М С Пашкевич - Наукові засади регулювання регіональної економіки - страница 27

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102 

У 90 та 85 разів обсяги реалізованої інноваційної продукції в середньому більші за обсяги виконаних наукових робіт відповідно у Волинській та Полтавській областях (рис.2.9). У Харківській області це співвідношення найнижче, і складає 1,45 разів.

Таке явище спостерігається внаслідок того, що у Волинській області у 2007 та 2008 р.р. була найвища серед регіонів частка реалізованої інноваційноїпродукції у промисловій продукції - відповідно 37% та 24,7%. Високий рівень цього показника спостерігався у Волинській області також у 2000, 2001 та 2006 р.р., що засвідчує про не випадковість, а закономірність загальної тенденції, а також наявність у регіоні умов, які за певних обставин сприяють його інноваційному розвитку. Ці обставини потребують дослідження та врахування у механізмах розвитку цього регіону. як було зазначено у п.1.4, можливо вони і є тими точками регіональної системи, тиск на які з боку системи державного управління здатен принести економічний ефект.

Водночас, Волинська область посідає передостаннє місце серед вибірки регіонів за середніми обсягами виконаних наукових робіт - 18,6 млн. грн за період, що аналізується. Це спричинило вище зазначену різницю між обсягами реалізованої інноваційної продукції та обсягами виконаних наукових робіт. У Полтавській області такий розрив між обсягами реалізованої інноваційної продукції та виконаних наукових робіт виник внаслідок того, що при другому місці серед 10 областей вибірки за обсягами реалізованої інноваційної продукції, вона посідає 7 місце за обсягами виконаних наукових робіт.

s / У У /

 

 

 

  Обсяги реалізованої інноваційної продукції, млн грн

  Обсяг виконаних наукових та науково-технічних робіт, млн грн

 

Рис.2.9 Співвідношення середнього обсягу реалізованої інноваційної продукції та виконаних наукових робіт, млн. грн

Джерело: розроблено автором на основі [561-564]Про кардинально різні основи регіонального інноваційного розвитку свідчать дані відношень витрат на інноваційну діяльність до витрат на наукові дослідження Харківської та Хмельницької області (рис.2.10). У Харківській області на 1 грн витрат на наукові дослідження приходиться 0,33 грн витрат на інноваційну діяльність. Це говорить про те, що у політиці розвитку цього регіону основним пріоритетом є процес створення об'єктів інтелектуальної власності. Тоді як у Хмельницькій області пріоритетом регіональної політики інноваційного розвитку є процес впровадження інновацій, про що свідчить аналогічний показник на рівні 89,5 грн/грн.

Якщо витрати на інноваційну діяльність Хмельницької області перевищують аналогічні витрати у Харківській області на 29,3%, як було вище зазначено, то витрати на наукові роботи у Харківській області перевищують аналогічні витрати у Хмельницькій області на 100%, що доводить наявність значних відмінностей у інноваційно-економічному розвитку територій, обраних пріоритетах регіональної інноваційної політики та необхідність розробки диференційованих механізмів для загального вирівнювання розвитку регіонів в цілому по Україні.

 

 

1500     1           Аналіз регіональних відмінностей у інноваційному розвитку по вибірці регіонів (див.табл.2.4) демонструє ідентичність локальних регіональних тенденцій з загальнодержавними щодо фінансування бюджетними коштами інноваційної діяльності підприємств та досліджень наукових установ.

Так, у політиці розподілу бюджетних коштів превалює першочергове фінансування напряму наукових досліджень. Однак, певні показники у розрізі регіонів вказують на те, що інструменти реалізації цієї політики у інноваційній сфері потребують удосконалення. Наприклад, разом з тим, що у Хмельницькій області найбільш економічно ефективно здійснюються процеси реалізації інноваційної продукції, ніж наукових досліджень, цей регіон має найбільшу частку бюджетних коштів (у 61,7%) серед інших статей фінансових ресурсів, що спрямовуються в області на проведення наукових досліджень.

Навпаки, Луганська область, у якій наукові роботи здійснюються найбільш економічно ефективно на рівні 5,66 грн виконаних досліджень на 1 грн витрачених бюджетних коштів, має найменшу частку фінансових ресурсів Державного бюджету (на рівні 18,6%) у структурі фінансування наукових робіт. Регіональна політика розвитку інноваційного типу повинна бути спрямована на згладжування зазначених диспропорцій.

Таким чином, узагальнений показник інноваційно-економічного розвитку регіонів, за яким можна оцінити регіональні відмінності та віднести регіон до ресурсного або інноваційного типу розвитку, доцільно розраховувати як інтегральний індекс суми вище наведених показників ефективності інноваційної діяльності, пов' язаної з проведенням наукових досліджень та виробництвом інноваційної продукції (див.табл.2.4). Для уникнення проблеми, пов' язаної з тим, що кожен з перелічених показників має свою розмірність та порядок цифр числового значення, а також з метою приведення цих показників до нормованого вигляду у діапазоні від 0 до 1 було використано формули, наведені у [135, С.17-18].

Порівняння результатів рейтингування вибірки регіонів за показниками сталого та інноваційно-економічного розвитку представлено у табл.2.5.
Таким чином, налагодження механізмів регіонального регулювання на інноваційний тип розвитку дозволить одночасно покращити економічний стан та екологічний фон, підвищити соціальні стандарти окремих територій та країни в цілому. Наприклад, 35% території України порушено внаслідок ведення гірничих робіт по видобутку вугілля, руди та інших корисних копалин [672, С.23]. Результати проведених досліджень щодо аналізу та оцінки рівня інноваційного розвитку регіону стають особливо актуальними для вирішення проблем саме депресивних регіонів гірничодобувної промисловості. Інтенсифікація інтелектуально місткого виробництва або впровадження механізмів інноваційного використання наявного у країні майнового комплексу підприємств добувної промисловості дозволить відновити екологічний баланс депресивних гірничих регіонів після ліквідації підприємств, скоротити викиди СО2 у атмосферу діючими гірничодобувними підприємствами, сформувати на цих територіях умови для гідного життя громадян України. Виведення цих територій на інноваційний тип розвитку сприятливо позначиться на індексі сталого розвитку регіонів України та на індексі регіонального вирівнювання.2.2.2 Аналіз економіко-правових умов інноваційних процесів в регіонах

 

 

Оприлюднена у 2010 р. остання редакція законопроекту «Про основи державної регіональної політики» [852], на відміну від проаналізованих у п. п. 1.2-1.3 Концепції державної регіональної політики 2001 р., та Державної Стратегії регіонального розвитку 2006 р., визначає основною метою політики регіонального вирівнювання підвищення соціально-економічних стандартів життя людей незалежно від місця проживання. Водночас єдиним шляхом економічного зростання та забезпечення соціальних гарантій на сучасному етапі розвитку визнається формування інноваційної моделі господарювання, яка спирається на процеси комерціалізації результатів наукових досліджень.

У [548] зазначається, що саме наука може стати «потужним локомотивом позитивних змін в економіці, передусім у розвитку вітчизняної високотехнологічної промисловості, поліпшенні інвестиційного клімату, а також у сприянні прогресивним структурним перетворенням». Водночас, у [548] питання розробки нової регіональної політики віднесено до стратегічних пріоритетів соціально-економічного розвитку всієї держави, а реалізація потенціалу розвитку економік регіонів визначено пріоритетним завданням оперативного рівня.

Таким чином, інноваційна політика та політика регулювання регіональної економіки повинні бути узгоджені між собою та взаємодоповнювати одна одну. Зрушення у інноваційних процесах держави можливо прискорити при наявності потужного імпульсу від регіонів, а значні структурні та міжрегіональні дисбаланси, у свою чергу, можливо подолати на підставі функціонування ефективної міжрегіональної інноваційної моделі сталого розвитку. У цьому контексті на передній план виходить питання дослідження існуючих економіко-правових умов інноваційних процесів у регіонах, яке дозволить виявити проблемні сторони наявного інституціонального підґрунтя, особливості якого спричиняють фактичне відставання регіонів України від регіонів ЄС у інноваційному розвитку (див. п. 2.2.1), а також обґрунтуватинапрями удосконалення теоретико-методологічних положень регіонального інноваційного розвитку, які знаходяться на перехресті принципів інноваційної та регіональної політики.

Одним з найважливіших нормативно-правових документів, який через інноваційну діяльність підприємств та відносини між економічними суб'єктами опосередковано регламентує практичні механізми регіональних інноваційних процесів, є Закон України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» [335]. Трансфер технологій є завершальною стадією інноваційної діяльності та стосується сфери обігу інновацій, тобто передачі майнових прав на нематеріальні активи між економічними суб' єктами. Слід відмітити, що вплив параметрів та особливостей процесу трансферу технологій, як складової інноваційної діяльності, на розвиток економіки регіонів може бути не однозначним. Тому від тих методологічних підходів, з позиції яких визначається сутність інноваційної діяльності та процесу трансферу технологій, залежить характер, напрям і темп регіонального економічного розвитку.

Як раніше зазначалося, стратегії, програми, концепції соціально-економічного розвитку України та її регіонів останнього десятиріччя ґрунтуються на інноваційній моделі розвитку. На перший погляд, можна припустити, що у перелічених документах у першу чергу йдеться про національний інноваційний розвиток. Однак, жодне з визначень термінів «інноваційна діяльність» у [344] та «трансфер технологій» у [335] не містить однозначного тлумачення, яке б чітко було прив'язане до національної економіки в цілому та економіки регіонів України зокрема.

Навпаки, запропоновані у 2011 р. зміни до закону України про трансфер технологій [710] опосередковано розшифровують процес передачі технологій, як не тільки відносини з приводу комерціалізації вітчизняних технологій, але й відносини з приводу ввезення в Україну зарубіжних технологій. Таким чином, якщо розглядати інноваційний розвиток економіки регіонів за рахунок національних продуктивних сил, вітчизняних технологій та національної інноваційної  системи, то  запропоновані  зміни  до  закону про трансфертехнологій тільки частково відносяться до нього у тій частині, яка стосується підтримки вітчизняного виробництва інновацій. У іншій частині трансфер іноземних технологій сприятиме розвитку економіки регіонів, але на інвестиційній замість інноваційної основі, водночас активізуючи інноваційну діяльність тих країн, чиї технології ввозяться в Україну (рис.2.11).

 

 

 

РОЗВИТОК РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ НА ІНВЕСТИЦІЙНІЙ

ОСНОВ

Інтелекту­альний

Внутрішній трансфер національних технологій


капіталРОЗВИТОК РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ НА ІННОВАЦІЙНІЙ

ОСНОВІ

Рис.2.11   Зв'язок  інноваційних   процесів   регіональної   економіки з процесом трансферу технологій

Джерело: розроблено автором на основі [710]У зв'язку з вищенаведеним, зазначимо, що у даному параграфі розглядатимуться саме ті економіко-правові умови інноваційних процесів, проблеми та перспективні напрями їх вирішення, які стосуються інноваційної діяльності у частині трансферу національних технологій та зумовлюють вплив цих процесів на соціально-економічний розвиток регіонів України. У свою чергу, потребує вирішення завдання обґрунтування економіко-математичної моделі збалансованих інноваційно-інвестиційних процесів у регіональній економіці за критерієм максимізації рівня розвитку продуктивних сил.

На нашу думку, одними з найголовніших напрямів у регулюванні процесу трансферу технологій, від розвитку яких залежить ефективність інноваційної діяльності у регіональній економіці, стимулювання або, навпаки, гальмування інноваційного підприємництва, створення та комерціалізація наукових розробок науково-дослідних установ, налагодження економічних зв'язків між наукою та підприємствами, є наступні. Це регулювання відносин, у яких об' єктом економічних інтересів виступають права на інтелектуальну власність, що і є предметом трансферу технологій, а також регулювання процесу надання державної фінансової підтримки здійснення трансферу технологій приватними та державними підприємствами. Розглянемо їх більш детально.

Запропонована нова редакція ст. 11 «Право на передачу технологій», яка регламентує розподіл прав на об' єкти інтелектуальної власності, на наш погляд, є однією з найбільш спірних та дискусійних в контексті управління регіональною економікою. Концептуальні засади розподілу майнових прав на інтелектуальну власність є значущими, оскільки саме відносини передачі прав на нематеріальні активи складають зміст трансферу технологій та комерціалізації результатів наукових досліджень. Від їх особливостей та дизайну потоків нематеріальних активів залежить ефективність, результативність, інтенсивність регіональних інноваційних процесів.

У новій редакції закону про трансфер технологій значно укріплюється право на об'єкти інтелектуальної власності головних розпорядників державних коштів у разі повного або часткового фінансування створення нових технологійдержавними коштами. Зокрема, у п.2 ст.11 зазначено, що головні розпорядники державних коштів у разі фінансування створення технологій мають право у майбутньому передавати ці майнові права, якщо це передбачено договором.

Власне факт наявності у держави майнових прав на об' єкти інтелектуальної власності вступає у протиріччя з Цивільним кодексом України [752], у якому зазначено, що держава не може бути власником майнових прав на інтелектуальні активи. Навпаки, факт наявності у держави прав власності на нематеріальні активи закріплюється п.3 ст.11, у якому зазначено, що навіть умови набуття прав на інтелектуальну власність виконавцем, у ролі якого виступає державне підприємство, відображаються у державних контрактах. Таким чином, якщо новітня технологія, розроблена на державному підприємстві, не стосується сфер національної безпеки, охорони здоров' я, не була профінансована за рахунок державних коштів, не є необхідною для виконання державних функцій, не визнана такою, що має використовуватися в публічних інтересах, розробник цієї технології, тобто державне підприємство, має все одно укласти з органами влади спеціальний державний контракт [411].

З наведеного випливає, що будь-яка новітня технологія може бути автоматично віднесена до вище перелічених пунктів, при яких держава обов'язково стає повним або частковим власником отриманих у ході інноваційної діяльності нематеріальних активів, а по-друге, цей державний контракт може бути укладений з будь-якими умовами, не завжди вигідними для державного підприємства-виконавця. Це означає, що інноваційна діяльність державних підприємств, де сьогодні сконцентровані достатні виробничі потужності, повністю позбавляється автономного керування з боку менеджменту цих підприємств. Автоматично знижується ефективність управлінських рішень у сфері інноваційного розвитку, оскільки вони приймаються у центрі, а не на місцях. Працівники підприємства втрачають зацікавленість у інноваційній діяльності, результати якої не створюють підстав для виникнення права приватної власності на нематеріальні активи.Враховуючи те, що під цю регулюючу норму підпадають науково-дослідні установи, то можна зробити висновок, що перелічені проблеми фактично торкаються початкового етапу інноваційних процесів регіональної економіки - створення конкурентоспроможного інтелектуального продукту. Якщо на цьому етапі існуючі проблеми перешкоджають отриманню якісних результатів наукових досліджень з високим потенціалом майбутнього перетворення на реальні інновації, то можна прогнозувати низьку ефективність всієї інноваційної системи регіону.

На наш погляд, непередбачувані наслідки негативного характеру може мати механізм регулювання процесу здійснення трансферу технологій, створення яких відбувалось державним підприємством за рахунок коштів стороннього інвестора. Змінами до закону про трансфер технологій у п.4 ст.11 передбачено, що при закріпленні прав на результати науково-технічної діяльності за державним підприємством або науковою установою-виконавцем головний розпорядник бюджетних коштів все одно має право безоплатно використовувати ці результати з метою виконання робіт або здійснення поставок продукції для державних потреб. Закладений у цьому механізмі дизайн відносин органів влади та підприємств-виконавців науково-технічної діяльності має у собі підстави для виникнення антагоністичних економічних інтересів, що не сприяють інноваційному розвитку регіональної економіки.

Також слід відмітити, що у запропонованій органами державної влади редакції закону про трансфер технологій спостерігається певна термінологічна не узгодженість. Наприклад, у ньому використовується декілька термінів для позначення договору, а саме «договір», «державний контракт», «договір про створення», «договір про трансфер», які не відповідають жодному з видів договорів, передбачених у Цивільному Кодексі України. Наприклад, у п.3 ст.11 зазначено, що «... права на результати науково-технічної діяльності закріплюються за виконавцем на умовах, що визначаються у державних контрактах», а п.6 наведено: «у разі якщо складові технологій частково створено за рахунок власних коштів підприємств, установ, організацій іфізичних осіб, а частково - за рахунок державних коштів, майнові права на ці складові розподіляються на підставі договору про їх створення та використовуються за умовами договору про їх трансфер» [710]. Як видно, для одного випадку визначено три види договорів. Таким чином, штучно створюються правові умови для бюрократизації інноваційних процесів, виникнення документальної плутанини та зайвих судових справ, що у результаті гальмує процес створення інновацій та підвищення рівня конкурентоспроможності регіональної економіки. Розглянемо більш детально вплив наведених норм законодавства у сфері інноваційної діяльності на розвиток економіки регіону.

Як раніше вказувалося, під час активізації інноваційної діяльності у регіоні основний акцент робиться на створенні необхідних умов для науково-дослідних установ, ВНЗ та інших наукових лабораторій, які більшою мірою є державними, тому що результати наукових досліджень вчених саме цих установ у подальшому підлягають комерціалізації. Накопичений науковий потенціал зазначених державних установ та його реалізація являється основним підґрунтям інноваційного розвитку регіону та вагомим показником інтегральної оцінки інноваційного потенціалу регіону в цілому.

Однак, вище розглянуті умови здійснення трансферу технологій, на нашу думку, вступають у протиріччя з названими завданнями, адже повністю або частково позбавляють державні установи права на інтелектуальну власність, створену у ході наукових досліджень. Держава намагається максимально контролювати здійснення трансферу технологій державними підприємствами та організаціями, та отримувати від цього економічні вигоди. Натомість, науково-дослідні установи стають пасивними учасниками регіональної економіки, а отримані результати наукових досліджень, у цьому випадку, не можна віднести до інтелектуального капіталу регіонів (див.рис.1.19), тому що вони складають національний інтелектуальний капітал. Таким чином, прагнучи інноваційного розвитку економіки регіонів, регіони фактично позбавляються основи цього розвитку - місцевого регулювання обігу нематеріальних активів.Не зважаючи на те, що у [548] наголошувалося на необхідності створення для наукових колективів особливих економіко-правових умов організації підприємств типу start-up у спрощеному порядку для комерціалізації результатів наукової діяльності з урахуванням інтересів держави, відповідних наукових чи навчальних установ, нові норми регулювання трансферу технологій перешкоджатимуть розбудові регіональних інноваційних систем на основі інноваційного підприємництва, яке починається зі свободи ініціативи на місцях. Створення при державних дослідних університетах та інститутах невеликих інноваційних компаній spin-off стає неможливим, внаслідок відсутності у винахідника та установи, де він працює, права займатися комерційною діяльністю на основі використання інтелектуальної власності. Тоді для регіональної економіки автоматично втрачаються можливості структурних змін на користь розвитку підприємництва у інноваційному секторі, зростання рівня зайнятості за рахунок створення нових робочих місць, підвищення соціальних стандартів життя, збільшення податкових надходжень до місцевих та Державного бюджету.

Також, на наш погляд, у разі внесення запропонованих змін до закону про трансфер технологій, гальмується необхідний регіональній економіці розвиток кооперації між державними науковими установами та підприємствами, оскільки майнові правовідносини у випадку фінансування створення нових технологій у державних установах сторонніми підприємствами чітко не визначено. І головне, у цих відносинах не простежується обґрунтованого вибору оптимального співвідношення інтересів держави, розробника інновацій та зацікавленого підприємства, яке фінансово підтримувало процес досліджень. Внаслідок складності фінансових відносин між приватними підприємствами та державними науковими установами, виникнення трьохсторонніх угод, підприємства втрачають зацікавленість у співпраці, створюючи власні дослідні лабораторії та позбавляючи регіональну економіку додаткових можливостей розвитку внаслідок науково-виробничої кооперації та використання наявного інтелектуального та виробничого потенціалу науково-дослідних установ.Політика накопичення державою прав інтелектуальної власності, які виступають ринковими продуктивними активами, може призвести до не достатньо ефективного управління ними внаслідок негативної дії економічного ефекту масштабу та подальшого прийняття рішення про роздержавлення інтелектуального майна. У свою чергу, при відсутності науково обґрунтованих принципів процесу приватизації нематеріальних активів під час роздержавлення може відбутися не справедливий перерозподіл майнових прав на інновації. Тому, на нашу думку, для розвитку регіональної економіки на інноваційній основі та створення належних економіко-правових умов інтенсифікації інноваційних процесів держава повинна суттєво обмежити свої права на об'єкти інтелектуальної власності, дозволивши державним виконавцям робіт зі створення нових технологій володіти ними та мати можливість їх комерціалізувати на законній основі.

У зв' язку з вищенаведеним, стає очевидною необхідність удосконалення принципів державної регіональної політики з урахуванням вимог інноваційного розвитку економіки регіонів. Як було зазначено у п.1.3 монографії, починаючи від проекту Концепції державної регіональної політики 1998р. і до законопроекту «Про основи державної регіональної політики» 2010р., усі документи з питань розвитку регіонів містять фундаментальні принципи децентралізації, деконцентрації влади та врахування інтересів громади при формуванні та реалізації державної регіональної політики. Принцип децентралізації означає передачу частини прав та повноважень від центральних органів влади до місцевих. Принцип деконцентрації - перерозподіл прав та повноважень з метою недопущення монополізації у вирішенні питань одним органом влади. Однак, інші принципи державної регіональної політики передбачають активне залучення представників регіональної громади до діяльності, спрямованої на інноваційний розвиток регіонів.

На нашу думку, враховуючи вищезазначені проблеми стимулювання інноваційних процесів у регіонах, можна стверджувати, що існуючий формат механізмів реалізації принципів децентралізації та деконцентрації влади недозволяють розбудувати вертикаль правової взаємодії між центром та територіальною громадою, в результаті чого ця вертикаль обмежується рівнем органів виконавчої влади та місцевого самоврядування.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102 


Похожие статьи

М С Пашкевич - Наукові засади регулювання регіональної економіки