М С Пашкевич - Наукові засади регулювання регіональної економіки - страница 17

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102 

нозвм , інн  ис      н        ж

нрівтв, і.     и      о

.ррісівз.   Р       і          Д

вліонторсисзкіані   Р       кц          Д

иягіоактіжсяв' рга            нк

фНа нашу думку, нав д ні на рис.1.15 р зультати наукових дослідж нь вчених не містять практичних рекомендацій, які стосуються обґрунтування впливу міжсист мних зв' язків сист ми д ржавного управління та р гіональної системи на розвиток регіону. Разом з цим, такі зв' язки являють собою фактори мікро-рівня, від яких залежить ефективність взаємодії зазначених систем, як множин різних елементів. Тому пошук їх оптимальної конфігурації складає процес розробки управлінських інновацій організаційного типу, які, у свою чергу, становлять вагому частину регіональної інноваційної системи.

Наступним напрямом формування в Україні системи державного регулювання регіонального розвитку виокремлено управління державною власністю, об' єкти якої здебільшого становлять матеріальні необоротні активи, що використовуються підприємствами на території регіонів. У цьому контексті вирішуються важливі науково-практичні питання щодо позиціонування держави, як раціонального власника, здійснення ефективного суспільного вибору та розробки відповідних механізмів володіння та розпорядження державною власністю, які, на відміну від механізмів володіння та розпорядження приватною власністю, повинні задовольняти інтересам не лише держави, але й регіональної економіки, суспільства в цілому. Це дозволить скоротити тіньовий економічний сектор, «обмежити вплив рентоорієнтованих та інших неефективних власників на підприємницький клімат» регіонів [932].

Наприклад, зустрічаються думки, що у кризові періоди економічного спаду сектор державної власності повинен розширюватися за рахунок «об'єктів інфраструктури, що забезпечують зв' язність національної економіки як системи» [161], або за рахунок підприємств з високотехнологічними наукомісткими процесами, від яких залежить стратегічний вектор розвитку регіону та всієї економіки [932]. У цій тезі опосередковано підтверджується раніше наголошена актуальність регулювання зв' язків між системою державного управління та регіональним розвитком, що при певних обставинах набуває ризиків та загроз відносно збереження єдності регіональних економік та цілісності національної економіки.Тому невипадково вченими запропоновано здійснювати роздержавлення майна на основі логічної та обґрунтованої «Програми комплексної перебудови державного сектору економіки», яка повинна: містити розділи, присвячені оцінці діяльності органів влади на предмет їх сприянню тіньовому розподілу державної власності, аналізу впливу показників приватизації на регіональний розвиток, визначенню «портрету власника державного майна» та «приватизаційного мультиплікатора», який є відношенням зміни національного продукту до зміни обсягів інвестицій, отриманих від приватизації [271,487,786,716]; формувати організаційні механізми участі держави у корпоративних відносинах [831], а саме «довірчому управлінні акціонерними товариствами змішаної форми власності» [532]. Причому, «низька ринкова ефективність підприємств з державною часткою не повинна бути підставою для їх приватизації, а досягнення такої ефективності є завданням представників держави у господарських товариствах» [932]. Це дозволить протистояти існуючій в українській економіці негативній тенденції регіонального портфельного інвестування та прагнення використовувати тільки майнове замість управлінського права через отримання дивідендів без несення відповідальності за розвиток підприємства та регіону, а також сприяти підвищенню довіри та активності окремих економічних агентів інвестувати у підприємства з державною часткою власності та зацікавленню бути причетним до прийняття як стратегічних, так і оперативних управлінських рішень.

Очевидно, що система державного управління повинна бути добре пристосованою для різних економічних ситуацій, що виникають на регіональному рівні, мати гнучкі важелі впливу для швидкої оптимізації структури виробничих активів за ознакою форми власності при виникненні загроз гальмування регіонального розвитку. З організаційної точки зору реалізацію вище перелічених завдань можна здійснити на основі рекомендацій Шкільняка М. М., які полягають в обґрунтуванні створення Міністерства з управління державною власністю та «Центру моніторингу й координації регуляторної та приватизаційної політики» [932].Процеси управління державною власністю тісно пов' язані з процесами збалансованого регіонального розвитку на основі оптимального співвідношення централізації та децентралізації влади. Зменшення рівня присутності держави у регіональній економіці автоматично збільшує її автономність, обумовлює формування регіональних економічних інтересів, розширює фінансову платформу для реалізації регіональних програм та проектів розвитку.

Однак, аналіз досліджень науковців у цьому напрямі показав, що зв' язку між процесами управління державною власністю та децентралізації державної влади приділяється не достатньо уваги. Зокрема, наявні теоретико-методологічні основи не дозволяють здійснювати обґрунтований вибір об' єктів приватизації у певний період розвитку регіональної економіки, вибір регіонів для послаблення або підсилення централізації влади з оцінкою впливу наслідків цих процесів на зв' язок між системою державного управління у комплексі та регіональним розвитком зокрема.

Наймасштабніші дослідження проводяться у напрямі підвищення ефективності функціонування системи державного управління регіональним розвитком в цілому, який є внутрішнім процесом змін у елементах регіональної економіки (див.рис.1.15). У різні роки обґрунтовувалися такі інтегруючі механізми державного регулювання регіональної економіки, як: укладання угод розвитку між центральною та місцевою владою [940] та прямих планових контрактів між державою та підприємством [521]; використання країнознавчого критерію для оцінки територіальних відмінностей та виявлення регіональних «суперечностей господарських систем та інструментів реалізації економічних функцій держави» [298,313]; формування професійно-кваліфікаційних характеристик посад державних службовців з орієнтацією на забезпечення регіонального розвитку [587]; «підготовка команд інноваційних менеджерів, що володіють єдиною технологією перетворень та здатні розробити колективне бачення майбутнього окремих територій, як основи кадрового забезпечення органів   державної   влади»   [268];   впровадження   системи «вмонтованихстабілізаторів, які за формою є державним регулюванням, а за змістом -саморегулюванням регіональної економіки» [716]; утворення кластерів для оптимізації фінансових потоків у кожному окремому регіоні [358,364,789,809,898], з акцентом на інвестиційних [534,923,598], для чого необхідні міжрегіональні інвестиційні фонди у формі некомерційного партнерства для регулювання фінансового територіального вирівнювання [327]; розробка інструментів регулювання регіональних ринків із зосередженням таких функцій у спеціально створених при обласних державних адміністраціях Департаментах регуляторної політики розвитку регіональних ринків [394]; створення центру стратегічного розвитку для узгодження конфліктів інтересів економічних систем на рівні регіонів [426] або «багатофункціонального ділового центру на зразок технопарку» [474]; державне інвестування ефективних підприємств продовольчого комплексу регіону [500] та введення для них інтегрального сільськогосподарського податку [494]; господарська паспортизація суб'єктів регіональної економіки [610].

З точки зору ефективної організації взаємодії системи державного управління та регіональної системи вченими розглядаються можливості впровадження проектного підходу, згідно якого регіональний розвиток представляється як сукупність проектів, а завдання держави полягає у їх узгодженні та реалізації [433]; переорієнтації на управління геопотенціалом регіонів, що дасть змогу вирішити завдання їх геостратегічного позиціонування [458]. Натомість, у [472,789] автори вважають, що державне управління, а відтак і його міжсистемні зв'язки з регіональним розвитком, повинні бути орієнтовані на «оздоровлення нації в умовах ринкової економіки». У [823] автор обґрунтовує першочергову функцію державного регулювання, яка полягає у забезпеченні регіональним економікам міжнародних зв'язків та конкурентоспроможності в умовах глобалізації. Однак, з іншого боку, за умов сталого розвитку пріоритетом державного регулювання розвитку продуктивних сил територій повинно стати ефективне природокористування у рамках наявноїприродної ємності регіонів, для чого у [489] пропонується механізм загальнодержавного обов' язкового екологічного страхування.

З метою уніфікації дій економічних суб'єктів різних рівнів необхідно встановити інституціональні зв' язки між системою державного управління та регіональним розвитком, які б формували вище згадуваний міжсистемний каркас та утримували розвиток державного управління та регіональної економіки у необхідних межах, що відповідають стратегічному вектору розвитку держави в цілому. З цього приводу, на наш погляд, слушною є пропозиція Колесник Т.В. щодо оформлення зводу правил та норм державного регулювання регіональним розвитком у вигляді спеціальних Законів України «Про управління регіональним розвитком» та «Про регулювання міжрегіонального економічного розвитку України [428].

Однак, наведені висновки вчених не включають рекомендацій, які б стосувалися розв' язання важливого протиріччя, що існує у взаємозв' язку між системою державного управління та регіональним розвитком. Воно полягає у тому, що, з одного боку, укріплення зазначених зв'язків призводить до позитивного ефекту у вигляді результативного, швидкого та коректного управлінського імпульсу від системи державного управління до регіональної системи, що позитивно позначається на регіональному розвитку в цілому. Але, з іншого боку, така ситуація викликає негативний ефект у вигляді затухання регіональної ініціативи та гальмування процесу саморозвитку. Тому для вирішення цього протиріччя необхідно дослідити та обґрунтувати можливі критерії ефективності, за якими встановлені зв' язки між системою державного управління і регіональним розвитком вважалися б оптимальними і дозволяли збалансувати цілі стратегій керованого та самостійного розвитку регіонів.

Не менш важливою проблематикою відрізняється процес державного регулювання регіонального розвитку в умовах зовнішніх трансформацій (див.рис.1.15). При сучасних динамічних змінах глобального економічного, екологічного та соціального середовища неможна ігнорувати тенденції системи міжнародних економічних відносин, яка є ієрархічно вищою за системудержавного регулювання України та безпосередньо впливає на внутрішні загальнодержавні та регіональні зміни. Тому цей аспект тільки доповнить дослідження питань державного регулювання внутрішніх регіональних економіко-еколого-соціальних процесів розвитку та допоможе скласти більш повне уявлення про перспективні напрями удосконалення механізмів взаємодії системи державного регулювання та регіональної системи для досягнення поставленої мети розвитку продуктивних сил економіки.

Серед тенденцій світових економічних процесів, які обумовлюють необхідність перегляду існуючих принципів взаємозв' язку між системою державного управління та регіональним розвитком, варто відмітити такі, як регіоналізація [926], прискорення розвитку транзитивних економік [165,812], неоінституціоналізація структурної політики [170,258,921,771] (рис.1.16).

Під регіоналізацією слід розуміти підвищення ролі регіональних економік у здійсненні національного економіко-еколого-соціального розвитку, яке супроводжується розширенням прав, але водночас і відповідальності, щодо прийняття рішень локального саморозвитку. Але поряд з цим виникає проблема забезпечення державної регулюючої системи спеціальними механізмами координації сукупності прийнятих рішень усіх регіонів з метою уникнення антагоністичних рішень та фрагментації цілей розвитку.

Транзитивні економіки, до яких належить і українська економіка, гальмують загальносвітовий розвиток, особливо на шляху до реалізації парадигми сталого господарювання на інноваційній основі. Надто низькі темпи переходу від командної до ринкової економіки, не узгодженість законодавчого поля, не прозорість економічних операцій, відсутність у економічних суб'єктів культури ведення економічної діяльності стають на заваді ефективних трансформацій у напрямі екологізації та інноватизації світових процесів виробництва продукції та послуг. Різні автори пропонують підходити до вирішення означеної проблеми з різних боків: від формування оптимальної структури власності економіки до реформування існуючих принципів та основ функціонування соціальної сфери.Основні світові тенденції економічних
Стандартизація системи, її

функцій та внутрішніх системних зв'язків, під вимоги сталого розвитку на інноваційній основі; формування економічної культури господарюючих суб'єктів

 

Рис.1.16 Основні світові тенденції економічних процесів та напрями удосконалення системи державного управління розвитком регіонів в Україні Джерело: розроблено автором на основі [926,165,812,170,258,921,771]

 

 

Процес неоінституціоналізації структурної політики покликаний забезпечити підвищення конкурентоспроможності України на світовому ринку та ефективність її інтеграційних процесів у міжнародне економічне середовище. Основною ідеєю неоінституціоналізації структурної політики є удосконалення правового поля економічних відносин таким чином, щоб для економічних агентів брати участь у корупційних схемах, тіньовій економіці, процесах переливання капіталу у офшорні зони стало менш вигідним, ніж діяти у рамках встановлених правових обмежень. Для вирішення цієї проблеми пропонується удосконалювати податкові та кредитні механізми, стратегічні та кон'юнктурні, структуроформуючі і структурозабезпечуючі організаційні інструменти,   механізми   фінансового   контролю   в   системі державногоуправління, які обумовлять прийняття ефективних управлінських рішень щодо превентивного усунення ризиків відхилення фактичних результатів розвитку регіонів від планових.

Однак, на наш погляд, на початковому етапі перебудови системи державного управління регіональним розвитком згідно до вимог глобальних економічних тенденцій необхідно дослідити структурні елементи названої системи на наявність у них властивості сприйняття імпульсів зовнішнього середовища та придатності до трансформаційних процесів. Тут йдеться про налагодженість інформаційних потоків та наявних систем їх аналітичної обробки, рівня застарілості матеріальних та не матеріальних активів та їх потенціалу до проведення необхідних змін тощо.

Організаційно забезпечити масштабну перебудову економіки України та її регіонів на основі удосконалення державного управління розвитком можливо шляхом проведення комплексу взаємоузгоджених реформ. Для цього у структурі системи державного управління необхідно створити окремий орган -державну комісію для розробки і реалізації єдиної програми реформування економіки держави, яка повинна нести відповідальність за збалансованість цілей, завдань та ресурсів для їх виконання, передбачених у окремих субпрограмах розвитку [385], чого не спостерігається у Стратегіях національного та регіонального розвитку України (див.п.1.3).

У першу чергу деякими вченими пропонується запроваджувати трансформації у системі державного регулювання інвестиційної діяльності [493] та торгівельно-економічних відносин [686], оскільки саме ці галузі регіональних економік, на їх думку, забезпечують пришвидшення виробничих процесів, а значить створюють необхідне економічне підґрунтя для вирішення екологічних та соціальних проблем.

Інші науковці вважають, що у основі будь-якого реформування знаходиться процес нарощення регіонального людського капіталу, адже у теперішніх економічних умовах людський фактор виходить на перший план. Тому система державного управління повинна бути націлена на досягненнядостатнього рівня людського потенціалу, розвитку регіональної громади в цілому та кожної окремої особистості для сприйняття та реалізації програмних цілей європейського вектору розвитку. Зокрема, втілювати такий підхід у життя пропонується на основі здійснення міжрегіональних порівнянь за показником тендерної нерівності у процесі реалізації прав чоловіків та жінок [236], адже останніми роками жінки проявляють більшу економічну активність, ніж чоловіки, і стримування реалізації прав жінок автоматично впливає на стримування економічного розвитку, у той час, коли економіка регіону повинна бути гендерно збалансованою [679]; шляхом інтеграції освітньої галузі та реального виробництва [387].

На наш погляд, зазначені підходи повинні бути інтегровані у єдиній системі державного управління та пов'язані з регіональним розвитком через комплексну категорію продуктивного потенціалу регіону, яка включає не тільки економічний, екологічний та соціальний потенціал регіонального розвитку, але й потенціал, що приховує у собі дизайн системи суспільних взаємовідносин у регіоні та зв'язків з системою державного управління.

У свою чергу, конфігурація системи державного управління, пов'язаної з регіональним розвитком, повинна бути перевірена на наявний у неї запас міцності та життєздатності при різних зовнішніх збуреннях. Поряд з регулювання екологічної [384], економічної [453,826,851] безпеки регіонів необхідно дослідити та запропонувати механізми регулювання системної безпеки територій, об'єктом збереження у якій буде виступати системотворчий каркас взаємозв'язків економічних суб'єктів між собою та з органами державної влади. На наше переконання, системна територіальна безпека повинна розглядатися, як один з важливих аспектів регулювання національної та регіональної безпеки. На відміну від запропонованих у [907] підходів до оптимізації адміністративно-територіального устрою держави, оптимальний безпечний системний каркас території включає не тільки структурні елементи державної влади, але й складники економічної, соціальної та екологічної системи з урахуванням особливої категорії міжсистемного простору.На основі вище зазначеного можна зробити наступні висновки. Від системи державного регулювання залежить стан та розвиток продуктивних сил регіональної економіки, їх внесок у майбутній економічний цикл всієї національної економіки [426]. Але, на наш погляд, ця залежність не достатньо деталізована і, зазвичай, розглядається у вигляді зв'язків макро-показників двох систем між собою. Між тим, залежність системи державного управління та регіонального розвитку, у першу чергу, проявляється у структурних зв'язках між ними, які потребують більш прискіпливого дослідження. На важливості аналізу міжсистемних зв' язків, ступеню структурної і динамічної відповідності підсистеми та надсистеми управління наголошує і вчений Дейч В.Б. у [279], обґрунтовуючи державний механізм забезпечення зв'язності частин українського суспільства у єдине ціле.

 

1.4.2 Обґрунтування напрямів підвищення ефективності взаємозв' язків між системою державного управління і регіональним розвитком

 

 

Інтерпретуючи визначення поняття «система» [10,938,168,190,223,861], як загальнонаукової категорії, в контексті проведених досліджень можна обґрунтувати, що система державного управління є сукупністю складових, яка характеризується певним порядком. Під порядком системи державного управління слід розуміти певну конструкцію її складових та взаємозв' язків між ними. Все це повинно у найефективніший спосіб реалізувати головну ціль функціонування досліджуваної системи державного управління - регулювання процесів у інших системах, множина яких, у свою чергу, становить складний, але цілісний об'єкт, що іменується державою.

Таким чином, показником ефективності побудови системи державного управління можна визначити ступінь керованості інших систем та процесів у них, які наявні у державі, під час досягнення результатів економічного зростання, екологічної безпеки та соціального добробуту населення. Цей показник ступеню керованості підсистеми може виступити тим критеріємефективності процесу проектування міжсистемних зв'язків системи державного регулювання та регіональної системи, який є складовою теоретико-методологічних засад вирішення зазначеного у п.1.4.1 протиріччя у здійсненні державного регулюючого впливу на регіональну економіку з точки зору пошуку оптимального співвідношення централізації та децентралізації влади.

Слід зазначити, серед вчених існують різні точки зору на критерій ефективності функціонування системи державного управління. У якості такого критерію пропонується: «рівень соціальної задоволеності, участі суспільства у державному управлінні, соціальної забезпеченості і захисту прав громадян, економічної і політичної безпеки» [566]; «рівень умов розвитку населення регіону: здоров'я, праці, освіти, культури, житлових та інших умов» [358]; показник «ліквідаційної вартості активів індивіда» [531]; «рівень розвитку зв'язків між регіонами України, впливу громадських структур на формування економічних зв'язків, інтенсивності міжрегіонального обміну» [327]; показники «капіталізаційної ефективності та еластичності», «лібералізаційної ефективності та еластичності» [859]; індикатори «структури економічних ресурсів, економічної ніші та її ємності, сфери економічної діяльності, економічної активності; обсягів інвестицій; темпів розвитку; стратегічного економічного потенціалу» [426] та комплексного стану керованого об'єкту [590]; показник зв'язності регіонів між собою, «заснований на рівні регіонального взаємообміну інформацією - енергією - речовиною» [279].

Через співвідношення зазначених цілей, виражених у показниках ефективності та результативності, можна виявити ключовий характер взаємозалежності між системою державного управління і регіональним розвитком (рис.1.17). Так, система державного управління відноситься до економіко-еколого-соціальної регіональної системи, як регулюючий контур до регульованого контуру. На виході системи державного регулювання, як зазначено вище, повинен бути достатньо високий рівень керованості контуру регіональної системи. Тобто внаслідок здійснення регулюючого впливу з боку суб'єкта державного регулювання регіональна система повинна переходити первинного у заданий стан за обмежений період часу. Тільки у цьому випадку можна стверджувати, що система державного регулювання є стійкою [316], функціонує ефективно та реалізує мету, для якої вона була створена. У противному випадку низького рівня керованості контуру регіональної економіки, слід констатувати низьку ефективність та слабку стійкість системи державного управління.І Г Г Г Г t t t 1

Конструктивні взаємопроникаючі зв' язки, що утримують системний дизайн в цілому

.ШАЛ.


ЕКОНОМІКО-ЕКОЛОГО-СОЦІАЛЬНА СИСТЕМА РЕГІОНУ - РЕГУЛЬОВАНИЙ КОНТУР


Економічні ресурси


Відношення

власності




 

СИСТЕМА ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ РЕГУЛЮЮЧИЙ КОНТУРРис.   1.17   Взаємозв'язок  між  системою   державного  управління і регіональним розвиткомЗазначимо, що у науковій думці зустрічається обґрунтування «стійкості системи», як чинника негативного впливу на регіональну економіку, який може стримувати та гальмувати природні процеси її внутрішнього саморозвитку та позитивних трансформацій окремих структурних елементів [426].

Водночас з показником ефективності, рівень керованості регіональної системи є показником результативності її функціонування. Це пов'язано з тим, що функціонувати результативно для керованої регіональної системи означає своєчасно, у повному обсязі та з абсолютно коректною інтерпретацією інформаційних потоків приймати регулюючі імпульси від надсистеми державного управління. Тому, з організаційної точки зору загальний показник керованості системи, який є вихідним для системи державного управління, слугує вхідним параметром для регіональної системи.

Регіональна економіко-еколого-соціальна система є багатомірним регульованим контуром. Згідно теорії управління взаємозв'язок регульованого (регіональна система) та регулюючого (система державного управління) контурів може бути математично виражений у наступний спосіб:

 

 

(RS(t) = A RS(t0) + B SG(t),

{RD(t) = C RS(t),                                                                             ( . )

 

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102 


Похожие статьи

М С Пашкевич - Наукові засади регулювання регіональної економіки