М С Пашкевич - Наукові засади регулювання регіональної економіки - страница 13

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102 

=        Я :=

I !а § «' В

гц я и о Я р о а я1     « <

 

■S .!£

Н «о
Я     В N

5 £ g ^ в з

.


.

^ и в

я «

§

[ 'я ._

!  Я 3 _

; S в

! © § — и и а я о -я я

,>! В агч

al      в

-н  В  я

* «       І

а      5

[ .

В

.§   3 f

а -

В  g §

и В о

Я 2 В

В [_ о

в в-1 -■ваш


 

Економічне та

фінансове забезпечення

Забезпечення конкурентоспромож ності регіонів

Інституційне забезпечення

Соціальне та гуманітарне забезпечення

Кадрове забезпечення

Міжнародне співробітництво

Фінансово-економічне забезпечення

Інституційне забезпечення

Гуманітарне забезпечення

Кадрове забезпечення

Міжнародне співробітництво у сфері регіональної політики

 

Нормативно-правове та інституційне забезпечення

Організаційне забезпечення

Фінансове забезпечення

Науково-методичне забезпечення

-

 

Зміцнення потенціалу

регіонів та їх конкурентоспроможнос ті

Подолання соціально-економічних диспропорцій у розвитку регіонів

Вдосконалення міжбюджетних відносин

Транскордонне і регіональне економічне співробітництво

Відновлення економічної бази малих населених пунктів

Адміністративно-територіальна реформа

Державне стратегічне регіональне планування

Державна підтримка регіонів

Міжрегіональне та прикордонне співробітництво

Розбудова інфраструктури регіонального розвитку

Розвиток депресивних територій

Реформування бюджетної системи, формування

фінансової спроможності органів місцевої влади

Законодавча база

Бюджетно-фінансове

регулювання та селективна державна підтримка окремих регіонів

Розвиток таких методів державного впливу, як прогнозування та програмування

Створення спеціальних (вільних) економічних зон

Розвиток міжрегіонального та прикордонного співробітництва

 

cn

 

 

 

 

На відміну від Стратегії економічної та соціальної політики «Шляхом радикальних економічних реформ» 1994 р. [697], де подолання економічної кризи перших років незалежності України вбачалося тільки при наявності сильного управлінського центру, у Стратегії економічної та соціальної політики на 2000-2004 р.р. «Україна: поступ у XXI століття» [695] зазначено, що політика економічного зростання серед інших складових ґрунтується на здійсненні активної регіональної політики, яка прагне ефективного поєднання інструментів державного та регіонального управління економікою на основі балансу державних та регіональних інтересів. Тобто у Стратегії 2000 р. відбулося послаблення централізації влади, а механізми державного управління повинні були мобілізувати ресурсний потенціал регіонів та використати переваги територіального поділу і кооперації праці у найефективніший спосіб.

Так, для досягнення поставленої мети Стратегія соціально-економічного розвитку України 2000 р. передбачала низку механізмів для виконання стратегічних та оперативних завдань згідно обґрунтованих пріоритетів розвитку регіональної економіки (рис.1.10).

Враховуючи поглиблення станом на 2000 р. соціальної, економічної та екологічної диференціації регіонів України, що було виражено у падінні виробництва, зниженні рівня зайнятості та доходів населення, підвищенні рівня екологічної небезпеки на деяких територіях у 5 та більше разів, стратегічними було визнано механізми подолання кризи депресивних територій та соціально-економічного вирівнювання. Для прискорення процесу впровадження цих механізмів було передбачено невідкладне прийняття спеціального закону. Однак, у 2000 р. вийшла Постанова КМУ «Про забезпечення основних напрямків розвитку малих монофункціональних міст», у 2003 - Постанова ВРУ «Щодо стану та перспективи депресивних територій, міст та селищ України», у 2004 - Закон України «Про затвердження загальнодержавної програми розвитку малих міст». Найбільш чітко інституціональне поле для впровадження стратегічних механізмів розвитку депресивних територій було сформовано лише у 2005 р. шляхом прийняття Закону України «Про стимулюваннярозвитку регіонів». Оскільки, фактично депресивним регіоном є скупчення невеликих економічно моно-структурних міст, то можна вважати, що у 2010 р. інституціональну платформу реалізації зазначених механізмів було доповнено затвердженою Постановою КМУ «Державною цільовою програмою підтримки соціально-економічного розвитку малих міст на 2011 - 2015 р.р.».

 

 

СТРАТЕГІЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ НА 2000 - 2004 р.р. «УКРАЇНА: ПОСТУП У ХХІ СТОЛІТТЯ»
Характерна    риса: послаблення
централізації влади,
активізація            ролі регіонів,

ефективного поєднання інструментів державного та регіонального управління економікою на основі балансу державних та регіональних

інтересів


Механізми подолання депресивного стану територій України

Механізми

забезпечення

рівного доступу усіх до управління регіональною економікоюМеханізм створення мережі

державних агентств

регіонального

розвитку

Механізм формування мінімальної доходної бази місцевих бюджетів

Створення

інфраструктури ринку землі

 

Механізм функціонування

двопалатного парламенту

Механізм

досягнення

продуктивної зайнятостіРис.1.10 Характерні риси та механізми реалізації Стратегії економічної та соціальної політики на 2000-2004 р.р. «Україна: поступ у XXI століття» Джерело: розроблено автором на основі [695]

 

 

Визнаючи первинну роль регіональної виконавчої влади та місцевого самоврядування у прийнятті рішень у процесі управління регіональною економікою, механізмом для оптимізації співвідношення прав та відповідальності між центром та регіонами, який ґрунтується на принципі забезпечення  рівного   доступу   усіх   економічних   суб'єктів   до процесурегулювання регіонального розвитку, Стратегією 2000 р. було запропоновано створення мережі державних регіональних агентств розвитку.

Згідно європейського досвіду державні регіональні агентства розвитку являють собою потужний інструмент інституціональної підтримки регіональних перетворень, в основу якого покладено принцип оптимальної кооперації місцевої та центральної влади. Фактично, вони фокусують на собі процеси стратегічного планування та супроводження реалізації проектів розвитку територій, забезпечуючи врахування багатосторонніх інтересів та створюючи якісно нове економічне середовище.

В Україні формування державних регіональних агентств розвитку було загальмовано «хибністю підходу, який полягав у штучному продукуванні агенцій без урахування специфічних особливостей ... і передбачав створення підзвітних облдержадміністраціям структур, а також браком ресурсів для здійснення цього задуму» [141].

Натомість, з 2001 р. і дотепер у всіх регіонах України діють неприбуткові організації, що є аналогами державних агенцій регіонального розвитку, які було утворено завдяки підтримці іноземних донорських організацій та власній місцевій ініціативі. Асоціація громадських агенцій регіонального розвитку України об'єднала у 2004 р. 38 таких інституцій [141]. Серед них зустрічаються доволі різні організації: науково-технологічний парк Дніпропетровського регіону, Фонд розвитку міста Миколаєва, Інститут громадянського суспільства, Інститут реформ міста Києва, Агентство регіонального розвитку «Донбас», Центр муніципального та регіонального розвитку міста Лева та інші.

Доцільно відмітити у роботі громадських агенцій регіонального розвитку, як стратегічного механізму управління регіональною економікою, передбаченого Стратегією 2000 р., наступні проблеми. Не всі з цих агенцій є дієвими та реально функціонуючими. Зустрічаються організації, які існують «на папері», що пов' язано з законодавчою неврегульованістю або суперечністю наявних нормативних актів у багатьох соціально-економічних сферах, особливо у напрямі розбудови інноваційної економіки. Внаслідок відсутності єдиноїпідготовки фахівців та довготривалого існування цілісної платформи принципів регіональної економіки, на якій би виховувалося не одне покоління громадян, спостерігається низький рівень соціального сприйняття українським суспільством нових форм колаборативних відносин, а також не готовністю, з причини необізнаності, органів державної влади використовувати повною мірою потенціал таких структур, як агентства регіонального розвитку.

Стратегією 2000 р. у частині реформування міжбюджетних відносин передбачалося виконання завдання по розробці механізмів, що дозволять забезпечити мінімальну доходну базу місцевих бюджетів через закріплення за ними на довгостроковій основі частини загальнодержавних податків і трансфертів. Однак, й дотепер відсутні деталізовані механізми бюджетного регулювання з урахуванням принципів регіоналізації економіки, не обґрунтовано рівень мінімальних бюджетних доходів з урахуванням особливостей регіональних економік, їх динаміки та стадії розвитку. Темпи розширення доходної бази місцевих бюджетів значно відстають від темпів зростання потреб регіонів в умовах інноваційної перебудови регіональних виробничих систем.

У 2000 р. в Україні розглядалося питання запровадження механізмів створення інфраструктури ринку землі. Однак, станом на 2012 р. цей механізм й досі не запрацював.

Прагнучи розв' язання проблеми забезпечення належного рівня соціального захисту населення України та встановлення однакових мінімально гарантованих соціальних стандартів по всій території держави незалежно від економічного стану регіонів, у 2000 р. було прийнято Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», у якому було викладено концептуальні засади та механізми досягнення поставленої мети.

Наступним важливим завданням стратегії соціально-економічного розвитку у частині активної регіональної політики на той період було визнано розроблення механізмів та програм досягнення продуктивної зайнятості. Слід зазначити, що у Законі України «Про зайнятість населення» від 1991 р. уредакції 2012 р. відсутнє згадування про продуктивну зайнятість, а власне поняття «зайнятість» пов'язано із задоволенням власних та суспільних потреб і отриманням за це доходу у будь-якій формі [341]. У проекті змін до Закону України «Про зайнятість населення» від 2010 р. зайнятість населення була уточнена, як діяльність осіб, пов'язана із задоволенням їхніх особистих або суспільних потреб, що не суперечить законодавству України та, як правило, приносить їм заробітну плату (дохід) у грошовій або іншій формі [730], але продуктивної зайнятості так і не розглядалось.

Для подолання вказаної розбіжності між стратегічними завданнями та фактичним правовим полем у 2003 р. було запропоновано, але не прийнято, проект закону щодо сприяння саме продуктивній зайнятості населення, за «допомогою якої в безпечних і здорових умовах створюються суспільно корисні ресурси й блага, а сам працівник отримує доходи, що дають йому можливість відтворювати і розвивати необхідні для праці якості та мати життєвий рівень, достатній для себе і своєї сім'ї» [735].

Як видно, зміст поняття «зайнятість» значно відрізняється у редакціях 1991 та 2003 р.р. На основі того, що зайнятість, як економічне явище, являє собою результат процесу використання та відтворення важливого людського ресурсу регіональної економіки, від його визначення та розуміння залежатимуть стратегічні напрями та механізми регулювання розвитку регіонів. У першому варіанті створено концептуальне підґрунтя для спрямування регулюючих впливів виключено на процес використання людського ресурсу. Натомість, другий варіант передбачає збалансованість процесів його використання та відтворення, що значно змінює методологічні підходи до управління економікою регіонів в цілому.

Переслідуючи мету врегулювання відносин між органами державного управління у регіонах, Стратегія 2000 р. виокремлювала завдання визначення повноважень місцевої виконавчої влади та місцевого самоврядування, а також встановлення    єдиного    порядку    вирішення    питань адміністративно­територіального устрою (далі АТУ) держави, для чого передбачалося реформувати АТУ.

З 2001 по 2008 р.р. для виконання поставленого завдання спеціальні комісії та міжвідомчі робочі групи розробляли концепції та проект закону щодо удосконалення АТУ України. Однак, й дотепер цей закон в Україні відсутній. У 2010 р. Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України був оприлюднений законопроект «Про адміністративно-територіальний устрій України», який визначає поняття, систему, принципи формування та розвитку АТУ [729].

Важливим стратегічним завданням і водночас механізмом реалізації державної регіональної політики у 2000 р. було визначено запровадження в Україні двопалатного парламенту. Це питання протягом останнього десятиріччя піднімалося різними політиками та науковцями, але конкретні проекти концепції реформування системи державного управління так і не було розроблено. Натомість, вчені активно досліджують цей аспект, аргументуючи перспективи та загрози бікамералізму в Україні.

Серед основних переваг створення двопалатного парламенту наводяться наступні: громадський контроль за якістю рішень в законодавчій сфері нижньою палатою парламенту, сформованою з представників соціальних груп населення регіонів держави; протистояння корупції та політичному лобізму; регіональне представництво в парламентських структурах; фундаментальне опрацювання важливих для економіки регіонів рішень; досягнення балансу інтересів держави та регіонів та інші [720,667,207,328].

До недоліків двопалатності науковці зараховують ускладнення та рутинність прийняття рішень; ймовірність протистояння між палатами; збільшення витрат на утримання парламенту; посилення федералістських прагнень регіонів; виникнення проблеми розподілу повноважень, сфер та зон відповідальності між палатами.

Стратегія економічного та соціального розвитку України на 2002­2011 р.р. «Європейський вибір» [694] проголошувала мету розвитку до рівнястандартів та цінностей європейської демократії, інформаційного суспільства знань, ринкової економічної моделі, орієнтованої на соціальні пріоритети, найголовнішим з яких є забезпечення прав та свобод людини (рис.1.11).

 

 

СТРАТЕГІЯ ЕКОНОМІЧНОГО ТА СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ
^          НА
2002 - 2011 р.р. «ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ВИБІР» ^Характерна риса: євроінтеграційні процеси, набуття цінностей європейської демократії, формування інформаційного суспільства знань, забезпечення прав та  свобод  людини,  як основний

соціальний пріоритет національного

розвитку

Основні механізми реалізації стратегічних планів

 

Механізми структурної перебудови економіки на основі

використання

потенціалу регіонівМеханізм стратегічного

бюджетного планування та

фінансового вирівнювання

Механізм

об'єднання

фінансових ресурсів місцевої виконавчої

влади та самоврядування

Механізми активізації транскордонної кооперації

 

Механізм реалізації екологічної політики

держави на рівні

регіонів

Механізм формування мережі вільних економічних зон та територій пріоритетного

розвиткуРис.1.11 Характерні риси та механізми реалізації Стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 р.р. «Європейський вибір» Джерело: розроблено автором на основі [694]

 

 

Розділ XI національної Стратегії розвитку 2002 р. було присвячено активній державній регіональній політиці, у фокусі якої, як і інших соціально-економічних сфер, на той період був процес інтегрування України у європейське середовище. Відтак, моделі, принципи, форми, механізми державного устрою та взаємодії центральної та регіональної влади між собою повинні були відповідати стандартам ЄС, сприяти розвитку міжрегіонального та   міжнародного   співробітництва   територій.   У   зв'язку   з окресленимпершочерговим завданням ставилося створення механізмів швидкого, рівномірного розвитку територій та усунення соціальних, економічних та екологічних регіональних диспропорцій.

Для подолання дивергенції розвитку регіонів механізми 2002 р. були спрямовані на структурну перебудову економіки держави на основі комплексного використання природно-ресурсного, виробничо-економічного, науково-технічного та людського потенціалу регіонів, їх наявної інфраструктури, історико-культурних традицій з урахуванням переваг та можливостей геополітичного розташування.

Наступним стратегічним завданням було визначено запровадження системи стратегічного бюджетного планування та фінансового вирівнювання на основі механізмів системи державного стратегічного програмування регіонального розвитку в цілому та обґрунтування стратегій розвитку окремих регіонів. Для цього було передбачено розробити систему показників для визначення соціально-економічного стану територій для здійснення ефективного розподілу фінансових ресурсів держави між регіонами. Зазначена система повинна була враховувати показники гарантованих державою соціальних стандартів та обґрунтованих нормативів мінімальної бюджетної забезпеченості регіонів.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102 


Похожие статьи

М С Пашкевич - Наукові засади регулювання регіональної економіки