І Пасічник - Наукові записки національного університету острозька академія - страница 77

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82 

Доповнена колекцією світлин, які зафіксували роки навчання ко­лишніх учнів Рівненської української приватної гімназії, фондова збір­ка РОКМ з історії діяльності цього навчального закладу - одна з най­більш об'ємних, що розкриває міжвоєнний період життя на Волині.

На початку 90-х років, коли наукові працівники обласного краєз­навчого музею почали налагоджувати зв'язки з колишніми учнями Рівненської української приватної гімназії, багатьох із них не було в живих. Хто загинув у трагічні роки Другої світової війни, а хто уже ві­дійшов у вічність, так і не дочекавшись проголошення незалежності України, хоча цю мрію плекав усе своє свідоме життя. Серед останніх варто згадати ім'я Валер'яна Федорчука (1913 - 1990 рр.), у повоєнні роки одного із лідерів української діаспори в Швеції. Завдячуючи В. Кузьмич, саме тоді до РОКМ потрапила колекція фотографій з осо­бистого архіву В. Федорчука, копії його листів із представниками укра­їнських видань у діаспорі, а також декілька листів (теж у копіях) Євгенії Маслової-Дублянської з Карлових Вар (Чехія) до В. Дзівак та інших колишніх випускників цього навчального закладу зі спогадами про В. Федорчука6. Ретельне вивчення цих надходжень дозволяє створити ці­лісне уявлення про В. Федорчука як непересічну людину, що розуміла значення збереження людської пам'яті про події та людей, які його оточували. "Валя тримав палець на живчикові життя наших близьких однодумців", - згадувала вже після його смерті в листі до шкільних дру­зів Є. Маслова-Дублянська (лист датований 16.10.1991 р.)7. Переважна більшість фотографій (а їх усіх нараховується 17) стосується гімназій­ного періоду життя В. Федорчука в Рівному в середині 30-х рр. ХХ ст. Їхня приналежність до особистого архіву В. Федорчука в Рівному чітко фіксується відтиском штемпеля на зворотному боці світлин із зазна­ченням на англійській мові місця його останнього помешкання в Швеції. Дослідників історії Волині міжвоєнного періоду та подій Другої світової війни може зацікавити представлена в зазначеній ко­лекції поміж матеріалів В. Федорчука фотографія Т. Мартинюк, ко­лишньої учениці гімназії, учасниці українського націоналістичного підпілля, яка загинула від рук фашистських окупантів у Рівному в 1943 р. (фотознімок датований 1936 р.)8. Унікальною можна вважати фото­графію родини Р. Волошина, відомого організатора ОУН-УПА на Волині. Знімок був зроблений 1930 р. у с. Озеряни теперішнього Дубнівського р-ну Рівненської обл. й зафіксував усіх членів родини Волошиних. Цінними видаються копії двох листів В. Федорчука з по­дробицями автобіографії та роздумами щодо українсько-єврейських стосунків на Волині в першій половині ХХ ст.9

Як ми вже зазначали, окремим типом музейних предметів колекцій української діаспори виступають фотоджерела. Їх загальна кількість складає 860 одиниць збереження, і чисельно переважає усі інші типи музейних предметів. Виокремимо фотозбірку (21 знімок), яку з нагоди 100-ліття від дня народження патріарха УАПЦ Мстислава (С. Скрипника) у 1998 р. надіслали його рідні зі США, і які того ж року експонувалися в РОКМ на окремій виставці, присвяченій цій даті10. Так, на одному з них С. Скрипник відзнятий перед власним будинком у Рівному, який розміщувався на вул. Свободи, із сином Ярославом у 1938 р. На декількох групових знімках 30-х рр. зафіксовані діти С. Скрипника - учні Рівненської української приватної гімназії, окремі епізоди з церковного життя у таборах для переміщених осіб у Німеччині (1946 р.), перебування митрополита Мстислава за океаном, перші по­їздки його на початку 90-х рр. до України.

Найбільшу фондову збірку матеріалів української діаспори в РОКМ складає колекція фотографій і документів родини Бульб (Полікарпа - бургомістра м. Рівне в роки окупації під час Другої світо­вої війни, його дружини Марії, сина Андрія, брата Костянтина, дружи­ни брата та їх сина Ігоря), яка нараховує 1072 одиниці збереження (пе­редана до музею у 1997 р.)11. Частина її матеріалів документує життєвий шлях самої родини Бульб, доля яких в добу УНР із Східної України закинула на Волинь. Важливою складовою колекції виступає добірка документів і фотографій періоду проживання цієї родини у Рівному в 20 - 30-х рр. ХХ ст. Та все ж з огляду на малу чисельність музейних предметів у фондових збірках РОКМ, які б стосувалися доби окупації, документи і фотографії колекції Бульб суттєво заповнюють цей пробіл у музейному комплектуванні. Відзначимо добірку офіційних докумен­тів, виданих міською управою Рівного за підписом бургомістра П. Бульби, рідкісні художні знімки населених пунктів Волині (як відомо, А. Бульба працював фотографом міської управи). Документи і матеріа­ли з колекції Бульб фіксують нам на прикладі однієї родини нелегке життя українських біженців у таборах Західної Європи для переміще­них осіб, переїзд на постійне місце проживання цієї родини спочатку до Аргентини, а потім до США. Досліджуючи родинний архів Бульб, можна прослідкувати окремі епізоди з життя в умовах еміграції уро­дженців Рівненщини, чий життєвий шлях перетинався з родиною Бульб, як, наприклад, М. Лівші та А. Симончука - випускників Рівненської української приватної гімназії.

Найменш чисельним з колекцій української діаспори у фондових збірках РОКМ виступає такий тип музейних предметів, як речові дже­рела (близько 80 одиниць збереження). Хоча, як відомо, саме вони, окрім інформативності, насамперед уособлюють здатність музейних предметів привертати увагу відвідувачів і викликати у людини відчуттяпричетності до певних подій і явищ. До найбільш значущих варто від­нести особисті речі патріарха Української автокефальної української церкви Мстислава, зокрема патріаршу скуфію, ніж для різання паперу, дерев'яну вазу для зберігання канцелярських предметів12. Унікальною видається збірка печаток установ та організацій Рівненського повіту доби Української національно-демократичної революції 1917 - 1920 рр. та нагрудних значків міжвоєнного періоду (один із значків у формі щита був випущений до 10-річчя Рівненської "Просвіти" із викарбува-ними датами 1917 - 1927 рр.)13, нагороди А. Горохович (зокрема, ор­ден Вічного вогню в золоті - нагорода Пласту, галстук члена Пласту, пластова нарукавна нашивка тощо)14 . Дещо нетиповими з точки зору комплектування матеріалів української діаспори виглядають речі аме­риканського військовослужбовця 60-х - 70-х рр., учасника війни у В'єтнамі та Південній Кореї І. Бульби, який мешкав у Рівному в 30-х -на початку 40-х рр. ХХ ст.15. Однак, і такі доволі рідкісні поки музейні предмети в колекціях української діаспори, які зберігаються в РОКМ, акумулюють в собі інформацію про різнобічну діяльність її представ­ників у різних сферах життя (зокрема, військовій).


Колекції української діаспори із фондових збірок РОКМ лише по­чинають активно вивчатися науковцями. Для більш широкого введен­ня їх до наукового обігу важливо створити довідкову базу даних над­ходжень з української діаспори, що значно полегшить їх пошук. Зауважимо, що в РОКМ проводиться цілеспрямована і науково об­ґрунтована демонстрація музейних предметів з метою їх популяриза­ції. Частина музейних предметів виставлена для загального огляду в постійно діючій експозиції, а також неодноразово виставлялася на му­зейних виставках.Валерій Беаіиський

Директор Музею Буковинської діаспори

Чернівці

зображення музейними засобами діяльності буковинської діаспори в країнах

її найбільшого розселення

Сьогодні українська діаспора - одне з найбільших планетарних ет­нічних розселень. За далеко не повними даними, близько 12 млн. укра­їнців оселені поза межами своєї етнічної батьківщини - у так званих східній і західній діаспорах.

Наші земляки та їх нащадки є громадянами десятків країн на всіх континентах, у Північній та Південній Америках, в Австралії, Європі, Азії, Африці.

Ще донедавна самі слова "українська діаспора" були опальними. Для виправлення цієї історичної несправедливості до першої річниці Незалежності України в серпні 1992 року в Чернівцях було створено перший на теренах України музей діаспори, фонди якого нині налічу­ють близько 4.000 експонатів. В 2003 році була проведена реорганіза­ція музею шляхом створення експозиційного відділу "Буковинська ді­аспора" на базі Чернівецького краєзнавчого музею.

На даний час відділ "Буковинська діаспора" є науково-дослідним та науково-освітнім закладом, що містить матеріали, пов'язані з історі­єю, розвитком та сучасним побутуванням у багатьох регіонах світу ви­хідців з Буковини, їхнім родоводом, взаєминами з отчим краєм, участю в становленні держав перебування, у примноженні матеріальних і ду­ховних скарбів людства.

Буковинські українці, як і представники інших національностей краю, опинилися за його межами в різний час і з різних причин. Музейна експозиція починається з матеріалів, що розповідають про еміграційний рух на території краю кінця 19 - першої пол. 20 ст. В часи Австро-Угорської імперії виїхало за океан переважно до Канади, частково до США та інших країн понад 50.000 буковинців [3, 136]. Представлені матеріали висвітлюють важке соціально-економічне ста­новище населення краю, причини першої, так званої економічної хвилі еміграції, масштаби виїзду. Експонуються реклами еміграційних бюро та компаній, серед них "Куннард Лайн", "Канадіан Пасіфік", "Тапаг", "Норддойчер Ллойд", та інших, які займалися перевезенням емігрантів за океан, тогочасні газети із фото та статтями про еміграцію, інформа­ційний листок для бажаючих виїхати за кордон. Відвідувачі можуть побачити фотографії перших українських переселенців, які прибули 7 вересня 1891 року на пароплаві "Орегон" в канадський порт Галіфакс Івана Пилипіва та Василя Єленяка. Тут же - фотографії перших буковинців-емігрантів в Канаду: родини Василя Загари із села Брідок,братів Шандро із Банилова, інші матеріали, що розповідають про пер­ші кроки на чужій землі. У вітринах та на стендах експонуються побу­тові та ужиткові речі переселенців. Привертають увагу зразки одягу жителів Буковини тогочасного періоду.

Еміграцію українців за океан перервала Перша світова війна. В листопаді 1918 року, після розпаду Австро-Угорської монархії терито­рія нашого краю була захоплена королівською Румунією. Румунська окупація, що тривала до червня 1940 року мала безпосередній вплив на різні сторони життя населення Буковини в тому числі і на процес еміграції. Основна маса емігрантів другої хвилі, як і до того, була селян­ською, але збільшився відсоток робітників, заможних селян, інтеліген­ції. Серед емігруючих з'явилися також політичні діячі, службовці. Зросла частка жінок. Всього за період з 1918 по 1940 роки з території Буковини виїхали за кордон 12.000 чоловік, в основному до Канади, менше до США, Аргентини, Бразилії, Уругваю. В експозиції представ­лені оригінали закордонних паспортів, документи переселенців з Буковини, фото еміграційного бюро "Океан" в Чернівцях, що знаходи­лось на розі сучасних вулиць Сагайдачного та Барбюса. Увагу відвіду­вачів привертають проїзні білети жительки села Митків Василини Фещук до Канади, датовані 1926 роком, виписані компанією "Елоуей". В них вказані ціни проїзду до Вінніпегу: за дорослу людину - 210$, дитину 105$. Цікавими документами є листи з Канади жителя селища Глибока Миколи Собчинського до родичів, датовані 1927 та 1930 ро­ками.

Політика радянської влади з перших днів її встановлення суттєво вплинула на етнічний склад населення краю. Вже в червні почала робо­ту репатріаційна комісія, завданням якої була репатріація з території Буковини етнічних німців. В музеї експонується звернення комісії до жителів м. Чернівці німецької національності, в якому їм пропонуєть­ся в термін до 19 вересня 1940 року зареєструватися в спеціальних дільницях за місцем проживання. Поруч - фото членів німецької пере­селенської комісії, яка працювала на Північній Буковині, посвідчення Ольги Шольц, видане 28 червня 1940 року, в якому німецька община міста підтверджує її національну приналежність і просить захисту її особи та майна. За період роботи репатріаційної комісії з території краю було виселено близько 45.000 німців та представників інших на­ціональностей, які записувались "німцями". Разом з ними виїхало і майже 4.000 українців, переважно інтелігенція та священики. На стен­ді представлені рідкісні фото сімей буковинських німців перед від­правкою до Німеччини, відправлення поїзду з німецькими репатріан­тами в 1940 році.

Після другої світової війни почалася третя хвиля української емі­грації, яку на відміну від перших двох можна вважати майже суто по­літичною.

Згідно з офіційною статистикою в 1947 році в західній окупацій­ній зоні Німеччини, трьох західних окупаційних зонах Австрії і в вели­кому таборі Ріміні в Італії знаходилося більше 200 000 українців. Ще приблизно 100.000 українців перебували на тих же територіях серед населення, або переховувалися в лісах [7, 44]. Серед них були військо­вополонені, остарбайтери, бойовики УПА, колишні в'язні концтабо­рів, які з різних причин не могли, або не хотіли вертатися на Батьківщину. Ця категорія людей відома як "переміщені особи". Серед них було чимало людей із спеціальною та вищою освітою: вчителі, ін­женери, юристи, лікарі, священнослужителі, вчені, студенти. В своїх таборах "П.О." розгорнули бурхливу організаційну, культурно-освітню та політичну діяльність. Експонуються фотографії виступу професора Василя Орелецького, родом із Лужан, в таборі для "П.О." в Ашшафенбургу в 1945 році, святкування буковинцями з табору "П.О." "Артіллері Казерне" Святвечора в 1947 році, посвідчення особи буко­винця Дмитра Тодосійчука від 6 жовтня 1949 року, видане під час його перебування в таборі для "П.О.". Цікавим документом, що характери­зує діяльність "П.О." є Статут організації "Корпорація Чорноморе", заснованої в Регенсбурзі в червні 1948 року.

При сприянні Міжнародної Організації Біженців розпочалося розселення мешканців таборів по різних країнах. Так, до Канади за пе­ріод з 1947 по 1953 роки прибуло понад 30.000 "П.О." українського походження: у США - 80.000, Великобританію - 35.000, Австралію - 20.000 і так далі [11, 478]. В подальшому еміграція з України попо­внювалася за рахунок висилки за рубіж окремих дисидентів, шлюбної еміграції, виїзду за кордон осіб єврейської національності, на запро­шення родичів. Таким чином, на сьогодні, майже третина українців опинилася поза своєю історичною батьківщиною. За рубежем утвори­лися українські етнічні групи, які є складовою частиною українського етносу.

Наступний зал експозиції "Буковинська діаспора", присвячений діяльності буковинських громад в країнах найбільшого розселення: США, Канаді, Південній Америці, Австралії, країнах Європи.

Нині у США українська етнічна група за неофіційними даними на­лічує близько 2 млн. чоловік [6, 373]. В експозиції представлені матері­али про першого носія української національної свідомості в Америці Агапія Гончаренка, фото прибуття пароплава "Patricia" з українськими емігрантами в Нью-Йорк, Центру еміграційної служби США на ост­рові Елліс-Айленд, перших українських громадських організацій та осередків, в числі яких Товариство буковинських українців ім. Сидора Воробкевича у Бостоні. Цікавою є рідкісна фотографія, на якій зобра­жені ветерани першої світової війни - українці на зустрічі у Білому домі з президентом США Хардінгом у Вашінгтоні 7 червня 1922 року. Окремий розділ присвячено першому командиру Буковинського ку­реня Петру Войновському, який з 1949 року до самої смерті проживав в американському місті Керкгонсоні.Після другої світової війни до США приїхало багато нових емі­грантів з Буковини. Найбільші їхні громади знаходяться зараз в містах Нью-Йорк, Філадельфія, Чікаго, Детройт. Буковинці ретельно зберіга­ють свою українськість як у серцях, так і в звичаях, побуті, національ­них ідеалах. В залі подаються матеріали про діяльність товариств буко­винців "Чорноморе" та "Запороже" у Філадельфії, Центрального об'єднання буковинських українців у Нью-Йорку. Поруч - фото зу­стрічі буковинців в Українському Народному Домі у Нью-Йорку, "Вісник управи буковинської громади", датований 1975 роком, Угода про братерські зв'язки між містами Солт-Лейк Сіті та Чернівцями, під­писана 20 червня 1989 року.

Масове переселення українців до Канади почалося наприкінці 19 ст., коли канадський уряд активно заохочував широкомасштабну емі­грацію, щоб заселити безмежні прерії аграріями, здатними ці землі об­робити. Як потенційні фермери, українці направлялися переважно в новостворені провінції Манітоба, Саскачеван і Альберта, де, привер­таючи поселенців, канадський уряд надавав земельні ділянки за суто символічну ціну - 10$ за 160 акрів (приблизно 64 га), так званих "гом-стедів" [10, 5]. Експонуються плани земельних наділів, на яких селили­ся українські переселенці, фото їх перших жител-землянок, народних будинків, шкіл, церков тощо. Працелюбні українці відіграли вирішаль­ну роль у перетворенні незайманих прерій на найпродуктивніші в світі житниці. А сьогодні українців, в т.ч. буковинців, можна знайти на ви­соких посадах у сферах політики, бізнесу, церковного життя, юриспру­денції, масової інформації та інших галузях. Вони відзначаються до­брою організованістю в національно-культурному житті, патріотичним ставленням до збереження і примноження української мови, культури, мистецтва.

Вищезазначене підтверджується і матеріалами експозиції. Буковинець Василь Гавреляк, визначний промисловець і політичний діяч, син родини Гавреляків з Банилова над Черемошем чотири строки обирався мером такого великого міста як Едмонтон, столиці провінції Альберта. Довголітній активіст української громади, член Об'єднання українських професіоналістів і підприємців Канади буковинець Дмитро Тодосійчук - відомий в Канаді спеціаліст з проблем лікування туберкульозу. Після другої світової війни Канада стала рідною землею для Сільвестра Никоровича, уродженця села Костинці на Буковині -засновника і видавця журналу "Самостійна думка", члена - засновника Українського Народного Дому в Чернівцях, одного з перших провід­ників ОУН на Буковині. Буковинці Василь та Марія Крецул з першою хвилею переселенців в 1897 році приїхали в Канаду шукати кращої долі. Важко працюючи, підняли своє господарство, виростили п'ятьох дітей, дали їм освіту. А їх онук Євген Крецул закінчив медичну акаде­мію при Альбертському університеті, став відомим хірургом, членом Медичного Союзу Канади.Багато унікальних експонатів передав музею дизайнер найбільшо­го в світі пам'ятника писанці у місті Вегревіль, наш земляк Павло Цимбалюк.

Канадська частина експозиції закінчується матеріалами про уро­чисте відзначення 100-річчя української еміграції в цю країну, пред­ставлені періодичні та друковані видання українських громад в Канаді, сувеніри. Чимало українського населення зосереджено в Південній Америці, передусім в Бразилії, Аргентині, Уругваї. Відвідувачі можуть ознайомитися з діяльністю українських громад в цих країнах, докумен­тами та паспортами наших земляків, фотографіями, друкованими ма­теріалами українських осередків. Цікавим експонатом є прибор для пиття національного аргентинського напою "мате", переданий в музей колишнім аргентинським емігрантом Володимиром Калічко з Чернівців.

Музейна експозиція знайомить з життєвим шляхом та творчим до­робком нашого земляка поета Петра Криштофовича, для якого Австралія стала другою батьківщиною. В експозиції представлено фото Петра Криштофовича в колі сім'ї, автограф його вірша "Спокуса". Поруч - програми українських фестивалів, що відбуваються в різних містах країни, запрошення на вечір-спомин для австралійських чернів­чан, що проводиться щорічно в місті Мельбурн.

Експозиція другого залу завершується матеріалами про діяльність європейських українських громад. Тут же висвітлюється єврейська бу­ковинська еміграція.

Наступні матеріали експозиції ілюструють зв'язки з буковинською діаспорою на сучасному етапі: туристичні, наукові, громадсько-політичні, мистецькі. Численні документи, фото, оригінальні речі роз­повідають про наших земляків, що нині знані в світі. Серед них -Рудольф Вагнер, який своє дитинство та юність провів на Буковині. Відомому науковцю в 1997 році було вручено диплом Почесного док­тора права Чернівецького університету. Його перу належать понад 100 праць з буковинської тематики, в тому числі солідні монографії і збір­ники документів [2, 181].

Відомийісторик, громадсько-політичний діяч АркадійЖуковський народився в Чернівцях 25 січня 1922 року. В експозиції музею та його фондах зберігається велика кількість матеріалів, передана вченим осо­бисто. Автор більш ніж 300 статей до "Енциклопедії українознавства", академік НАН України, у зв'язку з 75-річчям був удостоєний звання Почесного доктора права Чернівецького університету. Аркадій Жуковський і нині продовжує активну наукову роботу.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82 


Похожие статьи

І Пасічник - Тенденції в розвитку релігійного й культурного життя на українських землях

І Пасічник - Наукові записки серія психологія і педагогіка

І Пасічник - Наукові записки національного університету острозька академія

І Пасічник - Операционные структуры действия систематизации в процессе усвоения математического материала подростками

І Пасічник - Психологічні характеристики індивідуального мислення