І Пасічник - Наукові записки національного університету острозька академія - страница 45

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82 

18    Там само.

19    Сосновський М. Союз визволення України і політична діяльність
Дмитра
Донцова в Австрії, Німеччині та Швайцарії // Дмитро Донцов.
Політичний портрет: з історії розвитку ідеології українського націоналіз-
му. - Нью-Йорк ; Торонто, 1974. - С. 131.

20    Роздольський Р. До історії "Союзу визволення України" //
Український самостійник. - Мюнхен, 1969. - Ч. 1(137). - С. 37.

21    ЦДАВО України. - Ф. 4405. - Оп. 1. - Спр. 4. - Арк. 3.

22    ЦДАВО України. - Ф. 4405. - Оп. 1. - Спр. 9. - Арк. 11.

23    Скоропис-Йолтуховський О. Мої "злочини"... - С. 204-205.

24    Німчук І. Українська політична еміграція у Відні в часі світової
війни. Придніпрянська еміграція // Визволення. - Відень; Прага, 1923. -
Ч.
2. - С. 25; Див. також: ЦДАВО України. - Ф. 4405. - Оп. 1. - Спр. 13.
-
Арк. 31-32.

25    ЦДІАЛ України. - Ф. 360. - Оп. 1. - Спр. 53. - Арк. 2зв.

26    ЦДІАЛ України. - Ф. 360. - Оп. 1. - Спр. 53. - Арк. 1.

27    National Archives of Canada (Національний архів Канади), МG30
C167 - The Andry Zhuk Collection (Особовий архів А.Жука). - Vol. 15. -
F!le 25.

28    Скоропис-Йолтуховський О. Мої "злочини"... - С. 205.

29    Левицький К. Історія визвольних змагань галицьких українців
під час війни
1914 - 1918. - Львів, 1928. - С. 490-491.

30    Скоропис-Йолтуховський О. Мої "злочини"... - С. 205.

33 34 35

31    Патер І. Вказ. праця. - С. 155.
ЦДАВО України.
- Ф. 4405. - Оп. 1. - Спр. 14. - Арк. 34.
Скоропис-Йолтуховський О. Мої "злочини"... - С. 201.
Там само. - С. 214.
Патер І. Вказ. праця. - С. 164.
36 Скоропис-Йолтуховський О. Мої "злочини"... - С. 214.

37    Терлецький О. Українці в Німеччині (1914 - 1918): Історія укра-
їнської громади в Раштаті. - Київ; Ляйпциг, 1919. - Т. 1. - С. 23.

38    Die Ukraine und die Krieg. - Munchen, 1915. - S. 23.

39    Osteuropaische Zukunft. - Berlin, 1916. - № 1. - S. 14.

40    Докладніше про це див.: Назарук Ю. Діяльність Олександра
Скорописа-Йолтуховського під час Першої світової війни // Український
історичний збірник (2002). - Вип. 5. - К.: Інститут історії України НАН
України,
2003. - С. 199-211; Гї ж. Організаційно-політична діяльність
Олександра Скорописа-Йолтуховського серед полонених українців у
Німеччині та Австро-Угорщині (1914 - 1917 рр.) // Наукові записки
ІПіЕНД.
- К., 2004. - Вип. 25.

 

ЯРОСЛАВ МААИК

Львівський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління Національної академії державного управління при Президентові України Львів

ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ПАВЛА КРАТА

Наприкінці XIX - на початку XX ст. на Американський конти­нент, і особливо в Канаду, наростає, крім економічної, і політична емі­грація. Чимало революційних, радикальних діячів, хто зазнавав пере­слідувань з боку царського уряду чи австрійських властей, також шукали притулку за океаном, де вони ставали організаторами культурно-освітньої та громадсько-політичної діяльності українців. Одним з перших таких діячів став Кирило Геник, який прибув до Канади в 1896 р. Він разом з Іваном Франком, будучи звинувачений у поширенні соціалістичних ідей у Східній Галичині, сидів у в'язниці в Коломиї. К. Геник продовжував пропагувати соціалістичні ідеї і в Канаді, де став ініціатором створення у 1903 р. читальні ім. Т.Г. Шев­ченка у Вінніпезі, був одним з організаторів першої української газети "Канадійський фармер".

Одним з політичних і громадських діячів, що виїхав до Канади на початку XX ст., був Павло Крат.

Народився Павло Георгійович Крат у 1882 р. в Гадяцькому повіті на Полтавщині. Батько його був ветеринаром, якого часто переводили на службу в інші міста Полтавщини. Так, у 1887 р. він був переведений у Хорол, а в 1892 р. - у Лубни, управителем хліборобської школи, де Павло Крат прожив 10 років. Як згодом згадував Павло, "краса тієї міс­цевості та люди, з котрими я за той час здибався, багато вплинули на мій духовний розвиток". Із народних звичаїв, переказів, міфів та легенд Павло взяв найголовніше - потяг до правди. Тож вирішив стати бор­цем за неї1.

З 1893 р. Павло навчався у Лубенській гімназії. Тут він став членом таємного учнівського гуртка, до участі в якому його залучив одноклас­ник Михайло Корінецький. У гуртку гімназисти студіювали твори Т. Шевченка, П. Куліша, М. Костомарова. У домашньому музеї панів Скаржинських, що в с. Круглик під Лубнами, познайомився з історією козаччини. Згодом почав збирати пам'ятки української старовини: зброю, старі документи тощо.

У 1898 р. Павло Крат познайомився з українською письменницею Л. Яновською, яка підтримувала тісний зв'язок із членами української громади в Києві. Він показав Л. Яновській свої перші вірші, "котрі вона не дуже похвалила, але охоти від писання не відібрала".

У родині Яновських Павло Крат познайомився із вдовою М. Кибальчича. Довідався він також про земляка Д. Лизогуба, одного із засновників і учасників "Землі і волі", страченого у 1879 р. за підготов­ку замаху на Олександра II. Дізнався Павло і про те, що притягалися до відповідальності за участь у революційних гуртках і його родичі -кум І. Леонтович і брат матері Дмитро. Тут же, у Лубнах, він познайо­мився з першими соціал-демократами, яких заслали сюди за револю­ційну діяльність.

У 1902 р. за порадою Миколи Порша Павло Крат став членом Революційної Української партії (РУП). Серед видань РУП, які Павло Крат поширював по селах Полтавщини, були "Самостійна Україна", "Дядько Дмитро", "Чи є тепер панщина", "Страйк і бойкот" та ін.

У цей період змінюється тональність і зміст його поезій: від зде­більшого ліричних, які писав у гімназії, до революційних за змістом, що кликали до боротьби з царизмом. Першою його революційною по­езією став вірш "Демонстрація", опублікований улітку 1903 р. під псев­донімом Павло Розвій-Поле в органі РУП - часописі "Селянин".

Годі, годі нам терпіти, прокидайтесь, люди!

Доки цар над нами праве, щастя нам не буде! 2

- так розпочинає Павло Крат свого вірша.

На сторінках часопису "Селянин" у 1903 - 1904 рр. з'явилися його поезії "Передзвони", "Степанова доля" (переспів за М. Конопніцькою), "Дума про те, як цар будував в'язницю". З-поміж інших виділимо вірш "Пісня селян" ("Годі стогнати, годі терпіти"), який на початку 1904 р. "Селянин" вмістив без підпису, а в наступні роки він публікувався під псевдонімом П. Розвій-Поле. Зазначимо, що у період революційних подій (1905 - 1907 рр.) пісня була досить відома серед селян Полтавщини.

Павло Крат вів по селах Полтавщини революційну агітацію, де­кілька разів нелегально пробирався в Галичину, звідки доставляв рево­люційну літературу. Все це, річ ясна, не залишилось поза увагою: в іменному списку "Лиц сомнительной политической благонадежности, проживающих в районе Лубенского, Переяславского и Прилуцскогоуездов", складеному помічником начальника Полтавського губернсько­го жандармського управління, є і прізвище Павла Крата3.

Після закінчення Лубенської гімназії (1903 р.) вчиться у Харкові, Москві та Петербурзі, в Київському університеті, його захоплюють ре­волюційні ідеї. Павло Крат стає одним з керівників РУП. Наприкінці 1904 р., коли в Революційній Українській партії відбувся розкол" Павло Крат разом з Меленевським, Кавуном, Михайловичем та іншими орга­нізували Українську соціал-демократичну робітничу спілку, що ввій­шла як складова частина в РСДРП (до меншовицького напряму). Члени Спілки мали свій погляд на національне питання: досить скасу­вати царизм, встановити в Росії демократичну республіку, і національ­ні та культурні права українського народу будуть забезпечені нарівні з усіма народами цієї республіки..

Члени Спілки поставили своїм завданням "ширити ідеї соціалізму і революції між українськими селянами і робітниками на українській мові, бо народ найкраще нас тоді зрозуміє". Тому в думах і піснях Павла Крата звучить заклик до боротьби з царським самодержавством та поміщиками.

У цей період Павло Крат активно співробітничав у органі Спілки - газеті "Правда", що виходила у Львові і нелегально пересилалася на Наддніпрянську Україну. На сторінках газети під псевдонімом Павло Розвій-Поле він опублікував нарис "Петербурзька неділя", в якому докладно розповів про події 9 січня 1905 р. у Петрограді. "Враз всі зрозуміли, - пише П. Крат, - наче полуда з очей спала, що той, на кого вони покладались, на кого надіялись, є кат-падлюка, що дав зібратись народові, а потім звелів його голого різати..."4. Прямим закликом до боротьби звучать слова, що кров перших борців "не пропаде даремно, що за їхньою однією барикадою уся Росія вкриється такими, а то й більшими, міцнішими, такими, що не візьме вже їх царське військо, а сам царат згине під ними"5. До речі, нарис "Петербурзька неділя" вий­шов у Львові окремою брошурою і разом з газетою "Правда" та додат­ком до неї ("Листок правди") поширювався на Україні.

На сторінках "Правди" були опубліковані такі поетичні твори Павла Крата, як "До краю", "На смерть Каляєва", "Дума про волю", "Дума про орла" та інші, в яких звучав заклик до повалення самодер­жавства в Росії.

Уникаючи переслідувань царської охранки, П. Крат емігрував спо­чатку у Швейцарію, а 10 серпня 1905 р. прибув до Львова, де одразу ж включився у політичну діяльність.

Навчаючись у Львівському університеті, разом з М. Січинським, А. Коцком, І. Крип'якевичем та іншими передовими студентами веде П. Крат боротьбу за український університет. Найгостріша демонстрація відбулася у 1907 р. Студенти захопили корпус університету по вул. св. Миколая (тепер М. Грушевського), вивісили на даху національний ук­раїнський прапор, побудували барикади. Емігрант із "російськоїУкраїни" Павло Крат, одягнувши ректорську мантію, порізав портрети ректорів. Викликана поліція затримала більше 100 студентів і ув'язнила їх у тюрмі по вул. Баторія (тепер Князя Романа)6.

Хоча в результаті голодування студенти були випущені, намісник австрійського цісаря в Галичині вирішив видати Павла Крата, як одно­го з організаторів студентських заворушень у Львові, російській владі. Тож довелося П. Крату таємно втікати зі Львова. Згодом він опиняєть­ся у Канаді.

У цей період, у 1907 р., у Канаді було сформовано українське відді­лення Соціалістичної партії Канади у Вінніпезі. Ініціаторами його створення стали Василь Головацький і Мирослав Стечишин. До них приєднався Павло Крат. Вони провели у Вінніпезі ряд мітингів, на яких пропагували соціалістичні ідеї. Згодом П. Крат стає одним із ке­рівників українського відділення СПК у Вінніпезі.

Противники соціалістичних ідей всіляко намагалися скомпроме­тувати П. Крата та його товаришів, усунути їх від політичної діяльнос­ті. Для цього влаштовувались різні провокації: Павлові Крату і його товаришам пред'являли звинувачення у порушенні громадського по­рядку під час проведення передвиборного мітингу, в організації тор­гівлі пивом в українському відділенні СПК. Двічі відбувався суд, який, однак, змушений був визнати звинувачуваних невинними. "Але робіт­ництво Вінніпегу розуміє, - підкреслювалось з цього приводу в газеті "Червоний прапор", - що тут захоплено честь усього робітничого люду Канади. Не В. Кульку, не Терненка (псевдонім П. Крата. - Я. М.), не Головацького судять, хочуть судовими коштами задавити молоду ро­бітничу організацію"7.

У 1907 р. в Канаді утворились ще два українські відділення Соціалістичної партії Канади - у Портедж ла Прері (провінція Мані-тоба) і Нанаймо (провінція Британська Колумбія). Зусиллями цих трьох українських відділень СПК було започатковано видання першої соціалістичної газети на американському континенті - "Червоний прапор", перший номер якої вийшов 15 листопада 1907 р. Редактором її став Павло Крат. Газета, навколо якої згуртувалися члени і прихиль­ники СПК українського походження, публікувала матеріали про ста­новище українських емігрантів в Канаді, висвітлювала розвиток соціа­лістичного руху, кликала до боротьби. Широко інформувала газета своїх читачів про злиденне життя їхніх братів у Галичині, боротьбу українських студентів з польськими студентами-шовіністами у Львівсь­кому університеті.

Газета "Червоний прапор", редагована П. Кратом, проіснувала до 8 серпня 1908 р. (вийшло 18 номерів). Вона припинила своє існування внаслідок ряду як об'єктивних, так і суб'єктивних причин: український соціалістичний рух тоді був ще досить слабкий, заважало і тертя у керівництві українських відділень СПК.

Продовжила справу "Червоного прапора" газета "Робочий народ"- орган Української соціал-демократичної партії Канади, перший но­мер якої вийшов у травні 1908 р. Павло Крат виступив ініціатором руху солідарності заокеанських українських поселенців з визвольною боротьбою населення Східної Галичини, яке зазнавало важкого соці­ального і національного гніту Австро-Угорської імперії. Приводом до розгортання кампанії солідарності стало вбивство 12 квітня 1908 р. студентом Львівського університету, товаришем П. Крата по боротьбі за український університет у Львові - Мирославом Січинським намісника цісаря в Східній Галичині графа А. Потоцького. Цей теро­ристичний акт мав на меті привернути увагу громадськості світу до становища трудящих Східної Галичини. Мирослава Січинського засу­дили до страти, яку згодом замінили 20-річним ув'язненням.

У Канаді розгорнулася широка кампанія проти суворого вироку, за звільнення засудженого. З ініціативи П. Крата у серпні 1909 р. у Вінніпезі українські соціалісти створили комітет по визволенню Мирослава Січинського з тюрми "Діброва" у Станіславі. До його скла­ду ввійшли В. Кулька, М. Кохановський, М. Стечишин, Т. Томашевський і П. Крат. Поряд з визволенням М. Січинського, комітет ставив за­вдання використати цю кампанію як для об'єднання робітників і фер­мерів у США і Канаді у Федерацію українських соціал-демократів, так і для піднесення революційного руху в Галичині.

Було зібрано десятки тисяч підписів проти ув'язнення М. Січинського, розпочався збір коштів для його визволення. На І з'їзді Федерації українських соціал-демократів (27 серпня 1910 р. у Едмонтоні) заслухали звіт про роботу комітету, на його основі створи­ли "Товариство ім. М. Січинського для допомоги визвольному рухові українського народу в Австрії та Росії". У Головний комітет товариства ввійшли М. Стечишин, Є. Володій, М. Губицький, П. Крат, І. Панчук, О. Сенюк.

У день вбивства А. Потоцького (12 квітня) щороку відбувались мі­тинги. П. Крат неодноразово виступав у пресі, написав поему "Січинський в неволі". Незважаючи на труднощі, зібрали 2578 доларів, з них 1552,5 долара переслали комітетові у Галичину. Це дало змогу підкупити охорону тюрми "Діброва", з якої М. Січинський втік у ніч на 10 листопада 1911 р8.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82 


Похожие статьи

І Пасічник - Тенденції в розвитку релігійного й культурного життя на українських землях

І Пасічник - Наукові записки серія психологія і педагогіка

І Пасічник - Наукові записки національного університету острозька академія

І Пасічник - Операционные структуры действия систематизации в процессе усвоения математического материала подростками

І Пасічник - Психологічні характеристики індивідуального мислення