І Пасічник - Наукові записки національного університету острозька академія - страница 53

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82 

.он там, де зараз чорним струпом

Застигла магма, там колись Дніпро

На білому піску із дітьми грався

І риба вірила його воді.

Після глибоко ліричного прощання з Великою Рікою ("Дніпро мене малу бере на руки і пригортає до грудей своїх") автори ораторії підводять слухачів до вже згадуваної нами циклічності історії - звучить уривок "Похвали Дніпрові", спершу латинською, потім по-українськи. Повертається мотив могутніх хвиль, що відтворено в музиці мажорни­ми прославними інтонаціями. Текст звучить тричі (у лібрето - один раз) задля запевнення величі й неперервності водної артерії україн­ської нації. Дніпро після багатьох століть розвитку, розквіту, занепаду й відродження духовності українців знову постає їхнім вічним охорон­цем. Завдяки талановитому проникненню композитора у зміст, ці сло­ва набувають глибини й незнищенної могутності.

Як стверджує Марія Загайкевич, "в ораторії щасливо поєдналися в єдину художню цілісність поетичне світосприймання відомої письмен­ниці Софії Майданської та характерні особливості музичного мислен­ня Валерія Кікти, - митців, для яких історична доля українського на­роду завжди була близькою і хвилюючою" [2, 3].

Ораторія С. Майданської та В. Кікти "Святий Дніпро" отримала схвальні відгуки у пресі. Серед тих, за якими нам вдалося простежити -огляд Миколи Бея "ПроМайданську, їі лібретто ораторії "Святий Дніпро" та ще дещо", надрукований у тижневику "Україна і світ" (1996); стаття Аріядни Шум "Ораторіяльний літопис "Святий Дніпро" в газеті "Гомін України" (1996) і рецензія Марії Загайкевич "Музичний літопис боротьби і звитяги", що побачила світ у виданні "Культура і життя" (2001). Усі авто­ри сходяться на одній думці: ораторія "Святий Дніпро" - унікальний син­кретичний, музично-поетичний твір національного значення, оскільки "перекидає арку до вокально-симфонічних полотен українських компози­торів" [2, 3] і "може репрезентувати нас як націю" [12, 7].Література:

Бей Микола. Про Майданську, її лібретто ораторії "Святий Дніпро" та ще дещо // Україна і світ (Канада). - 1996. - 14-20 лют. - С. 10.

Загайкевич Марія. Музичний літопис боротьби й звитяги // Культура і життя. - 2001. - 8 трав. - С. 3.

Івасюк Оксана. "...Відчув мою долоню біля серця" // Молодий букови­нець. - 1998. - 11 верес. - С. 6.

Китайгородська Віра. "Моя орбіта - довкола Буковини": Відтінки літературно-філософського портрета // Буковинське віче. - 1997. - 14 черв. - С. 3.

Лобовик Ірина. Софія Майданська: "Ще довго нам даватиметься взна­ки холопський синдром..." // Березіль. - 1995. - № 5-6. - С. 3-24.

Майданська-Ілюк Одарка: "Пам'ятаю!" // Слово Просвіти. - 2002. -12-18 квіт. - С. 9.

Майданська Софія. А нас багато... // Вісті з України. - 1993. - № 43.

-   С. 10.

Майданська Софія. Літописець // Сучасність. - 2000. - № 11. - С. 141-144.

Майданська Софія. Провінційність - то поняття, знегативлене імпе­рією... (Інтерв'ю вела Ірина Садова) // Буковинський журнал. - 1995. - № 3-4. - С. 74-80.

Майданська Софія. 10 років у моїй долі // Українське слово. - 2001.

-   № 1. - С. 1.

Українська літературна енциклопедія: В 5 т. / За ред. І. Дзеверіна. - Т. 3: К-Н. - К.: "Укр. енциклопедія" ім. М.Бажана, 1995. - С. 256.

Шум Аріядна. Ораторіальний літопис "Святий Дніпро" // Гомін України (Канада). - 1996. - 17 квіт. - С. 7.

При цитуванні ораторії "Святий Дніпро" використано вкладку до компакт-диска "Sacred Dnipro: Oratorio" (Copyright: Canadian Ukrainian Opera Association. Recorded live at Massey Hall, Toronto, Canada, April 28, 1996. Orders: 620 Spadina Avenue, Toronto, Ontario, M5S 2H4).

 

Млксим Кирчаиіб Воронезький університет Воронеж, Росія

КАНАДСЬКА ЛІТЕРАТУРА У ПОШУКАХ УКРАЇНСЬКОГО КОРІННЯ (ПРОБЛЕМИ ТВОРЧОСТІ ДЖЕНІС КУЛИК КИФЕР)

Дженіс Кулик Кіфер - письменниця, яка народилась в Торонто і одержала освіту у Франції і Англії, вона живе в Онтаріо, можливо, вона

не тільки найкрупніша канадська письменниця українського похо­дження, але і та, яка глибше інших інтегрувалася в канадське суспіль­ство. Канадська критика указує на те, що успіх письменниці - результат розриву з українським етнічним середовищем1. Творчість письменниці привертає увагу дослідників, їй було присвячено дві дисертації2. Вона пише прозу англійською мовою, її шлях до української тематики не простий. Вона довго опиралася цьому, сприймаючи себе як канадську письменницю, що підтверджує припущення Т. Журженко про те, що жінки-письменниці можуть належати до двох абсолютно різних течій - вони можуть бути національно чи антинаціонально орієнтовані3. Перша поетична книга "Білизна ангелів менших" з'явилася в 1986 році. Твори письменниці (наприклад, "Експрес Париж - Неаполь", "Сузір'я")4 виходили в 1980 - 1990 рр. Вона - авторка декількох літе­ратурознавчих праць5. Ці книги і статті вийшли англійською, і знайти в них що-небудь українське - задача складна і нездійсненна з причини повної відсутності українських мотивів.

Подібно багатьом українським емігрантам, які виросли і одержали освіту на Заході, її з Україною пов'язує небагато. З нею вона контактує на сторінках своїх книг і на професійному рівні: у 1998 році Дженіс Кулик Кіфер разом з відомою українською дослідницею Соломією Павличко випустила спільну роботу "Київ двох земель: нове бачення. Антологія розповідей з України і Канади". У 2005 році вона опубліку­вала книгу про розвиток української канадської ідентичності6. Романи "Зелена бібліотека" і "Мед і попіл: історія сім'ї"7 - найяскравіші з її "українських" творів. Тому, канадська критика схильна бачити в ній письменницю, яка відкриває свою "другу країну" - Україну. Українські дослідники відзначають, що романи викликали суперечки в Україні і Канаді, де були сприйняті як тексти-пошуки канадської національної ідеї, в яких виявилися б вписаними долі та життєві шляхи післявоєн­них європейських емігрантів8.

У "Зеленій бібліотеці" і "Меді і попелі", за словами авторки, вона хотіла "виписати свою етнічну приналежність у прямому розумінні цього слова"9. Засобами англійської мови письменниця реконструює українську дійсність. Це їй зробити не вдається, і замість реконструк­ції вийшла міфологізація. Вона створила ще один з літературних міфів, пов'язаних з Україною, підтверджуючи свій розвиток в рамках саме ка­надської літератури, оскільки для Канади створення своїх літератур­них і національних міфів було, а на фоні сучасного мультікультуралізму, є актуальною задачею10. Реконструкція України зроблена на основі спогадів родичів-українців і власних авторських вражень від поїздок до України. Героїня "Зеленої бібліотеки" Іва Чаун несподівано дізна­ється про своє на половину українське походження. Це приводить до різких змін в її житті: вона виявляється вимушеною переглянути і від­мовитися від сформованих протягом років життєвих стереотипів. Вона намагається сама визначити свою національну ідентичність. Інші герої книги, емігранти старшого покоління, пан Мороз і Оля Павленко, го­тові до реального повернення в Україну. Для другого покоління канад­ських українців повернення на історичну батьківщину неможливе. Для третього - повернення може мати тільки символічний характер.

Героїня роману Іва Чаун готується до поїздки на батьківщину пред­ків як туристка. Такий зміст книги підтверджує припущення канад­ської критики про те, що в 1990-і роки англомовна проза національних співтовариств в Канаді відійшла від традиційного для себе питання "Де ми?", намагаючись знайти відповідь на інше: "Хто ми?"11. Історична батьківщина і подорож туди розглядалася в такій ситуації як один із способів знайти відповідь. Перед реальною мандрівкою вона відвідує Україну в уяві. Ця метафорична поїздка - своєрідний досвід знайом­ства з Україною. У 1993 році Іва випадково знаходить стару фотогра­фію, де бачить жінку з хлопчиком, який схожий на її сина. Після цього у неї з'являються підозри, що вона має українське походження. Вона починає свої пошуки і звертається по допомогу до своїх знайомих -сім'ї Морозів. Оля Павленко (пані Мороз) підтверджує, що хлопчик з фотографії - Іван Котелько, її батько, а його мати, бабуся Іви - україн­ська поетка Леся Льовкович, розстріляна в Бабиному Яру12. У одному з інтерв'ю Кулик Кіфер призналася, що прототипом Лесі стала Олена Теліга13.

За словами сучасного українського дослідника Н. Тучинської, Оля Павленко - не другорядний персонаж. Вона виконує роль казкаря, першовідкривача для Іви її історичної батьківщини. Одна згадка про розстріляну поетку відкриває невідомий світ української культури. Факт українського походження змінює ставлення Іви до Олі Павленко. Якщо в її дитячих спогадах - вона - прибиральниця в їх будинку, яка не знає англійської мови, то тепер вона взнає, що Оля Павленко вільно говорить англійською мовою і має дві освіти. Ще дивніше для Іви, що українська мова і українська культура - основні чинники національної ідентифікації для Олі Павленко. Іва взнає, що її батько так і не вивчив англійську мову, вважав за краще жити серед українських емігрантів. Українська мова для нього - показник чужості канадському суспіль­ству.

Оксана Мороз, ще одна з героїнь "Зеленої бібліотеки", представляє друге покоління еміграції. Вона символізує глибину і ступінь асиміля­ції деякої частини української діяспори. Вона не хоче повертатися в Україну після того, як та стала незалежною державою. Вона соромить­ся свого українського походження, а після того, як її батько і брат по­вертаються на батьківщину, - відмовляється контактувати з ними. Не розуміючи своїх вчинків, не усвідомлюючи їх негативної ролі, вона по­збавляє себе унікальності, особистості і індивідуальності. Оксана ви­креслила з пам'яті частину історії своєї сім'ї, остаточно асимілюючись в Канаді. Іва, у свою чергу, летить в України, де зустрічається з Олексою Морозом. Граючи з ним в слова, заучуючи нові українські фрази, вона усвідомлює, що українська мова і українська культура для неї рідні. Тому в англомовний текст вводяться українські слова14. Проте, під чассварки Олекса перекладає їй з англійської на українську дві фрази "I love You" і "Fuck You" - саме цей урок мови показує їй, наскільки вона повернулася до України, хоча вона і розуміє, що ніколи не навчиться вільно говорити українською мовою. Така точка зору українського критика Наталії Тучинської. Український канадський дослідник Максим Тарнавський інтерпретує цей аспект інакше. Коментуючи сло­ва одного з героїв роману про відсутність в українській мові еквівален­та для англійського "Fuck You", він відзначає, що так може писати лише людина, котра "має дуже вичищене уявлення про українську культу-

"15

ру"15.

У романі "Зелена бібліотека" є і автобіографічні мотиви. Автор сама зробила подорож з Канади до Києва. У романі описаний її влас­ний досвід зближення з культурою, яка до цього була для неї чужою. Коментуючи цю ситуацію, вона пише: "спочатку я чинила опір візиту, удвічі сильним було у мене відчуття сорому, який я завжди випробову­вала при одній тільки думці про Шевченка, сорому за мою українську мову, яка примушувала мене читати "Кобзаря" в перекладі". Проте, відвідання музею Тараса Шевченка в Києві звільнило її від "юнацького сорому" за українське походження. На останніх сторінках "Зеленої бі­бліотеки" Іва телефонує Олексі до Києва з Канади. Ця символічна сце­на втілює відновлення її зв'язку з історичною батьківщиною, з україн­ською мовою, що, на думку української критики, говорить про бажання Дженіс Кулик Кіфер показати важливість збереження української мови для української діяспори в Канаді16. Тема подорожі і повернення на­щадків європейських емігрантів і самих емігрантів на їх історичну бать­ківщину - не нова тема для канадських письменників європейського походження. Дженіс Кулик Кіфер в одній з своїх наукових праць, ко­ментуючи проблему повернення, писала, що дорога додому пов'язана з багатьма психологічними труднощами: "нам говорили, що ми не мо­жемо повернутися додому, а якщо ви повернетеся, то зрозумієте, що дім перемістився, він розташований не там і не тут, не в новій або ста­рій країні, він знаходиться десь посередині"17.

Тема повернення - результат роботи пам'яті і прагнення зафіксува­ти її у вигляді літературного наратива. За словами Дж. Півато, повер­нення або подорожі в країну предків, реальні і уявлені, допомагають усвідомити свою історичну батьківщину, поглянути на неї під своєю точкою зору. Мандрівки нерідко приводять до змін у відношенні до Канади і канадського суспільства. Ці подорожі важливі, тому що сти­мулюють перегляд старих і традиційних сімейних наративів і стерео­типів про предків-емігрантів. Дж. Півато пише, що в сімейних міфоло­гіях емігрантів вже мертві предки можуть бути більш живими, ніж їх живі нащадки. Саме поїздки приводять до ревізії цієї думки серед най­молодших представників етнічних груп18. Ці зміни і аналізує Дж. Кулик Кіфер.

Роман "Зелена бібліотека" зустрів різні оцінки серед канадськихукраїнців. Багато хто з діячів української громади сприйняв його як спрощений опис української дійсності, як спробу автора розповісти навіть не історію України, а історії українців, з якими вона знайома слабо. До того ж сама Кулик Кіфер в одному з інтерв'ю заявила, що своїм романом хотіла розповісти "багато історій"19. Дослідник україн­ської літератури М. Тарнавський припускає, що основа пошуків етніч­ності в романі - це українська історія. Тарнавський указує на поверхне­вий рівень знання української історії Дж. Кулик Кіфер, припускаючи, що вона могла прийти на сторінки роману із сторінок "України: істо­рії" Ореста Субтельного - видання, розрахованого на англомовного читача. Українська критика Канади вказувала на те, що Дж. Кулик Кіфер написала в значній мірі спрощений роман, оскільки зосередила свою увагу на таких образах (наприклад, Чорнобилі), які більшою мі­рою відомі і зрозумілі для середнього канадця. Тому М. Тарнавський указує на те, що роман фрагментарний20.

"Мед і попіл" - ще одна "українська" книга письменниці. Коментуючи її творчу історію, вона відзначала, що сама "росла з історі­ями, які примусили мене усвідомити, що я походжу з того місця, яке пройняте історією". Слід визнати, що цей роман вписується в подібні твори (що знаходяться на межі прози і публіцистики) канадських авто­рів, нащадків європейських емігрантів. Примітно, що книги подібного плану виникли в кінці 1990-х років, а їх появі передувало зростання інтересу до Східної Європи21 як батьківщини значного відсотка сучас­них канадців. "Мед і попіл" - робота, заснована на реальних спогадах авторки і її родичів. Події, описувані в книзі, починаються в 1900 році з народженням діда письменниці Томаша Соловського. Вона розгля­дає історію п'яти поколінь своєї сім'ї і завершує відвідинами Києва в 1997 році. Коментуючи особливості книги, вона указує на те, що "пи­сала не тільки про історію сім'ї, але і про те, як ця сімейна історія пере­плітається з історією країни". Видавці книги указують, що книга міс­тить цінний "досвід іммігрантів, загальний для багатьох канадців". Це - дуже особистий погляд на історію України крізь історію декількох поколінь однієї сім'ї: "кожна сім'я має свої міфи і кожний з її членів в праві їх по-своєму інтерпретувати". Один з канадських критиків, аналі­зуючи "Мед і попіл", підкреслив те, що книга стала цінним нагадуван­ням того, що Україна, яку багато канадських українців сприймають як батьківщину, не "така приємна, як ми звикли думати". "Мед і попіл" став спробою узагальнення досвіду декількох поколінь канадських українців, кроком у бік відмови від упереджень, що дісталися в спадок від своєї "старої країни"22.

Аналізуючи проблему ідентичності Дж. Кулик Кіфер, потрібно згадати про роль мовного чинника. Гї стосунки з українською мовою не можна назвати ідеальними. Кулик Кіфер згадує, що удома батьки з нею не розмовляли українською23. У одній з своїх наукових праць вона пише: "через мову я взнала страшні приниження, мої вчителі в україн­ській школі, які знали тільки основи англійської мови, не учили нас ні граматиці, ні лексиці, дотримуючись тієї думки, що їх задача навчити нас формулювати свої думки або виправить нашу вимову. Вони відмо­вилися повірити, що я не говорю на українській мові, що вона мені не рідна, а чужа". Вона не заперечує, що вже двадцять років намагається зрозуміти українську мову, історію і культуру. Мовні труднощі харак­терні для багатьох канадських українців: якщо в 1990-і роки близько 50 % канадських українців визнавали українську мову як рідну, то лише 20 % використовували її регулярно в побуті24.

Не дивлячись на чужість української мови, її проза містить україн­ські мотиви, і тому її "українські" книги можна інтерпретувати в кате­горіях "літературних історій". Цей контекст показує, що її художня творчість представлена швидше "гіпотетичними припущеннями"25, ніж результатами наукового аналізу, що особливо цікаве, якщо брати до уваги, що Дж. Кулик Кіфер не тільки письменниця, але і відома до­слідниця канадської літератури. Відрив літературного компоненту творчості від наукового перетворює українські сюжети на спогади, ви­кликані особистим досвідом. Це робить її українську прозу уразливою зі сторони критики.

Розглядаючи ідентичність Д. Кулик Кіфер, згадаємо і про науково-дослідну діяльність письменниці. У центрі її інтересів - модернізм і канадська література. Її дослідження присвячені проблемам канадської літератури. Українська проблематика і історія української літератури потрапляють в сферу її уваги не часто. Цьому сприяє те, що рідна мова для Д. Кулик Кіфер саме англійська, а українською вона володіє у мен­шій мірі. Тому в центрі її досліджень проблеми, не пов'язані з Україною зовсім: морська проза, канадський модернізм. Правда, у ряді своїх на­укових розвідок вона надала увагу мультікультуралізму, транскультур-ним зв'язкам, їх віддзеркаленню в літературі, проблемам етнічності26. Не дивлячись на високий рівень наукового аналізу проблем, зв'язаних і з українською діяспорою, це не робить її ближчою до українського культурного середовища.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82 


Похожие статьи

І Пасічник - Тенденції в розвитку релігійного й культурного життя на українських землях

І Пасічник - Наукові записки серія психологія і педагогіка

І Пасічник - Наукові записки національного університету острозька академія

І Пасічник - Операционные структуры действия систематизации в процессе усвоения математического материала подростками

І Пасічник - Психологічні характеристики індивідуального мислення