І Пасічник - Наукові записки національного університету острозька академія - страница 59

27    Детальніше див.: Шаповал М. Щоденник від 22 лютого 1919 р.
до 31 грудня 1924. - Ч. І. Прилоги / Упор. С. Зеркаль. Накладом упоряд-
чика. - Українська громада ім. М. Шаповала в Новім Йорку, 1958. - С.

29-30.

28    ЦДАВОВ України. - Ф. 3563. - Оп. 1. - Спр. 28. - Арк. 88.

29    Шаповал М. Щоденник від 1 січня 1925 р до 22 лютого 1932 р.

-   Ч. ІІ / Упор. С. Зеркаль. Накладом упорядчика. - Українська громада ім. М. Шаповала в Новім Йорку, 1958. - С. 116.

30    Шаповал М. Щоденник... - Ч. ІІ. - С. 16.

31    Вячеслав Липинський. - Архів. - Т. 6. - Листи Дмитра Дорошенка
до Вячеслава Липинського. - С. 219.

32    ЦДАВОВ України. - Ф. 3563. - Оп. 1. - Спр. 157. - Арк. 27,

27зв., 28.33 Праця Українського Комітету в ЧСР з 1 січня по 1 серпня 1928 р.
// Вістник Українського Комітету в ЧСР. - 1928. - Травень-липень. -

С. 27-28.

34    Галаган М. Десять років Української громади в ЧСР. Огляд життя
і чинности (1927 - 1937). - Прага, 1937. - Управа Української Громади в

ЧСР. - С. 8.

35    Хроніка організації Союзу // Вістник союзу українських емі-
ґрантських організацій в ЧСР. - 1930. - Ч. 1. - Липень. - С. 7-8.

36    Dokumenty k dejinam ruske a ukrajinske v Ceskoslovenske republice
(1918 - 1939) // Zdenek Sladek, Ljubov Belosevska a kol. aut. - Praha:
Slovanskym listav AV CR, Euroslavica, 1998. - S. 145.

37    ЦДАВОВ України. - Ф. 3563. - Оп. 1. - Спр. 28. - Арк. 87.

38    Шаповал М. Щоденник від 1 січня 1925 р. до 22 лютого 1932 р.

- Ч. ІІ. - С. 79.

Тетяна Остлшко

Інститут історії України НАН України Київ

УКРАЇНСЬКИЙ МОНАРХІЧНИЙ РУХ ЗА ДАНИМИ ПОЛЬСЬКИХ ВІЙСЬКОВИХ СПЕЦСЛУЖБ (DWOJKA)

Після поразки національно-визвольних змагань 1917 - 1921 рр. для державницької думки української еміграції у Західній Європі, Канаді, США, а згодом - Латинській Америці і на західноукраїнських землях стало характерним посилення політичних позицій монархізму. Цей напрямок був пов'язаний з ім'ям відомого історика, політика, мис­лителя В. Липинського. Народжені в передреволюційний час його ідеї еволюціонували у струнку теоретичну державницьку концепцію май­бутнього розвитку української держави. Навесні 1920 р. В. Липинський разом з кількома своїми прихильниками (Д. Дорошенком, М. Кочу-беєм, А. Монтрезором, С. Шеметом, Л. Сідлецьким (Савою Крилачем), О. Скоропис-Йолтуховським та М. Тимофіївим) створює у Відні Український союз хліборобів-державників - легальну позапартійну політичну організацію. Аби уникнути внутрішньої боротьби серед українських монархістів, можливість появи в їх лавах претендентів на роль "гетьмана-отамана", чи "гетьмана-диктатора", засновники УСХД вирішили персоніфікувати П. Скоропадського, який у 1918 році був гетьманом України. Осередки українського гетьманського руху почали формуватися у багатьох європейських державах, в тому числі і Речі Посполитій Польській та на західноукраїнських землях, які у 1920­30-х рр. належали до Польщі. Одночасно у деяких європейських краї­нах почали діяти інші монархічні організації, які гуртувалися навколо ерцгерцога Вільгельма Габсбурга, відомого під псевдонімом ВасильВишиваний, та нащадка гетьманського роду Івана Полтавця-Ост-ряниці.

Досліджуючи проблему існування та діяльності українських геть­манських організацій, що існували як легальні осередки українського політичного еміграційного руху, автор звернувся до матеріалів поль­ської військової спецслужби, які дозволяють більш детально висвітли­ти роль українських монархістів у національно-визвольному русі у міжвоєнний період. Автор намагався з'ясувати, які форми і методи ро­боти гетьманських організацій найбільше цікавили польську військову спецслужбу, що дає змогу здійснити порівняльний характер розвіду­вальних матеріалів і офіційної інформації, яка подавалась у пресі та звідомленнях українських монархічних організацій.

Поява українського консервативно-монархічного руху на початку 1920-х рр. як явища національного суспільно-політичного життя укра­їнців в еміграції продемонструвала потребу певних соціальних сил у розробці ідеології цього руху. Як вже зазначалося, головним ідеологом українського монархізму був В. Липинський, він же став автором ста­туту та програмових документів УСХД. У документах колекції "Польська військова спецслужба (dwojka)", що знаходиться у Російському державному військовому архіві у Москві (ф. 308-к), неаби­яка увага приділяється головному автору програми українських монар­хістів - В. Липинському та гетьману П. Скоропадському, з особою яко­го була персоніфікована ідея української трудової монархії. Насамперед вивчалися політичні зв'язки і контакти обох діячів, а також ступінь по­пулярності гетьмана протягом 1920-30-х років. Після конфлікту між гетьманом та головою Ради присяжних УСХД у 1928 р., про що аген­тура досить швидко повідомила своє керівництво, аналітики прогно­зували розв'язання організації, оскільки разом з В. Липинським віді­йшла велика група "колишніх прихильників П. Скоропадського на чолі з Кочубеєм"1.

Серед документів "dwojky" окремий комплекс складають особисті справи провідних діячів гетьманського руху та інших монархічних ор­ганізацій, зокрема Вільгельма Габсбурга та І. Полтавця-Остряниці, які торкаються насамперед їх особистих контактів з українцями, що меш­кали на території Польщі. Зокрема, експозитура №2 "dwojky" повідо­мляла польський Генеральний штаб про встановлення політичних контактів В. Габсбурга з гетьманським центром в Берліні у грудні 1921 р. Проте діяльність останнього аналітики не вважали поважною і ста­вили під сумнів швидке розгортання його політичної акції2

Водночас військові спецслужби детально вивчали ступінь матері­альної підтримки тієї чи іншої організації з боку насамперед Німеччини. Так в особистій справі гетьмана П. Скоропадського, яка формувалася протягом 1932 - 1935 рр., підібрані агентурні данні про його особисті контакти з провідними колами Німеччини, визначалися можливі дже­рела фінансування гетьманської акції, аналізувалася ступінь його по­пулярності серед впливових політичних і військових діячів тощо3. Особиста справа Вільгельма Габсбурга, сформована у 1933 - 1935 рр., поряд з донесеннями військових агентів про його контакти як з україн­ськими, так і австрійськими, французькими та іншими політичними і військовими діячами, містить інформацію про стан його власного біз­несу та фінансові можливості тощо4

Поряд цими матеріалами деякий фактаж міститься у персональ­них справах осіб, які перебували під наглядом "dwojky". Зокрема у справах О. Скорописа-Йолтуховського, С. Шемета, Д. Дорошенка, І. Мірчука, О. Шаповала, В. Залозецького та ін.5 Однак нерідко інформа­ція, подана резидентурою носить суб'єктивний характер, оскільки по­декуди факти подавались з джерел представників політичного табору української еміграції, які не лише упереджено ставились до особи геть­мана П. Скоропадського та його прихильників, але були їх відвертими політичними супротивниками.

У фонді "Експозитури №2 ІІ Відділу Генштабу Польщі у Варшаві" (ф. 461) РДВА збереглися хоча і дещо фрагментарні данні про контак­ти провідників монархічних організацій з промисловцями і фінансис­тами Західної Європи. Зокрема агентурні матеріали дають можливість стверджувати, що лідер Українського національного козацького руху (УНАКОР) І. Полтавець-Остряниця протягом 1925 - 1927 рр. не лише мав стосунки з відомими в той час профашистськими організаці­ями Іспанії, Франції, Туреччини, Польщі, Болгарії і Литви, але й одер­жав фінансову допомогу від Націонал-соціалістичної партії Німеччини. Діяльність його організації матеріально підтримали і деякі великі про­мисловці цієї країни6.

У документах польської військової спецслужби зберігається чима­ла кількість матеріалів про діяльність українських гетьманських орга­нізацій як на теренах Речі Посполитої Польської, так і в інших країнах. Вони охоплюють період з 1921 по 1939 рік. Це переважно аналітичні матеріали щодо перспектив розвитку українських монархічних органі­зацій та їх впливів на українську політичну еміграцію, а також донесен­ня агентів польської військової спецслужби про перебування у Польщі та в західноукраїнських землях провідників гетьманських організацій. Більшість з цих аналітичних довідок розглядала перш за все, наскільки толерантно ставиться політична група, а також її провідники до поль­ської влади.

На початку 1921 р. розгорнула свою діяльність організація хліборобів-католиків з України в Польщі - "Союз хліборобів України". Наприкінці квітня 1921 р. у Варшаві відбувся його установчий з'їзд, який визначив мету об'єднання та обрав керівні органи. Чільним орга­ном союзу стала рада союзу, до складу якої увійшли: В. Гржибовський, граф З. Грохольський, В. Гуляницький, Ф. Котович, Л. Кочубей, В. Кринський, проф. В. Косинський, граф А. Монтрезор, І. Волховський, граф А. Собанський. Виконавчий орган - управу очолив колишній гос­подар гетьманського двору - великий землевласник з Чернігівщини М. Ханенко. Членами управи були обрані С. Горватт (тов. голови), О. Руссановський (тов. голови), А. Білопольський, С. Підгорський, Г. Щеньовський і С. Шемет. При Союзі було засновано Хліборобський Червоний Хрест для допомоги українській еміграції та інтернованому в Польщі українському війську7.

Антипольські настрої у галицькому суспільстві, зневіра у можли­вість державного центру Є. Петрушевича здійснити реальні кроки до відновлення самостійної України, скептичне ставлення до уенерівсько-го руху багатьох галицьких політиків, а також усвідомлення на цьому тлі позитивного досвіду державотворення за доби гетьманату П. Скоропадського пожвавили розвиток прогетьманських настроїв у Галичині. Основними осередками діяльності гетьманських організацій на галицьких землях стають Львів та Перемишль. Формування галиць­кої гетьманської групи, яка дістала назву Організації Галицької Гетьмансько-Монархічної Інтелігенції, розпочалося у 1926 р. До її складу входили переважно українські вчені, творча інтелігенція та представники дрібної шляхти8. Потужні гетьманські осередки були та­кож і на Волині. У січні 1931 р. у Варшаві була заснована місцева орга­нізація Українського союзу хліборобів-державників, яка об'єднала гетьманців у Польщі. До її складу увійшли А. Монтрезор, Є. Томашівський, Л. Сідлецький, В. Моісеєнко та ін.9 Польські військові спецслужби не випускали із свого поля зору їх діяльність та контакти.

Починаючи з 1928 р., якісно змінюється аналіз польською військо­вою спецслужбою діяльності гетьманських організацій в Європі, а та­кож посилюється увага до діяльності цих організацій в Америці. Аналіз набуває більш систематичного характеру, вирізняється розробкою окремих напрямків діяльності українських гетьманських організацій та спробою зробити підрахунки членів і прихильників УСХД. В 1928 р. спеціалістами dwojky виділяються чотири основні центри гетьман­ського руху: Німеччина як місце осідку гетьмана П. Скоропадського та керівних органів УСХД; ЧСР, в якій виділяються два осередки в Празі та Підкарпатській Україні; Варшава як центр діяльності українських монархістів у Польщі на чолі з А. Монтрезором та Чикаго - головний центр гетьманських січей, які перейшли на платформу українських мо-нархістів10.

Можна також відзначити, що розвідувальні матеріали польської військової спецслужби (dwojka), яка діяла при Генеральному штабі Польщі, свідчать, що її спеціалісти приділяли чимало уваги ідеологіч­ним засадам існування УСХД та вивченню ступеня популярності ідео­логії в колах української еміграції. Аналітичні матеріали, в яких аналі­зувалися головні політичні течії в українському еміграційному середовищі, на різних етапах існування гетьманських організацій ви­значають основні течії в русі та особливості його існування, ідеологічні підстави діяльності11.22 грудня 1928 р. датується перший розлогий аналітичний матері­ал dwoj^ про українські монархічні організації за кордоном. Він був складовою загального звіту про українські політичні еміграційні орга­нізації. До цього часу збиралися лише не систематизовані матеріали на окремих осіб гетьманського руху, які відвідували Польщу, або мали це робити, а також ті, хто контактував з українськими громадсько-політичними діячами, які засвідчили свою прихильність до УСХД. Згідно із схемою, яка була розроблена польською військовою спец­службою, в Берліні існувало дві монархічні групи. Першу складали по­борники гетьманської ідеї, не зв'язані з особою Павла Скоропадського та його спадкоємця Данила Скоропадського; другу - прихильники гетьманської влади в Україні, які визнавали право на гетьманування роду Скоропадських12.

На відміну від першої групи, зв'язки якої майже не викликали за­цікавлення '^wo]^", друга - досить ретельно обробляється на всіх рів­нях діяльності, від центру до найменших філій. Головними представ­никами її визнавались В. Липинський, Д. Дорошенко, С. Шемет та М. Кочубей. Згідно документу, ця група, яка об'єднувалась навколо особи колишнього гетьмана Української Держави П. Скоропадського, "що працює в дусі німецької політики", прагнула утворення самостійної України. Проте, польські аналітики вважали, що ця майбутня держава, на випадок її створення економічно та політично буде залежною від Німеччини.

Разом з тим, польськими аналітиками розроблялась версія можли­вої співпраці українських монархістів з аналогічними російськими ор­ганізаціями, а також розглядався проект створення федерації майбут­ньої гетьманської України з майбутньою небільшовицькою Росією. В цьому ж напрямку вивчалися і можливі контакти Вільгельма Габсбурга з російськими промонархічними силами13.

Як вже зазначалося, особлива увага польських спецслужб приділя­лась зв'язкам П. Скоропадського з військовими та політичними кола­ми цієї країни, зокрема генералом Гренером. Аналізувався також пере­біг створення за допомогою впливових урядових та політичних чинників Німеччини Українського наукового інституту в Берліні (УНІБ) та діяльність останнього. Увагу фахівців привернула ситуація політичного протистояння в кураторії інституту. Вони були занепоко­єнні можливим посиленням впливів ОУН на діяльність цього науко­вого закладу і ретельно вивчали можливі наслідки захоплення україн­ськими націоналістами проводу Українського наукового інституту в Берліні14.

Поряд з УНІБ в огляді аналізується видання "Військового вісни­ка", як часопису, який видавався під егідою інституту, і одночасно роз­глядається можливість створення при цьому вузі військових студій. Безперечно, остання тема найбільше цікавила "dwojky", тому в довідці і в схемі розміщення гетьманських організацій, Берлін та ЧСР, де меш­кали провідні українські військові діячі (генерали М. Омельянович-Павленко (старший), Білоус-Савченко та В. Петрів), статті яких були опубліковані у "Військовому віснику", були тісно пов'язані15. Аналітики польської військової спецслужби висловлювали припущення, що П. Скоропадський прагне створення Української вищої військової шко­ли, першим кроком до якої і були "Військовий вісник" під егідою УНІБ та залучення до співпраці у ньому військових спеціалістів16.

Розробляючи лінію гетьманських організацій в Америці, фахівці робили наголос на січові організації, чисельність членів в яких сягала 25 тис. українських емігрантів. За даними "dwojky", вони були добре організовані і мали солідне фінансування. Часопис "Січ", який виходив у Чикаго, передплачувався різного роду українськими організаціями, переважно на Східній Галичині17.

Гетьманський центр у Празі характеризувався ^woi^R)" як "дуже добре організований" українською військовою елітою на чолі з генера­лом М. Омельяновичем-Павленком. Його чисельність дорівнювала 200 чоловік. Інший осередок в ЧСР - Союз хліборобів-гетьманців Підкарпатської України, за тим же джерелом, налічував близько 500 чоловік. Його очолював Василь Мурашко18.

Характеризуючи прихильників гетьманської ідеї на території Схід­ної Галичини у складі Польщі, те ж джерело констатувало "велику сим­патію... до Скоропадського шляхти, землевласників та обивателів зем­ських, які мають маєтки на території українській, що належить до Польщі". На думку аналітиків, для того, щоби поглибити такі симпатії у польської шляхти до свого руху, П. Скоропадський видав свою стар­шу дочку за польського аристократа - графа Адама Монтрезора. Одночасно польські монархісти, які об'єднувалися навколо часопису "Слово", на чолі з послом Мацкевичем, були прихильниками П. Ско­ропадського. Відзначалась також симпатія до гетьманського руху з боку греко-католицьких діячів і насамперед митрополита А. Шептицького. Незважаючи на те, що гетьману не вдалося за сприяння останнього на­лагодити контакти з Ватиканом, "dw6jkа" не виключала такої можли­вості у майбутньому19.

Поряд з цим також відзначались успіхи прихильників П. Скоропад­ського по нав'язанню стосунків з впливовими політичними та фінансо­вими колами Угорщини та Румунії. Прихильниками гетьмана в цих країнах були представники деяких аристократичних родів та значна кількість українських емігрантів, якими гетьманський рух асоціювався з антибільшовицьким.

Значний інтерес викликають данні про фінансування тих чи інших гетьманських осередків, часописів та різного роду політичних акцій гетьманців. Серед цих інформацій слід виділити повідомлення агента під псевдо "Варяг", який у 1935 р. зазначав, що націонал-соціалістична влада Німеччини відмовляється фінансувати гетьмана П. Скоропад­ського, як відомо він одержував пенсію, встановлену йому ще за часівВеймарської республіки. Посилаючись на львівський часопис "Гро­мадський голос", агент наголошував, що новий уряд в Німеччині не вважає потрібним матеріально підтримувати гетьмана, який не бажає працювати на пропаганду національних інтересів цієї країни20. Подібні інформації дозволяють більш об'єктивно оцінити взаємини провідни­ків гетьманського руху із владою у тих країнах, де діяли їх осередки і насамперед в Берліні - столиці держави, що незабаром стала винуват­цем Другої світової війни. Агент "dwojky" під псевдо "Альберт" за два роки перед цією інформацією доніс про сенсаційні арешти провідни­ків УСХД в Берліні: М. Кочубея, В. Полетики, полковника Зеленевського та ін., які підозрювалися націонал-соціалістами у роботі на користь Польщі21.

Похожие статьи

І Пасічник - Тенденції в розвитку релігійного й культурного життя на українських землях

І Пасічник - Наукові записки серія психологія і педагогіка

І Пасічник - Наукові записки національного університету острозька академія

І Пасічник - Операционные структуры действия систематизации в процессе усвоения математического материала подростками

І Пасічник - Психологічні характеристики індивідуального мислення