І Пасічник - Наукові записки національного університету острозька академія - страница 18

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82 

На початку 60-х років, завдяки розпочатій діяльності Українського історичного товариства і появою нового часопису "Український істо­рик", дослідження життя і творчості М.С. Грушевського було поставле­но на твердий ґрунт. Вагомий внесок у вивчення спадщини вченого зробив видатний історик О. Оглоблин. Він особисто знав Михайла Сергійовича, працюючи в Києві в 20-ті роки. Стаття О. Оглоблина про М. Грушевського в "Енциклопедії Українознавства" відзначається сво­єю об'єктивністю та безпристрасністю, особливо в порівнянні з анало­гічною, опублікованою майже в той час у Великій Радянській Енциклопедії2. Глибше зрозуміти погляди О.П. Оглоблина на громадсько-політичну діяльність М.С. Грушевського допоможе йогопраця "М. Грушевський і українське національне відродження", в якій автор прослідкував еволюцію його політичних поглядів, поставивши їх у зв'язок з тогочасними громадськими подіями. В наступній публіка­ції О. Оглоблин, продовжуючи думку попередньої статті, вказує: "Дві основні ідеї керували Грушевським в його науковій і громадсько-політичній діяльності. Певний взаємочинний зв'язок між ними безпе­речний, і годі казати, що саме, чи наукова аналізація українського вче­ного, чи досвід політика їх породила. То були ідеї народництва і федералізму3. Згідно першої, М. Грушевський визнавав примат соці­альних інтересів над національно-державними, а згідно другої - тради­ції Кирило-Мефодіївської концепції федералізму отримали перевагу над принципом самостійності.

Узагальнюючи праці О. Оглоблина, присвячені М. Грушевському, слід наголосити, що він високо оцінював роль Михайла Сергійовича в історичному процесі на початку ХХ століття. На основі аналізу творів вченого історик провів прямий зв'язок ідей М.С. Грушевського з по­передніми українськими діячами Драгомановим, Кулішем, Костома­ровим.

З негативного боку показував громадсько-політичну діяльність М. Грушевського до 1917 року Р. Млиновецький, автор "Нарису з історії українських визвольних змагань 1917 - 1918 рр.". В ньому він різко критикував публіцистичні статті В. Дорошенка, М. Стахіва, в яких ті возвеличували М.С. Грушевського, як українського патріота, політика і публіциста. За переконанням Р. Млиновецького, "на велику шкоду на­шому народові у публіцистично-демагогічному запалі московська пре­са із запеклого ворога австрійської орієнтації М. Грушевського зроби­ла "австрофіла" і "сепаратиста", більше того, оповістила М. Грушевського "винахідником і творцем української мови"... Галас московських пись-мак і вереск політиків - спопуляризував серед широких мас української і неукраїнської інтелігенції й півінтелігенції (яка сама не завжди була знайома з тим, що писав проф. М. Грушевський) ім'я М. Грушевського, як головного репрезентанта українського руху4". Звичайно, певна доля правди в цих словах є, але не можна погодитись з подальшим твер­дженням автора про москвофільський характер діяльності М. Грушевського і з тим, що його заклики до автономії України збивали з пантелику нашу інтелігенцію. Співпраця Михайла Сергійовича з каде­тами та трудовиками - це ще не доказ його москвофільства. В боротьбі за права українського народу М. Грушевський шукав союзників серед ліберальних діячів Росії, проте він не був простим знаряддям в їхніх політичних цілях. Твердо стоячи на необхідності надання Україні ав­тономії, історик в палких дискусіях доводив природність і законність українських вимог.

Узагальнюючи твердження Р. Млиновецького, слід зазначити, що він вірно визначив прихильність М. Грушевського до федералізму, про­те, не врахував конкретних історичних умов, в яких він діяв, адже в тічаси ідея автономії України була прогресивною і доволі радикальною. Історична праця Р. Млиновецького відображає погляди правого спек­тру політичних сил української діаспори, представники якого часто звалювали всю вину за поразку визвольних змагань 1917 - 1920 рр. на М. Грушевського. Звідси йде категорично негативна оцінка його громадсько-політичної діяльності на всіх етапах життя історика.

Професор Кентського університету (США) Любомир Винар зро­бив вагомий внесок у вивчення та популяризацію життя і творчості М. Грушевського. Об'єктом його дослідження був переважно галицький період в діяльності Михайла Сергійовича, якому автор присвятив кіль­ка статей і монографій5. Л. Винар, надаючи пріоритет галицькому пері­оду в житті історика, підкреслював його загальноукраїнське значення. Він влучно зазначав, що культурне вогнище, створене М. Грушевським в Галичині, стало основою загальноукраїнського національного відро­дження на початку ХХ століття. Л. Винар справедливо визначив, що революційні події 1905 року в Росії спричинили до швидкої переорі­єнтації М. Грушевського із Галичини на Наддніпрянщину. До його за­слуг на ниві грушевськознавства слід віднести періодизацію життя і діяльності М.Грушевського, зокрема він виділяє Львівський період 1894 - 1914 рр., а також перше заслання 1914 - 1917 рр.6 Дійсно, М. Грушевський до 1914 року мешкав і працював у Львові, але слід заува­жити, що з 1905 року центр його громадсько-політичної діяльності перемістився до Києва. Л. Винар вказував на цей фактор в своїх пра­цях, але в окремий період, чи підперіод його не виділив. Він також роз­межував багатогранну діяльність М. Грушевського на різні напрямки, виокремивши наукову діяльність, суспільно-політичну та культурно-освітню. Особливо цінними для науковців є його методологічні вказів­ки та аналіз джерел. Л. Винар порівняв дві "Автобіографії" М. Гру-шевського 1906 і 1926 рр., вказав на найважливіші напрямки його діяльності. Аналізуючи його громадсько-політичну діяльність на Наддніпрянщині, Л. Винар звернув увагу на два моменти - видання часописів і науково-популярної літератури, і роботу в І Думі, зазначаю­чи: "М.Грушевський надавав виняткової ваги видавничій справі, по­ширенні українського друкованого слова, і саме тому зініціював тиж­невик "Село", а згодом його продовження, тижневик "Засів"7.

Торкаючись діяльності М. Грушевського в І Думі, він вдало допо­внював її спогадами соратників вченого Д.Дорошенка та О.Лотоцького, при цьому вказував: "Думський період діяльності М. Грушевського ви­магає основного дослідження". Серед недоліків робіт Л. Винара, які присвячені М.С. Грушевському, слід вказати, що вчений ідеалізує ви­датного історика, показуючи його заслуги - не звертає уваги на про-рахунки, котрі безсумнівно впливали на його стосунки з колегами і на справи громадсько-політичні.

Аналіз праць Л. Винара з грушевськознавства засвідчує, що він є одним із видатних спеціалістів в цій галузі. Завдяки діяльності очолю­ваного ним Українського Історичного Товариства та часопису "Україн­ський історик", почалося ґрунтовне дослідження життя та творчості Великого українця. На сторінках нового видання з'явились цікаві пу­блікації, серед яких слід виділити праці М. Антоновича8, І. Витановича9, Ю. Герича10, А. Жуковського11 та ін.

На противагу Українському історичному товариству кафедра істо­рії України ім. Михайла Грушевського при Гарвардському університеті, яку очолював Омелян Пріцак, недостатньо уваги приділяла своєму па­тронові. Оцінки життя і творчості М. Грушевського з боку О. Пріцака викликали полеміку між ним і Л. Винарем, який з обуренням поста­вився до його твердження, що "М. Грушевський залишився на все жит­тя вірним світоглядові своєї молодості, що, до речі, ніколи не вийшов поза сферу національної романтики та ідилії"12. Відкинув Л. Винар, як безпідставне, позбавлене будь-якої джерельної бази звинувачення О. Пріцака, згідно якого М. Грушевський "своєю науковою і політичною діяльністю спричинився у вирішальний спосіб до моральної і фізичної ліквідації української аристократії"13. "Питається: кого ж саме з україн­ської аристократії морально і фізично ліквідував М. Грушевський? -зазначав Л. Винар. - Нам взагалі невідомо про будь-яку ліквідацію, яку проводив М.Грушевський, а коли О. Пріцаку такі речі відомі, то їх вар­то назвати по імені"14.

Дискусія між Л. Винарем і О. Пріцаком свідчить про неоднознач­не сприйняття життя і творчості спадщини М. Грушевського серед української діаспори.

Вагомим внеском в грушевськознавство стала докторська дисерта­ція Т. Приймака "Михайло Грушевський: політика національної куль­тури"15. Гї автор намагався виробити власну позицію щодо діяльності М. Грушевського. Він зважено оцінює життя та творчість вченого, не відкидає його заслуг і не замовчує помилок. В розділах "Очима до Києва 1905 - 1917" Т. Приймак торкається питання громадсько-політичної діяльності вченого в Російській Україні. Широко викорис­товуючи публіцистичні твори М.С. Грушевського та спогади його су­часників, автор визначив суть поглядів історика, а саме, його прихильність до перебудови Росії з унітарної держави до федерації вільних народів. Досить вдало дослідник показав складні відносини між М. Грушевським та його соратниками, при чому Т. Приймак не милував і свого головного героя, характеризуючи його як "постійно за­йнятого, нещадного на язик, залюбленого у власні твори"16. В цілому автору вдалося показати в усій складності справжнє місце М. Грушевського в житті українського народу на початку ХХ століття, розкрити маловідомі сторінки його громадсько-політичної діяльності. Проте, через брак архівних джерел не всі аспекти життя М. Грушевського були достатньо висвітлені. Це стосується перш за все його роботи в І Думі, взаємовідносин з російськими лібералами та обставинами аре­шту Михайла Сергійовича.В статті "Конституційний проект М. Грушевського з 1905 року" Томас Приймак проаналізував погляди історика на устрій Російської держави та місце України в майбутній федерації. Він також наголосив на взаємозв'язку федералістичних поглядів М. Грушевського з ідеями Кирило-Мефодіївців, відмітив, що стаття "Конституційне питання і українство в Росії" "являється особливим етапом у еволюції громад­ського життя вченого"17. Отже, Т. Приймак був одним з перших до­слідників діаспори, хто почав вивчати громадсько-політичну діяль­ність М.С. Грушевського на теренах імперії.

Значну увагу приділяли вчені діаспори дискусіям на сторінках ан­гломовних видань з науковцями Заходу, які, знаходячись під впливом російських істориків-емігрантів, необ'єктивно показували роль М.С. Грушевського в історичних подіях на початку ХХ століття. Вивченню та спростуванню західноєвропейської історіографії щодо першого президента України присвячена стаття Б. Будуровича, де він справед­ливо відзначає, що вчені Європи і Америки не оминали своєю увагою громадсько-політичну діяльність М.С. Грушевського, але через відсут­ність належної джерельної бази часто необ'єктивно оцінювали її. Наприклад, англійський науковець Вед Аллен в загальній праці, при­свяченій історії України, звинувачував Михайла Сергійовича у присто­совництві, закидав йому політичну короткозорість і відсутність глиби­ни думки. Він зображував М. Грушевського, як "неофіта марксиста, який прийшов на старість до переконання в правдивості доктрини іс­торичного матеріалізму"18. Як бачимо, твердження Аллена далеке від історичної правди. На противагу йому канадський історик Сімпсон дав високу оцінку життя і діяльності М. Грушевського. "Він міг би при­йняти правовірну теорію комунізму, але вибрав шлях свободи і гума­нізму. Він вмер так як жив, змагаючись зброєю науки за те, що вважав за правду"19. Такі протилежні твердження щодо М. Грушевського від­дзеркалювали різні підходи до нього в західній історіографії.

Своєрідний погляд на оцінку діяльності вченого висловив амери­канський історик Армстронг в праці "Український націоналізм". Про М. Грушевського він вказав, що історик "більше ніж інші заслуговує ти­тулу батька українського націоналізму"20. Англійський дослідник Є. Карр, даючи оцінку українському національно-визвольному рухові на початку ХХ століття вказував, що в ньому було три лідери, один з них "Грушевський, вчений професор, чия книга "Історія України" забезпе­чила історичну основу руху"21.

Незважаючи на те, що в західноєвропейській і американській іс­торіографії відсутні спеціальні дослідження життя і творчості М. Грушевського, але в узагальнюючих працях з історії України та Радянського Союзу відображено ставлення науковців Заходу до його діяльності. Для історіографії 40-х - 50-х рр. були характерними необ'єктивні оцінки постаті М. Грушевського. Західні вчені часто ста­вали на точку зору російських істориків-емігрантів, які через свої по­літичні переконання не могли правдиво писати про нього. В 60-х ро­ках з початком дослідження спадщини вченого українським історичним товариством кількість необ'єктивних оцінок особи М. Грушевського різко зменшилась. Це стало можливим завдяки ґрунтовній дослід­ницькій роботі вчених української діаспори.

Підсумовуючи огляд історіографії української діаспори, присвяче­ної М. Грушевському, слід наголосити на тому, що його творчість є предметом гострих дискусій не лише серед істориків, але й політичних і громадських діячів. Великою заслугою науковців діаспори було те, що вивчення життєдіяльності і творчої спадщини вони поставили на твер­дий науковий ґрунт. Але не всі періоди життя М.С. Грушевського ви­світлені в них однаково. Це стосується, в першу чергу, його громадсько-політичної діяльності 1905 - 1917рр. на Наддніпрянщині. Недостатньо уваги приділялось зв'язкам Михайла Сергійовича з російськими лібе­ральними діячами, науковцями. Однак, попри ці недоліки, завдяки не­всипущій праці істориків української діаспори в 60-х-80-х рр. було створено наукову базу для подальшого вивчення життя і творчості М. С. Грушевського.

Примітки:

1     Пиріг Р. Грушевськознавство: стан та перспективи розвитку // Український історичний журнал. - 1996. - № 5. - С. 26.

2     Енциклопедія Українознавства / За ред. В. Кубійовича. - Львів, 1993. - Т. 2. - С. 455.

3     Оглоблин О. М.С. Грушевський 1866 - 1934 // Український іс­торик. - 1966. - № 1-2. - C. 9.

4     Млиновецький Р. Нарис історії українських визвольних змагань 1917 - 1918 рр. - Львів: Каменяр, 1994. - C. 56. - С. 56.

5     Винар Л. Галицька доба М. Грушевського 1894 - 1914 // Український історик. - 1967. - № 1-2. - C. 5-22;

Винар Л. Думки з приводу 50-х роковин смерті М.Грушевського // Український історик. - 1984. - № 1-4. - C. 7-20; Винар Л. М. Грушевський і Наукове товариство імені Тараса Шевченко. - Мюнхен: Дніпрова хвиля, 1970. - 110 с.; Винар Л. Михайло Грушевський і загальні збори НТШ в 1913 році // Український історик. - 1984. - № 1-4. - C. 64-81.; Винар Л. Михайло Грушевський в боротьбі за український університет. - Мюнхен: Українське історичне товариство, 1968. - 20 с.; Винар Л. Чому Михайло Грушевський повернувся в 1914 році // Український історик. - 1967. - №

3-4. - C. 103-108.

6     Винар Л. Думки з приводу 50-х роковин смерті М.Грушевського // Український історик. - 1984. - № 1-4. - C. 10.

7     Винар Л. Автобіографія М. Грушевського з 1906 і 1926 років, як джерело до вивчення його життя і творчості. - Нью-Йорк; Торонто; Мюнхен, 1974. - С. 23.

8           Антонович М. До взаємин М.С. Грушевського з С.О. Єфремовим// Український історик. - 1975. - № 2. - C. 258-264.

9     Витанович І. Уваги до методології і історіографії М. Грушевського // Український історик. - 1966. - № 1-2. - C. 32-51.

10    Герич Ю. До бібліографії М. Грушевського // Український істо-
рик.
- 1972. - № 1-2. - C. 66-84.

11    Жуковський А. М. Грушевський і журнал "Україна" // Український
історик.
-1986. - № 1-2. - C. 5-30.

12    Пріцак О. Із нагоди столітнього ювілею історика // Листи до
приятелів.
- 1966. - Ч. 157-159 - Кн. 5-7. - C. 3.

13    Пріцак О. Із нагоди столітнього ювілею історика // Листи до
приятелів.
- 1966. - Ч. 157-159 - Кн. 5-7. - C. 3.

14    Винар Л. Думки з приводу 50-х роковин смерті М. Грушевського
// Український історик. - 1984. - № 1-4. - C. 10.

15    Приймак Т. Михайло Грушевський: політика національної куль-
тури
// Всесвіт. - 1991. - № 4. - С. 179-190.

16    Там само. - С. 180.

17    Приймак Т. Конституційний проект М. Грушевського з 1905
року // Український історик. - 1985. - № 1-4. - C. 45.

18    Будурович Б. М. Грушевський в оцінці західноєвропейської та
американської історіографії // Визвольний шлях. - Лондон, 1967. - № 2

-   C.178-181.

19    Там само.

20    Armstrong. Ukraine nationalism. Second edition. - Colorado, 1971.

-   P. 10.

21    Карр Э. История Советской России. - М.: Прогресс, 1990. - Т. 1.

-   С. 239.

 

Любов Корнійчук

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82 


Похожие статьи

І Пасічник - Тенденції в розвитку релігійного й культурного життя на українських землях

І Пасічник - Наукові записки серія психологія і педагогіка

І Пасічник - Наукові записки національного університету острозька академія

І Пасічник - Операционные структуры действия систематизации в процессе усвоения математического материала подростками

І Пасічник - Психологічні характеристики індивідуального мислення