І Пасічник - Наукові записки національного університету острозька академія - страница 3

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82 

Частіше українські дослідники говорять про еміграцію "комплек­сно", зазначаючи, що вона породжувалася під час другої хвилі причина­ми не лише економічними, а значною мірою політичними. Десь до се­редини 20-х рр. виїзд з радянської України практично припинився. Натомість він набув чималого розмаху з Польщі, Румунії, Чехо-Словаччини. Мотивами, як і під час першої хвилі залишалися еконо­мічні, але досить сильно змішані з політичними, особливо, коли йдеть­ся про Польщу та Румунію, де українці зазнавали переслідувань на національно-політичному ґрунті. З названих трьох країн після закін­чення Першої світової війни до середини 30-х рр. за урядовими дани­ми виїхало 220 тис. осіб. З них до західноєвропейських держав - 74 тис., а до позаєвропейських - 146 тис. Мала місце рееміграція, яка склала 50 тис. осіб. Отже, назавжди виїхало 170 тис. осіб, що значно менше від першої хвилі23.

Під час Другої світової війни та по її закінченні розпочався про­цес, названий третьою хвилею еміграції українців. Щодо переміщень в межах Радянського Союзу, то вони здійснювалися у масових масшта­бах ще з самого початку війни, починаючи з політичних чисток на за­ході України та евакуації господарського комплексу перед загрозою німецької окупації. Потім ті ж політичні переслідування, а по війні і пізніше до них додалися масові переселення у зв'язку з освоєнням ці­линних і перелогових земель, подальшим освоєнням віддалених райо­нів СРСР, "організованим набором", розподілом молодих спеціалістів тощо. Важко зараз говорити бодай про наближені дані стосовно кіль­кості засланих у порядку покарання чи переселених добровільно з України. Але те й інше стосувалося, якщо говорити про війну і повоєн­ні часи, кількох мільйонів українців. Зокрема, на середину липня 1949 р. лише засланих оунівців налічувалося майже 100 тис. осіб24. А зага­лом у повоєнні роки тільки з західних областей України у східні райо­ни СРСР депортовано понад 1,1 млн. осіб або кожного 7-10 жителя25. За 1954 - 1974 рр. з України лише до Казахстану на освоєння цілин­них земель переселено понад 230 тис. осіб26. Подібну статистику мож­на наводити до безкінечності. В усякому випадку останній перепис на­селення СРСР, що відбувся 1989 р. показав, що тільки за офіційними даними, які далеко не відповідали справжньому станові, майже 7 млн. українців проживали поза межами України27.

На Заході по Другій світовій війні опинилося понад 3 млн. україн­ців. Це були колишні військовополонені, ті, хто перед поверненням радянської влади, сподіваючись на політичні переслідування, покину­ли батьківщину. Більшість з двох перших категорій була репатрійована. Проте, близько 300 тис. українців уникли цієї процедури, розселив­шись згодом у багатьох країнах світу. Серед держав, які прийняли най­більше українських втікачів були США (80-100 тис.), Канада (30-40 тис.), Австралія (20 тис.), Велика Британія (20 тис.) і т.д.28

Четверта хвиля еміграції українців розпочалася з моменту горба-човської "відлиги", а повних обертів набрала з розпадом СРСР. Станом на сьогодні в ЗМІ називають від 5 до 7 млн. громадян України, які че­рез економічні негаразди покинули батьківщину. Назавжди чи на дея­кий час? Як і понад сто років тому, їдуть заробити, щоб забезпечити собі і родинам засоби до існування. Половина з тих, хто перебивається закордонними заробітками, працює в Росії. Це здебільшого вихідці із східних областей. Інша половина - переважно вихідці із західних об­ластей - у державах Європи і за океаном.

З матеріалів ІІІ Всесвітнього форуму українців, що пройшов у серпні 2001 р. у Києві та матеріалів УІІІ з'їзду Світового Конгресу Українців, що відбувся там же у серпні 2003 р. довідуємося, що в Італії нині перебуває 500-800 тис. українців, в Іспанії - до 400 тис., від 100 до 300 тис. - у Польщі, 100 тис. - у Чехії і т.д.29 За неповними даними з України до Канади протягом 1991 - 2001 рр. прибуло 23435 осіб. За даними посольства Канади в Україні, українцям що­річно видається від 1,5 до 2 тис. імміграційних віз30. Подібні інфор­мації, докладні чи недокладні, з тих чи інших джерел можна почерп­нути й по інших державах.Представники четвертої хвилі дотепер активної участі у громадсько-політичному житті української громади у державах свого перебування не беруть. Швидше - навпаки, уникають її. Щоправда, їх можна зрозуміти з ряду причин. По-перше, більшість з них перебува­ють в тій чи іншій країні нелегально, через що бояться депортації. По­друге, значна їх кількість зрусифікована, якщо йдеться про вихідців із східних областей України, які почувають себе не зовсім українцями. Але, разом з тим, виникли нові українські організації в Італії, Іспанії, Канаді тощо. Певна кількість новоприбулих українців вже бере участь в діяльності організацій української діаспори, створених раніше31.

Але ж наша мета полягає не лише в тому, щоб охарактеризувати походження й характер української діаспори. Варто дещо сказати про стан сучасної української діаспори, її життєдіяльність та зв'язки з Україною. Нині українська діаспора з огляду на організоване життя має у кожній країні перебування свої національно-суспільні, культурні, спортивні, жіночі та інші структури. Об'єднуючим у світовому масшта­бі є Світовий Конгрес Українців, який охоплює українство на всіх кон­тинентах. Через свої структури він спрямовує і матеріально підтримує діяльність національних організацій в різних країнах світу. Про масш­таби діяльності СКУ можна судити з матеріалів його останнього з'їзду (конгресу), що пройшов у серпні 2003 р., вперше за свою історію у сто­лиці України32.

Найбільш організованою і дієздатною є українська діаспора на Заході (Канада, США, Велика Британія та ін. держави)33. Зрештою, тут нічого дивного немає. Там українська діаспора структурувалась в умовах особистої свободи людини, протягом доволі тривалого часу. Дещо складнішою є доля української східної діаспори, тобто тієї її части­ни, яка проживає у державах після розпаду Радянського Союзу. Хоч за 10-15 років пройшли в її існуванні суттєві зміни на краще. Сказане стосується передовсім усіх трьох Балтійських держав. Не можна не по­мічати певних зрушень і в житті українців Росії. Щоправда, влада цієї держави як у центрі, так і на місцях не дуже прихильно ставиться до проявів організованості у житті українців. Це, поза сумнівом, слід пов'язувати з нашаруваннями імперської ментальності, яка формува­лася впродовж століть. Тим не менше, в Росії діє Об'єднання Українців та Федеральна національно-культурна автономія "Українці Росії", які об'єднують десятки українських товариств по всій державі. Вони про­вели три Конгреси українців Росії (останній у квітні 2002 р.), створю­ють осередки вивчення рідної мови, проводять мистецькі заходи, ство­рюють українські бібліотеки тощо34.

Не зайвим буде звернути увагу на те, що українська діаспора, перш за все західна, відіграла чималу роль у здобутті Україною незалежності. Згадати б хоча багаторічну, від заснування у 1967 р., невтомну діяль­ність у цьому напрямі Світового Конгресу Вільних Українців (від осені 1993 р. - СКУ), серед завдань якого була боротьба за визволенняУкраїни від національної залежності35. Щоб не називати багатьох, зга­даємо для прикладу ще Конгрес Українців Канади та окремих його ді­ячів, які виконували важливі державні функції36. Міжнародні та націо­нальні організації не лише доступними засобами домагалися звільнення України, але й всіляко намагалися вплинути на правлячі кола своїх дер­жав, щоб ті швидше визнали незалежність нашої країни. В перші роки допомагали в отриманні приміщень під українські дипломатичні уста­нови (Канада, Велика Британія, Австралія). Надавали і до цього часу надають різноманітну моральну, політичну й досить вагому матеріаль­ну допомогу Україні з огляду на те, що українське суспільство тривалий час не може подолати внутрішніх протиріч через важку морально-політичну спадщину від минулого ладу37.

В заключення варто наголосити, що через внутрішні протиріччя, з якими боркається українське суспільство, Україна багато втрачає у сво­єму відродженні. Безвихідь штовхає людей до виїзду за кордон, де з ними, як представниками дуже невиразної держави, поводяться зне­важливо. Внутрішня невизначеність, певною мірою, впливає не лише на ставлення інших держав чи міжнародних організацій до України, але й української діаспори до неї, з одного боку, та властей держав пе­ребування, до української діаспори з іншого. Останнє, безумовно, сто­сується, перш за все, держав - колишніх республік СРСР, а над усе -Росії. Не додає оптимізму й зволікання протягом багатьох років унормування стосунків із зарубіжним українством.

Незважаючи ні на що, хотілося б завершити на мажорній ноті. Пройде ще якийсь час, українське суспільство підніметься з руїни. Багато з тих, що останніми роками покинули батьківщину, повернуть­ся із заробленим капіталом, маємо на увазі й набутий досвід проживан­ня й праці у цивілізованих країнах, та активно включаться в розбудову своєї власної. А Україна по-справжньому підтримуватиме українську діаспору в усьому світі.

Примітки:

1     Лозинський А. Україна й діаспора - взаємна допомога і захист // У майбутнє - в ім'я України! Матеріали ІІІ Всесвітнього форуму українців 18-20 серпня 2001 року. - К., 2001. - С. 35.

2     Колесніченко-Братунь Н.Р. Співробітництво дипустанов з діа­спорою (посібник з практичної дипломатії). - К., 2002. - С. 6.

3     Трощинський В.П., Шевченко А.А. Українці в світі. Україна крізь віки. - К.: Альтернативи, 1999. - Т. 15. - С. 41.

4     Там само.

5     Лановик Б.Д., Траф'як М.В., Матейко Р.М., Матисякевич З.М. Українська еміграція від минувшини до сьогодення. - Тернопіль: Чарівниця, 1999. - С. 62-63, 143-144 та ін.

6     Там само. - С. 204-207; Трощинський В.П., Шевченко А.А. Вказ. праця. - С. 29.7       Лановик Б.Д., Траф'як М.В., Матейко Р.М., Матисякевич З.М. Вказ. праця. - С. 256-260.

8     Трощинський В.П., Шевченко А.А. Вказ. праця. - С. 36-40.

9     Марунчак М. Історія українців Канади. - Вінніпеґ: УВАН у Канаді, 1968. - Т. 1. - С. 21.

10    Zieba A. Ukraincy w Kanadzie wobec Polakow i Polski (1914 -
1939). -
Krakow: Uniwersytet Jagiellonski, 1998.

11    Див.: У майбутнє - в ім'я України! - С. 35; VIII Світовий конгрес
українців. Звіти 1998 - 2003. - К., 2003; Моцок В., Макар В., Попик С.
Українці та українська ідентичність у сучасному світі. - Чернівці: Прут,

2005.

12    Енциклопедія Українознавства. Словникова частина / Гол. ред. В.
Кубійович.
- Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1955 - 1957. - Т. 2. - С.

630-631.

13    Там само. - С. 634.

14    Там само.

15    Там само. - С. 632.

16

Лановик Б.Д., Траф'як М.В., Матейко Р.М., Матисякевич З.М. Вказ. праця. - С. 291.

17    Там само.

18    Там само. - С. 291-292.

19    Там само. - С. 292-293.

20    Енциклопедія Українознавства. - Т. 2. - С. 634.

21    Трощинський В.П. Міжвоєнна українська еміграція в Європі як
історичне і суспільно-політичне явище. - К.: Інтел, 1994; Трощинський
В.П., Шевченко А.А. Вказ. праця; Лановик Б.Д., Траф'як М.В., Матейко
Р.М., Матисякевич З.М. Вказ. праця та ін.

22    Євтух В. Про національну ідею, етнічні меншини, міграції... - К.:
Стилос, 2000; Качараба С. Еміграція з Західної України (1919 - 1939). -
Львів, 2003; Макар В. Особливості формування української етнічної гру-
пи Канади // Держава і право. Зб. наук. праць. - Вип. 16. - К., 2002. - С.
444-453; Міграційні рухи з Західної України до Західної Канади:
Матеріали спільних конференцій / Під ред. О. Макара та Р. Білаша. -
Едмонтон, 2002; Українська діаспора. Соціологічні та історичні студії /
В.Б. Євтух та ін. - К.: Вид. УАННП "Фенікс", 2003 та ін.

23    Енциклопедія Українознавства. - Т. 2. - С. 634-635.

24    Лановик Б.Д., Траф'як М.В., Матейко Р.М., Матисякевич З.М.
Вказ. праця. - С. 393.

25    Там само. - С. 394.

26    Там само. - С. 399.

27    Там само. - С. 414, 419.

28    Там само. - С. 413; Енциклопедія Українознавства. - Т. 2. - С.

636.

29    З власних записів під час роботи VIII Світового конгресу україн-
ців у Києві 18-21 серпня 2003 року.30         Макар В. Канадські українці: їх кількість і сучасне становище // II
Міжнародний конгрес українських істориків: Українська історична наука
на сучасному етапі розвитку. - Кам'янець-Подільський; Київ; Нью-Йорк;
Острог, 2006. - Т. 2. - С. 171.

31    З власних записів під час роботи VIII Світового конгресу україн-
ців у Києві 18-21 серпня 2003 року.

32    VIII Світовий конгрес українців. Звіти 1998 - 2003. - Київ,

2003.

33    Там само. - С. 193-214, 220-246 та ін.

34    Там само. - С. 215-217.

35    Світовий Конгрес Вільних Українців // Енциклопедія Україно-
знавства. - Львів: НТШ, 1998. - Т. 7. - С. 2727-2728.

36    VIII Світовий конгрес українців. - С. 207-214; Yuzyk P. For Better
Canada. - Toronto: Ukrainian Echo, 1973.

37    Див.: VIII Світовий конгрес українців... , а також: У майбутнє - в
ім'я України! Матеріали
III Всесвітнього форуму українців. - Київ, 2001.

 

НАТАЛІЯ БАРАНОБСЬКА

Інститут історії України НАНУ Київ

ЧОРНОБИЛЬСЬКА ТРАГЕДІЯ І ГРОМАДСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ В ДІАСПОРІ

Аварія, яка сталась на атомному реакторі 4-го енергоблоку Чорно­бильської АЕС 26 квітня 1986 р. на багато років визначила зміст і якість життя населення як забруднених територій (а забруднено майже 9 відсотків території України1), так і всього українського суспільства. Енформація про трагедію, яка тоді розпочалась і продовжується досі, на початковому етапі, в умовах тоталітарної радянської держави СРСР, була закритою від громадськості всередині країни. Однак за її межами про подію на атомній електростанції було відомо вже 27 квітня2. Замовчування владними структурами СРСР інформації про аварію, намагання применшити її масштаби та вже відомі наслідки спровоку­вали зливу звинувачень на їх адресу, загострення ідеологічного проти­стояння двох суспільно-політичних систем у біполярному світі другої половини ХХ століття.

Діяльність громадських організацій діаспори після аварії на Чорнобильській АЕС ще ніколи не була предметом суспільствознавчо­го дослідження. Джерелом вивчення їх активності в перший післяава-рійний час стали матеріали архіву СБУ та колишніх партійних архівів у Москві та Києві.

Цікавим, але досить специфічним, враховуючи політичне непри­йняття закордонними українцями радянського ладу на території Украї­ни, джерелом вивчення проблеми є періодика, що виходила в україн­ській діаспорі Європи та Америки. Як приклад європейських видань можна взяти продукований Українською видавничою спілкою у Лондоні суспільно-політичний і науково-літературний щомісячник "Визвольний шлях", який протягом 1986 - 87 рр. неодноразово звер­тався до події в Україні3. В наступні роки тут публікувалися матеріали до річниць трагедії4, як трибуну використовували його шпальти пред­ставники опозиційних громадських організацій України5. Друкувалась тут і чорнобильська поезія, створена авторами як з діаспори, так і укра-їнськими6.

Гншим прикладом сприйняття українцями трагічної події на ЧАЕС та дій державного керівництва за кордоном стали публікації в журналі "Сучасність: Література, мистецтво, суспільне життя", який видавався у Мюнхені та Нью-Йорку. При всіх намаганнях об'єктивного висвіт­лення проблеми7, тут у 1987 р. № 2 було опубліковано відверто пропа­гандистський матеріал - повідомлення про покарання, розстріли та примусову працю в Чорнобилі.

Таким же цікавим джерелом вивчення чорнобильської проблеми і, зокрема, її сприйняття українцями Америки, можуть бути видання Союзу Українок Америки, Українського Народного Союзу, Управи Українського Патріярхального Світового Об'єднання і Крайової Упра­ви Українського Патріярхального Товариства, які видавались у Нью-Йорку. Видання "Наше життя" Союзу Українок Америки у Нью-Йорку неодноразово зверталось до цієї проблеми, наголошуючи на протяж­ності наслідків катастрофи, їх трагічності та акцентуючи увагу на долі народної культури Полісся8. У 1989 р. Управа Українського Патріяр­хального Світового Об'єднання і Крайова Управа Українського Пат-ріярхального Товариства у Нью-Йорку опублікувала інформацію про увагу до чорнобильської проблеми в світі, зокрема в Гталі'ї9, а в рік її десятої річниці Альманах Українського Народного Союзу, що також виходив у Нью-Йорку, приділив чорнобильській проблемі особливу увагу10.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82 


Похожие статьи

І Пасічник - Тенденції в розвитку релігійного й культурного життя на українських землях

І Пасічник - Наукові записки серія психологія і педагогіка

І Пасічник - Наукові записки національного університету острозька академія

І Пасічник - Операционные структуры действия систематизации в процессе усвоения математического материала подростками

І Пасічник - Психологічні характеристики індивідуального мислення