І Пасічник - Наукові записки національного університету острозька академія - страница 5

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82 

17    Див. Закон України "Про Загальнодержавну програму подолан-
ня наслідків Чорнобильської катастрофи на 2006 - 2010 роки" від 14 бе-
резня 2006 р. №
3522-IV.

18    Вечірній Київ. - 1991. - 13 листопада; Голос України. - 1992. - 6
жовтня.

19    Вестник Чернобыля. - 1990. - № 78; 1991. - № 22.

20    Вестник Чернобыля. - 1990. - № 16, 78; Сельская жизнь. - 1990.
- 3
березня.

21    Барановська Н.П. Україна - Чорнобиль - світ. Чорнобильська
проблема у міжнародному вимірі 1986 - 1999. - К., 1999. - С. 156.

22    За матеріалами Фонду спасіння дітей України від чорнобильської
трагедії при Українській Раді Миру.

23    Эхо Чернобыля. - 1992. - № 29-32.

 

Ярослав Розумний Манітобський університет Вінніпег, Канада

УКРАЇНСЬКА ДІЯСПОРА Б КАНАД! вЧОРА Й СЬОГОДНІ: ПРОЦЕСИ I ПРОГНОЗИ

Вступ. Зацікавлення процесами в українському громадському житті на території Північної Америки почалося на Сімнадцятій щорічній конференції на Іллінойському університеті в Урбана-Шампейн, яка відбулася 24-27 червня 1998 року. Цю увагу дослідників і громадських діячів привернули нові, для багатьох несподівані, про­цеси в українському організованому житті, особливо в Сполучених Штатах Америки (США) й Канаді, де знаходяться найбільші осередки українців на Заході. Згодом, виключно питанням канадських українців, була присвячена конференція з нагоди 50-річчя канадської Української вільної академії наук (УВАН) у Вінніпезі, 13 травня 2000 р. - Yesterday, Today, Tomorrow: The Ukrainian Community in Canada (Вчора, сьогодні завтра:українська стльнота в Канаді). Під таким же заголовком, 2004 року, заходами УВАН появився англомовний симпозіюм-збірникматеріялів з цієї конференції, який включає також загальний нарис 50-річної праці канадської УВАН, яка (як і Наукове товариство ім. Шевченка в Канаді) в нелегких умовах займалася досліджуванням за­недбаних, фальшованих або заборонених у тодішній Українській РСР історичних та гуманістичних дисциплін, що відносилися до минулого й сучасного України та українського життя в розсіянні. Крім цих конференцій відбулося ряд вужчих і ширших обговорювань сучасного й майбутнього північноамериканської діяспори.

Процеси. Метою цього огляду є вказати на головні процеси, які те­пер відбуваються в українському громадсько-культурному, політичному й економічному житті Канади. Йдеться про паралельне існування двох природних еміграційних течій - асиміляційної й себезбереження. Останній є опором асиміляції, який докладає всіх зусиль, щоб зберег­ти свою культурну самобутність та організаційну інфраструктуру, щоб могти в Канаді, державі зростаючих меншин успішно захищати свою окремішність, свої інтереси та могти впливати й створювати в канад­ському уряді позитивне ставлення до української держави.

Асиміляційна течія, яка появляється в другому й наступних поко­ліннях емігрантів, під впливом різних чинників нового довкілля (мови, культури, школи, побуту) й психологічного віддалення від землі бать­ків, іде шляхом зменшеного тяжіння до материка батьків. Його прина­лежність існує тільки в свідомості, а не практиці, особливо, коли бать­ки не були громадсько активними й культурно малосвідомими. Такий тип громадянина існує на маргінесі своєї й чужої організованої спільноти. Від своєї він відійшов, а до чужої не спосібний пристати. Наймаркантнішою ознакою його інакшости залишається його прі­звище. Це, до речі, остаточне призначення кожної еміграції, не зважа­ючи на наші протилежні деклярації, дуже питомі емігрантові, що пере­став бути щирим.

У своїх підсумках я базувався на останніх аналізах переписів насе­лення Канади (1991, 1996 і 2001 років) Олега Воловини й Андрія Макухи; на опитуваннях торонтських імігрантів післянезалежницької (1991) "четвертої хвилі" Всеволода Ісаєва, на висновках вінніпезьких опитувань Віктора Сацевича (2004 р.), проведених на замовлення Кре­дитової спілки північного Вінніпегу, та на власних спостереженнях і досвіді. Опитування В. Сацевича різняться від державних переписів тим, що в них крім питань хто? і що? існує третє - чому?

Збереження самобутности. В іміграційних умовах неможливо говорити про довічне й масове себезбереження. Воно потребує постійних соків, які може дати тільки своє мовне й культурне серед­овище з практикованим власним побутом та груповим тяжінням до себе. Сприяє цьому також сильна мотивація, якою вона не була б -конфесійною, комерційною або політичною з бажанням впливати, контролювати й володіти над своїм довкіллям. Для себезбереження потрібне індивідуальне й колективне усвідомлення чому я хочу йчому необхідно бути. Без ясної практичної й утилітарної причини важко себе зберегти.

Ілюстрацією такого раціонального й постійно плеканого способу самозбереження може нам послужити успіх жидівської громади в розсіянні. В їх спільноті теж існує постійна боротьба між тими, що піддаються асиміляції в нежидівське панівне середовище й тими, що турбуються збереженням своєї самобутности. Але в них перемагає табір збереження. Для них поняття слова "діяспора" має магічне зна­чення. Воно означає особливе співвідношення між центром жидівства (Сіон, Ізраїльська держава) і жидівськими поселеннями поза цим цен­тром. Таке взаємовідношення містить у собі політичні, релігійні й есхатологічні ("потойбічні") концепції юдаїзму, який принимає, що розпорошення жидів було задумане Провидінням з ціллю ширення по цілому світі ідеї монотеїзму. Для жидів, які відкидають політичну при­кмету поняття "діяспори", всі жидівські громади є непорівнянними, унікальними ^sparate) культурно-релігійними об'єднаннями. Фактично для теперішнього жидівства важливим є не так релігійний месіянізм монотеїзму, як економічна, політична й психологічна керівна роля в навколишньому середовищі. Щоб не послабити своєї сили: вони зберігають генетичну чистоту свого роду й не дозволяють змішувати його; в них сильно розвинене почуття обов'язку расової взаємної підтримки; їх індивідуалізм тісно пов'язаний з інтересами ко­лективу; вони створюють в себе почуття "облоги" й постійної небез­пеки ззовні; вони тісно пов'язані з материком, який є епіцентром їх глобальної єдности; вони дбайливо плекають і поширюють уявлення своєї інакшости, вищости й "вибраности"; вони вміло впливають на формування опіній про світ і себе.

Очевидно, таке ставлення до себе й світу є запорукою їхнього са­мозбереження й успіху в кожній країні їхнього поселення.

Характер хвиль Ыкраци. Стиль праці, форма себевияву й бажан­ня себезбереження української громади протягом понадсторічного існування в Канаді залежали від характеру ємігриційних "хвиль", яких донині було чотири, та від їх внутрішньої сили - культурної й політичної самосвідомости, причини виходу з батьківщини та асиміляційного тиску ззовні.

Перша хвиля (1891 - 1914), що нараховувала приблизно 170,000, була селянською й заробітчанською й на тому рівні вона організувалася, побутово виявляла себе та бачила своє місце на "новій землі". У своїй перевазі, як писав Василь Стефаник, ці люди переселювались "задля дітей".

Друга хвиля (1924 - 1939), в числі 68,000, була також в основному селянською й заробітчанською, але з домішкою колишніх вояків і стар­шин українських армій Першої світової війни та інтелігентів, пере­слідуваних на окупованих Польщею українських землях. Отже, ця хви­ля була більш освіченою й національно свідомішою, ніж попередня, йце виявлялося на формі громадського, політичного й культурного жит­тя. На землях, що були частиною СССР, відбувався геноцид вільного українського селянства й винищування української інтелігенції, а під Польщею - "пацифікації" й арешти.

Третя хвиля (1947 - 1955) нараховувала в Канаді около 34,000 і в своїй перевазі була еміграцією політичною, освіченішою і з культурно-громадським досвідом. Це були втікачі від російських та німецьких погромів - люди, що в нормальних обставинах своєї самостійної дер­жави, батьківщини не покидали б. На еміграції вони були міні-суспільством, що складалося з усіх суспільних верств - від хлібороба й робітника до кваліфікованого спеціяліста й академіка та від дошкільної дитини, яка з батьками покидала рідну землю, до учня середньої шко­ли й студента університету. Ця хвиля грунтовно змінила громадський і культурний вигляд і стиль канадської української спільноти та, до зна­чної міри, зупинила асиміляцію молодого покоління попередніх двох хвиль. І, вкінці, створила золоту добу в житті українців у Канаді.

Четверта - це післянезалежницька хвиля, що почалась приблизно 1992 року й триває до сьогодні. В 2003 р. вона нараховувала в Канаді 27,857. Це заробітчанська хвиля людей, що шукають кращого матеріяль-ного існування, а часами вона коньюнктурна, особливо, коли говорити про тих, що дають себе вербувати різним канадським і американським релігійним сектам з єдиною метою - покинути свою батьківщину. Вона, переважно, професійно кваліфікована й складається з молодих людей і родин, що сьогодні є великою втратою для України. Своєю громадською поведінкою вона "аполітична", часто російськомовна, її національна свідомість більш декляративна, ніж органічна й тому вона для української діяспори сьогодні не справляє великої користи. Часто дивує, чому деякі діяспорні харитативні інституції своєю еміграційною заохотою так ревно помагають Україні винародовлюватись.

Тепершнш стан. Дослідження американського демографа, д-ра Олега Воловини, виявили маловідоме, але сьогодні щораз видніше явище серед української спільноти. Вони звернули увагу на досить за­авансований асиміляційний процес серед української північноамери­канської діяспори, що проявляється і в в затраті матірної мови, і в збайдужінні до організованого життя. Всюди відчувається брак квалі­фікованого, ідейного громадського проводу, й усе заливає повінь збайдужіння до колективу й до себе самих. На провідних місцях у тих мініятюрних організаціях, що ще залишились, знайшлися не ті люди, що можуть, а ті, що хочуть, а часто й охочих уже нема. Ще існують фундації, які повстали завдяки патріотизмові батьків попередніх хвиль. І ці фундації не часто мають правильні критерії щодо розподілу під­тримки мистецтву й піднесенні його стандартів.

Який же демографічний профіль української канадської діяспори сьогодні? На основі переписів населення Канади 1991 і 1996 років, у яких уведено нову категорію - "багатоеттчного походження" (multipleєЛіпс^у), значить, частинної етнічности - дітей з мішаних подруж, пе­реписи вияввляють, що число українців у Канаді подвоїлося й пере­йшло один мільйон.

Для уточнення треба сказати, що до 1981 року в переписах насе­лення Канади існувала система оприділювання етнічної приналежнос­ті по лінії батька, а в 1981 додано також лінію матері. А в переписі 1991 року й після цього питання щодо етнічного кореня канадця зву­чить: "До якої етнічної або культурної групи чи груп належали предки відповідаючого?" Отже, поруч одноетнічного, де обидвоє батьки є того ж роду, додано кількаетнічне походження. В переписі 2001 р. додано категорію "канадець" (Canadian), яка, в підрахунках Андрія Макуха, одержала найбільше відповідей (11, 682,680). Отже, етнічне походжен­ня відсувається на друге місце.

Отож, у 1981 р. українців одноетнічного походження було 517,000; 15 років пізніше (в переписі 1996 р.) це число знизилось до 330,000, а в 2001 р., після внесення категорії багатоетнічного походження, всіх українців у Канаді є 1,071,060. З них 326,200 заявило своє одноетнічне походження, а 744, 860 (75,6%) багатоетнічне.

Види приналежности. Неофіційні, себто недержавні, опитуван­ня, що мали місце в Торонто й Вінніпезі включали дещо інші аспекти приналежности до української спадщини: родинний зв'язок, зв'язок зі звичаями і традиціями, мовою, церквою, організаціями, історією, мис­тецтвом тощо. У всіх цих видах ідентифікування себе серед канад­ських українців зауважується спад, і цей спад пов'язаний з віком і поколінням опитуваних.

У Вінніпезі, 2004 р., 92,7% опитуваних заявило, що для них родин­ний зв'язок ("історія родини") є важливішим ніж будь-який інший ас­пект їхньої української ідентичности. Для 88,6% важливі звичаї і традиції. А 75,0% уважає відзначування українських свят, знання історії й мистецтва є важливими аспектами їх ідентичности. Але молодші опитувані вважають ці види маловажними.

Мову в переписах канадського населення ділять на три рівні: матірну, тобто мову, яку особа вивчила як першу, вдома в дитинстві й ще її розуміє. І в переписі 1971 р. приблизно 309,860 осіб заявило українську мову матірною, а 25 років пізніше (1996) ця цифра впала на 49% (159,084). В переписі 2001 р. - 148,090 осіб подало українську мову як матірну.

Друга категорія - це вживання української мови вдома. В 1971 р. -144,755 осіб розмовляло українською мовою вдома. Між 1971 і 1996 р. вживання української мови вдома впало до 49,400, значить, на 72%, а в 2001, на підставі підрахунків А. Макухи, ця цифра піднеслась до 67,665 осіб. З них 33,440 (половина) розмовляло вдома виключно україн­ською мовою, а друга половина - частинно. У Вінніпезі, як доводять підрахунки В. Сацевича, тільки незначна частина регулярно вживає вдома української мови.Третя категорія (яка включає також не-українців) - це знання укра­їнської мови і спосібність нею достатньо добре розмовляти. В 1991 р., приблизно 251,133 особи, заявило, що може спілкуватись українською мовою, але в 1996 р. це число впало на 15%.

Опитування в Вінніпезі (2004 р.) виявило, що українська мова є дуже важливою для першої генерації (94,4%), менше важливою для другої й третьої, а 40,8% молоді (в віці 15-29 р.) не вважає знання укра­їнської мови важливим для своєї української ідентичности.

Важливою ознакою української ідентичности завжди була прина­лежність до головних українських церков. У 2001 р. Українська Като­лицька Церква (УКЦ) в Канаді нараховувала 126,200 членів, а Україн­ська Православна Церква (УПЦ) - 32,720 членів. Підрахунки Сацевича виявляють спад членства в обох церквах. В УПЦ між 1991 і 2001 р., цей спад сягнув 5,1%, а в УКЦ - 1,7%. У Вінніпезі, де знаходять­ся митрополії обох церков, це зменшення далеко більше: в УКЦ воно виносило 9,4%, а в УПЦ - 8,8%. Причину такого значного спаду член­ства в обох церквах Вінніпегу Сацевич бачить у тому, що в цьому місті є більше число третьої генерації, ніж в інших канадських скупченнях. Небезпеку дальшого спаду він бачить у віку членів церкви. Середній вік в УПЦ є 46,4, а в УКЦ - 44,2 (в жидівській громаді середній вік також високий - 46,4). Натомість, перепис населення показує швид­кий зріст категорії "безрелігійних".

Взагалі, як виявляють підрахунки Сацевича, зауважується спад членства в більшості традиційних християнських церков Канади: ри-мо-католицька виявляє зріст на 4,8% в Канаді і спад на 1,2% в Вінніпезі; Об'єднана Церква (Urrited Church): спад на 8,2% в Канаді й 15,6% в Вінніпезі; англіканська (Anglican): спад на 7,0% у Канаді й на 13,3% в Вінніпезі; лютеранська (Lutheran): спад на 4,7% в Канаді й на 10,0% у Вінніпезі; пресвітеріянська (Presbyterian): спад на 35,6% у Канаді й на 43,3% в Вінніпезі; Трійці (Pentecostal): спад на 15,3% у Канаді й на 28,0% в Вінніпезі; Юдейська (Jewish) виказує зріст на 3,7% в Канаді й спад на 4,3% в Вінніпезі; греко-православна - спад на 7,1% у Канаді й на 45,1% в Вінніпезі. Але менш традиційні віровизнання-секти в біль­шості виказують зріст, наприклад: інші християни (Other Christian) зросли на 121,1% в Канаді й на 148,8% в Вінніпезі; інші православні (Other Orthodox) збільшились на 79,9% в Канаді й на 82,5% в Вінніпезі; безрілігійні (No Religion) в Канаді зросли на 43,9% й на 31,4% в Вінніпезі.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82 


Похожие статьи

І Пасічник - Тенденції в розвитку релігійного й культурного життя на українських землях

І Пасічник - Наукові записки серія психологія і педагогіка

І Пасічник - Наукові записки національного університету острозька академія

І Пасічник - Операционные структуры действия систематизации в процессе усвоения математического материала подростками

І Пасічник - Психологічні характеристики індивідуального мислення