І Пасічник - Наукові записки національного університету острозька академія - страница 46

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82 

У 1910 р. в Канаді, поряд з кампанією за визволення М. Січинського, розгорнулася акція протесту проти розгулу польських шовіністів у Східній Галичині. Приводом стало вбивство польськими студентами 1 липня 1910 р. соціал-демократа, учасника революційних подій в Росії, борця за український університет у Львові Адама Коцка. Особливу роль у цій кампанії відіграла газета "Робочий народ".

У 1911 р. П. Крат очолив комітет по підтримці кандидата Україн­ської соціал-демократичної партії Канади В. Головацького до канад­ського парламенту, опублікував на сторінках газети "Робочий народ" серію пропагандистських статей під загальною назвою "Для фермерів"Велике революційно-пропагандистське значення мали художні твори П. Крата, які виходили до читача через періодичну пресу (газети "Червоний прапор", "Робочий народ"), так і окремими виданнями.

У 1909 р в м. Едмонтоні місцеве відділення Федерації українських соціал-демократів випустило збірку "Соціалістичні пісні", упорядкова­ну П. Кратом (під псевдонімом П. Терненко) У ній вміщено 12 пісень, автором більшості з яких був сам упорядник. Це, зокрема, такі: "Не пора", "Маївка", "Годі терпіти", "Ой вже час". Ряд пісень П. Крат пере­клав з інших мов ("Разом, товариші, в ногу", "Червоний прапор", "Похоронний марш"). Тут же вміщено перший переклад українською мовою "Інтернаціоналу". Є підстави вважати, що його теж здійснив П. Крат. Це була перша збірка українських революційних пісень на Амери­канському континенті, які активізували громадсько-політичну діяль­ність української еміграції.

Приблизно наприкінці 1914 або в 1915 р. (рік випуску на книзі не зазначено) побачили світ вірші Павла Крата "За землю і волю". Як за­значав у передмові Микола Гишка, до неї включено майже всі політич­ні поезії Павла Терненка - Павла Крата, які він створив до 1914 р. Крім збірки поезій, у Канаді вийшли три збірки його прозових творів, у яких висвітлюється тяжке життя трудящих на Наддніпрянській Україні, їх боротьба проти своїх гнобителів9. Писав П. Крат і драма­тичні твори. Так, 7 грудня 1907 р. у залі читальні ім. Шевченка у Вінніпезі аматорами Українського відділення СПК було поставлено його п'єсу "Жовтневі дні", яка зображала події на Полтавщині восени 1905 р.

Павло Крат уважно слідкував за подіями в Росії і в Україні напере­додні і в період Першої світової війни. Він мав надію побачити Росію вільною через революцію, що могла б вибухнути у результаті поразки Росії у війні. З другого боку, П. Крат був проти війни, адже в такому випадку Росія прагнутиме загарбати Галичину, осередок національно-визвольної боротьби українського народу. Тому він підтримує ті партії, що висунули у своїх програмах лозунг Сполучених Держав Європи, куди б входили держави на автономних правах. П. Крат вірить, що

Надходе день, день визволу і слави,

Зоря його горить крівавим вже огнем...10.

Напередодні Першої світової війни П. Крат, як і його товариші по ФУСД, чимраз більше відходить від послідовного курсу соціал-демократів. Проте і далі відстоює соціальну революцію, тому свою збірку поезій того часу - "За землю і волю" - завершує закликом до пролетаріату:

Візьми! Й займи місця їх

Сам на вічні віки11.

Павло Крат пов'язував перемогу соціалістичної революції в Росії із майбутнім людства. Проте дійсність була іншою. З України в далеку Канаду надходили звістки про політичні події, які не співпадали з йогопоглядами на революцію. Особливо тяжкими були повідомлення про здійснення жорстоких насильств, терору, в тому числі і над його рід­ною матір'ю, яка була його порадником і помічником в час, коли він ставав на шлях революційної боротьби. не може моє серце погоди­тися з пануючими тепер на Україні "комуністами", що цю кволу 70-літ-ню удову вони ограбували за свого першого нападу на Київ до послід-ньої нитки і примусили на старість літ шкандибати пішки 600 верстов на чужину, а вона ж не одного з них вбрала і нагодувала і переховала за революції 1905 року"12.

У результаті глибокого аналізу подій Павло Крат доходить до ви­сновку, що людей треба рятувати і лікувати від зла, як рятують їхнє тіло від хвороб. "І я побачив, - писав він, - що жодна політика, жодні пар­тії, жодні революції, жодні школи і науки не допоможуть, коли люди не візьмуться... себе від зла очищати, доки більшість людства не стане до­брими людьми"13.

Павло Крат пропонує своє філософське розуміння людини, добра і зла, а також шляхи виховання людини. Не зі всіма поглядами і поло­женнями П. Крата можна погодитись (зрештою, ці його погляди ще треба вивчати і аналізувати), але в тому він має рацію, що шляхом на­сильства і терору суспільство соціальної справедливості побудувати не можна.

Така еволюція поглядів врешті-решт привела Крата до релігії, про­ти якої він ще зовсім недавно боровся. Свої погляди він висловлює в працях "Із Христом повоскресаймо" (Торонто, 1923), "Дослідження Бога" (без зазначення місця і року). З 1923 р. він видає в Торонто жур­нал "Віра та Знання", на сторінках якого, поряд, із матеріалами на релі­гійну тематику, знайомить читачів з історією церкви на Україні, діяль­ністю видатних українських діячів, суспільною думкою. Того ж року він веде активне листування з М.С. Грушевським, намагаючись залучи­ти його до співробітництва у журналі, а також до написання "Історії релігійної думки на Україні". П. Крат докладає чимало зусиль для ви­дання англійською мовою "Історії України" М.С. Грушевського.

У 1924 - 1939 рр. Павло Крат часто бував у Західній Україні, де заснував релігійні общини Євангельсько-Реформаторської Церкви, видав (1932 р., Коломия) посібник з організації цих общин - "Як ви­глядає устрій реформованої церкви, що тримається пресвитерського систему". Однак П. Крат не підтримував тези про необхідність поділу християнської релігії. "Я не зацофаний сектант. Хоч належу до секти пресвитерської, але у мене перед очима Єдина Неподільна Церква Христова", - писав П. Крат до М.С. Грушевського14.

Помер П. Крат у Торонто в 1952 р.

Погляди Павла Крата були суперечливими, непослідовними. Він намагався поєднати марксизм з романтичним патріотизмом, хитався між лібералами та консерваторами. Проте необхідно підкреслити, що був Павло Крат неординарною особистістю, визначним оратором,письменником, і в період своєї бурхливої політичної діяльності зробив багато для розвитку суспільно-політичного життя українських емі­грантів у Канаді.

Примітки:

1     Крат П. Як я почав знову молитись // Віра та Знання. - Торонто, 1923. - № 1. - С. 11-12.

2     Селянин. - Чернівці, 1903. - № 1. - С. 3.

3     Центральний державний історичний архів України в м. Києві. -Ф. 320. - Оп. 1. - Спр. 372. - Арк. 7.

4     Правда. - Львів, 1905. - № 1.

5     Там само.

6     Крип'якевич Р. Історик України // Дзвін. - 1990. - № 5. - С. 83.

7     Червоний прапор. - Вінніпег, 1908. - 11 січ.

8     Робочий народ. - Вінніпег. - 1911. - 6 груд.

9     Крат П. Кров за кров. Оповідання з життя на Київщині. -Вінніпег: Накладом редакції "Робочого народа", 140. - 16 с.; Його ж. Візита "Червоної дружини". Образ з революційних розрухів на Полтавщині в літі 1906 року. - Вінніпег: Червоний прапор, 1912. - 19 с.; Його ж. Коли легше буде? - Вінніпег: Червоний прапор", 1912. - 15 с.

10    М. Павликови // Робочий народ. - 1913. - 17 верес.

11    Крат П. За землю і волю! - Вінніпег, б.в., 1914. - С. 64.

12    Крат П. Як я почав знову молитися... - С. 12.

13    Крат П. Віджитки в людській натурі, або наука, як пізнати себе,
щоб стати дійсною людиною. - Торонто, 1920. - С. 6.

14    ЦДІА України в м. Києві. - Ф. 1235. - Оп. 1. - Од. зб. 566. - Арк. 5.

 

ЯИА ТАРАБСЬКА

Київський національний лінгвістичний університет Київ

політична діяльність андрія жука під час першої Світової війни

Перш ніж взяти участь у заснуванні та діяльності "Союзу визволен­ня України" (СВУ) - безпартійної організації українців-емігрантів з Наддніпрянщини, що постала у Львові з початком Першої світової ві­йни - Андрій Ількович (Ілліч) Жук пройшов довгий та непростий шлях професійного революціонера1. Його багатогранне життя та діяльність ще не стали предметом наукових досліджень, хоча в різний час було опубліковано кілька статей науково-довідкового, біографічного, спеці­ального або публіцистичного змісту2. Сьогодні досить активно дослі­джується його участь у кооперативному русі в Галичині, а також журна­лістська діяльність3. Згадки про А. Жука містяться й у синтетичнихпрацях з історії української соціал-демократії4. Найповніше деякі ас­пекти його політичної біографії були проаналізовані у низці статей, умі­щених у тематичному випуску альманаху "Молода нація"5. Але політич­ний та науковий доробок А. Жука, його обширна публіцистична спадщина вимагають пильніше придивитися до нащадка давнього ко­зацького роду з Полтавщини, який пройшов довгий та непростий шлях професійного революціонера, був активним діячем українських національно-визвольних змагань, а у міжвоєнний час довший час про­довжував жваву громадсько-політичну роботу в еміграції6.

На початку серпня 1914 р. Андрій Жук як член-фундатор СВУ взяв участь у виробленні програми діяльності новоствореної організа­ції, а після відсторонення від керівництва Союзом Д. Донцова7 і М. Залізняка8, увійшов до складу його керівного органу - президії, отри­мавши можливість впливати на прийняття всіх рішень, що торкалися діяльності СВУ (до неї також входили В. Дорошенко, О. Скоропис-Йолтуховський та М. Меленевський)9. Підпис А. Жука (в числі інших членів проводу СВУ) стояв під більшістю важливих документів СВУ, у т. ч. під відозвою "До громадської думки Европи" від 25 серпня 1914 р., в якій стверджувалося, що єдиним захистом для Європи перед агресі­єю Росії може бути самостійна українська держава, і що її створення необхідно для встановлення політичної рівноваги для подальшого мирного розвитку Європи10. Жук взяв діяльну участь в обґрунтуванні цієї тези на шпальтах видання Союзу - "Вістника СВУ", умістивши на його сторінках значну кількість своїх статей.

Особливо плідною була діяльність Жука у середовищі полонених українців зі складу російської армії у таборі Фрайштадт11. Спільно з членами "Політичного гуртка" (був утворений з числа таборян) А. Жук проводив серед полонених національно-освідомлюючу роботу "в укра­їнськім, патріотичнім, протиросійськім дусі". Як зазначалося у підписа­ному А. Жуком "Звіті з діяльності Союза визволення України серед полонених російської армії української народности" від 4 листопада 1915 р., основними формами цієї роботи були "доступні популярні чи­тання", навчання грамоті, випозичання з бібліотеки книжок, плекання народної музики, співу і мистецтва; курси німецької і української мов, літератури та історії, соціальних наук, кооперації, господарства і ріль­ництва; а її метою - "пробудження національної свідомості серед по­лонених, поглиблення культурного рівня, поширеннє серед них ідеї політичної самостійности української нації, горожанське (громадян­ське - авт.) вихованнє на основах політичної активности та самодіяль-

12

ности"12.

Післязаснуванняв таборіу 1916р. низки культурно-просвітницьких товариств - національна та освітня робота серед полонених набула системності та планомірності, чим табірний актив мав завдячувати зо­крема і А. Жуку. Особливо активно працювало товариство "Просвіта" та заснований при ньому "Інститут Народнього Віча", на запрошенняякого Жук неодноразово виступав з рефератами на різні політичні теми та оглядами міжнародних та військових подій, а також брав участь у публічних дискусіях на національно-історичні та соціально-економічні теми13. А. Жук приділяв чільну увагу налагодженню кон­тактів і з полоненими офіцерами-українцями, які утримувалися в табо­рі Терезін. Через прапорщика К. Курила А. Жук почав поширювати серед офіцерів українську літературу та "Вістник СВУ" та опосередко­вано причинився до заснування в цьому таборі "Кружка членов Малорусской библиотеки", що став ефективним чинником національ­ного освідомлення таборян14.

Лютнева революція, за словами А. Жука, перетворила СВУ з "по­літичної репрезентації" українців з Наддніпрянської України за кордо­ном у "просвітню організацію для полонених і виселенців та добро­вільним заступництвом інтересів сих жертв війни й окупованих країв перед центральними державами"15. Проте це не означало, що його про­відні члени мали відмовитися від політичної діяльності самостійниць­кого змісту. Саме під цим кутом зору слід розцінювати входження Жука до складу Бойової (Центральної) управи Українських Січових Стрільців 25 липня 1917 р.16, в якій він залишався до кінця Першої світової війни.

Після проголошення самостійності УНР та її визнання урядами Німеччини та Австро-Угорщини, А. Жук взяв діяльну участь у залу­ченні патріотично налаштованих таборян до лав майбутніх збройних сил незалежної України. З цією метою він часто відвідував табори по­лонених українців та вів в їх середовищі активну роз'яснювальну робо­ту. Так, зокрема, 20-23 лютого 1918 р. він побував в українському табо­рі Зальцведель (Німеччина), де взяв участь у табірному вічі. На ньому А. Жук в своїй промові відзначив, що "полонені Українці, які увесь час полону працювали над собою, щоб повернутися додому свідомими громадянами й вірними синами України, представляють такий еле­мент, на який наша національна власть може покластися як на більш-менш вихований в громадськім організаційнім життю, який може при­нести з собою спокій і порядок на Україну"17.

Після повернення до Австрії А. Жук взяв діяльну учать у процесі формування з числа полонених вояків-українців 1-ої Стрілецько-козацької (Сірожупанної) дивізії, ставши членом табірної "Бойової управи". За його діяльної співучасті на початку березня 1918 р. у Фрайштадті було сформовано Січовий курінь ім. Гетьмана І.Вигов-ського. Андрій Жук був присутній на прощальному загальнотабірному вічу та виступив з промовою перед січовиками18. У кінці березня 1918 р. Жук виступає з ініціативою самоліквідації СВУ, для чого розробляє розрахований на тримісячний термін "Ліквідаційний плян СВУ". За його пропозицією провід Союзу вирішив не припиняти до кінця черв­ня 1918 р. видавничої і просвітньої діяльності Союзу, яка повинна була провадитися під особистим контролем ліквідаторів СВУ (А.Жука, В. Дорошенка, О. Скорописа-Йолтуховського і В. Козловського) спільно з представниками табірних громад полонених19. 1 липня 1918 р. "Союз визволення України" рішенням його членів було розв'язано у зв'язку зі здійсненням його "програмового домагання - державної са­мостійності України"20.

Перебуваючи під час Першої світової війни на чужині, А. Жук не припиняв роботи, спрямованої на визволення України з-під царського деспотизму. Для цього він ініціював створення Союзу визволення України - організації, яка причинилася до національного освідомлен-ня десятків тисяч полонених українців у таборах Німеччини та Австро-Угорщини. А. Жук як член президії СВУ, докладав всіх зусиль для ак­тивізації культурно-освітньої та національно-патріотичної роботи в середовищі полонених, що уможливило розпочати у таборах форму­вання українських військових з'єднань, вояки яких пізніше взяли ді­яльну участь у збройному захисті України від більшовицької навали.

Примітки:

1     Андрій Ількович (Ілліч) Жук (1880 - 1968) - відомий україн­ський громадсько-політичний діяч, дипломат, публіцист, журналіст, коо­ператор. У 1900 р. він увійшов до складу Революційної української партії, пізніше приєднався до Української соціал-демократичної робітничої пар­тії. У 1902 - 1903 рр. А. Жук активно публікується на шпальтах партійних видань (часописів "Гасло" і "Селянин"), стає одним із засновників у Харкові "Союзу службовців на залізницях півдня Росії". У 1906 р. його обирають членом ЦК УСДРП. Невдовзі після цього А. Жука було аре­штовано, і після свого звільнення він виїжджає за кордон (до Львова). Починаючи з 1909 р. Жук редагує журнал "Економіст" і "Самопоміч", на шпальтах яких публікує низку своїх статей про проблеми розвитку коопе­ративного руху в Галичині. Водночас він не полишає й політичних справ, зокрема бере участь у виданні партійного органу УСДРП "Праця". А. Жук доклав багато зусиль для створення всеукраїнської політичної організації самостійницького спрямування та налагодження видання нового друко­ваного органу - часопису "Вільна Україна". У 1912 р. він став ініціатором заснування Українського інформаційного комітету.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82 


Похожие статьи

І Пасічник - Тенденції в розвитку релігійного й культурного життя на українських землях

І Пасічник - Наукові записки серія психологія і педагогіка

І Пасічник - Наукові записки національного університету острозька академія

І Пасічник - Операционные структуры действия систематизации в процессе усвоения математического материала подростками

І Пасічник - Психологічні характеристики індивідуального мислення