І Пасічник - Наукові записки національного університету острозька академія - страница 51

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82 

Примітки:

1.      Степовик Д. Скульптор Лео Мол: Життя і творчість. - К.: Мистецтво, 1995.

2.      Вітражі Катедри Св. Володимира й Ольги. Ювілейний комітет Катедри Св. Володимира й Ольги. - Вінніпег; Манітоба, 1977.

3.      Франко П. Патріарх Йосиф Сліпий. Альбом. - Львів, 1997 рік.

4.      Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. - К.:

Оберіг, 1993.

5.      Ніколаєва Т. Історія українського костюма. - К.: Либідь, 1996.

6.      Сидор О. Українське Богословське Наукове Товариство // Богословія. - Рим, 1996.

7.      Овсійчук В. Українське малярство X - XVIII століть. Проблеми кольору. - Львів, Інститут народознавства Національної Академії Наук України, 1996.

8.      Нотатки з мистецтва. Об'єднання мистців українців в Америці, відділ у Філадельфії, грудень 1978, липень 1967. - 1990.

9.      Історія української філософії / За ред. О. Федіва, Г. Мозгової. - К.:

10.  Україна, 2001.Крвавич Д.П., Стельмащук Г.Г. Український народний одяг XVII

 

-   початку XIX ст. в акварелях Ю. Глоговського. - К.: Наукова дум­ка, 1988.

11.  Священник Михаил. Православный взгляд на творчество. - М.,

1997.

12.  Мірчук І. Естетика. - Мюнхен, 2003.

13.  Leo Мої Sculpture Garden. Assmiboine Park. Winnipeg, Manitoba, Canada, Polar bear with cub, 1983.

14.  Волинець С. Леонід Молодожанин - український мистець // Український Голос. - Вінніпег, 1958. - 3 вересня.

15.  Канадійський журнал про українського мистця // Український Голос. - 1960. - 5 жовтня.

16.  Мистецька виставка Л. Молодожанина у Вінніпегу // Новий Шлях. - 1960. - 25 березня.

17.  Відкриття пам'ятника Т. Шевченкові в Вашингтоні у травні 1964 року // Новий Шлях. - 1963. - 18 травня.

18.  Тарас Шевченко. Пропам'ятна книга. - Вашингтон, 1964. - С. 14,

26, 31.

19.  Скульптор Л. Молодожанин // Новий Шлях. - 1965. - 7 серпня.

20.  Л. Молодожанин - член Королівської Академії Мистецтв // Український Голос. - 1966. - 9 листопада.

21.  Мистець Молодожанин відзначений медалею // Український Голос. - 1968. - 3 січня.

22.  Скульптор Л. Молодожанин став членом Італійської Академії Мистецтва і Праці // Свобода. - 1979. - 21 грудня.

23.  Українські мистці в Римі // Свобода. - 1979. - 24 липня.

24.  Молодожанин - клясичний скульптор // Український Голос. -1981. - 9 грудня.

25.  Портрет папи Івана XXIII роботи Леоніда Молодожанина у Ватиканському Музеї // Вісті з Риму. - Рим, 1983. - 29 жовтня.

26.  У пам'ять 1000-річчя Хрещення України // Поступ. - 1984. - 22 липня.

27.  І Вінніпег має пам'ятник св. Володимира-Хрестителя України // Поступ. -1988. - 14 серпня.

28.  З галереї видатних земляків // Християнський Голос. - Мюнхен,

1989.

29.  В Торонті відслонили пам'ятник князеві Володимирові Великому // Свобода. - 1989. - 14 червня.

30.  Степовик Д. Гості з України у Вашингтоні. Едмонтон - 89 // Культура і життя. - Київ, 1989. - 23 липня.

31.  Р. Г. // Український Голос. - 1989. - 19 червня.

32.  У Вінніпезі відкриють музей праць Л. Молодожанина // Україн­ський Голос. - 1990.

33.  Будують парк скульптур Л. Молодожанина у Вінніпезі // Свобода.

34.  1990. - 13 жовтня.Гординський С. Леонід Молодожанин // Терем. - Детройт, 1990. -Квітень. - С. 60-62.

35.  Степовик Д. Бронзовий родовід генія // Культура і життя. - 1990. - 4 березня.

36.  Базелюк М. Леонід Молодожанин: Для мене найголовніше в жит­ті - це скульптура // Літературний Львів. - 1992. - Січень.

37.  Малюта І. Леонід Молодожанин // Українська Культура. - Київ, 1992. - Ч. 12. - С. 1, 9.

38.  Лавенська Л. Сад Лео Мола // Промінь. - Вінніпег, 1992. -Червень.

39.  Лебединская Т. Скульптурний сад Лео Мола // Санкт-Петербург­ская панорама. - Санкт-Петербург, 1993. - С. 19-21.

40.  Мороз Р. Лео Мол: Жива легенда в містичному дзеркалі україн­ської історії // Культура і життя. - 1993. - 6 лютого.

 

Жаииа ЯнковськА

Національний університет "Острозька академія" Острог

ТРАДИЦІЇ І НОВАТОРСТВО В ІКОНОПИСНИХ ТВОРАХ ЯКОВА ГНІЗДОВСЬКОГО

Відомо, що у ХХ столітті багато талановитих митців, художників - вихідців з України волею долі, з різних причин опинилися в емігра­ції. І там, за межами рідної землі, багато із них досягли неабияких твор­чих успіхів. Основна частина їх творчої спадщини, а також відомості про їх життя більшою мірою стали відомі на Україні лише в останні 10-15 років, уже після проголошення незалежності. Тому є цілком при­родним, що зараз зацікавлення їхньою творчістю у нас надзвичайно велике. І, мабуть, найперше виникає питання про те, що у їх творчості є традиційним, таким, що єднає їх із батьківщиною, а що з'явилося но­вого, чого ми не знаходимо у мистецтві художників цього періоду на Україні. Такий порівняльний аналіз можна проводити як на рівні сюжетно-образної системи, так і на стильовому зрізі.

Оскільки проблема, заявлена у темі, є дуже широка і за кількістю особистостей митців, що творили у цей період за межами України, і за різноманітністю стильових течій, то у цьому виступі ми обмежимося аналізом творчості лише окремих із них. Варто зазначити, що, мабуть, найбільше заслуговує на такий аналіз жанр іконопису як такий, котрий майже зник у ХХ столітті (за часів радянської влади) на теренах України. І якби естафету розвитку цього жанру не підхопили і не розвинули ху­дожники української діаспори, то ми мали б майже цілковито перервану традицію в українському ікономалярстві. Сьогодні ж імена С. Гординського, Ю. Мокрицького, П. Холодного, Ю. Новосільського, Х.Дохват, М. Левицького, Я. Гніздовського, Р. Глувка, О. Мазурика, М. Бідняка та багатьох інших митців у галузі сакрального мистецтва є відомі не лише у країнах їх проживання та на Україні, але й усьому світові.

Нерядовою працею у напрямку донесення достовірної історичної інформації та репродуктивних зображень іконопису до українського читача є фундаментальна праця Д. Степовика "Історія української іко­ни Х - ХХ століть", і за своїм призначенням вона є цілком завершеною. На сьогодні ж виникають різноманітні питання з приводу теоретично­го аналізу цих творів, визначення стильових пріоритетів, їх порівняль­ної характеристики.

Аналіз бодай окремих іконописних творів у саме такому ключі -завдання, що ставилися перед написанням цієї статті.

Дуже цікавою для аналізу саме в такому плані виявилася іконопис­на творчість Якова Гніздовського (1915 - 1985), який найбільш творчу і плідну частину свого життя як видатний графік, маляр і творець дере­воритів провів у Сполучених Штатах Америки. Тим цікавішими вида­ються його досліди в галузі творення модерної ікони, що на Україні з ними з'явилася змога познайомитися аж після 1990-го року, на жаль, уже після смерті художника.

Біографія Я. Гніздовського достатньо описана у сучасних україн­ських мистецьких виданнях, тому, за браком часу, не будемо на ній зу­пинятися. Малярський спадок художника досить значний, різнопла­новий і шанований у світі. Його художні образи якимсь дивним чином, скоріше внутрішньо, ніж зовнішньо, десь на підтекстовому рівні, пере­гукуються із графічними образами і творами, де він однаково прагне осягнути велике (навіть вселенське) у малому, виводячи на передній план духовне, а не матеріальне.

50-60-ті роки для художника були сповнені творчих сумнівів та шу­кань, він багато працює, але його полотна поки що не завжди знахо­дять свого глядача і поціновувача. Твори цих років відзначаються над­звичайною різноманітністю, де відчуваються впливи різних художників та мистецьких напрямів. Але, попри ці хитання, він ніколи не втрачав своєї професійної індивідуальності та своєї неповторної манери.

Своєрідним актом упевненості в собі стала його перемога на двох виставках поспіль у США у 1978 році, де митець виступав із полотна­ми "Кущ" і "Яйця", які були написані задовго до цього. Заохочений успіхом, він вирішує повністю зайнятися виключно мистецтвом1. Митець має бажання оселитися на постійно у Нью-Йорку, але, опи­нившись у фінансовій скруті, був змушений жити і працювати в суціль­ній ізоляції в Бронксі, знову переживаючи духовну кризу і втрачаючи впевненість у собі. Про цей період свого життя він писав: "У своїй пра­ці я потрапив до глухого кута... Хоч мої матеріальні нестатки дійшли до краю, це здавалося дитячою забавкою порівняно з духовою кризою. Парадоксальність мого становища полягала в тому, що, здобувши не­залежність, я несподівано усвідомив: я не знаю, що з нею робити. Явирішив не займатися нічим, окрім малювання, але я не знав, як малю-вати"2.

Перше звернення Якова Гніздовського до мистецтва на релігійну тематику припадає якраз на складні для нього 50-ті роки. Саме у 1955 і 1956, відповідно, роках він написав два таких твори, що характеризу­ються мистецтвознавцями як найсильніші у цей період: це "Розп'яття" і "Таємна вечеря". На першому полотні, як зазначає Ярослав Лешко, зо­бражено розп'ятого Христа "майже піктографічно3". Саме зображення площинне, простір двовимірний. Ця двовимірність створюється дво­ма кольорами тла: чорним, що займає більшу частину площі й символі­зує Христову жертву, і жовтим, що символізує Спасіння. Із вражаючою експресією і майже анатомічною точністю зображені понівечені части­ни тіла Христа (руки, ноги, пробиті цвяхами, пронизаний списом бік та чоло із терновим вінцем).

Якщо, як уже зазначалося, "Розп'яття" - площинне зображення, то полотно "Таємна вечеря" - більш перспективне. Я. Гніздовський тут відходить від традиції і зображує Ісуса з апостолами не сидячими за столом, налаштованими для вечері, а стоячими, в різко обмеженому просторі, що ніби позначений невидимими перспективними лініями. Ці лінії сходяться в центрі полотна, де розміщено постать Христа, яко­го зображено фронтально, в червоному одязі, що символізує його страждання. Постаті апостолів осяжні, але разом з тим застиглі, ніби занімілі на півподиху. Всі обличчя звернені до Христа, крім Іудиного, в образі якого уособлено зло, прокляття, зраду.

Проте, ці два, хоч і дуже талановиті полотна художника, написані до того ж в період творчих пошуків, не дають ще нам повного уявлення про нього як про сформованого іконописця. До мистецтва ікони Гніздовський повернеться значно пізніше, коли обставини дадуть змо­гу працювати йому, уже на схилі життя, кілька років над створенням цілого іконостасу.

У 1981 році прихожани новозбудованої церкви Святої Трійці у Кергонксоні (Нью-Йорк) запропонували митцеві намалювати для неї іконостас. На цей час у США працювало уже багато митців іконопису українського походження, які були зорієнтовані на традиційні стильо­ві поєднання "візантинізм-бароко", "візантинізм-ренесанс". Але ця церква, збудована за проектом архітектора Радослава Жука, уже сама по собі за стилем побудови відкидала використання цих напрямів для іконостасу. Храм був побудований у модерному ключі, разом з тим, із врахуванням традиційних особливостей старовинної дерев'яної архі­тектури західної України, зокрема Карпат, із чітко вираженими еле­ментами готики. Кілька років наполегливої праці коштували для Гніздовського образи цього іконостасу, за якими досить доказово мож­на судити про використання традицій та новаторських прийомів ху­дожником.

Дуже влучно в загальному плані схарактеризував ці ікони Я. Лешко,зазначаючи, що Гніздовський створив образи "гіперреалістичної наси­ченості, де постаті, небо і краєвид існують у стані підвищеної інтенсив­ності буття. Вони є одночасно в цьому і в потойбічному світі, а їхня матеріальність - духова. Якщо в тематичному плані майстер додержу­ється принципів традиційного іконостасу, створені ним образи є непо­вторно "гніздовські". Вони не є ані відверто модерними, ані стилізовані під якийсь специфічний момент історії мистецтва4".

Д. Степовик у альбомно-аналітичному виданні "Історія україн­ської ікони Х - ХХ століть" зазначає, що ікони Я. Гніздовського вико­нані на основі поєднання стилів готики і ренесансу5, що як не можна краще було співзвучним із архітектурним ансамблем церкви Святої Трійці. Це дуже рідкісний стильовий синтез. Як продовжується далі у згаданому дослідженні, "Гніздовський узяв від готики вертикалізм, стрімкий рух угору"6. Саме завдяки цим ознакам його образи стають легкими, більше духовними, ніж тілесними (ікони "Преображення", "Вознесіння", "Покрова" та інші). Цей же автор у своїй праці "Іконологія й іконографія" пише, що готичний стиль уже пробували застосувати на Україні творці ікон у столітті на Холмщині та Підляшші, проте, у цій галузі "експерименти з готикою не були дуже вдалі"7. Ікони Гніздовського знайшли схвальні відгуки, насамперед, мистецтвознав­ців та своїх поціновувачів серед прихожан, хоча не всім було зрозуміло, як можна було відступити в іконі від візантійського канону. Так, худож­ник не наслідував ні жодного із візантійських стилів, проте, не можна сказати, що він зовсім не використав їх досвіду. Приглушені та чіткі тони одягу, його кольорова гама, видовжені, з відтінком аскетизму лики святих, їх пози, жестикуляція, - це ті елементи, які єднають ікони маляра із давнім візантійським каноном, щоправда, самі вирази облич­чя святих, на відміну від "візантійських", випромінюють радісну духо­вність, ніжність, готовність до внутрішнього контакту.

Отже, Я. Гніздовський, створивши аналізований іконостас, висту­пає, насамперед, художником-модерністом, використавши до цього не поєднуваний в іконописі стильовий синтез, і разом з тим, залишився маляром-традиціоналістом, дотримуючись основного канону візан­тійської іконографії.

Ренесансність ікон Гніздовського полягає у бездоганній симетрії, повній гармонії кольорів та і самих образів.

Є ще одна риса, яка робить ці образи близькими українцям. Художник далекий від прямого етнографізму, хоча деякі елементи на­ціонального все ж присутні у його творах. Це, насамперед, повністю слов'янські лики святих, поле доспілої пшениці, отара овець як неза­перечні атрибути українського пейзажу, український рушник та "подо­вий" хліб на ньому в іконі "Таємна вечеря" та ін. Усі ці елементи вико­нують ніби з'єднуючу функцію між різностильовими компонентами творів маляра, функцію гармонізації цих стилів і підстилів, переплав­лення їх у монолітну полістильову єдність. Мабуть, тому Д. Степовик ізазначав, що "для модерної в архітектурному відношенні церкви Гніздовський виконав іконостас, який є настільки ж модерним, на­скільки й опертим на традицію. ...Загалом же, у Кергонксонському іко­ностасі втілилося найістотніше, що було притаманне Гніздовському-мистцеві та людині. Його українська природа піднеслася до меж вселюдського, навіть космічного і торкнулася великих сфер буття"8.

Внутрішня сутність малярства Гніздовського полягала в тому, що він будь-які стилі чи напрями не використовував буквально, творчо пе­реплавляв її, асимілював до власної тематичної та живописної системи. І нехай навколо іконостасу церкви Святої Трійці й досі точаться су­перечки, - це лише свідчення його неординарності та виняткової цін­ності.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82 


Похожие статьи

І Пасічник - Тенденції в розвитку релігійного й культурного життя на українських землях

І Пасічник - Наукові записки серія психологія і педагогіка

І Пасічник - Наукові записки національного університету острозька академія

І Пасічник - Операционные структуры действия систематизации в процессе усвоения математического материала подростками

І Пасічник - Психологічні характеристики індивідуального мислення