3956. - Оп. 2. - Спр. 21. - Арк. 6.

36    Праці Українського історично-філологічного товариства в Празі.

-   Прага, 1926. - Т. 1. - С. 4-5.

37    Наріжний С. Українська еміграція... - С. 209-210.

 

Микола Костриця

Житомирський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти Житомир

РОЛЬ ТОВАРИСТВА "ВОЛИНЬ" ТА ІНСТИТУТУ ДОСЛІДІВ ВОЛИНІ У ВІННІПЕЗІ (КАНАДА) У СТАНОВЛЕННІ НАУКОВОГО ВОЛИНОЗНАВСТВА

Історію волинського краєзнавства у ХХ ст. неможливо розглядати без врахування внеску у його доробок вихідців з Волині у діаспорі. Так сталося, що протягом останнього століття десятки тисяч вихідців з Волині через соціально-економічні, політичні, етнічні, релігійні, сімейно-родинні та інші причини змушені були покинути свою істо­ричну батьківщину і осісти на постійне мешкання у багатьох країнах -від Західної Європи до Австралії, від Південної Америки до США і Канади. Та навіть опинившись за тисячі кілометрів від своєї прабать­ківщини, найдіяльніші і найсвідоміші вихідці з волинської України шу­кали шляхи об'єднати зусилля на терені вивчення історії і культури рідного краю.

Серед численних краєзнавчих товариств, об'єднань, гуртків воли­нознавчого спрямування, що зародилися у діаспорі, чільне місце за ре­зультатами своєї діяльності посідає товариство "Волинь" та Інститут дослідів Волині у Вінніпезі (Канада). Після другої світової війни май­же одночасно у Нью-Йорку, Клівленді, Буффало, Торонто та Вінніпезі організувалися краєзнавчі осередки вихідців з Волині1. Найбільшою активністю відзначалася діяльність осередку у Вінніпезі. Саме у цьому канадському місті й відбулися організаційні збори, на яких за ініціати­ви інженера Максима Бойка було вирішено сконсолідувати розпоро­шені сили волинян у майбутнє Товариство2.

На організаційній нараді, що відбулася у приміщенні колегії Св. Андрея, інженер Максим Бойко, Гнат Дучинський, Антон Молитвеник, Степан Миколайчук, Коленник Щерблюк, Тиміш Мельник, Володимир Мельник підписали спільну заяву такого змісту: "Нижчепідписаний гурток волинян у місті Вінніпезі на сходинках, що відбулися 26 листо­пада 1949 р. в будинку Колегії Св. Андрея, після обговорення справи постановив звернутися з закликом через вільну українську пресу на всіх континентах Західної півкулі до своїх братів-земляків, щоб вони взяли участь у збиранні матеріалів про життя українців на Волині в пе­ріод від 1917 до 1949 р. під московською, польською та німецькою оку­паціями.

Зібраний матеріал має бути опрацьований під назвою "Волинь у боротьбі за волю України", виданий книжкою або друкований розді­лами в українській вільній пресі. Метою цієї праці має бути відмоска-лення і відкомунізування наших братів, що прибули в Канаду, США, Аргентину й інші країни в передвоєнних роках. Намічена праця пови­нна мати історіографічний характер. Організацію збірки поручено ін­женеру М. Бойко. Бажаємо, щоб вищеназвана праця мала чисто націо­нальний характер з науковим підходом і не була пов'язана з жодною організацією чи партією..."3.

Понад півтора роки ініціативна група здійснювала підготовчу ро­боту по створенню на базі існуючого Товариства науково-дослідної інституції, яка б стала продовжувачем славних традицій Товариства дослідників Волині, що діяло в губернському Житомирі у 1900 - 1920 рр.4 21 липня 1951 р. у Вінніпезі на загальних зборах товариства "Волинь" (далі - ТВ) було оприлюднено статут, обрано Раду та дирек­цію новоствореної громадської організації волинян, яка отримала на­зву "Інститут дослідів Волині" (далі - ІДВ). Головою ІДВ був обраний доктор Ю. Мулик-Луцик, секретарем - М. Бойко, скарбником - М. Подворняк, референтом - І. Онуфрійчук5. Одночасно було обрано й Раду іДВ, яку очолив С. Радчук. "Враховуючи, що на віддалі важко до­сліджувати історичну Волинь, - зазначив голова ІДВ, - але беручи до уваги той факт, що за кордоном перебуває велике число живих свідків з численними матеріалами, маємо надію на успіх у праці"6.

В числі пріоритетних завдань ІДВ вважав за суттєве здійснювати шляхом друкованого слова захист історичної приналежності Волиніяк невід'ємної частини України, об'єктивно висвітлювати визвольні по­дії на Волині, підтримувати всі зусилля для об'єднання фізичних, духо­вних і наукових сил українського народу, служити вищому добру України7. В "урочистому обіті" волиняни зобов'язалися "пожертвувати всі свої сили справі визволення України8. Вони добре розуміли склад­ність проблем адаптації на північно-американському материкові, ціл­ком слушно зазначаючи, що їм може загрожувати денаціоналізація на місцях нового поселення. У зв'язку з цим робили все можливе, щоб "спільними силами служити українській справі та зберігати всі ті цін­ності духу, що в спадщину передала наша історія"9.

Планувалося також широко співпрацювати з іншими науковими інституціями, що займаються волинознавчою тематикою. До співпра­ці були запрошені Улас Самчук, поетеса Оксана Лятуринська, сестра Лесі Українки Ізидора Косач-Борисова, скульптор Леонід Молодожа-нин, протоієрей С. Герус, отаман Тарас Бульба-Боровець, митрополит Іларіон та ряд інших визначних діячів волинської діаспори. Щоб під­креслити наступність зв'язків з Товариством дослідників Волині, що діяло на початку ХХ ст. в Житомирі, почесним головою ІДВ було об­рано митрополита Никанора (Абрамовича), який свого часу був дій­сним членом ТДВ.

Постать Никанора Никандровича Абрамовича (1883 - 1969) була досить колоритною. Він доводився молодшим братом відомому орга­нізатору краєзнавчого руху на Волині у першій третині ХХ ст. П.Н. Абрамовичу. Закінчив Волинську духовну семінарію в Житомирі, Київську духовну академію. В сан ієрея був рукоположений у 1910 р. і служив на Західній Волині. З червня 1915 р. евакуйований до Жито­мира, де активно поринув у громадську діяльність. Тут він займався опікою над біженцями, став за рекомендацією брата членом ТДВ. В часи української державності Н. Абрамович налагоджував у Житомирі українське церковне життя, був Волинським губернським інспектором народної освіти, активним членом Братства св. Спаса, що ставило од­ним із своїх завдань - відродження українських традицій в Православній церкві. У 1918 р. редагував в Житомирі культурно-освітній щомісяч­ник "Світець", а в 1919 р. - співредактором україномовного часопису "Громадянин". У тому ж році видав брошуру "Просвіта на селі"10.

У повоєнні роки митрополит Никанор мешкав у Західній Німеч­чині, де очолював УАПЦ на еміграції. Не полишав громадську роботу, у 1954 р. був обраний почесним головою ІДВ, передавши у 1961 р. цю посаду митрополиту Іларіону11. Н.Н. Абрамович є автором ряду історико-краєзнавчих праць, зокрема "Наші могили" (інструктивні вказівки до розкопування курганів), "Культ предків на Волині", "Історія Дерманського монастиря", "Старі церковні звичаї на Волині" та ряд ін­ших.

У 1958 р. на прохання відповідального редактора "Літопису Воли­ні" А.Ф. Шумовського, митрополит Никанор надіслав свої спогадипро Товариство дослідників Волині. Ось лише невеличкий уривок, який красномовно свідчить про тогочасний дух, що панував у ТДВ та інтереси його членів (авторський стиль збережено). "Давно те було. Пам'ять зраджує. Прізвища позабував. Як не дивно, а в ньому (Товаристві - М. К.) злилися до купи українці, малороси, москалі і по­ляки. Всякий від душі старався дати щось нового. Всі любили Волинь і зажерливо, один перед одним, громадили знання про неї.

А. Ксенжопольский (зоологія), С. Гамченко (археологія), С. Бржо-зовський (метеорологія), В. Кравченко (етнографія), М. Бєлонін (гео­дезія), П. Абрамович (фольклор), С. Бєльський (мінералогія), О. Фо-тинський (історія) - це стовпи, а за ними довгий хвіст з нас, молодих ентузіастів. Всіх, незалежно фаху, жваво цікавило і відкриття підземної річки "Льви", і розкопка Батиєвих курганів, і відшукання громових стріл та сокирок, і поклади лабрадору, і збірання старовинних нош, і предківські малюнки, і фольклор. Бракувало одного - грошей. І ця ор­ганізація трималася чудом та самопосвятою членів. Нам, молодим, за­вжди доводилось асистувати де треба і не треба...

Пам'ятаю одного разу їхали ми з проф. Тутковським в напрямку Черняхова "ізвощиком". І ось в дорозі старий несподівано скотився з брички, став рачки на шосі й почав очайдушно когось лаяти. Збентежено скочив і я, вхопився підіймати професора, став співчувати... Але він окрім лайки ні до чого не був здатний. "Нєгодяї, мєрзавци, олухі, ско­ти..." "Кого ж це ви так і за що?" "Посмотрітє, - кричав старий, - что они делают!" Почав видряпувати руками якогось камінця з шоси. Робота була нелегка. Помагав і я, нічого не розуміючи. "Посмотрітє, да ето же чістєйший лабрадор, а оні мостовиє ім мостят... " І він пестливо протирав якусь камінюку хустиною...

Замилування до дослідження Волині, заложене в мене Товариством, не покидало мене на протязі всього мого життя"12.

Наші земляки добре усвідомлювали, що на історичній батьківщині волинознавча наука партійними структурами перетворена в знаряддя ідеологічної боротьби, зведена до класового підходу (а звідси й до необ'єктивного) у висвітленні минулого краю. Щоб ліквідувати цю од­нобічність та необ'єктивність, було організовано збирання різноманіт­них волинознавчих матеріалів, зокрема, документальних, іконографіч­них, нумізматичних, етнографічних, філокартичних та інших. Велика увага приділялась спогадам. Всі вони увійшли до перших архівних фондів ІДВ, з яких редакційна рада вибирала найкращі зразки для дру­ку. З цією метою було створено видавничий фонд, який складався з внесків членів ТВ, що мешкали в США і Канаді. Згодом стали надхо­дити кошти і від членів ТВ із Західної Європи, Австралії та Латинської Америки. Невдовзі у Нью-Йорку побачили світ два числа квартальни-ка "Волинь", а у Вінніпезі - збірник "Волинь у боротьбі за волю України". Та як показав перший досвід, коштів на обидва збірники не вистача­ло.15 серпня 1951 р. на засіданні дирекції ІДВ з метою консолідації зусиль було вирішено зоорганізувати новий науково-популярний збір­ник волинознавства "Літопис Волині". Як зазначав секретар ІДВ Максим Бойко, "практика показала, що нечисленній волинській емі­грації не під силу вдержати збірник і журнал, та що конче їх треба об'єднати під одну назву, що була б трибуною для всіх волинян, а також тих авторів наукових і популярних матеріалів, що є уродженцями всіх волостей України"13.

Перше число "Літопису Волині" побачило світ 1953 р. в Аргентині, у друкарні волинянина - видавця з Буенос-Айреса Степана Кравця14. У збірнику вміщено цілий ряд наукових розвідок, спогадів, докумен­тів. Особливо виділялися статті Анатолія Дублінського, Тараса Присяжного, Леоніда Долінського. Серед них розвідки як про давню історію краю, зокрема про походження назви "Волинь", легенди про за­снування Луцька, замок Любарта в Луцьку, так і про недалеке трагічне минуле - масові вбивства в'язнів Луцької в'язниці органами НКВС на початку війни Німеччини з колишнім СРСР.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82 


Похожие статьи

І Пасічник - Тенденції в розвитку релігійного й культурного життя на українських землях

І Пасічник - Наукові записки серія психологія і педагогіка

І Пасічник - Наукові записки національного університету острозька академія

І Пасічник - Операционные структуры действия систематизации в процессе усвоения математического материала подростками

І Пасічник - Психологічні характеристики індивідуального мислення