М С Пашкевич - Наукові засади регулювання регіональної економіки - страница 26

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102 

о

cn

W^W^W дИнСо1=Д1=Дсо Ю ^

^4 I ^


 

 

 

 

 

v^

 

>^

ві

о н с о

а Таким чином, регулюючі інструменти впливу на активізацію регіонального інноваційного розвитку повинні сприяти інтеграції діяльності наукових установ та підприємств шляхом утворення кластерних, мережевих та інших новітніх територіальних науково-виробничих форм. Це обумовить досягнення найвищої сукупної ефективності процесів наукових досліджень та виробництва інновацій, оскільки вище наведений аналіз існуючих тенденцій показав, що дослідницька діяльність наукових установ значно відстає за показниками ефективності від інноваційної діяльності підприємств.

НД: кошти Державного бюджету



Про наявність дисбалансу у функціонуванні наукового та інноваційного секторів регіонального розвитку в Україні свідчить динаміка структури джерел фінансування наукових досліджень академічних установ та інноваційної діяльності підприємств (рис.2.8).

Рис.2.8 Динаміка обсягів фінансування інноваційної діяльності підприємств (ІД) та дослідної діяльності наукових установ (НД) з різних джерел по регіонах України, млн. грн

Джерело: розроблено автором на основі [762,560]

 

 

Якщо в середньому з 2007 по 2011 р.р. частка бюджетних коштів у фінансуванні інноваційної діяльності підприємств складала 1,04% з тенденцієюдо скорочення, то у фінансуванні досліджень наукових установ - 40,24% з тенденцією до зростання. Підприємства фінансують процеси виробництва і реалізації інновацій здебільшого за рахунок власних та залучених коштів, обсяги яких становлять відповідно 62% та 25% у загальному фінансовому забезпеченні інноваційної діяльності приватного сектору.

Обсяги фінансування наукових досліджень з Держбюджету за функціональною класифікацією видатків в середньому у 16,4 разів щорічно перевищували обсяги фінансування з Держбюджету інноваційної діяльності підприємств з 2007 по 2011 р.р. (див. табл. 2.3). Натомість, обсяги фінансових ресурсів, що спрямовувалися на наукові дослідження з Держбюджету за функціональною класифікацією, в середньому складали щорічно 36,8% від обсягів власних коштів, що спрямовувалися на інноваційну діяльність підприємствами у регіонах. Ці дані свідчать про те, що у той час, коли держава зосереджується на підтримці наукової діяльності наукових установ, підприємства вкладають набагато більші кошти у власне виробництво інновацій. Враховуючи попереднє зауваження про те, що підприємства мають більший рівень ефективності інноваційної діяльності, на наш погляд, актуальними задачами регулювання регіонального розвитку на інноваційній основі постає перегляд методичних підходів до оцінки державних інвестицій у інновації, розробка концептуальних засад оцінки інноваційних проектів.

Показовим з точки зору аналізу пріоритетів державної регіональної політики інноваційного розвитку, які проявляються у розподілі бюджетних коштів, є наступний індикатор. В середньому, щорічно у період з 2007 по 2011 р.р. на 1 інноватора підприємств регіонів виділялося 1835 грн бюджетних коштів, у той час, коли ця сума на 1 працівника наукових установ складала 16089 грн (див. табл. 2.3). Звідси випливає необхідність оптимального розподілу бюджетних фінансових ресурсів між процесами отримання наукових результатів у ході досліджень та їх комерціалізації для цілей прискореного інноваційного розвитку кожного окремого регіону та міжрегіонального інноваційного вирівнювання для всієї держави. Це є важливою складовоюрегіональної економічної політики сталого розвитку, основу якого складає інноваційна модель економіки.

Про зростаючу залежність інноваційної діяльності підприємств регіонів від кредитних ресурсів банків, венчурних та корпоративних кредиторів, інших грантодавців свідчить різке зростання обсягів коштів, що надходять з перелічених джерел на фінансування процесу виробництва інноваційної продукції українськими підприємствами, у 8,4 рази у 2011 р. порівняно з 2010 р. На тлі паралельного зростання за аналогічний період обсягів вкладень власних коштів підприємств у інноваційну діяльність у 1,5 разів, такі зрушення свідчать про регіональний розвиток на основі стимулювання інноваційної активності, про економічну стабільність, в умовах якої можливо управляти внутрішніми та зовнішніми ризиками інноваційної діяльності підприємств(див. рис. 2.8). Поряд зі збільшенням вітчизняних капіталовкладень у розробку інноваційної продукції на підприємствах, частка іноземних інвестицій у 2011 р. у загальному фінансуванні цих процесів становила 2% від рівня 2010 р., а у 2007 р. - 17% (див. рис. 2.8). Це свідчить про те, що не зважаючи на вище зазначені позитивні економічні тенденції, інвестиційна привабливість інноваційного сектору регіональної економіки все ще залишається низькою для іноземних стейкхолдерів, що проявляється у скороченні обсягів цього джерела фінансування для вітчизняних підприємств.

З одного боку, така ситуація сприяє уникненню ризиків, пов'язаних з відтоком прав на вітчизняні об'єкти інтелектуальної власності у іноземні країни, стимулюванню внутрішніх інвесторів вкладати кошти, а виробників підтримувати та розвивати процеси інноваційної діяльності. Але з іншого боку, економіка регіонів України ще не достатньо розвинута, щоб виробляти інноваційну продукцію, конкурентоспроможну на світовому ринку, без фінансових ресурсів та персональної зацікавленості іноземних інвесторів. Саме тому економічна політика регіонального розвитку поряд з внутрішньою збалансованістю у фінансуванні процесів наукових досліджень та виробництва інновацій повинна забезпечувати формування сприятливого регіональногоінвестиційного клімату, у т.ч. для іноземних інвесторів, спеціальні механізми для чого буде обґрунтовано у п.5.2.

Основою регіонального сталого розвитку є ефективне функціонування регіональної економіки, тобто здійснення продуктивних витрат, у т.ч. за рахунок державних коштів, та отримання максимального прибутку на кожну вкладену грошову одиницю. Аналіз ефективності інноваційного розвитку регіонів України повинен бути доповнений оцінкою рівня доходності тих проектів у сфері наукових досліджень, для реалізації яких державою були понесені витрати. Таку оцінку можна здійснити на основі зіставлення обсягів доходів, отриманих державою від продажу нематеріальних активів, та обсягів витрат, понесених на проведення наукових досліджень (див. табл. 2.3). З 2007 р. по 2011 р. надходження від продажу нематеріальних активів у Державний бюджет склали 274 тис. грн, тоді як витрати з Державного бюджету на проведення досліджень та розробку інновацій - 11,627 млрд. грн. Збори за послуги, пов' язані з охороною прав на інтелектуальну власність, по відношенню до фінансування наукових досліджень державними коштами в середньому за вказаний період становлять 0,002 грн/грн, а по відношенню до обсягів виконаних наукових робіт - 0,0006 грн/грн. На основі наведених даних можна констатувати низьку активність представників наукових установ у створенні об' єктів інтелектуальної власності, патентуванні винаходів, а також відсутність дієвих механізмів комерціалізації наукових розробок. Внаслідок цього державні кошти на інноваційний розвиток регіонів України витрачаються не достатньо ефективно, не приносячи бажаного прибутку у вигляді надходжень до бюджету від державних нематеріальних активів та зборів за послуги з охорони прав інтелектуальної власності. Натомість, інноваційна діяльність підприємств демонструє високий рівень рентабельності та результативності, що доводить необхідність удосконалення існуючих механізмів регулювання регіональної економіки та регіонального соціально-економічного розвитку інноваційного типу у напрямі розширення державної підтримки приватного сектору економіки.З метою більш об' єктивного обґрунтування положень регіональної економічної політики, розробки ефективної стратегії міжрегіонального вирівнювання, механізмів регулювання розвитку регіонів, який би відповідав умовам сталості та інноваційності, необхідно зіставити результати оцінки рівня сталого розвитку регіонів України та результати оцінки рівня інноваційності їх розвитку. Щодо оцінки рівня сталого розвитку регіонів вважаємо за доцільне ґрунтуватися на результатах, представлених у [135, С.111]. Для оцінки відмінностей у інноваційному розвитку регіонів скористаємося вище запропонованими показниками ефективності науково-дослідної діяльності та діяльності з виробництва інноваційної продукції (див. табл. 2.3).

Сформуємо вибірку регіонів за наступним принципом. З групи регіонів України, що мають високий рівень сталого розвитку згідно [135], оберемо Харківську та Львівську області, які посідають перші місця у названій групі, а також Донецьку та Дніпропетровську, які посідають останні місця у групі. З сукупності регіонів, що мають середній рівень сталого розвитку аналогічним чином оберемо Полтавську, а також Волинську і Хмельницьку області. З групи регіонів, що мають низький рівень сталого розвитку - Чернігівську, Луганську, а також Житомирську області (табл.2.4).

Серед вибраних регіонів найвищий рівень рентабельності інноваційної діяльності підприємств має Полтавська область - 34 грн реалізованої інноваційної продукції на 1 грн витрат на інноваційну діяльність; найнижчий -Хмельницька область - 0,4 грн/грн. Це пов'язано з тим, що у наведеній вибірці Полтавський регіон посідає друге місце після Луганського за обсягами реалізованої інноваційної продукції у 5260,8 млн. грн при найменших середніх витратах на інноваційну діяльність у 144 млн. грн. Найбільший середній рівень витрат на інноваційну діяльність понесли підприємства Донецької області -1871,1 млн. грн. При витратах на інноваційну діяльність підприємств у Хмельницькій області, що у 4,1 рази перевищують аналогічні витрати у Полтавській області, Хмельницька область має найнижчий середній рівень реалізованої інноваційної продукції у 110 млн. грн.s ю

H


 

О О

О

n

1

r-о о

et _o

'a

<s

to Я

« я о

"E

О

<S fi

ffl

'2

s я

PI

<S 5Й О

я к я я

я

PI

'5

et a>

a

a>

U

IS 18 я .IS

о «

a

<U %

4,36

1,57

116,81

1,03

 

П. S

3,53

4,91

602,13

0

 

Я .

« є?

22,66

ОО'О

232,26

1,04

 

a

CP О

a>

12,42

13,61

207,95

0,95

 

is'

4     ч

5      °

0,39

0,46

6461

1,02

 

is' .

S 4

4 vo о о РЗ

7,86

ОО'О

737,70

1,03

 

ш*

Н Ч

е vo о о

К

33,98

0,00

146,44

1,04

 

я'

о .

а ч

Я ю

я °

2,63

7,29

105,89

1,00

 

я ч

Я о о

3,87

0,45

280,59

1,35

 

Ш* .

Ч °

19,62

4,72

52,17

1,02

 

Ш*

'2 ч

CP vo « о

5,77

6,76

31,30

1,11

Показник

Реалізована інновац. продукція до витрат на інновац. діяльн., грн/грн

Бюджетні кошти у витратах на інновац. діяльн. підприємств, %

Витрати на інновац. діяльн. на 1 інноватора підприємств, тис. грн / рік

Наукові роботи:

до заг. витрат на їх виконання, грн/грн

 

 

 

cn

 

 

43,87

58,30

5,53

1,33

 

37,88

47,48

12,18

9,16

 

18,69

58,13

65,69

7,48

 

62,39

46,40

14,91

4,41

 

61,70

57,49

14,85

89,51

 

45,39

55,85

90,06

11,92

 

38,43

45,87

85,67

2,74

 

31,06

68,10

3,87

1,43

 

39,44

56,93

11,70

5,55

 

58,24

48,41

16,28

0,79

 

33,14

65,77

1,45

0,33

 

Бюджетні      кошти у витратах   на виконання наукових робіт, %

Витрати   на виконання наукових   робіт   на 1 працівника наукових установ, тис.грн / рік

Реалізована інновац. продукція до виконаних наукових робіт, разів

Витрати     на інновац. діяльність підприємств до витрат     на виконання наукових робіт, грн/грн

 

VO

 

00

 

 

Як видно з табл.2.4, при найменшій середній кількості інноваторів - 103 особи, зайнятих інноваційною діяльністю на підприємствах Хмельницької області, у підсумку на 1 інноватора цього регіону приходиться в середньому 6,4 млн. грн витрат на інноваційну діяльність на рік. Наприклад, чисельність інноваторів Харківської області складає 15,1 тис. осіб, що у 146,6 разів більше, ніж у Хмельницькій області. Однак, витрати на інноваційну діяльність у Харківській області на 29,3% менше за Хмельницьку. У підсумку серед вище обґрунтованої вибірки регіонів Харківська область має найнижчий середній рівень витрат на інноваційну діяльність на підприємствах у розрахунку на 1 інноватора - у 31,3 тис. грн на рік. Слід підкреслити, що для більш глибокого аналізу ефективності здійснення витрат на інноваційну діяльність необхідно проаналізувати структуру питомих витрат на 1 інноватора підприємств або 1 вченого наукових установ. Це дозволить з'ясувати рівень прямих та накладних витрат у інноваційних процесах регіональної економіки та виявити причини їх виникнення і резерви скорочення. Такий аналіз може скласти основу для реформування наукової галузі, а саме оптимізації існуючого майнового комплексу у напрямі скорочення не продуктивних необоротних активів та збільшення активної частини потужностей, на яких виготовлятимуться конкурентоспроможні інтелектуальні активи та інноваційна продукція.

Динаміка середньої ефективності виконання наукових досліджень за вибраними для аналізу регіонами з 2007 р. по 2011 р. загалом відповідає загальнодержавній тенденції (див. табл. 2.3, стр. 8). Найбільше її відхилення від середнього по Україні (1,03 грн/грн) за вказаний період зафіксовано у Донецькій області - на 31%, найменше - по Чернігівській області - на 7,76%.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102 


Похожие статьи

М С Пашкевич - Наукові засади регулювання регіональної економіки