І Пасічник - Наукові записки національного університету острозька академія - страница 55

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82 

 

ІБАИ ПАГАРАК

Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича Чернівці

ДІЯЛЬНІСТЬ РЕЛІГІЙНИХ ОБ'ЄДНАНЬ ПО ОРГАНІЗАЦІЇ ПАРАФІЯЛЬНИХ ГРОМАД В КАНАДІ ПОЧАТКУ ХХ СТ.

Наприкінці ХІХ та на початку ХХ століття виїзд до "Америки" став дуже відомим в західноукраїнських землях. Відомість та популяр­ність підкріплювалась досвідом перших офіційних переселенців, ко­трий спонукав багатьох мешканців Галичини, Буковини та Закарпаття залишити свої споконвічні землі заради кращого життя у Канаді. Домінуюча роль церкви в житті українців на рідній землі до Першої світової війни перенеслась разом з ними в Канаду. Греко-католицька і Греко-православна церкви, які були гілками Східного чи Візантійського обряду, здавались спочатку дивними канадцям англійського, французь­кого чи іншого західноєвропейського походження. Справа в тому, що на початковому етапі імміграції релігійний вакуум серед нових іммі­грантів заповнювали Римо-католицька та Протестантська церкви. Вони намагались прийняти активну участь у житті новоприбулих.

До початку ХХ століття в Канаді були тільки тимчасові місії укра­їнських греко-католицьких священиків з США, які намагались заклас­ти підвалини до організації української Греко-католицької церкви в Канаді. Крім цього, спостерігалась деяка активність Російської право­славної місії, що намагалась привернути в лоно своєї церкви якомога більше вірних, користуючись відсутністю постійної опіки греко-католицькими священиками над своїми прихожанами.

Саме питання організації постійного перебування греко-като-лицьких священиків та заснування єпархії Греко-католицької церкви в Канаді і стало одним з пріоритетних для митрополита Андрія Шеп-тицького, коли він очолив Галицьку митрополію в 1900 році. Про цер­ковну ситуацію своїх вірних в Канаді митрополит знав з першоджере­ла, так як ще в 1898 році місіонер о. Лякомб, генеральний вікарій єпископа Паскаля з Сент-Альберт, заїжджав до нього з приводу "ви­силки нежонатих священиків до Канади"1.

Очоливши метрополію, він навіть намагався відвідати США і Канаду, але префект конгрегації "Пропаганда фіде" (пропаганди віри) не давав на це дозволу2. Така позиція Риму пояснювалась тим, що ми­трополит Галицький, згідно конгрегації пропаганди віри, не мав юрис­дикції над греко-католиками, які емігрували за океан. Вони підпоряд­ковувались місцевим (заокеанським) римо-католицьким єпископам3. Але, не зважаючи на це, митрополит доручив о. Василю Жолдаку, сво­єму секретарю, в 1901 році відвідати Канаду і докладніше з'ясувати стан справ, щодо релігійного життя українських іммігрантів.

Прибув о. Жолдак в Вінніпег наприкінці 1901 року. Саме в цей час загострювалось протистояння між греко-католиками та римо-католицьким духовенством. Суперечка стосувалася права на володін­ня парафіями, єпископи Риму хотіли щоб українці записували збудова­ні ними церкви на латинську корпорацію, натомість громада не бажала цього, а вимагала призначення власного єпископа. Вона вважала, що таке підпорядкування призведе не тільки до обмеження прав їхньої церкви, але і до зради інтересів нації4. Відвідавши Манітобу, Саскачеван і Альберту, о. Василь Жолдак 17 червня 1902 року разом з о. Жаном оо. Облятів, про приїзд якого просив о. Жолдак у єпископа Легаля для повнішого розкриття ситуації за океаном, покинули Едмонтон та 4 липня 1902 року відплили на кораблі до Ліверпуля, а за 20 днів вже були у Львові з докладною доповіддю для митрополита А. Шептицького і "просили, щоб українські оо. Василіяни прибули до Канади та пере­брали під свою опіку місійний терен"5.

Перша місія оо. Василіян відправилась до Канади вже в жовтні 1902 року у складі: трьох отців чину Святого Василія Великого (ЧСВВ) Платоніда Філяса, Созонда Дидика та Антіна Строцького, братчика Єремії Янішевського, чотирьох сестер-служебниць (Амброзії Ленкевич (Ambrosia Lenkevych), Ізидори Шиповської (Isydora Shypovska), Емілії Клапоушок (EmiliaKlapoushok),Та'їди Врублевської (TaidaVrublevska)), а також о. Василя Жолдака, який відвідував Канаду вдруге6.

Саме з часу прибуття оо. ЧСВВ до Канади почалась постійна духо­вна опіка над українцями греко-католиками. Осередками їхньої діяль­ності стали міста Біверлейк (тепер Мондер) в Альберті, Ростерн в Саскачевані та Вінніпег у Манітобі7. З цих міст місіонери їздили до по­селень українських іммігрантів, які були розкидані на величезній тери­торії, проводили богослужіння в їхніх помешканнях, організовували громадські групи, засновували парафії, проповідували слово Боже8. Богослужіння відбувались постійно, незалежно від дня тижня. Греко-католики, які користувались послугами священиків інших віроспові­дань, побачивши своїх священнослужителів, повертались до рідної віри.

Оо. Василіяни та сестри-служебниці спрямовували свою діяльність на заснування в Канаді двох українських релігійних чинів, які відігра­вали в майбутньому важливу роль в релігійному житті українців Канади. Так як до їхнього приїзду духовними потребами більш ніж 60 тисяч українців греко-католиків9 займалось менш ніж 10 священиків10, ця подія (приїзд місії оо. Василіян) була дуже важливою для україн­ських емігрантів на канадській землі.В наступні два роки на допомогу трьом ченцям ЧСВВ приїхало ще чотири: Матей Гура та Навкратій Крижановський в 1903 році11, Атанасій Филипів та Іван Тимочко в 1904 році12, за іншими даними в 1905 році13. Останнім в піонерський період прибув Василій Ладика (1909 р.), який на той час був ще студентом, але в 1912 році закінчив богословські студії і почав працювати як місіонер14. Крім цього до мі-сійної діяльності серед українців греко-католиків долучились римо-католицькі священики о. Йосафат Жан, о. П. Ру, о. Адоній Сабурен та інші, які вивчили українську мову, прийняли український церковний обряд і решту свого життя присвятили праці для української церкви15.

Але не всі спроби місіонерів налагодити церковно-громадське життя в українських поселеннях увінчувалися успіхом. Траплялися ви­падки, коли священики з свого небажання організовувати громаду, або ж з корисливої мети підривали довіру людей, яку потім було дуже важ­ко повернути. От наприклад, Іван Гуменюк, видатний громадський діяч української громади форту Вільям, в своїх спогадах пише про те, що о. Крижанівський в 1907 році перед великодніми святами, відвіду­ючи їхнє поселення, навіть не робив спроб організувати громаду16.

Пізніше люди взагалі зіткнулись з тим, що якийсь громадянин Богонько, приїхавши до поселення, почав видавати себе за священика, натомість, один з поселенців згадав, що бачив його в ролі музиканта на хрестинах в Вінніпезі. І насамкінець, в 1910 році до форту прибув греко-католицький священик о. Дволіт, який поспіхом почав збирати гроші на будівництво церкви і пояснював це бажанням того, щоб ми­трополит А. Шептицький освятив її наріжний камінь в ході свого ві­зиту до Канади. Так і сталось, але разом з митрополитом з поселення від'їхав і о. Дволіт, не заплативши за проведені роботи і не передавши нікому зібрані кошти. Церква на тому місці так і не була побудована17.

Звісно, що після таких подій, громаді було важко взагалі комусь ві­рити і вона досить скептично відносилась до подальших спроб місіо­нерів з організації людей і збору коштів на ті чи інші потреби. Це не додавало популярності і без того небагаточисельним релігійним місі­ям. Але, не дивлячись на певні негаразди і непорозуміння з деякими громадами, в загальному робота місій була успішною.

Робота перших постійних місіонерів Греко-католицької церкви в Канаді суттєво відрізнялась від роботи їх попередників. Всі священи­ки, які працювали в Канаді до оо. Василіян рано чи пізно змушені були покинути країну. Це відбувалось фактично через складне матеріальне становище. Серед першоприбульців часткову матеріальну підтримку мав тільки о. Д. Поливка від "Пропагади фіде". Натомість місія оо. Василіян мала серйозну підтримку з Галицької митрополії, а також слід зауважити, що вже й самі поселенці потроху починали "ставати на ноги" і допомагати своїй церкві та священикам.

Нормальне матеріальне положення давало можливість місіонерам, невдовзі після приїзду, розпочати будівництво храмів. Першу церквувони збудували у Пено-Стар, Альберта. При церквах засновували Апостольство Молитви, Товариство Доброї Смерті та інше. Крім цьо­го отці Василіяни заснували Новіціят сестер служебниць, відкривали парафіяльні школи, де навчання проводили сестри-служебниці. В та­ких школах вивчалась українська мова, пісні, молитви. В 1904 році свя­щеники заснували "Українське Запомогове братство Св. Миколая"18.

Завдяки приїзду оо. Василіян дещо згладились відносини між гре­ко- та римо-католицьким таборами. Перша група ченців працювала в Альберті та Саскачевані, о. Гура і о. Крижановський в Манітобі, а о. В. Жолдак був призначений монсеньйором Лянжевеном, архієпископом дієцезії св. Миколая, Манітоба, візитатором з функцією генерального Вікарія і працював теж в Манітобі. Такий стан справ фактично норма­лізував міжконфесійні відносини і зняв напруженість. Але через нові заяви римо-католиків, щодо контролю над українською церквою, це тривало не довго.

Саме непорозуміння між греко-католиками і римо-католицьким духовенством, недостатня кількість священиків Східного обряду серед українців греко-католиків стали хорошою основою для діяльності єпископа Серафима (справжнє ім'я Степан Уствольський), який навес­ні 1903 року почав роботу над заснуванням так званої "Незалежної грецької церкви"19 (хоча над цією тезою М. Марунчака можна подис­кутувати, так як з спогадів сучасників20 дізнаємось, що не Серафим був ідейним покровителем заснування згадуваної вище церкви).

Приїхав Серафим до Канади за допомогою Кирила Геника-Бере-зовського, перекладача імміграційного бюро в Вінніпезі, в березні 1903 року з Америки21, де він не знайшов визнання, через свої русифікацій­ні настрої, серед священиків, нещодавно утвореної, "Рускої Церкви в Америці", провідниками якої були греко-католицькі священики-відступники, що вийшли з під протекторату римо-католицьких єпис­копів в Канаді і утворили власну незалежну церкву та намагались зна­йти собі єпископа.

Діяльність Серафима в Країні кленового листка почалась з висвя­чення на священиків, в кращому випадку, дяків, а в гіршому, простих фермерів без будь-якої освіти. За незначний час на священиків було ви­свячено більше 50 осіб, а за два роки свого існування "серафимівський рух" об'єднав понад 60 тисяч вірних22.

Такою ситуацією вирішив скористатись К. Геник-Березовський за допомогою своїх друзів Івана Бодруга та Івана Негрича, які були вчите­лями, відповідно, з Сіфтона та Теребовлі. Обоє вони закінчили теоло­гічні студії в "Манітоба коледж" у Вінніпезі23. К. Геник-Березовський прагнув створити церковне утворення, яке було б незалежним від Риму і змогло б об'єднати українську громаду. А до І. Бодруга та І. Негрича він звернувся, бо вважав, що "Серафим, упертий москаль, не розуміє нашого народу..."24, і тому людям "...треба буде розумного проводу поза Серафимом"25.Невдовзі ці два молоді вчителі з Галичини були висвячені на свяще­ників (29 квітня 1903 року) і почали працювати над заснуванням "Руської Незалежної Греко-Православної Церкви Канади". Назва цьо­го утворення в ході розробки статуту була змінена за порадою спесвіте-ріан, які були його фінансовою основою. І вже в 1904 році, якраз за відсутності в Канаді Серафима, який тимчасово виїхав до Росії, І. Бодруг, І. Негрич та інші скликали Собор, на якому офіційно проголо­сили факт створення "Незалежної грецької церкви"26.

Незалежна грецька церква стала важливим фактором в житті укра­їнців в Канаді. Тільки в Манітобі було засновано десятки громадських центрів. Ще більше їх було в Саскачевані та Альберті. Громада прийма­ла цю церкву, так як вважала, що отримала довгоочікувану незалеж­ність від римо-католиків та Російської православної місії. Це були сві­домі люди, які об'єднувались перш за все за націоналістичним принципом. Ю. Стечишин, один з українських істориків у Канаді, вза­галі вважав, що "хоч цей рух був на церковнім полі, то в дійсності він був народницький, національний"27.

В 1907 році церква вже нараховувала 30 священиків та 40 тисяч вірних28. Але через надмірну фінансову залежність від пресвітеріан, її подвижники змушені були впроваджувати певні зміни в проведення Служби Божої, що, звісно, не подобалось людям і відштовхувало дея­ких. А в 1912 році Пресвітеріанська церква прийняла рішення скасу­вати фінансову допомогу Незалежній грецькій церкві і запропонувала її послідовникам перейти на протестантизм. Це і призвело до краху церкви. Частина священиків погодилась перейти до пресвітеріанства, частина перейшла до інших релігійних конфесій, прихожани знову опинились на роздоріжжі різних релігійних течій і в черговий раз ста­ли предметом боротьби.

Однією з релігійних організацій, яка з початку імміграції українців на канадську землю вступила в боротьбу за них була Російська право­славна місія. Вона мала тривалий досвід роботи в Америці, так як ще в 1870 році місійний центр був переміщений з Аляски до Сан-Франциско. І саме звідти почалось поширення її впливу на Америку, а пізніше і на Канаду.

Ця релігійна інституція в своїй діяльності не задовольнялась тіль­ки обслуговуванням своїх вірних. Гї діяльність була також спрямована на залучення до своєї віри тих християн, які не мали підтримки своєї рідної церкви. Так, наприклад, вже в 1891 році Російська православна місія змогла перетягнути в лоно своєї церкви першу греко-католицьку релігійну громаду в Америці, м. Міннеаполіс, на чолі з о. Олексієм Товтом29, а в 1897 році в Канаді поселення "Восток"30. Таким чином, вже до кінця 1900 року РПЦ залучила до себе 13 греко-католицьких громад з 6898 вірними, 4450 з яких були з Угорщини і 2448 з Галичини31.

В 1898 році настоятелем РПЦ в Америці був призначений єпис­коп Тихон, який дуже енергійно взявся за справу розширення впливу церкви на північноамериканському материку. Це сприяло тому, що в Канаді до 1906 року вже нараховувалось 5 незалежних парафій та 19 місій Російської православної церкви з 6748 вірними32. Розвиток церк­ви здебільшого здійснювався за рахунок греко-католиків, які прийма­ли православ'я.

Що ж приваблювало людей в цій церкві і примушувало змінювати свою віру? По-перше, українці звикли до Візантійського обряду та жо­натих священиків, а в початковий період еміграції ними опікувались римо-католицькі духовники, які дотримувались целібату, і тільки поо­динокі місії греко-католицьких священиків з Галичини на початку ХХ століття діяли на теренах Канади. По-друге, єпископи римо-католицької церкви вимагали запису церковних споруд на свою корпо­рацію, чого дуже не хотіли миряни. По-третє, РПЦ залучала до своїх місій священиків, вихідців з України, яких добре сприймала українська громада. Найбільшого розвитку ця церква досягла, звісно, в США, але і в Канаді вона мала певні здобутки. Статистичні дані говорять про те, що в 1909 році кількість парафій Російської православної церкви в Канаді досягла 10-ти33. Це було непоганим здобутком, враховуючи те, що управління діяльністю місій здійснювалось з теренів США, а окре­ма благочинія з своїм єпископом в Канаді була створена тільки в 1908

34

році34.

Таким чином, початок ХХ століття відзначався інтенсифікацією діяльності різних релігійних утворень на теренах Канади. Греко-католицька церква, розуміючи загрозу переходу своїх вірних до інших релігій, почала збільшувати свою присутність в Канаді, залучаючи до місійної діяльності оо. Василіян. Слід відмітити також, що римо-католицькі єпископи дещо змінили свою позицію щодо українців і по­чали підтримувати ініціативу призначення для них власного єпископа з Галичини.

Свідома українська молода інтелігенція на еміграції за допомогою священика з Росії, єпископа Серафима, здійснила успішну спробу ор­ганізації власної церкви для українських іммігрантів "Незалежної грецької церкви", але через відсутність власних матеріальних ресурсів і, відповідно, через зовнішній (пресвітеріанський) вплив дуже скоро втратила своє дітище. Що ж стосується Російської православної місії, то вона, користуючись недостатньою опікою над українцями греко-католиками, намагалась перетягнути їх в лоно своєї церкви і певних успіхів таки домоглась.

Примітки:

1     Марунчак М. Українські церкви в розвиткових фазах української діяспор // Збірник праць Ювілейного Конгресу. - Мюнхен, 1988. - С.

372.

2     Там само.3      Савчук С., Мулик-Луцик Ю. Історія української Греко-Право-славної церкви в Канаді. - Вінніпег, 1984. - Т. 2. - С. 18.

4     Marynchak M. The Ukrainians Canadians: A History. - Winnipeg; Ottawa, 1970. - Р. 104.

5     Казимира Б. Митрополит Андрій Шептицький та канадійські українці // Пропамятна книга оо. Василіян у Канаді. 50 літ на службі Богові й народові (1902 - 1952). - Торонто, 1953. - С. 103.

6     Боровик М. Українсько-канадська преса та її значення для україн­ської меншини в Канаді. - Мюнхен, 1977. - С. 48; Marynchak M. Ibidem.

-   Р. 104.

7     Казимира Б. Релігійно-громадське життя в українській католиць­кій митрополії в Канаді. - Торонто, 1965. - С. 18.

8     Ювілейна памятка 25-ліття новіціяту оо. Василіян у Мондері, Алберта. - Мондера, 1948. - С. 31.

9     Казимира Б. Митрополит Андрій Шептицький та канадійські українці... - С. 104.

10    McGowan G. M. Roman Catholics and the Ukrainian Catholic
Church
// Canada's Ukrainians: Negotiating an Identity. - Toronto, 1991. - P.

221.

11    Боровик М. Вказ. праця. - С. 48.

12    Marynchak M. Ibid. - P. 105.

13    Ювілейна памятка 25-ліття новіціяту оо. Василіян у Мондері... -

С. 31.

14    Там само.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82 


Похожие статьи

І Пасічник - Тенденції в розвитку релігійного й культурного життя на українських землях

І Пасічник - Наукові записки серія психологія і педагогіка

І Пасічник - Наукові записки національного університету острозька академія

І Пасічник - Операционные структуры действия систематизации в процессе усвоения математического материала подростками

І Пасічник - Психологічні характеристики індивідуального мислення