І Пасічник - Наукові записки національного університету острозька академія - страница 26

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82 

З усього вищезазначеного можемо зробити висновок, що біо-історіографічні праці посідають значне місце в науковій спадщині Л. Винара. Він є автором близько 35 наукових статей та монографічних досліджень, присвячених його сучасникам - здебільшого українським історикам зарубіжжя. При написанні біографічних досліджень автор використав великий масив різних джерел, зокрема листи, мемуари, спогади, щоденники, а також автобіографії самих діячів. До сьогодніш­нього дня Л. Винар вважається найавторитетнішим дослідником жит­тя і творчості О. Оглоблина. Дослідження вченого, присвячені Д. Дорошенку, Є. Онацькому, Н. Полонській-Василенко, О. Кандибі-Ольжичу, Ю. Бачинському, В. Омельченку, Л. Биковському, М. Ждану та ін. до сьогодні є важливими та актуальними не лише з історіографічної точки зору, але й являють собою цінний джерельний матеріал до по­дальшого ґрунтовного вивчення постатей цих виданих українських вчених діаспори.

Примітки:

1     Воронов В. Місце О.М. Лазаревського в українському історіографічному процесі // Осягнення історії. Збірник праць на пошану професора М.П. Ковальського. - Острог; Нью-Йорк, 1999. - С. 212.

2     Ісаєвич Я. Любомир Винар: Матеріали до бібліографії // Бібліо­графія українознавства: Бюлетень комісії української бібліографії міжнародної асоціації україністів. - Львів, 1992. - Ч. 1; Ковальський М. Внесок Любомира Винара в розробку проблеми "Наукова історична шко­ла" // Український Історик. - 1997. - Ч. 1-4. - С. 40-46; Гирич І. Засновник грушевськознавства // Михайло Грушевський: історик і будівничий нації Статті і матеріяли. - Нью-Йорк; Київ; Торонто, 1995. - С.18-22; Калакура Я. Вклад "Українського історика" в розвиток національної історіографічної школи // Українознавство в розбудові держави. - Київ, 1994. - Кн.1. -С. 154-156; Жуковський А. Любомир Винар: життя і діяльність. // Любомир Винар: бібліографічний покажчик (1950-1997). - Львів; Київ; Париж; Нью-Йорк; Торонто, 1998. - С. 7-27.

3           Штогрин Д. Бібліографія праць Любомира Винара. // ЛюбомирВинар: історик, педагог, бібліограф / За ред. О. Домбровського. - Мюнхен; Нью-Йорк; Торонто: Українське Історичне Товариство, 1982. - 71 с.

4     Калакура Я. Теоретично-методологічні засади української історіографії (За працями проф. Любомира Винара) // На службі Кліо: Збірник наукових праць на пошану Любомира Романа Винара, з нагоди 50-ліття його наукової діяльности. - Київ; Нью-Йорк; Торонто; Париж;

Львів, 2000. - С. 42-52.

5     Чишко В. Біографічна традиція та наукова біографія в історії та сучасності України. - Київ, 1996. - С. 172-173.

6     Винар Л. Історіографічні праці проф. О. Оглоблина // Український історик. - 2000. -Ч. 1-3. - С. 13-16.

7     Винар Л. Наукова спадщина Олександра Петровича Оглоблина // Оглоблин О. Студії з історії України: Статті і джерельні матеріали. -Нью-Йорк; Київ; Торонто, 1995. - С. XIX-XLVII.

8     Там само.

9     Винар Л. Автобіографічні матеріяли Олександра Оглоблина // Український історик. - 1994. - Ч.1-4. - С. 153-161.

10    Винар Л. Олександр Оглоблин як дослідник гетьмана Івана
Мазепи і його доби.
// Український історик. - 1989. - Ч. 4. - С. 44-49.

11    Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа та його доба / Редактор
Любомир Винар, упорядники Ігор Гирич, Алла Атаманенко. - 2-е
доповнене видання. - Нью-Йорк; Київ; Львів; Париж; Торонто, 2001. -

464 с.

12    Винар Л. Олександр Петрович Оглоблин (1899-1992) Біографічна
студія.
- Нью-Йорк; Торонто; Київ; Париж, 1994. - 80 с.

13    Там само. - С. 9

14    Винар Л. Дмитро Іванович Дорошенко: життя і діяльність (у
50-ліття смерті) // Український історик. - 2001. - Ч. 1-4. - С. 9-68.

15    Там само. - С. 32.

16    Винар Л. Дмитро Дорошенко - видатний дослідник української
історіографії і бібліографії
// Український історик. - 1982/1983. - Ч.
1-2/1. - С. 40-78.

17    Там само. - С. 51.

18    Там само. - С. 57.

19    Винар Л. Євген Онацький - чесність з нацією // Український
історик.
- 1980. - Ч. 1-4. - С. 153-179.

20    Там само. - С. 165.

21    Винар Л. Матеріяли до біографії проф. Наталії Полонської-
Василенко // Український історик. - 1983. - Ч. 2-4. - С. 55-73.

22    Там само.

23    Там само. - С. 57.

24    Винар Л. Професор Наталія Полонська-Василенко і Українське
Історичне товариство // Український історик. - 1969. - Ч. 1-3. - С.
102-105.

25    Там само. - С. 59.26    Винар Л. Головний період наукової діяльності Олега Кандиби:
1931-1940 //
Український історик. - 1986. - Ч. 3-4. - С. 39; Його ж Пам'яті
д-ра О. Кандиби-Ольжича // Український історик. - 1994. - Ч. 1-4. - С.
215-216.

27    Винар Л. Олег Кандиба-Ольжич. Дослідження та джерела / Ред.
А. Атаманенко. - Нью-Йорк-Острог-Львів, 2007. - 344 с.

28    Там само. - С. 111

29    Там само. - С. 10

30    Биковський Л. У службах українській книжці / упоряд. Л. Винар,
Я. Ісаєвич. - Львів; Нью-Йорк, 1997. - 326 с.

31    Винар Л. Юліан Бачинський - видатний дослідник української
еміграції // Український історик. - 1970. - Ч. 4. - С. 30-43.

32    Там само. - С. 43.

33    Винар Л. Олександер Баран: діяльність і наукова творчість //
Український історик. - 1999. - Ч. 2-4. - С. 92-109.

34    Там само. - С . 102

35    Винар Л. Ректор Теодор Богдан Цюцюра (1919-2000) //
Український історик. - 2004. - Ч. 1-2. - С. 65-84.

36    Винар Л. Пам'яті історика Василя Омельченка (1923-2001) //
Український історик.
- 2003. - Ч. 1-5. - С.483-487.

37    Винар Л. Михайло Ждан (1906-1975) // Український історик. -

1975. - Ч. 3-4. - С. 88-99.

38    Винар Л. Іван Крип'якевич (1886-1967) // Український історик.

- 1967. - Ч. 1-2. - С. 75-80.

39    Винар Л. Іван Крип'якевич як дослідник української сфрагістики
// Український історик. - 1973. - Ч. 1-2. - С. 102-104.

40    Там само. - С. 145

41    Винар Л. Марко Дмитрович Антонович: автобіографічні
матеріали // Український історик. - 2005. - Ч. 2-4. - С.133-139.

42    Винар Л. З Архіву проф. Івана Раковського: Листування //
Український історик.
1985. - Ч. 1-4. - С. 153-159.

 

Тадей ЯцЕнюк

Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича Чернівці

ОЛЕКСАНДР ОГЛОБЛИН ТА РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРИЧНОЇ НАУКИ НА ЗАХОДІ

Олександр Оглоблин належить до найвидатніших провідних істо­риків XX ст. Його наукова творчість, дослідницький талант, організа­торська роль в згуртуванні українських істориків - яскраве свідчення ролі вченого в українській історичній науці. "Він з божої ласки і покли­кання був винятково здібним істориком... , мав безмежну любов доукраїнської історичної науки, яка допомогла йому видержати всі жит­тєві бурі і невигоди1" - так справедливо сказав про професора О. Ог-лоблина його учень, послідовник, справді вірний приятель та дослід­ник творчості вченого - Любомир Винар.

Українські дослідники за межами нашої держави, ще за життя вче­ного і до сьогоднішніх днів, присвятили його діяльності десятки студій та видань, проводять різноманітні конференції з нагоди ювілейних дат в житті видатного історика. Про О. Оглоблина писали Н. Полонська-Василенко, В. Омельченко, О. Домбровський, О. Субтельний та інші2. В Україні творчості О. Оглоблина приділили увагу М. Ковальський, В. Гром, В. Павлюк, О. Ясь, С. Білоконь та інші3. Плідно працює на ниві оглоблинознавства і Ігор Верба, який досліджує творчість Олександра Оглоблина в Україні, тобто київський та львівський періоди4.

Говорячи про дослідників творчості О. Оглоблина, особливо слід виділити організатора та натхненника оглобліяни, як за кордоном, так і в Україні, президента Українського Історичного Товариства, засно­вника та головного редактора "Українського Історика", учня та біо­бібліографа Олександра Петровича - професора Любомира Романа Винара. В своїх розвідках Л. Винар відтворив життєвий та науковий шлях О. Оглоблина, охарактеризував його основні наукові концепції, методологію та методику наукового дослідження, ним редагуються та перевидаються праці О. Оглоблина5.

У житті та науковій творчості О. Оглоблина дослідники виділяють два важливих періоди - довоєнний (перебування в Україні) та повоєн­ний (еміграційний). Власне, цей другий період і є предметом даного повідомлення, так як саме в цей період розгорнулась активна наукова та громадська робота О. Оглоблина, яка мала великий вплив на розви­ток української історичної науки на Заході.

Еміграційний період О. Оглоблина розпочався весною 1944 р. піс­ля залишення України. Деякий час він перебував у Празі, потім у Захід­ній Німеччині, а з 1951 р. і до кінця життя - в США. Як справедливо зазначають Микола Ковальський та Ігор Пасічник, "американський період" - понад 40 років, був найбільш важливим і тривалим у житті історика6. Саме в цей час, за словами Л. Винара, він "мав повну свободу наукового досліду і в цім відношенні був в далеко кращому положенні, як історики в Україні"7. Були в цьому періоді та свободі і певні недолі­ки - недоступність для Оглоблина джерел, що зберігались в архівах України, Росії, Білорусі, прибалтійських республік, так як через свою довоєнну політичну й наукову діяльність в Україні він не мав змоги особисто приїздити в ці архіви. Однак, Л. Винар засвідчує, що в Оглоб-лина зберігалась велика кількість копій джерел, які він привіз в емігра­цію, що дало йому можливість "опрацювати різні періоди і явища істо­рії України"8. Збирав він ці копії джерел і під час дослідження соціально-економічної історії України XVm - ХІХ ст., і в час усунення його від вузівської діяльності в 1931 - 1933 рр. Спочатку він влашту­вався у Київському Всеукраїнському Історичному Музеї, а згодом був директором Всеукраїнського Центрального Архіву Стародавніх Актів у Києві9.

Еміграційний період творчості О. Оглоблина був продовженням передвоєнних напрямів його наукової діяльності, але разом з тим саме в цей період відбулись якісні зміни і поглиблення проблематики дослі­джень. Восени 1964 р. у своїх спогадах О. Оглоблин писав, що його особливо цікавили в цей час історіографічні аспекти, збереження іс­торіографічної спадщини 20-30-х рр., так як, лише опинившись "поза сферою совєтської влади", він зміг цим досконало зайнятись10. Саме цьому були присвячені статті та наукові доповіді про О. Лазаревського, В. Антоновича, М. Грушевського, Д. Багалія, М. Василенка, В. Мод-залевського, М. Слабченка, Д. Дорошенка, Б. Крупницького та бага­тьох інших.

Дуже детально аналізував у своїх дослідженнях Олександр Петрович і стан української історичної науки після 1917 р. Це засвід­чили його історіографічні синтетичні роботи "Як большевики руйну­вали українську історичну науку", "Українська історіографія 1917 -1956 рр." (англомовне видання 1957 р.) та монографія, що вийшла в Нью-Йорку в 1963 р. українською мовою "Думки про сучасну україн­ську совєтську історіографію"11. В них вперше критично були проаналі­зовані праці українських радянських істориків, багатьох з яких особис­то знав О. Оглоблин. При цьому, це не було критиканство, а ґрунтовний аналіз і політичної обстановки, в якій приходилось працювати радян­ським дослідникам, і всебічна та об'єктивна оцінка їх робіт. Цікавий аналіз поглядів О. Оглоблина на історіографічні процеси в Україні в повоєнні роки, на основі його останньої монографії, здійснив відомий вчений, проф. Острозької академії - Микола Павлович Коваль-ський12.

Слід зазначити, що до кінця 60-рр. XX ст. О. Оглоблин вважав українську еміграційну історіографію галуззю єдиної великої україн­ської історіографії, спадкоємицею її кращих традицій і співтворцем її дальшого розвитку, закликав істориків України і Заходу до співпраці та взаємодопомоги. Однак, подальші події в Україні, коли за тверджен­ням О. Оглоблина не лише "окремі теми й найважливіші проблеми від­сувалися й скреслювалися з плянів наукових інституцій, а й цілі періо­ди історії України (фактично усі, аж до революції 1917 рр.) наглухо закривалися для українського дослідника..." і, як наслідок цього, "укра­їнська історична наука на Батьківщині перестала існувати, 40-мілійо-нова нація, зі своїм славним історичним минулим, засуджена бруталь­но і цинічно на історичне небуття", він змінив свій погляд. Тепер він почав вважати, що завдання істориків в діаспорі не доповнювати, а творити і гідно репрезентувати українську наукову історіографію13.

Не полишав в еміграції О. Оглоблин і джерелознавче дослідження видатної пам'ятки - "Історії Русів". Цією проблемою він займався всежиття. Спочатку Оглоблина захопило місце "Історії Русів" в україн­ській історіографії, потім її авторство, а з часом і її роль в історії України другої половини XVm - початку ХІХ ст. та національному відроджен­ні України. Роблячи висновок зі свого аналізу "Історії Русів", О. Оглоб-лин зазначає, що вона "стала настільною книгою української націо­нально-політичної думки, підручником української національної філософії, програмою української національно-визвольної бороть-би"14. "Історія Русів", твердить вчений, це вічна книга України та Декла­рація прав української нації.

Важливе значення для розвитку української історичної науки на Заході мали і енциклопедичні уподобання вченого. О. Оглоблин сам особисто або в співавторстві з іншими подав велику кількість історич­них гасел і статей до багатотомного видання "Енциклопедія Україно­знавства" (ЕУ). До таких слід віднести розвідки про Володимира Антоновича, Осипа Гермайзе, Михайла Грушевського, Мирона Корду-бу, Івана Крип'якевича, Михайла Максимовича, Андрія та Івана Линниченків, Миколу Петровського, Антіна Петрушевича, Аполлона Скальковського та ін.15 Сорокарічна співпраця О. Оглоблина з "Енци­клопедією Українознавства" в різний час мала різну інтенсивність. До загальної Енциклопедії він написав деякі розділи й був одним з редак­торів відділів археології та історії. А коли розпочалася праця над слов­никовою ЕУ, В. Кубійович запросив його до складу редакційної колегії. Крім редакційної роботи, О. Оглоблин написав до ЕУ2 близько 400 великих і малих статей. Найбільш плідними були 60-70-ті рр. Як свід­чить учень О. Оглоблина Аркадій Жуковський, який тоді працював разом з ним в ЕУ, Олександр Петрович дуже цінував свою працю в ЕУ, "вважаючи цей спільний твір за вагомий здобуток української вільної науки, у який вклав і свою цеглинку, серед іншого сприяючи вирішен­ню кардинальних проблем українознавства"16.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82 


Похожие статьи

І Пасічник - Тенденції в розвитку релігійного й культурного життя на українських землях

І Пасічник - Наукові записки серія психологія і педагогіка

І Пасічник - Наукові записки національного університету острозька академія

І Пасічник - Операционные структуры действия систематизации в процессе усвоения математического материала подростками

І Пасічник - Психологічні характеристики індивідуального мислення