І Пасічник - Наукові записки національного університету острозька академія - страница 23

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82 

24    Там само. - С. 162.

25    Український історик. - 1965. - № 1-2. - С. 90-91.

26    Войценко О. Літопис українського життя в Канаді. У змаганні за
нову Канаду...
- С. 187.

27    На скрижалях історії. З історії взаємозв'язків урядових структур
і громадських кіл України з українсько-канадською громадою в другій по-
ловині
1940 - 1980-ті роки. Збірник документів та матеріалів. Кн. 1:
Товариство об'єднаних українців Канади. - К., 2003. - С. 621.

28    Саварин П. Спогади учасника. Політика, багатокультурність,
КІУС
// Західноканадський збірник НТШ. - 1998. - Ч. 3. - С. 380.

29          Войценко О. Літопис українського життя в Канаді. У змаганні за
нову Канаду... - С. 416.
139

УКРАЇНСЬКІ ВЧЕНІ

 

 

 

 

Бланка Єржабкоба Український Вільний Університет Мюнхен, Німеччина

НЕЗАБУТНЯ ПОСТАТЬ ВЕЛИКОЇ ЛЮДИНИ: ДМИТРО АНТОНОВИЧ (1877 - 1945)

Вступ. Коли 12 жовтня 1945 року, після довгої важкої хвороби помер директор Музею Визвольної Боротьби України в Празі - Проф. Дмитро Антонович, Симон Наріжний, його колишній учень, пізніше найближчий співробітник, назвав цю сумну подію найбільшою люд­ською втратою Музею. Найбільшою втратою тому, що Дмитро Антонович, один із засновників Музею, не тільки багато працював і присвятив багато сил Музею, а й всією душею ним жив. Музей Визвольної Боротьби України у Празі був, так би мовити, завершен­ням діяльності українського вченого.

Дмитро Антонович належав до групи цих ініціативних, україн­ський справі найбільш відданих українців у Празі, і саме цей період діяльності я хочу представити у своїй розвідці. Проте, для того, щоб повністю зрозуміти наскільки світлої пам'яті проф. Дмитро Антонович був відданий своєму народові, треба розглянути весь діапазон різно­манітної діяльності вченого. А також, принаймні коротко, варто пода­ти декілька інформацій як про його підготовку до пізнішої професії, так і про його початкову діяльність ще у Києві, які сформували науков­ця на все життя.

Біографічна вістка. Дмитро Антонович народився у 1877 році як син Володимира Антоновича (1834 - 1906), відомого історика, архео­графа, археолога та проф. історії Київського університету. Дмитро ви­ростав у сім'ї, де було четверо дітей. Після здобуття середньої освіти у Київській гімназії розпочав студії на історико-філологічному факульте­ті Київського університету св. Володимира. За активну політичну ді­яльність студента Антоновича усунули від студій як у Київському, так і Харківському університетах, згодом його арештували, і він довгий час перебував у в'язниці. В роках 1900 - 1905 став Антонович одним із організаторів Революційної української партії, редагував і видавав по­літичні брошури, працював редактором українських революційних часописів та партійних видань, публікувався у журналах "Гасло", "Селянин", "Воля" тощо.

Від 1906 року Антонович вирішує знову відновити студії у галузіісторії мистецтва. Довгий час проживає і навчається за кордоном - в Парижі, Лондоні, Мюнхені, Берліні, Флоренції, Мілані, Римі та інших містах північної Італії - із перервою у Києві, де ґрунтовною працею з історії північно-італійської скульптури ХІУ ст. закінчує мистецькі сту­дії Київського університету. Після повернення на Україну, від 1912 р., аж до Першої світової війни, Антонович викладає історію мистецтва в Київській школі мистецтв та в приватних драматичних школах - істо­рію костюму, історію стилів та естетику, працює в журналах "Дзвін" і Сяйво.

Під час війни Антонович відіграв важливу роль, провадячи різно­манітну діяльність: був уповноважений Всеросійського Земського Союзу, обіймав посаду, який підлягали залізничні потяги, що евакую­вали поранених на Південно- західному фронті, у 1917 - 1918 рр. брав активну участь у праці Української Центральної Ради, очолював ди­пломатичну місію у Римі. У 1919 році Антонович знову повертається до Італії і негайно стає одною із центральних постатей української емі­грації у Празі.

Празьку діяльність науковця я хочу дещо систематизувати та об­межити до п'ятьох галузей, хоч діяльність на різних відтинках відбува­лася майже рівночасно і була взаємопов'язана.

Професор Антонович та Український Вільний Університет. Ще перед заснуванням УВУ проводив Дмитро Антонович високо-шкільні курси у Відні та спільно із іншими науковцями висловлював думку про створення Українського Вільного Університету, якого став одним із організаторів. Від самого початку існування УВУ Антонович обіймав посаду повного професора історії мистецтва. Протягом 1921

-    1931 років він провів 20 семестрів на історико-філологічному відділі філософського факультету.

Викладацька діяльність та програма лекційних курсів науковця була надзвичайно різноманітна. Загальний курс під назвою "Історія українського мистецтва" мав систематичний характер і давав глибокі знання з питань виникнення та розвитку мистецьких стилів на Україні, їх особливостей з використанням аналогій та порівнянь із західноєв­ропейськими стилями та періодами розвитку". Далі читав проф. Анто­нович такі курси, як: "Період візантійсько-романський", "Єзуїтське бароко на Україні", "Мистецтво рококо на Україні", "Розвій естетичних понять в Україні", "Естетика культури" тощо.

Окрім викладацької діяльності науковець обіймав також важливі посади в академічному складі університету: у академічному році 1921

-    22 був продеканом філософського факультету, у роках 1927 - 28 її деканом, у 1928 - 1930 рр. був обраний на посаду ректора УВУ та у 1930 - 1931 рр. став його проректором.

Крім того професор Антонович працював також як бібліограф і бібліотекар, та завдяки його довголітній праці була створена досить цінна, і на еміграційні обставини багата, бібліотека УВУ у Празі. У1922 році проф. Антонович став головою бібліотечної комісії УВУ.

Із університетською діяльністю тісно пов'язана письменницька творчість проф. Антоновича. Насамперед треба назвати дві поважні роботи: "Скорочений курс українського мистецтва" (1923 р.), твір, який був прийнятий як підручник у деяких укр. вищих школах, та мо­нографія "Триста років українського театру 1619 -1919" (1925 р.).

Багато уваги проф. Антонович приділяв визначним українським митцям, наприклад, в серії видань "Майстри українського мистецтва" побачили світ розвідки про Яна Станіславського, Олександра Мурашку, Тимка Бойчука, Миколу Бурачека, Михайла Паращука тощо. Окрему увагу присвятив мистецтву Тараса Шевченка. Вже у 1914 році надруку­вав працю "Естетичне виховання Шевченка", далі у 1937 році появився твір "Тарас Шевченко як маляр" та того ж самого року вийшла праця "Пластична творчість Тараса Шевченка". З інших праць наведено, на­приклад, ще такі твори: "Із історії церковного будівництва на Україні" (Прага, 1925), "Розвиток української дерев'яної церкви" (так само Прага, 1925), "Найновіші розсліди старої української архітектури і значення їх для історії українського мистецтва" (Прага, 1931), "Праця Олександра Русова для українського театру і музики" (Львів, 1938), "Deutsche Einflusse auf die ukrainische Kultur" (Лейпціг, 1942) тощо.

Проф. Антонович вважав, що основним питанням при викладі іс­торії українського мистецтва є питання про самобутність та місце в іс­торії мистецтва інших народів Європи, - саме українського мистецтва. Він вважав: чим культурніший народ, то більше він вбирає в себе чужих впливів, водночас впливаючи сам на інших. Ці впливи перехрещують­ся, переплітаються з певними елементами, і тоді в творчому процесі виникають нові ознаки народного генія. А коли народ перестає при­ймати чужі впливи, то він водночас перестає і сам творити, втрачаючи здатність до культурного життя.

Історик мистецтва Дмитро Антонович та Українська Студія Пластичного Мистецтва. В 1922 році у Празі засновано Український Гурток Пластичного Мистецтва, який 1923 року перетворився на Українське Товариство пластичного мистецтва. Товариство, яке очо­лив проф. Антонович, відкрито у грудні 1923 року, за зразком європей­ських художніх академій, Українська Студія Пластичного Мистецтва. Студія, яка була заснована без "усякої матеріальної бази" стала най­більшим осередком української мистецької діяльності за кордоном. У зв'язку з цим знову треба відзначити заслуги професора Антоновича, який від самого початку очолював Раду Студії і був її директором.

Діяльність Дмитра Антоновича поза університетом. Наукова діяльність вченого була надзвичайно багата і багатогранна також поза університетською діяльністю, наприклад, це стосувалося участі у між­народних конгресах. Так у 1924 р. Антонович брав участь у Всесло­в'янському конгресі географів і етнографів у Празі, у 1926 році в Міжнародному конгресі бібліотекарів і приятелів книги та Міжнарод­ному конгресі для мистецького виховання, обидва у Празі, та рік пізні­ше у Міжнародному конгресі для студій народного мистецтва. Крім того був Дмитро Антонович одним із організаторів 2. Українського на­укового з'їзду у 1932 р.

Науковець виступав публічно також поза Прагою. Брав участь, на­приклад, як співробітник українських наукових інститутів у Берліні й Варшаві. У Берліні виступав з рамені українського наукового інституту із доповіддю німецькою мовою про український театр, у Женеві ви­ступив на семінарі Слов'янських студій із рефератом про українську дерев'яну церкву французькою мовою. У Берліні співпрацював при ор­ганізації виставки української графіки, у Варшаві при виданні творів Шевченка, в Українській Господарській Академії у Подєбрадах читав лекції "Українська культура".

Проф. Антонович брав далі участь у праці деяких інших організа­цій, таких як Товариство прихильників української книги, у Україн­ському Академічному комітеті, Видавництві української молоді тощо.

Науковець Антонович та Історично-філологічне товариство. Українське Історично-філологічне Товариство було засновано в травні 1923 р. у Празі із метою "об'єднати в науковий праці всіх українських на еміграції філологів і істориків, що науково працюють в галузі чистої лінгвістики та історії". Одним із ініціаторів Товариства а також її голо­вою протягом 15-ти років діяльності був проф. Антонович. Праця Товариства полягала передовсім у щотижневих наукових засіданнях із виголошенням наукових доповідей. Про діяльність Товариства довід­уємося із журналу "Український тиждень", що зберігся у Слов'янській бібліотеці в Празі. За п'ятнадцять років відбулося 404 засіданя (від 24 до 57 за рік), із 611 доповідями. Дмитро Антонович належить до най­активніших щодо кількості виголошених доповідей. Як приклад наве­ду деякі виступи Антоновича: "В. Горченко як тип українофіла", "Ми­кола Садовський як організатор українського театру", "Ювілей проф. д-р Івана Горбачовського", "Шевченківський відділ в Музеї Визвольної Боротьби", "Заснування Українського Історично-філологічного това­риства в Празі", тощо.

Українське Історично-філологічне Товариство виконувало також функції науково-організаційні та репрезентаційні. З його ініціативи вийшли друком два томи виголошених у Товаристві доповідей, де зна­ходяться також дві праці Д. Антоновича "Розвій форм української дерев'яної церкви" та "Хто був будівничим Братської церкви у Львові".

Дмитро Антонович - директор Музею Визвольної Боротьби України у Празі. Праця Дмитра Антоновича у Музеї Визвольної Боротьби України у Празі, якого він був аж до своєї смерти першим і єдиним директором, заслуговує на особливу увагу. Ще перед тим, як став Антонович директором новозаснованого Музею, почав збирати у своєму помешканні різні архівні і мистецькі матеріали.

Проф. Антонович був у своїй праці ініціативним, натхненним пра­цівником, витривалим, вельми наполегливим і, можна сказати, - май­же до кінця особистістю з молодим духом. Ці властивості характеру Дмитра Антоновича були дуже корисними, зокрема у його діяльності в Музеї ВБУ, головним організатором і творчим керівником якого він був. Із його двадцятилітньою відданою і невтомною працею тісно пов'язано формування й розвиток цієї установи. Він був тим, хто ви­словив думку про те, що "Музей ВБУ повинен залишитися безпартій­ним. Музей, хоч збирає й зберігає пам'ятки визвольної боротьби, сам він у уся боротьбі участи не бере, залишаючись виключно науковою установою".

Із Вістів Музею ВБУ, які регулярно інформували про всі музейні події, можна довідатися інформації про отримання нових експонатів до Музею та відомості про одержання нових пожертв для збудування українського дому, що було тоді найбільшою мрією української емігра­ції у Празі. Серед цих жертводавців досить часто можна прочитати ім'я самого директора Музею. Він присвячував музеєві весь свій віль­ний час, постійно працюючи у музеї або для музею. Із Вістей можна довідатися також про засідання річних загальних зборів "Товариства Музею Визвольної боротьби Українців у Празі", головою якого був проф. Горбачовський та до членів управи якого належав також Д. Ан­тонович.

30 травня 1935 р. у великій аудиторії філософічного факультету Карлового університету відбулося святкове відзначення з нагоди 10-ліття існування Товариства Музею. Директор музею Дмитро Антоно­вич із гордістю при цій нагоді сказав, "що музей посідає майно вели­чезної цінності, на придбання якого не витратив жодної копійки, бо з принципу нічого не купує, а лише приймає в дар чи в депозит. Отож музей є ділом і власністю усього українського народу".

У зв'язку із святкуванням 60-ліття проф. Антоновича у 1937 р. Товариство МВБУ висловило проф. Антоновичу сердечну подяку за всю його працю як керівника музею, та побажало йому, щоб найскорі-ше здійснилася його мрія - перенести дорогоцінну скарбницю до власної домівки. Коли наприкінці тридцятих років акція Українського дому у Празі для Музею Визвольної Боротьби України була закінчена, туди на подальше життя перемістився й сам директор Музею, переві­зши всі свої матеріали та хатнє майно, щоб приєднати їх до музейних колекцій.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82 


Похожие статьи

І Пасічник - Тенденції в розвитку релігійного й культурного життя на українських землях

І Пасічник - Наукові записки серія психологія і педагогіка

І Пасічник - Наукові записки національного університету острозька академія

І Пасічник - Операционные структуры действия систематизации в процессе усвоения математического материала подростками

І Пасічник - Психологічні характеристики індивідуального мислення