І Пасічник - Наукові записки національного університету острозька академія - страница 57

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82 

5 Гарасим І. Вказ. праця. - C. 62.

6 Stepien S. Ibid. - S. 341.

7     Bilas I. Likvidacja greckokatolickiej diecezji przemyskiej oraz tragiczne lisy jej ordynariusza biskupa Jozafata Kocylowskiego w kontekscie polityki wyznaniowej ZSRR // Polska - Ukraina 1000 lat sasiedztwa / Pod red. S. Stepnya. - Przemysl, 1996. - T. 3. - S. 285.

8 Місило Є. Вказ. праця. - C. 210.

9 Гарасим І. Нарис вибраних аспектів історії Греко-католицької Церкви в Польщі (1945 - 1985) // Зустрічі. - 1990. - № 5-6. - С. 21.

10    Musial J. Stan prawny I cytuacja faktyczna swiatyn unickich na terenie
diecezji przemyskiej w latach
1945 - 1985 // Polska - Ukraina 1000 lat
sasiedztwa / Pod red. S. Stepnya. - Przemysl, 1990. - T. 1. - S. 258.

11    Козак М. Пом'яни, Господи, душі слуг твоїх. - Перемишль; Львів:
"Свічадо",
2002. - С 15-16.

12    Блаженний Йосафат Коциловський перемиський єпископ / Упор. В.
Пилипович. - Перемишль, 2004. - Т. 1. - С. 8.

13          Iwaneczko D. Wysiedlenia Ukraincow a Koscioi greckokatolicki w
Polsce
(1944 - 1947) // Akcja "Wisia" / Pod red. J. Pisulinskiego. - Warszawa:IPN, 2003. - S. 145.

14    Блаженний Йосафат Коциловський перемиський єпископ... - С. 8.

15 Гарасим І. Нарис вибраних аспектів історії Греко-католицької
Церкви... - C. 62.

16    Боцюрків Б. Українська Греко-Католицька Церква і Радянська дер-
жава (1939 - 1950). -
Львів, 2005. - C. 182.

17    Stepien S. Sapiehowie a obrzadki wschodnie koscioia Katolickiego /
Kardynai Adam Stefan Sapieha. Srodowisko rodzinne, zycie i dzieio. Praca
zbiorowa pod red. S. Stepnia.
- Przemyszl: PWIN, 1995. - С. 77.

18    Місило Є. Вказ. праця. - С. 216.

19    Там само. - С. 216-217.

20    O tozsamosc grekokatolikow. Zbior dokumentow z historii Cerkwi
Greckokatolickiej w Polsce
/ Pod red. M. Czecha. - Warszawa, 1992. - S. 8.

21    Церква в рідному краю і в Польщі. Лист о. Василя Гриника з дня 18
березня 1948 року до Івана Бучка (Архієпархіальна бібліотека ім.
Костянтина Чеховича в Перемишлі).

22    Majkowicz T. Koscioi greckokatolicki w PRL // Polska - Ukraina 1000
lat sasiedztwa / Pod red. S. Stepnia. - Przemyszl, 1990. - T. 1. - S. 252.

23    Гарасим І. Вказ. праця. - С. 23.

24    Гарасим І. Греко-Католицька Церква у Польщі після ІІ світової ві-
йни
... - C. 63.

25  Гарасим І. Нарис вибраних аспектів історії Греко-католицької
Церкви
... - С. 22.

26          Iwaneczko D. Ibid. - S. 145.УКРАЇНСЬКА ПОЛІТИЧНА ЕМІГРАЦІЯ

20-30-х років

 

 

 

Валентина Піскун

Київський національний університет ім. Тараса Шевченка Київ

діяльність українського центрального КОМітетУ в ПОЛЬЩІ та українського громадського комітету в чехословаччині по соціальній адаптації українських

ПОЛІТИЧНИХ ЕМіҐРАНТів У 20-Х рр. ХХ ст.

Одним із засобів самореалізації українських політичних емігрантів у країнах перебування стали різноманітні громадські об'єднання непо-літичного спрямування. Характерною особливістю згуртування в та­ких "малих групах" було те, що вони пронизували все життя: від орга­нізації самопомочі - до створення об'єднань за професійною ознакою й долучення до діяльності в міжнародних недержавних організаціях. Тобто, в еміграції українці продовжили звичний для себе тип згурту­вання, характерний попередній досвід, принесений із Батьківщини.

У Польщі поступово головною дієвою легальною організацією, що заступила діяльність уряду УНР, став Український Центральний Комітет. Утворився Комітет 21 квітня 1921 р., статут зареєстровано Міністерством внутрішніх справ Польщі 9 серпня 1921 р. за підписом трьох осіб: А. Лукашевича, П. Пилипчука, А. Ніковського. Офіційним представником перед урядом Речі Посполитої Польської було Вар­шавське відділення Комітету, хоча саме варшавське відділення унорму­валося лише в 1931 р.1 Фінансово УЦК існував за рахунок різних над­ходжень: від Міністерства Праці і Державної Опіки Польщі, окремих громадян країни, від декого із українських політичних емігрантів. Відомо, наприклад, що у листопаді 1921 року Петро Холодний пере­казав 100 тис. польських марок для потреб студентів2. Діяв Український Центральний Комітет у Польщі до початку Другої світової війни, мав свої філії у декількох містах.

10 серпня 1921 р. до складу УЦК було кооптовано 15 осіб: Євгена Лукашевича, Станіслава Стемповського, Генріка Йожевського, Діонісія Валединського, Олександра Саліковського, Івана Фещенка-Чопів-ського, Івана Кабачківа, Андрія Лівицького, Івана Огієнка, Павла Зайцева, Іоахіма Волошиновського, Леоніда Михайліва, Віктора Зелінського, Марка Безручка, Сергія Дельвіга. Окрім Валединського,всі решта були чинними діячами уряду УНР, входили до його складу і обіймали різні посади3. Спочатку Комітет очолював А. Лукашевич. Після відставки уряду П. Пилипчука у 1922 р. функція комітету поля­гала у виданні посвідчень українським громадянам. Також, окрім орга­нізування допомоги емігрантам, Комітет виконував функцію диплома­тичного представництва УНР при уряді Речі Посполитої4. Ним так само проводилася реєстрація українських емігрантів. Іноді офіційні представники Уряду зверталися до Лукашевича, як голови УЦК, з ме­тою отримання дозволу на поселення на східних землях. Було таке про­хання для отримання дозволу на в'їзд в Польщу з правом перебування на Волині для зазначених осіб: 1) Володимир Миколайович Леонтович, бувший член "Державної Ради". 2) Юлія Володимирівна Леонтович, дружина. 3) Ольга Володимирівна Коженкова (дочка Івана Миколайовича Леонтовича), брат"5. До цього часу вони перебували у Болгарії. Такий дозвіл було отримано.

Поступово діяльність Українського Центрального Комітету, його місцевих філій набула більш-менш чіткого, організованого характеру. Про те, що між українською політичною еміграцією в Польщі і у Франції існував постійний зв'язок, засвідчує одне із розпоряджень Українського Центрального Комітету у Польщі від 23 жовтня 1925 р. "Український Центральний Комітет постановив зобов'язати всі відді­ли УЦК і всі групи еміграції передплатити до кінця року "Тризуб", що виходить в Парижі з 15 жовтня"6.

Важливою акцією у житті української політичної еміграції в Польщі стали з'їзди української еміграції. Перший такий з'їзд відбувся 15-18 серпня 1923 року у Варшаві7. На ньому були присутні 60 делегатів (51 - обрані і 9 докооптовані), які представляли різні еміграційні колонії та культурно-освітні товариства. Серед них були військові і цивільні особи, а також представники УЦК: Микола Юнаків, В'ячеслав Прокопович, Іван Токаржевський-Карашевич, Марко Безручко, Степан Сірополко і Павло Зайцев. На з'їзд з'їхалися представники з різних міст Польщі: з Тарнова, Ченстохова, Каліша, Щипіорна, Стршалкова, Варшави, Гродна та ін8. Головним завданням з'їзду, на чому наголошувала переважна більшість виступаючих, було - організу­вати роботу української еміграції і надати допомогу УЦК в її налаго­дженні. За результатами з'їзду було ухвалено "Резолюцію", яка стосува­лася різних сфер життя української еміграції: організаційної, збору національного податку, культурно-освітньої роботи, правового забез­печення тощо. Окрім того, в резолюції йшлося про необхідність зміни Статуту УЦК. А до його підготовки й ухвалення діяв тимчасовий Регулямін. У останньому наголошувалося на тому, що "Український Центральний Комітет є єдиним органом, який представляє українську еміграцію в Польщі"9.

Як зазначає О. Вішка, - головним наслідком з'їзду було те, що укра­їнці звернулися до Міністерства внутрішніх справ Польщі з різнимипроханнями. Як наслідок того, представників УЦК М. Ковальського та В. Сальського, а також російських представників було запрошено до МВС, і надано інформацію про деяку зміну правового статусу еміґран-тів. Вона полягала в тому, що всі українські політичні емігранти неза­лежно від того прибули вони в Польщу до 12 жовтня 1920 року, чи після - отримували карту азилю терміном на один рік. Той документ давав право вільного пересування територією держави за винятком східних воєводств на умовах зобов'язань польських громадян (умови вимельдування і замельдування10); право на в'їзд до східних воєводств видавалося індивідуально, у випадку приналежності до української по­літичної еміграції, встановлювалося за посвідченнями УЦК. Дозволи на перебування в східних воєводствах видавалися місцевими органа-ми11. Формально було ліквідовано поділ на так званих "азилянтів" і "побутовиків", якщо особа доводила, що вона є політичним емігран­том. Проте, досить складно було довести хто є, а хто ні політичним емі­грантом. Багато звільнених з обозів людей розпорошилося по країні, і часто не мали жодних документів. Тим більше, що не часто адміністра­ції воєводств володіли усією інформацією про юридичний бік спра-

ви12.

Український Центральний Комітет підтримував тісні стосунки з паном Карпентьєром - представником уряду Високого комісара Ліги Націй у справі біженців у Варшаві. Через представництво українські емігранти отримували допомогу від міжнародної спільноти, а також за його безпосередньої участі було організовано переїзд українських емі­грантів на роботу до Франції13.

Важливого значення для згуртування української політичної емі­грації в Польщі та відстоювання своїх прав мав другий з'їзд української еміграції. Він відбувся 29-31 грудня 1928 року, хоча попередньо його проведення планувалося значно раніше. На з'їзді були присутні не лише українські делегати, а й представники від польських демократів, від Грузинського Комітету, вільного козацтва Дону, Кубанського уряду, татарського народу Криму і Поволжя. Були представлені на зібранні також і урядовці УНР. Це свідчило про те, що продовжувалася тісна співпраця урядових та громадських структур, а політичне питання не знімалося з порядку денного їхньої діяльності.

На з'їзді було ухвалено новий статут і дещо змінено назву -Товариство "Український Центральний Комітет у Польщі"14. Це було зумовлено зміною польського законодавства.

Р. Смаль-Стоцький через декілька років напруженої праці Товариства Український Центральний Комітет 31 жовтня 1937 р. на 4 з'їзді зазначав: "...еміграція і Уряд УНР становлять одну нерозірвальну цілісність. Українці дали світові небувалий приклад утримування ор­ганізаційної сконсолідованости еміграції на протязі 17 років"15. А ін­ший доповідач - заступник керівника правничої секції сотник Денисенко наголосив: "В сфері справної опіки над українською полі­тичною еміграцією в цьому періоді було здійснено значне досягнення, яке було результатом довгих клопотань Головної управи попередньої каденції, а саме, впровадження в життя відомої постанови Ради Міністрів у справі уділення українським емігрантам нових доводів осо­бистих, які відріжняються тим від нансеновських Пашпортів, що в них зазначується національність українська, а не російська, а державна при­належність не усталена, але остання українська. Крім того, в отих до­водах особистих мали бути ставлені аднотації про право азилю і право побуту в цілі заробковій. Самі доводи особисті видаються на три роки і можуть бути продовжені"16.

Таким чином Український Центральний Комітет у Польщі у 20-х - 30-х роках згуртував навколо себе найбільш активних українських політичних емігрантів, сама організація мала розгалуджені зв'язки в країні і тим самим відстоювала права українців у Польщі.

У 1921 році в межах "Руської допомогової акції" з метою отриман­ня допомоги біженцями з Росії, України й Білорусі, українцями було створено громадську організацію Український Громадський Комітет. Керувала роботою Комітету Управа в складі: голови М.Ю. Шаповала, членів Управи: Н.Я. Григоріїва і О. Мицюка, секретаря Г. Грицая, бух­галтера - М. Балаша, керуючих відділами - реєстраційним - М. Косюри, трудовим - М. Кондрашенка, культурно-просвітнім - Р. Лащенка, кооперативним - Б. Мартоса, медико-санітарним - лік. Літов і асистентка лікаря - М. Сисак17. В сучасній українській історіо­графії детально розглянув діяльність Українського Громадського Комітету О. Даниленко18. Зосередимо увагу лише на тих моментах, які не аналізувалися зазначеним автором. Передовсім це стосується кон­тактування з представниками ЗУНР. Уже 4 серпня 1921 року Український Громадський Комітет звернувся з інформаційним повідо­мленням про початок роботи до Представництва ЗУНР. "Маємо шану подати Вам до відома відозву Українського Громадського Комітету до українських громадян в справі заложення комітету, з надією, що Ви не відмовите взяти активну участь в ділі допомоги нашим біженцям. М. Шаповал"19. І в подальшому наддніпрянці тісно контактували з українцями Галичини не лише у питаннях взаємодопомоги у виживан­ні в іншій країні, а й у спільних проектах: культурних, освітніх та полі­тичних.

Важливими науковими й освітніми центрами в ЧСР, створеними за участю УГК стали: Український Вільний Університет; Українська Господарська Академія в Подєбрадах (1922 р.), Український гурток пластичного мистецтва (1922 р.), Український педагогічний інститут імені М. Драгоманова (1923 р.), 1 червня 1924 р. створено Український національний музей-архів, згодом Музей визвольної боротьби і Українське історико-філологічне товариство в Празі20.

У одному зі звітів про проведення акції зазначалося про те, що в ЧСР навчається 2132 українських студенти, з них у чеських навчальнихзакладах навчаються - 1389, в Українському педагогічному інституті

-    119, в Господарській Академії в Подєбрадах - 476, малярській школі

-    148. Кульмінації допомогова акція досягла у 1925 році, скінчило на­вчання - 750 осіб21.

Зважаючи на розгортання українських навчальних закладів у ЧСР, радянський уряд шукав способи впливу на викладачів, а також на сту­дентів, які там навчалися. За ініціативою і при фінансовій підтримці повпредства СРСР в ЧСР було створено "Союз студентів громадян УСРР". Перший секретар Повпредства СРСР в ЧСР М. Калюжний записав у своєму щоденнику (6-13 жовтня 1923 р.): Представниками студентського "Союзу студентів-громадян УСРР" напередодні було проведено установчі збори, які привернули значну увагу публіки. Засновники: Харусь, Михалкин, Сацький) детально познайомили зі­брання з завданнями "Союзу", - підготовка до повернення на Радянську батьківщину, ознайомлення з сутністю радянського життя, боротьба з антирадянськими елементами на еміграції тощо. Запитання з боку "гостей", котрі прибули на збори, зводились до такого, чи не позбав­лять їх чехи повної стипендії для студентів, які відновляться в правах Радянського громадянства. (До цього часу подібних інцидентів не було, - за цей тиждень мали два випадки, коли за наявності радянсько­го паспорту студенти отримували необхідні відмітки про те, що вони є стипендіатами ЧСР, такі відмітки зазвичай ставилися тільки на "пру-казах", що видавалися емігрантам "політичним", котрі не мали паспор­тів своєї країни; побоювання у студентів були з огляду на провокації петлюрівців, які домагаються позбавлення стипендії студентів-зміновіхівців).

Обрано правління "Союзу" із найбільш вірних людей, список по­передньо був узгоджений зі мною. Інтерес до Союзу з боку студентства зростає. Багато заяв, зокрема, надходить від студентів-галичан. Я реко­мендував Правлінню не захоплюватися збільшенням кількості членів "Союзу", а зайнятись грунтовною "обработкой" тих членів, що є, і по­силити роботу в напрямку впливу на емігрантську масу, яка до цього часу була незначною"22.

М. Калюжний не тільки занотовував події, що відбулися, а на сто­рінках своїх щоденників (своєрідних звітів) розробляв плани проник­нення в емігрантське середовище. 7 жовтня 1923 р. записав у щоденни­ку: "В Подєбрадах "хлібороби" відкрили свій клуб. Встановилось певне розприділення "сфер впливу й дії" між емігрантськими групами: есе­рівський Громком - в Празі; хлібороби - в Подєбрадах. Є там і група "зміновіхівців" наших, але дуже слабка і забита (осіб 16). З утверджен­ням статуту "Спілки громадян УСРР" вони дещо пожвавилися". "Хлібороби" явно підсилюються, зміцнюють свої стосунки з росій­ськими реакціонерами і мають підтримку з боку чеських аграріїв. -Одночасно з відходом "маси" емігрантської (студенти, рядові контрре­волюційних армій) від попередніх "вождів", типово для еміграції цепосилення правих елементів, - "хліборобів" і фашистів. На те, що в українських колах посилюється фашизм (навіть в Америці) звертає увагу і Меленевський в листах до мене. Беззаперечно нам потрібно звернути в той бік більше уваги. Доведеться, зокрема, приділити увагу цьому питанню в "Новій громаді"23.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82 


Похожие статьи

І Пасічник - Тенденції в розвитку релігійного й культурного життя на українських землях

І Пасічник - Наукові записки серія психологія і педагогіка

І Пасічник - Наукові записки національного університету острозька академія

І Пасічник - Операционные структуры действия систематизации в процессе усвоения математического материала подростками

І Пасічник - Психологічні характеристики індивідуального мислення