І Пасічник - Наукові записки національного університету острозька академія - страница 9

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82 

У рамках співпраці зі східною діаспорою інститутом організову­ються регулярні зустрічі з представниками культурно-освітніх това­риств діаспори (Казахстан, Томськ, Єкатеринбург, Нижнєкамськ, Молдова, Придністров'я тощо); надається допомога для укомплекту­вання бібліотек освітніх закладів, громадських організацій матеріала­ми з історії та мистецтва України? біографічними документами про видатних українців, різноманітною україномовною літературою та підручниками, методичними посібниками, сценаріями до релігійних та державних свят (Нижнєкамськ, Москва, Башкортостан, Марій-Ел, Набережні Човни, Волгоград, Тольятті, Димитровоград, Казань (РФ)).

За сприянням керівництва Національного університету "Львівська політехніка" делегація, до складу якої увійшли співробітники Міжна­родного інституту та студенти фольклорної групи Львівської політех­ніки, взяла участь у І Міжрегіональному фестивалі українців Поволзь­кого Федерального округу Російської Федерації "Калинові грона Поволжя" з нагоди 10-ї річниці від дня заснування українського това­риства "Вербиченька", з яким наш Інститут співпрацює вже 10 років. Делегація Інституту єдина представляла Україну на фестивалі україн­ців Росії (7-10 жовтня 2005 р.). Наші ідеї знайшли вдячний грунт серед учасників фестивалю і були зреалізовані на круглому столі, ініціатором якого виступила наша делегація, де було визначено шляхи підтримки діяльності молодіжного крила українських громад Поволжя та створе­но з цією метою координаційну раду.

У галузі культури діяльність Інституту полягає в реалізації різних заходів, в т.ч. спільних із діаспорою проектів. Наша установа виступає організатором та учасником презентації наукових праць та художніх мистецьких творів, які започатковані автором проекту Ігорем Калинцем, лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка з метою висвітлення діяльності представників української діаспори, які самовіддано працюють на утвердження позитивного імі­джу держави Україна у міжнародній спільноті, а також ми оголошуємо щорічні конкурси для української молоді в діаспорі (східній і західній)на теми української історії, мови, літератури, мистецтва, культури тощо. На 2006 р. з нагоди 150-літньої річниці від дня народження Івана Франка оголошений конкурс "Я син народу, що вгору йде" або "Що я можу, хочу, повинен сказати про час, життя і творчість І. Франка". Окрім цього інститут є співзасновником премії літературного конкур­су Богдана-Ігоря Антонича для обдарованої української молоді "При­вітання життя" (голова журі Ігор Калинець).

Інститутом розроблено власну концепцію співпраці України та ді­аспори, яку представлено на ряді міжнародних наукових конференцій з питань діаспори та Зборах Української Всесвітньої Координаційної Ради. У результаті представленої концепції та неодноразових перего­ворів з представниками державних та громадських структур України окремі пункти діяльності нашого Інституту вперше включені Кабінетом Міністрів України у Державну програму "Закордонне українство на період до 2010 року" зокрема:

Готувати та регулярно (раз на два роки) проводити на базі Міжна­родного інституту освіти, культури та зв'язків з діаспорою Національ­ного університету "Львівська політехніка" (м. Львів) міжнародні кон­ференції: "Діаспора як чинник утвердження держави Україна у міжнародній спільноті" та "Українська діаспора у світових цивілізацій-них процесах".

Забезпечити фахове стажування в Україні викладачів української мови, літератури, історії та культури зарубіжних освітніх закладів, зо­крема:

Започаткувати курси ділової української мови для представників української діаспори;

Організувати постійно діючі навчально-практичні семінари з під­готовки та перепідготовки науково-педагогічних кадрів з українознав­чих дисциплін для вищих навчальних закладів за кордоном, пунктів навчання, недільних шкіл, класів та інших освітніх закладів;

Практикувати обмін викладачами української мови між столични­ми та обласними навчальними закладами в Україні та прикордонними областями.

У рамках виконання державної програми "Закордонне українство на період до 2010 року" інститут провів 8-10 березня цього року Пер­шу міжнародну наукову конференції "Діаспора як чинник утверджен­ня держави Україна у міжнародній спільноті". Конференція має вели­кий резонанс у нашому суспільстві та серед громадян світового українства і дістала назву "Малого форуму українців". Участь у ній взя­ло участь 245 осіб з понад 20 країн світу. На пленарних та 15 секційних засіданнях з доповідями виступило понад 170 учасників, серед яких представники українських громадських, культурно-освітніх організа­цій, науковці, духовенство, політики, представники міністерств, ві­домств, вищих навчальних закладів, бізнесмени.

Враховуючи величезну роль українського зарубіжжя в утвердженнідержави Україна у міжнародній спільноті та той факт, що закордонне українство є важливим демографічним, інтелектуальним, соціально-культурним та інформаційним ресурсом України, а також те, що Україн­ська держава зобов'язана відстоювати права та всіляко підтримувати як зарубіжних українців, так і громадян України, які тимчасово знахо­дяться за її межами, була прийнята ухвала конференції зі зверненнями до Президента та в різні державні органи України. Важливим завдан­ням для себе вбачаємо відслідкувати і тримати на контролі втілення в життя пунктів ухвали, щоб вони реально запрацювали, а не залишали­ся лише на папері. Адже успіх конференцій повинен полягати в тому, щоб теоретичні положення реалізовувалися в конкретні та ефективні результати.

Цього року інститут започатковує новий проект під назвою "Відкриймо для України українську діаспору". Концепція та програма проекту створені в контексті державної політики України? спрямова­ної на підтримку та консолідацію світового українства, а також в рам­ках державної програми "Закордонне українство на період до 2010 року". Виходимо з того, що для збереження належного функціонуван­ня національних меншин необхідні три складові: організованість і ак­тивність самої громади; відповідна законодавча база країни прожи-ванн; підтримка з боку історичної батьківщини, і що третя складова помітно впливає на дві перші. Організованість і активність української громади зумовлена багатьма чинниками, важливе значення серед яких мають постійні контакти з історичною батьківщиною, оцінка діяль­ності громади, що виступає потужним мотиваційним фактором функ­ціонування діаспорних структур.

У зв'язку з цим, вбачаємо за необхідне багатостороннє наповнення започаткованого нами проекту. Окрім питань, пов'язаних з досліджен­нями діаспори на науковому рівні, вивченням та тлумаченням проце­сів, які відбуваються в середовищі закордонних українців, вивченням економічного, історичного, політичного та етнокультурного аспектів, на нашу думку, не менш важливим є представити для широкої громад­ськості України діяльність українців за кордоном та зламати таким чи­ном усталені стереотипи про діаспору, зокрема західну, які не лише спотворюють істинне значення роботи наших співвітчизників, але й не дають належним чином використати величезний потенціал для роз­будови нашої держави та для утвердження її позитивного образу у сві­ті.Розвиток НАУКИ

 

 

 

 

 

ЛЮБОМИР ВинАР

Кентський державний університет

Кент, США

ВІДРОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО НАУКОВОГО ЖИТТЯ ПІСЛЯ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ: 1945 - 1952

У розвитку науки і української культури зустрічаємо унікальні яви­ща, які характеризуються багатовимірною діяльністю наукових уста­нов і університетів та вчених різних галузей науки. Вони мають вплив на її подальший розвиток і розвиток національної культури.

Темою моєї доповіді є відновлення українського наукового життя в Німеччині після Другої світової війни. Це був короткий, але перелом­ний час в українському науковому житті. Маємо на увазі т.зв. "Ді-Пі період" чи депівський період (від "DP" - Displaced Persons - переміщені особи), що тривав лише 7 років: від 1945 до 1952. З повоєнної Німеччини більшість науковців на початку 50-х років емігрували до Америки, Канади, Австралії й в інші країни1 і там продовжували наукову діяльність, як і діяльність створених ними наукових установ. Ця доповідь не включає аналізи українського наукового життя у Франції та в Італії.

Можна об'єктивно ствердити, що діяльність відновлених і ново­посталих наукових установ і високих шкіл у Західній Німеччині була своєрідним ренесансом українського наукового життя. Цей розвиток наукової діяльности не зупинили винятково трудні матеріяльні і суспільні обставини. Не зупинив цього природного розвитку україн­ського наукового життя і страх перед примусовою депортацією до Совєтського Союзу вчених, які народилися і жили в Придніпрянській Україні до 1941 року, і за міжнародними угодами підлягати примусовій репатріяції "на родіну". В цей час народилася концепція "вільної української науки" як протиставлення до поневоленої науки в радянській Україні, де вчені і наукові установи були примушені держатися комуністичної ідеології ленінізму і сталінізму. В радянських обставинах політичного шантажу і терору був немислимий розвиток свобідного наукового досліду. Концепція "вільна українська наука" охоплювала в науково-дослідній площині свобідний розвиток різних галузей наукового українознавства, а в науково-організаційному аспекті діяль­ність українських наукових установ і університетів на еміґрації.Зрозуміння сучасного українського наукового життя в діяспорі немислиме без знання і розуміння розвитку наукових установ еміграційного депівського періоду, в якому відновили свою діяльність наукові установи, що діяли до 1939 року в Україні і також постали нові наукові організації, в яких розвивалися українознавчі дисципліни, відбувалися наукові конференції і появлялися наукові видання. Цей еміграційний період відіграв ролю моста-лучника між науковими традиціями в Україні і на еміграції в Европі, і пізніше в Америці, Канаді й Австралії, куди переїхали українські учені з переселенських таборів Д.-П. у Німеччині і Австрії. Вони продовжували діяльність наукових установ, що постали і діяли тоді. Важливо підкреслити тяглість і нерозривність українських наукових традицій на еміграції і в діяспорі протягом останніх 70 років. Вони були органічним продовженням наукових традицій з України доби Грушевського і його наслідників.

Якщо йдеться про наукові традиції на еміграції і в діяспорі другої половини ХХ і початку ХХІ століття, то вони продовжували дві основні традиції: київську, репрезентовану Українською Академією Наук в 1918 році і Всеукраїнської Академії Наук в 1920-их роках, яка відродилася в Українській Вільній Академії Наук в 1945 році Німеччині, а згодом продовжувалася в Америці і Канаді, і львівську наукову традицію, репрезентовану Науковим Товариством ім. Шевченка у Львові, яка продовжувалася у відродженім НТШ в Німеччині в 1947 році, а згодом в НТШ в Америці, Канаді й Австралії. Ці дві наукові традиції домінують у сучасному українському науковому житті в діяспорі. Деякі наукові організації, які постали вже в Америці, репрезентують синтезу київсько-львівських наукових традицій. Для прикладу можна згадати Українське Історичне Товариство, яке постало в 1965 році. Цікаво згадати, що НТШ, УВАН і УІТ нав'язують до наукової спадщини Михайла Грушевського, унікального організатора українського наукового життя і найвидатнішого українського історика.

В повоєнній Німеччині і Австрії в таборах Ді-Пі або поза ними проживало приблизно понад 200 українських вчених, які стали промотором організації наукових установ і високих шкіл в повоєнній Німеччині. Знаючи про підневільний стан українського наукового життя в совєтській Україні, українські науковці вважали себе амбаса-дорами незалежної української науки на міжнародному науковому форумі. Вони рішуче виступали проти комуністичної ідеологізації наукового життя в Україні і русифікації української національної культури. Подібно до часів Грушевського, українські науковці уважали своїм священним обов'язком стати в обороні української національної культури і української мови, які в радянській Україні були переслідувані. Зокрема це відносилося до фальшивих гіпотез радянських істориків про спільність походження і єдність російської й української культури та спільної "братньої" історії. Одночасно українські вчені хотіливиховати нове покоління дослідників і їм передати своє знання і дослід наукової праці. Це саме відносилося до відродженого Українського Вільного Університету (УВУ) в Мюнхені й інших високих українських шкіл, основна ціль яких була виховати нові кадри українських дослідників, що мали прийти на зміну старшій генерації українських вчених.

В дослідах українського наукового життя Ді-Пі періоду важливо охарактеризувати українські наукові еміграційні кадри після Другої світової війни. Вперше на еміграції зустрілися науковці різних генерацій і різних наукових середовищ. Це були вчені з Придніпрянської України, наукові співробітники з ВУАН з 1920-их років і також професори різних придніпрянських університетів, наукові співро­бітники київської партійної совєтської Академії Наук. Опинилися в таборах деякі члени Наукового Товариства ім. Шевченка зі Львова і наукові співробітники Українського Наукового Інституту в Берліні (1926 - 1945) і Варшаві 1930 - 1939), члени празького Українського Історично-Філологічного Товариства (1923 - 1944). З Праги туди потрапили численні професори і студенти Українського Вільного Університету, Української Господарської Академії і Українського Технічно-Господарського Інституту з Подєбрад та інших наукових установ. Отже в 1940-их роках повоєнної Німеччини в переселенських таборах Ді-Пі зустрілися українські вчені з різних українських земель і різних осередків еміграції. Значним чинником були також українські студенти, які не змогли закінчити студій під час війни і опинилися поза Україною.

Як можна типологізувати українські наукові установи даного часу? Засадничо їх можна поділити на дві основні категорії: 1) наукові установи загального і специфічного характеру, і 2) високі школи. Всі ці установи мали свої статути і програми, на основі яких провадили свою діяльність.

Збереглася важлива документація про перші концепції організації наукового життя в повоєнній Німеччині. Вже декілька місяців після капітуляції Німеччини в червні 1945 року в Пляттінґу українські вчені відбули наради і застановлялися над відновленням українського наукового життя. Це був проєкт представників Українського Технічно-Господарського Інституту (УТГІ). Проф. Борис Іваницький, проф. Андрій Яковлів і інж. Григорій Денисенко підготували окремі записки про культурно-освітню і наукову працю в умовах нової повоєнної еміграції2. Проф. Іваницький пропонував створити Українську Наукову Раду (Українську Академію), яка опрацювала б загальний плян наукової і шкільної діяльности. Основою мали стати як українські професори високих шкіл, так і чужинецькі. Цікаво згадати, що проєкт включав утворення української бібліотеки й Українського Музею. Організація наукової праці і підготовки нових наукових кадрів, розбудова українського шкільництва стояли в центрі цього проєкту. Проф. Анд­рій Яковлів у своїй доповіді пропонував відновлення Українського Академічного Комітету, що був заснований в Празі у 1924 р. для співпраці в Лізі Націй, і припинив свою діяльність в 1938 році. Комітет сповняв ролю координаційного центру українських наукових установ до 1938 року3. Український Академічний Комітет мав також репрезен­тувати українську науку і культуру на міжнародному форумі. Базою цього проєкту мав стати професорський колектив УТГІ.

Другий плян українського наукового життя подав проф. В. Кубі-йович в 1945 році. Він в'язався із відновленням Мазепино-Могилян-ської Академії Наук, яка була основана Урядом УНР перед Другою світовою війною в 1938 році. Одночасно Кубійович обговорив стан української науки на еміграції і визначив її напрямні в майбутньому, підкреслюючи ролю українського університету і потребу осування в різних країнах українських наукових інститутів, зокрема в Америці, Канаді, Аргентині, Парижі, Римі і Німеччині, які були б подібні до передвоєнних наукових інститутів у Берліні і Варшаві. Треба згадати, що він відновив діяльність НТШ в Мюнхені в 1947 році і був ініціятором і редактором головного наукового проєкту часів Ді-Пі періоду - "Енциклопедії Українознавства", в якій співпрацювали укра­їнські вчені з різних українських наукових установ і університетів4.

У 1945 році поруч вищезгаданих проєктів, група українських вчених: Петро Курінний, Дмитро Дорошенко, Володимир Міяков-ський та інші, які проживали в Авгсбургському таборі, висунули концепцію створення Української Вільної Академії Наук, яка мала продовжити працю Української Академії Наук з 1918 року, Всеукраїн­ської Академії Наук 1920-их років, Київського Наукового Товариства (1907 - 1921) і Наукового Товариства ім. Шевченка. В грудні 1945 року вже створено в Авґсбурзі першу групу Академії під назвою "Група перед і ранньої історії України" і від того часу УВАН стала першою українською центральною установою депівського періоду, яка після виїзду Українських учених за океан поширила свою діяльність в Канаді й Америці. Важливо згадати, що Центральне Представництво Україн­ської Еміграції (ЦПУЕН), створене у 1945 р., визнало УВАН найви­щою українською науковою установою на еміграції. Професор Дмитро Дорошенко, який очолював Відділ Культури і Освіти ЦПУЕН, був об­раним першим президентом Академії5. Два роки пізніше відновило свою діяльність в Мюнхені НТШ, головним промотором якого став Володимир Кубійович і інші члени львівського НТШ. Також на емігра­ції відновили свою діяльність українські високі школи УВУ і УТГІ і повстала нова Українська Висока Економічна Школа (УВЕШ). З нових високих шкіл треба згадати Українську Православну Богословську Академію і Греко-Католицьку Духовну Семінарію.

В основному структура українського наукового життя в цьому періоді охоплювала українські наукові установи і університети.Таблиця (хронологічна)*

І.

УКРАЇНСЬКІ НАУКОВІ УСТАНОВИ НА ЕМІГРАЦІЇ (Період Ді-Пі, 1945 - 1952)

Червень 1945: Історично-Філологічне Товариство (Баварія, Володимир Міяковський)*;

Листопад 1945: Українська Вільна Академія Наук (Авгсбург; Дмитро Дорошенко, Петро Курінний, Вадим Щербаківський);

Листопад 1945: Українське Наукове Товариство (Мюнхен, Вадим Щербаківський);

Червень 1946: Український Чорноморський Інститут (Баварія; Лев Биковський, Михайло Міллер);

1946: Український Суходолів Інститут (Тиміш Олексіюк, Лев Би-ковський)*;

1946: Український Океанічний Інститут (Лев Биковський)*; 1946: Інститут української мартирології (Мюнхен, Олександер Оглоблин);

1946: Український Генеалогічний Інститут (Франкфурт, Євген Ар-хіпенко);

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82 


Похожие статьи

І Пасічник - Тенденції в розвитку релігійного й культурного життя на українських землях

І Пасічник - Наукові записки серія психологія і педагогіка

І Пасічник - Наукові записки національного університету острозька академія

І Пасічник - Операционные структуры действия систематизации в процессе усвоения математического материала подростками

І Пасічник - Психологічні характеристики індивідуального мислення