М С Пашкевич - Наукові засади регулювання регіональної економіки - страница 12

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102 

Пріоритети проекту Закону України «Про засади державної регіональної політики» 2008 р. [732] співпадають з пріоритетами, зазначеними у вищезгадуваній Концепції 2008 р., доповнюючи їх необхідністю ефективного використання внутрішнього потенціалу регіонів, підвищення їх конкурентоспроможності та охорони навколишнього середовища.

Аналогічно спільній Стратегії ЄС щодо України, Стратегія економічного розвитку СНД на період до 2020 р., ухвалена у 2008 р. [770], пріоритетом розвитку країн-учасниць СНД визначає міжрегіональне та прикордонне співробітництво, як фактор економічного зростання. Завдання, що потребують розв' язання у цьому напряму, подібні завданням поглиблення європейського співробітництва. Серед них формування міждержавних регіональних ринків; прикордонна торгівля і туризм; створення спеціальних економічних зон; впровадження спільних інвестиційних проектів; співпраця у галузі сільського господарства, транспорту, інформаційних технологій та зв' язку; оптимальне економічне використання та екологічний моніторинг прикордонних територій.

У Програмі діяльності КМУ «Подолання впливу світової фінансово-економічної кризи та поступальний розвиток» 2008 р. [722] до напряму розбудови дієздатної держави включено формування державної регіональної політики, метою якої було визначено використання конкурентних переваг регіонів, залучення інвестицій, подолання територіальних диспропорцій.

Закон України «Про Державну програму економічного і соціального розвитку України на 2010 рік» 2010 р. [338] регламентував цілі, пріоритети та механізми державної політики для виходу України з кризи, закладав основи розв' язання системних проблем держави, нарощення її конкурентоспроможності та підвищення добробуту громадян. Серед термінових антикризових заходів Програмою було визначено три базових пріоритетних сфери: державні фінанси, банківська система, інвестиційний клімат. Регіональну політику було віднесено до довгострокових пріоритетів соціально-економічного розвитку країни в цілому.

Проблеми, пріоритети та завдання соціально-економічного розвитку регіонів від 2010 р. представлено на рис.1.8.


 

 

 

 

 

 

 

со

нн

О


 

 

 

 

 

О

 

 

>,  я

сЗ

s    «

3 ср


 

 

сЗ Р5

tr

 

 

ю

 

о ю о

к я

%

я я со

 

 

 

cn


, я о

СР


 

 

 

«     сЗ

 

О   СР

• 23 <м сз

«    cd і

о н §

о  ^ «

«   и ч:

^ В Я

я нн О

S      О

го      о
о



П о

.8 е Як показано на рис.1.8 у економіці регіонів України накопичилися проб еми, внас ідок яких спостерігається неоднорідність розвитку регіонів. Концентрація ресурсів у декі ькох регіона ьних центрах ті ьки прискорює утворення депресивних та відста их територій.

«Стан регіона ьного та місцевого розвитку характеризується с абким матеріа ьним, фінансовим, кадровим та іншим ресурсним забезпеченням, необхідним д я виконання завдань і повноважень місцевого самоврядування, кризою жит ово-комуна ьного господарства, систем енерго-, па иво- і водозабезпечення, соціа ьної інфраструктури, невирішеністю нага ьних питань реформування системи адміністративно-територіа ьного устрою України» [338]. Реа ізація наведених пріоритетів регіона ьної по ітики передбачає прийняття спеціа ьних законів та програм, здійснення моніторингу, розроб ення теоретичних концепцій та методичних рекомендацій щодо ефективного управ іння регіона ьною економікою та регу ювання соціа ьно-економічного розвитку регіонів.

Програма економічних реформ на 2010-2014 р.р. «Заможне суспі ьство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», прийнята у 2010 р. [725] не містить прямих реформ державної регіона ьної по ітики, однак кожен з розді ів і юструє трансформаційні процеси, які суттєво вп инуть на регіона ьну економіку та соціа ьно-економічний розвиток регіонів. Наприк ад, у розді і «Ста ий економічний розвиток» зазначено, що регіона ьному прогресу сприятиме запропонована податкова реформа та реформа міжбюджетних відносин. Розді «Підвищення стандартів життя» повністю відповідає меті державної регіона ьної по ітики. Реформи, запропоновані у розді і «По іпшення бізнес-к імату та за учення інвестицій», торкаються дерегу яції підприємництва, управ іння державною в асністю, міжнародної співпраці, що є підґрунтям регіона ьного економічного зростання, а реформи розді у «Модернізація інфраструктури та базових секторів» вп ине на економіку регіонів з базовими га узями промис овості, особ иво моно-міст та депресивних територій, визначить їх розвиток та соціа ьний стан на майбутнє.Пріоритети проекту Закону України «Про основи державної регіона ьної по ітики» 2010 р. [852] ці ком відповідають пріоритетам, визначеним у вище наведеній Концепції державної регіона ьної по ітики 2008 р.

Таким чином, на основі аналізу нормативно-правової бази України, яка вк ючає як чинні, так і ті, що втрати и чинність, правові акти, а також проекти законів, можна зробити наступний висновок. Націона ьна регіона ьна по ітика в Україні відповідає зага ьнонаціона ьному вектору європейської інтеграції та слідує принципам європейської регіональної політики. Це відбивається на основній меті соціально-економічного розвитку регіонів, яка полягає у підвищенні добробуту громадян. У свою чергу, пріоритети регіонального розвитку відображають наявні у країні проблеми - процеси і явища регіональної трансформації, які мають негативні наслідки та потребують ефективного регулювання.

У ході дослідження еволюції пріоритетів соціально-економічного розвитку регіонів було встановлено, що у різні роки перегляд пріоритетів здійснювався на основі: 2 діючих концепцій та 1 проекту концепції 2008 р., які обґрунтовують особливості сталого розвитку населених пунктів та державного управління регіональною економікою; 9 стратегій, у т. ч. чинної державної стратегії регіонального розвитку до 2015 р.; 9 програм діяльності КМУ, у т.ч. останньої програми реформ до 2014 р.; 3 законах та 1 законопроекті щодо транскордонного співробітництва, стимулювання розвитку регіонів та засад державної регіональної політики.

Аналіз, узагальнення, систематизація та порівняння пріоритетів розвитку регіонів згідно наведених вище документів дозволив зробити висновок, що процес визначення пріоритетів соціально-економічного розвитку регіонів України й дотепер ґрунтується на фундаментальних положеннях Концепції державної регіональної політики 2001 р., залишаючись незмінними. З одного боку, це свідчить про послідовність управління регіональною економікою та реалізації державної регіональної політики, але з іншого - про невирішеність цих проблем протягом тривалого періоду, не ефективність існуючих механізмівїх розв' язання, а також про необхідність пошуку нових методологічних підходів досягнення поставлених цілей та завдань. Так, основні пріоритети соціально-економічного розвитку регіонів можна звести до наступних.

Організаційно-адміністративні пріоритети передбачають узгодження інтересів держави та регіонів; розподіл повноважень між центральною та регіональною владою із тяжінням до регіонів, як центру прийняття основних рішень щодо регіонального розвитку; створення фінансової основи діяльності регіональної влади шляхом перегляду механізмів формування бюджетів.

До економічних пріоритетів відноситься розробка системи рейтингування регіонів; подолання територіальної диференціації; створення механізмів розвитку депресивних територій; формування новітніх механізмів утворення та регулювання кластерних, мережевих та інших територіально-виробничих об' єднань; створення умов для привабливого регіонального інвестиційного клімату; забезпечення інноваційної моделі регіонального розвитку на принципах сталості.

Соціальні пріоритети об'єднані єдиною метою підвищення стандартів якості життя населення та процесу надання державних послуг.

Таким чином, на основі узагальнення та систематизації існуючих теоретичних та методологічних підходів до вибору пріоритетів управління регіональною економікою, розробки регіональної економічної політики та формування на цих засадах ефективних механізмів регулювання територіального розвитку у роботі синтезовано методологічні засади для проведення досліджень за обраною темою (рис.1.9). Ці методологічні засади обґрунтовані та згруповані за двома основними принципами: відповідність сучасним суспільно-економічним тенденціям, а також адекватність проблемам регіональної економіки, що вирішуються.

Згідно розроблених методологічних засад у монографії представлено результати досліджень процесів управління регіональною економікою та формування регіональної економічної політики в умовах їх багатовекторності, багатокритеріальності цілей і завдань, а також комплексу обмежень.

Я     :Д *   

С  Я Я    —

" К   сЗ И   Н

W jj   со <u  s

ІГ Р  Я  И

?>       Я сЗ

І 1 * 1

Э-я 3 я

53 § si І1 §•

РЗ * £ я р 2J * О £р FP h сР « а'

>>    і э

 

 

 

 

£   Ilia ^ •§

RC с гро щ.^ а

3 S із

а &§^я1 , нн 1 я

Рч л Й'З Чо^^Ч^вї& Н я 2    о § 9 9-2 2-Й

м-3 h o 2 u вія wr9 сЗн9


 

^^^^^^^^

о       ^ о S

w м fc м о (u ^ й

' со

> сР

^ .^.^'^^^


ей


и к и т

л о пНа основі вище наведеного було зроблено висновок, що дослідженню підлягають процеси розробки, функціонування, моніторингу результатів та удосконалення механізмів регулювання регіонального розвитку. До них віднесено механізми управління еколого-економічною рівновагою регіональних процесів; оптимізації процесу надходжень до місцевих бюджетів; формування кластерних, мережевих та інших новітніх територіально-виробничих утворень; механізми формування сприятливого регіонального інвестиційного клімату; механізми забезпечення сталого розвитку економіки регіону.

Розроблені методологічні положення дослідження формування економічної політики та механізмів регулювання регіонального розвитку передбачають низку таких передумов. Регіональна система розглядається як сукупність елементів та структурних зв' язків між ними, якій притаманні властивості систем, що організуються самостійно, а також систем, організація яких відбувається штучно через вплив регулюючого суб'єкту. Головним елементом регіональної соціально-еколого-економічної системи виступає підприємство. Враховуючи потужний промисловий комплекс регіонів України, у дослідженні припускається, що кожне велике підприємство регіону функціонує на принципах синхронної до основного виду діяльності диверсифікації, яка полягає в організації необмеженої кількості технологічно споріднених підприємств інших економічних напрямів. Одним з основних принципів регіонального розвитку є інформатизація суспільства на регіональному рівні, що передбачає переорієнтацію соціально-економічних та екологічних процесів згідно законів електронної економіки та урядування. Управління еколого-економічним регіональним балансом зводиться до забезпечення системно-структурної рівноваги у регіоні. Усі процеси та явища у регіональній економіці мають динамічний характер та пов' язані з використанням та відтворенням ресурсів регіону, його підприємств та інновацій. Реалізувати екологічні, економічні та соціальні інтереси у їх оптимальному співвідношенні, чим забезпечити сталий регіональний розвиток, можливо на основі державно-приватно-суспільного партнерства.1.3 Стратегія економічного розвитку регіонів України

 

 

Визначені у п.1.2 пріоритети, як вектори національного розвитку, є фундаментальною основою процесу державного прогнозування економічного і соціального розвитку регіонів України, на основі якого передбачаються очікувані результати та розробляються механізми їх досягнення. Такі прогнози дозволяють науково обґрунтувати вибір стратегії державного регулювання регіональних соціально-економічних процесів розвитку [334], яка являє собою сукупність механізмів довгострокової та короткострокової дії для досягнення встановлених пріоритетів [902].

З табл.1.7 видно, як протягом періоду незалежності України еволюціонували механізми реалізації державних пріоритетів регіонального розвитку, формуючи стратегічні напрями та вектори регулюючого впливу на регіональну економіку. Якщо у 1998 р. головним напрямом стратегічного розвитку регіонів було створення необхідної нормативно-правової бази, опанування методів прогнозування та планування, то у 2010 р. - економічне та фінансове забезпечення розвитку регіональної економіки, підвищення конкурентоспроможності регіонів.

Як раніше зазначалося, у теперішній час, головним стратегічним документом з питань регіональної політики України є чинна Державна стратегія регіонального розвитку на період до 2015 p., прийнята КМУ у 2006 р. [700]. Однак, у інших стратегіях соціально-економічного розвитку також було представлено різні стратегічні механізми регіональних трансформаційних процесів, дослідження еволюції яких представляє науковий інтерес з точки зору повноти уявлення про підходи до управління регіональною економікою, які у різні часи розглядалися та адаптувалися для українських умов. Тільки на цій основі можливо виявити та врахувати причини і фактори негативних відхилень між плановим та фактичним рівнем ефективності впровадження механізмів регулювання регіонального розвитку, щоб науково обґрунтувати шляхи удосконалення цих механізмів.

s

« о к

о О

о к

п

нч

СО

«

к


о


 

 

 

 

 

 

 

 

в ^5-з * й ьі °

о

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102 


Похожие статьи

М С Пашкевич - Наукові засади регулювання регіональної економіки