М С Пашкевич - Наукові засади регулювання регіональної економіки - страница 33

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102 

конкурентоспроможність, висока     дотаційність з

Державного та місцевих бюджетів, джерело зростаючих витрат, «мертва» економічна зона

Ускладнене державне

фінансування, нульова інвестиційна привабливість, високі ризики, старіння існуючої майнової бази, економічний занепад


 

 

 

ЕКОНОМІЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ РЕГІОНУРис.2.16 Сталий розвиток регіону під впливом чинників ліквідованого гірничодобувного підприємстваЧерез не доступність або надмірно високу собівартість видобутку корисних копалин у складних гірничо-геологічних умовах та застарілу базу основних виробничих фондів більшість, наприклад, вугледобувних підприємств припиняють свою діяльність з достатньо великими обсягами залишків вугілля та переходять у розряд дотаційних за рахунок коштів Державного бюджету України (див.рис.2.16). Це свідчить про різке падіння до нуля рівня їх фактичної конкурентоспроможності за основним видом діяльності, та розвиток регіональної соціально-економічної депресії.

Як раніше наголошувалося, у більшості випадків гірничодобувні підприємства є містоутворюючими. За роки становлення в Україні ринкової економіки через брак державного фінансування, через законодавчу не урегульованість питань відповідальності приватних власників гірничих підприємств за соціальну складову розвитку території, інфраструктура соціального забезпечення населення базовими послугами, такими як освіта, охорона здоров' я, відпочинок, інформаційні комунікації, транспортний зв' язок тощо, була фактично зруйнована. Якщо підприємство знаходиться у стані ліквідації, то до вищезазначеного додається гостра проблема звільнення та подальшого працевлаштування і утримання працівників та членів їх сімей. Відмова власника вирішувати ці питання призводить до соціальної напруженості, акціям протесту та масової міграції людей з цих регіонів. В результаті держава має на територіальній мапі так звані просторові «білі плями», ізольовані від загальної мережі населених пунктів.

Таким чином, для розвитку продуктивних сил депресивних гірничодобувних регіонів на основі підвищення рівня конкурентоспроможності гірничих підприємств за рахунок переорієнтації на інші види економічної діяльності існує ризик гальмування через необхідність паралельного вирішення накопичених соціальних проблем.

Найсильніший вплив діяльність гірничих підприємств творить на природну складову сталого розвитку депресивних регіонів, яку можна вважати фундаментальною    та    життєзабезпечуючою    для    системи гірничогопідприємства. Виснаження запасів корисних копалин поступово знижує конкурентоспроможність діючих підприємств та призводить до прийняття рішення про їх ліквідацію. Для ліквідованого підприємства переорієнтація його діяльності та нарощення на цьому підґрунті конкурентоспроможності в умовах екологічного лиха оточуючого середовища також достатньо ускладнена.

Ґрунтуючись на дослідженні поведінки систем, наведеному у [400], можна стверджувати, що для гірничодобувних підприємств природне середовище регіону виступає у якості головного обмежуючого чинника, системою вищого порядку, вичерпання можливостей якої веде до різкого падіння їх конкурентоспроможності та припинення діяльності, що і спостерігається останнім часом. Водночас, діяльність гірничодобувних підприємств також має руйнівну дію на регіональну природну систему.

На рис.2.17 представлено закономірність поведінки регіональної природної системи залежно від поведінки системи гірничодобувного підприємства. Природне середовище виражене показником граничної природної ємності, яка складається з запасів копалин та ємності оточуючої екосистеми. Система гірничодобувного підприємства виражена рівнем його конкурентоспроможності, який складається з обсягів прибутку та витрат.

Припустимо, що на певному відрізку часу умовної часової шкали гірничодобувне підприємство активно нарощує темпи виробництва, рівень конкурентоспроможності зростає достатньо високими темпами. Управлінська стратегія підприємства не враховує фактор природного середовища, і результати його діяльності чинять вплив на екологічні процеси території. З часом це призводить до виснаження природних ресурсів регіональної економіки, і зниження ємності оточуючого природного середовища - крива граничної ємності природного середовища на рис.2.17 починає спадати.

Однак, необхідність збереження нарощених темпів виробництва не дозволяє гірничодобувному підприємству вчасно скорегувати економічну політику з урахуванням екологічного фактору, і тому спостерігається ефект осциляції, тобто запізнення реагування економічної системи підприємства закритерієм конкурентоспроможності на зміну умов навколишнього середовища - зона економічного сплеску на рис.2.17. Внаслідок цього протягом певного часу, попри деградацію природного середовища, рівень конкурентоспроможності гірничодобувного підприємства зростає, хоча темпи цього зростання знижуються. Але, починаючи з визначеного моменту, рівень конкурентоспроможності підприємства під впливом екологічного фактору різко падає, доходячи до нульового значення, навіть при існуючій ємності природного середовища - зона економічного колапсу на рис.2.17. Саме з цього моменту для гірничодобувного підприємства починає розглядатися варіант його ліквідації, тобто припинення основного виду економічної діяльності.
25 п 20 15 10

5

0


\

X


 

 

 

Гранична ємність природного середовища

 

Конкурентоспро­можність гірничодобувного підприємства
6      11 16

Час, умовні одиниці


21Рис. 2.17 Закономірність поведінки регіональної природної системи залежно від поведінки системи гірничодобувного підприємства до моменту його ліквідації

Джерело: розроблено автором

 

 

З рис.2.17 видно, що розвиток депресивних гірничодобувних регіонів може відбутися виключно при умові нарощення конкурентоспроможності гірничодобувних   підприємств   у   межах   граничної   ємності природногосередовища. Це можливо шляхом впровадження на діючому або ліквідованому гірничодобувному підприємстві інноваційних технологій. Наприклад, вугледобувні шахти перекачують шахтну воду, яка може слугувати додатковим ресурсом для організації інших видів виробництв: фільтрації та бутелювання очищеної питної води, генерації додаткової енергії за рахунок відбирання тепла цієї води тощо. Технології альтернативної енергетики дозволять отримувати додаткову енергію без надмірного втручання у навколишнє середовище. Все це підвищує рівень конкурентоспроможності гірничодобувного підприємства, навіть після його ліквідації, чим розвиває продуктивні сили регіону. У свою чергу, прибуткова діяльність гірничодобувного підприємства з інших видів виробництв, окрім видобутку копалин, дозволить своєчасно поповнювати Державний та місцевий бюджети для вирішення екологічних та соціальних проблем регіону.

Таким чином, сучасні інноваційні технології «лояльного» використання регіонального природного ресурсу, інтегровані у наявний майновий комплекс гірничодобувного підприємства, дозволять створити комплексне природно-техногенне середовище, ємність якого буде значно вища за початкове природне середовище та матиме перспективи для зростання (рис.2.18).

Так, під час ліквідації гірничодобувного підприємства, тобто прийняття рішення про припинення видобутку корисних копалин, рівень його конкурентоспроможності може бути додатним - момент припинення основного виду діяльності на часовій шкалі рис.2.18. При впровадженні інноваційних технологій та організації інших видів виробництв на базі цього підприємства його конкурентоспроможність починає зростати - зона зростання конкурентоспроможності на рис.2.18. Паралельно з цим процесом збільшується умовна ємність навколишнього природно-техногенного середовища регіону. Якщо до моменту впровадження інноваційних технологій з різким згортанням рівня виробництва та падінням конкурентоспроможності навколишнє природне середовище поступово відновлювалося внаслідок природних факторів, то з впровадженням  інновацій та організацією  додаткових виробництв більшекологічного характеру, рівень ємності природно-техногенного середовища зростає більш швидкими темпами за рахунок природних факторів, а також підвищення техногенного потенціалу регіональної економіки.0



 

 

25 Рис.2.18 Закономірність поведінки регіональної природно-техногенної системи залежно від поведінки системи гірничодобувного підприємства після моменту його ліквідації

Джерело: розроблено автором

 

 

Таким чином, ємність природно-техногенного середовища депресивного регіону може розширюватися за рахунок підвищення конкурентоспроможності гірничодобувного підприємства на основі впровадження інноваційних технологій. Розвиток такого підприємства може вважатися сталим до тих пір, поки рівень економічної активності, виражений у показникові конкурентоспроможності, не буде перевищувати рівень ємності природно-техногенного середовища. При цьому за умовами сталого розвитку частка техногенної складової у загальній ємності природно-техногенного середовища, як системи вищого рівня по відношенню до гірничодобувного підприємства,повинна скорочуватися, тобто природний потенціал повинен нарощуватися за рахунок природних відновлювальних процесів у регіоні.

З наведеного стає очевидним, що регулювання сталого розвитку депресивних гірничодобувних регіонів на основі підвищення конкурентоспроможності добувних підприємств з обмеженням по граничній ємності природно-техногенного середовища території можливе тільки на принципах комплексності та стимулювання ініціативи до саморозвитку. У теперішній час у розвинутих країнах одним з найефективніших механізмів реалізації цих принципів є формування територіальних виробничо-інноваційних кластерів. Регіональну кластерну політику у різні роки обґрунтовували такі вчені, як Бергман Е. [9], Капелло Р. [16], Фесер Е., Дезроджерс П. [27], Лажендік А. [61], Корнфорд Дж., Нортон Р. [78], Портер М. [83]. В Україні механізми кластеризації регіональної економіки також достатньо вивчені та досліджені вченими та практиками. Наприклад, теоретико-методологічні засади утворення кластерів в українських реаліях висвітлювали такі вітчизняні вчені, як Семенов Г. [796], Соколенко С. [811], Федулова Л. [878], Цихан Т. [897] та інші.

Якщо в Україні розгляд механізму формування виробничих кластерів для регулювання розвитку регіонів знаходиться у стадії наукового обґрунтування [167, с.131], то у розвинутих економіках він перебуває у процесі постійного удосконалення внаслідок набутого практичного досвіду регіональної влади в управлінні територіальними кластерами [28,29,4,38]. Наприклад, вчені Десроджерс П., Гласмієр А. працюють над проблемою визначення більш ефективної моделі територіальних кластерів у межах регіону, заснованої на концепції спеціалізації або утворення полі-кластерів [28,29,38]. Навпаки, вчені Амін А., Срифт Н. досліджують основи управління глобальними мережами з позицій оптимального поєднання механізмів ринкового регулювання та державного впливу [4].

Приклади результативної та ефективної роботи інноваційно-виробничих кластерів,  утворених  у  депресивних  гірничодобувних  регіонах України,відсутні. Однією з причин цього є те, що увага вчених здебільшого зосереджена на дослідженні сутності кластерної територіальної форми організації виробничих процесів та обґрунтуванні доцільності її застосування в українській практиці. Але відсутні науково-практичні рекомендації, які б стосувалися тієї організаційної стадії, на якій кластер ще не функціонує, а лише утворюється. Відсутні концептуальні підходи та механізми, які, враховуючи економіко-правове підґрунтя нашої держави, дають відповідь на питання, як формувати виробничо-інноваційні кластери у депресивних регіонах на принципах комплексності та саморозвитку, щоб у їх ефективній роботі були зацікавлені усі учасники регіональних соціально-економічних процесів. Все це позначається на загальній позиції України у 2011-2012 р.р. у рейтингу конкурентоспроможності країн СНД, яка посідає 82 позицію порівняно з 55 місцем Азербайджану та 66 місцем РФ [167, С.129].

На наш погляд, в основі розробки механізму формування виробничо-інноваційних кластерів депресивних гірничодобувних регіонів повинен лежати системно-синхронний підхід. Цей підхід враховує особливості системного функціонування діючих або тих, що припинили свою діяльність, гірничодобувних підприємств в умовах синхронного диверсифікованого використання їх майнового комплексу. Також системно-синхронний підхід до формування виробничо-інноваційних кластерів передбачає інтегровані організаційно-правові умови функціонування наукових та індустріальних парків в Україні.

Оскільки, в основі будь-якого кластерного утворення знаходиться господарююча одиниця, яка згодом разом з подібними господарюючими одиницями на основі тісних економічних зв'язків між собою утворює виробничо-інноваційний комплекс. То, на нашу думку, питання формування територіальних кластерів у депресивних гірничодобувних регіонах доцільно розглядати, починаючи з рівня кожного окремого підприємства.

Як вище зазначалося, механізм кластеризації виробничої сфери регіону розглядається як антикризовий та вживається на тій стадії життєвого циклурегіону, яка характеризується спадом виробництва, погіршенням соціальних та екологічних умов проживання людей [16, С.388]. За правилом, погіршення соціально-економічних та екологічних показників регіонального господарського комплексу є результатом попереднього зниження економічної активності підприємств регіону.

На рис.2.19 показано, що існуючі підходи до формування виробничих кластерів без ознак інноваційності на будь-якій території дозволяє вирішувати накопичені економічні, екологічні та соціальні проблеми, замість попередження їх виникнення.
Підприємства групи 1


РегіоДля депресивних гірничодобувних регіонів такий підхід є не достатньо ефективним, тому що на момент впровадження механізму кластеризаціїмістоутворююче гірничодобувне підприємство регіону може бути вже ліквідовано через різні внутрішні або зовнішні фактори (крива підприємств групи 2 на рис.2.19), або у його господарчій діяльності може спостерігатися зниження економічних показників через системні та структурні проблеми, на подолання яких буде потрібен певний час (крива підприємств групи 1 на рис.2.19). Інертна соціально-економічна система гірничодобувного регіону, яка має певний запас міцності, сформований на стадії активного розвитку виробництва, буде реагувати на негативні тенденції роботи підприємств спочатку достатньо не квапно, а потім її показники погіршуватимуться прискореними темпами (крива регіональної економіки на рис.2.19).

Таким чином, існуючу концепцію комплексного соціально-економічного розвитку депресивних гірничодобувних регіонів (див. рис.2.15) можна охарактеризувати, як формування пост кризових кластерів, тобто впровадження низки заходів щодо об'єднання підприємств, які знаходяться на стадії економічного спаду або депресії, з метою подолання загальних економічних проблем регіональної економіки [78,83, С.10]. На наш погляд, цей підхід є не ефективним, особливо, в умовах реалізації політики міжрегіонального соціально-економічного вирівнювання, коли необхідно вживати заходи, попереджуючі загострення кризових явищ у економіці регіону. Натомість, учасники кластеру об'єднуються з метою вирішення накопичених економічних проблем замість протидії їх виникненню. Отже впроваджувати механізм формування територіальних кластерів необхідно значно раніше - на етапі, коли підприємства та регіон в цілому знаходиться на стадії активного розвитку.

Таким чином, з метою усунення зазначених недоліків існуючого підходу до формування територіальних виробничих кластерів запропоновано новий системно-синхронний підхід до формування виробничо-інноваційних кластерів, як механізму стимулювання розвитку депресивних гірничодобувних регіонів.

Системно-синхронний підхід до формування виробничо-інноваційних кластерів містить наступні положення: а) кластер - це сукупність підприємств, згуртованих на певній території, яка характеризується незадовільним станомрозвитку, та не тільки пов'язаних між собою єдиним виробничим ланцюгом, але й залежних від кластерного центру організаційно, економічно та ресурсно; б) кластерним центром є гірничодобувне підприємство, яке має потенціал економічно, соціально або екологічно вигідного використання власного майнового комплексу, який складається з матеріальних або нематеріальних активів; в) від початку діяльності кластерного центру синхронно до його основного виду діяльності та на його майновому комплексі впроваджуються самостійні бізнес-проекти інших економічних напрямів, кожен з яких організаційно являє собою окреме дочірнє для кластерного центру підприємство; г) формування кластеру розглядається як процес утворення виробничо-інноваційної системи, якій притаманні цілісність, ієрархія структурних елементів, структуризація, емерджентність; д) у основі утворення дочірніх для кластерного центру підприємств знаходяться процеси розробки та впровадження інноваційних технологій використання альтернативних джерел енергії та майнового комплексу гірничодобувного підприємства при дотриманні обмежень згідно вище обґрунтованої граничної ємності регіонального природно-техногенного середовища.

Великі промислові території гірничодобувних підприємств, з яких фактично під виробничі процеси зайнято 10 - 15%, а решта складає відчужену промислову зону, являють собою ресурс, який може бути використаний, наприклад, для розташування енергокомплексів на основі використання вітрової та сонячної енергетики, невеликих підприємств інших економічних напрямів [811, С.321]. На основі використання тепла шахтної води можливе будівництво агрокомплексів, шахтні порожнини можуть бути використані у якості складських приміщень, ліквідовані гірничодобувні підприємство можуть бути перетворені на музейно-мистецьки комплекси тощо [101,672,677]. При цьому впровадження названих бізнес-проектів повинно відбуватися якомога раніше, коли гірничодобувне підприємство знаходиться у стані економічного піднесення,   синхронно   до   основного   виду   діяльності,   що дозволитьдиверсифікувати портфель інвестицій власника підприємства та диверсифікувати власне виробничі процеси підприємства.

Таким чином, кожне з новоутворених підприємств у рамках окремого бізнес-проекту буде ресурсно пов'язане з кластерним центром через використання єдиної ресурсної бази, організаційно пов' язане з кластерним центром через приналежність до сфери інтересів власника великого підприємства, при якому вони функціонуватимуть. Все це дозволить формувати та водночас природно «утримувати» каркас структурних елементів виробничо-інноваційного кластеру.

Якщо у певних економічних умовах гірничодобувне підприємство, яке є кластерним центром, вимушене буде згорнути основний вид діяльності, то це матиме значно менший вплив на загальну економічну ефективність цього підприємства та регіону в цілому за рахунок рентабельної діяльності інших невеликих підприємств єдиного виробничо-інноваційного кластеру, працюючих синхронно та виведених на заданий рівень рентабельності заздалегідь, до того моменту, коли показники ефективності основної діяльності кластерного центру почали погіршуватися (рис.2.20).

Таким чином, проведене дослідження дозволяє довести, що важливу роль у регулюванні розвитку депресивних гірничодобувних регіонів на основі кластерних механізмів відіграє процес саме формування виробничо-інноваційних кластерів, який віддзеркалює початкову стадію утворення комплексів підприємств. Для того, щоб подальше функціонування кластеру було ефективним та стабільним, гірничодобувним підприємствам ще на стадії економічного піднесення доцільно імплементувати синхронно функціонуючі бізнес-проекти шляхом диверсифікованого використання наявної ресурсної бази. Внаслідок цього процес утворення кластеру стає дещо розтягнутим у часі. Це можна віднести до недоліків запропонованого концептуального підходу. Але його перевагою є більш міцні економічні та організаційні зв'язки між підприємствами у межах кластеру, що робить цей кластер більш життєздатним, стійким до ризиків та ефективним.tРівень

розвитку


Стадія припинення основного виду діяльностікластерного центру

 

 

 

Підприємство

(бізнес-проект) 1
ВИРОБНИЧО-ІННОВАЦІЙНИЙ

V КЛАСТЕРЧас

Рис.2.20 Формування територіальних виробничо-інноваційних кластерів у депресивних гірничодобувних регіонах на основі синхронно-системного підходу

Джерело: розроблено автором

 

 

Приведені вище рекомендації щодо формування виробничо-інноваційних кластерів депресивних гірничодобувних регіонів можуть бути адаптовані для вирішення завдання стимулювання розвитку й інших територій.

Як зазначалось у п.2.2.1 під час аналізу інноваційного розвитку регіонів, у структурі промислового виробництва України за 2011 р. переважає металургійне виробництво (22%), виробництво та розподілення електроенергії (18%), добувна промисловість (12,7%), машинобудування (12,4%). У структурі виробництва харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів переважають виробництво м'яса та м'ясних продуктів (14,8%) виробництво молочних продуктів та морозива (14,2%) (табл.2.9).

Кожна галузь виробництва, яка згідно наведених статистичних даних займає лідируючі позиції в економіці України, представлена низкою великих підприємств з наявним великим майновим комплексом, які складають основу
економіки тих регіонів, де вони розташовані. Більшою мірою цей майновий комплекс використовуються непродуктивно: значну частину земельних ділянок не зайнято, частина обладнання простоює. Водночас швидкі технологічні зміни чинять негативний вплив на виробничі потужності цих підприємств, моральний знос яких у більшості випадків перевищує фізичний [796, С.150].

Отже, кожне таке підприємство регіональної економіки у майбутньому (або вже сьогодні) зіткнеться з тим, що економічна ефективність знижуватиметься, і необхідно буде приймати рішення про закриття або обґрунтовувати шляхи підвищення ефективності та продовження роботи цього підприємства. Власнику необхідно буде розглядати варіанти інвестиційних проектів, які можуть бути не пов'язані з галуззю, до якої належить підприємство. За правилом такі великі підприємства у більшості випадків ємістоутворюючими для невеликих населених пунктів, а їх податкові відрахування складають значну частину Державного, місцевих бюджетів та інших соціальних фондів. Тому негативні тенденції у їх діяльності одразу позначаться на економіці регіону. Якщо звернути увагу на те, що, наприклад, частка легкої промисловості в економіці України складає всього 0,69%, виготовлення неметалевої продукції - 2,82%, то можна зробити висновок про перспективність цих напрямів для диверсифікації діяльності великих промислових підприємств та використання їх ресурсної бази під потреби кінцевого споживання.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102 


Похожие статьи

М С Пашкевич - Наукові засади регулювання регіональної економіки