І Пасічник - Наукові записки національного університету острозька академія - страница 24

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82 

Проте дальша діяльність Музею звісно не обходилася без проблем. Так, під час протекторату у Чехії (1939-45), музей перебував під по­стійним наглядом гестапо, а в 1943 році директора Антоновича зааре­штовано. Ця подія прискорила його смерть. Від кінця 1944 р. проф. Антонович важко захворів і змушений був припинити свою працю в Музею та лікуватися в санаторії. Під час бомбардування Праги амери­канськими літаками 14 лютого 1945 р., коли одна із бомб упала побли­зу Музею і знищила значну його частину, директор Антонович лежав улікарні. Проте він і його сім'я, які мешкали у будинку Музею, опинили­ся без даху над головою. До останніх днів свого життя, бувши вже важ­ко хворий, проф. Антонович зберіг все ще своє зацікавлення до Музею.

Післяслово. Закінчу кількома заувагами оцінки характеру Дмитра Антоновича, як це висловив його довголітній співпрацівник Симон Наріжний: "Був він людиною чесною й за свою чесність користався загальним довір'ям. Був він людиною ідейною й принциповою, яка бо­ролася, обстоювала й не відступила від своїх ідей, засад і переконань. Був він жертвенним і в своїй жервенності щедрим. Для ідей, які він признавав, якими жив і яким служив, він не вагався жертвувати най­більшу суму грошей, яку тільки мав, ні свого часу, ні своєї праці; не ва­гався ризикувати безпекою власної свободи й вигодами своєї наукової кар'єри. Був він людиною талановитою, людиною невичерпаної ініціа­тиви й організаційного хисту. Був він людиною надзвичайної працьо­витості - людиною, яка була захоплена своєю працею, в якої праця ви­повнювала життя".

Пам'ять Дмитра Антоновича, політичного діяча та одного із ак­тивних борців за українську самостійність, історика українського та світового мистецтва, автора багатьох праць, професора, ректора і дека­на УВУ, організатора україністики в празький період української емі­грації, засновника та директора Музею Визвольної боротьби у Празі, ініціатора та голови Українського Історично-філологічного Товариства у Празі, який присвятив п'ятдесят років життя та інтенсивної праці своєї нації, повинна залишитися назавжди незабутньою світлою сто­рінкою української історії.

Використана література:

1.      Антонович Д. Біографія. Український Вільний університет в Празі, в роках 1926 - 1931. - Прага, 1931.

2.      Антонович Д. Скорочений курс історії українського мистецтва. - Прага, 1923.

3.      Антонович Д. Українська культура. - Мюнхен, 1988.

4.      Божук Г., Зіллагов В. Дмитро Володимирович Антонович - істо­рик української культури. - Ужгород, 1991.

5.      Вісті Музею Визвольної боротьби України. - Вип. 1-35. - Прага, 1925 - 1944.

6.      Мушинка М. Музей визвольної боротьби України у Празі та його останній директор Симон Наріжний // Русская, украинская и белорусская емиграция в Чехословакии меджу двумя мировими войнами. - Прага, 1995.

7.      Мушинка М. Українська Студія Пластичного Мистецтва у Празі та її місце в розвитку модерного українського мистецтва // Науковий збірник Українського Вільного університету. - Мюнхен; Львів, 1995.Наріжний С. Як рятували Музей Визвольної Боротьби України.

 

-   Цюрих, 1959.

9.      Наріжний С. Музей Визвольної Боротьби України в Празі й Український національний музей в Онтаріо. - Цюрих, 1957.

10.  Наріжний С. 15 літ діяльности Українського Історико-Філологічного Товариства у Празі (1923 - 1938). - Прага, 1940.

11.  Наріжний С. Українська еміграція. Культурна праця української еміграції між двома світовими війнами. - Прага, 1942.

12.  Пеленська О. Празька знахідка як знакова подія // Українське мистецьке середовище в міжвоєнній Чехословаччині. - Прага,

2005.

13.  Праці історично-філологічного товариства у Празі. - Том І. -Прага, 1931.

14.  Тарас Я. Вклад професора Д. Антоновича в написання історії українського Мистецтва // Українське мистецьке середовище в міжвоєнній Чехословаччині. - Прага, 2005.

15.  Українська культура. Курс лекцій / За ред. проф. Д. Антоновича.

-   Регенсбург, 1947.

16.  Українське мистецьке середовище в міжвоєнній Чехословаччині.

-   Прага, 2005.

17.  Український світ. Універсальний ілюстрований журнал. Україна

-   Чехія. - Київ, 1998. - Ч. 6.

18. Український тиждень. - Прага, 1932 - 1938.
АИАСТАСІЯ
Хеаенкж

Національний університет "Острозька академія" Острог, Україна

ПОСТАТІ УКРАЇНСЬКИХ ІСТОРИКІВ У ТВОРЧОСТІ Л. ВИНАРА

На сучасному етапі розвитку української історичної науки відбува­ється нове осмислення біографічних досліджень як окремої галузі іс­торичного знання, що включає в себе аналіз діяльності вчених, оцінку їх праць і концепцій. Не може бути повноцінної історіографії без нау­кових біографій видатних вчених-істориків. В сучасній історіографії сформульовано також ряд параметрів, за якими здійснюється оцінка особистості в структурі суспільства, в нашому випадку це стосується особи вченого. Серед них: коло наукових зацікавлень дослідника, на­явність попередників, справу яких він продовжував, інтенсивність та темпи досліджень з визначенням певних етапів наукової діяльності, ступінь новизни наукових розробок, нові напрямки та методи дослі­джень, оцінка сучасниками та нащадками результатів його наукової та творчої діяльності, вплив вченого на історіографічний процес.В цьому контексті аналіз історіографічної спадщини проф. Любо­мира Винара, відомого українського вченого, професора Кентського державного (США) та Українського вільного (Німеччина) університе­тів, засновника і голови Українського історичного товариства, редак­тора журналу "Український історик" та інших періодичних і неперіо­дичних видань є дуже актуальним. Відмітною рисою історіографічних досліджень Л. Винара є те, що їх центральною фігурою завжди висту­пає історик. В науковому доробку вченого присутній цілий ряд біоіс-торіографічних (персоналійних) досліджень, які присвячені його коле­гам - українським історикам зарубіжжя, життя і творчість яких через політичні та ідеологічні чинники необ'єктивно оцінювалися радян­ською історичною наукою.

За останні роки з'явився цілий ряд досліджень українських та за­рубіжних науковців, присвячених постаті Л. Винара та аналізу його на­укової діяльності. Серед вчених, які аналізували праці історика: А. Атаманенко, О. Домбровський, А. Жуковський, Я. Ісаєвич, Я. Кала-кура, Д. Штогрин, та ін. Деякі з цих дослідників детально зупинялися на висвітленні історіографічного доробку вченого, наприклад Д. Штог­рин, професор університету штату Іллінойс в Урбана-Шампейн, автор вибраної бібліографії Л. Винара, поділяє його історіографічні праці на дві категорії: дослідження, які охоплюють окремі періоди історичної науки та праці, присвячені окремим дослідникам. Однак, в жодному з досліджень, присвячених науковим працям Л. Винара, не приділено належної уваги біоісторіографічним студіям. Виключення становить лише стаття Я. Калакури1, в якій дослідник проаналізував праці Л. Ви-нара з точки зору внеску вченого в опрацювання теорії і методології української історіографії, а також звернув окрему увагу на дослідження Л. Винара, присвячені провідним українським історикам. Отже, недо­статнє вивчення проблеми і важливість виявлення підходів до ство­рення наукової біографії в українській зарубіжній історіографії, пред­ставником якої є Л. Винар, визначають актуальність дослідження. Тому метою даної статті є спробувати охарактеризувати, класифікувати та проаналізувати дослідження вченого, присвячені українським вченим діаспори та виокремити підходи Л. Винара до визначення їх ролі у роз­витку української національної історіографії. Тут не беремо до уваги дослідження Л. Винара, присвячені М. Грушевському, оскільки це ста­новить окрему гілку його наукової діяльності.

З точки зору класифікації і типологізації біографічних досліджень, персоналійні праці Л. Винара відносяться до типу наукової біографії, яка є окремим дослідженням і ґрунтується на науковому аналізі та синтезі біографічних і історичних даних. Ця приналежність визнача­ється насамперед тим, що історик дотримувався методики написання цього типу історичних досліджень: в його працях присутній лінійно-хронологічний підхід до опису подій, чітке слідування документам, висвітлення діяча у контексті соціальних подій, з якими він пов'язанийта аналіз його впливу на суспільні відносини, оцінка його загального значення для сфери, в якій він працював. В біоісторіографічних статтях дослідник намагався висвітлити науковий доробок, життєпис та істо­ричні погляди учених, інтелектуальне оточення та умови їх дослід­ницької праці, внесок у національну історіографію, методологію та ме­тодику історичних досліджень, педагогічну діяльність та особисту роль у формуванні дослідницьких інституцій, наукових кадрів (учнів) тощо.

Біоісторіографічні дослідження Л. Винара мають і деякі свої особ­ливості. По-перше, вони можуть видатися суперечливими з точки зору об'єктивності. Вчені, які опрацьовували теоретичні питання історико-біографічних досліджень, сходяться на думці, що біографічний жанр є в певній мірі суб'єктивним, особливо в тому випадку, коли біограф на­лежить до оточення героя і пов'язаний з ним спільністю інтересів. Однак, особливість біоісторіографічних праць Л. Винара якраз і полягає в тому, що він в основному обирав героями своїх досліджень людей, яких знав особисто і з якими співпрацював. Саме тому персоналійні праці Л. Винара, оскільки часто мають елементи спогадів, можуть розглядатися і як джерело до біографій цих осіб. Важливо та­кож те, що на сьогоднішній день деякі з цих праць залишаються єдиними дослідженнями, в яких зроблено спробу неупереджено і об'єктивно висвітлити життєвий шлях того чи іншого українського вченого та його внесок в наукове життя. Крім того, останнім часом се­ред істориків науки та культури утверджується думка про те, що біографія діяча має досліджуватися і писатися лише тією особою, яка має подібну професійну діяльність та освіту.

По-друге, біоісторіографічні розвідки Л. Винара створені на цінній джерельній базі. Зазначимо, що дослідник у своїх працях використав всі види джерел, які необхідні для написання біоісторіографічного дослідження: листи, мемуари, спогади, щоденники, часом - авто­біографії самих діячів. Важливим є те, що джерельні матеріали, залучені Л. Винарем, є практично недоступними для сучасних материкових дослідників, оскільки є розпорошеними по зарубіжних архівах, а біль­шість із них знаходяться в особистому архіві автора.

Ще однією особливістю біоісторіографічних досліджень Л. Винара є те, що більшість з них опубліковані у формі статей, різних за своєю структурою та видом (історико-біографічний нарис, науково-популяр­ний життєпис, історико-біографічний портрет та ін.)

Власне історіографія персоналійних праць Л. Винара налічує близько 35 наукових статей, присвячених його сучасникам. Серед них: О. Оглоблин, Н. Полонська-Василенко, Д. Дорошенко, О. Кандиба-Ольжич, Є. Онацький, І. Крип'якевич та ін. Метою біоісторіографічних досліджень Л. Винара було не лише відтворити життєвий шлях та нау­ковий доробок вчених діаспори, але й зацікавити науковців у висвітленні даної тематики. В кожній біографічній розвідці він наголо­шував   на   необхідності   ґрунтовнішого   дослідження постатейукраїнських зарубіжних вчених.

Найбільшу кількість наукових розвідок Л. Винар присвятив видат­ному українському історику О. Оглоблину. Незважаючи на поважний доробок українських та зарубіжних вчених, присвячений постаті цьо­го видатного історика, Л. Винар до сьогодні вважається найавтори­тетнішим дослідником його життя і творчості. Свої дослідження він розпочав ще за життя вченого і продовжує вже понад 40 років. Окрім суто біографічних розвідок Л. Винар написав ряд статей, в яких дослі­див різноманітні аспекти творчості історика, здійснив аналіз зробле­ного вченим у дослідженні різних періодів української історії, зокрема доби Івана Мазепи. Л. Винар розглядав методологію історичного дос­ліду цього історика. На думку вченого, саме завдяки вмілому застосу­ванню різноманітних наукових методів, О. Оглоблину вдалося досягти об'єктивності у висвітленні подій. Автор окремо зупинився на висвітленні історіографічних праць О. Оглоблина, зокрема у вступі до публікацій історіографічної спадщини вченого та аналітичній статті "Наукова спадщина Олександра Петровича Оглоблина", яка є вступ­ним словом від редактора збірника праць Олександра Петровича "Студії з історії України"2. Також, досліджуючи наукову спадщину вче­ного, Л. Винар проаналізував енциклопедичні статті О. Оглоблина про українську історіографію, розвідки про руйнацію історичної науки в Україні в радянський період3.

Крім того, що Л. Винар досліджує і популяризує праці О. Оглоб-лина, він публікує джерельні матеріали, які стосуються постаті вчено­го. Так, в "Українському історику" вийшла друком стаття "Авто­біографічні матеріали О. Оглоблина". Л. Винар вважає, що автобіографії дослідника мають виняткове значення для дослідження його постаті та його доби. Він також зазначив, що в архіві О. Оглоблина знаходять­ся два біографічно-генеалогічні нариси, присвячені його родові по жіночій і чоловічій лінії. Л. Винар дає характеристику цих рукописів, їх структури та змісту. Цінним розділом цієї статті є історія написання "Спогадів" О. Оглоблина. Тут Л. Винар характеризує як джерельну основу спогадів О. Оглоблина, так і емоційний стан історика, причи­ни, які спонукали його до написання автобіографічних праць. Варто зауважити, що автобіографічні праці видатного вченого не зводяться до сухого викладу основних фактів з його життя та діяльності. Це солідні історичні генеалогічні дослідження, в яких автор відтворює не лише власну біографію, але й історію свого роду, історичні обставини, в яких жили і творили його предки.

Мазепознавчі дослідження проф. О. Оглоблина Л. Винар розгля­нув в статті "Олександр Оглоблин як дослідник гетьмана Івана Мазепи і його доби"4, а також у вступі до монографії О. Оглоблина "Гетьман Іван Мазепа та його доба". Він поставив за мету коротко проаналізувати праці О. Оглоблина, присвячені постаті І. Мазепи та водночас визна­чити їх місце в загальній науковій творчості історика. Дослідникзазначає, що студії О. Оглоблина мазепинської доби безпосередньо пов'язані з його історичною схемою, яку він в основному прийняв від М. Грушевського, і відповідно її поширив і доповнив, включаючи ХІХ і початок XX століття.

В 1994 дослідник опублікував працю "Олександр Петрович Оглоблин 1899-1992. Біографічна студія"5. Цю публікацію за змістом, структурою, характером викладу та аналізу матеріалу в повній мірі можна віднести до історико-біографічного нарису. У публікації крок за кроком в хронологічному порядку відтворені родинне вогнище Олександра Мезька-Оглоблина, період його життя та діяльності в Україні (до 1945 року) та на еміграції (1945-1992). Дослідження ґрунтується на матеріалах з архіву О. Оглоблина, архіву Л. Винара, архівних матеріалах з України, а також систематичних записах розмов двох вчених протягом 1970-1992 рр., у яких, як згадує проф. Винар, О. Оглоблин ділився своїми думками про минуле і теперішнє українське наукове і суспільне життя, поодиноких будівничих української культу­ри і своїх учнів і співробітників, різні вияви українського релігійного, політичного і суспільного життя в Україні і діаспорі. Крім того, О. Огло-блин перед смертю передав виключне право Л. Винару на всі його недруковані і друковані праці і матеріали.

В додатках Л. Винар опублікував автобіографію О. Оглоблина, ви­брану бібліографію його праць та фотографії вченого та його родини американського періоду життя. В своїй праці Л. Винар називає О. Оглоблина "великим істориком", "історичною людиною", все життя якої було повністю присвячене історії рідної землі й історії рідного на­роду і висловлює думку про те, що найкращим відзначенням видатного історика буде поява ґрунтовної монографії про нього. Його сподівання в певній мірі справджуються. Постать О. Оглоблина досліджується українськими вченими, результатом чого стала поява значної кількості наукових статей, кількох дисертаційних досліджень, присвячених жит­тю та науковій праці цього непересічного українського історика, монографії.

Л. Винар є автором цікавих наукових публікацій, присвячених ви­датному українському науковцю Д. Дорошенку, які в комплексі ста­новлять цінний науковий матеріал для вивчення і розуміння як постаті українського вченого, так і доби, в якій він жив і працював. Окрім біографії вченого, Л. Винар детально вивчав його наукову спадщину, громадсько-політичну діяльність. Окрему увагу Л. Винар присвятив дослідженню відносин Д. Дорошенка та М. Грушевського.

Ґрунтовну працю, присвячену життю і діяльності Д. Дорошенка Л. Винар опублікував у спеціальному випуску "Українського історика" за 2001 рік, присвяченого видатному українському вченому. Завдан­нями, які поставив перед собою автор статті були: коротко розглянути життєвий шлях Д. Дорошенка та його наукову та суспільно-політичну діяльність. Критерієм періодизації життя Д. Дорошенка для Л. Винараслужили якісні зміни в житті історика, таким чином Л. Винар поділив опис життя і діяльності Д. Дорошенка на два періоди: життя і діяльність в Україні (до 1920 року) та діяльність на еміграції (від 1920 року до кінця життя). Ці два періоди автор розділив на ряд менших, пов'язаних з діяльністю Д. Дорошенка в Україні та на еміграції, зокрема в Празі, Берліні, Варшаві, Мюнхені, Вінніпезі та інших містах, де він жив і пра­цював. Окремий розділ присвятив Л. Винар роду та походженню Д. Дорошенка, оскільки в цей період відбулося формування його як дослідника і громадського діяча. Крім того, за переконанням Л. Винара, "дослідження роду і родини Д. Дорошенка, його велике прив'язання до рідної землі, дає можливість краще зрозуміти головні мотиви його діяльності". Як зазначає автор, приналежність Д. Дорошенка до старо­го гетьманського роду, культ предків здійснювали значний вплив на його наукові зацікавлення.

В окремому підрозділі Л. Винар проаналізував відносини Д. До­рошенка та М. Грушевського. Ця тема досі неоднозначно висвітлюється в науковій літературі. Розглядаючи взаємини двох вчених, Л. Винар на основі аналізу листів та спогадів Д. Дорошенка заперечує поширену на той час в науковій літературі думку про те, що Д. Дорошенко негатив­но ставився до М. Грушевського. За його переконанням, розходження між двома діячами полягали в основному в політичних та ідеологічних поглядах і відбулися після 1917 року. Л. Винар також висловлює думку про те, що Д. Дорошенка можна в певній мірі вважати учнем Грушевського, зокрема в громадській, та, до певної міри, науковій діяльності. В цілому ж, Л. Винар приходить до висновку, що стосунки Д. Дорошенка та М. Грушевського вимагають переоцінки та окремого джерельного дослідження.

Еміграційне життя і діяльність Д. Дорошенка Л. Винар розділяє на три періоди: 1. 1920-40 рр., коли Д. Дорошенко активно долучився до розбудови українського наукового життя в Чехословаччині та Ні­меччині, 2. Часи Другої світової війни, коли він продовжує наукову та громадську діяльність. 3. Шість повоєнних років до смерті вченого в 1951 році. Життя Д. Дорошенка за кордоном Л. Винар описує в Празі, Берліні і Варшаві - в трьох головних центрах української еміграції. Характеризуючи цей період життя Д. Дорошенка, Л. Винар стверджує, що "під час перебування на еміграції Дмитро Іванович відіграв велику ролю в розбудові української культури і науки. Він став de facto правди­вим еміграційним амбасадором України на міжнародному науковому і політичному форумах"6. У висновку Л. Винар окреслив необхідні, на його думку, заходи для відзначення постаті видатного історика: 1. Видати епістолярної та іншої архівної спадщини історика; 2. Здійснити збірне видання творів Д. Дорошенка спільними заходами наукових установ Америки та України.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82 


Похожие статьи

І Пасічник - Тенденції в розвитку релігійного й культурного життя на українських землях

І Пасічник - Наукові записки серія психологія і педагогіка

І Пасічник - Наукові записки національного університету острозька академія

І Пасічник - Операционные структуры действия систематизации в процессе усвоения математического материала подростками

І Пасічник - Психологічні характеристики індивідуального мислення