М С Пашкевич - Наукові засади регулювання регіональної економіки - страница 10

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102 

Не зважаючи на пріоритети та вичерпні плани дій двох Конференцій з питань розвитку населених пунктів, прийнята у 2001 р. у Нью-Йорку на Генеральній Асамблеї ООН Декларація з питань міст та інших поселень уновому тисячолітті [24] констатує, що проголошені 25 років тому проблеми так і залишились невирішеними, приєднавши нові виклики часу. Серед них урбанізація; бідність; не збалансоване планування міст та сіл; екологія; житло; недостатня участь мешканців в управлінні розвитком; розбіжність між зобов'язаннями та політичною волею влади; неефективні ринки житла та землі; відсутність технологічного, економічного та інституційного потенціалу у регіонах; фінансові та законодавчі обмеження руху ресурсів між регіонами; нерівний доступ до інформації та комунікаційних технологій; тероризм.

У [24] підкреслюється важливість управління регіональною економікою для сталого розвитку міст та населених пунктів. Для цього План дій 2001 р. включає попередні та нові завдання, до яких віднесено інформування населення про проблеми регіонів та шляхи їх розв' язання, про права людей щодо власної оселі; децентралізацію влади; розбудову системи управління агломераціями, мережі інституцій з проблем регіональної політики сталого розвитку; ліквідацію нетрів; кооперацію між країнами у використанні дешевих технологій для будівництва дешевого житла для бідних; забезпечення рівного доступу до інформації; боротьбу зі СНІДом.

Таким чином, на основі вищенаведеного аналізу принципів та пріоритетів комплексного регулювання регіонального розвитку у зарубіжних країнах, визначених ООН, можна зробити наступні висновки та узагальнення. Підпорядковуючись глобальним тенденціям, концептуальні засади та механізми регулювання регіонального розвитку з 1972 по 2010 рік змінилися від екологічних до сталих. Це відображено у базових деклараціях Агенції з питань розвитку міст та населених пунктах UN HABITAT, які були прийняті на відповідних Конференціях. При цьому, якщо до 1992 р. пріоритетами розвитку регіонів були соціальні, економічні та екологічні питання, то після цього періоду пріоритети стали здебільшого соціальними, а програмні дії для їх досягнення - економічними. Таким чином, управління регіональною економікою у зарубіжних країнах з метою збільшення обсягів та підвищення якості виробництва включило у себе завдання з урахування екологічногофактору та стало не самоціллю, а інструментом для досягнення соціальних пріоритетів та принципів сталого розвитку.

Слід відмітити, що плани дій ООН не містять конкретних механізмів для реалізації принципів та пріоритетів, проголошених у деклараціях, оскільки кожна країна окремо повинна адаптувати глобальні цілі до наявних можливостей їх досягнення на регіональному рівні. Також аналіз пріоритетів розвитку, які висувалися протягом 25 років перед країнами, свідчить про те, що переважна більшість з них так і залишилися невирішеними проблемами. Це означає, що й досі не знайдено ефективних механізмів регулювання регіональної економіки таким чином, щоб природні ресурси відновлювалися, права громадян поширювалися, а стандарти життя підвищувалися, нові види, форми та комбінації виробництва створювали економічні можливості для майбутніх поколінь.

Серед основних напрямів регіонального розвитку країн світу за період, що аналізувався, можна виділити наступні. Економічні пріоритети: раціональний розподіл землі, розширення житлового фонду та створення інфраструктури послуг, енергозбереження, зайнятість, зміна моделі «виробництво-споживання», ефективний транспорт і комунікації, ефективне сільське господарство, стимулювання малого та середнього бізнесу, запобігання стихійним лихам. Соціальні пріоритети: боротьба з бідністю, охорона здоров' я, соціальна інтеграція незахищених верств населення, гендерна рівність, демографія, нарощення людського потенціалу, участь громадян в управлінні. Екологічні пріоритети: охорона довкілля, управління відходами, зниження рівня забруднення води, повітря, землі.

Однак, комплексне досягнення зазначених цілей можливе тільки на основі ефективного управління регіональною економікою шляхом впровадження дієвих нових механізмів сталого розвитку регіонів, адаптованих до умов і вимог кожної країни окремо.1.2.2 Особливості і пріоритети соціально-економічного розвитку регіонів

України

 

 

Пріоритети регіонального соціально-економічного розвитку, механізми їх досягнення та система координації дій влади визначається прогнозами та програмами державного та регіонального рівня, розробленими згідно законодавства України [334]. Однак, поряд з прогнозами та програмами, загальні напрями та пріоритети соціально-економічного розвитку регіонів містять й інші нормативно-правові документи.

Прийняття Україною з перших років незалежності європейського вектору руху відбилося на її регіональній політиці. До 2001 р., за відсутності в Україні законодавчо закріпленої концепції державної регіональної політики, ці питання здебільшого відображено у документах щодо партнерства нашої держави та Європейського Союзу. Завдяки цьому пріоритети розвитку регіонів України багато в чому ґрунтуються на принципах європейської регіональної політики.

Так, в Угоді про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами 1994 р. [353] передбачено регіональну кооперацію у таких пріоритетних напрямах, як планування землекористування та формування державної регіональної політики з акцентом на розвитку економічно та соціально відсталих територій.

З необхідністю вступу України до ЄС, у 1998 р. було прийнято Стратегію інтеграції України до Європейського Союзу до 2007 р. [863], де регіональному аспекту відведено ключове місце, а пріоритетом регіональної політики визначено «передачу основних повноважень від центру до регіональних органів самоврядування, територіальних громад та залучення до соціально-економічного співробітництва громадян України». Це повністю відповідає тенденції «ЄС: від Союзу країн до Союзу регіонів», вираженої у делегуванні частини владних повноважень держави до регіонів. В іншому, регіональна політика в контексті євроінтеграції передбачає контакти між регіонами України та ЄС в усіх напрямах, затверджених вище наведеною Стратегією.Науковий інтерес, з точки зору визначення пріоритетів регіонального розвитку, представляє законопроект 1998 р. «Про Концепцію державної регіональної політики», який не було прийнято. Він суттєво відрізняється від затвердженої у 2001 р. Концепції тим, що визначає окрім загальних пріоритетів регіонального розвитку, напрями розвитку продуктивних сил для 8 мезорегіонів України (табл. 1.5).

Таблиця 1.5

Пріоритети розвитку продуктивних сил мезорегіонів України

 

Назва та склад областей мезорегіону

Пріоритети розвитку

Донецький

(Донецька, Луганська)

Реструктуризація вугільної промисловості; поліпшення екологічної ситуації; нарощення потужностей легкої та харчової промисловості; зайнятість населення; розвиток інфраструктури населених пунктів

Придніпровський

(Дніпропетровська,

Запорізька,Кіровоград

ська)

Реструктуризація промисловості; переоснащення підприємств машинобудування; розвиток енергетики; нарощення експорту; конверсія оборонних підприємств; поліпшення екологічної ситуації; активізація використання науково-виробничого потенціалу; розвиток сільського господарства; раціональне використання біоресурсів Азовського моря

Східний (Полтавська, Сумська, Харківська)

Реструктуризація промисловості; переоснащення підприємств с-г машинобудування; створення технопарків; розвиток екологічних виробництв; розвиток транспортної інфраструктури; максимізація видобутку нафти, газу

Центральний

(Київська, Черкаська області, м. Київ)

Реструктуризація економіки; інтенсифікація харчової та легкої промисловості; розвиток авіабудування, електроніки; переоснащення підприємств хімічної промисловості та агрокомплексу; поліпшення екологічної ситуації; розвиток наукоємного виробництва

Поліський

(Волинська, Житомирська, Рівненська, Чернігівська)

Модернізація підприємств с-г машинобудування, приладобудування; розвиток наукоємних виробництв, соціальної та виробничої інфраструктури; конверсія підприємств оборонного комплексу; інтенсифікація лісогосподарського комплексу; зайнятість населення; збереження історичної спадщини

Подільський

(Вінницька,

Тернопільська,

Хмельницька)

Розвиток агропромислового комплексу, легкої промисловості, рекреаційної індустрії; реструктуризація підприємств енергетики та машинобудування; підвищення рівня експорту; досягнення екологічної безпеки

Причорноморський

(АРК, Миколаївська, Одеська, Херсонська, м. Севастополь)

Розвиток морегосподарського комплексу; раціональне використання рекреаційних та водних ресурсів; розширення зрошувальних земель; ресурсозбереження; спеціалізація у харчовій та легкий промисловості; освоєння енергетичних ресурсів шельфів Чорного моря; розвиток виробничої інфраструктури

Карпатський

(Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька)

Формування рекреаційного комплексу; розвиток автомобільного машинобудування, електронного та електротехнічного виробництва; прикордонне співробітництво; розвиток народних ремесел; зниження рівня техногенної небезпеки; впровадження технологій комплексної переробки корисних копалин та глибокого буріння; створення противопаводкових споруд

Джерело: розроблено автором на основі [733]Загальними пріоритетами розвитку для всіх регіонів України Концепцією державної регіональної політики 1998 р. встановлювалося підвищення ролі регіонів у здійсненні економічної реформи та управлінні комунальною власністю, передача частини повноважень від центральної влади на місця, запровадження бюджетної автономії регіонів. Також пріоритетами вбачалися структурна перебудова економіки, нарощення експорту, інтенсифікація сільгоспвиробництва, повна зайнятість населення, поліпшення довкілля, розвиток регіональної та міжрегіональної інфраструктури, раціональне використання рекреаційних ресурсів, захист національних меншин, поліпшення демографічної ситуації, збереження історико-культурної спадщини.

У Спільній стратегії Європейського Союзу щодо України, схваленої Європейською Радою у 1999 р. [818] відображено європейський погляд на регіональну політику України в умовах співпраці з нею. Пріоритетом на цьому шляху з боку країн ЄС визначено регіональне та транскордонне співробітництво у напрямах розвитку прикордонної інфраструктури транспорту, телекомунікацій, електроенергетики, мережі трубопроводів.

Після прийняття ООН Програми «Порядок денний на ХХІ століття» 1992 р. [684] та Резолюції другої Конференції ООН з питань регіональної політики і розвитку міст та населених пунктів 1996 р. [108], у яких закріплювалися постулати сталого розвитку, вийшла Постанова ВРУ «Про Концепцію сталого розвитку населених пунктів» 1999 р. [707], яка визначила пріоритети державної політики сталого розвитку населених пунктів нашої держави до 2014 - 2019 р.р. та шляхи їх досягнення. У цьому документі знову піднімається питання тривалої концентрації влади у центрі, що викликало територіальні диспропорції розвитку регіонів України. Причому, слід відмітити, що на той момент найгостріші проблеми українських регіонів співпадали з проблемами європейських. У соціальній сфері - це демографічна деградація, незадовільний стан ЖКГ, нестабільність соціально-економічних умов у державі, безробіття, зниження якості життя населення; у економічній сфері    -    урбанізація,    деградація    сільських    районів, нераціональнеземлекористування, незадовільний стан інженерних та комунікаційних мереж, відсутність екологічної інфраструктури; у екологічній - забруднення довкілля, незадовільна санітарно-гігієнічна ситуація та інші.

Основними пріоритетами, які повністю відповідають вище наведеним документам ООН, у Концепції сталого розвитку населених пунктів наведено наступні: раціональне використання природних ресурсів; створення якісних умов життя населення; проведення ефективної житлової політики; розбудова виробничої, транспортної, інженерної інфраструктури; підтримання належних санітарно-гігієнічних умов; запобігання виникненню техногенних аварій.

Європейський вибір та політику сталого розвитку було інтегровано у Стратегію економічної та соціальної політики на 2000-2004 р.р. «Україна: поступ у XXI століття» [695]. Якщо попередню Стратегію «Шляхом радикальних економічних реформ» 1994 р. було присвячено початку економічних реформ та механізмам подолання глибокої кризи економіки, то ця Стратегія вирішувала питання виведення економіки на шлях сталого розвитку, структурних змін, економічного зростання та активної соціальної політики держави. Розділ «Політика економічного зростання» Стратегії 2000 р. містить положення щодо проведення активної регіональної політики, яка передбачає збалансованість загальнодержавних, регіональних та місцевих інтересів. Державна регіональна політика вже того періоду пропагувала необхідність повного використання потенціалу регіонів і переваг територіального поділу, кооперації праці, збільшення повноважень регіональної влади у вирішенні проблем територій.

Тому пріоритетами регіональної політики на період 2000-2004рр. визначено розвиток депресивних територій та подолання соціально-економічної диференціації регіонів; делегування частини управлінських функцій у регіони; заснування регіональних агентств розвитку; реформування міжбюджетних відносин та забезпечення гарантованих доходів місцевих бюджетів; проведення земельної реформи; стимулювання підприємництва; міжрегіональне і прикордонне співробітництво; соціальний захист населення незалежно відекономічних можливостей регіонів; досягнення продуктивної зайнятості; реформування АТУ; запровадження двопалатного парламенту.

Для досягнення мети та положень вищезазначеної Стратегії інтеграції України до ЄС 2000 р. було затверджено Програму інтеграції України до Європейського Союзу 2000 р. [862], цілі та принципи якої стали на той період комплексним загальнонаціональним пріоритетом і основою інших стратегій та програм усіх напрямів соціально-економічного життя країни. Окремий розділ цієї Програми присвячено регіональній політиці та регіональному співробітництву. При цьому наголошується на необхідності розробки моделі управління регіонами згідно принципів регіональної політики ЄС, які полягають у концентрації фінансових ресурсів у регіонах, які цього найбільше потребують; партнерстві усіх суспільних верств на різних рівнях державного управління; принципі додатковості фінансування та субсидіарності програм розвитку регіонів. Враховуючи це, Програмою визначено наступні пріоритети соціально-економічного розвитку регіонів України у контексті євроінтеграції.

До короткострокових пріоритетів (до 2002 р.) було віднесено створення єдиної економічної, митної, бюджетної, податкової системи; децентралізацію регулювання; внутрішню міжрегіональну інтеграцію; подолання міжрегіональних диспропорцій; перетворення економічно потужних регіонів у «полюси економічного зростання»; підтримку проблемних регіонів; оптимальне використання природно-ресурсного потенціалу регіонів; екологізацію соціально-економічного розвитку; реформування бюджетного процесу; проведення типізації регіонів за рівнем їх розвитку.

До середньострокових пріоритетів (до 2003 р.) було віднесено реформування АТУ; розподіл повноважень органів влади; розподіл фінансових ресурсів між державним та регіональними бюджетами та передачу власності до територіальних громад; розроблення правової бази реалізації Концепції державної регіональної політики; розподіл регіонів України на пріоритетні, відсталі  та  депресивні   згідно   критеріїв   ЄС;  розвиток транскордонногоспівробітництва у рамках єврорегіонів; підтримку наукових досліджень з регіональної проблематики; створення регіональних агентств розвитку.

До довгострокових пріоритетів (до 2007 р.) належать завершення реформи АТУ; підготовка Національної програми регіонального розвитку; стимулювання розвитку депресивних територій; розвиток внутрішнього і зовнішнього міжрегіонального та транскордонного співробітництва; моніторинг розвитку регіонів за стандартами ЄС; участь у грантових програмах Європейських фондів. Внаслідок європейської спрямованості Програми інтеграції України до Європейського Союзу 2000 р., особливу увагу у цьому документі було приділено пріоритетам міжрегіонального співробітництва, які полягали у залученні до регіональної кооперації ринкових структур; розробці єдиної транспортної політики; створенні інноваційних єврорегіонів; регулюванні потоків робочої сили; веденні спільної підприємницької діяльності; формуванні спільної банківської та промислової інфраструктур; вирівнюванні економічного та соціального стану територій єврорегіонів.

Перехід від окремих документів, що торкалися регіональної політики, до єдиного систематизованого концептуального підґрунтя, яке на той час можна вважати повним, не фрагментарним і таким, яке відповідає основним тенденціям розвитку того періоду, відбувся з Указом Президента України «Про концепцію державної регіональної політики» 2001 р. [864].

У цій Концепції наголошується на існуванні у той час двох основних проблем регіональної економіки: диференціації розвитку регіонів та повільної реалізації моделі сталого розвитку. Для розв'язання цих проблем Концепцією передбачено здійснення оцінки потенціалу регіонів та його ефективне використання, інноваційну структурну перебудову економіки регіонів, розвиток підприємництва, підвищення зайнятості, наповнення місцевих бюджетів, інтеграцію регіонів на основі переваг територіального поділу і кооперації праці, участь територіальних громад та органів самоврядування у реалізації державної регіональної політики, вироблення критеріїв і механізмів надання державної підтримки розвитку регіонів, стабілізацію демографічної ситуації, розробленняекологічної політики, міжнародне співробітництво та наближення до стандартів ЄС у сфері регіональної політики.

Для вирішення цих завдань можна виокремити два основних пріоритети, які відносяться до необхідності врегулювання відносин між центром та регіонами. Це вдосконалення державного регулювання розвитку регіонів, а також підвищення ролі та відповідальності місцевих органів влади та місцевого самоврядування за внутрішні процеси територіального розвитку (рис.1.6).ПРІОРИТЕТИ РОЗВИТКУ ВІДНОСИН МІЖ

УКРАЇНИ


ЦЕНТРОМ ТА РЕГІОНАМИ

визначення

та

точне

УДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ

 

пріоритетів

Більш

та

стратегій розвитку регіонів; Поліпшення механізмів державної підтримки; Стимулювання транскордонних міжрегіональних зв'язків; Розбудова   інфраструктури,   зокрема ринків

продовольства, землі, праці, капіталу та інших; Підготовка фахівців з проблем регіонального

розвитку;

та

Стимулювання розвитку депресивних регіонів через  механізми  бюджетної, податкової,

цінової,  грошово-кредитної, інноваційної

інвестиційної політики;

Формування   фінансової бази влади;

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102 


Похожие статьи

М С Пашкевич - Наукові засади регулювання регіональної економіки