І Пасічник - Наукові записки національного університету острозька академія - страница 42

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82 

29

вийти з честю з того теперішнього хаосу"29.

М. Битинський, як згадувалося, входив до Союзу бувших Українських вояків у Канаді (СбУВ), він виготовив для 5-ї станиці (відділу) у Торонто прапор, який урочисто посвячено було у соборі св. Володимира. З часом М. Битинського було обрано головою цієї стани­ці. Він досить тісно співпрацював з Військово-історичним інститутом, який очолював генерал М. Садовський, котрий зібрав велику колекцію документів і матеріалів доби УНР. 1965 р. в Торонто на основі цього зібрання було проведено велику виставку. Одним з організаторів, по­руч з генералом М. Садовським і С. Голяшем був М. Битинський, він виконав зокрема, афішу і інформаційний листок. У тексті цього листка наголошується, що для глядачів відкрито "єдину у світі збірку оригі­нальних воєнних пам'яток, що являються неоціненним всенаціональ-ним скарбом українського народу, які будуть перевезені до столиці вільної України - Києва". Після смерті генерала М. Садовського у 1967 р. М. Битинського обрали директором цього музею, і музей перенесе­но з приватного помешкання покійного генерала М. Садовського до найнятого приміщення в будинку православної громади при соборі св. Володимира в Торонто30.

Але здоров'я вже не дозволяло діяти активно, важка хвороба за­бирала сили... 24 грудня 1972 р. М. Битинський помер. Поховали його на кладовищі в Торонто.

Полковник В. Филонович в некролозі писав "Доля судила мені пройти з Покійним тернистим шляхом нашої визвольної боротьби. Знав я його як зразкового, карного старшину, завжди лагідного і спо­кійного, і за час 50-літнього нашого кровного побратимства ніколи й нічим це побратимство не було порушено [...]. Світлої пам'яті М. Би-тинський - це зразок великого патріота, борця за волю й суверенністьнашої Батьківщини-України, це зразок обов'язку, вірності й честі"31.

А закінчити хочеться віршованими рядками, які заповів написати на своїй могилі М. Битинський:

Я вмер. Мене нема й не буде.

Я відійшов у вічне небуття.

Та в пам'яті ще будуть жити мною люди,

Поки не згасне й їх життя.

Примітки:

1     ЦДАВОВ України. - Ф. 4018. - Оп. 1. - Спр. 2113. - Арк. 9.

2     Битинський М. Українське Вояцтво на культурно-освітньому фронті // Гуртуймося. - 1932. - Травень.

3     Оверкович М. У Великі Дні // Релігійно-науковий вістник. -1923. - Ч. 7-8. - С. 1.

4     Білон П. Спогади. - Пітсбург, 1952. - С. 135.

5     ЦДАВОВ України. - Ф. 5235. - Оп. 1. - Спр. 2112. - Арк. 11.

6     Бытынский М. Казачьи гербы // Календарь-альманах Вольного казачества - Вільного козацтва на рік 1930 год. - Прага. - С. 114.

7     ЦДАВОВ України. - Ф. 4018. - Оп. 1. - Спр. 2113. - Арк. 16-17.

8     Група Української Національної Молоді увійшла до створеної у 1929 р. Організації Українських Націоналістів.

9     ЦДАВОВ України. - Ф. 5235. - Оп. 1. - Спр. 2111. - Арк. 15.

10    ЦДАВОВ України. - Ф. 5235. - Оп. 1. - Спр. 2112. - Арк. 31.

11    ЦДАВОВ України. - Ф. 5235. - Оп. 1. - Спр. 2112. - Арк. 21.

12    ЦДАВОВ України. - Ф. 4018. - Оп. 1. -Спр. 2113. - Арк. не ну-
мерований.

13    ЦДАВОВ України. - Ф. 5235. - Оп. 1. - Спр. 2111. - Арк. 35.

14    Люди й події // Рід та знамено. - 1947. - Ч. 1. - С. 27.

15    Рід та Знамено. - 1947. - Ч. 2. - С. 46.

16    Українська Родовідна Книга // Рід та Знамено. - 1947. - Ч. 1. - С.

5. 17

17    Додатки. Статут Української Родовідної Установи // Рід та
Знамено.
- 1947. - Ч. 1. - С. 3.

18    Листи Олександра Оглоблина до Романа Климкевича //
Український історик.
- 2003. - Ч. 1-5 (156-160). - С. 153.

19    Україна. - 1949. - Ч. 2. - С. 144.

20    Україна. - 1949. - Ч. 2. - С. 144.

21    Битинський М. Державні інсигнії України: Герб, печать, прапор,
гімн.
- Б. м., 1949. - С. 49.

22    Досить детально справа утворення Українського Генеалогічного і
Геральдичного Товариства висвітлена у статті Л. Винара "Українське
Генеалогічне і Геральдичне Товариство", що опублікована у журналі
"Український історик" за 2003 р.

23          Листи Романа Климкевича до Олександра Оглоблина // Україн-ський історик. - 2003. - Ч. 1-5 (156-160). - С. 156.

24    ЦДАВОВ України. - Ф. 5235. - Оп. 1. - Спр. 2173. - Арк. 5.

25    Сенотаф. - Торонто, 1962. - С. 24.

26    Білон П. Спогади. - Пітсбург, 1952. - С. 137.

27    Битинський М. Українські військові відзначення // Вісті комба-
танта.
-1968. - № 1. - С. 18.

28    Битинський М. Українські військові відзначення // Вісті комба-
танта.
-1968. - № 3. - С. 44.

29    Битинський М. Українські військові відзначення // Вісті комба-
танта.
- 1968. - № 3. - С. 47.

30    Український воєнно-історичний інститут // Вісті комбатанта. -
1968. - № 1. - С. 54.

31    ЦДАВОВ України. - Ф. 5235. - Оп. 1. - Спр. 2175. - Арк. 2.

 

ОКСАНА ПИЛАГ

Львівський національний університет ім. І. Франка Львів

ПИТАННЯ ЕМІГРАЦІЇ В СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ СЕМЕНА ВІТИКА

В ІІ половині ХІХ ст. всю Україну, в тому числі і Галичину, охопив демографічний бум. Місцева промисловість не змогла забезпечити всіх робочими місцями, а на селі і надалі зростало безземелля. Зростало безробіття. Таке явище досягло значних масштабів, що призвело до здешевлення робочої сили. Тяжкі умови проживання змушували лю­дей покидати рідну землю і шукати кращої долі на чужині.

Так, наприкінці ХІХ ст. почалась масова еміграція українських се­лян переважно до Канади, США, Бразилії, Аргентини, Австралії. На сезонні, здебільшого сільськогосподарські роботи, виїздили до країн Західної Європи та Росії. Еміграція відбувалася в жахливих умовах. Дуже часто переселенців затримувала поліція, їх грабували корабельні компанії, не кажучи вже про злигодні, що очікували їх на чужих зем­лях.

Австрійський уряд не дотримувався послідовної політики в емі­граційному питанні, він навіть забороняв еміграцію, наказував не про­пускати емігрантів через кордон, ув'язнював. Але ці та інші заходи, що провадились австрійською владою, не зупинили процес еміграції.

Проблема еміграції українського селянина була актуальною і в ді­яльності політичних партій східної Галичини та їх лідерів. Однак ця проблема не займала значного місця в діяльності УСДП, оскільки дана партія більше зусиль спрямовувала на роботу серед міського пролета­ріату. Тільки починаючи з 1906 р., тобто після прийняття аграрної програми, проблема трудової еміграції опинилася в центрі увагиУСДП1.

Певне місце еміграційному питанню приділяв у суспільно-політичній діяльності один із лідерів УСДП, депутат австрійського парламенту С. Вітик. Так, вже в період своєї першої депутатської ка­денції (1907 - 1911 рр.) він порушував цю проблему у парламентській промові, в якій звернув увагу на причини еміграції, до яких відніс ряд невтілених законів, що були прийняті не на користь простого народу, серед них еміграційний закон2 .

У вересні 1907 р. С. Вітика було запрошено взяти участь у Штутгартському соціалістичному конгресі, який розглядав проблеми еміграції та імміграції. Його проведення стало надзвичайно важливим моментом для вирішення цих проблем. С. Вітик, виступаючи на кон­гресі, акцентував увагу на питання еміграції українських селян до Америки. Він, зокрема, різко розкритикував політику щодо створення перешкод на шляху емігрантів та вказав на ряд способів, що мали по­легшити їх переїзд. На конгресі була ухвалена резолюція, що стосува­лась боротьби із транспортними фірмами та компаніями, що значно збагачувались на емігрантах та "визискували" їх. Дану резолюцію під­тримували делегати із США та Австралії3. У тому ж році С. Вітик зро­бив запит до президента - міністрів з вимогою, щоб уряд взяв під опіку галицьких емігрантів, які піддаються визиску прусськими поміщика-ми4.

На ІІІ конгресі УСДП в травні 1909 р. було прийнято резолюцію: домагатися закону, який рішуче забороняв би імміграцію штрейкбре­херів та законтрактованих робітників: домагатися, щоб парламент роз­глянув питання про прийняття закону щодо охорони емігрантів. С. Вітик докладав чимало зусиль, аби втілити рішення конгресу в реаль­ність. Про це свідчить його неодноразові виступи на засіданнях Державної Ради5.

Значне місце С. Вітик приділив питанню еміграції, виступаючи в березні 1910 р. в австрійському парламенті. Він назвав дану проблему однією із найважливіших та навів ряд прикладів, вказавши, що щоріч­но із Австро-Угорщини до США та інших держав переселяється 350 тисяч осіб, в тому числі з території Австрії 150 тисяч. За даними Леопольда Каро, зауважив С. Вітик, у 1906 р. з Австрії емігрувало біля 60 тисяч поляків, 30 тисяч українців, 13 тисяч чехів, 19 тисяч євреїв. У своїй доповіді С. Вітик не залишив поза увагою умови проживання емігрантів, наголосивши, що вони переживають "правдиві муки". Він, зокрема, сказав, що недавно до Галичини із Прусії повернулися боси­ми близько 150 заробітчан. Тому він звернувся до парламенту з про­ханням розглянути еміграційне питання одним із перших, оскільки про долю емігрантів, а також про робітників, що переїхали до Прусії, австрійський уряд зовсім не дбав6. Але, на жаль, вирішення даного пи­тання було відкладено на тривалий час.

Еміграційне питання було одним із важливих і в другий періодпарламентської діяльності С. Вітика. У своїй промові, виголошеній 11 грудня 1911 р., депутат, зокрема, наголошував, що американський мі­льярдер Картежі дотримувався думки, в основі якої лежало збагачення Америки завдяки робітникам з Європи, і зауважував, що з 1901 - 1905 рр. з Австро-Угорщини до Північної Америки виїхало біля 1 млн. лю­дей. С. Вітик вважав, що українські емігранти і надалі залишились зна­чним джерелом прибутку для торгівельних агентів, фірм, власників кораблів та заморських промислових підприємців. Саме через них українські селяни нерідко потрапляли у безвихідне становище, з якого важко було знайти вихід, насамперед через відсутність відповідного за­конодавства. С. Вітик наголошував, що уряду необхідно звернути ува­гу на долю емігрантів, особливо на торгівлю українськими дівчатами, переправляючи їх із Галичини до Аргентини та Бразилії, що було непо­одиноким явищем. Не обминув депутат і жахливих умов проживання емігрантів, наголосивши, що їм нерідко доводилось "...спати разом, як худоба, на соломі, що лежала розстелена на землі...", та вказав, що "тепе­рішні бараки, то терена всіляких хвороб". Для надання допомоги емі­грантам С. Вітик пропонував створити спеціальні комітети, що захи­щали б людей на випадок хвороби та непрацездатності. Радив також заснувати еміграційний уряд, у компетенції якого було б ведення ста­тистичних даних, контроль за діяльністю торгівельних агентів, власни­ків кораблів. Його завданням було би також дослідити, чи відповіда­ють емігранти "...еміграційним приписам інших країв". Водночас С. Вітик пропонував створити спеціальну організацію, яка б безплатно надавала інформацію агентам та особам, що планували емігрувати. А для вирішення цих та інших проблем повинен існувати еміграційний закон, якого не було прийнято лише в Австрійській та Російській імпе-ріях7. Умови, в яких перебували українські емігранти, робили з людей справжніх "невільників", - зауважував у своїй промові С. Вітик8.

26 березня 1912 р. у Відні відбувалася еміграційна нарада, на яку запросили науковців та представників політичних партій Присутніми були також українські селяни, котрі проживали і працювали на чужині. З галицьких послів участь в еміграційній нараді взяли С. Вітик та І. Дашинський. У своїй доповіді С. Вітик запропонував оголошувати списки українських жінок, аби вони не потрапляли в руки "гендлярів живим товаром"9. Причому він наголосив, що оголошення списків про кількість емігрантів не повинні обходити австрійську владу стороною. Депутат також вважав, що емігранти перед від'їздом з Галичини пови­нні бути обізнані із кліматичними умовами тієї чи іншої країни, умова­ми проживання, характером запропонованої роботи тощо. Еміграційний уряд вважав С. Вітик, мали б очолити вихідці із Галичини, оскільки із кожних 100 австрійських емігрантів 80 були галичанами10.

В травні 1912 року С. Вітик у черговий раз у своїй доповіді помітне місце приділив питанню вирішення еміграційних проблем. Доповідач зауважував, що Австрія залишалася єдиною державою Європи, яка немала власного закону про охорону емігрантів, хоча була першою дер­жавою в еміграційному русі. Він наголошував, що прийняття емігра­ційного закону необхідне найближчим часом насамперед для поперед­ження торгівлі живим товаром, переважно "дівчатами з Галичини до Бразилії...". Водночас депутат вважав, що переїзд з однієї країни до ін­шої був досить небезпечною справою, про це, зокрема, свідчить заги­бель корабля "Титанік", на якому з-поміж пасажирів ІІІ класу лише де­яким поталанило вижити. Тому для їх безпеки обов'язково мав існувати закон, що надавав би матеріальну допомогу емігрантам на ви­падок смерті на користь їх родини. Депутат висловив думку про те, що українські політики зможуть бути спокійнішими за долю своїх емі­грантів лише тоді, коли будуть виконані ці та інші побажання11.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82 


Похожие статьи

І Пасічник - Тенденції в розвитку релігійного й культурного життя на українських землях

І Пасічник - Наукові записки серія психологія і педагогіка

І Пасічник - Наукові записки національного університету острозька академія

І Пасічник - Операционные структуры действия систематизации в процессе усвоения математического материала подростками

І Пасічник - Психологічні характеристики індивідуального мислення