І Пасічник - Наукові записки національного університету острозька академія - страница 7

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82 

Within the scholarly arena, I am cognizant of the fact that Ukrainian scholars are faced with an enormous challenge in reconstructing their pastand constructing their present. However, they should also recognize the need to prepare scholarly works, which will be suitable for Western readership: Western readers expect great literary and cultural works to "speak" a universal "language" and to express universal "values". National "horizons of expectation" are certainly very important, but "universal horizons of expectation" are no less important for a mature nation and a mature literature.

Bibliographical Information

1.      The full bibliography of Italian Ukrainian studies until 2001 (prepared by G. Siedina) is to be found in the book: Pagine di Ucrainistica Europea, G. Brogi and G. Siedina Ed., Editore Dell'Orso, Alessandria,

2002.

2.      The updated bibliography until 2006 may be found on the web site: www.aisu.it. Organized by the Italian Association of Ukrainian Studies (AISU), this site provides current information about events, books, and libraries.

3.      Several articles and reviews of books devoted to Ukrainian studies have been published in the first two issues of the new journal "Studi slavistici", edited by the Italian Association of Slavists (AIS). The web site of the Association is: www.humnet.uni.pi.it/aisu.

4.      The journal "Studi slavistici", is published by the "Firenze University Press" and can be found on the following web site: http://epress.unifi. it/riviste. Here you can read and also print the texts you wish. Printing is free. If you want to have the journal in paperback form, there is a print-on-demand service. The price of each issue is about 20.00 Euros.

 

Віра Коник

Конгрес українців Естонії

Таллінн, Естонія

УКРАЇНСЬКИЙ ВИМІР УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ ЕСТОНІЇ: ВЧОРА, СЬОГОДНІ. ЩО ЗАВТРА?

Балтійський геополітичний реґіон, як, зрештою, будь-який інший, має свої особливості. Відповідно, має свої особливості українська гро­мада нашого регіону. Як в історичному плані, такі з точки зору сучас­ності, в Латвії та Естонії умови розвитку української громади майже ідентичні, в Литві вони дещо інші. Проте громади наших країн краще розуміють один одного, бо в нас подібні проблеми.

У назві цієї доповіді є бажання з'ясувати, наскільки українською є українська громада Естонії, наскільки, власне, зв'язані ті 29 тис. людей, які при опитуванні назвали себе українцями, з українським етносом. Удеякій мірі відношення з боку суспільства до якоїсь країни відобража­ється на діаспорі, яка її представляє, і навпаки. Наскільки гідно репре­зентує Україну українська діаспора Естонії?

Міркування на цю тему умовно розділені часовими рамками: вчо­ра, сьогодні, завтра.

ВЧОРА

Історія української громади Естонії. Треба зазначити, що міграція українців до Естонії у всі часи була внутрішньою, тобто в межах однієї країни. Згідно з дослідженнями професора Тартуського університету Сергія Ісакова, перші поодинокі українці переїжджають на естонську землю на початку ХІХ століття, коли і Україна, і Естонія перебували у складі Російської імперії. У другій половині ХІХ століття в місто Дерпт (тепер Тарту) на навчання прибуває достатньо багато українських сту­дентів, які у 1898 році створюють нелегальне товариство "Дерптська українська студентська громада". Товариство було нелегальне, хоча його діяльність мала цілком видимий характер, проявляючись у культурних і політичних заходах. Проіснувала організація у різних видозмінах до 1917 року. У 1919 році, вже за незалежної Естонської держави, був створений Національний комітет громадян України, в 1923 р. - Клуб українських громадян. Про існування якихось організацій в пізніший період відомостей немає.

В помітній кількості українці почали з'являтися в Естонії тільки після Другої світової війни, коли Естонія була вже інкорпорована до Радянського Союзу. По часу це співпало з третьою хвилею загальної української міграції, але, як вже зазначалося, це була внутрішня мігра­ція, тому цей процес радше було б назвати переселенням.

Деякі причини переселення:

1. Репресії сталінського режиму. Багатьом репресованим україн­цям після відбуття терміну на засланнях чи тюрмах не дозволили по­вернутись в Україну, і вони оселялися в інших місцях, у тому числі в Естонії;

2. Працевлаштування. Внаслідок радянської політики змішування націй, в Естонію на роботу прибували робітники різних спеціальнос­тей (особливо для роботи на морських суднах, в сланцевих шахтах та ін.) і молоді спеціалісти за ВУЗівськими скеруваннями. Особливо ба­гато робітників приїхало на будівництво олімпійських об'єктів у кінці 70 років.

3. Прибалтійські республіки були анклавом відносно більших де­мократичних свобод, тому сюди від тиску радянської тоталітарної сис­теми втікала творча інтелігенція.

4. Переселення за родинними обставинами.

Внутрішня самоорганізація українців як фактор становлення укра­їнської діаспори. Перебуваючи в аморфному стані в середовищі так званого "російськомовного населення", українці не могли являти со­бою якусь силу. Лише із організаційним становленням почала форму­ватися українська діаспора Естонії. Поштовхом для самоорганізації стало прагнення частини українців підтримати рух естонського народу за здобуття незалежності. З цією метою у 1988 році виникла Асоціація народів Естонії, всередині якої у цьому ж році виокремились націо­нальні товариства, серед яких і Українське земляцтво Естонії, яке стало правонаступником Дерптської української студентської громади.

Вже на етапі становлення діаспори виявився дуалізм української громади, частина якої підтримувала незалежність Естонії та України, а інша частина, будучи прибічниками збереження Радянського Союзу, ратувала лише за культурологічну та побутову (як тоді називали, "варе­ничну") роль товариства.

До середини 90-их років Українське земляцтво було єдиним укра­їнським товариством в Естонії. У 1991 році була зареєстрована Україн­ська греко-католицька церква Естонії. Згодом із земляцтва, почасти за особистими, почасти за ідеологічним мотивами, відокремилась група людей, які утворили товариство "Просвіта". Фактично тоді відбувся розкол в українській діаспорі, який, власне кажучи, наочно засвідчив її неоднорідність. Згодом почали з'являтися інші організації, як от Союз українок Естонії, та регіональні товариства, процес утворення яких з 2000 року входить у ще більш активну фазу і триває дотепер. Зараз в Естонії існує близько 20 українських організацій.

У 2002 році за ініціативою найстарішої організації Українського земляцтва Естонії утворюється централя - Конгрес українців Естонії, який на даний момент об'єднує 11 організацій. Існує ще Асоціація українських організацій, кілька організацій залишилось поза цими об'єднаннями.

СЬОГОДНІ

Характеристика української меншини Естонії. Власне, у правово­му аспекті називати меншиною українську громаду, як і будь-яку іншу національну громаду Естонії, не зовсім коректно. В Естонії, як і у бага­тьох інших країнах Європи, не прийнята на офіційному рівні дефініція національної меншини. Відповідно, нема і закону про нацменшини.

Отже, українська діаспора Естонії: як її можна охарактеризувати через призму статистики?

- Розселення

Станом на 2000 рік в Естонії проживає понад 29 тис. українців, що становить 2,1 % загальної чисельності населення. Зазначу, що до роз­паду Радянського Союзу українців було 46 тис. Аналізу істотного змен­шення чисельності українців аж на 40 відссотків ніхто не проводив. Можна припустити, що причинами було повернення частини україн­ців на батьківщину (особливо офіцерів радянської армії, яких держава змушувала виїжджати з країни), також сюди можна віднести і дещо ви­кривлену статистику радянського періоду, яка до постійного населен­ня зараховувала і військовослужбовців, що перебували в лавах радян­ської армії. Звичайно, частина українців перестала ідентифікувати себез українською нацією, що і позначилось на статистиці.

Якщо розглядати розселення по регіонах, то найбільше українців зосереджено у північній частині Естонії, що включає столицю (понад 60 відсотків); далі йде Північний Схід, де переважає російськомовне населення; там українців понад 16 %; потім південна Тартуська волость з 5 відсотками, дальше всі інші регіони.

Переважна більшість естонських українців (88 %) мешкає у містах: більше половини міських жителів мешкає у столиці, далі йдуть Нарва (біля 7 %), Кохтла-Ярве (понад 5 %). Тарту (4 %).

-   Громадянство та відношення до рідної мови

Українську мову визнало рідною трохи більше 40 % українців. Трохи менше 40 % володіють естонською мовою. Близько 15 відсотків естонських українців знають англійську мову. Щодо української мови, то тут статистичні дані, напевно, не зовсім відповідають фактичному становищу: на практиці зовсім небагато українців вживають україн­ську мову повсякдень.

Точну кількість громадян Естонії департамент статистики не дає, за наближеними підрахунками, вони становлять близько п'ятої части­ни від загальної чисельності громади, громадяни України становлять біля 14 %, решта - громадяни Росії і так звані "сіропаспортники", тоб­то особи без громадянства. Треба зауважити, що останнім часом по­силилась тенденція до набуття людьми українського та естонського громадянства. Число осіб, які стали громадянами України протягом 2005 року, збільшилось на 30 відсотків.

-   Відношення до релігії

Близько 40 % естонських українців назвали себе віруючими людь­ми. З них переважна більшість (87 %) сповідують православну релігію, 1 % католицьку, піввідсотка лютеранську, близько 3 % належать до різ­них протестантських течій, є також мусульмани, буддисти, іудаїсти. За даними статистики 2000 року до греко-католицького сповідання від­несли себе всього 9 осіб. Проте, реально чисельність парохії УГКЦ значно більша.

Проаналізувавши ці дані, з певним наближенням можна зробити такі висновки:

виходячи з відношення до української мови, українська громада Естонії є у своїй більшості продуктом радянської системи з її політи­кою денаціоналізацїї і вона відображає ситуацію в самій Україні; це може також бути і доказом того, що українська громада в Естонії сфор­мувалася в радянський період;

виходячи з переважаючого розселення в містах, соціальний про­шарок естонських українців - інтелігенція, робітники, службовці.

Після приєднання Естонії до Європейської унії значно зріс інтерес до естонського громадянства, яке дає право вільного переміщення майже по всьому світу. І зараз все більше українців набувають естон­ське громадянство по натуралізації.- Нова українська міграція

На роботу до Естонії їде не так багато українців, як до Італії, Чехії чи Польщі. Проте якась кількість заробітчан у Естонії все ж є. Про них відомо небагато; як правило, українці з числа заробітчан неохоче зго­лошуються до українських товариств, так як більшість з них перебуває на нелегальному положенні. Проте зараз вже є достатньо багато укра­їнців сучасної міграційної хвилі, які проживають в Естонії на законних підставах. Статистичних даних щодо нової міграційної хвилі немає ні­яких.

ЗАВТРА

Збереження ідентичності. Наслідком співжиття в єдиному геопо-літичному просторі - Радянському Союзі і радянської політики дена­ціоналізації стало те, що значна частина естонських українців не від­чуває своїх національних коренів. Українським товариствам, незважаючи на дійсно великі зусилля, не вдалося розбудити їх націо­нальну самосвідомість. Хоча успіхи все ж є.

На мій погляд, українці Естонії поступово втрачають свою іден­тичність. Майже впевнена, що це не тільки проблема естонських укра­їнців, це проблема практично всіх закордонних українців. Власне ка­жучи, діаспора, я тут говорю про діаспору пострадянського простору, не може істотно відрізнятися у плані національної свідомості від всьо­го українського народу, який все ще до кінця не позбувся горезвісного почуття меншовартості. Хоча помаранчева революція піднесла почут­тя власної гідності всього народу на кілька якісних ступенів. По чому можна судити про втрату ідентичності? Ось що видно на прикладі української діаспори Естонії:

Зникає одна з головних ознак нації - мова. Із тих 40 %, що назвали українську мову своєю рідною, у побуті користується нею на порядок менше. Навіть родини, де обоє батьків українці, рідної мови дітей на­вчає дуже малий відсоток. Хоча щодо відношення до рідної мови в по­рівнянні з представниками інших національностей Естонії, українці все ж не пасуть задніх; це вже тішить. Дозволю собі навести декілька цікавих, як на мене, цифр. Якщо вірити естонській статистиці, най­більш вірні своїй мові росіяни - 99 %, цигани, чи як їх тепер прийнято називати, рома - 78 %, азербайджанці - 70 %. Найменше - євреї (12 %) і шведи. Приклад шведів є показовим: якщо у 1989 році рідну мову знало біля 10 % естонських шведів, то у 2000 р. вже 36 % - за десять років вільного сусідства з процвітаючою історичною батьківщиною ін­терес до шведської мови зріс майже в 4 рази! Тобто престиж материн­ської держави має не останнє значення. І тут є над чим задуматися. Останнім часом про такий поступ можна говорити вже і щодо україн­ців: зараз, коли Україна із "terra inkognita" стала державою, знаною у всьому світі, все більше українців зголошуються до своєї нації.

Незначна задіяність пересічних українців до діяльності україн­ських організацій. Думаю, присутні тут керівники товариств пого­дяться з тим твердженням, що членством в організаціях охоплена не­значна кількість людей - приблизно від 2 до 4 відсотків всіх українців. Це зовсім небагато. Для порівняння хотіла б навести приклад із Швеції, до третини всієї кількості таких народів, як сирійці, албанці, чилійці охоплені членством у товариствах. Якщо сирійців у Швеції живе 60 тис., то членами сирійського товариства є 20 тис. представників цього народу. В українських організаціях, повторюсь, це 2-4 відсотки. Серед українців Естонії, та і не тільки Естонії, достатньо поширена теза: "Яку користь від товариства я буду мати"? А має бути навпаки: "Що я можу товариству дати?" Свою пасивність пояснюють також зайнятістю та іншими подібними аргументами. Хочеться також відзначити практич­но повну байдужість до українських справ українців-бізнесменів. А саме вони могли б вивести діяльність товариств на зовсім інший рі­вень. Як це роблять, наприклад, представники кавказьких народів.

І, мабуть, найголовніше - незначна кількість родин виховує у сво­їх дітей почуття належності до української нації. Крім того, через незнання естонської мови українці, як правило, віддають дітей до ро­сійських шкіл, де є благодатний грунт для їх асиміляції в російськомов­не середовище.

Інтеграція в естонське суспільство. Інтеграція в естонське суспіль­ство і збереження ідентичності - двоєдине завдання української діа­спори. В Естонії та Латвії (в Литві становище трохи інше) існує чітке розділення суспільства на корінну націю та некорінну. Таке становище пов'язано з історичним розвитком, в результаті чого демографічна си­туація в Прибалтійських республіках радянського періоду стала за­грозливою для існування корінних націй: в Естонії пропорція естонці-неестонці була на рівні 60 % і 40 %, у Латвії співвідношення корінних і некорінних жителів було приблизно 50 % проти 50 %, у Литві ситуація була трохи кращою (представників некорінної нації було лише трохи більше 20 відсотків). Щоб не зникнути, малочислені народи воліли не змішуватися з іншими. Така ситуація призвела до того, що в Естонії та Латвії (у меншій мірі в Литві) суспільство фактично розділене навпіл, і дві громади живуть практично паралельно. Зараз стоїть завдання їх зближення для створення інтегрованого суспільства. Для цього існу­ють різні інтеграційні програми, зокрема, з вивчення естонської (ла­тиської, литовської) мови та культури. Без інтеграції в єдине суспіль­ство немає перспектив для розвитку та самоствердження кожної особистості. Такий закон будь-якого суспільства.

Проте дуже важко провести межу між власне інтеграцією і асимі­ляцією. Щодо естонських українців, то вони здебільшого є, як було уже сказано, мешканцями великих (звісно, за естонськими масштабами) міст і російськомовних регіонів. Це означає, що вони інтегруються, а радше сказати, асимілюються переважно у російськомовне середови­ще. До тих нечисленних українців, що живуть у сільській місцевості та малих містечках, можна з більшою точністю застосувати поняття "ін­теграція": вживаючись у естонське суспільство, вони, як правило, збе­рігають свою національну належність. Чим можна це пояснити? Напев­но, синдромом більш сильної російської нації та її потужним впливом, який все ще зберігається на пострадянському просторі.

Зі вступом до ЄС значно посилилися прозахідні тенденції, інтерес до вивчення англійської мови, яка дає широку перспективу переміщен­ня, праці, навчання в європейських та інших країнах. Тому інтерес мо­лоді до своїх національних витоків ще більше послаблюється. Перева­жає прагматизм. На цьому фоні достатньо важко зберігати національну ідентичність навіть у мононаціональних родинах. Велике значення для розвитку національної ідентичності має міжнародне реноме самої України.

Основні фактори подальшого розвитку діаспори і збереження ідентичності:

-   Створення інфраструктури українського національного життя в естонському суспільстві, яка б включала Центри української культури у всіх регіонах, недільні школи, мас-медійні засоби - газети, радіо-і теле­передачі, функціонування спортивних товариств і т.д.

-   Постійний зв'язок з Україною на всіх рівнях - державному, міс­цевих самоуправлінь, товариств, колективів; реалізація спільних про­ектів по організації культурних, інформаційних заходів, отримання інформації з України через радіо і телебачення і т.д.

-   Виховання молоді через створення молодіжних об'єднань, як, наприклад, скаутська організація Пласт. Функціонування молодіжних та дитячих таборів із залученням молоді з України, перебування укра­їнських дітей зарубіжжя в українознавчих, пластових чи інших таборах в Україні.

-   Встановлення контактів з новою українською міграцією як фак­тор оновлення діаспори. Максимальне залучення їх до українського організованого життя.

-   Максимально можливе просування українців до органів влади всіх рівнів як фактор своєрідного лобізму українських інтересів.

Зараз постала необхідність вивчення українських діаспор. Прак­тично ні в одній країні немає статистичних даних, що характеризували б стан українських громад. У цьому плані закордонним українцям по­винна допомогти Україна, як коштами, так і спеціалістами. Знайти фі­нансові засоби для організації різних соціологічних опитувань у краї­нах проживання громадським організаціям майже неможливо.

ЗАВЕРШЕННЯ Зі зміною геополітичного ландшафту кінця ХХ - початку ХХІ сто­ліття змінилося і становище українського зарубіжжя. Нові реалії ма­ють бути враховані як українським зарубіжжям, так і Україною, яка по­винна відповідним чином творити свою політику щодо закордонних українців.З приєднанням до ЄС країн пострадянського простору і соціаліс­тичного блоку українська діаспора Європи значно збільшилася і має шанси, існуючи в одному правовому полі, активно діяти. Українська діаспора розширеної Європи - могутній фактор поширення україн­ської культури та підтримки України за рубежем.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82 


Похожие статьи

І Пасічник - Тенденції в розвитку релігійного й культурного життя на українських землях

І Пасічник - Наукові записки серія психологія і педагогіка

І Пасічник - Наукові записки національного університету острозька академія

І Пасічник - Операционные структуры действия систематизации в процессе усвоения математического материала подростками

І Пасічник - Психологічні характеристики індивідуального мислення