І Пасічник - Наукові записки національного університету острозька академія - страница 59
27 Детальніше
див.: Шаповал М. Щоденник від 22 лютого
1919
р.
до 31 грудня 1924. - Ч. І. Прилоги / Упор. С. Зеркаль. Накладом упоряд-
чика. - Українська громада ім. М. Шаповала в Новім Йорку, 1958. - С.
29-30.
28 ЦДАВОВ України. - Ф. 3563. - Оп. 1. - Спр. 28. - Арк. 88.
29 Шаповал М. Щоденник від 1 січня 1925 р до 22 лютого 1932 р.
- Ч. ІІ / Упор. С. Зеркаль. Накладом упорядчика. - Українська громада ім. М. Шаповала в Новім Йорку, 1958. - С. 116.
30 Шаповал М. Щоденник... - Ч. ІІ. - С. 16.
31 Вячеслав
Липинський. - Архів.
-
Т.
6. -
Листи Дмитра Дорошенка
до Вячеслава Липинського. - С.
219.
32 ЦДАВОВ України. - Ф. 3563. - Оп. 1. - Спр. 157. - Арк. 27,
27зв.,
28.33 Праця
Українського Комітету в ЧСР з 1 січня
по
1
серпня 1928 р.
// Вістник
Українського Комітету в ЧСР. - 1928. -
Травень-липень. -
С. 27-28.
34 Галаган
М. Десять років Української громади в ЧСР. Огляд життя
і
чинности (1927 - 1937). - Прага,
1937. -
Управа Української Громади в
ЧСР. - С. 8.
35 Хроніка
організації Союзу // Вістник союзу українських емі-
ґрантських організацій в ЧСР. - 1930. - Ч.
1. -
Липень. - С.
7-8.
36 Dokumenty
k dejinam ruske a ukrajinske v Ceskoslovenske republice
(1918
- 1939) // Zdenek Sladek, Ljubov Belosevska
a kol. aut. -
Praha:
Slovanskym listav AV CR, Euroslavica, 1998. -
S.
145.
37 ЦДАВОВ України. - Ф. 3563. - Оп. 1. - Спр. 28. - Арк. 87.
38 Шаповал М. Щоденник від 1 січня 1925 р. до 22 лютого 1932 р.
- Ч. ІІ. - С. 79.
Тетяна Остлшко
Інститут історії України НАН України Київ
УКРАЇНСЬКИЙ МОНАРХІЧНИЙ РУХ ЗА ДАНИМИ ПОЛЬСЬКИХ ВІЙСЬКОВИХ СПЕЦСЛУЖБ (DWOJKA)
Після поразки національно-визвольних змагань 1917 - 1921 рр. для державницької думки української еміграції у Західній Європі, Канаді, США, а згодом - Латинській Америці і на західноукраїнських землях стало характерним посилення політичних позицій монархізму. Цей напрямок був пов'язаний з ім'ям відомого історика, політика, мислителя В. Липинського. Народжені в передреволюційний час його ідеї еволюціонували у струнку теоретичну державницьку концепцію майбутнього розвитку української держави. Навесні 1920 р. В. Липинський разом з кількома своїми прихильниками (Д. Дорошенком, М. Кочу-беєм, А. Монтрезором, С. Шеметом, Л. Сідлецьким (Савою Крилачем), О. Скоропис-Йолтуховським та М. Тимофіївим) створює у Відні Український союз хліборобів-державників - легальну позапартійну політичну організацію. Аби уникнути внутрішньої боротьби серед українських монархістів, можливість появи в їх лавах претендентів на роль "гетьмана-отамана", чи "гетьмана-диктатора", засновники УСХД вирішили персоніфікувати П. Скоропадського, який у 1918 році був гетьманом України. Осередки українського гетьманського руху почали формуватися у багатьох європейських державах, в тому числі і Речі Посполитій Польській та на західноукраїнських землях, які у 192030-х рр. належали до Польщі. Одночасно у деяких європейських країнах почали діяти інші монархічні організації, які гуртувалися навколо ерцгерцога Вільгельма Габсбурга, відомого під псевдонімом ВасильВишиваний, та нащадка гетьманського роду Івана Полтавця-Ост-ряниці.
Досліджуючи проблему існування та діяльності українських гетьманських організацій, що існували як легальні осередки українського політичного еміграційного руху, автор звернувся до матеріалів польської військової спецслужби, які дозволяють більш детально висвітлити роль українських монархістів у національно-визвольному русі у міжвоєнний період. Автор намагався з'ясувати, які форми і методи роботи гетьманських організацій найбільше цікавили польську військову спецслужбу, що дає змогу здійснити порівняльний характер розвідувальних матеріалів і офіційної інформації, яка подавалась у пресі та звідомленнях українських монархічних організацій.
Поява українського консервативно-монархічного руху на початку 1920-х рр. як явища національного суспільно-політичного життя українців в еміграції продемонструвала потребу певних соціальних сил у розробці ідеології цього руху. Як вже зазначалося, головним ідеологом українського монархізму був В. Липинський, він же став автором статуту та програмових документів УСХД. У документах колекції "Польська військова спецслужба (dwojka)", що знаходиться у Російському державному військовому архіві у Москві (ф. 308-к), неабияка увага приділяється головному автору програми українських монархістів - В. Липинському та гетьману П. Скоропадському, з особою якого була персоніфікована ідея української трудової монархії. Насамперед вивчалися політичні зв'язки і контакти обох діячів, а також ступінь популярності гетьмана протягом 1920-30-х років. Після конфлікту між гетьманом та головою Ради присяжних УСХД у 1928 р., про що агентура досить швидко повідомила своє керівництво, аналітики прогнозували розв'язання організації, оскільки разом з В. Липинським відійшла велика група "колишніх прихильників П. Скоропадського на чолі з Кочубеєм"1.
Серед документів "dwojky" окремий комплекс складають особисті справи провідних діячів гетьманського руху та інших монархічних організацій, зокрема Вільгельма Габсбурга та І. Полтавця-Остряниці, які торкаються насамперед їх особистих контактів з українцями, що мешкали на території Польщі. Зокрема, експозитура №2 "dwojky" повідомляла польський Генеральний штаб про встановлення політичних контактів В. Габсбурга з гетьманським центром в Берліні у грудні 1921 р. Проте діяльність останнього аналітики не вважали поважною і ставили під сумнів швидке розгортання його політичної акції2
Водночас військові спецслужби детально вивчали ступінь матеріальної підтримки тієї чи іншої організації з боку насамперед Німеччини. Так в особистій справі гетьмана П. Скоропадського, яка формувалася протягом 1932 - 1935 рр., підібрані агентурні данні про його особисті контакти з провідними колами Німеччини, визначалися можливі джерела фінансування гетьманської акції, аналізувалася ступінь його популярності серед впливових політичних і військових діячів тощо3. Особиста справа Вільгельма Габсбурга, сформована у 1933 - 1935 рр., поряд з донесеннями військових агентів про його контакти як з українськими, так і австрійськими, французькими та іншими політичними і військовими діячами, містить інформацію про стан його власного бізнесу та фінансові можливості тощо4
Поряд цими матеріалами деякий фактаж міститься у персональних справах осіб, які перебували під наглядом "dwojky". Зокрема у справах О. Скорописа-Йолтуховського, С. Шемета, Д. Дорошенка, І. Мірчука, О. Шаповала, В. Залозецького та ін.5 Однак нерідко інформація, подана резидентурою носить суб'єктивний характер, оскільки подекуди факти подавались з джерел представників політичного табору української еміграції, які не лише упереджено ставились до особи гетьмана П. Скоропадського та його прихильників, але були їх відвертими політичними супротивниками.
У фонді "Експозитури №2 ІІ Відділу Генштабу Польщі у Варшаві" (ф. 461) РДВА збереглися хоча і дещо фрагментарні данні про контакти провідників монархічних організацій з промисловцями і фінансистами Західної Європи. Зокрема агентурні матеріали дають можливість стверджувати, що лідер Українського національного козацького руху (УНАКОР) І. Полтавець-Остряниця протягом 1925 - 1927 рр. не лише мав стосунки з відомими в той час профашистськими організаціями Іспанії, Франції, Туреччини, Польщі, Болгарії і Литви, але й одержав фінансову допомогу від Націонал-соціалістичної партії Німеччини. Діяльність його організації матеріально підтримали і деякі великі промисловці цієї країни6.
У документах польської військової спецслужби зберігається чимала кількість матеріалів про діяльність українських гетьманських організацій як на теренах Речі Посполитої Польської, так і в інших країнах. Вони охоплюють період з 1921 по 1939 рік. Це переважно аналітичні матеріали щодо перспектив розвитку українських монархічних організацій та їх впливів на українську політичну еміграцію, а також донесення агентів польської військової спецслужби про перебування у Польщі та в західноукраїнських землях провідників гетьманських організацій. Більшість з цих аналітичних довідок розглядала перш за все, наскільки толерантно ставиться політична група, а також її провідники до польської влади.
На початку 1921 р. розгорнула свою діяльність організація хліборобів-католиків з України в Польщі - "Союз хліборобів України". Наприкінці квітня 1921 р. у Варшаві відбувся його установчий з'їзд, який визначив мету об'єднання та обрав керівні органи. Чільним органом союзу стала рада союзу, до складу якої увійшли: В. Гржибовський, граф З. Грохольський, В. Гуляницький, Ф. Котович, Л. Кочубей, В. Кринський, проф. В. Косинський, граф А. Монтрезор, І. Волховський, граф А. Собанський. Виконавчий орган - управу очолив колишній господар гетьманського двору - великий землевласник з Чернігівщини М. Ханенко. Членами управи були обрані С. Горватт (тов. голови), О. Руссановський (тов. голови), А. Білопольський, С. Підгорський, Г. Щеньовський і С. Шемет. При Союзі було засновано Хліборобський Червоний Хрест для допомоги українській еміграції та інтернованому в Польщі українському війську7.
Антипольські настрої у галицькому суспільстві, зневіра у можливість державного центру Є. Петрушевича здійснити реальні кроки до відновлення самостійної України, скептичне ставлення до уенерівсько-го руху багатьох галицьких політиків, а також усвідомлення на цьому тлі позитивного досвіду державотворення за доби гетьманату П. Скоропадського пожвавили розвиток прогетьманських настроїв у Галичині. Основними осередками діяльності гетьманських організацій на галицьких землях стають Львів та Перемишль. Формування галицької гетьманської групи, яка дістала назву Організації Галицької Гетьмансько-Монархічної Інтелігенції, розпочалося у 1926 р. До її складу входили переважно українські вчені, творча інтелігенція та представники дрібної шляхти8. Потужні гетьманські осередки були також і на Волині. У січні 1931 р. у Варшаві була заснована місцева організація Українського союзу хліборобів-державників, яка об'єднала гетьманців у Польщі. До її складу увійшли А. Монтрезор, Є. Томашівський, Л. Сідлецький, В. Моісеєнко та ін.9 Польські військові спецслужби не випускали із свого поля зору їх діяльність та контакти.
Починаючи з 1928 р., якісно змінюється аналіз польською військовою спецслужбою діяльності гетьманських організацій в Європі, а також посилюється увага до діяльності цих організацій в Америці. Аналіз набуває більш систематичного характеру, вирізняється розробкою окремих напрямків діяльності українських гетьманських організацій та спробою зробити підрахунки членів і прихильників УСХД. В 1928 р. спеціалістами dwojky виділяються чотири основні центри гетьманського руху: Німеччина як місце осідку гетьмана П. Скоропадського та керівних органів УСХД; ЧСР, в якій виділяються два осередки в Празі та Підкарпатській Україні; Варшава як центр діяльності українських монархістів у Польщі на чолі з А. Монтрезором та Чикаго - головний центр гетьманських січей, які перейшли на платформу українських мо-нархістів10.
Можна також відзначити, що розвідувальні матеріали польської військової спецслужби (dwojka), яка діяла при Генеральному штабі Польщі, свідчать, що її спеціалісти приділяли чимало уваги ідеологічним засадам існування УСХД та вивченню ступеня популярності ідеології в колах української еміграції. Аналітичні матеріали, в яких аналізувалися головні політичні течії в українському еміграційному середовищі, на різних етапах існування гетьманських організацій визначають основні течії в русі та особливості його існування, ідеологічні підстави діяльності11.22 грудня 1928 р. датується перший розлогий аналітичний матеріал dwoj^ про українські монархічні організації за кордоном. Він був складовою загального звіту про українські політичні еміграційні організації. До цього часу збиралися лише не систематизовані матеріали на окремих осіб гетьманського руху, які відвідували Польщу, або мали це робити, а також ті, хто контактував з українськими громадсько-політичними діячами, які засвідчили свою прихильність до УСХД. Згідно із схемою, яка була розроблена польською військовою спецслужбою, в Берліні існувало дві монархічні групи. Першу складали поборники гетьманської ідеї, не зв'язані з особою Павла Скоропадського та його спадкоємця Данила Скоропадського; другу - прихильники гетьманської влади в Україні, які визнавали право на гетьманування роду Скоропадських12.
На відміну від першої групи, зв'язки якої майже не викликали зацікавлення '^wo]^", друга - досить ретельно обробляється на всіх рівнях діяльності, від центру до найменших філій. Головними представниками її визнавались В. Липинський, Д. Дорошенко, С. Шемет та М. Кочубей. Згідно документу, ця група, яка об'єднувалась навколо особи колишнього гетьмана Української Держави П. Скоропадського, "що працює в дусі німецької політики", прагнула утворення самостійної України. Проте, польські аналітики вважали, що ця майбутня держава, на випадок її створення економічно та політично буде залежною від Німеччини.
Разом з тим, польськими аналітиками розроблялась версія можливої співпраці українських монархістів з аналогічними російськими організаціями, а також розглядався проект створення федерації майбутньої гетьманської України з майбутньою небільшовицькою Росією. В цьому ж напрямку вивчалися і можливі контакти Вільгельма Габсбурга з російськими промонархічними силами13.
Як вже зазначалося, особлива увага польських спецслужб приділялась зв'язкам П. Скоропадського з військовими та політичними колами цієї країни, зокрема генералом Гренером. Аналізувався також перебіг створення за допомогою впливових урядових та політичних чинників Німеччини Українського наукового інституту в Берліні (УНІБ) та діяльність останнього. Увагу фахівців привернула ситуація політичного протистояння в кураторії інституту. Вони були занепокоєнні можливим посиленням впливів ОУН на діяльність цього наукового закладу і ретельно вивчали можливі наслідки захоплення українськими націоналістами проводу Українського наукового інституту в Берліні14.
Поряд з УНІБ в огляді аналізується видання "Військового вісника", як часопису, який видавався під егідою інституту, і одночасно розглядається можливість створення при цьому вузі військових студій. Безперечно, остання тема найбільше цікавила "dwojky", тому в довідці і в схемі розміщення гетьманських організацій, Берлін та ЧСР, де мешкали провідні українські військові діячі (генерали М. Омельянович-Павленко (старший), Білоус-Савченко та В. Петрів), статті яких були опубліковані у "Військовому віснику", були тісно пов'язані15. Аналітики польської військової спецслужби висловлювали припущення, що П. Скоропадський прагне створення Української вищої військової школи, першим кроком до якої і були "Військовий вісник" під егідою УНІБ та залучення до співпраці у ньому військових спеціалістів16.
Розробляючи лінію гетьманських організацій в Америці, фахівці робили наголос на січові організації, чисельність членів в яких сягала 25 тис. українських емігрантів. За даними "dwojky", вони були добре організовані і мали солідне фінансування. Часопис "Січ", який виходив у Чикаго, передплачувався різного роду українськими організаціями, переважно на Східній Галичині17.
Гетьманський центр у Празі характеризувався ^woi^R)" як "дуже добре організований" українською військовою елітою на чолі з генералом М. Омельяновичем-Павленком. Його чисельність дорівнювала 200 чоловік. Інший осередок в ЧСР - Союз хліборобів-гетьманців Підкарпатської України, за тим же джерелом, налічував близько 500 чоловік. Його очолював Василь Мурашко18.
Характеризуючи прихильників гетьманської ідеї на території Східної Галичини у складі Польщі, те ж джерело констатувало "велику симпатію... до Скоропадського шляхти, землевласників та обивателів земських, які мають маєтки на території українській, що належить до Польщі". На думку аналітиків, для того, щоби поглибити такі симпатії у польської шляхти до свого руху, П. Скоропадський видав свою старшу дочку за польського аристократа - графа Адама Монтрезора. Одночасно польські монархісти, які об'єднувалися навколо часопису "Слово", на чолі з послом Мацкевичем, були прихильниками П. Скоропадського. Відзначалась також симпатія до гетьманського руху з боку греко-католицьких діячів і насамперед митрополита А. Шептицького. Незважаючи на те, що гетьману не вдалося за сприяння останнього налагодити контакти з Ватиканом, "dw6jkа" не виключала такої можливості у майбутньому19.
Поряд з цим також відзначались успіхи прихильників П. Скоропадського по нав'язанню стосунків з впливовими політичними та фінансовими колами Угорщини та Румунії. Прихильниками гетьмана в цих країнах були представники деяких аристократичних родів та значна кількість українських емігрантів, якими гетьманський рух асоціювався з антибільшовицьким.
Значний інтерес викликають данні про фінансування тих чи інших гетьманських осередків, часописів та різного роду політичних акцій гетьманців. Серед цих інформацій слід виділити повідомлення агента під псевдо "Варяг", який у 1935 р. зазначав, що націонал-соціалістична влада Німеччини відмовляється фінансувати гетьмана П. Скоропадського, як відомо він одержував пенсію, встановлену йому ще за часівВеймарської республіки. Посилаючись на львівський часопис "Громадський голос", агент наголошував, що новий уряд в Німеччині не вважає потрібним матеріально підтримувати гетьмана, який не бажає працювати на пропаганду національних інтересів цієї країни20. Подібні інформації дозволяють більш об'єктивно оцінити взаємини провідників гетьманського руху із владою у тих країнах, де діяли їх осередки і насамперед в Берліні - столиці держави, що незабаром стала винуватцем Другої світової війни. Агент "dwojky" під псевдо "Альберт" за два роки перед цією інформацією доніс про сенсаційні арешти провідників УСХД в Берліні: М. Кочубея, В. Полетики, полковника Зеленевського та ін., які підозрювалися націонал-соціалістами у роботі на користь Польщі21.
Похожие статьи
І Пасічник - Тенденції в розвитку релігійного й культурного життя на українських землях
І Пасічник - Наукові записки серія психологія і педагогіка
І Пасічник - Наукові записки національного університету острозька академія
І Пасічник - Психологічні характеристики індивідуального мислення