І Пасічник - Наукові записки національного університету острозька академія - страница 44

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82 

Попри те, що О. Скоропис не належав до ініціаторів створення Союзу, він з самого початку посідав у ньому чільне місце, ставши вже у вересні членом його президії. Суттєві розбіжності в його поглядах на тактику діяльності та порядок фінансової звітності СВУ з першим го­ловою СВУ Дмитром Донцовим призвели до того, що останній вий­шов з Союзу. Пізніше Донцов мотивував це тим, що "Скоропис з Меленевським хотіли забезпечити собі неподільний вплив в Союзі", встановивши контакт з австрійськими урядовими чинниками й пере­творити СВУ в своєрідну австро-німецьку допоміжну організацію19. Наступний голова СВУ - М. Залізняк - не виявився на висоті тогочас­них завдань Союзу, вдавшись до змовницьких або навіть авантюрниць­ких методів роботи. Перевірка здійснюваних ним фінансових витрат, проведена австрійською владою, засвідчила серйозні порушення (зо­крема - нецільове використання коштів). Про це ж заявляв і Д. Дон-

20

цов20, звернення якого значною мірою і спонукали решту провідних діячів СВУ відсторонити М. Залізняка від керівництва організацією21.

У свою чергу президія Союзу також зважила на цю критику і ви­ключила останнього зі складу СВУ як такого, що скомпрометував себезв'язками з військовими установами Австрії та одночасно заявила, що Д. Донцов відсторонений нею від керівництва Союзом як нездатний до організованої політичної роботи22. Пізніше О. Скоропис-Йолтуховський пояснював "усунення" Донцова з СВУ тим, що остан­ній "нетактовно поводився" по відношенню до деяких членів Союзу (насамперед - до нього і М. Меленевського), а на зборах у Відні не по­годився на переобрання президії СВУ. Коли ж збори відкинули таке домагання Д. Донцова, він залишив організацію23. Відтак, починаючи з середини листопада 1914 р. (після відставки Д. Донцова та усунення М. Залізняка) О. Скоропис-Йолтуховський отримав можливість впли­вати на прийняття всіх рішень, що торкалися діяльності цієї організа­ції, посідаючи одне з центральних місць в президії СВУ (до складу пре­зидії СВУ крім О. Скорописа увійшли також В. Дорошенко, А. Жук, М. Меленевський)24.

Дискусія між О. Скорописом, рештою членів президії СВУ та Д. Донцовим тривала ще довший час, причому кожна з сторін наводила свої аргументи на власну користь. Донцов кілька разів повертався до цієї проблеми, звинувачуючи провід Союзу в "запроданстві"; водночас він жодного разу не виступав з критикою програмних постулатів СВУ, що само по собі було досить промовистим. Публікуючи в липні 1915 р. своє звернення "До моїх політичних однодумців (з приводу т.зв. "Союза визволення України")", Д. Донцов прагнув відкрити очі "на роль цих політичних еквілібристів [йдеться про О. Скорописа та ін­ших членів президії СВУ - Ю.Н.] і запротестувати проти їх комічних претензій видавати себе за представників російської України"25.

За словами Донцова, його пропозиція давати "регулярні звідом-лення з своєї господарки (доходи, видатки і т.д.)" не знайшла підтрим­ки серед решти керівництва СВУ та власне обумовила його вихід зі складу організації26. У відповідь на звинувачення Д. Донцова діячі СВУ звертали увагу на те, що фінансових зловживань припускався лише М. Залізняк, відтак покладати вину на решту членів президії не­доречно, а після його усунення зі складу СВУ - взагалі не припустимо. Необхідно відзначити, що сама тональність висловлювань О. Скорописа і А. Жука на адресу Донцова була досить стриманою, бо, зрештою, діячі СВУ віддавали належне його заслугам у боротьбі з ро­сійським царатом.

Восени 1914 р. О. Скоропис вживав усіх заходів для того, щоб за­ручитися політичною підтримкою Австро-Угорщини українських са­мостійницьких прагнень. З цією метою на початку листопада він до­мігся аудієнції з представником австрійського МЗС О. Гойоса, який підтвердив об'єктивну зацікавленість монархії у визволенні України з-під російської неволі, заявив про підтримку Австро-Угорщиною ідеї державної самостійності Наддніпрянської України та засвідчив готов­ність Відня допомагати СВУ в досягненні цієї мети. 7 листопада О. Гойос ще раз підтвердив, що представники СВУ можуть покликатисяна таке трактування австро-угорським урядом справи російської України у дипломатичних заходах в інших країнах та пообіцяв повідо­мити про таку позицію Відня урядам Туреччини та Болгарії. Це визна­ння, безперечно, являло собою значне досягнення, проте, О. Скоропису не вдалося переконати О. Гойоса у необхідності надання цій заяві ши­рокого громадсько-політичного розголосу в Європі27.

У пошуках коштів, потрібних для діяльності Союзу, президія зна­чною мірою за наполяганням О. Скорописа прийняла рішення взяти "державну позику у союзників" (тобто - в Австрії і Німеччини), яку, на їх думку, мала повернути майбутня Українська держава. З цього при­воду, О. Скоропис-Йолтуховський зазначав: "Ми не пристали на те, що це безповоротня субсидія, а ц[ісарсько] к[оролівське] Міністерство закордонних справ не признало цієї суми боргом державним, і рішено справу компромісно: що ми беремо ці гроші на працю СВУ без точно­го означення на письмі на яких умовах, а усно застерігаємо собі право повернути ці гроші, як тільки зможемо; тобто на нашу особисту відпо­відальність"28. Відсутність прозорості в порядку фінансування органі­зації призвела до витворення досить відчутної опозиції СВУ з боку значної кількості як еміґрантів-наддніпрянців, так і галичан, а пізніше сформувала О. Скоропису-Йолтуховському стійкий імідж "герман­ського агента".

Ще до цих подій (відразу після евакуації СВУ до Відня) О. Ско­ропис та інші члени Президії Союзу вжили заходів для налагодження тісних контактів з Головною Українською Радою (ГУР), що було по­трібно як для представницьких цілей, так і для налагодження фінансу­вання СВУ. 5 вересня провід СВУ звернувся до ГУР з спеціальною за­явою, в якій зазначалося, що О. Скоропису-Йолтуховському (разом з М. Залізняком і М. Меленевським) доручається представляти інтереси російської України в Австро-Угорщині як перед ГУР, так і перед інши­ми організаціями29. Через голову ГУР К. Левицького СВУ отримав перший грошовий транш (100 тис. крон) для власної діяльності (О. Скоропис не мав австрійського громадянства, відтак не мав права одержувати від держави будь-які кошти). Щоправда, на цьому ґрунті трапився й перший конфлікт з головою ГУР, який спочатку передав О. Скоропису тільки 15 тис. крон, хоча й отримав від МЗС Австро-Угорщини всю визначену суму. Розуміючи, що 15 тис. крон не виста­чить для налагодження діяльності СВУ, О. Скоропис спробував по­вернути їх консулу Урбасу. Такі дії Олександра Філаретовича заскочили останнього зненацька, який не очікував від К. Левицького такої "само­діяльності" 30.

Зрештою, конфлікт було залагоджено після втручання урядовців австрійського МЗС, але стосунки між СВУ і проводом ГУР були без­надійно зіпсовані, і більше того - К. Левицький та М. Василько у по­дальшому використовували всі можливості, щоб "отруїти" існування СВУ31. Під тиском президії ГУР австрійський уряд навіть запропону­вав СВУ перенести свій осідок з Відня до Константинополя. Така по-зиціякерівництва ГУР,однак,незмусилаО.Скорописа-Йолтуховського та його однодумців відмовитися від політичної діяльності національно-державницького змісту. Але спочатку О. Скоропис був змушений вда­тися до використання всіх своїх зв'язків в урядових структурах Центральних держав, маючи на меті запобігти перенесенню керівного осередку СВУ поза межі австрійської монархії. В одному з меморанду­мів проводу Союзу до МЗС Австро-Угорщини зазначалося, що цей крок мав би "фатальні наслідки для українських симпатій в малосвідо­мих українських верствах до Австрії, яка досі толєрувала український рух, признавала нашу національну самостійність"32.

Подібні кроки австрійської влади переконали О. Скорописа-Йолтуховського у тому, що надії української політичної еміграції спер­тися на Центральні держави в боротьбі за самостійну українську дер­жаву в 1914 р. не мали достатньо вагомих підстав. Збагнувши це, він змушений був констатувати - "більшість представників, як Німеччини, так і Австрії... уважали тоді нашу справу абсолютно несерйозною уто­пією; деякі з них, які черпали свої відомості з московських і польських джерел, представляли нас просто політичними авантюристами. Звідси бажання офіціяльних німецьких та австрійських кругів використати нас за гроші для звичайної шпигівської чи бунтівничої праці в запіллі московської армії. Прийняти нас, російських Українців, старих воро­гів єдиної царської Росії, які вступили в рішаючий момент на боротьбу з одвічним ворогом нашої самостійности поруч з центральними дер­жавами, тимчасово ворожими Росії, як своїх рівновартих союзників, -вони не могли, бо у них не було віри в саме існування нашого наро-

33

ду"33.

Зрештою О. Скоропису-Йолтуховському спільно з іншими члена­ми президії вдалося на короткий час переконати австрійські урядові чинники у недоцільності видалення осідку СВУ з Відня. Але вже на початку 1915 р. тиск на СВУ поновився знову, причому австрійська влада погоджувалася не вживати обмежувальних заходів щодо СВУ за умови виконання ним вимог військово-політичного характеру. З огля­ду на їх неприйнятність, Союз відповів рішучою відмовою. Попри таку непоступливість президія СВУ і надалі залишалася у Відні, хоча й "мрії про провідну історичну ролю Австрії у відродженню самостійної Української Держави довелося СВУ здати в архів". На думку О. Ско-рописа-Йолтуховського, Міністерство закордонних справ Австро-Угорщини, внаслідок відсутності в ньому дійсних знавців української справи, було не в змозі "піднятися до високого дійсно історичного по­гляду на будуччину Сходу, а в будуччині тій розглянути ясним оком ве­ликого політика майбутню ролю України"34.

Навесні 1915 р. становище СВУ значною мірою стабілізувалося, що було пов'язано зі створенням Загальної Української Ради (ЗУР), од­ним із співзасновників якої й виступив Союз. 30 квітня того ж року О.Скоропис (разом з В. Дорошенком і В. Козловським) увійшли до скла­ду ЗУР з правом вирішального голосу; крім того Олександра Філаретовича було призначено постійним представником СВУ при президії ЗУР (на цій посаді він залишався до свого остаточного від'їзду до Німеччини восени 1915 р.)35. Разом з тим О. Скоропис розумів, що такий стан речей невдовзі може змінитися, і тому вжив активних захо­дів для поширення діяльності СВУ на територію Німеччини. Необхідно сказати, що завдяки його зусиллям, німецькі урядові чин­ники зацікавилися діяльністю СВУ та висловили свою готовність співпрацювати з ним, але ця співпраця мала дещо відмінний від Австро-Угорщини характер - "першим і головним завданням тут було налагодження національної культурно-просвітної праці серед полоне­них Українців", а вже потім "політична репрезентація ідеї суверенності України і аґітація в цім напрямі серед німецького громадянства"36.

Це сталося значною мірою завдяки наполегливим заходам О. Ско-рописа, який був переконаний у конечній необхідності налагодження СВУ "безпосередніх зносин з Берліном". Проте, широко розпочати ді­яльність в межах Німеччини, Союзу вдалось лише завдяки сприянню з боку керівництва німецького "Товариства внутрішньої колонізації" -Фрідріха фон Шверіна і Еріха Койна, які, познайомившись з загальни­ми напрямками роботи Союзу, погодились фінансувати його діяль­ність. На їх думку, "національне освідомлення українського народу і його висвобождення з-під московського ярма, було актом справедли­вости й поступу в історії визволення народів, а разом з тим, це була би велика, політична користь для Німеччини. Без України не могла би Росія ніколи стати небезпечним сусідом для Німеччини"37.

Вже у кінці квітня 1915 р. у Берліні було засновано окреме пред­ставництво Союзу на чолі з членом Президії СВУ О. Скорописом-Йолтуховським і секретарем В. Козловським. Майже відразу вони вда­лися до здійснення низки кроків політичного характеру, маючи на меті привернути до діяльності СВУ увагу німецьких урядових та військо­вих кіл. Вже у травні О. Скоропис (разом з іншими членами Президії СВУ) підписали заяву, яка в тому ж році була опублікована як окрема брошура. В ній зокрема йшлося: "Ми звертаємося до кайзера, німець­ких союзних князів і німецького народу з найщирішим та найневід-кладнішим проханням визволити нас від тривалого гноблення і раб­ства й допомогти в досягненню державної незалежності. Лише через створення самостійної України великоруської небезпеки позбавиться й Німеччина"38.

За короткий час О. Скоропису вдалося зацікавити українськими справами впливових німецьких політиків і частину генералітету. На підтвердження цього свідчить той факт, що під час зустрічі О. Скорописа-Йолтуховського і Є. Голіцинського із заступником держав­ного секретаря Німеччини Цимермана в жовтні того ж року, останній ознайомив діячів СВУ зі змістом виступу рейхсканцлера Бетмана-Гольвега у Рейхстазі, звернувши їх увагу на наступу заяву глави німець­кого уряду: "Німеччина є і хоче залишитися оплотом миру і дружби великих і малих націй. Це є також основою для нашої точки зору щодо України, прагнення і національно-історичні права якої добре відомі кайзерівському німецькому урядові. Ми бажаємо з відкритим серцем, щоб рани, завдані українському народові російським гнітом так швид­ко зажили, як це можливо. Відносно можливого заснування україн-

39

ської держави кайзерівський німецький уряд ставиться прихильно .

У 1910 - 1915 рр. О. Скоропис-Йолтуховський пройшов склад­ний шлях переосмислення своїх політичних позицій в українському національно-визвольному русі. Його короткочасне перебування на ка­торзі за участь у революційних подіях, втеча з неї, багатолітні поневі­ряння за кордоном призвели до радикалізації його політичних погля­дів. І якщо під час Першої російської революції Скоропис сповідував "автономістські" гасла - свідченням чого стало заснування ним та його однодумцями соціал-демократичної "Спілки" як складової частини РСДРП (на федеративних засадах), то опинившись на еміграції, він виразно еволюціонує в бік самостійництва. Спочатку О. Скоропис сповідував радикальні соціальні гасла і дещо легковажив національни­ми, то в часі Першої світової війни він послідовно обстоював ідею української самостійності, хоча і з тактичних міркувань не заявляв про це перед початком війни. Одним з його найбільших здобутків стала організаційно-політична діяльність40 виразно антиросійського змісту в Німеччині та Австро-Угорщині, що мала своєю метою зацікавити урядові чинники цих держав українською проблемою.

Примітки:

1     Подробиці втечі О. Скорописа-Йолтуховського із заслання досі залишаються ще не проясненими - авт.

2     Скоропис-Йолтуховський О. Мої "злочини" // Хліборобська Україна. - Відень, 1920 - 1921. - Кн. 2. - Ч. ІІ, ІІІ, IV. - С. 194.

3     Скоропис-Йолтуховський О. Мої "злочини"... - С. 194.

4     Політична історія України. ХХ ст.: У 6 т. / Редкол. І.Ф. Курас та ін. - К., 2002. - Т. 1: На зламі століть (кінець ХІХ - 1917 р.). - С. 353.

5     Скоропис-Йолтуховський О. Мої "злочини"... - С. 200.

6     Там само.

7     Дорошенко Д. Історія України 1917 - 1923 рр. "Доба Центральної Ради" В 2-х т. / Упоряд.: К. Галушко. - К., 2002. - Т. 1. - С. 44.

8     National Archives of Canada (Національний архів Канади), МС30 C167 - The Andry Zhuk Collection (Особовий архів А. Жука). - Vol.7. -Бік 3.

9     Hornykiewicz Т. Ereignisse іп der Ukraine 1914 - 1922 (deren Bedеutung und historische Hinterdrtinde). - Philadelphia, 1966. - Вand. І. -

Р. 8-11.

10          Лавров Ю.П. Початок діяльності Союзу визволення України //Український історичний журнал. - 1998. - № 4 . - С. 25-26.

11    Патер І. Союз визволення України: проблеми державності і со-
борності.
- Львів, 2000. - С. 74.

12    Повністю текст проектованої відозви див.: Дорошенко Д. Історія
України
1917 - 1923 рр. ... - С. 299. (За вказівкою МЗС Австро-Угорщини
всі
500 тис. примірників первісної відозви були знищені - Ю.Н.).

13    Патер І. Вказ. праця. - С. 116.

14    Bihl W. Osterreich-Ungarn und der "Bund zur Befreiung der Ukraine"
// Osterreich und Europa. Festgabe fur Hugo Hantsch zum 70. Geburstag. -
Graz; Wien; Koln, 1965. - S. 507.

15    Скоропис-Йолтуховський О. Мої "злочини"... - С. 203.

16    Ноту^^'^ Т. Ereіgnіsse іп der Ukrame 1914 - 1922 (deren
Bedеutung und lustorische Hmterdrunde). - Philadelphia, 1966. - Band. І. -
Р. 160-161 (Urbas: Ueber den Bund z. B. d. U., ueber dіe Wіchtіgkeіt der
Losung der Agrarfrage
іп der russ. Ukrame und ueber dіe propagandіstіsche
Aufrufe des genannten Bundes).

17    Скоропис-Йолтуховський О. Мої "злочини"... - С. 195.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82 


Похожие статьи

І Пасічник - Тенденції в розвитку релігійного й культурного життя на українських землях

І Пасічник - Наукові записки серія психологія і педагогіка

І Пасічник - Наукові записки національного університету острозька академія

І Пасічник - Операционные структуры действия систематизации в процессе усвоения математического материала подростками

І Пасічник - Психологічні характеристики індивідуального мислення