І Пасічник - Наукові записки національного університету острозька академія - страница 56

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82 

15    Казимира Б. Релігійно-громадське життя в українській католиць-
кій митрополії в Канаді...
- С. 18.

16    Гуменюк І. Мої спомини: До розвитку організованого життя
українців у Східній Канаді.
- Торонто, 1957. - С. 15.

17    Там само. - С. 16.

18    Ювілейна памятка 25-ліття новіціяту оо. Василіян у Мондері... -

С. 32.

19    Marynchak M. Ibid. - P. 105.

20    Савчук С., Мулик-Луцик Ю. Вказ. праця. - Т. 3 - С. 209. (цитата
зі спогадів І. Бодруга); Стечишин Ю. Історія поселення українців у Канаді.

-   Едмонтон, 1975. - C. 290.

21    Савчук С., Мулик-Луцик Ю. Вказ. праця.- Т. 3. - С. 208.

22    Yuzyk P. Religeous life //A. Heritage in transition: Essays in the
history of Ukrainians in Canada. - Toronto, 1982. - P. 151.

23    Marynchak M. Ibid. - Р. 106.

24    Савчук С., Мулик-Луцик Ю. Вказ. праця. - Т. 3. - С. 209. (цитата
зі спогадів І. Бодруга).

25    Там само.

26    Marynchak M. Ibid. - Р. 106.

27    Стечишин Ю. Вказ. праця. - C. 292.

28    Yuzyk P. Ibid. - P.152.29        Савчук С., Мулик-Луцик Ю. Вказ. праця. - Т. 2. - С. 168.

30    Там само. - С. 170.

31    Марунчак М. Українські церкви в розвиткових фазах української
діяспори... - С. 378.

32    Yuzyk P. The expansion of the Russian Orthodox Church among the
Ukrainians in North America to
1918 // Studia Ucrainica 2. - Ottawa, 1984.
- № 5. -
P. 218.

33    Ibid. - P. 221.

34    Ibid.

 

Людмила Третяк

Національний університет "Острозька академія" Острог

МІСЦЕ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ В СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОМУ ЖИТТІ ПОЛЬЩІ: 1944 - 1947 РОКИ

Одним з недостатньо досліджених питань у сучасній українській та польській історіографії є післявоєнна історія греко-католиків в Польщі, адже церковно-релігійна тематика в радянських джерелах була в числі заборонених. У зв'язку з цим дослідження місця Греко-Католицької Церкви в суспільно-політичному житті Польщі в 1944 - 1947 роки містить новизну та є актуальним.

Аналізуючи стан наукової розробки даної проблеми, можемо зро­бити висновок про його недостатність. Більшість авторів праць є поль­ськими вченими, однак? матеріал ними викладено однобічно та суб'єктивно. Багато важливих проблем післявоєнної ГКЦ замовчуєть­ся. Історія ГКЦ в Польщі не заохочувала до наукових досліджень пере­дусім відсутністю доступу до архівів та ще й розпорошеністю джерель­них матеріалів, велика кількість з яких неукомплектовано зберігається в церковних архівах.

На сьогодні комплекс джерел з історії Греко-Католицької Церкви в Польщі є доволі об'ємним, складним і малодослідженим, адже в ньо­му відбилися всі фактори, що спричинили особливості радянської, су­часної української та зарубіжної історіографії стосовно ГКЦ.

Серед досліджень, присвячених релігійній ситуації греко-католиків на території Польщі в роки Другої світової війни та післявоєнний пе­ріод, необхідно відзначити напрацювання Є. Місила, о. І. Гарасима, Д. Іванечка, С. Стенпня. Вченими розкрито методи втілення радянської релігійної політики, описано трагічну долю українського духовенства. Надзвичайно цінними є праці Р. Дрозда та І. Галагіди, в яких вони до­сліджують політику польської влади щодо українців, описують духо­вне життя греко-католиків. Водночас значний масив документів і мате­ріалів з історії ГКЦ стосовно досліджуваного періоду зберігається уцерковних архівах та в архівах Об'єднання українців у Польщі. Із дже­рел, які найяскравіше відображають діяльність ГКЦ в Польщі, виріз­няється епістолярна спадщина священиків. Гї аналіз дає змогу просте­жити вагому роль ГКЦ у житті українського суспільства.

Таким чином, опрацювання та архівні матеріали дають змогу ви­світлити головні аспекти в діяльності ГКЦ в Польщі 1944 - 1947 рр.

Метою цієї статті є визначення місця Греко-Католицької Церкви в суспільно-політичному житті Польщі в 1944 - 1947 рр. Для досягнен­ня цієї мети слід реалізувати такі завдання: 1) визначити основні на­прями релігійної політики польської влади, форми і методи її прове­дення; 2) простежити участь ГКЦ в суспільно-релігійних процесах; 3) висвітлити боротьбу священиків за збереження Церкви.

Релігійна політика СРСР була перенесена в Польщу у формі безпо­середніх указів і становила взірцеву модель, до якої польській владі по­трібно було йти. Атеїстична ідеологія польської державної влади вва­жала католицький костел за одного з головних ворогів. У перші місяці після визволення від німецьких окупантів, представники державної влади, намагаючись знайти підтримку у проведенні реформ, не чинили прямого тиску на католицький костел. Така ж політика проводилася і щодо східних церков. Проте, вже 12 вересня 1945 року Рада Міністрів ухвалила рішення поступово ослаблювати костельні інституції та ізо­лювати костел від Апостольської Столиці. Одразу розпочалися аре­шти священнослужителів, яких звинувачували у співпраці з німцями, шпигунстві на користь Ватикану, у підтримці класової нерівності. Співробітниками радянських спецслужб нотувалися церковні казан­ня, почалася цензура на релігійні видання. Держава під свій контроль також взяла освітньо-виховну діяльність костелів. Одночасно було розпочато пропагандистську роботу, яка мала на меті дискредитувати костел в очах спільноти1. Вищезгадані події позначилися на діяльності Греко-Католицької Церкви. Після Другої світової війни розпочина­ється новий трагічний етап в історії Греко-Католицької Церкви в Польщі, який характеризується передусім нищенням її адміністратив­них структур.

До Другої світової війни Греко-Католицька Церква в Польщі була окремою адміністративною структурою, яка безпосередньо залежала від Апостольської Столиці. Структуру Церкви становила Галицько-Львівська Митрополія, яка складалася з Львівської архієпархії, Стані-славської та Перемишльської єпархій (створена у 1934 році Конгре­гацією для Східних Церков у Римі) та Апостольська Адміністрація Лемківщини2. Після встановлення нового державного кордону в 1945 р. від Галицько-Львівської митрополії на території Польщі залишила­ся більша частина Перемишльської єпархії. Однак, Перемишльська єпископська курія залишилася на території УРСР. Державний кордон розмежував не тільки деканати, але й поодинокі парафії, до складу яких входило декілька сіл. Із 22 деканатів, що опинилися на території Поль­щі, 10 втратило загалом 67 парафій, тобто 47 % колишнього стану.

Апостольська Адміністрація Лемківщини залишилася без адміні­стративних та територіальних змін до 1947 року. Згідно даних 1943 року на Лемківщині у 9 деканатах, 129 парафіях та 198 церквах працю­вало 128 священиків та нараховувалося біля 127,5 тис. вірних3.

Польська влада вважала, що завдяки договору від 9 вересня 1944 р., який було підписано в Москві між Польським Комітетом Народного Визволення і урядом УРСР про взаємообмін населенням, вдасться по­вністю переселити до України людей греко-католицького віросповіда­ння і проблема Греко-Католицької Церкви в Польщі ліквідується сама по собі4.

У 1944 році на польській території нараховувалося біля 700 тис. українців, 60 % з яких були греко-католиками. Післявоєнні політичні та територіальні зміни в польській державі спричинили чимало пере­творень в Греко-Католицькій Церкві. Це було початком періоду ни­щення адміністративних структур церкви5.

Переселення українського населення згодом почало втрачати доб­ровільний характер. Надалі в практику увійшла політика примусового переходу греко-католиків до православного віросповідання. Іншим за­собом влади була спроба використання авторитету вищого духовен­ства для активізації переселення українців в УРСР. Прикладом може бути доля єпископа Йосафата Коциловського. В кінці 1944 р. і на по­чатку 1945 р. його намагалися переконати перейти у православ'я. Після того, як впевнилися, що це неможливо схиляли підтримати акцію пе-реселення6. Заступник головного уповноваженого уряду УРСР у спра­вах репатріації українців Тимофій Кальненко намагався дискредитува­ти єпископа в очах секретаря ЦК КП(б)У Дем'яна Короченка і народного комісара внутрішніх справ України Василя Рясного. 20 лис­топада 1944 р. Кальненко поставив їх до відома, що "біскуп пере­мишльський, будучи членом ОУН, видав звернення до священиків, аби вони всілякими способами протидіяли евакуації українців"7. Всупереч сподіванням влади, о. Коциловський навіть після свого аре­шту не підписав заяви на добровільне переселення в УРСР, а також не виступив з пропереселенською відозвою до вірних і духовенства8. 12 вересня 1945 р. Рада Міністрів прийняла рішення про втрату чинності конкордату між Апостольською Столицею та Польщею. Греко-като-лицький обряд перестав офіційно виступати в державних документах. У жовтні 1945 року було закрито Єпархіальну духовну семінарію. Того ж року припинили діяльність два греко-католицьких товариства "Єпархіальної помочі" та "Інститут вдів і сиріт по священиках"9.

Після вивезення греко-католицьких ієрархів на польській терито­рії залишилося біля 500 церков, які входили до юрисдикції пере­мишльського єпископства. 29 жовтня 1945 р. Перемишлянський єпис­копат видав розпорядження, в якому йшлося про те, що опустілі церкви вважаються філіями парафіяльних костелів10.На початку весни 1945 року на Підсяння і Холмщину охопили бандитсько-грабіжницькі напади на українські села, на їх греко-католицьке та православне населення. Терор та вбивства змушували священиків залишати свої парафії та шукати порятунку у римо-католицьких церквах. Від куль польського збройного підпілля гинули цілі українські села. Більше ста осіб було вбито в Бересті, Ласкові, Модрині, Шиховичах, Сарині, Писковичах, Вербиці, Скопові та в ін­ших. Загалом кількість жертв нараховує від вісьми до десяти тисяч. М. Козак наводить приклади вбивства греко-католицьких священиків. Серед загиблих були: о. А. Слюсарчик з Люблинця, о. І. Дем'янчик зі Скопова, о. В. Лемцьо з Павлокоми, о. О. Білик з Березки11.

21 вересня 1945 року було заарештовано і вивезено у тюрму в Ряшеві Перемишльського владику Й. Коциловського. Там він перебу­вав до 18 січня 1946 р. Проте, недовго отець знаходився на волі. 26 червня 1946 р. польська влада силою забрала владику Йосафата з рези­денції і передала його до рук радянського МДБ12. Коциловський пере­бував в ув'язненні спочатку у Львові, а потім у Києві. Його звинуватили у співпраці з німецькими окупантами і в доставці хліба для українських арештантів13. Після важкої хвороби Блаженний Йосафат помер 17 листопада1947 р. у концтаборній лікарні в селі Чапаєва біля Києва, і там був похований. Пізніше його останки перепоховано в місті Стрий14. На початку 1947 року в Перемишлі не існувало жодної Греко-Като-лицької Церкви, залишилися тільки окремі священики. Польська вла­да визнала факт виселення єпископа Коциловського до СРСР як лікві­дацію єпархії15. Перебуваючи на свободі між двома арештами наприкінці травня 1946 р., єпископи Коциловський і Лакота взяли участь у конференції польського єпископату, що проходила в Ченсто-хові. Однак, залишаються не з'ясованими ні тема переговорів між поль­ським та українським духовенством, ні їх результат16.

Питання першого арешту о. Й. Коциловського стало предметом аналізу конференції польського єпископату, яка відбувалася 3-4 жов­тня 1945 року на Ясній Горі. Було зобов'язано всіх ординаріїв надавати допомогу греко-католицькому духовенству. 22-24 квітня 1946 р. о. Коциловського було запрошено на нараду єпископів. Занепокоєний іс­нуючою ситуацією, примас Польщі А. Гльонд звернувся до Апостоль­ської столиці з проханням вивчити проблему тогочасного становища ГКЦ. У відповідь папа Пій ХІІ 25 жовтня надав кардиналам А. Гльон-дові і А. Сапєзі надзвичайні повноваження у справі ГКЦ. Найсут­тєвішим з них було право призначати греко-католицьких капеланів на проведення літургії та інших релігійних функцій в латинському обря-ді17. При цьому формальний перехід у латинство був не обов'язковий. Крім того, папа зобов'язав кардиналів давати греко-католикам можли­вість приймати святі таїнства у рідному обряді. Під час візиту кардина­лом Гльондом Ватикану 10 грудня 1946 р. Папа призначив його спеці­альним делегатом для всіх східних обрядів у Польщі, а Конгрегація досправ Східних Церков наділила усіма своїми правами включно з ін­струкціями їх застосування. Рішенням Апостольського Престолу кар­диналові Гльонду надавався точно окреслений опікунський і керівни-чий мандат відносно духовенства, вірних та майна Греко-Католицької Церкви в Польщі.

Повернувшись з Ватикану, примас Гльонд рекомендував єписко­пам південно-східних єпархій "не створювати мнимих підстав для об­винувачень, що вони спричиняються для ліквідації Церкви"18 та забо­ронив виносити з греко-католицьких церков іконостаси. Протягом перших трьох місяців кардинал обмежився виданням для ординаріїв завдання опрацювати звіт про ситуацію східних обрядів на території їхнього правління. Дещо пізніше Апостольський Делегат Гльонд вдав­ся до більш рішучих дій. 31 березня 1947 р. він призначив о. В. Гриника Генеральним Вікарієм Перемишльської єпархії, а 1 квітня того ж року о. А. Злупка - Генеральним Вікарієм для Апостольської Адміністрації Лемківщини. Рішення виявилося запізнілим, тому що з 27 квітня 1947 р. розпочалося переселення українців у північні й західні воєводства Польщі. Новопризначені Генеральні Вікарії виїхали разом з вірними, залишаючи підлеглі своїй юрисдикції терени. На практиці це прирів­нювалося із втратою наданим їм повноважень19.

В результаті операції "Вісла" з Польщі виїхало 300 священиків, а залишилося 11420. Майже 150 тис. українських греко-католиків були переселені в так звані "Ziemie Odzyskane" - Ольштинське воєводство, на Західне Помор'я і на Дальній Шльонск. Гх розселяли таким чином, щоб жили якнайдалі один від одного. Тому 3-4 родини з різних сіл опинялися в одному селі серед поляків під пильним наглядом спец­служб. Священики були відділені від своїх парафіян. Також вони могли відправляти богослужіння виключно в латинському обряді. Як виня­ток, о. Теодор Серединський та о. Мирослав Ріпецький отримали до­звіл на проведення богослужінь в східному обряді21. Наступним кро­ком стала хвиля арештів греко-католицького духовенства, яке залишилося в Польщі. 30 священиків до 1948 року перебувало в Центральному Обозі праці в Явочні. Кілька священиків перебувало у в'язницях22. Загалом за 1943 - 1947 рр. було вбито 39 священиків23.

Церковне майно перейшло у державну власність, а Римо-Католицька Церква користувалася деякими церковними приміщення­ми, переймаючи їх в орендування24. У єпископському палаці в Перемишлі влаштовано музей, семінарський будинок став школою, а єпископська катедра перейшла до ордену кармелітів. Знищено більшу частину пам'яток сакрального мистецтва, закрито школи, видавництва й християнські організації25.

Ліквідація Греко-Католицької Церкви в Україні, виселення її свя­щеників з Польщі, арешт о. Коциловського не залишили байдужими українців, які перебували в еміграції. Генеральний секретар закордон­них справ Найвищої Української Ради в еміграції видав Меморандум всправі переслідування Греко-Католицької Церкви і розіслав його папі та представникам різних західних держав. Конгрес українців в США з приводу даного питання прийняв резолюцію, а через кілька місяців українці в Німеччині організували акцію протесту. Проте, такі дії укра­їнських емігрантів не викликали відповідної реакції на міжнародному рівні26.

Таким чином, у 1944 - 1947 ГКЦ у Польщі була представлена Перемишльською єпархією та Апостольською Адміністрацією Лемківщини. Державна влада заборонила зносини з Ватиканом. У ре­зультаті переселення українського населення до УРСР кількість греко-католицьких священиків зменшилася з 414 до 114. Ті, що залишилися, піддавалися репресіям: арешти, ув'язнення, розстріли. Офіційно ні Перемишльська єпархія, ні Апостольська Адміністрація Лемківщини не були ліквідовані державними законами, вони формально продовжу­вали існувати. Важко було відбудовувати нормальне релігійне життя в умовах відсутності офіційного визнання суб'єктності Церкви та її окремого юридичного статусу.

Примітки:

1     Stepien S. Koscioi greckokatolicki w Polsce po II wojnie swiatowej i w czasach wspoiczesnych (do roku 1998) // Polska - Ukraina 1000 lat sasiedztwa / Pod red. S. Stepnia. - Przemyszl, 1998. - T. 4. - S. 339.

2     Гарасим І. Греко-Католицька Церква у Польщі після ІІ світової війни // Календар "Благовіста". - 1999. - C. 61.

3     Місило Є. Греко-Католицька Церква у Польщі (1944 - 1947) // Варшавські українознавчі записки. - 1989. - Зошит 1. - C. 208.

4 Stepien S. Ibid. - S. 341.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82 


Похожие статьи

І Пасічник - Тенденції в розвитку релігійного й культурного життя на українських землях

І Пасічник - Наукові записки серія психологія і педагогіка

І Пасічник - Наукові записки національного університету острозька академія

І Пасічник - Операционные структуры действия систематизации в процессе усвоения математического материала подростками

І Пасічник - Психологічні характеристики індивідуального мислення