І Пасічник - Наукові записки національного університету острозька академія - страница 65

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82 

Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича Чернівці

ЧАСОПИС "УКРАЇНСЬКИЙ ГОЛОС" - ОРГАНІЗАТОР ГРОМАДСЬКОГО ЖИТТЯ УКРАЇНЦІВ КАНАДИ (РЕЛІГІЙНО-ЦЕРКОВНИЙ АСПЕКТ)

Кожен громадянин будь-якої держави - це носій певної інформа­ції та її споживач. Як зазначає І. Михайлин, "головним будівельним ма­теріалом для громадської думки є інформація, а головними каналами її формування і вираження - органи масової інформації"1. Засоби масо­вої інформації, за визначеннями деяких вчених, окрім своєї основної функції, такої як інформування (Н. Богомолова, З. Боярська, В. Миронченко, А. Москаленко, Л. Губерський, В. Іванов, А. Вергун), здійснюють вплив на аудиторію (М. Ляйппе, А. Москаленко, Л. Губерський, В. Іванов, А. Вергун). Отже, засоби масової інформації в контексті діяльности інших соціяльних інститутів формують громад­ську думку.

Завдяки багатофункціональності журналістики, громадське мис­лення не тільки формується та виражається, а й структурується. Найбільшу роль у цьому процесі відіграє організаторська (організацій­на) функція, яку виділяють як українські, так і зарубіжні вчені (А. Москаленко, Д. Прилюк, О. Бочковський, С. Сірополко).

Діаспорна преса з метою збереження української спільноти в іно-етнічному середовищі розглядала організаційну функцію як одну із найважливіших. Природно, що для українців-емігрантів преса ставала таким типом видання, в якому значна за обсягом та змістом всебічна інформація органічно поєднувалася з організаційно-дидактичною ді­яльністю, завдяки чому соціальна інформація безпосередньо перево­дилася в соціальну практику. Масовий друкований орган був тим орга­нізаційним центром, навколо якого гуртувався великий актив, який, власне, за допомогою газети свідомо формував та зберігав традиції ет-номеншини. Таким масовим, стабільним організаційно-дидактичним центром для українців Канади став часопис "Український Голос" ("УГ"), що виходить в м. Вінніпег з 1910 р. і до наших днів. На жаль, часопис залишається мало дослідженим як в Україні2, так і в Канаді3.

Значна заслуга часопису "Український Голос" полягає в тому, щойого редактори досить вчасно зорієнтувались в хаосі еміграційного життя, вирішили зберегти та консолідувати спільноту шляхом духо­вної еволюції кожного українця. Вони взяли на себе відповідальність за організацію таких закладів (церковних, церковно-освітніх), які сприяли б етнічному духовному розвитку в англомовному середовищі.

Однією з головних рис розвитку та стабільності української спіль­ноти в Канаді редакція часопису вбачала в духовній еволюції кожного емігранта. Досліджуючи духовний стан особистості, канадський уче­ний С. Ярмусь користується терміном "духовість" (від слова - дух), вважає, що саме дух є основою феноменальності людини. Вчений зау­важує: "основним елементом духовості є жива свідомість людини, але свідомість дійсно активна про свою Віру, про її об'єм та її вимоги. Це - основа, або ґрунт духовності, на якому базується і з якого розвиваєть­ся своєрідний спосіб чи стиль людського життя4. Саме така релігійна свідомість становить сукупність розумової, чуттєвої та вольової сфери життя людини, що об'єднується вірою в святе, божественне, позитив­не, ідеальне, трактується як моральна та ціннісна підвалина духовності особи. Релігія, згідно з твердженням науковців С. Бубсенка5, А. Колодного6, В. Лубківського7 є основою духовності не лише особи, але й етнічної групи, етносу. "В етнічності тієї чи іншої релігії, - зазначає А. Колодний, - відображається специфіка походження, історії та роз­витку певного народу, особливості його сакралізованого світовідчуття, світосприймання та світоставлення8. У національній релігії закладена модель етнічних цілісностей, що виражаються в матеріальній (архітек­тура культових споруд, їх орнаментика - фрески, різьба, вишивка) та духовній (релігійні звичаї, обряди, організація релігійного життя, ві­ровчення ) культурі, засвідчують про оригінальність та самобутність в контексті світової. Разом з тим національна релігія - це складова кос­мополітичних течій (християнство, протестантизм та ін.), які утвер­джують загальнолюдські моральні цінності. Таким чином, релігія ви­конує важливу роль в житті особи, етнічної групи, етносу: формує їх духовний стан, зберігає етнічну свідомість, консолідує єдиновірців, ін­тегрує їх у світове суспільство.

Турбуючись про збереження і розвиток духовності українця-емігранта, стабільність традиційної віри та інтеграцію української спільноти в канадське суспільство, редакція часопису спрямувала ді­яльність газети стосовно української релігії так: "Під виглядом релігій­ним часопис "УГ" має держатися напряму раціонально-наукового". Таке ставлення часопису до релігійних справ загалу українських посе­ленців засвідчувало, що керівництво "УГ" обрало програму прогресив­ного онтологічного осмислення, яке виринає із глибинних пошуків іс­тини, потреб і висновків людської природи. Редакція переконана, що почуття і воля людини, (а звідси - світовідчуття, світосприйняття, сві­торозуміння, світопереживання, світоперетворення) повинні переві­рятися найвищою інстанцією особи - розумом, який має базуватися нанауково-доведених аргументах і фактах. Тому раціональний напрям передбачав виховання людяного, етичного, толерантного ставлення до іновірців, а науковий - переконував, що для пізнання істоти релігії необхідно володіти знаннями, які набуті шляхом освіти.

Зокрема той же читач Біблії, який не має богословських знань, не повинен вірити, що його власна інтерпретація змісту релігійного пи­сання правильна і не потребує пояснення людиною духовного чину. Перший редактор часопису В. Кудрик у статті "Дещо про релігію" від­значає, що основою всіх релігій є віра. "Всі правди, що голосить Христова наука, повинні міститись в Біблії. Багато людей-науковців тлумачать Біблію... Так отже, хто читає Біблію, той повинен конче чита­ти і те, що деінде о Біблії і релігії пишесь" 9. Тобто, редакція часопису "УГ" пропонувала кожній людині займатися самоосвітою у сфері релі­гійній, щоб згодом зробити вірний висновок, який підказує розум і серце.

Головне завдання "УГ" полягало в його інтенції прищепити укра­їнським поселенцям ідею національної єдності також і в сфері релігій­ній. Проте, воно зустрілося із різними перешкодами, проблемами, ви­рішення яких було необхідним для збереження цілісності етнічної групи. Серед найважливіших можна виокремити такі: формування етичного відношення до іновірців; створення церкви, яка б об'єднувала представників однієї нації; утвердження рідної мови в церковному бо­гослужінні; видавництво релігійного пресового органу; організування церковно-освітніх закладів.

Формування етичного відношення до іновірців зустрічалося із су­перечностями з боку різних віросповідних угруповань, оскільки домі­нуючою тезою їхніх переконань став принцип фанатичної відданості, що засівав у душі емігрантів розбрат, хаос, непорозуміння. Найгірше, що віросповідання ставало причиною ворожих стосунків між пред­ставниками однієї нації. Досить часто воно ґрунтувалося на такій лек-семній канві, яка каже: "Хто не з нами, той проти нас".

Ідея єдності у релігійній сфері, згідно з поглядами редакції, мала базуватися на принципі толерантності. Йдеться не про те, що українці в Канаді належать до церков різних вір, а тільки про те, що фанатизм кожного з тих релігійних угруповань є головною перешкодою на шля­ху до об'єднання українців до спільної праці. "Знають всі добре, що в самій Канаді багато єсть сект релігійних між англійцями та в життю (суспільному - О. Д.) ся релігійна ріжниця не грала ролі"10.

Захищаючи право кожної людини, а в цьому й право українця, ви­бирати собі таке віросповідання, яке найкраще відповідало б його сві­тоглядові, та намагаючись прищепити серед українських поселенців в Канаді принцип взаємної толерантності, редакція часопису вбачала досягнення єдності етнічної спільноти на базі генетичних традицій у всіх сферах людського життя.

Оскільки "український народ виробив безліч релігійно-культурнихтрадицій і звичаїв, які ... є великими морально-естетичними цінностя­ми української нації"11, то їх в Канаді необхідно було розвивати і збері­гати. Для цього потрібно було організувати будівництво церкви, яка б виступала творчою силою у збереженні етнокультури, регулятором мо­ралі, основою людської духовності.

Щоправда, чимала кількість емігрантів, опинившись у хаотичному вирі життя, потребуючи спілкування із Богом, ішли до тих церков, що були збудовані для канадців. Інтелігентні працівники часопису стурбо­вані таким виходом із ситуації, що склалася, оскільки вбачали собор­ність спільноти і у збереженні віри української. "Нікого не силуємо бути греко-католиками або православними, хотя й ці обі релігії уважа­ємо, так сказати б, за національні, бо нарід наш з ними зжився і в них виховався..."12.

Редакція "УГ" задумалася над створенням такої церкви, яка б об'єднувала всіх українців-християн. Проте, перш за все, вона хотіла переконатися у бажаннях щодо релігійної приналежності самих емі­грантів. Тому 6 серпня 1913 року з'являється стаття "Сторінка церков­ної історії українського народу в Канаді", в якій уміщено звернення, щоб широкі круги української спільноти висловили свої думки про те, якою вони б хотіли бачити свою церкву в Канаді. Розбіжність поглядів та бажань емігрантів засвідчують листи, що почали з'являтися в часо­писі. Для ілюстрації думки доцільно навести уривки з деяких епісто­лярних творінь. Так, В. Запорожан із Скоротну в Манітобі, який пер­шим звернувся до "УГ", пише: "Народна Церков є після моєї гадки та, в котрій якийсь нарід має своїх єпископів і священиків тої самої народ­ності. Однак церква має бути і зватись церквою Христовою, а церква Христова є та, котра має видиму голову на землі, - Папу"13. Наступним був лист автора, що підписався псевдонімом С. Чуко, який пропонував створити Українську народну демократичну церкву в Канаді, в якій "українці греко і римо-католики та православні, які тепер так люблять різнитися злучилися"14. Учитель В. Чумер у статті "Може б так було до­бре?" запропонував такий спосіб утворення єдиної церкви: "Спосіб сей - вернутись назад на віру наших прадідів, вернутись на нашу правдиво-руську віру, на православіє..." 15.

Застосовуючи історичний метод, редакція часопису розпочинає друк серії статей під назвою "Протягом соток літ", вміщувалися в "УГ" з 1913 до 1914 року, де відтворені теми історії церкви в Україні. Часопис доводив читачам, що для українців є характерні дві українські релігійні течії: греко-католицька та православна. Більшість українських канад­ців походила з Галичини, де історично провідну роль відігравала греко-католицька церква, тому й не дивно, що галичани бажали створення католицького храму візантійського обряду. Емігранти з Буковини були твердо переконані, що в Канаді необхідно жити вірою своїх предків, тобто православ'ям. Володіючи ідеєю української соборності, активної солідарності в релігійній сфері, представники часопису, для її збере­ження та втілення в реальне життя, вирішують створити єдину, так зва­ну народну церкву, в якій би були об'єднані люди однієї нації, в даному випадку українці. Професор І. Тесля вважає, що ідея створення такої церкви вперше розглядалася в часописі "Канадійський Фармер", редак­тор якого о. Г. Гикавий порушив це питання у передовій статті 2 листо­пада 1917 року. Інший канадський вчений, професор Ю. Мулик-Луцик, спростовує цю думку на користь часопису "УГ". Погоджуємося із його поглядом, оскільки підтвердженням цього є статті М. Стечишина, що вміщені в "УГ" за 26 вересня 1917 року під назвою "Про справу корпо­рації", та другою, доповненою статтею під рубрикою "Під суд народа" - 3 жовтня 1917 року. Дослідник історії українців Канади М. Марунчак зауважує, що "у праці української церкви багато помагав часопис "УГ", а теж "Канадійський Фармер", якого редактор о. Г. Гикавий був в орга­нізаційній групі"16.

Ця група людей організувала збори, участь у яких брали близько 150 представників спільноти, які вирішили створити українську греко-православну церкву. "УГ" вмістив звіт та постанову цих зборів. У стат­ті "Відозва до українського народа в Канаді" зазначається, що кожен українець-емігрант повинен щиросердно працювати над організуван­ням та функціонуванням такого храму: "Коли се станеться, тоді з по-мочию Бога і працею всіх нас наша Українська Греко-Православна Церква стане правдивою демократичною інституцією, котра працюва­тиме на славу Бога і доброго народа"17.

Другою проблемою стало створення навчального закладу бого­словського типу, в якому здобували б освіту майбутні священики греко-православної церкви. Звертаючись до читачів за фінансовою до­помогою зі шпальт часопису "УГ", організатори акції зазначають: "Ми в Канаді не зробимо більшої культурно-просвітньої роботи доти, доки ми в кожній більшій колонії не дістанемо сталих інтелігентних провід­ників. А тих провідників ми можемо дістати тільки в особі учителів і

• "18

священиків .

Українська спільнота високо оцінювала діяльність святих отців, бо вони були не тільки духовними наставниками пастви, несли до неї сло­во Боже її рідною мовою, а й учителями парафіяльних шкіл, де навчали дітей фермерів і робітників катехизму, церковного співу, читати й пи­сати з букварів і читанок; відстоювали у багатьох випадках громадські права іммігрантів; були разом з учителем головними особами в грома­дах українських поселенців піонерських часів, організаторами і на­тхненниками їх національно-духовного життя. Недарма митрополит Іларіон (І. Огієнко) в своїх проповідях і наукових працях постійно на­голошував: "Церква - це душа народу. Душа правдива, жива, що ожив­лює кожен народ й робить його справжньою нацією. Народ без своєї окремої церкви - народ без душі, народ мертвий, печаткою нації не означений, на денаціоналізацію призначено19. Свою духовно-націотворчу функцію, отже, й виховання національної свідомості, надумку вченого та ієрарха церкви, вона виконує лише тоді, коли корис­тується у своїй діяльності мовою віруючих. "Рідна мова, -пише митро­полит Іларіон, - шлях до Бога! Церква без рідної мови - церква мерт­ва, не діяльна, це Церква без душі. Народ у цій Церкві - чужий їй, пасивний - бо він тут не оживлений найвищим даром Духа Святого, - даром рідної мови, даром найглибшого Богопізнання. Без рідної мови Церква не зіллється з народом. А народ не стане нацією"20. Стає зрозумілим тепер, чому діячі "УГ" та української імміграції в Канаді так наполегливо й послідовно обстоювали рідномовну церкву та її провідну роль у створенні та збереженні ідеї соборницького духу серед представників етноспільноти.

Перше богослужіння Української греко-православної церкви (УГПЦ) відбулося восени 1918 року. Зауважимо, що в процесі генези Української греко-православної церкви в Канаді та в ранньому періоді її розвитку, ця назва (з додатком "греко") відіграла свою питому психо­логічну роль для справи рецепції цієї церкви серед значної частини українських поселенців у цій країні. Хоча церква була православною, серед її прихильників були представники різних конфесій та різних со­ціальних прошарків: молода україно-канадська інтелігенція (переваж­но двомовні вчителі), православні буковинці.

Українська греко-православна церква в Канаді функціонувала згід­но з традицією українського соборно-правного ладу. Так, надзвичай­ним собором від 8 і 9 серпня 1951 року УГПЦ в Канаді проголошено митрополією. Керівником ієрархії став митрополит Іларіон. З часом змінювалися керівники митрополії, але ідеологія єдності українства залишалася стабільною.

З'ясовуючи значення "УГ" для заснування та розвитку УГПЦ в Канаді, професор-богослов С. Ярмусь зазначає: "Він був головним ві­сником і захисником ідеології устрою української греко-православної церкви в Канаді, а поширення цієї ідеології, і розвиток її в існуючу структуру нашої Церкви, - у великій мірі завдячується саме "Українському Голосові"21.

Церковно-релігійне питання української спільноти на теренах Канади широко висвітлювалося на шпальтах часопису "УГ", де відтво­рювалися всі іпостасі релігійного буття, що спричинювало значний вплив на свідомість читача. Формування громадської думки в церковно-релігійному аспекті здійснювалося "УГ" шляхом подачі публікацій за такими напрямами:

-   релігійно-церковним;

-   релігійно-духовним.

У релігійно-церковному напрямку висвітлювалися питання історії українських церков, їх створення та функціонування, виховувалися етичні норми поведінки в релігійних установах, описувалися релігійні собори, їх рішення, пояснювалися церковні канони, тлумачилися пи­сання Біблії та ін.Питанням релігійно-духовного напрямку приділялося значно більше уваги, оскільки саме вони були акумуляторами моральної свідо­мості громадян. На основі духовного кодексу людини, десяти запові­дей Божих виховувалося почуття поваги та любові до ближнього, чес­ності, справедливості, правдивості, віри в перемогу добра над злом, уміння прощати, зберегти чистоту совісті та душі; формувалися толе­рантні взаємовідносини між людьми, які являються представниками різних націй, шанобливе ставлення до їх традицій, культури; розвива­лося почуття національної відповідальності за збереження українських звичаїв, обрядів.

Приділяючи особливу увагу духовному розвитку особистості шля­хом душевного зв'язку людини з Богом та збереженню традиційної для українців християнської віри, зрозуміло, що всебічне висвітлення пи­тань релігійних є багато містким і потребує окремого пресового орга­ну. Тому редакційно-адміністративний склад працівників "УГ", врахо­вуючи релігійні погляди української спільноти та розглядаючи церкву як морально-духовну установу, засновують та видають окремий часо­пис "Вісник" - орган Української греко-православної церкви в Канаді.

Випускаючи у квітні 1924 року в світ перше число "Православного Вістника", назву якого згодом було замінено на "Вісник", редакція ново­го часопису проголосила свою програму, головною тезою якої став за­хист інтересів українського православ'я в Канаді.

Як зазначалося в редакційній статті, швидке зростання УГПЦК вимагало органу, присвяченого виключно справам цієї церкви. Релігійні питання досі порушували світські часописи, зокрема "УГ", "за гостин­ність і прихильність "Українського Голосу" і других часописів Українська Православна Церква є і на все останє дуже вдячна"22.

Завдання - висвітлювати питання про релігійні справи, вміщувати статті на моральні та теологічні теми, писати про справи загального громадського значення, оскільки вони досить часто причетні до церк­ви, подавати історичні матеріали та наукові розвідки теологічного ха­рактеру, а також прозу та поезії релігійного або морального змісту. "Ідеологія - православна і українська"23.

Появу першого числа "Вісника" привітала тодішня Консисторія Української греко-православної церкви в Канаді, у цьому ж числі по­міщено лист, фрагмент якого варто процитувати: "...Життя потребува­ло такого часопису не від нині. Церква, церковна справа, церковна ро­бота, церковні потреби, церковні клопоти, се одна з наших народних життєвих справ, а допоможе народ порозкидати по широких просто­рах - отже все те разом взяте вимагає часопису, який би взяв за собою народ, даючи йому змогу порозуміватися і розуміти себе взаємно"24.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82 


Похожие статьи

І Пасічник - Тенденції в розвитку релігійного й культурного життя на українських землях

І Пасічник - Наукові записки серія психологія і педагогіка

І Пасічник - Наукові записки національного університету острозька академія

І Пасічник - Операционные структуры действия систематизации в процессе усвоения математического материала подростками

І Пасічник - Психологічні характеристики індивідуального мислення