М С Пашкевич - Наукові засади регулювання регіональної економіки - страница 23

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102 

У теперішній час активних реформ, які торкаються соціально-економічних регіональних систем доцільно розділити типи регіонального розвитку згідно методів, за допомогою яких оцінюються та прогнозуються наслідки або результати проведених реформ. Отже, за методом оцінки регіональний розвиток може бути розподілений на такий, у якому оцінюютьсяпрогнозовані наслідки з урахуванням трендів змін у найважливіших чинниках у майбутньому, тобто за методом перспективної оцінки. А також такий, у якому оцінюються прогнозовані результати на основі минулих явищ та процесів, тобто за методом ретроспективної оцінки. Зазвичай плани щодо регіонального розвитку оцінюються у порівнянні з теперішньою економічною, соціальною та екологічною ситуацією у регіоні.

Процес впровадження будь-яких змін характеризується спадом у результатах функціонування регіональної системи у зв' язку з її адаптацією та пристосуванням до змін. Якщо у цей період оцінювати розвиток за теперішніми показниками без урахуванням перспективних результатів, то певні групи впливу у регіоні можуть зупинити процес реформ та перешкодити розвитку. І навпаки. Якщо у прагненні високих результатів впроваджуваних реформ вчасно не відреагувати регулюючим впливом на теперішні зміни, що вийшли за межі припустимих згідно принципів сталого розвитку, то ефективність розвитку у майбутньому може виявитися меншою, ніж заплановано.

Фінансові обмеження, у яких необхідно здійснювати розвиток регіонів України, обумовлюють необхідність виокремлення типів регіональних змін «за рівнем витрат». Залежно від характеру трансформацій, складності, масштабу, керованості, збалансованості, динамічності, інноваційності розвиток може бути низько-, середньо- та високо витратним. Однак, під час управління регіональною економікою витрати необхідно порівнювати з очікуваним ефектом у короткостроковій та довгостроковій перспективі. Причому, нерідко більш витратний механізм регіонального розвитку у довгостроковій перспективі виявляється більш економним та ефективним, і, навпаки, менш витратний механізм у майбутньому потребуватиме додаткових фінансових вкладень на своє удосконалення.

Таким чином, систематизуючи запропоновані класифікаційні ознаки та види регіонального розвитку, обґрунтовані для цілей оцінки регіональних відмінностей та формування ефективної політики регіонального вирівнювання, можна зробити наступний висновок. Уперше розроблено науково обґрунтованукласифікацію регіонального розвитку, яка містить у собі такі класифікаційні ознаки, як рівень регіонального регулювання, ступінь керованості та збалансованості, превалююча сфера розвитку, превалюючі інтереси розвитку, генезис, амплітуда та період коливань хвилі розвитку, можливість передбачення, вірогідність, метод оцінки та рівень витрат (рис.2.5).

Запропонована класифікація відповідає принципам сталого регіонального розвитку та у подальшому складе основу для розробки регіональної інноваційної моделі сталого розвитку економіки (див.п.5.3); задовольняє потребам регіонального регулювання у систематизованій інформації для здійснення управління (стратегічного, тактичного, оперативного) з урахуванням факторів ймовірності виникнення наслідків від певної сили коливань під час розвитку, витратності впроваджуваних змін; дозволяє порівнювати рішення, що приймаються у сфері регіонального розвитку, з точки зору їх ретроспективної, перспективної та теперішньої оцінки.

Класифікація видів регіонального розвитку є теоретичним підґрунтям для вирішення проблеми подолання територіальної асиметрії за багатьма параметрами, кожний з яких відповідає певній класифікаційній ознаці. Це дозволить уникнути ризиків порушення територіальної цілісності держави, які, як зазначено у [176, С.2] виникають внаслідок поляризації регіонів за рівнем розвитку. Повнота охоплення різних аспектів розвитку регіонів, за якими можуть спостерігатися суттєві відмінності, знижує ризики низької ефективності розробленої політики та механізмів управління регіональною економікою.

Особливу практичну значимість під час розробки механізмів регіонального регулювання та вирівнювання мають методичні підходи до оцінки регіональних відмінностей у розвитку територій. Як зазначалося у п.1.2 першочерговою метою таких методик є визначення проблемних, відсталих, екологічно не благополучних, депресивних територій за ознакою соціально-економічного розвитку, здійснення рейтингування та кластеризації регіонів для

різних цілей [824, С.41; 153,324,412,457,459,463,528,584,715,743, 765,777,784,934].
ВИДИ РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУСтратегічний


Тактичний


Оперативний
Керований (сталий)

 

Збалансований (сталий)

ПоведінковоЗа превалюючою сферою


За превалюючими інтересамиЕкономічний


Соціальний


Екологічний


Рівноважний


Громади


Влади


БізнесуЗа генезисом


За джерелом
Стійкий


За динамічністю

Прискорений


ПовільнийЗа змістом


За поширенням


За амплітудою коливань хвилі розвитку

Кількісний

 

 

 

За рівнем витрат

 

За методом оцінки

 

 

 

 

 

1

 

і

І—1--------

 

і

У перспективі

У ретроспективі

На теперішній час

Низько-витратний

Середньо-витратний

Високо-витратний

Рис.2.5 Класифікація видів регіонального розвитку Поряд із загальноприйнятими адитивними формулами оцінки міжрегіональних відмінностей, які складаються з нормованих вхідних показників-стимуляторів та дестимуляторів, що використовуються для оцінки рівня розвитку певного регіону за обраною ознакою, постає необхідність у розробці методичних підходів для оцінки рівня регіональної диференціації у країні в цілому. Це дозволить здійснювати аналіз сукупної регіональної диференціації або збалансованості у державі за сукупністю ознак. Наприклад, у [156] запропоновано спеціальний Sigma-показник неоднорідності регіонального розвитку, за допомогою якого можна порівняти розвиток різних територій та оцінити їх регіональні відмінності.

На нашу думку, спираючись на розроблену класифікацію типів регіонального розвитку, як динамічного процесу, комплексно оцінити рівень регіональних відмінностей, які спостерігаються у регіональній системі, у державі в цілому можна по аналогії з одним із методів оцінки територіальних розбіжностей, рекомендованих у [698], наступним чином:

 

 

Ird = YKmL - max, (2.7)

i=1 Ki max

 

 

де Ird - інтегральний індекс регіональних відмінностей; m - кількість ознак регіонального розвитку, за якими оцінюється рівень регіональних відмінностей у державі; i - номер ознаки регіонального розвитку; Ki min -

мінімальне значення показника регіонального розвитку, що відображає i - ту ознаку класифікації розвитку, серед групи регіонів; K i max - максимальне

значення показника регіонального розвитку, що відображає i - ту ознаку класифікації розвитку, серед групи регіонів.

Чим ближчим до 1 є інтегральний індекс регіональних відмінностей, тим більш збалансовано розвивається держава і меншим є рівень комплексної територіальної   диференціації.   І   навпаки.   Менший   індекс регіональнихвідмінностей свідчить про менш збалансований розвиток держави та наявність більшої територіальної диференціації за багатьма ознаками.

На основі запропонованого індексу регіональних відмінностей можна аналізувати стан та перспективи процесу диференціації регіонів держави, виявляти проблемні напрями, за якими диференціація буде поширюватися, якщо не вживати відповідних заходів, а визначати стабільні напрями, за якими диференціація є стабільною або скорочується.

Таким чином, у ході проведених досліджень було удосконалено класифікацію типів розвитку для цілей оцінки міжрегіональних відмінностей: а) науково обґрунтовано доцільність введення нових класифікаційних ознак розвитку: «за превалюючими інтересами» з розподілом типів розвитку на такі, у яких переважають інтереси громади, влади, бізнесу; «за генезисом» з розподілом типів розвитку на такий, що спричинений процесами самоорганізації, штучного впливу та змішаний; «за амплітудою та періодом коливань хвилі розвитку» з розподілом розвитку на такий, що має високу, середню та низьку амплітуду коливань, а також короткий, середній та довгий період коливань; б) існуючий розподіл доповнено новими видами розвитку: структурно сталий (за ступенем керованості); поведінково сталий (за ступенем збалансованості); вертикальний, горизонтальний (за характером поширення); оцінений у перспективі, ретроспективі, на теперішній час (за методом оцінки); низько-, середньо- та високо витратний (за рівнем витрат).

Запропонована класифікація типів регіонального розвитку та показник оцінки регіональних відмінностей складають теоретичну та методичну основу для розробки ефективних механізмів регулювання регіонального соціально-економічного розвитку та подолання територіальної диференціації на принципах інноваційності та сталості.2.2 Формування основ інноваційного розвитку регіональної

економіки

 

 

2.2.1 Аналіз диференціації інноваційного розвитку регіонів України

 

 

Важливим з практичної точки зору є аналіз основи розвитку регіону. За його допомогою можна оцінити, що є рушійною силою регіональних змін. Економічне зростання та нарощення фінансової бази для впровадження заходів екологічної безпеки, підтримки високих стандартів якості життя населення регіону, які здійснюються на основі реалізації первинних або проміжних ресурсів, свідчать про ресурсний тип регіонального розвитку. У разі, коли регіональний розвиток відбувається на основі продажу продукції кінцевого споживання, у структурі собівартості якої значна частка належить витратам на придбання або створення об'єктів інтелектуальної власності, то такий регіональний розвиток можна оцінювати як інноваційний. Слід зауважити, що згідно теорії економіки знань інтелектуальний капітал є одним з основних факторів розвитку, тому економічне зростання на основі реалізації цього виду капіталу також відноситься до ресурсного типу розвитку. Інноваційним регіональний розвиток буде тоді, коли шляхом використання інтелектуального капіталу у регіональній економіці буде виготовлятися продукція, призначена для споживання проміжними або кінцевими споживачами.

В Україні й дотепер переважає ресурсний тип розвитку, оскільки основну частку в обсязі реалізації займає природна сировина та ресурсномістка продукція. Так, в експорті України у 2011 р. частка мінеральних продуктів склала 15%, продукції хімічної промисловості - 7,9%, недорогоцінних металів та виробів з них - 32,3%; готових харчових продуктів - 4,1%, полімерних матеріалів - 1,4%, деревини - 1,6% [854]. Поряд з цим, частка інноваційної продукції у експорті 27 країн Європи у 2006 р. становила 16,2%, Японії - 20,4%, США - 26,1%, Південної Кореї - 28,7% [43]. Порівняємо деякі показники інноваційного розвитку, регіонів України та Європи (табл.2.2).Таблиця 2.2

Порівняння показників регіонального розвитку інноваційного типу для

регіонів України та країн Європи

 

 

2005

2008

2011

Показник

Регіони України

Регіони Європи

Регіони України

Регіони Європи

Регіони України

Регіони Європи

Витрати на науку та дослідження, % від ВВП:

1,9

1,83

1,66

1,92

0,8

2

Витрати на науку та дослідження за джерелами фінансування, %:

100

100

100

100

100

100

у т.ч. підприємства

87,7

54,1

60

54,8

65

54,1

держава

0,48

34,5

2,8

33,8

1,59

34,9

наукові установи

 

0,8

 

0,9

 

1

іноземні інвестори

2,74

9

0,96

8,8

19

8,4

Частка витрат держави на науку та дослідження у загальних державних витратах,

%

1,6

1,52

1,61

1,52

1,65

1,52

Кількість дослідників, зайнятих у інноваційній діяльності, тис. осіб:

105,5

2011,3

94,1

2256,2

92,4

2318,5

у т.ч. на підприємствах

35,8

705,9

36,1

813,8

37

813,6

у державному секторі

-

216,5

-

230,8

-

237,3

у наукових організаціях

69,7

1067,6

58

1187,7

55,4

1243,4

Частка зайнятих у інноваційній діяльності по відношенню до працездатного населення, %

0,51

0,95

0,42

1,03

0,49

1,04

 

 

 

 

 

 

 

Частка зайнятих у інноваційній діяльності по відношенню до зайнятого населення, %

0,55

37,8

0,48

39,6

0,5

40,1

Середня кількість дослідників на 1 підприємство, осіб

0,1

0,88

0,07

1

0,07

1,2

Середня кількість дослідників на 1 наукову організацію, осіб

121

266

112

296

106

310

Середній обсяг витрат на науку та дослідження на 1 дослідника, тис. євро на рік

10,1

100

12,7

106

8,6

62

Частка реалізованої інноваційної продукції у обсязі промислової продукції, %:

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102 


Похожие статьи

М С Пашкевич - Наукові засади регулювання регіональної економіки