І Пасічник - Наукові записки національного університету острозька академія - страница 82

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82 

Потреба розбудови національної системи освіти і виховання зумо­вили зростання інтересу до педагогічної спадщини українських педа­гогів як важливого джерела розвитку сучасної педагогічної теорії та практики. Необхідно повертати народові ту культурно-педагогічну спадщину, що об'єктивно існує, але й досі вивчена недостатньо. Сьогодні особлива увага науковців зосереджена на ідеях, поглядах, концепціях маловідомих педагогів, відкриття та вагомі здобутки яких ігнорувала авторитарна система.

До таких педагогів належить Григорій ващенко (1878 - 1967), те­оретик і практик, професор - широко відомий у діаспорі, але все ще малознаний на Батьківщині.

Широко знаним він був у 20-х роках, коли працював професором, завідувачем кафедрою педагогіки у Полтавському інституті народної освіти. За його підручником "Загальні методи навчання" (1929 р.) на­вчалися майже в усіх українських педагогічних інститутах та техніку­мах.

Далі, в 1933-му - звинувачення в націоналізмі, пошуки порятунку у Сталінграді, де очолив кафедру педагогіки. По війні Г. Ващенко -професор Українського Вільного Університету (УВУ) у Мюнхені, там же впродовж кількох років був також ректором Богословської академії. Стає ідейним наставником української молоді в еміграції, і найперше,

СУМу.

За 22 роки життя в еміграції Г. Ващенко написав багато праць, які мають значну наукову цінність для педагогів і вихователів, та й,взагалі, для всіх українців, бо писалися вони з думками про долю рідного на­роду, про національне виховання юного покоління. Це, зокрема, "Загальні методи навчання", "Основи естетичного виховання", "Виховна роль мистецтва", "Система освіти в самостійній Україні", "Український ренесанс ХХ століття", "Виховний ідеал", "Завдання виховання україн­ської молоді", "Релігійне виховання молоді", "Тіловиховання як засіб виховання й волі", "Виховання волі і характеру", "Виховання любові до Батьківщини" тощо. Замислюючись над майбутнім нової української школи та нових методів навчання і виховання в ній, Г. Ващенко за по­шуками відповіді звертається, насамперед, до світової історії педаго­гічних систем. Педагогічні висновки й узагальнення вченого про ви­ховання увібрали в себе також історію, культуру, мудрість українського народу. Ось чому педагогічна спадщина вченого, його міркування та рекомендації щодо суті методів навчання і виховання, їх вибору і за­стосування вчителем у своїй абсолютній більшості є слушними і для сучасної школи, педагогів.Вибираючи все краще з минулого, Григорій Ващенко створив яскравий образ виховного ідеалу і став фундатором системи виховання свідомої любові до Батьківщини, що відповідає духовності українсько­го народу, його історичній місії, потребам незалежного державного будівництва України.

Визнаючи основне завдання педагогів, вихователів, Г. Ващенко підкреслював, що воно полягає в підготовці людей, які могли б служи­ти своїми знаннями й працею Батьківщині. Провідним елементом ви­ховної системи він вважав розумове виховання. Друге завдання у ви­хованні молоді - це виховання моральне. Мета вихователів полягає в тому, щоб традиційні ідеали, які пройшли випробування протягом століть, відновити та застосувати до сучасних умов і тих вимог, що ста­вить перед нашим народом історія.

З моральним вихованням міцно пов'язане виховання волі і харак­теру. Найважливішою рисою вольової людини є принциповість і зді­бність чітко поставити перед собою певну мету. Поставивши мету, во­льова людина докладає всіх зусиль, щоб за всяку ціну осягнути її. Ось чому важливими для людини є любов до праці і працездатність.

Велике значення у вихованні має естетика на основі високоякісно­го мистецтва - музики, пісні, образотворчого мистецтва, скульптури, театру тощо. Виховання молоді повинно включати розвиток творчих та мистецьких здібностей, а також, що не менш важливо, фізичне ви­ховання. Поставлені вище завдання можуть бути здійснені через ви­ховання молоді: моральне, національно-патріотичне, інтелектуальне і фізичне.

Аналіз змісту праць педагога, особливо "Виховного ідеалу", дає змогу стверджувати, що Г. Ващенко будує ідеал української людини на двох головних принципах: християнській моралі й українській духо­вності, що витворилася впродовж століть. Він розробив виховну сис­тему, спроможну,на його думку, очистити українську духовність. Важливо, що свою педагогіку Г. Ващенко не будував ні на вузько пар­тійних, ні на якихось національно-замкнених засадах, вона у нього водночас українська й загальноєвропейська. Фундаментальне знання української історії і розвитку етнопсихології та етнопедагогіки україн­ського народу ставить вченого на високий рівень практикування з точ­ки зору виховання молодого покоління відповідно до психоструктури українця, заснованої на народних традиціях та обрядах.

Г. Ващенко ґрунтовно висвітлює українські традиції, відображені у народній творчості й у творах кращих митців і письменників. Педагог звертає увагу, перш за все, на українську гостинність та доброзичли­вість, уважність та щирість, потяг до краси й мистецької творчості, до музики, співу й танців, статевою культурою і здоровим сімейним жит­тям, найвищі чесноти лицарства, готового до геройських звитяг. Усе це дає йому можливість стверджувати, що вихований ідеал українця кри­ється у пісенній скарбниці України, у звичаях українського народу, уйого літературі, мистецтві, християнській вірі та історичному минуло­му. На думку педагога, відтворення цього минулого з його культурни­ми скарбами і черпання зі скарбниць інших народів того, що є найкра­щим і відповідає нашій духовності, дасть нам тверду основу для створення свого власного виховного ідеалу. Вихований на християн­ських принципах гуманності й толерантності, він високо цінує людську гідність, а отже, національну гідність у цілому.

В основу виховання української молоді професор ставить загаль­нолюдські й національні цінності, до яких належать моральний закон творення добра і боротьба зі злом, шукання правди і побудова на лю­бові й красі справедливого ладу. Джерелом високоморальних людських цінностей є християнство. Побудований на цій основі світогляд люди­ни веде її на шлях служіння подвійній меті: Богові і своїй нації; Богові як абсолютній Правді, красі, Справедливості і нації як реальній земній спільноті, в якій ці абсолютні цінності повинні знайти своє втілення. Квінтесенцією його розуміння виховання української молоді є хрис­тиянський виховний ідеал, який включає в себе євангельський вихова­ний ідеал у його історичних і національних формах і загальноєвропей­ський вихований ідеал, який також має християнську основу. Саме від них і має відштовхуватися український виховний ідеал. На підході до нього Г. Ващенко характеризує ще два типи виховного ідеалу, що сфор­мувалися вже у ХХ ст. Це - націонал-соціалістичний та більшовиць­кий.

Зокрема, з-поміж характерних рис націонал-соціалістичного ви­ховного ідеалу Г. Ващенко виділяв такі: "безоглядну відданість інтере­сам свого народу й любов до нього", "міцну волю і твердість вдачі", "тверду дисципліну", "пошану до партійного керівництва...", "презир­ливе й жорстоке ставлення до інших народів як до унтерменшів" та "переконання, що право на землю і блага її мають лише німці, - інші народи мають бути частково знищені, а частково обернені на німець­ких рабів", "фізичну міць, здоров'я, спритність і витривалість", "нави­чки, потрібні на війні". Як підкреслює Г. Ващенко, деякі з цих рис "самі по собі не мають нічого негативного". А основні риси більшовицького виховного ідеалу такі: "безумовна вірність вченню марксизму-ленінізму, непримирима ворожість до інших ідеологій і активна боротьба з ними, а також до релігії, зокрема до християнства, безоглядна відданість ко­муністичній партії та її вождям, совєтський патріотизм".

Порівнюючи загальноєвропейський, більшовицький, націонал-соціалістичний та християнський виховні ідеали, Г. Ващенко вибирає те найкраще, що, на його думку, може бути застосовано у вітчизняній виховній системі та вибудовує виховний ідеал української людини на двох головних підвалинах: християнській моралі й українській духо­вності. Прикладами для наслідування виступають у нього доблесні ко­заки, герої визвольних змагань, княжі дружинники - люди, для яких честь і слава Русі-України понад усе.Характеризуючи тоталітарні, антигуманні, імперіалістичні і жор­стокі системи виховання, Г. Ващенко розпочинає аналіз українського національного виховання з розкриття суті поняття "нація" та засад здорового національного патріотизму. Нація, на його думку, це своє­рідний організм, що, колись народившись, росте, розвивається і за не­сприятливих умов може загинути, себто розчинитись в інших націях. Абсолютно необхідними умовами для існування нації, за висловом пе­дагога, є спільність території, мови, культури, традицій і усвідомлення своєї окремішності. Нормальний розвиток нації можливий лише за умови існування власної держави. Подібно до того, як творчість окре­мої особистості є проявом її індивідуальних властивостей і здібностей в умовах свободи, творчі сили народу, його національне обличчя мо­жуть виявлятися і розвиватися в умовах самостійності. Лише вільні, самостійні великі і малі народи мають щось своє, оригінальне, непо­вторне, що відповідає потребам єдиного загального організму. "Раб або людина, психіка якої формувалася за якимось спільним для бага­тьох стандартом, творити не може", - стверджує педагог. Ідеал людини - це те найкраще, що створив народ у розумінні властивостей людської особистості та її призначення.

Г. Ващенко був переконаний, що український народ, як і будь-який

інший, "має свої національні фізичні й психічні особливості, має своє

призначення, а тому на засадах християнства й загальноєвропейської

культури він має творити свій національний український виховний іде­»

ал".

Ретельно проаналізувавши історичний розвиток українського на­ціонального ідеалу, психологічні особливості українців, народні тради­ції, він попереджав, що відмова від національних традицій рівнознач­на відмові від своєї національності. Це твердження і сьогодні важливе. Надто велике захоплення зарубіжним мистецтвом, школою і педагогі­кою, прихильність до всього закордонного загрожує денаціоналізаці­єю.

Г. Ващенко в реалізації своєї життєвої мети - служіння Богові й Україні - визначив для себе завдання створити освітньо-виховну сис­тему для України. І цьому він присвятив усе своє життя поза Батьківщиною, користуючись свободою в умовах вільного світу. Він, як ніхто інший, зумів зібрати матеріал з українських і зарубіжних дже­рел, творчо його переосмислити, створюючи потім праці, що можуть стати значним внеском для створення освітньо-виховної системи в Україні.

Служіння Богові - це плекання у людині вищого, божественного, одухотворенного начала, що вбереже її від ницого, брудного, амораль­ного, дарує душі чистоту і світлість. А служіння Україні - то служіння рідному своєму краєві як найбільшій цінності, тій, що має бути невід'ємною, органічною часткою цього духовного та божественного, що мали бути в душі кожного українця.Порівнюючи системи освіти Західної Європи й Америки, наголо­шуючи на значенні християнської ідеології в розбудові засад україн­ської освітньої системи в "Проекті системи освіти в самостійній Україні", професор робить висновок, що запорукою належного рівня функціонування освітньої системи мають бути школи, державні чи приватні, з єдиною програмою й ідеологічним спрямуванням. На ви­сокому рівні повинна бути поставлена наукова робота в галузі теоре­тичної педагогіки, що відповідала б науковим традиціям України. Функціонування цієї системи неможливе без зв'язку з родиною. Важливу роль у вихованні відіграють також молодіжні організації, включені до освітньо-виховної системи.

Обумовлюючи поєднання мови з національним вихованням, Г. Ващенко виголосив своє кредо, стверджене науковою та практичною діяльністю: для українського народу - одна державна мова, один пра­вопис. Мова, на думку вченого, - один з найдорожчих скарбів народу; мова - культурний здобуток народу, його історія, світогляд та його психічні властивості; мова - найважливіший найповніший і найміцні-ший зв'язок, що поєднує минулі, сучасні і майбутні покоління у велике історичне, живе ціле; мова - ознака національного визнання; мова яв­ляє собою не тільки життєдіяльність народу, а є сама цим життям.

Педагогічну діяльність Г. Ващенко розглядає як творчу. Діяльність педагога має бути спрямована на розвиток індивідуальної творчої осо­бистості дитини. Вибір педагогічної професії повинен бути педагогіч­ним покликанням.

Будуючи свою педагогічну концепцію, він привертав увагу педаго­гів до виховання молоді на принципах національного традиційного родинного виховання, відстоював гармонійне виховання особистості, зробив спробу систематизувати сукупність методів та принципів на­вчання, виступав за виховання у дітей та молоді любові до Батьківщини, одним із перших дав ретроспективний аналіз українського виховного ідеалу. Головна заслуга його полягає у створенні національної педагогі­ки, яка відповідає ментальності, історичній місії, потребам державного будівництва українського народу.

Сьогодні з болем можна говорити, що освіта в нашій державі ще не має чіткої орієнтації на українську національну ідею, на утвердження українського національного виховного ідеалу. І Г. Ващенко опрацював цей ідеал на рівні розгорнутої педагогічної системи і дав йому чітку та точну назву - український виховний ідеал. Педагог-державник обґрун­тував у своїх працях і концепцію, і програму, і методологію, і методику виховання.

Нелегко відбувається входження як і Г. Ващенка, так і інших націо­нальних педагогів, до суспільної свідомості. Він, як і С. Русова, І. Огієнко, І. Стешенко, С. Сірополко, А. Волошин повертається до нас у боротьбі з усім антиукраїнським, антинаціональним. Поступово на­ціональне виховання стає фундаментом, методологічно-філософськоюосновою, найважливішим засобом та джерелом формування характе­рів громадян, органічним компонентом усіх ланок та форм системи освіти та виховання, а головною формою вираження його є україноз­навство.

Отже, головною метою національного виховання на сучасному етапі є набуття молодим поколінням історичного й соціального досві­ду, успадкування духовних надбань українського народу, що віками розвивається в річищі світової цивілізації і культури, є органічною часткою вселюдства, розвиток особистісних рис громадянина україн­ської держави, формування культури міжнаціональних взаємин.НАУКОВІ ЗАПИСКИ

ІСТОРИЧНІ НАУКИ

ВИПУСК 9

МАТЕРІАЛИ ДРУГОЇ МІЖНАРОДНОЇ НАУКОВОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ

 

"УКРАЇНСЬКА ДІАСПОРА: ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ"

(22 - 23 ТРАВНЯ 2006 Р.)

 

Відповідальні редактори: Ігор Пасічник та Любомир Винар

 

Редактор Алла Атаманенко

Відповідальний секретар Наталія Конопка

Верстка Олександр Ващук

 

Інститут дослідження української діаспори Національного університету "Острозька академія" E-mail: diaspora@uosa.uar.net

 

 

Підписано до друку 07.03.2007 Видавництво Національного університету "Острозька академія" Віддруковано СПД Свинарчук Р.В., свідоцтво №27 від 29 липня 2004 р. вул. Семінарська, 2, м. Острог Рівненської обл., 35800 Україна Тел./факс (03654) 229-49

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82 


Похожие статьи

І Пасічник - Тенденції в розвитку релігійного й культурного життя на українських землях

І Пасічник - Наукові записки серія психологія і педагогіка

І Пасічник - Наукові записки національного університету острозька академія

І Пасічник - Операционные структуры действия систематизации в процессе усвоения математического материала подростками

І Пасічник - Психологічні характеристики індивідуального мислення