М С Пашкевич - Наукові засади регулювання регіональної економіки - страница 21

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102 

Щ f +Cp +CL>b = 1

 

 

де RG - ступінь керованості регіонального розвитку; F,P, N - відповідно керовані, частково керовані та не керовані зміни у процесах та явищахрегіональної системи;  h, n, z  - відповідно кількість процесів та явищ у

регіональній системі з керованими, частково керованими та не керованими змінами; Лі, Xj Л[ - ваговий коефіцієнт кожного з процесів та явищ у групі

відповідно керованого, часткового керованого та не керованого розвитку; щf, Щр cojj - ваговий коефіцієнт групи процесів та явищ у регіональній системі

відповідно з керованими, частково керованими та не керованими змінами.

Шляхом логічних міркувань можна стверджувати, що керованим регіональний розвиток буде, якщо RG =1, частково керованим - при 0,5 < RG < 1, не керованим, якщо RG < 0,5.

Концепція сталого регіонального розвитку, в основі якої знаходиться положення про гармонізацію соціальної, економічної та екологічної підсистем у регіоні (див.п.1.1.2), вимагає класифікації видів регіонального розвитку за ступенем збалансованості. Об'єктом збалансованості окрім названих підсистем можуть виступати вертикальні рівні регіонального регулювання, керовані та не керовані трансформації у процесах та явищах регіональної системи тощо. За цією ознакою регіональний розвиток може бути не збалансованим, частково збалансованим та абсолютно збалансованим (сталим).

На відміну від запропонованого у [690] показника збалансованості сталого регіонального розвитку, який відображає цілісність регіональної системи, на нашу думку, збалансованим регіональний розвиток може бути тоді, коли у параметрах різноманітних структурних елементів регіональної системи за вертикаллю або горизонталлю, спостерігатиметься рівновага при тому, що процеси та явища у цих елементах постійно трансформуються. У свою чергу, рівновагу параметрів елементів структури регіональної системи слід ототожнювати з їх оптимальним співвідношенням з точки зору досягнення максимального ефекту за обраним критерієм розвитку регіону у довгостроковій перспективі та при збереженні цілісності системи регіону. На основі того, що такий критерій розвитку регіону як рівень його комплексної сталості дозволяє врахувати  необхідність  економічного  зростання,  дотримання нормальнихстандартів якості життя населення, збереження екосистеми, саме збалансований регіональний розвиток за вказаними структурними елементами обґрунтовано можна називати сталим.

При частково збалансованому та не збалансованому розвитку механізми регулювання повинні бути спрямовані на ті структурні елементи регіональної системи, які перманентно перебувають у стадії рецесії або депресії внаслідок змін, з метою не допущення отримання меншого ефекту за обраним критерієм або порушення цілісності регіональної системи в цілому.

Практика регіонального регулювання демонструє стійку пряму залежність між ефектом від впроваджуваних змін та збалансованістю регіональної системи не тільки у її структурних елементах, але й у поведінці окремих суб' єктів або їх груп, які чинять найбільший вплив на процеси та явища у регіоні. Такий підхід дозволяє охопити матеріальну та інституціональну сфери регіональної економічної політики та привнести у регіональне регулювання елементи теорії стейкхолдерів. Цю теорію адаптовано під потреби управління підприємствами такими вченими, як Р. Фриман, Дж. Ньюболд, Дж. Луффман, А. Ледерер, А. Менделоу, С. Гошал [35,37,63,76,592]. Під час пояснення причин суспільного вибору економістами Дж. Б'юкененном та Г.Таллоком таким рушійним силам ринку, як попит та пропозиція, протиставляються особисті інтереси груп політиків та влади [15]. Однак, вплив рівня збалансованості інтересів та поведінки основних груп стейкхолдерів на розвиток регіонів практично не досліджено. Між тим, як зазначається у [123] на рівні макрорегіонів в Україні є окремі міста, громади яких чинять найбільший вплив на державну регіональну політику. Наприклад, на заході України це Львів, на сході - Дніпропетровськ, Харків, Донецьк, Луганськ, на півдні - Севастополь, на півночі - Київ. Нерідко відсутність гармонійності у інтересах та поведінці зазначених груп впливу, наявність численних протиріч призводить до деструкції трансформаційних процесів як окремо у кожному регіоні, так і в країні.На цій підставі можна обґрунтувати доцільність введення для цілей здійснення внутрішньої регіональної політики такого виду регіонального розвитку як поведінково сталий. Під ним слід розуміти узгодження інтересів внутрішніх суб' єктів регіональної економіки, погодження кожного з суб'єктів з рівнем задоволення його інтересу та дотримання суб' єктами встановлених домовленостей під час здійснення змін, спрямованих на розвиток регіону. Поряд з поведінково сталим регіональним розвитком, збалансованість та керованість у зрушеннях соціальної, економічної та екологічної підсистем регіону при трансформаційних процесах, що є центральним принципом парадигми сталого розвитку взагалі, запропоновано визначати як структурно сталий регіональний розвиток.

У багатьох випадках аналіз розвитку регіонів України та оцінка регіональних відмінностей між ними дозволяє зробити висновок, що жоден з регіонів нашої держави сьогодні не відрізняється ідеальним рівнем сталості, тому що згідно математичної моделі визначення сталого розвитку регіонів [135, С.108-109] навіть високий рівень сталого розвитку, визначений за допомогою відповідного показника, в умовах України за виключенням м. Києва станом на 2010 - 2011 р.р. дорівнює для Харківської області - 0,82, Дніпропетровської та Донецької - 0,79, Житомирської - 0,68, для України в середньому - 0,77. При цьому індекс сталого розвитку для України в цілому у 2010 р. склав 1,83 [794]. Однак, протягом 2005 - 2011 р.р. Україна демонструє стійке відставання у сталому розвитку від розвинутих країн світу та країн с трансформаційною економікою, випереджаючи, наприклад, такі держави як Кенія та Китай (рис.2.1).

Різкий одночасний стрибок у індексі сталого розвитку країн світу у 2008 р. пов' язаний з удосконаленням методики його розрахунку, що вплинуло на чисельні значення індексу, але не вплинуло на комплекс його параметрів. Тому тенденція у рейтингу країн за рівнем сталого розвитку зберігається однаковою протягом років, з чого можна зробити декілька висновків. З одного боку, ідентичність динаміки індексу сталого розвитку різних країн під впливомоднакових зовнішніх чинників протягом майже десятиріччя свідчить про те, що у середині країн суттєвих змін для гармонізації внутрішніх суспільних відносин не відбувається. Тобто концепція сталого розвитку не реалізується на практиці як пріоритет, показники за яким країни прагнуть покращити. Якщо це припущення хибне, і країни активно вживають заходів для досягнення сталого розвитку, то тоді можна констатувати не досконалість методики оцінки сталого розвитку, яка не дозволяє здійснювати точний моніторинг різноманітних внутрішніх змін, що відбуваються у країнах.

 

3,5

3 2,5

2 1,5

1

0,5 4 0Цей факт ще раз підтверджує надзвичайну важливість обґрунтування цілісної класифікації регіонального розвитку за багатьма ознаками, яка може бути застосованою для оцінки відмінностей у розвитку не тільки окремих регіонів, але й країн в цілому та на основі якої можливо здійснити більш повний та детальний аналіз трансформацій, що відбуваються на різних рівнях у різних сферах територіальної системи.Поряд з результатами досліджень Герасимчук З.В. [238, С.18], у яких запропоновано класифікувати суспільний сталий розвиток за критеріями «сумісності економічного росту та екологічної безпеки, можливості подолання екологічної кризи...», на нашу думку у структурній вазі індексів регіонального сталого розвитку надзвичайно важливою є соціальна складова. Регіональна соціальна сталість ґрунтується на соціальній безпеці та можливості уникнення соціальних криз у суспільстві. Тому розподіл регіонального розвитку за рівнем структурної збалансованості відповідає вимогам сьогодення.


На основі аналізу структури індексів сталого розвитку деяких регіонів України (рис.2.2) можна побачити, що сталість є недосконалою внаслідок істотного превалювання певних структурних елементів над іншими. Тобто результуючий індекс сталого розвитку певного регіону, що є більшим за своїм значенням у порівнянні з індексами інших регіонів, може мати менший рівень внутрішньої структурної збалансованості, а відтак слабкішу стійкість та можливість утримувати досягнутий рівень сталості. Тому аналіз структурної сталості набуває першочергового значення.Математично вище наведене можна формалізувати у вигляді показника структурної розбалансованості сталого регіонального розвитку, SUB :

 

 

SUB = ^ + І + ^,     ISUB = =, (2.3)
Ie    Is    Is                                                  SUB                                            K 1

 

 

де Iec, Ie, Is - відповідно індекси економічного, екологічного та соціального розвитку у загальному індексі сталого розвитку регіону; Isub -

індекс структурної розбалансованості сталого регіонального розвитку; SUB -середнє або критичне значення показника структурної розбалансованості за регіонами України.

Порівнюючи значення показника структурної розбалансованості сталого регіонального розвитку з середнім або критичним рівнем, можна констатувати, що сталий розвиток регіону є структурно рівноважним, якщо Isub -1, та не рівноважним, якщо Isub -1.

Виходячи зі структури середнього значення індексу сталого розвитку по Україні, можна зробити висновок, що економічний розвиток значно відстає від екологічного та соціального за виключенням Донецької та Дніпропетровської областей. Наприклад, Харківська область має вищий індекс сталого розвитку у порівнянні з Дніпропетровською (див.рис.2.2), однак структурно індекс Дніпропетровської області більш збалансований, тому що соціальний, економічний та екологічний розвиток кожний окремо знаходяться приблизно на однаковому рівні (рис.2.3). Аналогічно, загальний сталий розвиток Житомирської області наближається до рівня Миколаївської області, індекс сталого розвитку якої становить 0,72. При цьому структурно сталий розвиток Житомирської області є найбільш розбалансованим серед регіонів України.

Таким чином, на основі проведених досліджень можна обґрунтувати нову класифікаційну ознаку розвитку регіонів «за превалюючою сферою». Згідно цієї ознаки регіональний розвиток може бути з превалюючою економічною,
соціальною та екологічною сферами, а також рівноважним, коли між індексами цих сфер розвитку спостерігаються незначні відхилення.

Аналогічно сталий розвиток може бути відмінним між регіонами залежно від того, інтереси якої суспільної групи у регіональній економічній політиці є превалюючими. За цією ознакою запропоновано розрізняти регіональний розвиток, який більшою мірою здійснюється під впливом та спрямований на задоволення інтересів громади, влади та бізнесу.

Загалом достатньо високий поведінково сталий розвиток регіону може супроводжуватися внутрішнім дисбалансом між групами інтересів, що створює умови для виникнення соціальних та політичних загроз порушення сталості та гальмування впроваджуваних змін у майбутньому. Показник поведінкової розбалансованості сталого регіонального розвитку, BUB , можна представити наступним чином:BUB


isc + la_ + Isc_

IG     IB IB


1 BUB


BUB

BUB


(2.4)де Isc , Ig , Ib - відповідно індекси розвитку інтересів громади, влади та бізнесу у загальному індексі поведінково сталого розвитку регіону; I bub -

індекс поведінкової розбалансованості сталого регіонального розвитку; BUB -середнє або критичне значення показника поведінкової розбалансованості за регіонами України.

На основі математичного аналізу рівняння (2.4) можна зробити висновок, що сталий розвиток регіону є поведінково врівноваженим, якщо I bub — 1, та таким, що має внутрішній дисбаланс, якщо I bub — 1.

Загальний індекс розбалансованості регіонального розвитку за структурою та поведінкою основних стейкхолдерів, Iub , може бути розрахований так:iub = isub •1 bub


(2.5)Доцільно зауважити, що регіональний розвиток тісно пов'язаний з процесами відтворення основних складових, які його забезпечують. Йдеться про відтворення усіх видів природних, матеріальних та людських ресурсів, про відтворення за кількістю та галузевою приналежністю підприємств, як тимчасових або постійних об' єднань цих ресурсів, завдяки яким останні використовуються продуктивно, а також про відтворення інновацій, вираженням яких є об'єкти інтелектуальної власності.

Окремо слід наголосити на процесі відтворення інституціонального капіталу регіонів, обґрунтованого у п.1.4, що виражається у відновленні діючих та створенні принципово нових норм та правил відносин економічних суб' єктів у регіональній економіці.Від ступеню відтворення ресурсів залежить рівень наявного та фактично реалізованого потенціалу регіону до здійснення економічних, екологічних та соціальних трансформацій згідно принципів сучасного господарювання.

Під відтворенням підприємств, як сукупності матеріальних та не матеріальних ресурсів, слід розуміти збільшення кількості підприємств у регіоні та підтримку диверсифікованої структури регіональної економіки.

В умовах становлення в Україні економіки знань не менш важливою складовою регіонального розвитку є процес відтворення інновацій, який містить сукупність заходів, необхідних для того, щоб розробка та впровадження нових технологій, виготовлення принципово нової продукції були перманентними. Це можливо у тому випадку, якщо у регіональній системі буде налагоджено постійний та ефективний взаємозв' язок між наукою та виробництвом, а також у рамках змодельованого дизайну регіональної інноваційної системи будуть здійснюватися постійні наукові дослідження з отриманням нових фундаментальних та прикладних наукових результатів.

У разі незадовільного протікання процесу відтворення у регіональній системі відбуватиметься моральне та фізичне старіння ресурсів, їх поступове вичерпання, скорочення кількості підприємств, економічні результати яких становлять основу фінансового забезпечення регіонального та Державного бюджетів, згортання регіональної економіки до моно структурної, втрата конкурентних позицій через низький рівень інноваційності продукції. Гальмування процесу відтворення інституціонального капіталу, як складової продуктивних сил регіональної економіки, може призвести до втрати регіональною системою обґрунтованого у п.1.4 рівня керованості з боку системи державного управління. Це пов' язане з тим, що норми та правила взаємовідносин економічних суб' єктів регіональної системи мають властивість застарівати, що призводить до втрати ними актуальності, їх ігнорування з боку економічних агентів та розширення тіньового сектору економіки. Процес відтворення інституціонального капіталу регіональної економіки, на нашу думку, повинен відбуватися швидше за всі інші відтворювальні процеси,задаючи вектор розвитку регіональної економіки на короткострокову та довгострокову перспективу.

Тому для формування ефективної економічної політики та механізмів управління регіональною економікою доцільно розрізняти розвиток з високим, та низьким ступенем відтворення.

Розвиток з високим ступенем відтворення характеризується тим, що процеси використання ресурсів, скорочення кількості підприємств, вичерпання інновацій, старіння інституціонального капіталу відбуваються з меншими темпами, ніж відповідно процеси відтворення ресурсів, збільшення підприємств, створення інновацій, оновлення інституціонального капіталу. Якщо співвідношення темпів зазначених процесів негативне, то такий регіональний розвиток можна вважати розвитком з низьким ступенем відтворення, а точніше розвиток на основі вичерпання продуктивних сил.

Підкреслимо, що регіональний розвиток з високим ступенем відтворення відрізняється від інтенсивного розвитку повнотою змісту. Якщо інтенсивний розвиток передбачає здійснення трансформаційних процесів у регіоні шляхом ефективного використання наявних ресурсів, то розвиток з високим ступенем відтворення окрім процесу використання містить умову обов' язкового процесу їх відновлення та поповнення. Також показник інтенсивності відноситься тільки до процесу використання ресурсів, тоді як показник ступеню відтворення охоплює й інші елементи регіональної системи, а саме підприємства, інновації та інституціональний капітал.

В умовах сучасних динамічних трансформацій для ефективного регулювання регіонального розвитку дуже важливо розрізняти генезис змін. За генезисом доцільно виокремити розвиток, який був спричинений неповоротними процесами самоорганізації у регіоні, розвиток, який відбувається внаслідок штучного впливу, а також змішаний тип розвитку. Іншої думки дотримується автор у [189, С.21], який доводить, що самоорганізація є складовою поняття «розвиток» і не відображає його повною мірою внаслідок існування організуючих дій зовнішнього середовища.Практика показує, що навіть при достатньо високому рівні керованості та тотальному контролі у регіональній системі виникають зміни та новоутворення, формуються новації, які були раніше не передбачені органами регіональної влади. І дуже часто механізми регулювання регіонального розвитку розробляються після запуску трансформаційних процесів з метою не запровадження, а упорядкування змін, що вже відбуваються у елементах або структурних зв' язках між ними у регіональній системі. Тобто на початковому етапі у дію вступають певні внутрішні природні важелі, які спричиняють розвиток у формі самоорганізації, після чого завдання керівних органів влади підтримати або стримати цей розвиток згідно критеріїв сталості всього соціально-еколого-економічного регіонального комплексу.

Самоорганізація, як внутрішня ініціація змін, може виникнути у регіоні на первинному, середньому та вищому рівні. Під первинним рівнем самоорганізації, яка спричиняє регіональний розвиток, будемо розуміти зміни, які відбуваються у кожному окремому індивіді; під середнім - трансформації у групах індивідів, об' єднаних між собою не формальними та формальними зв' язками у вигляді тимчасових колективів, родинних стосунків, підприємств та організацій тощо; під вищим - трансформації у суспільних інститутах (інституціональному капіталі), що впливають на всі елементи регіональної системи. Отже будь-який розвиток у регіоні, який відбувся поза увагою керуючих органів та не внаслідок запровадження спеціальних регулюючих механізмів можна віднести до самоорганізації.

Навпаки, трансформації, що виникають внаслідок реалізації раніше обґрунтованої державної політики, механізмів та програми дій, відноситься до розвитку, генезисом якого є штучний вплив регулюючих органів.

Одинична трансформація у регіональній економіці буде віднесена до змішаного типу розвитку за ознакою генезису, якщо частково буде викликана причинами самоорганізації, а частково - штучним впливом. Якщо розглядати трансформації у сукупності, то регіональний розвиток змішаного типу будехарактеризуватися наявністю процесів самоорганізації та процесів, що виникли через штучний регулюючий вплив.

Завданнями економічної політики регіонального розвитку, яка ґрунтується на розподілі типів розвитку за ознакою генезису, є забезпечення оптимального співвідношення процесів самоорганізації та процесів, що трансформуються під штучним впливом, для досягнення поставленої мети; не допущення конфлікту векторів самоорганізації та штучного розвитку; налагодження механізмів моніторингу та відстеження параметрів процесів самоорганізації для своєчасного реагування на загрози для сталості функціонування регіону. Регіони відмінні за рівнем співвідношення самоорганізаційних та штучних процесів регіонального розвитку. Тому оцінка цих відмінностей у межах всієї держави, налагодження відповідним чином системи державного управління та її зв' язків з регіональною системою виступають підґрунтям ефективного управління сукупністю економік регіонів.

Більш обґрунтовано дозволяє підійти до прийняття рішень щодо розробки та застосування механізмів регулювання регіонального розвитку класифікаційна ознака «за джерелом розвитку». Так, джерело розвитку може бути внутрішнє по відношенню до регіону та зовнішнє. Фактично регіональний розвиток має комбінований характер, оскільки фактори, які його спричиняють, знаходяться водночас у межах регіональної системи та поза ними. У свою чергу, внутрішній розвиток може розповсюджуватися вертикально - «знизу -вгору» та «згори - вниз», а також горизонтально. По відношенню до зовнішнього середовища регіон може бути пасивним «приймачем» змін або їх активним «ініціатором».

На основі цієї класифікаційної ознаки можна встановити відмінності між регіонами щодо ступеню їх залежності від зовнішніх або внутрішніх факторів. Наприклад, науково обґрунтовано, що на розвиток прикордонних регіонів нашої держави у деяких питаннях політика сусідніх держав чинить більший вплив поряд з державною політикою України [920,541,407]. Це стосується проблем  зайнятості  та  соціальних  гарантій,  через  які чимала кількістьмешканців прикордонних територій мігрують до сусідніх держав з метою працевлаштування; проблем у енергетичній сфері, у інноваційно-інвестиційній та інших. Також класифікація регіонального розвитку за вище вказаними ознаками дозволить регулювати параметри вживаних механізмів залежно від «глибини», на яку повинні проникнути запроваджувані зміни у вертикальному розрізі, або «широти», яку вони повинні охопити у горизонтальному розрізі.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102 


Похожие статьи

М С Пашкевич - Наукові засади регулювання регіональної економіки