І Пасічник - Наукові записки національного університету острозька академія - страница 70

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82 

Українці з Галичини та земель, що до 1939 року були під Польщею та "стара еміграція", особи, що вийшли на еміграцію з урядом УНР піс­ля Першої світової війни, репатріації не підлягали. Тому становище "східняків" і "західняків" України було відмінне.

В 1946 році Іван Багряний написав памфлет "Чого я не хочу верта­тися до СССР", який завдяки українцям в американській армії, був переданий до США, перекладений на англійську мову й вручений впливовим сенаторам США,урядовіАнгліїта генералові Айзенгаверові, який своїми вояками примушував силою їхати людей на "родіну". Після того ситуація трохи змінилася, перестали силою вивозити до репатріа­ційних таборів, але їх під час "скрінінґів" викидали з ДП таборів, як не примусово вивезених осіб на працю в Німеччину.

Іван Багряний зі своїми друзями розпочав видавати в Новім Ульмі в Німеччині газету "Українські вісті" та в скорому часі створив нову партію під назвою Українська Революційно-Демократична Партія (УРДП), яка охопила велике число свідомого елементу з центральних та східних областей України, так званих тоді "східняків", людей з Великої України. До них мали певне упередження вихідці з західних областей України, члени та прихильники українських націоналістич­них середовищ. Діяльність УРДП спершу зосереджувалася в амери­канській зоні Німеччини, а пізніше поширилася на англійську та фран­цузьку зони.

Газета "Українські вісті", що розпочала виходити наприкінці 1945 року стала голосом і оборонцем підрадянської еміграції - проти при­мусової репатріації, чи таборових "скрінінґів" (перевірок звідки дана особа була з Сходу чи Галичини), чи щодо заходів виїзду на нові посе­лення в інші країни, за океан.Для багатьох членів УРДП відкрилися двері виїзду до США, Канади, Бельгії, Франції, Аргентини, Австралії, Англії, Бразилії, Венезуелі та інших країн світу. В тих країнах вони створили в п'ятдесятих роках свої Крайові Комітети УРДП чи ОУРДП та тримали й далі зв'язок з своєю централею, яка перебувала в Новім Ульмі, де мешкав з своєю родиною Іван Багряний, керівник партії та більшість членів про­воду. Старанням членів УРДП 18 липня 1950 року в Нью Йорку ство­рено Об'єднання Демократичної Української Молоді (ОДУМ) в США, а пізніше створено ОДУМ в Канаді, Англії, Австралії, Німеччині та Бельгії. В чотирьох останніх країнах по десяти роках праці ОДУМ припинив своє існування через виїзд активних членів ОДУМ-у на аме­риканський континент. Між іншим, в Німеччині при кінці сорокових років велися переговори між середовищем Степана Бандери та Івана Багряного, щоб створити одну організацію української молоді, що не належить до Пласту. Але з тих переговорів нічого не вийшло. Особи з середовища ОУН Ст. Бандери не довіряли особам, що були запропо­новані до спільного Центрального Комітету. Вони почали їх перевіря­ти, й більшість не пройшли перевірки, про що докладно розповідає в своїх спогадах Василь Ів. Гришко, який в той час був у середовищі ОУН. В той час в США було створено Демократичне Об'єднання Бувших Репресованих з-під Совєтів (ДОБРУС), а в Канаді Союз Українців Жертв Російського Комуністичного Терору (СУЖЕРО), Легіон ім. Симона Петлюри, Товариство Сприяння УНРаді, Товариство Одумівських Приятелів (ТОП) та Фундацію ім. Івана Багряного.

Середовище УРДП та його, вище згадані, братні організації, вида­ли цілий ряд вартісних книг українською та англійською мовами про колективізацію, розкуркулювання, арешти та заслання на Сибір, за го­лод 1933 року, бо вони були наочними свідками трагічних років кому­ністичної влади на Україні.

Пройшли десятки років за межами України, й старша активна гене­рація в УРДП та його братніх організаціях почала помалу відходити в інший світ. Першим припинив своє існування ДОБРУС, тоді СУЖЕРО та Легіон ім. Симона Петлюри, а з кінцем травня 2000 року, члени партії УРДП-УДРП, вирішили також припинити своє існуван­ня, а спрямувати решту своєї енергії, увагу та фінанси в праці фундації ім. І. Багряного, щоб допомогти незалежній Україні стати на власні ноги. Партія уважала, що не варто переносити свою діяльність в Україну, де й так забагато вже партій, багато яких мають ті ж самі ідеї, що мала УРДП.

Рівночасно з створенням вище згаданих організацій появилися їх газети, журнали, бюлетені, інформаційні листки та інші пресові орга­ни. За більш як півстоліття існування цих організацій назбиралося ба­гато архівів та річників різних видань. Так як деякі організації припи­нили своє існування, чи сповільнювали свою діяльність, було вирішенозберегти те, що ще залишилося, архіви та річники видань, для історії, для студій та дослідів майбутнім поколінням.

Річники видань вище згаданих середовищ: "Українські вісті", "Український Прометей", "Ми ще повернемось!", "Наша боротьба", "Наші позиції", "Штурм", "Нові дні", "Молода Україна" та багато інших видань були вислані до Конгресової бібліотеки США у Вашінгтоні, до українського музею в Чікаго, до архіву УВАН в Нью-Йорку, до Іллінойського університету в Урбана-Шампейн, в українську секцію, до Іміграційного історично-дослідчого центру при Міннесотському університеті, до Українського Культурного і Освітнього Центру у Вінніпезі, до бібліотеки ім. Симона Петлюри в Парижі, до Українського Вільного Університету в Нью-Йорку для вислання в Україну та іншим. В Україну вислано безпосередньо нами багато вище згаданих видань та книжок, виданих нами чи діяспорою в Києво-Могилянську Академію, до Острозької Академії, до державного Архіву-Музею в Києві, до му­зею ім. Тараса Шевченка в Києві та Каневі, до музею діяспори в Львові, до бібліотек в Полтаві, Одесі, Запоріжжі, Миколаєві, Харкові, Охтирці, Сумах та інших містах України.

Секретаріят ЦК УРДП та Фундація імени Ів. Багряного уклала умову 1990 року з УВАН в Нью-Йорку, щоб передати на збереження архіви та листування Івана Багряного, яке частинно впорядкувала його дружина Галина, що стосується діяльности Секретаріяту УРДП від 1945 року та Крайових Комітетів УРДП Англії, Австралії, Німеччини, Франції, Канади та США. Перші 140 папок архівів та листування від­віз я з дружиною 1990 року випозичиним великим автом в Нью-Йорк до УВАН, які були складені в три залізні шафи, які придбала фундація ім. І. Багряного. В умові згадано, що ці архіви можуть бути передані в архіви Києва, але наразі вони й досі в Нью-Йорку. Туди вислано на до­даток ще кілька десяток ящиків архівів.

Іван Багряний - письменник, публіцист, маляр та громадсько-політичний діяч вів широку кореспонденцію з своїми друзями по перу та партії. В двадцяти папках зберігається цікаве листування, посорто­ване нами, з такими відомими українській громаді особами як: Григорій Костюк, Віталій Бендер, Юрій Косач, Юрій Шерех, Григорій Китастий, Ігор Костецький, Іван Кошелівець, Дмитро Кислиця, Дмитро Нитченко, Андрій та Микола Лівицькі, Іван Майстренко, Григорій Алексінський, Нестор Городовенко, Тарас Бульба-Боровець, Борис Лівицький, Павло Маляр, Микола Приходько, Василь Чапленко, Володимир Кубійович, Петро Одарченко, Василь Онуфрієнко, Тодось Осьмачка, Леонід Полтава, Микола Понеділок, Микола Степаненко, Михайло Ситник, Петро Шинкар, Микола Шлемкевич, Василь Гришко, Михайло Воскобійник, Мар'ян Дальний (Горгота), Іван Дубинець, Кость Даниленко-Данилевський, Володимир Державин, Ростислав Василенко, Володимир та Розалія Винниченко, Петро Волиняк, Семен Підгайний, Федір Гаєнко, Федір Пігідо, АнатолійНікітін та багато інших. Листування з деякими особами, що були на ключевих становищах в УРДП, вставлені в багатьох папках партії УРДП. Листування Івана Багряного з відомими особами з примітками та короткими даними про осіб, кому були спрямовані листи, вийшло друком у 2002 р. у видавництві "Смолоскип" в Києві, в двох книгах.

Серед переданих матеріялів до УВАН, що стосуються УРДП, є речі, архіви Івана Дубинця, Петра Шинкаря, Петра Бербця, Петра Домченка, Сергія Євсевського, Валентина Новицького, Олексія Коновала та інших з років їх діяльности в партії. В папках діяльности Секретаріяту УРДП-УДРП зберігається листування членів Секрета-ріяту та Центрального Комітету: Миколи Дзябенка, Анатолія Лисого, Михайла Воскобійника, Василя Гришка, Миколи Степаненка, Михайла Смика, Олексія Коновала, Мар'яна Дального, Андрія Глиніна, Василя Ромашко, Петра Волиняка, Івана Пишкала, Євгена Федоренка, Анатолія Гудзовського, Андрія Бондаренка, Сергія Маренка, Леоніда Чудовського, Юрія Нагорного, Василя Григоренка, Федора Гаєнка, Федора Гайового, Антона Гурського, Григорія Мороза, Якова Гвоздець-кого, Петра Майсюри, Олександра Скопа, Василя Пономаренка, Миколи Підлісного та багато інших.

Збережені протоколи, обіжники, бюлетені, звернення та листи перших чотирьох з'їздів УРДП, що відбувалися в Новім Ульмі в Німеччині. В окремих папках вміщені всі матеріяли, що стосуються підготовки та проведення наступних з'їздів. Перебіг деяких з'їздів, до­повіді та виступи Івана Багряного, Василя Гришка, Михайла Воскобійника, Петра Волиняка та інших осіб записані на рольках зву­козапису й вони долучені до архівів.

В 1992 році Галина Багряна надіслала нам додатково листування, фотографії, рукописи та ілюстрації Івана Багряного до його власних книг. З поміж цих матеріялів - рукописи та машинописи з авторськи­ми поправками творів "Золотий бумеранг", "Розгром", "Телефон", "Тигролови", "Буйний вітер", а також схеми й деякі розділи заплянова-них, але не закінчених творів "Спартак", "Поєдинок", "Новелі для себе", "Тайфун", "Люба" та нотатки, різні інформації про Одесу та розміщен­ня кораблів на Чорному морі та листування для написання нового тво­ру "Панцерник Потьомкін".

Іван Багряний, як маляр, ілюстрував свої власні твори: казки "Про Павлика мандрівника" та "Телефон", книгу "Антон Біда - герой труда" та ін. Він намалював обкладинки до таких книжок як "Юність Василя Шеремети" Уласа Самчука, "Щастя" - збірки новел і оповідань Павла Маляра (Миргородського), "Сміх і горе" Олеся Шпильки (Скопа), "Старший боярин" Тодося Осьмачки та ін. В 1992 році на конференції в Урбана-Шампейн був Сергій Гальченко, вчений, хоронитель фондів Інституту літератури ім. Тараса Шевченка Академії Наук України, яко­му я особисто передав чернетки окремих розділів "Тигроловів", "Буйний вітер" та інших книжок, а також його ілюстрації вставлені вокремий альбом, разом 56 ілюстрацій.

Під час Першого Всесвітнього форуму українців в Києві, я не міг зустрітися з С. Гальченком, щоб передати йому ще й інші речі Багряного, то щоб не везти їх назад в США, я передав їх до Центрального Державного Архіву-Музею літератури й мистецтва України, а це руко­писи майже всіх творів Багряного та нотатки, цитати та замітки до роз­початих, чи плянованих нових творів та ще ніде не друковані вірші, пародії, карикатури та інше.

В шосту річницю смерти Григорія Китастого, на його могилі не було пам'ятника. Громадський комітет та Капеля Бандуристів в Детройті розпочали збірку грошей, але не могли ту справу довести до кінця. Середовище УРДП, так як він був його членом, взялося закінчи­ти поставлення пам'ятника на його могилі. Мистці Іван Яців та Олег Мороз зробили по сім різних проєктів пам'ятника, величний проєкт створив Микола Голодик з Нью Йорку та пам'ятник - постать Григорія Китастого з бандурою подав Дан Статтс з Арізони. Не всі проєкти пам'ятника підходили на могилу в Бавнд Бруці на кладовищі, одні че­рез великі кошти, інші через величину. Багато з них могли б бути при­красою в українських містах чи парках в пошані до композитора, що творив своїй нації патріотичні пісні та музику. На його могилі постав­лено пам'ятник мистця Івана Яціва, а всю кореспонденцію, проєкти пам'ятників та листу жертводавців передано до Архіву-Музею в Києві. А на решту грошей, що зібрано більше як потрібно, видано збірник пісень Григорія Китастого до слів поетів діяспори та України під на­звою "Вставай, народе!".

В останніх роках відійшли від нас активні працівники УРДП-УДРП Михайло Воскобійник та колишній голова Центрального Комітету ОДУМ-у Олексій Пошиваник. Передані архіви їх ріднею пе­реслано більшість до Історично-еміграційного центру в Міннеаполісі, панні Галині Миронюк, разом з архівами газети "Українські вісті", архі­вами ЦК ОДУМ-у, філії ОДУМ-у Чікаго, листування Товариства Рух в Чікаго, школи українознавства при парафії св. Володимира в Чікаго та різні програмки, летючки, квитки, жетони, сторінки ОДУМу при "Свободі" та "Українських вістях", вирізки з газет та річники журналу ОДУМ-у "Молода Україна".

Під час збирання листування Івана Багряного виявилось, що бага­то архівів дружини померлих чоловіків, чи їх діти повикидали в сміт­ник після смерти їх батьків.

Мимо того ще раніше було зібрано велику кількість речей, що по­требували збереження і дані вони в відповідальні руки, де вони напев­но будуть збережені.

Також ми зібрали й видали друком доповіді, статті, памфлети, реф­лексії, есеї написані Іваном Багряним під його прізвищем, псевдами чи взагалі без підпису як редакційні, що були друковані в газетах та жур­налах його середовища. Книга вийшла друком в 1996 році у видавни­цтві "Смолоскип" в Києві під назвою "Публіцистика" й має 860 сторі­нок.

В 1997 році в тому ж видавництві вийшла велика книга "Українська Революційно-демократична Партія (УРДП-УДРП)" - збірник матері-ялів і документів, яка має 850 сторінок великого формату і містить іс­торію, дописи, фотографії за півстолітню діяльність УРДП-УДРП, ДОБРУС, СУЖЕРО, Легіон ім. Симона Петлюри, ОДУМ, який ще й далі веде корисну працю з дітьми й молоддю, та інші братні організації. Збережені матеріяли в архівах є до диспозиції дослідників та науков­ців.

 

Вікторія КУРЧЕИКО

Українська Вільна академія наук у США

Нью-Йорк, США

АМЕРИКАНСЬКА УКРАЇНІКА: ФОНДИ АРХІБУ УКРАЇНСЬКОГО ІНСТИТУТУ АМЕРИКИ ТА ОПИСИ БАХМЕТЬ'ЄБСЬКОГО АРХІБУ КОЛУМБІЙСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ НЬЮ-ЙОРКА

Вивчення фондів українських колекцій, які зберігаються в США, знаходиться на такій стадії, коли передчасно пропонувати дещо біль­ше, ніж начерк майбутнього узагальнення.

Утім, приємно відзначити, що з ініціативи НТШ-А (Наукове Товариство ім. Т. Шевченка в Америці) в Нью-Йорку 24 квітня 2004 року було створено комісію й проведено круглий стіл "Українські архі­ви в Америці". В ньому взяли участь представники різних громадських і наукових установ1, а також автор цього повідомлення від Українського Інституту Америки (УІА). Світлана Андрушків - директор бібліотеки НТШ-А, підкреслила співпрацю з Державним комітетом архівів України і Науковим Інститутом Гарвардського університету і звернула увагу присутніх на появі сайту www.archives.gov.ua

Протягом наступного 2005 року засідання архівістів було проведе­но в УВАН (Українська Вільна Академія Наук). Під час обговорення присутні торкалися загальних проблем щодо виявлення, збору, збері­гання, обліку, опрацювання архівних документів та створення до них науково-довідкового апарату. Проте, всі нарікали на слабку матеріально-технічну базу й брак архівосховищ та робочих приміщень. Ці умови не дозволяють повною мірою виконувати основні функції архівів - накопичувати і постійно зберігати документи, які можуть зникнути. Погіршення економічного стану установ пов'язане ще й зі зміною поколінь в діаспорі, зменшенням людей, відданих українським справам в еміграції. Тому важко підтримувати рівень і якість архівної спадщини в США, актуальність вивчення якої, з іншого боку, постій­но зростає.

Гострим питанням в дискусії виявилося створення ЕД (електро­нних документів), тобто з'ясовувалося наскільки необхідно переводи­ти в електронний формат оригінальні тексти і чи не буде при цьому зменшено вартість джерела.

На сьогодні документи україніки зберігаються в різних місцях. Ці документи умовно можна поділити на: 1) матеріали, накопичені в уні­верситетах і бібліотеках американською славістикою; 2) збірки архівів, музеїв та установ, створених зусиллями українських емігрантів; 3) при­ватні архіви; 3) емігрантська періодика за різні часи; 4) джерела церкви.

Сучасні дослідники мають потребу до формування сукупності ар­хівної джерельної бази , в багато чому віддзеркаленої історією україн­ської еміграції.

Частиною цього унікального процесу можна вважати створення і функціонування Українського Інституту Америки, який назавжди пов'язаний з ім'ям свого засновника і мецената Володимира Джуса.

Життя української діаспори в Америці постійно турбувало видат­ного винахідника і власника фабрики. В нього, як і в багатьох україн­ців, була мрія - зберегти історичне коріння на чужині, культуру рідно­го народу, мову та, найголовніше, можливість чинити політичний вплив на користь своєму народові. Поступово ідея переросла в кон­кретний план, який був втілений в дійсність.

Відразу після завершення Другої світової війни Володимир Джус почав готувати відкриття великого українського центру, який би об'єднав всі напрямки наукових, культурних та інформаційних потреб зарубіжних українців та був поширений на весь регіон Північної Америки. Так з'явився проект спеціалізованого інституту. Володимир Джус звернувся до двадцяти відомих українських родин в США з про­позицією стати членами такої корпорації. Получивши згоду, було утво­рено раду директорів, яка стала працювати в штаб-квартирі україн­ського представництва Червоного Хреста2.

3 травня 1948 року в штаті Нью-Йорк був зареєстрований Ukrainian Institute of America, inc. Володимир Джус був обраний пер­шим президентом. Спочатку офіс було відкрито в Вест Айсліпі, поза Нью-Йорком. Подія такого масштабу була сприйнята з великим енту­зіазмом. В статуті інституту було чітко зазначено: розповсюджувати, підтримувати і ширити всякі прояви української політичної і культур­ної діяльності через влаштування та підтримку суспільних і професій­них доповідей, наукових конференцій та симпозіумів; освітніх заходів; мистецьких виставок, концертів, театральних вистав, літературних ве­чорів; зміцнювати зв'язки з інтелектуальними колами американського світу для ознайомлення їх з історією, традиціями та сучасними про­блемами українського народу в Україні і в діаспорі3.

У 1955 році Володимир Джус надав фінансову дотацію на при­дбання одного з привабливих історичних будинків міста Нью-Йорка4.У цьому чудовому палаці Інститут плідно працює до теперішнього часу5.

В 1987 році історик, професор Рагерського університету Тарас Гунчак зініціював науковий підрозділ Українського Інституту: Дослідно-документаційний Центр. Він звернувся до української спіль­ноти з проханням надсилати документи і матеріали, які стосуються іс­торії XX століття, а також віддавати на зберігання власні папери і ме­муари. Це було зроблено вчасно. На Гончаків заклик відгукнулося багато свідків подій, і за короткий час Центр став володіти масивом цікавих матеріалів. Увага була зосереджена на темі "Україна й українці у XX столітті", в яку входили питання революцій 1917 року, відобра­жалися життєві умови народу під час і після Першої та Другої світових війн, діяльність поодиноких осіб і організацій в імміграції, відносини діаспори з американським суспільством та іншими етнічними група­ми, тощо.

Довгий час виконавчим директором Центру була Олена Несіна, колишній викладач і перший диктор української служби "Голосу Америки"6. Вона енергійно налагоджувала контакти, зокрема з універ­ситетами, видавництвами, культурними товариствами, зацікавленими українською тематикою, одержувала приватні архіви, спогади діячів діаспори, митців.

З 1990 року Документаційний Центр був відкритий для дослідни­ків, їх користуванню були запропоновані не тільки численні фонди, а і наукова бібліотека на англійській, українській, польській мовах. Від 2002 року від праці відійшла пані О. Несіна і ДЦ був закритий на ре­організацію. В 2005 році була відновлена робота в архіві, який потре­бує нової систематизації, вдосконалення і описів одиниць зберігання.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82 


Похожие статьи

І Пасічник - Тенденції в розвитку релігійного й культурного життя на українських землях

І Пасічник - Наукові записки серія психологія і педагогіка

І Пасічник - Наукові записки національного університету острозька академія

І Пасічник - Операционные структуры действия систематизации в процессе усвоения математического материала подростками

І Пасічник - Психологічні характеристики індивідуального мислення