І Пасічник - Наукові записки національного університету острозька академія - страница 61

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82 

Згаданий вище С. Турло, розглядаючи різні напрямки роботи ра­дянських спецслужб, акцентував на введенні в оману і розкладі воро­жих організацій, зазначаючи: "Ці дві можливості мовби самі по собі об'єднуються, оскільки введення в оману вже саме по собі є розкладом. Але можна ще ввести в його середовище дезорганізацію: розлад, роз­вал, "стравити" між собою. Треба мати для цього хороших, розумних, винахідливих та досвідчених працівників, які теоретично і практично знали б свою справу, випробуваної чесності і працездатності, таких, що вміють знайти вихід з найбільш скрутного становища. Ногами тут працювати не можна, а виключно головою. Ці тактичні прийоми хоро­ші тим, що робота здійснюється невеликим апаратом, без галасу, а ре­зультати досягаються величезні..."5.

Про окремі методи розкладу, провокації, дискредитації і компро­метації, які застосовувалися радянськими спецслужбами, С. Турло се­ред іншого радив розпускати провокаційні чутки про окремого члена організації, головним чином провідного, що він, мовляв, подвійний агент, працює для обох сторін, внаслідок чого таку особу "будуть боя­тися й остерігатися", а сама організація завалиться або принаймні зруй­нується її правильне функціонування6.

А коли у справі розкладу "ворожої" організації в органів радян­ської держбезпеки виникали труднощі, С. Турло радив їм користатися негараздами та суперечками у їх власних лавах. "Якщо така організа­ція, - писав він, - ідейно міцна і відбиває прагнення значної частини населення, боротьба з нею дуже важка і небезпечна, оскільки репресії проти неї викличуть обурення мас, які їй співчувають. У таких випад­ках контррозвідка також вдається до провокаційного способу їх роз­кладу. Необхідно спіймати кого-небудь із членів організації "на гарячо­му", щоб були в наявності всі підстави передати його суду, але не робити цього й звільнити його через деякий час. Знаючи, що цю особу спіймано з доказами, інші члени організації будуть очікувати на її за­судження, а замість того, побачивши її звільнення, вони запідозрять її в тому, що вона своє звільнення купила ціною зради, стала служити у контррозвідці. Ставлення до неї зміниться, їй перестануть вірити і бу­дуть боятися. Всередині організації виникнуть стосовно цього розбіж­ності, після першого не довірятимуть й іншим, які підтримують її, щонеминуче призведе до розпаду організації, або у крайньому разі пара­лізує її діяльність. Можна у такі організації вводити своїх людей, які там започаткують опозицію, взаємні тертя, чвари, доведуть організа­цію до вибуху зсередини, знесилять її. Тоді вона втратить вплив на маси, ті, хто її поважав і їй співчував, відсахнуться від неї. Тоді можна її і ліквідувати, і це не викличе ніякого обурення, на них не будуть диви­тися як на мучеників за правду, а як на шарлатанів, які спіймалися, і так їм і треба. Як тактичний прийом цей спосіб дуже хороший для контррозвідки..."7. До такого методу часто вдавалися радянські органи державної безпеки, намагаючись скомпрометувати учасників визволь­ного руху 1917 - 1920 рр., а також діячів політичних еміграційних угруповань, підкидаючи чутки певного змісту.

У контексті даного дослідження слід звернути увагу на дуже цікаву "Інструкцію", яка безпосередньо стосується цієї ділянки роботи. Авторство її небезпідставно приписується ОДПУ, хоча і віднайдена вона серед документів діячів Державного Центру УНР в екзилі*.

На жаль, оригіналу документа з повним викладом усіх пунктів не­має. Віднайдений архівний примірник інструкції містить уривки з ко­ментарями працівників екзильних спецслужб.

Назва першого розділу інструкції промовляє сама за себе: "Впроваджування розкладу в (ворожу) організацію. Вступ до організа­ції". Далі йдуть конкретні рекомендації: "Ввійшовши в організацію, треба бути дуже обережним і терпеливим. Цю роботу не можна вести з поспіхом, коли загал знає, що ви належали до ворожої організації, то треба поступово з неї виокремитися, показуючи назовні, що Ви з неї невдоволені та нею розчаровані".

Другий розділ "Дискредитування провідників" наставляє, як саме треба проводити роботу у цьому напрямку і серед іншого підкреслю­ється: "...Починати від осіб, які мають впливи. їх легко повалити. ... Щоб когось здискредитувати треба братися до того поступово, почи­наючи найкраще від жарту, змагаючи до висміяння і погорди. Особливо важливим є очорнювання особистого життя тих осіб, на яких мається напровадити атаку. Починаючи від очорнювання, треба його предста­вити якнайбільш правдоподібним. 4) Дуже важливим є поширення інсинуацій, що поодинокі провідники є схильні переступати межі сво­єї влади, що вони мають за собою неморальні вчинки, що вони нездат­ні, нетактовні в поведінці з членами організацій. В цей спосіб треба починати з самого долу і поволі йти аж догори...".

"Дискредитування методів праці" - таку назву має третій розділ Інструкції. Четвертий - "Як псувати відносини між членами організа­ції" роз'яснює, що конкретно треба робити для нищення довіри поміж ними. П'ятий - "Поширення чуток" вчить цьому давньому "мисте-

Інструкція зберігається у фондах Центрального державного архіву громадських об'єднань України серед особистих документів В. З. Филоно-вича.цтву": "Ціль поширення чуток може бути різною: викликувати паніки в противника, а довіри в ваших приятелів, здискредитувати противни­ка, затертя ваших слідів, звернення уваги маси в бажаному напрямку і т. д. Чутка повинна були цікавою, або алярмуюча. Вона мусе бути така, щоб в неї можна було повірити, а як має ще й вигляд правди, то тим краще. Наприклад, коли маєте заздалегідь інформацію, що має статися якась подія, тоді пускайте про це чутку з бажаним для вас напрямком. Чутка мусить мати сенсаційну закраску. Водночас мусите мати головну відповідь на випит, якщо викриється джерело чутки: найкраще пуска­ти чутку з кількох місць водночас".

Останній розділ Інструкції "Підмінювання ідей" розтлумачує, як нищити "ворожі комунізмові ідеї"8.

Таким розлогим цитуванням можна було б й обмежитись, аби зро­зуміти, як саме мала діяти радянська агентура. Проте останній рядок документу ("І в українському житті трапляються випадки, які дуже на­гадують большовицькі методи") не може залишити байдужим, оскіль­ки він вже належить перу одного із співробітників уенерівських спец­служб і відтак наштовхує на багато невтішних для української еміграції висновків... Що ж до походження цього документу, то, порівнявши ма­теріали, вміщені у книжці С. Турло, можна зробити небезпідставне припущення, що він є переробленим варіантом напрацювань цього ав­тора. Надто схожі за послідовністю, логікою і за формулюваннями ці тексти.

На нашу думку, цей документ цікавий не лише своїм змістом, а й коментарями працівників спецслужб ДЦ УНР в екзилі. їх розуміння проблем, що могли б виникнути у разі застосування наведених у доку­менті методів проти них, варті серйозної уваги і аналізу. Разом з тим виникає питання: чому ж, знаючи ці методи, вони не вберегли свої ор­ганізації від проникнення роботи ворожої агентури? Доходимо висно­вку (і це підтверджує цей та інші документи), що внутрішня боротьба поглинала основну увагу еміграції. У цій боротьбі вона "недогледіла" або "недооцінила" головного ворога, втратила не лише пильність, а й здатність до опору.

Відсутність стабільності в українській спільноті не залишалася не­поміченою і з боку іноземних дипломатів. Недаремно у 1935 р. голова Північного департаменту Міністерства закордонних справ Велико­британії у Бухаресті Лоренс Кольєр, до компетенції якого, крім цілого ряду країн, належала також і робота по СРСР, писав: "...Українські пар­тії так себе взаємно ненавидять, що вони завжди оскаржують лідерів одна одної в тому, що вони є більшовицькими агентами..."9. Останнє обвинувачення було (у більшості випадків - Авт.) наслідком роботи радянської агентури, яка дуже енергійно впроваджувала ці чутки в се­редовище української політичної еміграції.

Треба сказати, що діяльність чекістів у цьому напрямку була досить ефективною. Завдяки їх "зусиллям", цілеспрямованій роботі по комп­рометації тоді пройшло чимало процесів, судових розглядів у середо­вищі колишніх учасників визвольних змагань, приводом для яких ста­вало звинувачення того чи іншого діяча, зокрема, у співпраці з радянськими спецслужбами. Зрозуміло, що чутки такого роду підкида­лися ззовні. На ці розгляди було витрачено чималі сили. Як наслідок, в українські структури за межами рідної землі вносився розбрат, недові­ра. Усі ці руйнівні фактори значною мірою послаблювали спільний фронт боротьби проти дійсних ворогів.

Окрім радянських спецслужб у другій половині 20-х років польська "двуйка" також дуже активно працювала в середовищі української емі­грації. її підвищеною увагою були охоплені уенерівці, гетьманці, оунівці, усі політичні течії, які мали свої осередки в різних країнах Європи.

Справами, пов'язаними з українською еміграцією у 2-му відділі польського Генерального штабу займався окремий його структурний підрозділ - 2-га експозитура, зусиллями якої періодично складалися вичерпні звіти про діяльність українців за кордоном, вживалися кон­кретні, аналогічні до радянських, методи по поглибленню політичного протистояння.

Описані вище тактика та методи роботи радянських спецслужб у середовищі уенерівської еміграції, зацікавлення нею та відповідна де­структивна робота польської "двуйки", звичайно, не дозволяють склас­ти вичерпного уявлення про весь їх арсенал, проте, дають підстави для висновків щодо пріоритетів та напрямів цієї діяльності, - з одного боку. З іншого - дозволяють зрозуміти, що відсутність єдності у влас­них лавах, розхитаність, взаємне поборювання не залишалися непомі­ченими у таборі супротивника і створювали сприятливий ґрунт для розкладової роботи, що нищила та знекровлювала й без того послабле­ну чварами українську еміграцію.

Примітки:

1      Цит. за: Литвин С. Суд історії: Симон Петлюра і петлюріана. -К., 2001. - С. 404.

2      Цит. за: Кентій А.В. Українська військова організація (УВО) в 1920 - 1928 рр. - Короткий нарис. - К., 1998. - С. 66.

3      Балей Петро. Фронда Степана Бандери в ОУН 1940 р.: Причини і наслідки. - LAS VEGAS, WV, USA, 1997. - С. 345-346.

4      Очерки истории российской внешней разведки: В 6 т. - Т. 2: 1917 - 1933 годы. - М., 1997. - С. 14.

5      Турло С.С., Залдат И.П. Шпионаж. - М., 2002. - С. 387.

6      Там само. - С. 381.

7      Там само. - С. 382.

8      Центральний державний архів громадських об'єднань України. - Ф. 269. - Особисті документи В. Филоновича. - Спр. 184.

9           Бачина-Бачинський Є. Євген Коновалець у Женеві (витяг із що­денника) // Євген Коновалець та його доба. - Мюнхен, 1974. - С. 897.Періодичні видання

 

 

 

Ігор Срібняк

Київський національний лінгвістичний університет Київ

ПРОБЛЕМА РЕКОНСТРУКЦІЇ ВИДАННЯ ВІЙСЬКОВО-ІСТОРИЧНИХ ЧАСОПИСІВ УКРАЇНСЬКОЇ ЕМІГРАЦІЇ (ДЖЕРЕЛОЗНАВЧИЙ АСПЕКТ)

Сучасний період розвитку України позначений активним зростан­ням інтересу широкої громадськості до історичного минулого свого народу. Він зробив надзвичайно актуальними проблеми наукового ви­вчення та використання нашої писемної історико-культурної спадщи­ни, осмислення й опанування якої є неодмінною умовою розвитку іс­торичної науки. Закономірність цього процесу полягає у тому, що без широкої, всебічно вивченої джерельної бази неможливо відтворювати історичний процес у всій його повноті та об'єктивності, визначати концептуальні напрямки сучасного розвитку. Перед істориками по­стає проблема аналізу і критичного опрацювання всієї сукупності дже­рел, джерельної спадщини, яка є важливою складовою духовності на­роду та його історичної пам'яті. Від рівня використання усіх джерельних комплексів, їх аналізу та зіставлення інформації залежить якість конкретно-історичних досліджень, створення нових фундаментальних праць з історії України.

Дослідження військово-історичної періодики та її внеску у форму­вання джерельної бази наукового пізнання минулого вбачається важ­ливим завданням сучасного вітчизняного джерелознавства. Воно пе­редбачає, з одного боку, комплексне висвітлення процесів становлення, формування та розвитку військово-історичної періодики як єдиної, ці­лісної системи, а з іншого боку, викликає необхідність історико-джерелознавчого аналізу її окремої складової - військово-історичної періодики. Таким чином, перед сучасною військово-історичною нау­кою стоїть широке коло проблем, пов'язаних з науковою розробкою синтетичної історії військово-історичної періодики та детальним ана­лізом функціонування її окремих видань, визначенням їхньої цінності як історичних джерел.

Реалізацію цього завдання доцільно розпочати з дослідження осо­бливостей функціонування трьох українських військово-історичних часописів ("Табор", "За державність" і "Гуртуймося"), які видавалися у Польщі (перші два) та Чехословаччині у міжвоєнному часі. їх редакції в різний час об'єднували в своєму складі таких відомих українськихвійськових діячів як генерали С. Дельвіґ, В. Сальський, М. Капус-тянський, П. Шандрук, В. Кущ, А. Вовк, В. Змієнко та ін.; крім того до редколегій входили також і старші офіцери М. Садовський, Ю. Нау-менко, П. Шрамченко, Т. Олексіюк, В. Колосовський та багатьох інших старшин Армії УНР. Завдяки співучасті в часописах широкого кола українських військовиків? на їх шпальтах була опублікована велика кількість змістовних статей та матеріалів, в яких зокрема осмислюва­лися уроки збройної боротьби українського народу за свою волю і не­залежність періоду Визвольних змагань 1917 - 1920 рр.

Основний масив джерел з історії видання українських військово-історичних часописів міжвоєнного часу зосереджений в архівних уста­новах та бібліотечних закладах України, Польщі та Чехії. Найважливішу його складову становлять документи й матеріали, що зберігаються у фондах Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України). Останні можна умовно поді­лити на три групи. Першу з них складають матеріали вищих військо­вих установ Армії УНР, в яких відклалися різні документи, пов'язані з організацією військово-історичних часописів. Так, зокрема, у ф. 1075 (Військове міністерство УНР) та ф. 1078 (Головне управління Генерального штабу Армії УНР) зберігається значна кількість листів М. Капустянського, В. Куща та інших генералів Армії УНР, які брали участь у редагуванні журналів; нормативні документи Українського військово-історичного товариства та інших емігрантських організацій, які виступали видавцями або надавали матеріальну допомогу воєнно-історичним часописам.

Другу групу складають матеріали редакційних архівів, у т.ч. - ф. 4452 (Редакція періодичного журналу "Гуртуймося", 1930 - 1940 рр., м. Прага), які містять протоколи зборів і засідань редакцій (зокрема -статутні та програмні документи часописів, листування редакцій з міжнародними благодійними організаціями та різними емігрантськи­ми осередками, списки дописувачів та авторів статей, що були опублі­ковані на шпальтах цих видань, облікові та касові книги, робочі матері­али редакцій тощо). Важливу інформацію можна почерпнути і з ф. 3802 (Український громадсько-видавничий фонд в Празі, 1923 - 1935 рр.), в якому відклалися прохання редакцій військово-історичних ча­сописів про надання їм фінансової допомоги.

Третя група - це особові фонди відомих українських політичних та військових діячів, з якими листувалися редакції військово-історичних часописів. Вони мають важливе значення для дослідження історії ви­дання цих журналів з огляду на те, що в них відклалися спомини, що­денники, автобіографії редакторів та членів редколегій цих видань. Спогади, які є важливою складовою джерельної основи дослідження, містять важливу інформацію, яка суттєво доповнює відомості архівних та інших видів друкованих джерел. Вони відтворюють не тільки окремі події з історії видання військово-історичних часописів, але й "атмосфе­ру" епохи, психологічні портрети історичних осіб, водночас відбиваю­чи світогляд та особисту позицію їх авторів.

Однією з найцінніших українських збірок цього архіву є колекція матеріалів з фонду М. Шаповала (ф. 4007), в якому зокрема зберігаєть­ся уніфіковане звернення редколегії журналу "Табор" з поясненням мети своєї діяльності: "а) досліджувати здобутки Світової війни і на­шої визвольної боротьби; б) ознайомлювати з найновішими винахода­ми з царини воєнної техніки; в) студіювати воєнні штуки (мистецтва - авт.) по чинах (діях - авт.) великих полководців; г) взагалі освітлен­ня всіх галузей воєнного діла і через те усталення тієї воєнної доктри­ни, без якої неможливе існування правдивої (справжньої - авт.) армії. В журналі передбачається вміщати не лише оригінальні твори, але й компіляції і переклади з творів, які матимуть принципове значення і можуть викликати зацікавлення"1.

Це звернення дає досить повне уявлення про програмні засади ді­яльності редколегії журналу "Табор", а також свідчить про її активну роботу із залучення коштів, потрібних для видання часопису. На під­твердження цієї тези свідчить і лист генерал-хорунжого П. Шандрука (що зберігається у тому ж фонді), адресований представникові Українського Громадського Комітету (УГК) в Празі Євгену Вировому. В ньому містилося прохання до УГК надати матеріальну допомогу у виданні другого числа журналу шляхом передплати через видавничий фонд Комітету або асигнування певної квоти на підтримку часопису в обмін на відповідну кількість примірників2.

Деякі дані про військово-історичні видання можна почерпнути в особовому фонді С. Наріжного (ф. 4432), одна із справ якого (оп. 1, спр. 3) містить рукопис матеріалів "Культурна праця української емі-ґрації в рр. 1919 - 1939 (частина друга)", у ф. 3695 (особовий фонд чле­на Центральної Ради, сенатора і професора С.П. Шелухіна, 1893 -1938), а також у ф. 3047 (особовий фонд генштабу генерал-хорунжого В. Петріва). Слід відзначити, що джерела особового походження нада­ють історикові можливість проникнути у глибини людського світо­сприймання, відчути "дух" тієї епохи, без чого важко відтворити ціліс­ну історичну картину та дійти об'єктивних висновків. Але разом з цим вони несуть відбиток суб'єктивізму в оцінці подій та характеристиці осіб, що передбачає їх критичний аналіз та співставлення з іншими до­кументальними свідченнями.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82 


Похожие статьи

І Пасічник - Тенденції в розвитку релігійного й культурного життя на українських землях

І Пасічник - Наукові записки серія психологія і педагогіка

І Пасічник - Наукові записки національного університету острозька академія

І Пасічник - Операционные структуры действия систематизации в процессе усвоения математического материала подростками

І Пасічник - Психологічні характеристики індивідуального мислення