І Пасічник - Наукові записки національного університету острозька академія - страница 78

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82 

Документи і фотоілюстрації розповідають про життя та діяльність безкомпромісного борця за українську національну справу Миколи Суховерського. З юних років та під час навчання в Чернівецькому уні­верситеті він брав активну участь у громадській діяльності, був актив­ним учасником студентських, культурних та спортивних українськихтовариств, одним із організаторів ОУН на Буковині. Емігрувавши в 1949 році до Канади, Суховерський стає визначним діячем української діаспори, заступником Голови Уряду УНР в екзилі. Серед інших мате­ріалів, присвячених визначному патріоту, експонуються автобіогра­фічна книга "Мої спогади", видана в 1997 році з автографом автора, кашкет та стрічка академічного товариства "Запороже", членом якого впродовж багатьох років є Микола Суховерський, грамота про присво­єння йому звання "Почесний громадянин міста Чернівці".

Ще один наш відомий земляк - історик літератури, прозаїк, емі-нескознавець Костянтин Федорович Попович народився 21 травня 1924 року в селі Романківці Сокирянського району. На стендах і в ві­трині представлені студентський квиток, виданий під час навчання на філологічному факультеті ЧДУ, посвідчення, дипломи науковця, фото­графії, зроблені під час його перебування в Чернівцях, роман "Скривджені долі", монографії та дослідження. На даний час академік АН України та АН Молдови живе і плідно працює в місті Кишинів.

Поряд представлені матеріали про активного діяча буковинської громади у Відні Василя Колотило, який народився 12 серпня 1908 року в селі Вилавче, Вижницького повіту. Під час навчання і по закін­ченні Чернівецького університету В. Колотило брав активну участь в українському студентському товаристві "Чорноморе". Емігрувавши до Австрії, став активним членом товариства "Буковина", протягом ряду років перебував на чолі цієї організації. Василь Семенович зробив по­мітний внесок у вивчення історії України та Буковини, був ініціатором повернення українського Народного Дому громаді Чернівців, допома­гав дітям хворим на алопецію, сприяв встановленню ділових стосунків між Інститутом Буковини в Аугсбурзі та Чернівецьким університетом, передав Музею діаспори свої рукописи.

Почесне місце в експозиції "Буковинська діаспора" відведене мате­ріалам про життя та діяльність Генерал-Губернатора Канади Рамона Джона Гнатишина. На початку нинішнього століття з села Вашківці з Буковини в Канаду виїхала родина Михайла Гнатишина разом з дво­місячним сином Іваном. А в 1989 р. онук Михайла Гнатишина Рамон Джон Гнатишин англійською королевою Єлисаветою Другою був уро­чисто введений на посаду Генерал-Губернатора Канади. На початку жовтня 1992 р. Рамон Джон Гнатишин прибув з офіційним візитом в Україну, із сім'єю побував у прабатьківських Вашківцях, відвідав Чернівці, де йому було вручено диплом почесного доктора права Чернівецького університету. В Музеї буковинської діаспори Рамон Джон Гнатишин виголосив промову: "Цей музей - пам'ятник відваж­ним і невгамовним. Я горджуся тим, що можу їх вшанувати як перший Генерал-Губернатор Канади, який тут побував, а також як перший ка­надський Генерал-Губернатор українського походження" [4, 1].

Значне місце в музейній колекції посідають експонати, присвячені показу культурної спадщини буковинської діаспори, що ілюструютьтворчість зарубіжних митців, вихідців з Буковини. Великий інтерес викликають роботи видатної майстрині прикладного мистецтва з Відня Ксенії Колотило. Численні й різноманітні вишиванки: сорочки, рушники, серветки, подушки, скатертини, дерев'яні вироби, викладені бісером, писанки вражають багатством та розмаїттям кольорової гами, композиційним рішенням, високою технікою виконання. У доробку Ксенії Колотило є картини, "мальовані голкою" без підготовчих начер­ків. Недарма кажуть, що майстриня, творячи голкою узори, раз по раз коле собі пальці і краплі її крові пломеніють по вишивці. Вогнем цієї самовідданої любові Ксенія Колотило захоплює багатьох своїх шану­вальників.

Відвідувачі можуть ознайомитись із творчістю одного з найвідомі-ших канадських художників українського походження Василя Курилика. Його родове коріння - на Буковині. Ще в 1896 р. його дід і бабуня виїхали до Канади, а він народився вже там у 1927 році.

В. Курилик знаний в світі як художник, який створив неперевер-шений за майстерністю твір "Страсті Христові". Він складається із 160 картин, виконаних у Святій землі. Митець створив понад 10 тис. кар­тин, замальовок та ескізів. За визначні успіхи в образотворчому мисте­цтві Василь Курилик нагороджений орденом Канади. Один з найбіль­ших своїх творів митець присвятив історії українських поселенців в Канаді. Ця надзвичайна серія картин має назву "Український піонер". На цю тему ним написано майже 4 тис. робіт. У 1977 році Василь Курилик відвідав прабатьківське село Борівці, біля Чернівців. Очевидці розповідали, що він припав там тілом до землі і схвильовано мовив: "Це моя земля і я хочу відчути її корені". У колекції музею представлені унікальні документи про перебування Василя Курилика на Буковині, прижиттєві видання робіт художника.

Привертає увагу невідоме для переважної більшості наших земля­ків в Україні ім'я талановитого скульптора Ярослава Паладія, який на­родився 21 квітня 1910 р. в селі Кострижівка, що на Буковині. Диплом скульптора (з оцінкою "дуже добре") отримав в Румунській Академії Мистецтв у 1938 році. У 1949 році доля закинула його у США. "...жит­тєва хуртовина розкинула нас, де нам ніколи і не снилось бути", - чита­ємо в листі художника до рідних. Митець створив багато картин, ви­конаних у різних техніках, що відображають історію та побут українського народу. Саме Ярославом Паладієм було створено проект пам'ятника гетьманові України Іванові Мазепі, жертвам великого голо­ду на Україні 1933 р., бронзовий горельєф "Князь Ігор на коні", проект гуцульської церкви у м. Гантер (штат Нью-Йорк). А за виконання тех­нікою палення по липовій дошці (пірограф) портретів митрополита А. Шептицького та кардинала Й. Сліпого Паладій отримав особисту по­дяку від останнього в квітні 1969 р. (оригінали зберігаються у Римі). Останньою великою роботою Я. Паладія була "Абетка з історії України". Митець будує літери з молодого дуба. Кожна літера-картина.Зміст її взятий з українського життя. Сам автор зазначав: "...думаю, що наприкінці ні в кого з глядачів не залишиться враження, що ця абетка не є українською" [16, 14].

Ярослав Паладій помер в січні 1977 року. Чужа земля прийняла його. Художник завжди з теплотою згадував Буковину: "То був час, який, на жаль, ніколи не верне, хіба що лише гарні спомини минулого залишаться назавжди" [15, 6]. Нині ім'я і твори Ярослава Паладія по­вертаються до нас. В експозиції і фондах музею представлена найпо­вніша в Україні колекція оригінальних документів, що розповідають про життєвий та творчий шлях великого митця.

Важливим джерелом для вивчення історії музичного мистецтва 20 - 30 рр. ХХ ст. є представлена в експозиції музею повна збірка записів голосу Йозефа Шмідта "Буковинського Карузо", відомого в Європі та Америці співака і кіноактора, дебют якого відбувся в чернівецькій си­нагозі. Матеріали про його життя та творчість подаровані музею Альфредом Фасбіндом - співаком і музикантом, знавцем музики з Швейцарії, засновником та збирачем архіву Й. Шмідта у Цюріху. Діапазон творчості нашого земляка з села Давидівці Сторожинецького району величезний: церковна музика, народні пісні, оперні арії, склад­ні вокальні твори, які можна прослухати під час екскурсії.

Відвідувачі можуть ознайомитись із творчістю відомих німецько-мовних поетів-чернівчан Пауля Целана та Рози Ауслендер.

Ім'я Пауля Целана оточене в історії літератури ореолом немеркну­чої поетичної легенди. Народився він у німецькомовній єврейській родині в Чернівцях і провів тут половину свого життя. В Парижі він залишився назавжди, але до кінця життя пам'ятав рідну землю своїх предків. В одному з листів Пауль Целан з тривогою і душевним болем запитує "Хіба не краще було б, якби я залишився біля буків моєї Вітчизни?". Експозиція містить багато фотографій, наукових дослі­джень, оригінальних творів П. Целана, а також видання перекладів по­езій на різні мови світу.

Роза Ауслендер, що нині поряд з Паулем Целаном, є класиком ні­мецької літератури відноситься до старшої генерації німецькомовних поетів, виплеканих багатокультурною атмосферою Чернівців. Пере­живши всі жахи єврейського гетто, вона переїжджає до Європи, у Парижі зустрічається з Паулем Целаном. Кілька днів вони були нероз­лучні, дискутували про літературу, читали вірші, згадували Чернівці. Ці зустрічі перевернули її життя. Роза Ауслендер видала 30 поетичних збірок, отримала багато літературних відзнак. Померла в 1988 р., по­хована в Німеччині в м. Дюссельдорф. В одному з останніх листів чита­ємо: "Чому я пишу? Можливо тому, що з'явилася на світ у Чернівцях. Тому, що світ прийшов до мене в Чернівцях. Той неповторний пейзаж. Особливі люди. Легенди і міфи витали у повітрі, ними просто дихали. Чотиримовні Чернівці були містом муз, яке давало притулок багатьом художникам, поетам, любителям мистецтва, літератури, філософії" [1,За роки існування експозиції "Буковинська діаспора" в музеї по­бували гості з багатьох країн світу: доктор права Микола Суховерський, професор Гарвардського університету Джордж Грабович, поет і літера­турознавець з Канади Яр Славутич, художник та громадський діяч Павло Цимбалюк - дизайнер Вегревільської писанки, професор із США Отто Аппензеллер, поетеса з Бразилії Віра Вовк, співак і музи­кант з Швейцарії Альфред Фасбінд, науковці з Німеччини, Італії, Угорщини, Голландії, Японії... , численні туристичні групи з усього сві­ту.

Музей проводить велику збиральницьку роботу. Колекція його постійно зростає також завдяки допомозі широкого загалу доброчин­ців - вітчизняних і зарубіжних. У фондах музею знаходиться значна кількість документальних матеріалів, енциклопедичної літератури та художніх альбомів, пов'язаних з життям та творчістю вихідців з Буковини. Вони, безумовно, становлять певний інтерес для широкого загалу, особливо науковців.

В музеї діаспори відбуваються ділові та творчі зустрічі, обговорю­ються політико-культурницькі проблеми, ведеться велика робота по згуртуванню та зближенню представників діаспори під прапором но­вої незалежної України. Постійно налагоджуються контакти з чисель­ними українськими громадами за рубежем, з товариством "Україна -Світ", з національними культурологічними організаціями, Центром буковинознавства.

Основне своє завдання музей вбачає в піднесенні на світовому ви­дноколі величі, таланту і працелюбства нашого народу.

Примітки:

1.      Ауслендер Р. Час Фенікса. - Чернівці, 1998. - С. 247.

2.      Ботушанський В. Буковинська діаспора та її зв'язки з рідним краєм // Буковинський журнал. - Чернівці, 1999. - Ч. 1-2. - С. 160-187.

3.      Ботушанський В. Буковинська трудова еміграція в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. // Історичні дослідження. Вітчизняна історія. -К., 1975. - Вип. 1.- С. 136-154.

4.      Буковина. - 1992. - 1 жовтня.

5.      Історія української еміграції. - К., 1997.

6.      Зарубіжні українці. - К., 1991. - С. 251.

7.      Сич О. З "нового краю". - Чернівці, 1991.- С. 102.

8.      Субтельний О. Україна. Історія. - К., 1992. - С. 509.

9.      Час. - 2005. - 28 квітня.

Чернівці. - 2004. - 26 березня.УКРАЇНСЬКА ОСВІТА ПОЗА УКРАЇНОЮ

 

 

 

Владислав Роговий Лондон, Англія

діяльність комісії допомоги українському студентству на теренах великої БРИТАНІЇ в повоєннийчас

Коли в Європі відгриміли залпи Другої світової війни, на еміграції опинилася велика кількість українців, котрі не бажали повертатися на батьківщину з політичних мотивів. Серед мільйонів тих, хто вибрав шлях скитальця на чужині, було чимало молоді, котра не встигла закін­чити студії, або бажала здобути вищу освіту. З метою підтримати її ма­теріально вже в серпні 1945 року в німецькому місті Фюрті професори Зенон Кузеля, Євген Храпливий і Роман Димінський зініціювали від­родження Комісії допомоги українському студентству, яка діяла з лис­топада 1940 року протягом усієї війни1.

21 вересня на черговому засіданні КоДУС-у у Фюрті взяв участь представник "Об'єднання допомоги українських студентських органі­зацій" у Мюнхені магістр Перейма. Він зокрема, повідомив про ство­рення "Фонду українського студентства", заініційованого "Тимчасовим всестудентським ініціативним комітетом" у Мюнхені. Але коли там ді­зналися про відновлення діяльності КоДУС-у, то нарада українського громадянства 17 вересня відклала вибори керівних органів цієї інсти­туції, а вирішила порозумітися безпосередньо з професором Кузелею щодо дальшої спільної акції. Мюнхенському українському студентству, зокрема, дуже залежало на тому, щоб "енергійно повести допомогову акцію на платформі надпартійности, й воно має довір'я, цього можна сподіватися по "Кодусові"2.

Після ось такої заяви магістра Перейми професор Зенон Кузеля в годинному рефераті виклав детально мету і завдання КоДУС-у, його історію й теперішнє становище. Особливо наголосив на необхідності тісного контакту з українським студентством, заявивши, що президія КоДУС-у надасть місце представнику студіюючої молоді в своєму складі. Зі свого боку професор Кузеля запевнив, що Комісія й надалі "стоятиме на платформі надпартійности й не робитиме ніяких різниць щодо походження і віросповідання й партійної приналежності молоді. Оскільки студентство згідне, Комісія кооптує п. Перейму як дотепе­рішнього організатора й референта "Фонду українського студентства" в склад президії"3.

Після цього і представник українського студентства у Фюрті йЕрлінгені М. Мельник висловився за те, щоб "усю допомогову акцію зложити в руки Комісії під досвідним проводом проф. Кузелі"4.

Із задоволенням прийнявши обидві заяви, магістр Перейма запев­нив, що відтепер для мюнхенського комітету справа допомоги україн­ському студентству цілком вияснена, і він погоджується з тим, що ця справа має бути віддана винятково в руки КоДУС-у. У подальшій дис­кусії обговорено справу створення окремої філії в Мюнхені, яку очоли­ти умовлено Євгена Перейму, котрий має негайно розпочати збіркову акцію.

В ухваленому повідомленні про початок діяльності відродженого КоДУС-у наголошувалося на тому, що він і надалі "працюватиме на традиційних основах найближчого контакту з українськими високими школами, проводом українського громадянства та студентським пред­ставництвом. КоДУС керуватиметься, як і досі, винятково добром української студіюючої молоді без огляду на її партійні переконання"5.

Одночасно президія КоДУС-у звертала увагу бажаючих здобувати вищу освіту на те, що "крім медицини й дентистики належить не забу­вати про інші, не менш важливі ділянки знання, зокрема про філосо­фічні та економічні студії, на які поки що зголошується дуже мало кан-дидатів"6.

У листі від 16 листопада 1945 року керівники Українського грома­дянського комітету допомоги українським збігцям в Італії Іван Бучко та о. Іван Білянич писали до управи Центрального Українського допо-могового бюро в Лондоні: "На окрему увагу заслуговують в таборі сту­денти університету, що їх начислюють 465 людей. Під сучасну хвилю одне в них лиш бажання: чим скорше докінчити перервані студії, буде однак залежати від зрозуміння та матеріяльної піддержки нашого гро­мадянства чи ті, що є нашою надією і будучністю, зможуть здійснити свої пляни.

Пороблено старання на головній Англійській кватирі в Річчоне про дозвіл на впис наших студентів на університецькі позаочні студії, але зараз справа ще дефінітивно не вирішена. Однак дещо вже осягне-но і в тому напрямі. Чотирьох наших полонених - професорів та сту­дентів - їздило в половині жовтня до Болонії і Мілана, щоб закупити відповідно до числа зголошених на поодинокі факультети підручники. На цю ціль жертвувала Головна Англійська Кватира в Річчоне 50.000 лірів. Таку саму суму одержали полонені на закуп музичних інструмен­тів для таборової орхестри. Належить згадати, що при капітуляції відо­брано, за осібним поквітуванням, всі гроші. Саме тепер студенти і їх друзі зробили спільну деклярацію, в якій кожний зазначував, скільки хоче з відобраних грошей відступити на закуп книжок. На основі якраз цей заяви головна кватира зробила згадану жертву.

По факультетам зголосилось охочих студіювати: право - 9 студен­тів, філософію - 26, високу торгівлю - 50, медицину - 55, дентистику - 10, фармацевтику - 5, ветеринарію - 20, хемію - 21, машинобудівель­ну техніку - 32, елетротехніку - 17, архітектуру - 10, технико-будівельний відділ - 15, агрономію - 54, лісництво - 83, інженерію -10, мірництво - 9, журналістику - 4, музикологію - 2 і малярство - 2. Крім того, 30 студентів-богословів чекає на звільнення, щоб докінчува­ти в Українській Папській колегії в Римі свої богословські науки"7.

У листі від 16 грудня 1945 року Кир Іван писав до Володимира Галана: "... в зв'язку зі справою звільнення всіх студентів з табору й уможливлення їх їм продовжування студій інтерв'ював я перед англій­ською командою табору, та, на жаль, не дістав я рішучої прихильної відповіді, хоч треба сказати, що сама команда табору не мала б нічого проти звільнення студентів, але не може того зробити без інструкції вищої влади, яка у відносних справах дуже уважно прислухається до побажань могутнього червоного аліянта. До того й нелегко дістати до­звіл на побут від італійської влади, яка вимагає повного забезпечення зі сторони тих, що стараються про чиє звільнення. Та не тратимо надії, що ті останні труднощі легко буде побороти, якщо Вш. Комітет схоче нам загарантувати щомісячну посилку на утримання студентів. А при цьому маємо надію ще на одну розв'язку тої тяжкої і так важної про­блеми нашої студіюючої молоді, та про це тут незручно писати. На вся­кий випадок дозволю собі просити Вас пане Предсіднику запевнити нам для потреб студіюючої молоді щомісячну допомогу в квоті 5.000 дол. (якщо посилка йде через о. Гриньоха), але вчетверо більшу, якщо урядовою дорогою..."8.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82 


Похожие статьи

І Пасічник - Тенденції в розвитку релігійного й культурного життя на українських землях

І Пасічник - Наукові записки серія психологія і педагогіка

І Пасічник - Наукові записки національного університету острозька академія

І Пасічник - Операционные структуры действия систематизации в процессе усвоения математического материала подростками

І Пасічник - Психологічні характеристики індивідуального мислення