М С Пашкевич - Наукові засади регулювання регіональної економіки - страница 32

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102 

До недоліків існуючої системи оцінки соціально-економічного стану регіонів слід додати той, що законодавчо встановлений порядок визначення рівня депресивності території (див.табл.2.8) здебільшого охоплює макроекономічні та демографічні показники, не враховуючи екологічні індикатори, а також спирається на методику порівняння значення кожного показника регіону з середнім по групі регіонів. Для цього використовується економіко-математична модель О. Кулинича [469], яка дозволяє врахувати фактори-стимулятори, які повинні бути меншими за середнє у групі регіонів, та фактори-дестимулятори, які повинні бути більшими за середнє у групі регіонів. Граничні значення показників, при яких територія вважається депресивною, нормативно встановлені.

На наш погляд, важливим аспектом стимулювання розвитку депресивних регіонів є наукове обґрунтування шляхів удосконалення існуючої методики моніторингу та оцінки рівня соціально-економічного територіального розвитку, які повинні включати розширення кола основних показників розвитку та підбір методів побудови моделі розрахунку фактичного стану території з урахуванням динамічної природи розвитку, вірогідних явищ катастроф, нечітких множин параметрів поведінки тих або інших факторів територіальної депресії.Так, для комплексного моніторингу стану депресивності регіонів поряд з законодавчо визначеними науковці обґрунтовують необхідність використання й інших показників. Серед них рівень інвестиційної активності, душова бюджетна забезпеченість [154]; сума інтегральних показників економічного, соціального, екологічного розвитку, які включають вартість основних засобів, індекс промислової продукції, обсяг загальних інвестицій та інвестицій у основний капітал, обсяг експорту, кількість малих підприємств на 10 тис. населення, частку ліквідованих об'єктів ЄРДПОУ, кількість населення у віці старшому за працездатний, рівень міграції, ступінь навантаження на 1 робоче місце, введення в експлуатацію житла, душовий обсяг реалізованих послуг, обсяг атмосферних викидів шкідливих речовин [437]; душові індикатори валової доданої вартості, доходу, обсягу реалізованих товарів і послуг, основних засобів виробництва [153]. На нашу думку, серед наведених показників не вистачає тих, що характеризують рівень інноваційного розвитку територій, оскільки саме від нього залежить вірогідність потрапляння території у стан депресії, а також її рівень та період виходу з кризи.

Розглянемо альтернативні механізми подолання територіальних депресій, які пропонуються дослідниками, з урахуванням специфічних умов проблемних регіонів України та умов перехідного економічного періоду.

Не зважаючи на проголошені ще у 2000 р. (див.рис.2.14) методи державної регіональної політики щодо створення сприятливого інвестиційного клімату на депресивних територіях, в Україні й дотепер їх життєздатність підтримується за рахунок коштів Державного та місцевих бюджетів, у той час, коли у розвинутих країнах - за рахунок приватних капіталовкладень. Основною проблемою розробки ефективних методів стимулювання розвитку депресивних регіонів на інвестиційній основі є обґрунтування оптимальних пропорцій участі держави та приватного бізнесу з урахуванням інтересів кожної сторони.

Наведені у п.1.3 висновки експертів Світового Банку щодо аналізу географічного розподілу економічної активності у регіонах світу за останні 200 років, слід доповнити наступними положеннями. Територіальний розвиток неможе бути збалансованим, оскільки зростання економіки і розповсюдження однакових соціальних стандартів забезпечується завдяки географічній концентрації виробництва. Економічна активність зосереджується у великих містах - центрах економічного тяжіння та концентрації інновацій, і супроводжується прискореною урбанізацією прилеглих населених пунктів. Тому державі недоцільно протидіяти процесам нерівномірного територіального розвитку, а її пряма участь у механізмах територіального вирівнювання є не ефективною, оскільки пов'язана з надвисокими бюджетними витратами. Також, на думку експертів, державна політика скорочення територіальних диспропорцій шляхом надання тільки державної адресної допомоги депресивним регіонам є не результативною [361,546].

Зазначене вказує на необхідність поступового скорочення державою трансфертів на утримання депресивних територій та виведення їх на рівень самоокупності шляхом стимулювання локальних бізнес-ініціатив. Методи розвитку депресивних територій повинні ґрунтуватися виключно на відносинах державно-приватного партнерства з пріоритетною роллю приватного бізнесу.

Утворення на депресивних територіях вільних економічним зон вітчизняні аналітики вважають не ефективним та ризикованим, тому що, як було зазначено у п.1.3, економічні зони розвинутих територій України функціонують незадовільно. Таким чином, необхідно розробити інші механізми розвитку проблемних регіонів, які забезпечать чіткі умови входження бізнесу на ринок відповідної території, прозорі правові норми використання земельних ділянок, необтяжливі дозвільні процедури започаткування та ведення бізнесу, забезпечення його відповідною інфраструктурою. Все це має відбуватися у межах територіального планування розвитку, за який відповідає місцева влада. Однак, станом на 2009 р. рівень забезпеченості міст містобудівною документацією в Україні складає 34%, що свідчить про відставання темпів планування територій від сформованих потреб, гальмування розвитку населених пунктів, хаотичну їх забудову, протизаконне використання територій, непрозорість відносин місцевої влади та інвесторів [361].До вище перелічених можна додати такі методи розвитку депресивних територій, як децентралізація бюджету та розширення фінансової бази наповнення місцевих бюджетів, що передбачає більшу фінансову самостійність регіонів та можливість формувати бюджети «знизу» згідно місцевих потреб; впровадження спеціальних проектів, що дозволяють реалізувати принципи соціальної відповідальності великого бізнесу та заходи контролю за їх постійним дотриманням. До останніх, зокрема, можна віднести штрафи та економічні стимули щодо застосування на підприємствах інноваційних технологій енергозбереження, очистки викидів, розбудови соціальної інфраструктури тощо [181].

Однак, й дотепер процеси формування бюджету залишаються централізованими, фінансова самостійність великих міст гальмується необхідністю здійснення значних відрахувань у Державний бюджет, що, на нашу думку, стримує розвиток договірних відносин між центральною владою та регіонами, запроваджених у [355] для стимулювання соціально-економічного зростання. Також підвищення рівня соціальної відповідальності крупного бізнесу гальмується його небажанням здійснювати передбачені заходи внаслідок виникнення, у зв' язку з цим, додаткових витрат, зменшення прибутку, підвищення собівартості продукції, втрати нею конкурентоспроможності на світовому ринку. Адже переважна частка експорту України, як було зазначено у п.2.2.1, - це сировина та продукція первинних стадій переробки, яка конкурує на міжнародних ринках за рахунок низької вартості. Тому оплата низьких штрафів для великого бізнесу виявляється вигіднішою ніж дотримання принципів соціальної відповідальності через реалізацію дорогих проектів.

У [936] ефективними методами розвитку депресивних територій зазначаються спрощення процедури оренди землі та повернення в державну або комунальну власність підприємств, власники яких не виконують інвестиційного договору; впровадження енергоощадних технологій; налагодження транспортного сполучення;  введення потужностей електро-, водо-, газо-,теплопостачання; створення індустріальних парків та конкурентоспроможних кластерів; підтримка малого та середнього бізнесу.

На нашу думку, створення індустріальних парків за умовами, передбаченими у відповідному законі [343], може виявитися ефективним механізмом розвитку депресивних регіонів через залучення приватних інвесторів, для капіталовкладень яких передбачено суттєві пільги. Зокрема, передбачено компенсацію відсоткової ставки за залученими кредитами на п' ятирічний термін, застосування прискореної амортизації основних фондів, відшкодування 50% суми витрат на створення одного робочого місця та витрат на розробку та сертифікацію всіх видів робіт. Механізм індустріальних парків дозволить вирішити економічне питання створення ринку праці у депресивних регіонах шляхом перенавчання населення під потреби нових виробництв. Це дозволить зняти соціальну напругу, пов'язану з необхідністю мобілізації робочої сили у інші більш розвинуті регіони. Як і у дослідженнях попередніх авторів, у [936] наголошується на необхідності системного планування стратегії розвитку України та конкретних регіональних проектів.

Наукове обґрунтування положення, згідно якого регіональний занепад являє собою одну зі стадій регіонального розвитку, яка наступає внаслідок загальноекономічних циклів, обумовлює відповідні методи стимулювання депресивних територій. Транспонуючи на регіональний рівень теорію М. Кондратьєва щодо пояснення повторюваності економічного занепаду внаслідок періодичного старіння технологічної бази виробництва, можна зробити висновок про необхідність урахування даного положення у прогнозних документах та механізмах розвитку територій. При цьому місцеві територіальні чинники здатні лише посилити або послабити загальноекономічну тенденцію спаду або піднесення. Зокрема, економічні стимули для підприємств, розташованих на депресивних територіях, у першу чергу, повинні стосуватися оновлення технологічної бази, впровадження технологічних інновацій та новітніх організаційних рішень. Останні мають вирішальне значення для економічного зростання, оскільки на їх основі визначаються нові напрямивикористання наявного потенціалу територій, розробляються проекти створення нових підприємств, здатних покращити структуру економіки регіону, комплексно впроваджуються інноваційні технології. Зміна типу регіонального розвитку на основі зміни пріоритетної галузі виробництва, наприклад, видобувної на сільськогосподарську, - невід' ємна риса вступу території до нового економічного циклу. «Універсальна циклічність є рушійною силою, яка спричиняє виникнення, посилення і нівелювання нерівномірностей регіонального розвитку» [155].

Таким чином, з наведеного можна зробити наступні висновки. На підставі того, що жоден регіон в Україні не має державного статусу депресивної території, методи розвитку таких проблемних регіонів не розвинуті, не апробовані та мають загальний характер. Натомість, соціальні, економічні та екологічні особливості депресивних територій України, навпаки, потребують цільових деталізованих планів їх виведення з кризового стану з індивідуальним для кожного регіону або типу регіонів дизайном інструментів та механізмів. Це дозволить поступово підвищити конкурентоспроможність депресивних регіонів, наростити новий виробничий потенціал їх економічної системи, розвити наявні та створити нові продуктивні сили для виведення території на нову траєкторію соціального піднесення та економічного зростання.

 

 

2.3.3 Механізми підвищення конкурентоспроможності депресивних гірничодобувних регіонів України

 

 

Шляхи вирішення проблеми подолання депресивності просторового розвитку в Україні розглянемо на прикладі депресивних гірничодобувних регіонів. Як було зазначено у п.2.3.2, реалізація заходів цільової державної підтримки цих регіонів, затверджених спеціальними змінами до Закону України «Про стимулювання розвитку регіонів» від 01.01.2012 р., у теперішній час мають фрагментарний характер. Це дозволяє обґрунтувати необхідність здійснювати   регулювання   розвитком   зазначених   територій   на основіконцептуальних засад комплексного саморозвитку та виходу проблемних гірничодобувних регіонів з кризового стану, які реалізуються через механізми підвищення їх конкурентоспроможності (рис.2.15).ІСНУЮЧА КОНЦЕПЦІЯ РОЗВИТКУ ДЕПРЕСИВНИХ ГІРНИЧОДОБУВНИХ РЕГІОНІВ

[355,333,865]

КОНЦЕПЦІЯ КОМПЛЕКСНОГО САМОРОЗВИТКУ ДЕПРЕСИВНИХ ГІРНИЧОДОБУВНИХ РЕГІОНІВІдея: стимулювання розвитку на

основі реалізації окремих проектів та державних програм

Ідея: підвищення конкурентоспроможності регіональної економіки та стимулювання її

розвитку на основі підвищення конкурентоспроможності гірничодобувних підприємствГоловний координатор процесів розвитку - держава

 

Тип розвитку - штучне стимулювання «згори - вниз»

 

Головний координатор процесів розвитку -місцева громада у партнерстві з приватним

бізнесом при державній підтримці

Тип розвитку

 

саморозвиток «знизу вгору»Основа розвитку -підприємництво та малий бізнес у сфері соціальних послуг

 

Головний принцип - підтримка життєздатності території

 

Основа розвитку - інноваційне підприємництво та малий бізнес шляхом

диверсифікації напрямів використання

майнового комплексу та ресурсного

потенціалу містоутворюючих гірничодобувних підприємствМеханізм реалізації концепції -

розробка та впровадження заходів з переселення мешканців депресивної території у інші регіони; приватизація та реструктуризація гірничодобувних підприємств; створення мережі центрів підтримки підприємництва

Головний принцип - ефективне функціонування економіки регіону

 

Механізм реалізації концепції - утворення інноваційно-виробничих кластерів на

основі діючих або таких, що припинили

свою діяльність, гірничодобувних підприємств шляхом інтеграції економіко-правових основ функціонування індустріальних та наукових парківФінансове забезпечення реалізації концепції - кошти Державного та місцевих

бюджетів, приватних інвесторів

 

Фінансове забезпечення реалізації концепції

- кошти приватних інвесторів; участь держави у корпоративній власностіРис.2.15 Характеристики існуючої концепції та концепції комплексного саморозвитку депресивних гірничодобувних регіонів України В Україні останнім часом швидко загострюються проблеми
економічного, соціального та екологічного характеру, пов' язані з розвитком
гірничодобувних регіонів. Це відбувається внаслідок наявної суперечності між
необхідністю                  підвищення                 конкурентоспроможності
кожного

містоутворюючого підприємства гірничої промисловості та прилеглої території з одного боку, та різким падінням його здатності до розширеного відтворення іншого боку. У багатьох випадках це негативне явище пов' язане з вичерпанням запасів корисних копалин або їх недоступністю для видобутку та необхідністю ліквідації гірничодобувних підприємств.

У свою чергу, процес ліквідації гірничодобувного підприємства означає потрапляння регіональної економіки у депресивний стан. Через недофінансування процесу закриття шахт зростають кошторисні витрати на їх ліквідацію. Звільнених працівників необхідно працевлаштовувати або переселяти у інші регіони, що викликає додаткові витрати та соціальну напруженість. Зруйноване екологічне середовище потребує відновлення, на що не вистачає державних коштів, та з приводу чого й дотепер не вирішене питання про рівень відповідальності та контролю за виконанням обов'язків власника копальні по відновленню екологічного балансу порушеної гірничими роботами території.

Між тим, гірничодобувне підприємство являє собою майновий комплекс, який можна представити у вигляді складної технічної системи і який при використанні спеціальних інноваційних технологій може забезпечити додаткові резерви росту продуктивних сил регіону. У противному випадку, численні підприємства гірничої промисловості, що підлягають ліквідації, ліквідовані або перебувають у стані ліквідації, спричинятимуть для держави зростаючі витрати на їх тимчасове або довічне утримання, якщо підприємство через геотехнічні умови не може бути закрито у принципі, та зниження загального рівня конкурентоспроможності території, галузі, регіону і країни.

З наведеного вище зрозуміло, що ліквідовані гірничодобувні підприємства здебільшого розглядаються у сучасній економічній науці тапрактиці, як такі, що мають нульовий рівень конкурентоспроможності через припинення основної діяльності. Однак, окреслена проблема пов'язана з важливим науково-практичним завданням, яке полягає у необхідності доведення можливості досягнення не тільки додатного, але й стійко зростаючого рівня конкурентоспроможної діяльності гірничодобувних підприємств після ліквідації за рахунок використання їх майнового комплексу, що залишився, для реалізації інших видів економічної діяльності, відмінних від видобутку копалин. Це дозволить підвищити конкурентоспроможність регіональної економіки на основі її комплексного саморозвитку.

Поставлене завдання відноситься до міждисциплінарних, оскільки поєднує дослідження наукових основ розвитку добувної галузі, регіональної економіки та конкурентоспроможності підприємств. Так, соціально-економічні проблеми гірництва, гірничодобувних підприємств і територій розв' язуються у роботах таких вчених, як Амоша О. [137], Барановський М., Галушко О., Геєць В. [234], Герасимчук З., Долішній М., Дорофієнко В., Заставний Ф., Півняк Г. [567,677], Саллі В. [400], Шашенко О. [677] та інших. Вивченню питань підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств присвятили свої наукові праці Буркинський Б., Воронкова А, Іспірян Г., Кваснюк Б., Лепа М., Паршина О. [613], Савчук С. [785] та інші.

Однак, з появою нових інноваційних технологій у галузі гірничої промисловості постала необхідність перегляду економічної політики держави та принципів приватних власників щодо управління добувними підприємствами, а саме необхідність переоцінки наявного виробничого потенціалу та рівня конкурентоспроможності підприємств, які перебувають на різних стадіях процесу ліквідації. Від цього прямо залежить швидкість та інтенсивність появи ознак депресивності просторового розвитку прилеглих територій. Зазвичай, економічний потенціал та рівень конкурентоспроможності визначаються для працюючих шахт. Питання визначення рівня конкурентоспроможності гірничодобувних підприємств після їх ліквідації, але при умові  використання залишкового  майнового  комплексу,  а відтак іпрогнозування резервів росту конкурентоспроможності та потенціалу регіональної економіки, не вирішувалися.

Як було обґрунтовано у п.1.1.2, у теперішній час метою функціонування будь-якої системи, включаючи внутрішню систему гірничодобувного підприємства, як структурного елементу регіональної економічної надсистеми, є досягнення параметрів сталого розвитку. Разом з визначеними загальними концептуальними засадами сталого розвитку постає питання перенесення його принципів на рівень окремих об' єктів, таких, як підприємства, математичної формалізації умов сталого розвитку тощо. На нашу думку, за положенням підприємства в умовній системі координат «природа - соціум - економіка» можна зробити висновок про його життєздатність або конкурентоспроможність. Якщо взаємодія підприємства з навколишнім середовищем має негативні наслідки, що може призвести до техногенних та екологічних катастроф, то перспектива зростання рівня конкурентоспроможної діяльності та вкладу у регіональну економіку такого підприємства матиме межу. Аналогічно важливим фактором конкурентоспроможності у сучасних умовах господарювання є рівень соціальної відповідальності підприємства, тобто характер його взаємодії з регіональною громадою. Здатність ефективно функціонувати у складній економічній системі характеризує конкурентоспроможність підприємства з точки зору впливу факторів ефективного стратегічного та оперативного управління.

Процес ліквідації містоутворюючого гірничодобувного підприємства ґрунтується на індивідуальному підході до кожного гірничодобувного підприємства. Це означає, що результати ліквідації та зміст поняття «ліквідоване підприємство», а відтак і його вплив на розвиток продуктивних сил регіону, у кожному випадку різняться. Для одних підприємств передбачена повна фізична ліквідація та повний демонтаж обладнання, для інших - тільки ліквідація наземного комплексу. Одні ліквідовані підприємства повністю припиняють свою роботу, а інші повинні функціонувати у режимі водовідливу, хоча вважаються ліквідованими. Таким чином, кожне ліквідоване гірничепідприємство залишається з певною майновою базою та робочими процесами. Тоді можна стверджувати, що для гірничодобувного підприємства ліквідацію слід розглядати, як припинення основного виду діяльності з видобутку корисних копалин з можливістю розвитку на його базі інших видів економічної діяльності. З наведеного випливає важливе завдання здійснення оцінки резервів росту регіональної економіки на основі вичерпання потенціалу гірничого підприємства від диверсифікованого використання його майна.

На рівень сталості розвитку депресивних гірничодобувних регіонів впливають фактори, пов'язані з підприємствами, які знаходяться у стадії ліквідації або які вже ліквідовано (рис.2.16).ПРИРОДНЕ СЕРЕДОВИЩЕ РЕГІОНУ

СУСПІЛЬНЕ

СЕРЕДОВИЩЕ РЕГІОНУПошкодження екосистеми, виснаження невідновних запасів корисних копалин, незворотне втручання у процеси геосистеми

Зруйнована соціальна інфраструктура, масове

звільнення  гірників та

необхідність   міграції у

інші регіони, складні екологічні умови


Припинення основної діяльності через закінчення    або не доступність корисних копалин для видобутку, складні екологічні умови роботи працівників

підприємства під землею,

високий рівень аварійності

 

 

 

 

 

 

ЛІКВІДОВАНЕ ГІРНИЧОДОБУВНЕ ПІДПРИЄМСТВО

 

 

 

 

 

/ \

♦ .

/


Безлюдна територія,

відсутність ринку кваліфікованих працівників для розвитку майбутніх підприємницьких ініціатив, необхідність

утримання деяких категорій громадян, що проживають на територіїНульова

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102 


Похожие статьи

М С Пашкевич - Наукові засади регулювання регіональної економіки